[Проект ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права фізичних та юридичних осіб на професійний захист та представництво їх інтересів у судах та інших державних органах»]

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести до Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, ст. 141) такі зміни:

таття 131-2. Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

16) у розділі XV "Перехідні положення":

б) доповнити пунктом 16-1 такого змісту:

"16-1. З дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)":

11) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

( Набрання чинності відбудеться 30.09.2016 )

От і приїхали...

[Проект ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права фізичних та юридичних осіб на професійний захист та представництво їх інтересів у судах та інших державних органах»]

Дуже вірно відзначив west11. Саме таку мету ставлять перед собою ініціатори такого закону. Це можна прочитати між рядками пояснювальної записки до проекту даного закону(додається до повідомлення) , цитую: " «фахівець у галузі права» не зв’язаний нормами Правил адвокатської етики, не може бути притягнутий до відповідальності за їх порушення"

   Мова йде про відсутність контролю над юристами і бажання його встановити, або позбавити можливості юристів здійснювати діяльність.

   Пропоную випрацювати стратегію дій на випадок прийняття такого, "поліпшуючого" право на захист, закону.

doc_326663.rtf

[Проект ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права фізичних та юридичних осіб на професійний захист та представництво їх інтересів у судах та інших державних органах»]

Прошу приєднуватись до обговорення таких законодавчих "поліпшень" у здійсненні права на захист фізичних та юридичних осіб. 

[Проект ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права фізичних та юридичних осіб на професійний захист та представництво їх інтересів у судах та інших державних органах»]

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я
                   КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

               Рішення Конституційного Суду України
        у справі за конституційним зверненням громадянина
     Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення
        положень статті 59 Конституції України, статті 44
     Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268,
      271 Кодексу України про адміністративні правопорушення
           (справа про право вільного вибору захисника)
 

     м. Київ, 16 листопада 2000 року            Справа N 1-17/2000
              N 13-рп/2000
 

     Конституційний Суд України у  складі  суддів  Конституційного
Суду України:

     Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

     Вознюка Володимира Денисовича - суддя-доповідач,

     Євграфова Павла Борисовича,

     Козюбри Миколи Івановича,

     Корнієнка Миколи Івановича,

     Костицького Михайла Васильовича,

     Малинникової Людмили Федорівни,

     Німченка Василя Івановича,

     Розенка Віталія Івановича,

     Савенка Миколи Дмитровича,

     Селівона Миколи Федосовича,

     Тимченка Івана Артемовича,

     Тихого Володимира Павловича,

     Чубар Людмили Пантеліївни,

     Шаповала Володимира Миколайовича,

     Яценка Станіслава Сергійовича,

     розглянув на  пленарному  засіданні   справу   про   офіційне
тлумачення положень статті 59 Конституції  України ( 254к/96-ВР ),
статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05  ),
статей    268,    271    Кодексу   України   про   адміністративні
правопорушення ( 80732-10 ).

     Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42, 43 Закону
України "Про  Конституційний  Суд  України"  (  422/96-ВР  ) стало
конституційне звернення громадянина Солдатова  Геннадія  Івановича
щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України,
статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України,  статей 268,
271 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

     Підставою для  розгляду справи відповідно до статті 94 Закону
України   "Про   Конституційний   Суд   України"    є    наявність
неоднозначного   застосування   положень   статті  59  Конституції
України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України щодо
права  вільного  вибору  захисника  під  час розгляду кримінальних
справ.

     Заслухавши суддю-доповідача   Вознюка   В.Д.   та    вивчивши
матеріали справи, Конституційний Суд України

                        у с т а н о в и в:

     1. Громадянин Солдатов Г.І. звернувся до Конституційного Суду
України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статей 55,
59 Конституції  України,  статті  44  (  1001-05  )  та  глави  22
( 1002-05 )  Кримінально-процесуального  кодексу  України,  статей
268,  271  Кодексу  України  про  адміністративні  правопорушення.
Необхідність в офіційному тлумаченні наведених правових  норм  він
обгрунтовує   тим,   що   під   час   попереднього   розслідування
кримінальної справи слідчий,  прокурор та суд загальної юрисдикції
відмовили  йому  в  задоволенні клопотання про допуск як захисника
працівника  приватної  юридичної   фірми,   з   якою   він   уклав
угоду-доручення  на  представництво  його інтересів у кримінальній
справі.  Зазначені посадові особи та суд посилались на відсутність
у  працівника  цієї юридичної фірми свідоцтва про право на заняття
адвокатською діяльністю.

     Така відмова, як стверджує громадянин Солдатов Г.І., призвела
до порушення його конституційного права на вільний вибір захисника
своїх прав.

     2. Додані до конституційного звернення документи свідчать, що
стосовно Солдатова Г.І.  було порушено кримінальну справу,  в якій
його визнано підозрюваним у вчиненні злочину.  У зв'язку з цим він
заявив  клопотання  про  допуск  захисником  його  прав працівника
приватної  юридичної  фірми,   яка   має   право   на   здійснення
представництва   громадян   за  їхнім  дорученням  у  кримінальних
справах.  Слідчим податкової міліції було відмовлено у задоволенні
клопотання з тих мотивів, що працівник цієї фірми не має свідоцтва
про право на заняття адвокатською діяльністю.

     Дії слідчого Солдатов Г.І.  оскаржив прокурору  м.  Маріуполя
Донецької  області.  Скаргу було відхилено з посиланням на те,  що
слідчим  прийнято  рішення   відповідно   до   вимог   статті   44
Кримінально-процесуального    кодексу   України.   Солдатов   Г.І.
звернувся до Жовтневого районного суду м.  Маріуполя із скаргою на
дії  слідчого  та  прокурора щодо відхилення його клопотання.  Суд
визнав дії зазначених посадових осіб неправомірними  і  зобов'язав
слідчого допустити працівника приватної юридичної фірми захисником
Солдатова Г.І. у кримінальній справі.

     Судова колегія  Донецького  обласного  суду   за   касаційним
поданням прокурора м. Маріуполя скасувала рішення районного суду і
припинила провадження у справі,  мотивуючи тим,  що відповідно  до
частини  другої  статті  59 Конституції України ( 254к/96-ВР ) для
забезпечення права на  захист  від  обвинувачення  в  Україні  діє
адвокатура,   а   за   положенням   частини   першої   статті   44
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 )  захисником
підозрюваного, обвинуваченого і підсудного допускаються особи, які
мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

     Відповідно до роз'яснень,  що містяться в пункті 4  постанови
Пленуму  Верховного  Суду України "Про застосування законодавства,
яке забезпечує підозрюваному,  обвинуваченому, підсудному право на
захист"  від  7 липня 1995 року N 10 ( v0010700-95 ) (з наступними
змінами),  як захисники підозрюваних,  обвинувачених  і  підсудних
допускаються лише особи,  які мають свідоцтво про право на заняття
адвокатською діяльністю,  що видається їм згідно з вимогами статті
2 Закону   України   "Про  адвокатуру"  (  2887-12  ).  Не  можуть
допускатися до участі у справі як захисники особи,  які мають інші
документи   (ліцензії)   на   здійснення   юридичної  практики  чи
підприємницької діяльності тощо.

     Таким чином,  матеріали   справи   свідчать   про   наявність
неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України
щодо гарантії підозрюваному,  обвинуваченому і підсудному права на
вільний вибір захисника.

     3. Стосовно   клопотання   громадянина  Солдатова  Г.І.  дати
офіційне тлумачення  положень  статті   55   Конституції   України
( 254к/96-ВР  )  та  глави  22  Кримінально-процесуального кодексу
України ( 1002-05  )  Конституційний  Суд  України  своєю  ухвалою
відмовив   у   відкритті   конституційного  провадження,  оскільки
офіційне тлумачення положень статті 55  Конституції  України  дано
рішеннями Суду  від  25 листопада 1997 року N 6-зп ( v006p710-97 )
та від 25 грудня 1997 року  N  9-зп  (  v009p710-97  ).  Що  ж  до
офіційного  тлумачення глави 22 Кримінально-процесуального кодексу
України,  то у конституційному зверненні не дотримано вимог статті
42 Закону  України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
тобто  не  вказано,  які  саме  положення  цієї  глави  потребують
офіційного тлумачення.

