суворов

Уволить парочку за ст. 382 УК Украины Обязательный минимальный платеж всегда встречается в таких карточных кредитах от привата?

А как же строк действия карты ?

Вот и вкладчики Родовид Банка потихоньку возвращают своё . АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д., суддів: Левенця Б.Б., Шиманського В.Й. при секретарі: Іванову Ф.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про стягнення грошових коштів, в с т а н о в и л а : у червні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ПАТ «Родовід Банк» 3 855,13 доларів США процентів по депозитному вкладу та 1 000,90 доларів США - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, а всього 4 856,03 доларів США. В обгрунтування позову зазначала, що 18.12.2009 року уклала з відповідачем договір строкового банківського вкладу, на виконання якого внесла на депозитний рахунок 66 000 доларів США. Відповідач повинен був повернути зазначену суму 20.12.2010 року та сплатити 13,5 % річних. Проте, сума вкладу була їй повернута лише 08.06.2011 року. Проценти за період з 20.12.2010 року по 08.06.2011 року (170 днів) відповідач не нарахував та не виплатив. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Родовід Банк» на користь позивачки 489,55 доларів США, що станом на 16.10.2013 року по курсу НБУ складає 3 912,97 грн. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Посилається на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не врахував, що договір діє до повного його виконання, а відповідач прострочив виконання зобов`язання по поверненню вкладу на 164 дні. Суд не звернув уваги на те, що до 02.06.2011 року вона не була повідомлена про переведення боргу та до підписання акту приймання - передачі реєстру вкладів відповідальність за неповернення вкладу має нести ПАТ «Родовід Банк», а не ВАТ «Державний ощадний банк», а тому 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання має сплатити відповідач. Крім того, суд не застосував до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 29.05.2013 року № 6-39цс1, які підлягали застосуванню. У судовому засіданні апелянт підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Представник відповідача Присяжнюк А.Ю. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 18.12.2009 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № ДРД.533.А12-646/12-2009 про строковий банківський вклад «Авансовий», згідно з яким банк прийняв від ОСОБА_1 на депозитний рахунок № 26356000533.840.000646 кошти у розмірі 66 000 доларів США строком на 12 місяців та 2 дні та зобов`язався повернути суму вкладу 20.12.2010 року і проценти нараховані на неї. Згідно з п. 2.2 договору за повний строк зберігання суми вкладу банк нараховує та виплачує вкладнику 13,5 процента річних від суми вкладу. 20.12.2010 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про повернення вкладу, процентів за користування вкладом, проте ці суми не було виплачено. 13.04.2011 року між ПАТ «Родовід банк» та ВАТ «Державний ощадний банк України» на виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України № 323 від 30.03.2011 року «Про взаємодію Кабінету Міністрів України і Національного банку України щодо відчуження ПАТ «Родовід банк» зобов`язань перед фізичними особами за вклади та активів ВАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір про передавання активів та зобов`язань № 1126-В/2011; В11/1304/001, за яким ПАТ «Родовід Банк» передав, а ВАТ «Державний ощадний банк України» прийняв зобов`язання перед фізичними особами за вклади, у тому числі і за договором про строковий банківський вклад, укладений з ОСОБА_1 Згідно з реєстром вкладів сума зобов`язань перед позивачкою станом на 20.04.2011 року, яка передана ВАТ «Державний ощадний банк України» складала 66 000 доларів США - розмір вкладу; 5 634,42 доларів США - 13,5 % за користування вкладом; 216,98 доларів США - 1 % за користування вкладом за період з 21.12.2011 року по 19.04.2011 року. Згідно з довідкою ВАТ «Державний ощадний банк України» від 02.06.2011 року ОСОБА_1 вищезазначені суми було призначено до виплати, а 08.06.2011 року ці суми було виплачено. Відмовляючи у стягненні процентів за користування вкладом суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстави для нарахування процентів у розмірі 13,5 % річних після спливу строку договору, оскільки договором передбачено стягнення пені за порушення строку повернення вкладу, яка вже стягнута на користь позивачки за рішенням суду. Оскільки з 20.04.2011 року зобов`язання по виконанню договору передані ВАТ «Державний ощадний банк», суд вважав, що три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідач має сплатити лише до зазначеної дати за вирахуванням суми у розмірі 216,98 доларів США (1 % від суми вкладу), які позивач отримала. Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не в повній мірі відповідають нормам матеріального і процесуального права. Так, згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Судом першої інстанції правильно встановлено, що строк виконання зобов'язання по поверненню депозитного вкладу та сплати процентів сплив 20.12.2010 року, та незважаючи на заяву ОСОБА_1 про повернення вкладу відповідач свої зобов`язання не виконав. