[Определение ВССУ о признании совместной собственностью супругов имущества приобретенного за кредитные деньги и находящегося в ипотеке]

 Цитаты кассационной жалобы : 30.06.2016 року  суд першої інстанції не проголосив рішення й навіть вступну та результативну частину рішення ,як це зазначено в рішенні суду.  Після судового засідання ,яке відбулося 30.06.2016 року суддя Кіцманського районного суду Чернівецької області  видалився до нарадчої кімнати об 11.46 год (69 запис судового засідання),але  30.06.2016 року сторони по справі так й не дочекались проголошення рішення. Проте , в цей день суддя  вийшов з нарадчої кімнати  та розглядав інші справи ,спілкувався з представником Позивача . Пізніше ,Ш   через свого представника –Т.....   довідалась при ознайомленні  з матеріалами справи ,а саме журналом судового засідання (ас.124-125 ) ,що 01.07.2016 року о 9.27 год. (запис 73 журналу судового засідання)було проголошено вступну та результативну частину рішення без виклику сторін по справі .Тобто  фактично було порушено таємницю нарадчої кімнати (ст.196 ЦПК України).   Крім того ,дата в рішенні повинна була  бути зазначена 01.07.2016  року а не 30.06.2016 року,тобто в той день коли рішення було винесено та проголошено судом .

Статтею 209 ЦПК України визначено ,що

 

1. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

2. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддями, які розглядали справу.

3. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд має проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Рішення суду, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи.

От же 30.06.2016 року суд повинен був негайно проголосити рішення  або вступу та результативну частину. Проте розгляд справи закінчився об 11-00 год. Суддя суду першої інстанції видалився до нарадчої кімнати ,проте вийшов з нарадчої кімнати ,розглядав інші справи , спілкувався з представником  Позивача , відправився до дому . На наступний день проголосив вступну та результативну частину рішення. Причому сторони ,які не дочекались проголошення рішення 30.06.2016 року у зв’язку з закриттям приміщення суду на наступний день не викликались до суду на проголошення рішення. Такі дії судді суду першої інстанції є незаконними та не відповідають нормам ЦПК України,грубо порушено процес.

До того ,суд повинен був надати  Ш..... повний текст рішення  не більше ніж через 5 днів після проголошення вступної та результативної частини ,тобто 06.07.2016 року. Але ,остання ,як вже зазначалось вище отримала текст рішення 11.07.2016року. Це свідчить про те,що повний текст на дату 06.07.2016 року не був виготовлений судом першої інстанції.

Суд  другої інстанції не дав правової оцінки діям судді суду першої інстанції  та зазначив в ухвалі ,що оскаржується в касаційному порядку  ,що « порушення таємниці нарадчої кімнати …само по собі не є підставою для скасування рішення суду»

Науково –практичний коментар до ст.196 ЦПК України визначає :

1. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу.

2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.

3. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

 

1. Однією з гарантій незалежності та неупередженості суду є таємниця нарадчої кімнати. Її зміст полягає в тому, що під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Забороняється не лише перебувати, але й тимчасово входити в нарадчу кімнату. Це правило стосується як учасників процесу, так і інших осіб (суддів, помічників, секретарів). Це положення встановлено для того, щоб ніхто не міг вплинути на рішення суду.

Рішення повинне бути постановлено одразу після судового розгляду. Інші справи в цей час розглядатися судом (або суддями) не можуть.

2. Предметом таємниці є хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті. Усі обставини, що виникли та відбувалися в нарадчій кімнаті є таємницею і не можуть розголошуватися. Суддя з цих обставин не може бути допитаний як свідок.

[Определение ВССУ о признании совместной собственностью супругов имущества приобретенного за кредитные деньги и находящегося в ипотеке]

Это мое дело . К сожалению  оно было проиграно,хотя я представлял интересы  именно  супруги.  Суд не принял во внимание ,что супруги не проживали вместе с 2005 года(данный факт установлен решением о разрыве брака).хотя де юре брак был разорван решением суда в 2015 году..В 2007 году супруга ,уже не проживающая с мужем взяла в долг  деньги у подруги и приобрела часть аптеки.  В 2008 году она переделала аптеку под парикмахерскую и ввела ее в эксплуатацию. В конце 2008 года ,чтоб рассчитаться с подругой ,сделать ремонт и купить оборудование взяла кредит в банке ,под залог парикмахерской (конечно же с согласия супруга с которым не проживала) . До 2012 года погашала кредит. потом кредит погашать перестала. В 2012 году парикмахерская выставлялась на торги ,но не продалась. Банк отступил право вимоги  ТОВ "Кредитные инициативы",которое подало иск про звернення стягнення на предмет ипотеки(дело рассматривается в суде). В 2015 году суд вынес решение о разрыве брака.  Причем у мужа осталось три контейнера на  Калиновском рынке (стоимость одного  примерно 50 000 дол.США) два контейнера он продал ,чтоб заплатить судьям .квартира ,гаражи ,машина  и др. у жены парикмахерская и двое детей и долги перед банком . Суд напоминал футбол в одни ворота . Мужа представляло два адвоката. Обратился он в суд по одной причине : чтоб насолить жене. Ниже размещу  кассационную жалобу .Там только процесуальных нарушений набралось бы на железнодорожный состав. Нам отказано было во всех заявлениях  во всех инстанциях. Оценка имущества не проводилась. нашу оценку суд не принял и не долучив к материалам дела.  Со слов мужа он потратил на взятки во всех инстанциях 10 000 дол.США.