     4. Відповідно до положень частини другої статті 3 Конституції
України права і свободи людини та їх гарантії визначають  зміст  і
спрямованість діяльності держави.  Утвердження і забезпечення прав
і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України
гарантує  права  і  свободи  людини  і  громадянина (частина друга
статті 22),  які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору
шкіри,   політичних,   релігійних   та  інших  переконань,  статі,
етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця
проживання,  за  мовними  та іншими ознаками (частина друга статті
24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини
і громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і
свободи визначають міру можливої поведінки людини  і  громадянина,
відображають   певні   межі   цих   прав   і   свобод,  можливість
користуватися благами для задоволення своїх інтересів.

     З метою забезпечення реалізації  закріплених  прав  і  свобод
людини  і  громадянина  Конституція  України встановлює відповідні
правові гарантії.  Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції
України  закріплено  право  кожного на правову допомогу.  Право на
правову допомогу - це гарантована Конституцією України  можливість
фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

     Держава в  особі  відповідних  органів  визначає  певне  коло
суб'єктів надання правової допомоги  та  їх  повноваження.  Аналіз
чинного   законодавства  України  з  цього  питання  дає  підстави
визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:

     - державні  органи  України,  до  компетенції  яких   входить
надання   правової   допомоги   (Міністерство   юстиції   України,
Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

     - адвокатура України як спеціально уповноважений  недержавний
професійний  правозахисний  інститут,  однією  з  функцій  якого є
захист особи від обвинувачення та надання  правової  допомоги  при
вирішенні  справ у судах та інших державних органах (частина друга
статті 59 Конституції України);

     - суб'єкти підприємницької діяльності,  які  надають  правову
допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

     - об'єднання  громадян  для здійснення і захисту своїх прав і
свобод (частина перша статті 36 Конституції України).

     5. Положення частини першої  статті  59  Конституції  України
( 254к/96-ВР  )  гарантує кожному право на вільний вибір захисника
своїх прав.  Визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві
України  відсутнє.  У  Конституції  України  це поняття вживається
також у частині четвертій статті  29,  положення  якої  гарантують
кожному  заарештованому  чи  затриманому  можливість користуватися
правовою допомогою захисника.

     Відповідно до      частини       першої       статті       44
Кримінально-процесуального кодексу   України   (   1001-05   )  як
захисники підозрюваних,  обвинувачених  і  підсудних  допускаються
особи,  які  мають  свідоцтво  про  право  на заняття адвокатською
діяльністю.  За згодою  підсудного  допускаються  близькі  родичі,
опікуни  або піклувальники.  Ця процесуальна норма визначає,  що у
досудовому   провадженні   кримінальної   справи   як    захисники
допускаються  лише адвокати,  а при судовому розгляді такої справи
як захисники  допускаються  адвокати  і  за  згодою  підсудного  -
близькі родичі, опікуни або піклувальники.

     Інше чинне  процесуальне  законодавство  України  не  містить
терміна "захисник",  а вживає  поняття  "представництво  в  суді".
Представниками   сторін  і  третіх  осіб,  крім  представників  за
законом,  можуть бути також адвокати.  Ці положення  закріплено  у
статтях 110,  111,  112  Цивільного процесуального кодексу України
( 1501-06 ),  у  статті  28  Арбітражного  процесуального  кодексу
України (  1798-12  ).  Процесуальні положення Кодексу України про
адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) передбачають
право   фізичної   особи,  яка  притягається  до  адміністративної
відповідальності,  при  розгляді  справи  користуватися  юридичною
допомогою адвоката (стаття 268).

     Науково-теоретична та  довідково-енциклопедична література не
містить  однозначного  визначення  терміна  "захисник".  За  одним
тлумаченням  цей  термін  ототожнюється  з терміном "адвокат",  за
іншим - терміну "захисник" надається більш широке значення.

     Закріпивши право  будь-якої   фізичної   особи   на   правову
допомогу,   конституційний   припис  "кожен  є  вільним  у  виборі
захисника  своїх  прав"  (частина  перша  статті  59   Конституції
України)  за  своїм  змістом  є  загальним  і  стосується  не лише
підозрюваного,  обвинуваченого чи підсудного,  а й інших  фізичних
осіб,  яким  гарантується  право вільного вибору захисника з метою
захисту  своїх  прав  та  законних  інтересів,  що   виникають   з
цивільних,   трудових,   сімейних,   адміністративних   та   інших
правовідносин,  а не  тільки  з  кримінальних.  Право  на  захист,
зокрема,  може  бути  реалізоване  фізичною  особою  у цивільному,
арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві.

     Про загальність положень частини першої статті 59 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) свідчить положення частини другої статті 63
Конституції України,  яке окремо  закріплює  право  підозрюваного,
обвинуваченого  чи  підсудного  на  захист.  Що ж стосується права
підозрюваного,  обвинуваченого  і   підсудного   на   захист   від
обвинувачення  в  аспекті  конституційного  звернення  громадянина
Солдатова Г.І., то Конституційний Суд України виходить з такого:

     Конвенція про  захист   прав   людини   і   основних   свобод
( 995_004  ),  ратифікована  Верховною  Радою   України  17  липня
1997 року ( 475/97-ВР ),  передбачає право кожного  обвинуваченого
захищати   себе  особисто  або  використовувати  правову  допомогу
захисника,  вибраного  ним  на  власний  розсуд  (стаття   6).   У
Міжнародному  пакті  про   громадянські   і   політичні  права від
16 грудня 1966 року ( 995_043 ),  ратифікованому  Указом  Президії
Верховної  Ради   Української  РСР   від  19  жовтня   1973   року
N 2148-VIII ( 2148-08 ), зазначено, що держава повинна гарантувати
кожному,  чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового
захисту,  і  таке  право  повинно  встановлюватись   судовим   або
будь-яким   іншим   компетентним  органом,  передбаченим  правовою
системою  держави  (стаття  2),  та  можливість  вільного   вибору
обвинуваченим захисника (пункт 3 статті 14). "Основні принципи, що
стосуються ролі юристів",  прийняті восьмим Конгресом ООН з питань
попередження    злочинності   і  поводження   з   правопорушниками
27 серпня - 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людина має
право  звернутися  до будь-якого юриста за допомогою для захисту і
відстоювання  своїх  прав  та   захисту   їх   на   всіх   стадіях
кримінального    судочинства    (принцип   1);   жодний   суд   чи
адміністративний орган,  в якому визнається право на адвоката,  не
відмовляється  визнавати  права юриста відстоювати в суді інтереси
свого  клієнта,  за  винятком  тих  випадків,  коли  юристу   було
відмовлено в праві виконувати свої професійні обов'язки відповідно
до національного права і практики та цих принципів (принцип 19).

     Таким чином,  наведені міжнародно-правові  акти  передбачають
право  кожного  обвинуваченого  захищати  себе  особисто або через
вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж  юристів,
які   можуть  надати  ефективний  правовий  захист.  Ці  положення
міжнародно-правових актів щодо права фізичної особи на захист  від
обвинувачення  відтворені  у  положеннях  частини першої статті 59
Конституції України ( 254к/96-ВР ),  які закріплюють право  кожної
фізичної  особи  на  правову  допомогу  і  право  вільного  вибору
захисника з метою захисту від обвинувачення.

     Положення частини другої статті 59  Конституції  України  про
те,  що  для  забезпечення  права  на  захист  від обвинувачення в
Україні   діє   адвокатура,   не   може   тлумачитись   як   право
підозрюваного,  обвинуваченого  і  підсудного  вибирати захисником
лише адвоката, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття
адвокатською   діяльністю   відповідно   до  Закону  України  "Про
адвокатуру" ( 2887-12 ) від 19 грудня 1992  року  (стаття  2).  Це
положення  треба  розуміти  як одну з конституційних гарантій,  що
надає  підозрюваному,  обвинуваченому  і   підсудному   можливість
реалізувати  своє право вільно вибирати захисником у кримінальному
судочинстві адвоката,  тобто  особу,  яка  має  право  на  заняття
адвокатською  діяльністю.  У  такий  спосіб  держава  бере на себе
обов'язок   забезпечити   реальну   можливість   надання    особам
кваліфікованого  захисту  від обвинувачення,  якщо цього вимагають
інтереси правосуддя.  Допуск приватно практикуючого  юриста,  який
займається  наданням  правової допомоги особисто або за дорученням
юридичної особи, як захисника ніяк не порушує право підозрюваного,
обвинуваченого чи підсудного на захист.

