[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Так вроде же Misiss писала по КИ в налоговую.

Банки придумали себе гениальную схему для ухода от налогообложения.

Такая схема была реализована самим государством, в налоговый кодекс были внесены соответствующие изменения, а затем приняты НПА на его выполнения.

Банки благодаря коллекторским компаниям чистят себе резервы.

А коллекторы каким-то чудесным образом скрывают свои доходы.

Яйценюк придумівает разные налоги ,урезает зарплаты учителям , извращается над автолюбителями и импортными товарами,а  банковские схемы по уходу от налогооблажения никто не валит. Деньги валяются под ногами .Их только надо взять у бедных банкиров.

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

А в какой инстанции? Я уже подумываю подать по нововыявленным...))

В первой инстанции .Но думаю ,что в апелляционном суде у них шансов тоже не будет. Хотя конечно же как там расписала судья еще не знаю. Но буду КЕЕВ добивать . Что то молчит налоговая . Если не даст ответ о  результатах проверки у них ,то подам на налоговую заявление в прокуратуру. Также пишу в налоговую заявление о проверке в ПАТ "Укрсиббанк" в Харьков. Мне ж интересно заплатил ли банк налоги с сумі 500 000 000 грн. Ведь именно на такую сумму Банк  продал кредитній портфель.  А налоги заплатил с этой суммы?  

[Уряд включив зелене світло ВНН]

Мой иск приняли к рассмотрению в Окружном административном суде  г.Киева .Дело № 826/20084/14  по иску Дорошенко Александра Александровича к Кабинету Министров Украины. Прошу всех поддержать меня. Дело слушается 14 января 2014 года.  Кто может прийти ,придите. Суд  вызвал Яценюка на заседание. 

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

УРА ,Ребята!!! Я сегодня выиграл суд у КЕИ-Колект !!!  Им отказано в полном обЪеме. Дело слушалось 5 лет !!! Получу полный текст размещу !!!Иду напьюсь до усрачки. Надо  бороться и можно победить злого дракона!!!

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

И на данный момент тоже?

А можно поподробней?

 

Немогу  прикрепить файл. Вобщем в суд  они притащили протокол загальних зборів Кеев  в котором они подтвердили типа тот факт,что дирекция может представлять интересы в суде и выдавать доверенности .Но я считаю ,что этим они подтвердили ,что дирекция  наоборот не может выдавать доверенности на представительство в суде ,поскольку  в Статуте не передбачено.  Ярослав,я тебе сейчас скину на почту файл  фото  этого протокола .Если сможешь размести тут.

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Спасибо Ярослав ,что выложил.Теперь они могут притащить в суд Протокол загальных зборив вид 10 декабря2014року .Этим протоколом КЕи подтвердили ,что  дирекция не имела повноважень  на представництво в судах та надали повноваження дирекции  на представництва в судах.Согласно этого решения поправки в Статут не сделаны.   Выходит все их представители не имели право ходить в суд ,выступать,писать позова и т.д.

[Решение Хозяйственного суда Харьковской области о прекращении обязательств в валюте и признании кредита выданным в гривне банком Грант]

Есть ли практика ВГСУ или хотя бы апелляционных судов по аналогичным спорам?

Не встречал

[Решение Хозяйственного суда Харьковской области о прекращении обязательств в валюте и признании кредита выданным в гривне банком Грант]

Позичальником (позивачем за первісним позовом) до матеріалів справи надано довідку Основ'янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області № 15339/10/10-38-17-01-24 від 10.10.2014 р., в якій зазначено, що позивач протягом 2010-2014 років зовнішньоекономічну діяльність не здійснював, а відтак не міг здійснювати розрахунки в іноземній валюті для забезпечення власних поточних господарських потреб. Даний факт також не спростовано банком (відповідачем за первісним позовом).   Хорошая находка. Можно брать на вооружение по ФОП ,которые  оформляли кредит в иностранной валюте.

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Форумчане ! Кто получил от меня копии Статуту  разместите пожалуйста тут ,если сможете.  Очень много желающих получить . У меня что то  не выходит.

[Уряд включив зелене світло ВНН]

Все бы не плохо ,но админ суд любит оказывать в позовах на підставі того,як зачипають дані правочини права особи,що подала позов. В моєму варіанті позову  я  зазначив ,як саме мене  торкається Постанова та як порушує саме мої права.