[Приговор Светловодского горрайсуда о привлечении к уголовной ответственности за высказывания собственного мнения в сети Фейсбук]

Мда 

[Приговор Светловодского горрайсуда о привлечении к уголовной ответственности за высказывания собственного мнения в сети Фейсбук]

Против меня открыто кримынальне провадження за ст.376КК України.за вісказівания про работу апеляционного суда в Фейсбуке.

 

[Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66280984

[Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс]

К сожалению апелляционный суд снес решение полностью .Ничего не хотели слышать. Вынесли решение на корысть Приватбанка.

 

[Тов"Кредитні ініціативи"]

Ребятки ,что то смотрю за грызня пошла , а шо там с ТОВ "Кредитины"? Живее всех живых? давненько не был здесь на "Антирейде! . Вижу только  мелкие разборки. прогресса я так понял нет...

 

[Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс]

Мое решение .но не знаю как апелляция .Подали ПАТ КБ "Приватбанк" апел.скаргу. Будем держать оборону.

 

 

 

 

    

Справа №718/1684/16-ц

Провадження №2/718/692/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017 року Кіцманський  районний  суд   Чернівецької  області

у складі: головуючого  - судді Олексюк Т.І.

                   секретаря - Пітак О.В.  

з участю: представника позивача - ОСОБА_1

                   відповідача - ОСОБА_2

                   представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку  «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

                                                                    ВСТАНОВИВ:

              ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з даним  позовом,  мотивуючи свої вимоги тим, що згідно укладеного 05.05.2005 року кредитного договору № CVMWGK0000003 відповідачу   надано кредит у розмірі 41401 доларів США на строк до 28.04.2025 року. Відповідач порушила зобов`язання за кредитним договором і станом на 24.11.2015 року  загальна сума заборгованості становить 30533,67 доларів США, з яких: 26903,78 доларів США заборгованість за кредитом, 2702,07 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом, 441 доларів США заборгованість по комісії, 486,82 доларів США пеня, які просив стягнути з відповідача.

     Представник позивача ОСОБА_1 підтримала заявлені вимоги з наведених підстав, вказуючи також, що на час звернення до суду позивачу було відступлено право вимоги за договором від 14.04.2016 року, як іпотеко держателя право позивача зареєстровано 11.11.2016 року,  останній платіж здійснено відповідачем 08.07.2015 року в сумі 200 доларів США через Приватбанк для «Юкрейн Мортгейдж».

     Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 заявлених вимог не визнали, заперечуючи тим, що як іпотекодержатель позивач на день предявленні позову не був зареєстрований, відповідач не була повідомлена про відступлення прав вимоги, розрахунок заборгованості проведений позивачем, який не був кредитором.

     Заслухавши пояснення представників сторін та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

              Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

              Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).  

             Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

               Визначення поняття зобовязання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.                                     Відповідно до цієї норми зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

              Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

         У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

                Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

              Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

               Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

     Сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі цього договору.      

            Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

     Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1 ст. 1078 ЦК України).

Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (стаття 1079 ЦК України). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа ? підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є субєктом підприємницької діяльності.

     Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобовязаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж.

     У справі № 2-а-12860/11/2670 колегія суддів прийшла до висновку про відсутність імперативного встановленого обовязку укладати договори факторингу лише за умови, що третьою особою у такому зобовязанні є лише субєкт господарювання.

          Враховуючи, що Цивільний кодекс не містить обмежень щодо особи права вимоги грошових коштів до якої відступлене за договором факторингу, має вищу юридичну силу ніж Положення № 231, яким таке обмеження встановлено, застосовується ЦК України.

     Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 ЦКУ Факторингу (ч.1, 2 ст.1083 ЦКУ).                   Верховний Суд України при розгляді справи № 3-43гс15 у постанові від 15.04.2015 року висловив наступну правову позицію.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

     Згідно зі ст.ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

     З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

     Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобовязанні, якщо обовязковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

  При розгляді справу № 6-979цс15 Верховний Суд України у постанові від 23.09.2015 року зробив наступний висновок. Відповідно достатті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обовязку первісному кредиторові є належним виконанням. У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні. Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обовязку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

     Встановлено, що згідно укладеного 05.05.2005 року кредитного договору № CVMWGK0000003 між Приватбанком та ОСОБА_2 останній надано кредит у розмірі 41401 доларів США на строк до 28.04.2025 року.

     Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 24.11.2015 року  загальна сума заборгованості за кредитним договором № CVMWGK0000003  від 05.05.2005 року становить 30533,67 доларів США, з яких: 26903,78 доларів США заборгованість за кредитом, 2702,07 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом, 441 доларів США заборгованість по комісії, 486,82 доларів США пеня.

     19.02.2007 року між Приватбанком та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» укладено договір відступлення прав вимоги.

     14.04.2016 року між  «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» та Приватбанком укладено договір викупу (відступлення) прав вимоги.

     Розрахунок заборгованості здійснено позивачем станом на 14.11.2016 року, позовну заяву подано 18.08.2016 року.

     Реєстрація прав обтяження на нерухоме майно здійснено за Приватбанком 11.11.2016 року, що вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

     Відповідно до п. 2.9.(а) договору викупу (відступлення) прав вимоги продавець зобовязується зареєструвати відступлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно : протягом 30 (тридцяти) днів з дати укладення договору зареєструвати інформацію стосовно відступлення відповідних прав вимоги за іпотеками у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Із зазначенням покупця як забезпеченої особи (іпотекодержателя) за відповідними іпотеками.