     Отже, положення  частини першої статті 59 Конституції України
про те,  що кожен є вільним  у  виборі  захисника  своїх  прав,  в
аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г.І. треба
розуміти як конституційне право  підозрюваного,  обвинуваченого  і
підсудного  при  захисті  від  обвинувачення,  а також особи,  яка
притягається  до  адміністративної   відповідальності,   з   метою
отримання  правової  допомоги вибрати захисником своїх прав особу,
яка є фахівцем у галузі права і за законом має  право  на  надання
правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

     6. Частина перша статті 44 Кримінально-процесуального кодексу
України (   1001-05   ),   зокрема,   визначає:   "Як    захисники
підозрюваних,  обвинувачених  і підсудних допускаються особи,  які
мають свідоцтво про право  на  заняття  адвокатською  діяльністю".
Положення   частини   першої   статті   268  Кодексу  України  про
адміністративні правопорушення  (  80732-10  )  передбачає   право
особи,  яка притягається до адміністративної відповідальності, при
розгляді справи користуватися  юридичною  допомогою  адвоката.  За
своїм  змістом положення цих правових норм передбачають можливість
допуску лише адвокатів як захисників підозрюваного, обвинуваченого
і  підсудного  або  особи,  яка  притягається  до адміністративної
відповідальності, тобто інші фахівці у галузі права захисниками не
допускаються.

     Обмеження права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного та
особи,  яка притягається до адміністративної відповідальності,  на
вільний  вибір  захисниками  інших  юристів,  які  мають  право на
надання правової допомоги  особисто  чи  за  дорученням  юридичної
особи, суперечить положенням частини першої статті 59 та статті 64
Конституції України, за якими конституційні права і свободи людини
і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених
Конституцією України. Зокрема, не можуть бути обмежені у будь-який
спосіб права і свободи людини і громадянина,  передбачені статтями
55, 59, 63 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

     Згідно з положеннями частини третьої  статті  42  Конституції
України  держава  забезпечує  захист конкуренції у підприємницькій
діяльності.  Закріплення лише за адвокатами  права  на  здійснення
захисту    підозрюваного,    обвинуваченого   і   підсудного   від
обвинувачення  та   надання   юридичної   допомоги   особам,   які
притягаються   до  адміністративної  відповідальності,  не  сприяє
конкуренції щодо надання кваліфікованої правової  допомоги  у  цих
сферах і підвищенню кваліфікації фахівців у галузі права.

     Таким чином,    положення    частини    першої    статті   44
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05  ),  за  яким
обмежується  право на вільний вибір підозрюваним,  обвинуваченим і
підсудним як захисника,  крім адвоката,  іншого фахівця  у  галузі
права,  який  за  законом  має  право на надання правової допомоги
особисто чи за  дорученням  юридичної  особи,  та  частини  першої
статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення,  за
яким обмежується право на вільний вибір особою,  яка  притягається
до адміністративної відповідальності, як захисника, крім адвоката,
іншого фахівця в галузі  права,  який  за  законом  має  право  на
надання  правової  допомоги  особисто  чи  за дорученням юридичної
особи,  не  відповідають  положенням  частини  першої  статті   59
Конституції України.

     Виходячи з  викладеного та керуючись статтями 147,  150,  152
Конституції України,  статтями 50,  61,  63, 65, 95 Закону України
"Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд
України

                          в и р і ш и в:

     1. Положення частини першої  статті  59  Конституції  України
( 254к/96-ВР  )  про  те,  що  "кожен є вільним у виборі захисника
своїх  прав",  в  аспекті  конституційного  звернення  громадянина
Солдатова    Г.І.    треба   розуміти   як   конституційне   право
підозрюваного,  обвинуваченого  і  підсудного  при   захисті   від
обвинувачення  та  особи,  яка  притягається  до  адміністративної
відповідальності,  з метою отримання  правової  допомоги  вибирати
захисником  своїх  прав особу,  яка є фахівцем у галузі права і за
законом має право на надання  правової  допомоги  особисто  чи  за
дорученням юридичної особи.

     2. Положення частини другої статті 59 Конституції України про
те,  що "для забезпечення права на захист від  обвинувачення...  в
Україні діє адвокатура",  треба розуміти як одну із конституційних
гарантій,  що надає  підозрюваному,  обвинуваченому  і  підсудному
можливість  реалізувати  своє  право  вільно вибирати захисником у
кримінальному судочинстві адвоката  -  особу,  яка  має  право  на
заняття адвокатською діяльністю.

     3. Визнати такими,  що не відповідають Конституції України (є
неконституційними):

     - положення       частини       першої       статті        44
Кримінально-процесуального кодексу  України  ( 1001-05 ),  за яким
обмежується право на вільний вибір підозрюваним,  обвинуваченим  і
підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у
галузі права,  який за  законом  має  право  на  надання  правової
допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;

     -  положення  частини  першої  статті 268 Кодексу України про
адміністративні  правопорушення  (  80731-10,  80732-10 ), за яким
обмежується  право  на  вільний  вибір особою, яка притягається до
адміністративної  відповідальності,  як захисника своїх прав, крім
адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право
на  надання  правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної
особи.

     4. Положення       частини       першої       статті       44
Кримінально-процесуального  кодексу  України  та  частини   першої
статті  268  Кодексу  України  про адміністративні правопорушення,
визнані неконституційними,  втрачають  чинність  з  дня  ухвалення
Конституційним Судом України цього Рішення.

     5. Рішення  Конституційного  Суду  України  є обов'язковим до
виконання  на  території  України,  остаточним  і  не  може   бути
оскарженим.

     Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику  Конституційного  Суду  України"  та  в  інших  офіційних
виданнях 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-00

[Проект ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права фізичних та юридичних осіб на професійний захист та представництво їх інтересів у судах та інших державних органах»]

ПРОЕКТ

 

вноситься народним депутатом України

 

________________ Лапіним І.О.

(посвідчення № 237)

 

Закон України

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права фізичних та юридичних осіб на професійний захист та представництво їх інтересів у судах та інших державних органах»

 

Верховна Рада України  п о с т а н о в л я є:

 

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

 

1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):

 

1)      Перше речення частини першої статті 268 викласти в такій редакції:

 

«Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи (робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії рішень органу (посадової особи), який розглядає справу); давати пояснення; подавати докази; заявляти клопотання; подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи; задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі; користуватися юридичною допомогою адвоката; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення.»;

 

2)      Частину другу статті 269 викласти в такій редакції:

 

«Потерпілий має право: знайомитися з матеріалами справи (робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії рішень органу (посадової особи), який розглядає справу); давати пояснення; подавати докази; заявляти клопотання; подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи; задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі; користуватися юридичною допомогою адвоката; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення»;

 

3)      Частину другу статті 270 викласти такій редакції:

 

«Інтереси потерпілого може представляти представник – адвокат.»;

 

4)      Частину третю статті 270 викласти в такій редакції:

 

«Законні представники та представники мають право: знайомитися з матеріалами справи (робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії рішень органу (посадової особи), який розглядає справу); давати пояснення; подавати докази; заявляти клопотання від свого імені та від імені особи, інтереси якої вони представляють; від свого імені та від імені особи яка його запросила подавати скарги на рішення органу (посадової особи); висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи; задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення, а також інші права, передбачені законами України.»;

 

5)      Частину першу статті 271 викласти в такій редакції:

 

«У розгляді справи про адміністративне правопорушення в якості захисника може брати участь адвокат, який здійснює захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Захисник має право: знайомитися з матеріалами справи (робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії рішень органу (посадової особи), який розглядає справу); давати пояснення; збирати та подавати докази; заявляти клопотання від свого імені та від імені особи яка його запросила; від свого імені та від імені особи яка його запросила подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу;  висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи;  задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення; інші права, передбачені законами України».;

 

6)      Частину другу статті 271 викласти в такій редакції:

