А разговор вот об этом...
Ухвала
Іменем України
12 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 756/3054/18
провадження № 61-43490ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 травня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабкової Тетяни Ігорівни щодо відкриття виконавчого провадження та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, заінтересована особа - ОСОБА_7,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Голосіївський РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві) БабковоїТ. І. та просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 52334733, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 23 вересня 2016 року та зобов'язати державного виконавця відмовити у відкритті виконавчого провадження.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року скаргу задоволено частково.
Визнано незаконними дії державного виконавця Голосіївського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Бабкової Т. І. щодо відкриття виконавчого провадження № 52334733.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 травня 2018 року ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року залишено без змін.
У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у вересні 2018 року, ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 просять скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні скарги та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Частково задовольняючи скаргу ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обгрунтовано виходив з того, що дії державного виконавця при відкритті виконавчого провадження з виконання рішення суду не відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).
Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив про те, що та обставина, що виконавче провадження було відкрито не за місцем виконання, на законність дій з виконання рішення суду про стягнення аліментів не впливає.
Так, з 05 жовтня 2016 року діє нова редакція Закону, яка не містить такої норми як відмова у відкритті виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Крім того, зазначеним Законом надано право державній виконавчій службі передавати виконавчі провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого, порядок якого визначений Міністерством юстиції України, а сторонам виконавчого провадження надано право заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Отже, встановивши, що виконавчі дії проводяться не за місцем виконання, державний виконавець має право повернути виконавчий документ або передати його до органу виконавчої служби за місцем виконання, а сторони виконавчого провадження вправі заявити йому відповідні клопотання про це.
Вказана обставина була встановлена в ході виконання рішення суду, що не звільняло державного виконавця від обов'язку щодо його виконання, оскільки в справі «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, Європейський суд з прав людини, вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права («право на суд»), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що пунктом 1 статті 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їх справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухвалене будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова «судового розгляду».
У справі «Soering vs UK» від 07 липня 1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і талий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов'язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції.
Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
Доводи касаційної скарги про те, що суди встановивши дії державного виконавця незаконними, не припинили встановлену незаконну дію та не було поновлено порушене право шляхом скасування такої незаконної дії, є безпідставними та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Крім того, ОСОБА_4 не позбавлений права звернутись до державного виконавця щодо повернення виконавчого листа або передачі виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби за місцем виконання.
Зі змісту касаційної скарги, судових рішень, що оскаржуються, та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а також рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не буде мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, у касаційній скарзі не зазначено.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п'ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабкової Тетяни Ігорівни щодо відкриття виконавчого провадження та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, заінтересована особа - ОСОБА_7,за касаційною скаргоюОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 травня 2018 року, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
А. О.Лесько
С. П.Штелик