[Уряд включив зелене світло ВНН]

Ребятки ,отправляю иск  уже за                         ДО ОКРУЖНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО  СУДУ  М.КИЄВА

                          01601, м.Київ ,вул..Командарма  Каменєва, 8 корп.1

 

                                     ПОЗИВАЧ :  Дорошенко Олександр Олександрович

                                                             м.Чернівц_______________________

                                                             Поштова адреса: 58029,м.Чернівці

                                                             Вул.___________________________

                                                             Е-mail: [email protected]

                                                             Конт.тел_____________________

 

                            ВІДПОВІДАЧ :      Кабінет Міністрів України

                                                             01008, м.Київ , вул..Грушевського,12/2

                                                             Конт.тел.(044) 256-63-33

 

                         

 

                                       АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ

                Про оскарження Постанови Кабінету Міністрів України №662

                                           від 26 листопада 2014 року

«Про внесення змін до переліку документів ,за якими стягнення заборгованості

провадиться  у безспірному  порядку  на підставі  виконавчих написів нотаріусів»

26 листопада 2014 року  прем,єр –міністр України А.Яценюк затвердив  Постанову  Кабінету Міністрів України  №662 «Про внесення змін до переліку документів ,за якими стягнення заборгованості  провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Даною Постановою Кабінет Міністрів України постановив  внести зміни до переліку документів  за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів ,затвердженого  Постановою Кабінету  Міністрів  України від 29 червня 1999року №1172.

Згідно з ч.2 ст.18 КАСУ . Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Згідно з ч.3 ст.19КАСУ  Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Виходячи з вищенаведеного ,я –Дорошенко Олександр Олександрович  звертаюсь з цим позовом  до Окружного адміністративного суду м.Києві у відповідності до норм,ст..6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини», Конституції України (ст..55) , чинного законодавства України,ст.ст.6,18,19 КАСУ  , оскільки вважаю ,що  Постанова Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року (а саме п1,п.2 Постанови) є такою,що порушує мої права  ,оскільки я є позичальником за кредитним договором (копія договору додається)  у відповідності до якої  може бути вчинено нотаріусом виконавчий напис ,оскільки кредитором мені направлений в грудні 2014 року лист-попередження (копія листа додається)  в якому останній посилається саме на Постанову КМУ №662 від 26.11.2014 з погрозою вчинити виконавчий напис на кредитному договорі ,у разі неналежного виконання зобов,язання (див.лист Банку),. Вважаю ,що Постанова КМУ №662 від 26 .11.2014 року є незаконною з наступних підстав:

 

 

ВСТУПНА ЧАСТИНА .

.   Спори в Україні між позичальниками (особливо кредитів в іноземній валюті) та банками стають все далі більшими ,оскільки багато позичальників розуміють,що  Банки обраховують позичальників,застосовують нечесну підприємницьку практику ,яка заборонена нормами Закону України «Про захист прав споживачів»,відмовляються приймати участь в  злочинних банківських схемах по приховуванню доходів від оподаткування,крім того у зв’язку з  подальшим падінням курсу національної валюти до  долара США , євро  все більше й більше позичальників  кредитів особливо  в іноземній валюті є неспроможними виконувати свої зобов,язання.

 

Такий стан справ із поверненням позикових коштів спонукає банки  та колекторські компанії до застосування більш швидких та дієвіших способів стягнення з боржників заборгованості за кредитними договорами, одним з яких є виконавчий напис нотаріуса. Обрання кредитором такої форми захисту прав має для нього істотні переваги — процедура отримання виконавчого напису є значно простішою, аніж судовий процес, що нерідко дозволяє уникнути тривалої судової тяганини. Звернення стягнення на майно боржника на підставі виконавчого напису значно економить час, вимагає менших витрат, не потребує участі боржника, а також дає можливість , і це головне ,одразу приступити до примусового стягнення в порядку виконавчого провадження. Так, відповідно до ст. 90 Закону України «Про нотаріат», стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». При цьому ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» прямо відносить виконавчий напис до виконавчих документів.