 

«Повноваження адвоката на участь у розгляді справи підтверджуються одним з таких документів: 1) договором про надання правової допомоги; 2) ордером; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги; 4) довіреністю. До документів, якими посвідчуються повноваження адвоката обов’язково додається завірена адвокатом копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. До ордера обов'язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката або обмеження його прав на вчинення окремих дій як захисника. Витяг засвідчується підписами сторін. Довіреність фізичної особи на ведення справи має бути посвідчена нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності.  Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою юридичної особи (за її наявності). Захисником (представником) не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.»;

 

7)      Статтю 272 доповнити частиною третьою такого змісту:

 

«Свідок має право: знати, у зв’язку з чим і в якому провадженні у справі про адміністративне правопорушення він допитується; користуватися під час дачі пояснень правовою допомогою адвоката, повноваження якого посвідчуються документами, зазначеними у частині другій статті 271 цього Кодексу; відмовитися давати пояснення щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, а також пояснення щодо відомостей, які згідно з законом не підлягають розголошенню; давати пояснення рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача; користуватися нотатками і документами при дачі пояснень у тих випадках, коли пояснення  стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті.»;

 

2. У Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 6, ст.56):

 

1)      Статтю 28 викласти в такій редакції:

 

«Стаття 28. Представники сторін і третіх осіб

 

Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

 

Керівники юридичних осіб, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

 

Представниками юридичних осіб можуть бути також:

 

1) адвокати;

 

2) фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з юридичною особою, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені юридичної особи, яка видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою юридичної особи (за наявності).

 

Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

 

Фізичні особи, фізичні особи-підприємці можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників.

 

Представниками фізичної особи, фізичної особи-підприємця можуть бути:

 

1) адвокати;

 

2) фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю від імені фізичної особи-підприємця.

 

Довіреність фізичної особи, яка є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якої прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

 

До довіреності юридичної особи, фізичної особи-підприємця, представництво у суді яких здійснює фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах обов’язково додаються документи, які підтверджують наявність трудових відносин (витяг з наказу, трудового договору, контракту, копія трудової книжки або копія службового посвідчення). Такі документи засвідчуються підписами  фізичної особи-підприємця, посадової особи юридичної особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки фізичної особи-підприємця, юридичної особи (за наявності) та підписом особи, яка здійснює їх представництво у суді.

 

Повноваження адвоката як представника посвідчуються одним з таких документів:

 

1) договір про надання правової допомоги;

 

2) ордер;

 

3) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги;

 

4) довіреність юридичної особи, нотаріально посвідчена довіреність фізичної особи, фізичної особи-підприємця.

 

До документів, якими посвідчуються повноваження адвоката як представника обов’язково додається завірена адвокатом копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

 

Представником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.».

 

3. У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492)

 

1)      Частину першу статті 40 викласти в такій редакції:

 

«1. Представником у суді є адвокат. Крім адвоката, представником юридичної особи, фізичної особи-підприємця може бути фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах,  досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді.»;

 

2)      Статтю 41 доповнити частиною третьою такого змісту:

 

«3. Представником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.»;

 

3)      Частину першу статті 42 викласти в такій редакції:

 

«1. Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, посвідчуються одним з таких документів:

 

1) договір про надання правової допомоги;

 

2) ордер;

 

3) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги;

 

4) довіреність юридичної особи або документ, що посвідчує службове становище і повноваження її керівника;

 

5) довіреність фізичної особи, фізичної особи-підприємця;

 

6) свідоцтво про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.»;

 

 

4)      Частину другу статті 42 після слів «Довіреність фізичної особи» доповнити словами «, фізичної особи-підприємця»;

 

5)      Частину четверту статті 42 викласти в такій редакції:

 

«4. До документів, якими посвідчуються повноваження адвоката як представника обов’язково додається завірена адвокатом копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

 

До довіреності фізичної особи-підприємця, юридичної особи, представництво у суді яких здійснює фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах обов’язково додаються документи, які підтверджують наявність трудових відносин (витяг з наказу, трудового договору, контракту, копія трудової книжки або копія службового посвідчення). Такі документи засвідчуються підписами  фізичної особи-підприємця, посадової особи юридичної особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки фізичної особи-підприємця, юридичної особи (за наявності) та підписом особи, яка здійснює їх представництво у суді.».

 

4. У Кодексі адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 35-36, № 37, ст.446):

 

1)      Частину другу статті 56 викласти в такій редакції:

 

«2. Представником є адвокат. Крім адвоката представниками суб’єкта владних повноважень, юридичної особи (органу, підприємства, установи, організації), фізичної особи-підприємця можуть бути фізичні особи, які перебувають з ними у трудових відносинах і відповідно до частини другої статті 48 цього Кодексу мають адміністративну процесуальну дієздатність.»;

 

2)      Статтю 57 доповнити частиною третьою такого змісту:

 

«3. Представником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.»;

 

3)      Частину першу статті 58 викласти в такій редакції:

 

«1. Повноваження адвоката як представника, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді підтверджуються одним з таких документів:

 

1) договір про надання правової допомоги;

 

2) ордер;

 

3) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги;

 

4) довіреність фізичної особи, фізичної особи-підприємця, юридичної особи.

 

Оригінали цих документів або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи.

 

Повноваження представників, які перебувають у трудових відносинах з суб’єктом владних повноважень, юридичною особою, фізичною особою-підприємцем на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю. Оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи.»;

 

4)      У частині третій статті 58 слова «органу, підприємства, установи, організації» замінити словами «суб’єкта владних повноважень, юридичної особи (органу, підприємства, установи, організації) на здійснення представництва в суді»;

 

5)      Частину четверту статті 58 після слів «Довіреність фізичної особи» доповнити словами «, фізичної особи-підприємця»;

 

6)      Частину п’яту статті 58 викласти в такій редакції:

 

«5. До документів, якими посвідчуються повноваження адвоката як представника обов’язково додається завірена адвокатом копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

 

До довіреності суб’єкта владних повноважень, юридичної особи (органу, підприємства, установи, організації), фізичної особи-підприємця, представництво у суді яких здійснює фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах обов’язково додаються документи, які підтверджують наявність трудових відносин (витяг з наказу, трудового договору, контракту, копія трудової книжки або копія службового посвідчення). Такі документи засвідчуються підписом посадової особи суб’єкта владних повноважень, юридичної особи (органу, підприємства, установи, організації), уповноваженої на це законом, статутом або положенням, фізичної особи-підприємця з прикладенням печатки суб’єкта владних повноважень,  юридичної особи (органу, підприємства, установи, організації), фізичної особи-підприємця (за наявності) та підписом особи, яка здійснює їх представництво у суді.».

 

5. У Законі України «Про виконавче провадження» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 24, ст.207):

 

1)      Частину п’яту статті 9 викласти в такій редакції:

 

«5. Представниками сторін у виконавчому провадженні є адвокати. Повноваження адвоката як представника сторони у виконавчому провадженні мають підтверджуються одним з таких документів:

 

1) договір про надання правової допомоги;

 

2) ордер;

 

3) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги;

 

4) довіреність, видана і оформлена відповідно до вимог закону.

 

До документів, якими посвідчуються повноваження адвоката як представника у виконавчому провадженні обов’язково додається завірена адвокатом копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій у виконавчому провадженні. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

 

Крім адвоката, представником сторони – юридичної особи, фізичної особи-підприємця може бути фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах, досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність. Повноваження такої особи як представника сторони у виконавчому провадженні посвідчуються довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону. До довіреності фізичної особи-підприємця, юридичної особи, представництво яких у виконавчому провадженні здійснює фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах обов’язково додаються документи, які підтверджують наявність трудових відносин (витяг з наказу, трудового договору, контракту, копія трудової книжки або копія службового посвідчення). Такі документи засвідчуються підписами  фізичної особи-підприємця, посадової особи юридичної особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки фізичної особи-підприємця, юридичної особи (за наявності) та підписом особи, яка здійснює їх представництво у виконавчому провадженні.».