     Згідно п. 2.9.(d) договору викупу (відступлення) прав вимоги продавець зобовязується надати повідомлення позичальникові та кожному страховику про відступлення прав вимоги: протягом 5 (пяти) днів з дати укладення договору повідомити кожного позичальника про відступлення прав вимоги, повязаних з кредитом такого позичальника, надіславши позичальнику письмові повідомлення по суті у формі повідомлення про відступлення прав вимоги та кожному страховику за відповідними договорами страхування, надіславши письмові повідомлення по суті в формі повідомлення страховикові про відступлення прав вимоги.

     Зазначені вимоги за договором відступлення прав вимоги не виконі.

     Враховуючи наведені та встановлені судом обставини, заявлені позовні вимоги суд вважає передчасними, а тому  підстав для   задоволення позову не вбачається.

     На підставі ст.ст. ст.ст. 252-258, 264, 509, 510, 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1050, 1077-1079  ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11,15, 16, 30, 60, 88, 212. 213, 214, 215, 218 ЦПК України, -

                                                                         В И Р І Ш И В :

                У задоволенні позову відмовити.

     Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

     Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

               Суддя:        

 

                                                                                      

[Реальна схема визнання кредитних договорів недійсними]

Ну вот спустя  8 лет (этой теме) ВССУ расчехлился :

                       

Ухвала

                                              Іменем України                                                 

23 січня 2017року                                                                                                                                                                                           м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Дем'яносова М.В., Леванчука А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, укладеним під впливом обману, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Ларченко Ірини Миколаївни на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 24 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи який зазначив, що 20 червня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» (далі - АКБ «Форум»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 0056/08/16-CLZ, відповідно до умов якого банк в порядку та на умовах визначених договором взяв на себе зобов'язання відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 150 000 доларів США з оплатою за користування кредитом 13,5 % річних строком до 17 липня 2015 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 0056/08/16-CLZ АКБ «Форум» та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки від 20 червня 2008 року № 0056/08/16-CLZv/S-1, предметом якого є нерухоме майно, а саме: домоволодіння загальною площею 111,7 кв.м та земельна ділянка площею 0,0578 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

20 червня 2008 року укладено додаткова угода № 1 до кредитного договору від 20 червня 2008 року № 0056/08/16-CLZ (далі - Додаток № 1).

Посилаючись на грубе порушення відповідачем вимог законодавства щодо не надання об'єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредиту та введення його в оману щодо реальної процентної ставки за користування кредитом, позивач просить суд визнати кредитний договір від  20 червня 2008 року № 0056/08/16-CLZ недійсним, укладеним під впливом обману.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 24 травня 2016 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано порушеним право ОСОБА_4 - споживача фінансових послуг банку.

Визнано недійсним кредитний договір №№ 0056/08/16-CLZv від 20 червня 2008 року та Додаток №1, укладені 20.06.2008 року між АКБ «Форум» (Публічним Акціонерним товариством «Банк Форум») та ОСОБА_4, у зв'язку з укладенням їх під впливом обману зі сторони банку.

Стягнуто з відповідача - АКБ «Форум» (Публічного Акціонерного товариства «Банк Форум») судові витрати в сумі 243 грн 60 коп. на користь держави.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» Ларченко І.М. просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, враховуючи висновком експертизи Київської незалежної судово-експертної установи від 16 липня 2015 року № 1287, виходили з того, що під час укладення договору, банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2014 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 18 лютого 2015 року, у справі № 569/14421/14-ц, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість в сумі 2 240 117 грн 11 коп. за кредитним договором від 20 червня 2008 року № 0056/08/16-CLZ, що визнається недійсним у межах даної справи, не спростовують висновків судів.

Твердження особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що кредитний договір був укладений з чітким дотриманням норм ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є необґрунтованими та спростовуються встановленими по справі обставинами.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що 20 червня 2008 року, між АКБ «Форум» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 0056/08/16-CLZ, відповідно до умов якого банк в порядку та на умовах визначених цим договором, взяв на себе зобов'язання відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 150 000 доларів США з оплатою за користування кредитом 13,5 % річних строком до 17 липня 2015 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором№ 0056/08/16-CLZ АКБ «Форум» та ОСОБА_4 уклали договір іпотекивід 20 червня 2008 року № 0056/08/16-CLZv/S-1, предметом якого є нерухоме майно, а саме: домоволодіння загальною площею 111,7 кв.м та земельна ділянка площею 0,0578 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

За умовами п.2.3. кредитного договору, ліміт кредитування за кредитною лінією зменшується згідно з графіком (Додаток 1 до договору), який є невід'ємною частиною цього договору. Повернення кредитних коштів здійснюється шляхом сплати позичальником коштів на відкритий йому позичковий рахунок № 22033500001209 в Рівненській філії АКБ «Форум», МФО 333863.

Відповідно до п.2.6. кредитного договору проценти за користування кредитними коштами позичальник сплачує самостійно в валюті кредиту на рахунок № 22033500001209 в Рівненській філії АКБ «Форум», МФО 333863 щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами.

Згідно умови п.2.9. кредитного договору, за обслуговування кредиту в перший місяць кредитування позичальник, в день отримання кредиту сплачує банку кошти в розмірі 2 % від суми кредиту в грошовій одиниці України по курсу НБУ на день оплати.

20 червня 2008 року було укладено додаток № 1 до кредитного договору від 20 червня 2008 року № 0056/08/16-CLZ.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2015 року призначено судово-економічну експертизу, на результатами якої встановлено, що внаслідок документального недотримання «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правил), кредитний договір від 20 червня 2008 року № 0056/08/16-CLZ та додатки до нього не містять розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). А також, в додатку № 1 «Графік зменшення ліміту кредитування» відсутня інформація щодо розміру нарахованих процентів за користування кредитом,  що не відповідає умовам      п. 3.2 Правил.

