Ирина kkkkkk

Главное, не останавливаться,Думаю, что вы их достанете до самого немогу. Удачи!

Спасибо Вам за советы и помошь.

Молодец, Сергей! Часто думала о том, как у вас дела.Моя история закончилась, но не очень плохо.Кредит банк закрыл , за 2 часа снял с реестра обтяжень рухомого майна - и все это за то, чтобы мы забрали касационную скаргу .Так что потраченное время и нервы не пропали даром.Это, конечно, не реституция, но все же свобода.....Спасибо всем форумчанам за помощь и поддержку. А Вам, сергей, только удачи и сил!!!!!

Добрый день,обращаюсь к специалистам с большой просьбой о помощи, а именно: Если есть ссылки на решения ВС по отказу в позивах про стягнення заборгованности банкам из-за непредоставления первичных документов,то сбросьте ,пожалуйста, Эл. почта [email protected] Заранее благодарю.

Я имею в виду вступление в ЗС решение апеляционного суда, который скасував решение о недействительности договора суда первой инстанции.

Спасибо,я тоже была уверена в в том, что консультация неверна. У меня еще один горящий вопрос,на который не могу найти ответ.Мы с Вами давно общаемся и позволю себе напомнить суть дела: мы подали иск на недействительность кредитного договора,суд первой инстанции признал договор недействительным, аппеляция все снесла, подали касационную скаргу вовремя, с 11.01.2019 г на сайте висит "передано судье". Но вовремя судебного процесса по нашему иску банк подал свой по стягненню задолженности, мы писали ходатайства по приостановке рассмотрения дела до решения по нашему иску,Сейчас суд отказал в удовлетворении ходатайства, сссылаясь на то, что решение аппеляции вступило в законную силу. Вопрос: останавливает ли всупление в ЗК обращение в Касационный суд?

Добрый день, прошу помощи профессионалов. На сайте адвоката Малиновского есть следующая рекомендация:"Нагадую, що у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача без поважних причин або неповідомлення причин неявки, позовна заява може бути залишена без розгляду. Якщо така ухвала суду набуде законної сили, позивач знову подати аналогічний позов не зможе. Що стосується належним чином повідомленого відповідача, то у разі його повторної неявки суд має право винести заочне рішення." Вопрос : действительно ли позивач не може подати аналогичный иск и какой ст. это утверждение соответствует. Спасибо всем, кто откликнется и поможет .

Вернее, очень прошу подсказать, какими нормами ЦПК регулируется такая ситуация. Спасибо тем, кто поможет.

Я все же хочу принципиально подать ап. скаргу, толькл не знаю, на что сослаться по статьям законов. Два противоположных решения по одному договору и по одному предмету спора..

"Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача комісії за обслуговування рахунку в сумі: 285 грн. 11 коп. + 812 грн. 62 коп. = 1097 грн. 73 коп., то позивач суду не надав і судом не здобуто конкретних правових доказів, які б свідчили про надання позивачем відповідачу послуг з обслуговування рахунку та в чому конкретно виражалося обслуговування рахунку. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16, послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. Тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача комісії, суд вважає безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають за їх недоведеністю. " А это из решения суда по иску банка по этому же договору, Апеляция этот момент потвердила