 

2)      Частину першу статті 10 після пункту 3 доповнити пунктами 4 та 5 такого змісту:

 

«4) особи, які не є адвокатами і не перебувають у трудових відносинах із стороною виконавчого провадження;

 

5) адвокати, відомості про яких не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно яких у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю;»,

 

в зв’язку з чим пункт 4 вважати відповідно пунктом 6. 

 

II. Прикінцеві положення

 

1. Цей закон набирає чинності з дня наступного, за днем його опублікування.

 

 

Голова Верховної Ради

                  України

[Решения 3-х инстанций о признании исполнительной надписи в пользу Надра банка не подлежащей исполнению]

Саме цією постановою і фразою я нещодавно аргументував позов до суду, позов в 1 інстанції задоволено. Чекаю апеляцію, якщо така буде.

У позові по вищезазначеній справі також було викладено обставини з приводу відсутності первинних документів, та ін. підстави, але суд прийняв до уваги більш сильні аргументи за основу свого рішення.

Викладіть будь ласка і ваше рішення суду як буде така можливість.

[Постановление ВСУ по пересмотру о применении исковой давности и невозможности рассмотрения споров по разным видам юрисдикции]

А такой случай: если человек не явился, так как болел и уведомил об этом суд, а суд все равно вынес решение, в последующем не отменил заочное решение, в таком случае только ВССУ может дать возможность человеку реализовать свои права и предоставить право заявить именно в суде первой инстанции о применении последствий пропуска исковой давности, но это возможно только, если ВССУ отменит решение предыдущих инстанций и направит дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции.

Якщо особа хворіла і повідомила про це і надала відповідні докази, то суд на підставі ст. 169 ЦПК мав відкласти розгляд справи. Якщо не відклав, то відповідно суд 1-ї інстанції допустив процесуальні порушення, і апеляційний суд повинен проводити дослідження нових доказів чи то заяв, клопотань і обставин зазначених в них.  

[Постановление ВСУ по пересмотру о применении исковой давности и невозможности рассмотрения споров по разным видам юрисдикции]

Однако до сих пор зарываются глаза когда банки только в апелляцию приносят кредитные договора, расчеты, уведомления, подтверждения о передаче долга и никто этого не видит.

Дійсно, таке має місце в апеляційних судах. На практиці неодноразово траплялося, що представники банку пхнуть в справу все, що завгодно і суд якимось чином приймає. Благо, якщо потім сторона за допомогою засобів доказування спростовує ці докази і суд не приймає їх до уваги. В основному відбувається інакше.

[Постановление ВСУ по пересмотру о применении исковой давности и невозможности рассмотрения споров по разным видам юрисдикции]

Не согласен с вами. ВСУ ясно изложил свою позицию, никаких двойных стандартов :

 

Верно ВСУ считает. Исковая давность заявляется в суде первой инстанции. Апелляция, как известно, рассматривает жалобу на решение первой инстанции.

Як вбачається зі змісту даної постанови ВСУ відповідачі були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи. Якщо це було дійсно так і відповідачі не зявились до суду і не подали заяву про застосування строку позовної давності(чи не направили поштою з проханням розглянути за їх відсутності), то вважаю, що позиція ВСУ з приводу строку позовної давності вірна. Однак, якщо ж належного повідомлення не було і сторона в звязку з цим не мала можливості приймати участь у справі, заявляти клопотання, давати пояснення, і т.д. і т.п., то в такому випадку з урахуванням вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України така сторона має право в суді апеляційної інстанції подати заяву про застосування строку позовної давності(чи інші заяви чи клопотання процесуального характеру).

      Так, відповідно до вищезазначеної норми процесуального права: "Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами".

Як рояснив ВС України у своїй постанові пленуму №12 24.10.2008 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку": "Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для

вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень". 

 

Саме тому, якщо сторона не брала участі в розгляді справи в суді першої інстанції в звязку з істотними порушеннями норм процесуального права(не було повідомлено про час та місце розгляду справи), то вона має право подати заяву про застосування строку позовної давності в суді апеляційної інстанції, і цей суд повинен зазстосувати відповідні положення норм матеріального права.

[Решения 3-х инстанций о признании исполнительной надписи в пользу Надра банка не подлежащей исполнению]

Як роз’яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові пленуму №2 від 07 лютого 2014 року «Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні»:

«Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (Закон № 996-XIV)». 

[Решения 3-х инстанций о признании исполнительной надписи в пользу Надра банка не подлежащей исполнению]

Згідно зі ст. 88 Закону України від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172) для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 4 березня 2015 р. у справі № 6-27цс15; від 11 березня 2015 р. у справі № 6-141цс14).

[Решения 3-х инстанций о признании исполнительной надписи в пользу Надра банка не подлежащей исполнению]

Категорія справи 

№755/29283/14-ц

: Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.

 

 

Справа № 755/29283/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"11" лютого 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді     Гончарук В.П.

при секретарі       Погоріла К.В.

     розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Надра", треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в :

     Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 19.06.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством КБ "Надра" було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008 року було укладено договір іпотеки.

      11.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнути майно - садовий будинок НОМЕР_1 розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0590 га., кадастровий номер 8000000000:66:584:0032, яка разтошована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1.

      18.04.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Голоного управління юстиції у Кихївській області було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису від 11.03.2014 року зареєстрованому в реєстрі за № 297. Вважає, що виконавчий напис був чинений з порушенням вимог законодавства, так як нею (позивачем) не була отримана письмова вимога 276/П/РП/2008-840 про усунення порушень основного зобов'язання та не доведено безспірність заборгованості за договором позики. Нотаріусом не було перевірено безспірність боргу, нотаріус не отримала від відповідача письмові підтвердження здійснення погашення позики (графік погашення позики, розписки).       04 квітня 2012 року ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ Акціонерний банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, отже наведене свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису, а саме 11.03.2014 року існував спір про право, який стосується суми, строку та розміру заборгованості позивача, а відтак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 У зв'язку з цим, звернулася до суду з даною позовною заявою з метою захисту своїх прав.

     В судовому засіданні представники позивача підтримали свої позовні вимоги в повному обсязі, та просив їх задовольнити.

     Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, час та дату слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

   Відповідно до ч.1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів що у даному випадку вбачається за доцільне.

     Третя особа приватний нотаріус Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, надала до справи свої письмові пояснення, в яких просила розглядати дану справу у її відсутності.

     Третя особа Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області в судове засідання не з'явилася, надала до справи свої письмові пояснення, в яких просила розглядати дану справу у її відсутності..

     Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.

      19.06.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством КБ "Надра" було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008 року було укладено договір іпотеки.

      11.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнути майно - садовий будинок НОМЕР_1 розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0590 га., кадастровий номер 8000000000:66:584:0032, яка разтошована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1.

      18.04.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Голоного управління юстиції у Кихївській області було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису від 11.03.2014 року зареєстрованому в реєстрі за № 297.

      04 квітня 2012 року ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ Акціонерний банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до позовної заяви, в якій ставивляться також ці самі вимоги, що і у виконавчого напису, тобто між сторонами існує спір.          

     Відповідно до ст.ст.87,    88 Закону України "Про нотаріат"    для стягнення грошових сум або витребування майна від боржника нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. До вчинення нотаріусом виконавчого напису стягувачем мала бути направлена боржнику письмова вимога про усунення порушень основного зобов'язання.

     Безспірний борг це борг, який визначається боржником та кредитором, про суму якого сторони не сперечаються.

     Викладене свідчить про те, що вказаний виконавчий напис було вчинено під час розгляду справи в суді.

     Відповідно до    ст.369 ЦПК України    суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню якщо обов'язок боржника відсутній повністю або частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Статтею 60 ЦПК України    передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

     На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.    50,    87,    88 Закону України "Про нотаріат", ст.ст.60,    212-215,    218,    223,    294 ЦПК України, суд

В и р і ш и в :

     Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Надра", треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

     Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, 11.03.2014 року, реєстровий номер 297, за яким звернути стягнення на нерухоме майно -садовий бдинок НОМЕР_1, розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1, площею 0,0590 га., кадастровий номерпро: 8000000000: 66:584:0032, яка розташована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

                        

     Суддя:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43146184

 

Категорія справи 

№755/29283/14-ц

: Цивільні справи; Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.