Таким чином, зі змісту кредитного договору від 20 червня 2008 року №0056/08/16-CLZv вбачається, що в ньому відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» ЛарченкоІрини Миколаївни відхилити.

Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від  24 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Ю.Г. Іваненко М.В. Дем'яносов А.О. Леванчук

[Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс]

У Приватбанку почалися проблеми

• Джерело: finance.ua.  → Ключові теги: Приватбанк, НБУ

  рландська фондова біржа (ISE) 15 квітня 2016 року виключила з біржового реєстру і припинила торги іпотечними облігаціями ПриватБанку класу “B” і “С” емітента Ukraine Mortgage Loan Finance No.1 plc, термін обігу яких закінчується в грудні 2031 року.
  
  

   

  Причина такого рішення в повідомленні біржі не уточнюється.
  
  ПриватБанк на початку 2007 року випустив через спеціально створену компанію емітента (SPV) Ukraine Mortgage Loan Finance No.1 plc іпотечні облігації класу “А” обсягом $134,3 млн, класу “В” на $36,9 млн і класу “С” на $9 млн, усі з погашенням в грудні 2031 року. Цінні папери емітовані в рамках угод із сек’юритизації портфеля доларових іпотечних кредитів.
  
  ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ПФ: Нарахування пенсій відбуватиметься по-новому
  
  Всі облігації, за винятком класу “С”, випущені з плаваючою прибутковістю.
  
  Потім, навесні 2008 року, банк випустив облігації класу “А” на суму $85,8 млн, класу “В” – на $18,7 млн і класу “С” – на $5,5 млн (всі з погашенням в 2018 році) в рамках угод із сек’юритизації автокредитів. Всі облігації випущені з плаваючою прибутковістю.

[Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс]

В 2007 году Приват продал право вимоги ,в  апреле 2016 года назад выкупил ....Бред какой .Приватбанк считает всех за дураков...но судья очень охотно в это верит. У нее одна задача : содрать деньги для Прихвата. 

[Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс]

У меня в суде представитель ПАТ "Приватбанка" написал  ,что ПАТ КБ "Приватбанк" 14.04.2016 року  уклав з "Юкрейн Мортгейдж лоун Файненс №1 Пі-Ел_сі   договір викупу /відступлення прав вимоги згідно якого викупив назад у англійської компанії право вимоги за кредитними договорами. Попробую разместить этот договор. 

анг.2.tif

[Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс]

У меня в суде представитель ПАТ "Приватбанка" написал  ,что ПАТ КБ "Приватбанк" 14.04.2016 року  уклав з "Юкрейн Мортгейдж лоун Файненс №1 Пі-Ел_сі   договір викупу /відступлення прав вимоги згідно якого викупив назад у англійської компанії право вимоги за кредитними договорами. Попробую разместить этот договор. 

[Новый ЗУ про Виконавче провадженя и его нюансы. Обсуждение]

Авансовый платеж нарушает права  Позивача -Стягувача , Виконавче провадження - це завершальна стадія судового процесу. Звертаючись до суду ,Позивач (Стягувач) вже сплатив судовий збір. Тепер виходить ,що повинен знову сплачувати на завершальній стадії судового процесу. Вважаю .що це неправилильно.

[ВАСУ запретил отнимать ипотечное имущество вообще?]

не могу найти  в реестре  постановление ВАСУ

[Постанова ВСУ приватбанк неправомірно нараховував відсотки після отримання авто]

Как я понял, смысл был в том, что Приват должен был в кратчайшие сроки продать авто.

Таким чином, ураховуючи суть взаємопов’язаних кредитних і заставних зобов’язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами пункту 12.2 укладеного між сторонами кредитно-заставного договору, породжує для кредитора обов’язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання неправомірними дій ПАТ КБ «ПриватБанк»  щодо нарахування з 24 листопада 2009 року процентів за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1, оскільки ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинити боржникові аналогічної дії, спрямовані на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов’язання, та призводить до прострочення кредитора. При цьому суди правильно зазначили, що зобов’язання зпогашення тіла кредиту в такому разі не припиняються.

 

 

Кстати есть человек, для кого это постановление очень актуально.

Д ая думаю,что много таких людей

[Постанова ВСУ приватбанк неправомірно нараховував відсотки після отримання авто]

Класс !!! Жаль только поздно расчехлился ВСУ .Сотни решений біли на корість Приватбанка ,к сожалению .в таких случаях.

[Постанова ВСУ приватбанк неправомірно нараховував відсотки після отримання авто]

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

6 квітня 2016 року                                                                                        м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Сімоненко В.М.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

 

 

Романюка Я.М.,

Охрімчук Л.І.,

 

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання неправомірними дій щодо нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів за кредитно-заставним договором за заявою  публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  20 березня 2015  року,

в с т а н о в и л а :

У  вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом і, уточнивши позовні вимоги, просила визнати дії публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») щодо нарахування відсотків, штрафних санкцій та інших платежів за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1 починаючи з 24 листопада 2009 року, неправомірними.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що за умовами кредитно-заставного договору від 30 травня 2008 року НОМЕР_1,

укладеного з ПАТ КБ «ПриватБанк», вона отримала кредит в розмірі 11 тис. 105 доларів США 42 центи для придбання автомобіля марки BMW, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. У 2009 році через різке погіршення матеріального стану та неспроможності виконувати зобов’язання за вказаним договором виникла заборгованість, з метою погашення якої на вимогу банку у порядку, визначеному пунктом 12.2 кредитно-заставного договору, вона добровільно за актом приймання-передачі від 10 листопада 2009 року передала банку придбаний автомобіль для подальшої реалізації та направлення виручених коштів на погашення заборгованості за кредитним договором. Проте відповідач жодних дій для реалізації вказаного автомобіля не провів, крім того втратив технічний паспорт, унаслідок чого майно до теперішнього часу не реалізоване, що свідчить про прострочення кредитора та неправомірне нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів за кредитно-заставним договором.