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04.10.2012 року задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «Родовід Банк» та стягнуто на користь позивачки пеню у розмірі 5 723 грн. за 164 дні прострочення виплати вкладу. Таким чином судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено, що вклад повернуто із простроченням на 164 дні. Відмовляючи у стягненні процентів за період після закінчення строку договору, суд першої інстанції не звернув уваги на приписи ч. 5ст. 1061 ЦК України, згідно з якою проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав, а також на положення п. 2.5 договору, у якому вказано, що нарахування процентів на вклад починається з дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, і закінчується в той день, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку з інших підстав. Згідно з пунктами 5.1 та 5.2 договору банк несе перед вкладником відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання умов цього договору в порядку, встановленому цим договором та чинним законодавством України. У разі порушення банком строку повернення вкладу, вказаного у вимозі вкладника, банк сплачує на вимогу вкладника пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми вкладу за кожний день прострочки, але не більше 1 відсотка від суми вкладу. Проте, стягнення пені за несвоєчасне повернення вкладу та процентів є штрафною санкцією, яка не звільняє відповідача від повного виконання умов договору як щодо повернення вкладу, так і щодо виплати процентів відповідно до п. 2.5 договору та згідно з ч. 5 ст. 1061 ЦК України. ОСОБА_1 у день закінчення строку дії договору звернулася до відповідача із заявою про повернення вкладу, чим засвідчила свій намір припинити дію договору, у зв'язку з чим банк зобов`язаний був повернути депозитні кошти з нарахованими процентами. У постанові Верховного Суду України № 6-39цс13 від 29.05.2013 року викладена правова позиція, згідно з якою банк зобов`язаний повернути депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договору, якщо вкладник звернувся із заявою про повернення вкладу. У разі порушення грошових зобов'язань банк має сплатити вкладнику проценти по банківському вкладу за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладником, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Суд першої інстанції не врахував зазначену правову позицію внаслідок чого дійшов помилкових висновків щодо безпідставності позовних вимог про стягнення процентів за користування вкладом з дня закінчення строку договору до дня повернення вкладу. Таким чином рішення суду в частині відмови у стягненні процентів підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Проценти підлягають стягненню у розмірі 3 786,42 доларів США (66 000 доларів США * 13,5 %/365 * 164 дні - 216,98 (1% сплаченоВАТ «Державний ощадний банк України»). Згідно з договором про передавання активів та зобов`язань № 1126-В/2011; В11/1304/001 від 13.04.2011 року ПАТ «Родовід Банк» передав ВАТ «Державний ощадний банк України» зобов`язання перед фізичними особами за вклади, у тому числі і за договором про строковий банківський вклад, укладений з ОСОБА_1 З даного договору вбачається, що ВАТ «Державний ощадний банк України» передані лише ті зобов`язання перед вкладниками Родовід Банку, які зазначені в реєстрах вкладів. Пунктом 2.2.7 цього договору передбачено, що у випадку зміни суми зобов`язань Родовід Банку внаслідок внесення змін до реєстру вкладів в сторону збільшення Родовід Банк зобов`язується надати Ощадбанку активи Родовід Банку та/або грошові кошти на відповідну суму, що дорівнює різниці між сумою зобов`язання Родовід Банку та вартістю переданих активів родовід банку. Згідно з реєстром вкладів сума зобов`язань перед позивачкою станом на 20.04.2011 року, яка передана ВАТ «Державний ощадний банк України» складала 66 000 доларів США - розмір вкладу; 5 634,42 доларів США - 13,5 % за користування вкладом; 216,98 доларів США - 1 % за користування вкладом за період з 21.12.2011 року по 19.04.2011 року. Будь - які зміни до даного реєстру не вносилися, а тому проценти за користування вкладом підлягають стягненню з відповідача. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач має право на отримання трьох процентів річних відповідно до вимог ч. 2ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання та що прострочення виконання зобов`язання відбулося з вини відповідача лише по 19.04.2011 року, оскільки з 20.04.2011 року зобов`язання по виплаті вкладу та процентів перейшли до ВАТ «Державний ощадний банк України». Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на ст. 520 ЦК України, оскільки переведення боргу відбулося не за правилами зазначеної норми, а на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2011 року № 323 Про взаємодію Кабінету Міністрів України і Національного банку України щодо відчуження ПАТ «Родовід Банк» зобов`язань перед фізичними особами за вкладами та активів ВАТ «Державний ощадний банк України». Разом з тим, правильно визначивши період стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та розмір стягнення 706,53 доларів США, суд першої інстанції помилково відрахував від зазначеної суми нарахований та виплачений 1 % на суму вкладу у розмірі 216, 98 доларів США, а також помилково допустив стягнення трьох процентів річних у іноземній валюті. 1 % нарахований відповідачем на суму вкладу, яка не витребувана, а тому зазначена сума має іншу правову природу, ніж стягнення, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України та враховується при вирішенні питання про стягнення процентів за користування вкладом. За таких обставин на користь позивачки підлягає стягненню три проценти річних за порушення виконання грошового зобов`язання у розмірі 5 647,29 грн. (706, 53 доларів США * 7,9930 (офіційний курс Нацбанку на час ухвалення рішення). За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів за користування вкладом та трьох відсотків річних підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року в частині відмови у стягненні процентів за користування вкладом та трьох відсотків річних скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на користь ОСОБА_1 3 786,42 доларів США процентів та 5 647,29 грн. три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 грн. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Да, об этом и в разъяснении указано http://zib.com.ua/ua...i_zayav_pr.html. В моем случае решение подходит http://www.reyestr.c...Review/31713493.