Дата набрання законної сили: 22.12.2015

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   МІСТА   КИЄВА

03110  м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

                                    

Справа № 755/29283/14-ц                                                                       Головуючий у 1 інстанції - Гончарук В.П.

 

Апеляційне провадження № 22-ц/796/10615/2015                               Суддя-доповідач               Антоненко Н.О.

 

 

 

 

У Х В А Л А

 

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

 

            22 грудня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

 

у складі                  судді-доповідача                      Антоненко Н.О.,

                                суддів                                        Гаращенка Д.Р., Шкоріної О.І.,                                                 при секретарі                                    Юрченко А.С.

 

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

 

            Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія

в с т а н о в и л а :

            

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.02.2015 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені: визнано виконавчий напис, вчинений 11.03.2014 приватним нотаріусом  КМНО Кобелєвою А.М., зареєстрованим у реєстрі за № 297, про звернення стягнення на нерухоме мано - садовий будинок АДРЕСА_1 таким, що не підлягає виконанню.

 

Судом першої інстанції встановлено, що 19.06.2008 між ОСОБА_4 та ПАТ  КБ «Надра» укладено кредитний договір №276/П/РП/2008-840 та для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки.

 

11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнуто майно - садовий будинок АДРЕСА_1 площею 0,0590 га, після чого 18.04.2014 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Київській обл. було відкрите виконавче провадження за цим написом.

 

Також судом встановлено, що 04.04.2012 Дніпровським районним судом м. Києва було відкрито провадження  у справі №2604/6853/2012 за позовом ПАТ АКБ «Надра» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Виходячи з того, що виконавчий напис приватним нотаріусом було вчинено під час розгляду справи по суті, суд задовольнив позов.

 

В апеляційній скарзі представник відповідача Стрюкова І.О. просить скасувати заочне рішення Дніпровськогорайонного суду м. Києва від 11.02.2015 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

 

У судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином (ас. 125-127), представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, представник відповідача заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подав, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

 

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з наступних підстав.

 

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО                 КобелєвоюА.М.  вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на майно - садовий будинок №71 по вул. Садовій, 9 у м. Києві  та земельну ділянку №71 площею 0,0590 га, у зв'язку з тим, що у ОСОБА_4 виникла заборгованість перед ПАТ КБ «Надра» по кредитному договору №276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008.

 

З матеріалів справи вбачається, що до вчинення 11.03.2014 нотаріусом виконавчого напису ПАТ КБ «Надра» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким Дніпровський районний суду м. Києва 04.04.2012 відкрив провадження, що свідчить про наявність на момент вчинення нотаріального напису, спору між сторонами щодо заборгованості за кредитним договором №276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008.

 

Разом з тим, сама по собі наявність судової справи про стягнення заборгованості свідчить про наявність спору між кредитодавцем та боржником - іпотекодавцем.

 

Відповідно до п. 3.5. гл. 16 Порядку вчинення нотаріальних дій при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

 

Виходячи з наведеного, правильного висновку дійшов суд першої інстанції про те, що під час вчинення виконавчого напису 11.03.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. не було перевірено безспірність вимог банку та прострочення сплати боргу позичальника, адже з квітня 2012 року до теперішнього часу не вирішений спір між сторонами з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Доводи апеляційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні, не спростовують і на їх правильністьне впливають, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

 

За таких обставин висновок суду, викладений в оскаржуваному рішенні, ґрунтується на вимогах закону і підтверджується матеріалами справи.Передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року немає.

 

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 308, 309 313 - 315 ЦПК України, колегія

у х в а л и л а :

 

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, відхилити.

 

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року залишити без змін.

 

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.  

  

Суддя-доповідач Н.О. Антоненко

 

Судді                                                                                                          Д.Р. Гаращенко

                                                                                                                  

          О.І. Шкоріна

http://reyestr.court.gov.ua/Review/54600814#

 

 

Категорія справи 

№6-2699ск16

: не визначено.

 

 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року м. Київ        

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кадєтова О.В., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової ІриниОлександрівни на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 червня 2008 року між нею та ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19 червня 2008 року було укладено договір іпотеки.

11 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким звернуто стягнення на майно - садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,0590 га., кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в АДРЕСА_1.

18 квітня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження на підставі зазначеного вище виконавчого напису.

Позивач вважає, що виконавчий напис був чинений з порушенням вимог законодавства, так як нею не була отримана письмова вимога 276/П/РП/2008-840 про усунення порушень основного зобов'язання та не доведено безспірність заборгованості за договором позики. Нотаріусом не було перевірено безспірність боргу, нотаріус не отримала від відповідача письмові підтвердження здійснення погашення позики (графік погашення позики, розписки).

Крім того, позивач зазначала, що ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва від 04 квітня 2012 року було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису існував спір про право, який стосується суми, строку та розміру заборгованості позивача.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано виконавчий напис, вчинений 11 березня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М., зареєстрованим у реєстрі за № 297, про звернення стягнення на нерухоме мано - садовий будинок НОМЕР_2, розташований в АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Разом з тим, заявник подав касаційну скаргу з пропуском строку на касаційне оскарження, встановленого чинним законодавством, проте у касаційній скарзі ним заявлено клопотання про поновлення цього строку з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 325 ЦПК України, у разі пропущення строку на касаційне оскарження, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, може поновити цей строк.

Наведені у клопотанні доводи свідчать про поважність причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження.

За таких обставин клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення апеляційного суду слід задовольнити.

Проте, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив того, що на час вчинення виконавчого напису 11 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. не було перевірено безспірність вимог банку та прострочення сплати боргу позичальника, оскільки з квітня 2012 року і до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції не вирішений спір між сторонами з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и в:

Поновити публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни строк на касаційне оскарження ухвали Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року.

Відмовити публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

 

 

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ                                               О.В. Кадєтова

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55612745

 

[Решение 3-ох инстанций о недействительности кредитного договора и договора ипотекис ВТБ банк]

просто когда 100 раз бьешься об камень, то иногда опускаются руки и начинает ослабевать вера.

В таких случаях очень помогает вера людей,которым помогаешь.

Идет постоянный процесс поддержки друг-друга по вопросам, по которым помогаешь людям.

Пожалуйста.

 

Так и есть, поддержка клиента очень важна. Есть люди которые считают что это не важно, и главное профессионализм юриста. Это да, но и от участия клиента тоже многое зависит. На практике знаю были ситуации, когда с первого взгляда казалось вообще не возможно как-то помочь, но настойчивость и уверенность(главным образом человека которого защищаешь) творят чудеса.

Это дело очень важное, таких банковских схем с кредитами, где ставят завышенные платежи, не пишут реальный процент очень много. Просто мало кто знает об это, ежемесячный платеж и реальный процент не каждый может высчитать. Так что сейчас все заемщики должны держать кулачки за Вас. 

[Решение 3-ох инстанций о недействительности кредитного договора и договора ипотекис ВТБ банк]

Все не так просто.

Были основания, попробовали подать.

Хотя и мало верю в положительный успех.

Но если ничего не делать, то никогда не узнаешь, что могло бы получиться.

Все будет отлично. Постановление ВСУ по таким ситуациями должно появиться и оно будет позитивным и точка. Да ситуация не стопроцентная, но больше аргументов на стороне заемщиков. Мы в Вас верим.

Уверенность, целеустремленность и работа по достижению цели и все выйдет.

А на тех кто критикует и вовсе внимание не нужно обращать потому как они ничего другого не умеют делать.

Верно вы сказали что если ничего не делать то ничего и не выйдет.

[Нововиявлені обставини!]

Только процессуальными (подсудность, сроки, суд/сбор и пр...) и не более.

Процессуальными можно считать и не назначение экспертизы, и не проведение исследования доказательств, что имело место в данной ситуации.

[Нововиявлені обставини!]

На момент рассмотрения и вынесения судом решения обстоятельства, на которые Вы опираетесь ещё не существовали 

Нет, существовали. Несоответствие расчета банка условиям договора и первичным документам существовало на момент рассмотрения дела и вынесения старого решения суда. 

 

В мотивировочной части Вы неверно изложили фабулу.

В двух словах: необходимо было пояснить суду, что на момент рассмотрения дела существовали обстоятельства, о которых Вам стало известно только теперь и в доказательство приложить справку специалиста.