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 2 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 13 лютого 2015 року,  позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування з 24 листопада 2009 року ОСОБА_1 процентів за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у відкритті касаційного провадження за його скаргою на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 2 грудня 2014 року та на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 13 лютого 2015 року.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» просить ухвалу суду касаційної інстанції скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України  (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статті 613 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ПАТ КБ «ПриватБанк» наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року (справа № 6-11022св13) та від 15 липня 2015 року (справа № 6-12343св15).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту статті 360⁵ ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 30 травня 2008 року  між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір НОМЕР_1, за умовами якого позивачка отримала кредит на придбання автомобіля в розмірі 11 тис. 105 доларів США 42 центи, який було використано за призначенням: придбано автомобіль марки BMW, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, та передано його в заставу банкові.

Пунктом 12.2 цього договору передбачено, що банк, не застосовуючи судових процедур, має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог з-поміж таких: а) передача предмета застави у власність банку для задоволення і погашення забезпечених вимог; б) продаж предмета застави банком третій особі відповідно до вимог законодавства України; в) звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса (у випадку нотаріального посвідчення договору); г) будь-яка інша процедура, дозволена законодавством України. Про обрану процедуру звернення стягнення на предмет застави банк письмово повідомляє позичальника.

З метою врегулювання питання щодо погашення наявної заборгованості на вимогу банку позивачка 10 листопада 2009 року за актом приймання-передачі, добровільно передала банку придбаний за кредитні кошти автомобіль марки BMW, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, для його реалізації за ринковою ціною та направлення виручених коштів на погашення заборгованості.

Згідно із цим актом автомобіль перебуває у технічно справному стані, його передано представникам банку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з оригіналом технічного паспорту та комплектом ключів.

До теперішнього часу банк не реалізував переданий позивачем,  крім того документи на автомобіль  втрачено.

Листом від 11 серпня 2010 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про наявну станом на 9 серпня 2010 року заборгованість за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1 в розмірі 12 тис. 556 доларів США 46 центів.

Разом з тим згідно з листом ПАТ КБ «ПриватБанк»  від 5 серпня 2014 року заборгованість за вказаним договором становить 755 тис. 636 доларів США 82 центів.

Ухвалюючи рішення про  часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що через прострочення кредитора боржник відповідно до вимог частини четвертої статті 613 ЦК України звільняється від нарахування та сплати процентів за користування кредитом. При цьому судом зазначено, що факт передачі позивачем автомобіля для реалізації банку не припиняє існування між ними договірних зобов’язань і не звільняє боржника від обов’язку погашати тіло кредиту та в разі прострочення – сплачувати штрафні санкції.

Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року (справа № 6-12343св15) суд касаційної інстанції виходив з того, що умовами кредитного договору визначено порядок виконання зобов’язань боржником, який не передбачає такого способу виконання, як передача кредитору автомобіля, що не вказує на прострочення кредитора (стаття 613 ЦК України).

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах частини першої статті 613 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Разом з тим за змістом частини четвертої  статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті).

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ).

Таким чином, ураховуючи суть взаємопов’язаних кредитних і заставних зобов’язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами пункту 12.2 укладеного між сторонами кредитно-заставного договору, породжує для кредитора обов’язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання неправомірними дій ПАТ КБ «ПриватБанк»  щодо нарахування з 24 листопада 2009 року процентів за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1, оскільки ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинити боржникові аналогічної дії, спрямовані на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов’язання, та призводить до прострочення кредитора. При цьому суди правильно зазначили, що зобов’язання зпогашення тіла кредиту в такому разі не припиняються.

Отже, у справі, яка переглядається, положення статті 613 ЦК України судами застосовано правильно, судові рішення у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Натомість надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року (справа № 6-11022св13), на яку ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на підтвердження своєї заяви, не може бути підставою для перегляду судового рішення, оскільки її постановлено у справі за наявності інших фактичних обставин, з іншим суб'єктним складом та предметом позову, ніж у справі, судове рішення в якій просить переглянути заявник.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360³ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  20 березня 2015  року  відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                       В.М. Сімоненко

 

Судді :                                                                                   В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

\

 

 

Правовий висновок у справі №6-2387цс15

 

За змістом частини четвертої  статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті).

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ).

[Постанова ВСУ про строк пред,явлення виконавчого листа]

Строк пред’явлення виконавчого листа до виконання встановлений імперативною нормою закону й не може бути змінений судом. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 20 січня 2016 року №6-711цс15, текст якої друкує видання “Закон і Бізнес”.