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-Комерційний Банк «КАПІТАЛ», про визнання недійсним п.п.1.2, 2.1.2 кредитного договору №3/07/317/27-09/003 від 22.10.2013 року, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-Комерційний Банк «КАПІТАЛ» та просить визнати недійсним п. 1.2 кредитного договору, згідно якого за обслуговування рахунку позичальник щомісяця сплачує банку комісію у розмірі 1% (одного) відсотка від первісної суми кредиту, визначеної у п 1.1. договору про надання споживчого кредиту № 3/07/317/27-09/003 від 22.10.2013 року, посилаючись на те, що вона ніколи не заповнювала заяви-анкети на відкриття карткового рахунку та не отримувала банківської карти. Також позивач просить визнати недійсним п. 2.1.2 договору щодо укладення договору добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Обґрунтовуючи дану вимогу ОСОБА_1 посилається на ч. 3 ст. 53 Закону України «Про банки та банківську діяльність» наголошуючи на здійсненні Банком недобросовісної конкуренції та намагаючись довести те, що договір добровільного страхування № КФ-000003/03/07 від 22.10.2013 року, був укладений в примусовому порядку. Намагаючись довести свою позицію, позивач також посилається на ст. 9 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Крім цього позивач просить повернути їй суму 2609,32 грн. сплаченої незаконної комісії та отриманий Банком страховий платіж по ненаданому позичальниці страховому договору з ПрАТ «СК «Корал» у сумі 771,24 грн. Позивач в судове засідання не з'явилась, надавши до суду клопотання про розгляд справи без її участі. Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до поданого до суду відзиву просить слухати справу у його відсутність. Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані докази, приходить до наступних висновків. Згідно з частинами 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. 22.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерно-Комерційний Банк «КАПІТАЛ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №3/07/317/27-09/003, за яким останній було надано кредит у сумі 8771,24 грн., строком до 21.08.2015 року. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору за обслуговування рахунку позичальник щомісяця сплачує Банку комісію у розмірі 1% відсотка від первісної суми кредиту, визначеної у п. 1.1. Договору. Тобто в п. 1.2 договору про надання споживчого кредиту йдеться мова про стягнення комісії за обслуговування саме кредитного рахунку, а не карткового, як стверджує позивач, тобто, Банк слідкує за порядком виконання, оплати кредитного договору, строками, чи вистачає коштів на пенсійному рахунку для щомісячної оплати кредиту, якщо не вистачає, то повідомляє про це позичальника. Згідно ч. 12 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Отже, у вищевказаному договорі в п. 1.2 відповідно і був прописаний пункт про сплату позичальником комісії за обслуговування кредитного рахунку. У позовній заяві позивач посилається на пункт 3.6 Постанови НБУ України "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", стверджуючи, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, однак комісія за обслуговування кредитного рахунку, зазначена у п 1.2 договору, спрямована не на отримання прибутку Банку на власну користь, а на відшкодування витрат пов'язаними із наданням кредиту. Порядок та правомірність начислення Банком комісії також закріплюється у п. 1 розділу 2 Розпорядження національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг "Про затвердження методики розрахунків загальної вартості кредиту для споживача, реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит", згідно якої, загальні витрати за споживчим кредитом включають такі витрати споживача: проценти за користування споживчим кредитом; платежі за послуги кредитного посередника, що підлягають сплаті споживачем (за наявності); комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням споживчого кредиту, розраховані на дату укладення договору та є обов'язковими для укладення договору. Отже нарахування комісії за обслуговування рахунку згідно п. 1.2 договору про надання споживчого кредиту є повністю законним та обґрунтованим. Також з матеріалів справи убачається, що 22.10.2013 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «КОРАЛ» та ОСОБА_1 було вкладено договір №КФ-000003/03/07 добровільного страхування відповідальності позичальника-фізичної особи з непогашення кредиту. Відповідно до п. 2.1 вказаного договору страховим випадком за цим договором є факт збитків вигодо набувача внаслідок неповернення страхувальником з поважних причин кредиту/або процентів за користування ним в строки та в порядку, передбачених укладеним між ними кредитним договором. Страховий платіж становить 771,24 грн. (п.п.3.3 п. 3 договору №КФ-000003/03/07 добровільного страхування відповідальності позичальника-фізичної особи з непогашення кредиту). Обґрунтовуючи вимогу про визнання недійсним п. 2.1.2 Договору щодо укладення договору добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту ОСОБА_1 посилається на ч. 3 ст. 53 Закону України «Про банки та банківську діяльність» наголошуючи на здійсненні Банком недобросовісної конкуренції та намагаючись довести те, що договір добровільного страхування № КФ-000003/03/07 від 22.10.2013 року, був укладений в примусовому порядку. З огляду на це необхідно зазначити, що укладення договору про надання споживчого кредиту здійснювалося на повністю добровільних засадах і звичайно ж за умови повної дієздатності ОСОБА_1 Згідно ч.1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Тому твердження позивача про те, що пункт 2.1.2 Договору в якому зазначені умови щодо добровільного страхування відбувалося із застосуванням нав'язування та примушування не відповідають дійсності.

Добрый день всем добрым людям!Хотелось бы получить консультацию , как правильно поступить в следующей ситуации: Банк в 2015г закрыл все свои отделения в Киеве в связи с отзывом лицензии, не сообщив новые реквизиты по уплате небольшого долга и кредит не платился. В феврале 2016 банк подал в суд с требованием оплатить вместо 2000 грн задолженности 14 тыс, суд первой инстанции удовлетворил все требования банка, кроме суммы комиссии за обслуживание кредитного рахунка. Далее была подана апелляционная скарга, и ап. Суд скасував решение суда первой инстанции, уменьшив сумму задолженности до реальных 2000 грн, подчекнув в решение правомерность отказа в удовлетворении оплаты за комиссию. Далее заемщиком был подан иск по признанию пунктов договора про начисление комиссии и др. недействительными и с «вимогою по поверненню банком незаконно утриманої сумми комісії». Результат- суд первой инстанции принимает решение о полной законности начисления комиссии. Как тут быть, сумма непринципиальна, но тут уже дело принципа…..

спасибо.

Спасибо, но нужно ли опять подавать все додатки, которые уже подавались к скарге, которая виправляется?

Доброго дня і з Новим роком, підкажіть, будь ласка, як без помилок поступити в наступній сітуації. Подана касаційна скарга по цівільному процесу, винесена ухвала про виправлення недоліків, а саме: "заявником не зазначено усіх учасників справи", Позив був від 3-х позивачів, а скарга подавалась від 2-х. Питання: 1. чи потрібно знов подавати усі додатки,що були у скарзі? 2. Скільки примірників скарги потрібно( Позивачів, якіми буде підписана уточнена скарга-3, відповідач-1) Дуже дякую за відповідь.