Пояснить, что расчет предоставленный истцом который суд ошибочно взял во внимание при вынесении решения не верный поскольку выполнен без учета существовавших на момент составления такого расчета обстоятельств, о которых Вы заявляете….и в таком духе….. 

 

Справка была приложена, фабула изложена верно, акцентировано внимание на то что обстоятельства изложенные в справке(касательно несоответствия расчета банка) являются вновь открывшимися. То что это обстоятельства существовали на момент рассмотрения дела видно со справки(расчеты проводятся состоянием на дату постановления решения суда). Это очевидно. Суд должен был провести исследование этого доказательства, а потом уже делать вывод о том было ли оно новым доказательством или вновь открывшимся обстоятельством. 

Это не случилось, суд оценил доказательство так как его интересовало, и написал то что его интересовало.

[Постановление ВСУ по пересмотру о возможности проведения третьих торгов по старым кредитным договорам]

Очередная противоположная позиция ВСУ о действии во времени п.2 Закона Украины от 22.09.2011 №3795-VI "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно урегулирования отношений между кредиторами и потребителями финансовых услуг", где прямо указано, что действие настоящего Закона не распространяется на кредитные договоры, заключенные до вступления его в силу.

 

Ранее ВСУ принимал неоднократно противоположные решения. Поэтому нужно опять ожидать соответствующего расположения звезд на небе.

Написали что черное это белое. 

Иначе не могу прокомментировать это постановление. 

[Решение 3-ох инстанций о недействительности кредитного договора и договора ипотекис ВТБ банк]

Удачи Вам и побольше. Это сильная правовая позиция, должно все пройти позитивно.

[Нововиявлені обставини!]

У разі необхідності, апеляційний суд може задовольнити Вашу апеляційну скаргу частково.

Згоден, проте якщо відредагувати(подати ап. скаргу в нов. редакції з вірними вимогами) то гірше точно не буде.

[Нововиявлені обставини!]

Відповідно до п. 20 Постанови №4 Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами»:

«За змістом частини другої статті 307 ЦПК апеляційний суд відповідно до наданих йому повноважень має право постановити ухвалу про скасування ухвали суду першої інстанції про залишення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами без задоволення, постановленої з порушенням норм процесуального права, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, до повноважень якого законом віднесено вирішення цього питання. Нормами ЦПК не передбачено права апеляційного суду постановляти ухвалу про задоволення такої заяви і скасування ухваленого судом першої інстанції судового рішення. 

Наразі розумію, що допустив помилку при поданні апеляційної скарги, оскільки просив апел. суд ухвалити нову ухвалу, якою заяву про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення суду задовольнити.

Апел. суд виніс ухвалу про усунення недоліків(сплату суд. збору). Планую при усуненні недоліків подати апел. скаргу в новій редакції де просити скасувати ухвалу 1-ї інст. та направити справу до суду 1-ї інстанції

В звязку з вищезазначеним виникає ще одна дилема: якщо апеляційний суд не виносить нову ухвалу, то по суті він не може і експертизу призначати, оскільки не проводить повне дослідження?

[Нововиявлені обставини!]

Як Ваші справи?

Подали апелляційну скаргу(опублікував вище), суд виніс дві ухвали: http://reyestr.court.gov.ua/Review/57002239

http://reyestr.court.gov.ua/Review/57002398

Позов про визнання неправомірним нарахування заборгованості покищо не подавали

[Нововиявлені обставини!]

Неизвестно что Вы описывали в своем заявлении, но если Вы посчитали, что именно справка специалиста составленная после вынесения судом решения это нововыявленное обстоятельство, то в данном случае суд прав. Это новое обстоятельство на основании новых доказательств – справка специалиста.

Описував, що обставини відображені в довідці(щодо невідповідності розміру заборгованості) є нововиявленими, ане сама довідка.

В довідці йде мова про те що розмір заборгованості визначено не вірно оскільки заява про видачу готівки підтверджує отримання кредиту в гривні. Далі наводяться розрахунки з урахуванням цього факту.

 

Прикріпляю заяву та апел. скаргу по даному питанню.

Заява _нов. обст. Іванов І.І._Фініки.docx

Ап. ск. на ухв про відмов. у нов. обст. Іванов_Фінік.docx

[Решение 3-ох инстанций о недействительности кредитного договора и договора ипотекис ВТБ банк]

Это решение находится здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7843&hl=51750128

 

На его основании, я подал в ВСУ.

И какой итог обращения у ВСУ?

[Решение 3-ох инстанций о недействительности кредитного договора и договора ипотекис ВТБ банк]

 

 

Категорія справи  №6-10901св15 : не визначено.  

 

У Х В А Л А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  23 вересня 2015 року                                    м. Київ   Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних  і кримінальних справ у складі:  головуючого суддів:  за участю: позивача представника позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,  ОСОБА_4, ОСОБА_5,  ОСОБА_6, ОСОБА_7,     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9 про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 лютого 2015 року, в с т а н о в и л а:   У жовтні 2012 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що 25 грудня 2007 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») укладено кредитний договір № 20.00.001258, відповідно до умов якого йому надано кредит в сумі 70 000 доларів США зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами терміном до 24 грудня 2022 року.  На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором,                             25 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_1, та договір поруки № 20.00.001258/2.  Того ж дня між банком та ОСОБА_9 укладено договір поруки                          № 20.00.001258/1 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Посилаючись на те, що при укладенні договору позивач був введений в оману банком, зокрема щодо розміру відсотків, які він має сплатити за користування кредитом, оскільки договір містить приховані проценти; кінцева сукупна вартість кредиту не відповідає фактичній вартості кредиту; при укладенні договору порушено Закон України «Про захист прав споживачів» щодо надання повної та достовірної інформації про умови кредитування, а також не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, у звґязку з чим, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсними кредитний договір від 25 грудня 2007 року, договір іпотеки та поруки, зняти заборону відчуження майна, яке є предметом іпотеки та виключити записи про обтяження з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від                      04 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 15 травня 2013 року, позов задоволено.         Визнано недійсним кредитний договір від 25 грудня 2007 року, укладений між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4         Задоволено заяву ПАТ «ВТБ Банк» про накладення арешту.        Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить               ОСОБА_8 та передана в іпотеку ПАТ «ВТБ Банк» згідно із іпотечним договором від 25 грудня 2007 року, до моменту повернення ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВТБ Банк» коштів на загальну суму 52 569,81 доларів США, отриманих на підставі кредитного договору від 25 грудня 2007 року.          Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.         Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від                  16 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 лютого 2015 року, позов задоволено.        Ухвалено визнати недійсним кредитний договір від 25.12.2007 року          № 20.00.001258, який укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4        Визнано недійсним з моменту вчинення іпотечний договір від 25.12.2007 року б/н, укладений між ОСОБА_8 та ВАТ «ВТБ Банк», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л.О. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за                  № 2901. Визнано недійсним з моменту вчинення договір поруки                                  від 25.12.2007 року № 20.00.001258/2, укладений між ОСОБА_8 та              ВАТ «ВТБ Банк».  Знято заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2902  та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 6302632, контрольною сумо 84Г0762Г97 про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження: квартиру АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137.          У касаційній скарзі ПАТ «ВТБ Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.          Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача та його представника, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного. Судами встановлено, що 25 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та              ПАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір, за яким йому надано кредит в сумі 70 тис. доларів США зі сплатою 12 % річних терміном до 24 грудня              2022 року. На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_8 укладено договір поруки, а також договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_1. В обгрунтування свого висновку щодо введення позивача в оману щодо умов кредитування, суд першої інстанції послався на висновок судово-економічної експертизи від 02 квітня 2014 року № 11, відповідно до якого вихідним параметрам кредитування відповідає ануїтетний платіж в розмірі 862 долари США, натомість банком встановлене значення даного платежу в сумі 870,18 доларів США. Такому значенню відповідає відсоткова ставка 12,19 %. Абсолютне значення  здорожчення кредиту за проведеним розрахунком становить 89 778,04 доларів США, що на               8 645,65 доларів США вище від задекларованого кредитором в умовах договору - 81 132,39 доларів США.  Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу .