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
20 січня 2016 року м.Київ №6-711цс15
Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Охрімчук Л.І.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Панталієнка П.В., О.О., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Яреми А.Г., Кривенка В.В., Романюка Я.М.,
розглянувши на спільному судовому засіданні справу за скаргою Особи 1 до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м.Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії за заявоюОсоби 1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2015 року та ухвали Апеляційного суду м.Києва від 4.11.2014,
ВСТАНОВИЛИ:
У березні 2014 року Особа 1 звернулася до суду зі скаргою до ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м.Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії.
Особа 1 зазначала, що 28.02.2014 вона отримала постанову ВДВС Дарницького РУЮ у м.Києві від 6.02.2014, якою відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа від 2.10.2013, виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2011, про стягнення з неї на користь відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» 1 млн 526 тис. 125 грн. 22 коп. заборгованості.
Посилаючись на те, що вказане судове рішення набрало законної сили 7.03.2011, а заява про примусове виконання цього рішення подана 3.02.2014, тому постанова про відкриття виконавчого провадження суперечить вимогам п.1 ч.1 ст.26 закону «Про виконавче провадження», за яким державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання, Особа 1 просила скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження та зобов’язати державного виконавця відмовити у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 28.07.2014 в задоволенні скарги Особи 1 до ВДВС Дарницького РУЮ у м.Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії відмовлено.
Апеляційний суд м.Києва ухвалою від 4.11.2014 ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 28.07.2014 скасував та постановив нову ухвалу, якою в задоволенні зазначеної скарги Особи 1 відмовив з інших підстав.
Ухвалою ВСС від 17.04.2015 поновлено Особі 1 строк для касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій; відмовленоОсобі 1 у відкритті касаційного провадження у цій справі з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.
У заяві про перегляд ухвали ВСС від 17.04.2015 та ухвали Апеляційного суду м.Києва від 4.11.2014 Особа 1 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення її скарги з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції ч.1 ст.24, п.1 ч.1 ст.26 закону «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обгрунтування заяви Особа 1 надала копії ухвал ВСС від 20.02.2013 та 12.09.2014, ухвал Вищого адміністративного суду від 3.10.2013 та 24.04.2014.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 1 доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За положенням п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2011 стягнуто з Особи 1,Особи 2 солідарно на користь ВАТ «КБ «Надра» 1 млн 524 тис. 305 грн. 22 коп. заборгованості, 1 тис. 700 грн. судових витрат та 129 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього — 1 млн 526 тис. 125 грн. 22 коп. Рішення набрало законної сили 7.03.2011.
Станом на 9.03.2011 (дату набрання чинності законом «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» від 4.11.2010 №2677-VІ) виконавчий документ за вказаним судовим рішенням не видавався.
2.10.2013 цим же судом видано виконавчий лист, який пред’явлено до виконання ВАТ «КБ «Надра» 3.02.2014.
Постановою ВДВС Дарницького РУЮ у м.Києві від 6.02.2014 відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги Особи 1, суд першої інстанції виходив з того, що у стягувача виникла можливість пред’явити виконавчий лист із часу його отримання — 2.10.2013, що він здійснив 3.02.2014, тому підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження немає.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про відмову в задоволенні скарги Особи 1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що дії державного виконавця вчинені відповідно до вимог ст.18, ч.1 ст.19 закону «Про виконавче провадження», оскільки строк пред’явлення виконавчого документа до виконання зазначається у виконавчому документі, на підставі якого державний виконавець відкриває виконавче провадження.
Разом з тим в ухвалах ВСС від 20.02.2013 та 12.09.2014, в ухвалах ВАС від 3.10.2013 та 24.04.2014, наданих заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що виконавчі документи, видані до набрання чинності законом №2677-VІ, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі (п.4 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону), тому підстав для відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим судом після набрання чинності вказаним законом, у державного виконавця не було, оскільки стягувач пропустив річний строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання.
Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції п.2 ч.1 ст.22, ч.1 ст.24, п.1 ч.1 ст.26 закону «Про виконавче провадження», п.4 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2677-VІ, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС виходять із такого.
Відповідно до ч.1 ст.22 закону «Про виконавче провадження» (в редакції закону №2677-VІ) виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки:
1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців;
2) інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із ч.2 ст.22 закону «Про виконавче провадження» строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень — з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його постановлення.
Отже, за загальним правилом, виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред’явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
За п.4 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2677-VІ, який набрав чинності з 9.03.2011, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.
Таким чином, поширення дії норм вказаного закону на правовідносини щодо пред’явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа.
У справі, яка переглядається, виконавчий лист суд видав 2.10.2013, тобто після набрання чинності законом №2677-VІ, тому строк пред’явлення цього виконавчого листа до виконання повинен визначатися цим законом і становити один рік з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили (7.03.2011).
Зазначення судом у виконавчому листі іншого строку пред’явлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено судом.
Суд має право лише поновити пропущений строк пред’явлення виконавчого листа до виконання за наявності відповідного клопотання стягувача та поважності причин пропуску цього строку (ст.371 ЦПК).
Відповідно до ч.1 ст.24, п.1 ч.1 ст.26 закону «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред’явлення якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.
Саме такий правовий висновок міститься в судових рішеннях судів касаційної інстанції, наданих заявницею для порівняння.
Таким чином, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми п.2 ч.1 ст.22, ч.1 ст.24, п.1 ч.1 ст.26 закону «Про виконавче провадження», п.4 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2677-VІ, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для часткового скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та прийняття нового рішення про часткове скасування постанови державного виконавця з огляду на те, що виконавчий документ, виданий на підставі рішення суду після набрання чинності законом №2677-VІ (9.03.2011), був пред’явлений до виконання поза межами строків, установлених ст.22 закону «Про виконавче провадження», питання про поновлення пропущеного строку в установленому ст.371 ЦПК порядку не вирішувалося, і відповідно зазначена обставина, виходячи з положень ст.26 закону «Про виконавче провадження», була підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛИ:
Заяву Особи 1 задовольнити частково.
Ухвалу ВСС від 17.04.2015, ухвалу АСК від 4.11.2014 та ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 28.07.2014 в частині відмови в задоволенні скарги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження скасувати.
Скаргу Особи 1 до ВДВС Дарницького РУЮ у м.Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії задовольнити частково.
Постанову ВДВС Дарницького РУЮ у м.Києві від 6.02.2014 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2011 за виконавчим листом від 2.10.2013 в частині стягнення з Особи 1 на користь ВАТ «КБ «Надра» 1 млн 526 тис. 125 грн. 22 коп. заборгованості скасувати.
Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

[Определение КААС о незаконности и отмене решения госрегистратора на основании которого право собственности на квартиру зарегистрировано за Кей коллект]

цікава позиція Мінюсту . Чи позбавили нотаріуса  ліцензії ?  