 

Втім непоодинокими є випадки, коли до органів Державної виконавчої служби на виконання потрапляють виконавчі написи, вчинені нотаріусами із суттєвими порушеннями норм чинного законодавства, що регламентують підстави та порядок вчинення даної нотаріальної дії. Значний відсоток таких виконавчих написів оскаржується боржниками в судовому порядку та визнається судами такими, що не підлягають виконанню. Однією з основних суб’єктивних причин протиправності виконавчих написів у подібних випадках є поверховий несумлінний підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог (включають до їх складу сумнівні санкції, комісії, винагороди і т. ін.), або звертаються за стягненням спірного боргу (що за законодавством взагалі виключає можливість вчинення виконавчого напису). Досить часто стягувачі, прагнучи якомога швидше отримати виконавчий документ, яким є виконавчий напис, приховують від нотаріуса певну інформацію (не надають нотаріусу всіх необхідних обґрунтувальних документів, пропонуючи «повірити на слово» у безспірність боргу або, як варіант, вчинити виконавчий напис на основі самостійно виготовлених ними «довідок», «розрахунків» тощо).

 

Також негативно впливає на об’єктивність нотаріусів та правозгідність їхніх дій із вчинення виконавчих написів на користь фінансових установ і таке явище, як «обслуговування» окремими приватними нотаріусами комерційних банків або відповідних колеторських компаній, яке набуло поширення вже досить давно — ще в докризовий період, коли нотаріуси щоденно і у великій кількості посвідчували для банків договори застави та іпотеки, які укладалися для забезпечення численних на той час кредитних договорів. Наразі ж мова йде про домовленості між банком і окремим нотаріусом, за якими всі необхідні даному банку нотаріальні дії (у т. ч. і виконавчі написи) для нього вчиняє саме цей нотаріус, який, у свою чергу, отримує постійного клієнта.

 

Трапляються випадки, коли навіть офіс нотаріуса перебуває в одній із банком будівлі, а іноді навіть і в одному приміщенні. Як наслідок, нотаріальні дії вчиняються «конвеєрним методом», коли нотаріус об’єктивно не в змозі належно проаналізувати надані йому численні пакети документів. Відтак нотаріальні дії перетворюються на формальність, яка, втім, завжди відповідає інтересам банку або колекторам. І зрештою, не можна виключити з ряду чинників, що призводять до протиправного вчинення виконавчих написів, як умисні протиправні дії нотаріуса у змові з представниками банку, так і суб’єктивні помилки при оцінці документів, поданих для вчинення виконавчого напису.

Незалежно від причин вчинення незаконного виконавчого напису він має для боржника здебільшого незворотні наслідки. При цьому боржник про час і місце вчинення виконавчого напису не повідомляється і для з’ясування його можливих заперечень проти вимог кредитора нотаріусом не викликається . У більшості випадків він дізнається про виконавчий напис, вчинений без його відома (у нього «за спиною») тільки з постанови державного виконавця ,

 

            Водночас законодавство не вимагає від державного виконавця перевіряти під час відкриття виконавчого провадження обґрунтованість виконавчого напису. Він має лише з’ясувати формальні питання (як-от: чи відповідає виконавчий напис за формою вимогам до виконавчого документа, чи не сплив строк пред’явлення його до стягнення, чи правильно за територіальністю звернувся до виконавчої служби стягувач і т. ін.).

У маштабах країни протиправне вчинення нотаріусами виконавчих написів призводить до появи значного відсотка виконавчих проваджень, де повноваження органів виконавчої служби спрямовуються по суті на безпідставне стягнення коштів чи примусове відчуження належного боржникам майна (як правило, престижних авто, квартир та інших привабливих об’єктів, що виступають предметом застави чи іпотеки).

 

Попри численні недоліки існуючого інституту виконавчого напису він, втім, досить легко вписується в канву сучасних гасел про необхідність розвантаження судової системи, про запровадження альтернативних позасудових процедур врегулювання спорів. Ще більше своїх прибічників він знаходить на фоні ажіотажу у СМІ з приводу кризи вітчизняної банківської системи та закликів до її порятунку, тоді як законні інтереси пересічного банківського позичальника, усупереч ст. 3 Конституції України, відходять на другий план.