За змістом ст. 230 ЦК України , якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину               (ст. 229 ЦК України ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

       Встановивши, що на момент звернення позивача до банку із заявою-анкетою про видачу кредиту у фінансовій установі діяла затверджена форма переддоговірної роботи, яка в порушення Закону України «Про захист прав споживачів» йому надана не була,  що призвело до укладення споживачем кредитного договору на невигідних для нього умовах, та прибутковою для банку ануїтетною схемою, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно вважав, що формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, яка не відповідала дійсності, та вірно зазначив, що виконання спірного правочину направлено на отримання кредитором прихованого прибутку та виникнення не передбачених втрат у боржника, а тому, з урахуванням висновку судово-економічної експертизи від 02 квітня                  2014 року № 11, дійшли обгрунтованого висновку про наявність в діях відповідача умислу, який полягає в замовчувані реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту.        

Встановивши наявність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, суди визнали недійсними з моменту вчинення договір іпотеки на підставі ст. 17 Закону України «Про іпотеку» та договір поруки на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України відповідно.        

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.        

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом оцінки, і висновків суду не спростовують. Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального й матеріального права, а тому передбачених ст. 338 ЦПК України підстав для їх скасування не вбачається.          

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, 

 

у х в а л и л а:      

     

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» відхилити.          

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від          18 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.              

Головуючий       Н.А. Горелкіна  Судді:   Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко І.М. Завгородня О.М. Ситнік                                                                                                         http://reyestr.court.gov.ua/Review/51750128                               

[Решение 3-ох инстанций о недействительности кредитного договора и договора ипотекис ВТБ банк]

Категорія справи  №0308/16552/12 : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Дата набрання законної сили: 18.02.2015

                  

Справа № 0308/16552/12 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/220/15  Категорія: 27       Доповідач: Данилюк В. А.

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И  

                              

18 лютого 2015 року       місто Луцьк

                          

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Данилюк В.А.,

суддів Подолюка В.А., Киці С.І.,

при секретарі Захаровій Н.А.,

з участю: позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (Далі - ПАТ "ВТБ Банк"), треті особи на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою відповідача публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

     Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", треті особи на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору недійсним задоволено.

     Визнано недійсним кредитний договір № 20.00.001258 від 25.12.2007 року, який укладений між відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" та ОСОБА_2.

Визнано недійсним з моменту вчинення Іпотечний договір б/н від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "ВТБ Банк", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2901.

Визнано недійсним з моменту вчинення договір поруки № 20.00.001258/2 від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "ВТБ Банк".

Знято заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №2902 та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 6302632, контрольною сумою 84Г0762Г97 про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження: квартира № АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137.

Виключено з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 6302728, контрольна сума ЕА3А2Е9Д0В про обтяження іпотекою квартири № АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137;

Визнано недійсним з моменту вчинення договір поруки № 20.00.001258/1 від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "ВТБ Банк".

     Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

     У задоволенні заяви ВАТ "ВТБ Банк" про накладенні арешту на майно відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ПАТ "ВТБ Банк" подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

     В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 заперечив апеляційну скарги, просив рішення суду залишити без змін. Представник відповідача в судове засідання не з"явився, хоча відповідно до ст. 76 ЦПК України був повідомлений про час і місце розгляду справи, оскільки повідомлення було направлене на адресу, зазначену представником як адресу для кореспонденції, але повернулося без вручення за закінченням терміну зберігання.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ст. ст. ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до п. 6 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" право чини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Судом першої інстанції на підставі досліджених доказів встановлено, що 25 грудня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 20.00.001258, предметом якого було надання банком позичальнику грошових коштів в розмірі 70000,00 доларів США на споживчі цілі з відсотковою ставкою 12 % річних та кінцевим терміном виконання зобов'язання 24 грудня 2022 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором 25 грудня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк" та третьою особою ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір б/н, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_1, за яким передано в іпотеку банку квартиру № АДРЕСА_1 та договір поруки № 20.00.001258/2.

В той же день в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 20.00.001258/1 з третьою особою ОСОБА_4

Згідно п.п. 4.1., 8.3 кредитного договору погашення заборгованості має здійснюватись у відповідності до додатку №1 (Графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг - надалі додаток №1), що є невід'ємною частиною кредитного договору.

Згідно з п. 2.4. кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він письмово ознайомлений та підтверджує свою згоду із кредитними умовами банку, сукупною вартістю кредиту тощо. Водночас, п. 2.5. вказує, що розрахунок сукупної вартості кредиту надається саме в додатку № 1 до кредитного договору.

При підписанні кредитного договору ВАТ "ВТБ Банк" надав інформацію про сукупну вартість кредиту, яка є недостовірною, оскільки суттєво перевищує значення здорожчання кредиту. Ухвалою від 27.02.2014р. судом призначено судово-економічну експертизу. Згідно висновку №11 від 02.04.2014р. судового експерта ОСОБА_6 встановлено, що вихідним параметрам кредитування відповідає ануїтетний платіж в розмірі - 862,00 дол. США, натомість банком встановлене значення даного платежу в сумі - 870,18 дол. США. Такому значенню відповідає відсоткова ставка - 12,19%. Абсолютне значення здорожчання кредиту за проведеним розрахунком, що здійснювався у відповідності до Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р., становить 89 778,04 дол. США, що на 8 645,65 дол. США вище від значення задекларованого кредитором в умовах договору - 81 132,39 дол. США.

Постановою Пленуму Верховного суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" № 8 від 30.05.1997р. встановлено, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє повному, всебічному та об'єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень. Дослідивши вказаний вище висновок експерта, суд вбачає його належним та допустимим доказом у справі, оскільки він належно обґрунтований, надає вичерпні відповіді на поставлені питання, висновки експерта узгоджується з дослідницькою частиною та матеріалами справи.

Висновки експерта підтверджують обставини, зазначені в позовній заяві. Реальні значення вартісних показників фінансової послуги істотно перевищують задекларовані банком. За таких умов, виконання спірного правочину направлене на отримання кредитором прихованого прибутку та, водночас, на виникнення непередбачених втрат у боржника. Відповідач в поданих запереченнях не спростував вказаних вище невідповідностей. Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні визнав їх та пояснив, що вони є арифметичними помилками.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки зобов'язані на вимогу клієнта надати інформацію про ціну банківських послуг, а згідно з підпунктом д) ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Пунктом 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачено, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді, зокрема, абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Всупереч наведеним правовим нормам банк при укладенні кредитного договору вказав у договорі значно завищене абсолютне значення подорожчання кредиту, чим ввів в оману позивача.

Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані обставини свідчать про наявність ознак обману з боку відповідача, під впливом якого позивач підписав договір, що тягне за собою визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. ст. 215, 230 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. На підставі зазначених вимог законодавства суд дійшов вірного висновку про визнання недійсними іпотечного договору та договору поруки, якими був забезпечений оспорюваних кредитний договір.

Виходячи з викладеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд обгрунтовано задовольнив позов.

Та обставина, що відповідач виконував узяті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором, не впливає на правильність висновків суду на тій підставі, що позивач не оспорює факту укладення договору, а відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Покликання в апеляційній скарзі на наявність судових рішень, якими з позивача стягнута заборгованість за оспорюваним кредитним договором є безпідставним, оскільки чинним законодавством не встановлено обмежень щодо визнання кредитного договору недійсним у випадку, якщо набрало законної сили рішення про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором. Крім того, встановлення недійсності правочину в даному випадку може бути підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності обману з його сторони також не заслуговують на увагу, оскільки відповідач ніяким чином не спростовує наявності у своїх діях недобросовісної підприємницької практики, яка підтверджується висновком судово-економічної експертизи про завищення здорожчання кредиту в зв'язку з застосуванням при визначенні щомісячного платежу завищеної процентної ставки, передбаченої у договорі.

Що стосується пропуску строку позовної давності, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не пропущено строки позовної давності, оскільки порушення його прав носить триваючий характер, а доводи останнього про те, що він дізнався про неправильне нарахування щомісячних платежів лише з судової практики, нічим не спростовані.

Наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача були предметом дослідження суду першої інстанції і спростовуються вищенаведеними обставинами справи та вимогами законодавства.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

 

Судді:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42807792#