[Определение КААС о незаконности и отмене решения госрегистратора на основании которого право собственности на квартиру зарегистрировано за Кей коллект]

Державний герб України

 

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 

Справа: № 826/7303/15

 

Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

 

УХВАЛА

Іменем України

 

14 січня 2016 року м. Київ

 

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

 

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Артюхіна М.А.

 

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у місті Києві, державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі-майно" про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування запису - 

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивач звернувся в суд з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у місті Києві, державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, в якому ( з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просив:

 

- визнати протиправним та скасувати рішення № 19557473 від 24.02.2015 року Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченка Олександра Анатолійовича про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», на підставі якого Державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Сипчу Крістіна Миколаївна внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 8839305 від 19.02.2015 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на підставі Договору іпотеки №86077 від 21.05.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком Дмитром Васильовичем 21.05.2008 року за реєстровим №1077 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2015 року;

 

- визнати протиправним та скасувати запис державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 8839305 від 19.02.2015 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на підставі Договору іпотеки №86077 від 21.05.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком Дмитром Васильовичем 21.05.2008 року за реєстровим №1077 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2015 року.

 

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 19557473 від 24.02.2015 року Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченка Олександра Анатолійовича про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-колект», на підставі якого Державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Сипчу Крістіна Миколаївна внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 8839305 від 19.02.2015 року про державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» на підставі Договору іпотеки №86077 від 21.05.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком Дмитром Васильовичем 21.05.2008 року за реєстровим №1077 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2015 року.

 

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи порушення норм матеріального і процесуального права, просив оскаржувану постанову скасувати, та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

 

Сторони, належним чином повідомлені, в судове засідання на апеляційний розгляд не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

 

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

 

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини даної справи, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

 

Судом першої інстанції встановлено, що 21.05.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11349238000, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 143 820,00 доларів США, а Позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених Кредитним договором повернути кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

 

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» укладено Договір іпотеки №86077 від 21.05.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком Д.В.

 

Відповідно до умов Договору іпотеки в іпотеку передана квартира АДРЕСА_2, загальною площею 70,5 кв. м, житловою площею 42,20 кв. м., і складається з 3 (трьох) житлових кімнат.

 

В подальшому, АКІБ «УкрСиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект», відповідно до Договору факторингу від 12.12.2011 р. № 1 та Договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки до ОСОБА_3 за зобов'язаннями по Кредитному договору № 11349238000 від 21.05.2008 р.

 

19.02.2015 р. ТОВ «Кей-Колект» звернулось до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру.

 

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченком О.А. прийнято рішення № 19557473 від 24.02.2015 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Кей-Колект».

 

Згідно витягу №34076554 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.02.2015р. державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Сипчу К.М. внесено відповідний запис за № 8839305 від 19.02.2015 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на підставі Договору іпотеки №86077 від 21.05.2008 р.

 

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення державного реєстратора № 19557473 від 24.02.2015 року.

 

Колегія суддів, надаючи правову оцінку обставинам даної справи, звертає увагу на наступне.

 

Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень є Закон України від 01.07.2004 р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV).

 

Відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

 

Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №1952-IV державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

 

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

 

Частиною третьою ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

 

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна передбачена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10. 2013р. № 868 (далі - Порядок №868).

 

Пунктом 13 вказаного Порядку передбачено, що заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 1.1 цього Порядку, необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату адміністративного збору.

 

Відповідно до п. 35 Порядку №868 під час проведення державної реєстрації речових прав заінтересованою особою є власник, інший правонабувач або сторона правочину, відповідно до якого виникли речові права.

 

Для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи (п. 36 Порядку №868).

 

У відповідності до п. 46 Порядку №868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

 

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

 

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

 

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

 

Судом першої інстанції встановлено, що до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ «Кей-Колект» подало державному реєстратору, зокрема, договір про відступлення права вимоги № 4769 від 12.12.2011 р., договір факторингу від 12.12.2011 р., договір іпотеки №86077 від 21.05.2008 р., договір споживчого кредиту №1134923800 від 21.05.2008 р., повідомлення Укрпошта про вручення від 14.07.2014 р.

 

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗУ «Про іпотеку» від 5.06.2003р. №898-IV (далі - Закон №898-IV) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

 

Як визначено в абз.1 ст.33 Закону України №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

 

Частиною 3 ст. 33 Закону № 898-IV передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Статтею 36 Закону № 898 передбачено можливість позасудового врегулювання, а саме сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

 

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

 

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

 

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

 

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

 

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 4. 5 розділу 4 Договору іпотеки №86077 від 21.05.2008р. звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового регулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

 

Відповідно п. 5.1 розділу 5 вказаного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового регулювання.