ВССУ указал - Із матеріалів справи встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Тем самым потвердил то, что истечение на момент торгов 6-ти месячного строка с момента подписания оценки не есть основанием для признания торгов такими что прошли с нарушением зак-тва. Чем не неоднаковое применение норм?

ч.3 ст. 43 ЗУ "Про іпотеку" : Організатор прилюдних торгів не пізніше ніж за 15 днів до дня початку прилюдних торгів публікує за місцезнаходженням предмета іпотеки принаймні в двох місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про проведення прилюдних торгів. У повідомленні зазначається інформація про день, час, місце проведення прилюдних торгів, опис предмета іпотеки, що підлягає продажу, місце, де можна отримати додаткову інформацію про умови проведення прилюдних торгів та іншу необхідну інформацію. Під час розгляду справи позивачем було надано довідку про те, що один із друкованих засобів масової інформації в якому ,відповідно до доказів наданих відповідачем, було розміщено повідомлення про проведення прилюдних торгів не розповсюджується на території міста в якому знаходиться нерухоме майно, яке підлягає реалізації. Ні один із судів не дав оцінки даному доказу обмежившись : "інформаційні повідомлення про проведення торгів доведене належним способом в належних засобах масової інформації та належні строки, про що повідомлені державний виконавець,стягував і боржник" Чи стикався хтось з оцінкою ч.3 ст.43 ЗУ "Про ипотеку" судом касаційної інстанції ?

Спасибо. Будем бороться

Перечень документов которые нужно прилагать кроме судебных решений высших инстанций. У меня ситуация следующая : Иск о признании проведенных публичных торгов недействительными, признании недействительным свидетельства о праве собственности на приобретенное на публичных торгах имущества. Дело прошло 2 круга : на первом - ВССУ отправил дело в первую инстанцию для устранения нарушений которые препятствуют установлению фактических обстоятельств дела; на втором - принял дело к производству, вдруг, через месяц "вдруг обнаружил", что решения предыдущих инстанций верны и отклонил кассационную жалобу. С первого иска, до последней кассационной жалобы как основание иска было указано нарушение ч.4 ст. 58 ЗУ "О исполнительном производстве" : Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. В данном случае возникал вопрос какой момент считать конечной точкой отсчета 6 мес строка. С первого иска в основание было указано что на момент реализации 6 мес строк с момента подписания истек (прошло 7 мес). Данному основанию ни один суд не дал никакой оценки. Хотя именно в последней кассационной жалобе шла прямая отсылка на Ухвалу ВССУ от 29.05.2013 года http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31713493 . А именно : Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. З правового аналізу зазначеної норми слідує, що звіт про оцінку майна є чинним якщо від дня його підписання до дня проведення прилюдних торгів пройшло не більше шести місяців. Таким чином, встановивши, що звіт про оцінку майна ОСОБА_6, а саме транспортних засобів, підписаний 07 жовтня 2010 року, а прилюдні торги з реалізації майна відбулись лише 01 червня 2012 року (понад 6 місяців), суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновків про те, що на час проведення оскаржуваних прилюдних торгів зазначений звіт про оцінку майна, яким керувався відповідач при проведенні торгів, втратив свою чинність, а відтак, прилюдні торги проведені з порушенням вимог ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження». Вопрос в том какие документы предоставить помимо решений, а именно нужно ли предоставлять копию кассационной жалобы и т.п.

ст. 355 ЦПК України передбачає в якості підстави для перегляду судових рішень у цивільних справах ВСУ з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Серед вимог до заяви про перегляд зазначено (357 ЦПК України) : - конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах; (п.3 ч.2) - перелік матеріалів, які додаються; (п.7 ч.2) Питання виникає яким чином має бути оформлена копія рішення, яке надається в якості підтвердження неоднакового застосування норм, так як зазвичай такі рішення ми можемо знайти тільки в ЄДРСР. Які матеріали потрібно додавати, крім вказаних рішень, до заяви? Можливо в когось вже був досвід ініціювання перегляду справ за вказаним механізмом. Був би дуже вдячний за конструктивні подари щодо даного питання. Цікаві особливості процедури перегляду висвітлено в одному з номерів видання "Закон і бізнес" - http://zib.com.ua/ua/15233-ekspert_rozpoviv_yak_uniknuti_pomilok_pri_skladanni_zayav_pr.html Але там проаналізовано практику що існує в господарському судочинстві. Можливо хтось стикався з практикою з даного приводу ВССУ.