 

Пунктом 5.2 розділу 5 визначено, що позасудове регулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки :

 

- передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (п.п. 5.2.1 п. 5.2 розділу 5 Договору);

 

- отримання Іпотекодержателем права продати Предмет Іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (п.п. 5.2.2 п. 5.2 розділу 5 Договору).

 

Разом з тим, ТОВ «Кей-Колект» при поданні заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя не подавав. Зазначений договір не укладався.

 

Крім того, третьою особою, відповідно до вимог Порядку № 868, мала бути надана завірена в установленому порядку копія письмової вимоги про усунення порушень та документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником.

 

Разом з тим, належні докази, що ТОВ «Кей-Колект» сповістила боржника про усунення порушень та повідомила, що у разі не виконання зобов'язань, іпотекодержатель буде приймати рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та у відповідності до вимог договору, в матеріалах справи відсутні.

 

Відповідно відсутні і докази, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб реєстрації права власності Іпотекодержателем здійснюється з дотримання тридцятиденного терміну, наданого позивачу для виконання зобов'язання у відповідності до вимог п.п.2 п.46 Порядку № 868.

 

Тобто, іпотекодержателем не дотримано умов іпотечного договору, передбачених договором стосовно позасудового врегулювання питання про звернення стягнення (надіслання вимоги про усунення порушень) та способу звернення стягнення на предмет іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

 

За таки підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення державного реєстратора № 19557473 від 24.02.2015 року.

 

Доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

 

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

 

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

 

УХВАЛИВ:

 

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року - без змін.

 

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 

Головуючий-суддя І.О.Грибан

 

Суддя О.О.Беспалов

 

Суддя А.Б.Парінов

 

Повний текст виготовлено - 15.01.16 р.

 

Головуючий суддя Грибан І.О. 

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55006420

[Тов"Кредитні ініціативи"]

Дело в том ,что 11.02.2014 року между ПАТ "Проминвестбанк" и ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено  договір про внесення  змін до договору  про передачу прав  . Причому додаток №1 був змінений ,але нотаріально не посвідчений . Відповідно є нікчемним.

[Изьятие ипотеки через перерегистрацию]

По моему реальніый путь для заемщиков ипотеки у которых коллектора еще не забрали имущество :

Майже у всіх договорах іпотеки існує так зване застереження про задоволення вимог іпотеко держателя в позасудовому порядку. За цим застереженням, лише на його підставі, банк чи інший кредитор, за наявності факту прострочення сплати кредиту, може без суду зареєструвати право власності на предмет іпотеки на своє ім’я або продати предмет  іпотеки від свого імені іншій особі (другий спосіб в більшості випадків неможливо реалізувати на практиці оскільки більшість предметів іпотеки не внесені в новий реєстр нерухомого майна створений в 2013 році, що унеможливлює продаж).

 

Якщо вказане застереження було включено до договору іпотеки за яким в іпотеку передавалося майно, що є спільною сумісною власністю подружжя (набуте у шлюбі), то існує стовідсоткова підстава для визнання такого застереження недійсним оскільки воно порушує законодавство України.

 

Порушення законодавства пунктами договору іпотеки, які створюють вищевказане застереження полягає в тому, що за ними відбувалося розпорядження майном спільної сумісної власності подружжя і відповідно вони  включалися до договору іпотеки без згоди на це  іншого з подружжя. 

 

В день підписання договору іпотеки ситуація складалася таким чином, що згода на укладення самого договору іпотеки як правило надавалася, а от додаткова згода на включення вказаного вище застереження до договору іпотеки взагалі не надавалася хоча мала надаватися обов’язково, відсутність якої і спричиняє недійсність застереження.

 

Вказана згода не надавалася в силу того, що на час підписання договору іпотеки нотаріус та банки не знали про наслідки відсутності вказаної згоди.

 

Про обов’язковість такої згоди повідомив Верховний Суд України в своєму узагальненні судової практики про застосування  судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна ухваленому в 2015р., в підрозділі «Деякі особливості передачі в іпотеку майна визначеного як предмет іпотеки» де зазначив, що застереження про задоволення вимог іпотеко держателя (вказане задоволення вимог може відбуватися шляхом продажу предмету іпотеки від свого імені третій особі або шляхом набуття на предмет іпотеки права власності), що включене до договору іпотеки за своєю правовою природою є окремим договором про задоволення вимог іпотеко держателя. Цей договір передбачений ст 33, 36, 37, 38  ЗУ «Про іпотеку» як підстава для задоволення вимог іпотеко держателя. Виходячи з того, що вказане застереження є окремим від договору іпотеки договором, за яким відбувається розпорядження спільним майном, на його укладення, що проявляється у включенні його до договору іпотеки, потрібна окрема згода іншого з подружжя. Тобто має даватися нотаріально посвідчена згода другого з подружжя і на укладення договору іпотеки і на включення до нього застереження про задоволення вимог іпотеко держателя в позасудовому порядку. У разі відсутності цієї згоди вказане застереження визнається недійсним.

     

Тому, для того щоб унеможливити відібрання у Вас майна, що є предметом іпотеки, потрібно ініціювати подання позову про визнання недійним застереження про задоволення вимог іпотеко держателя в позасудовому порядку.

[Изьятие ипотеки через перерегистрацию]

[Изьятие ипотеки через перерегистрацию]

Оговорка в договоре это: Банк має право без отримання додаткової письмової згоди Позичальника звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором Банку, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріусу.

А какие варианты по наложению ареста еще возможны? Ведь суд с другом может быстро закончиться.

Надо иметь много друзей !!!!можно бесконечно подавать к вам позова и накладівать арест на ваше имущество.