 

Вищевикладене не тільки створює передумови, але і реально призводить до масових безпідставних стягнень майна боржників за виконавчими написами нотаріусів, значно підвищує ризик залучення нотаріусів до так званих «рейдерських схем» захоплення власності, породжує штучну категорію судових справ за заявами боржників, які вимушені оспорювати виконавчі написи. У свою чергу, це аж ніяк не сприяє зниженню навантаження на суди та загалом загострює питання дотримання і охорони прав боржників при вчиненні нотаріусом виконавчих написів.

 

 Розглянемо ,що таке виконавчий напис?                                                                                                 У літературі під виконавчим написом традиційно розуміють розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов’язання боржника. При цьому згідно з чинним законодавством виконавчий напис є одночасно формою захисту прав, виконавчим документом та нотаріальною дією. Деякі юристи взагалі вбачають у виконавчому написі ознаки правочину.

 

Так, відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України,  на які посилався суд першої інстанції в своєму рішенні,нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на боргових документах у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, у ЦК України виконавчий напис постає як окрема позасудова форма захисту цивільних прав. Це має означати, що призначення виконавчого напису зводиться до поновлення порушених прав суб’єктів цивільних правовідносин нотаріусом як спеціально уповноваженим на це суб’єктом.

Разом з цим слід звернути увагу, що відповідно до ст. 18 ЦК України виконавчий напис є формою захисту прав, яка застосовується у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, в інших випадках, аніж ті, що встановлені законом, виконавчий напис не повинен застосовуватися. Таким законом є Закон України «Про нотаріат», де у гл. 14 власне і встановлено ці випадки та порядок. Однак цим Законом виконавчий напис формою захисту прав не визнається, йому відводиться лише значення нотаріальної дії, однієї з тих, що вчиняють нотаріуси (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). У зв’язку з цим постає питання, чи переслідує нотаріальна дія як така мету захисту порушеного права, чи можливо, у неї дещо інше призначення?

Відповідаючи на це запитання, треба звернути увагу на положення ст. 1 Закону України «Про нотаріат», згідно з якими нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Тобто нотаріальна дія не має мети захисту прав, а спрямована на досягнення зовсім іншого результату: посвідчення прав та фактів і надання їм юридичної вірогідності.

 

Отже, оскільки всі нотаріальні дії мають відповідати зазначеній меті, її зміст варто з’ясувати детальніше.

Термін «посвідчувати» у законодавстві України не розкривається. За Тлумачним словником української мови, термін «посвідчувати» означає: «будучи свідком чого-небудь або добре обізнаною у якійсь справі людиною, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь» Ще повніше зрозуміти сутність даного терміна дає можливість його російський відповідник («удостоверять»), який за тлумачним словником В. Даля означає: «убеждать в истине чего, уверять, заверять, выводить из сомнения; доказывать, утверждать, свидетельствовать, подкреплять сведенье свидетельством, завереньем в точности его» За словником С. І. Ожегова «посвідчувати» означає «підтверджувати правильність чого-небудь» Як бачимо, в основі поняття «посвідчувати» лежить «підтверджувати», «свідчити» (натомість, жодного натяку на «оцінювати свідчення» чи «приймати рішення на основі свідчень»).

 

Разом з цим поняття ж «вірогідність», яким визначено кінцеву мету діяльності нотаріуса і яке також не розкрито законодавцем, філологами розуміється як «властивість, що характеризує дані на точність, повноту та змістовність» Тобто навіть поверховий аналіз ст. 1 Закону України «Про нотаріат» показує, що призначенням нотаріату є фахове підтвердження (засвідчення) прав чи фактів із тим, щоб підвищити довіру до них (але не надати їм неоспорюваності). Натомість завдання ж захищати порушені права, поновлюючи їх шляхом вчинення нотаріальних дій, перед нотаріатом не стоїть.

 

Таким чином, наведене дає підстави для сумнівів щодо узгодженості положень ст. 18 ЦК України і Закону України «Про нотаріат», жодна норма якого не визначає виконавчий напис як форму захисту прав і взагалі не містить положень про обов’язок чи завдання нотаріату здійснювати захист прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (що передбачено, наприклад, у ст. 2 Закону України «Про судоустрій» як завдання суду). Тільки в одній нормі Закону України «Про нотаріат» (ст. 5) передбачається обов’язок нотаріуса сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів. Однак різниця між поняттями «сприяти у захисті законних інтересів» і «захищати права» є очевидною, через що їх не можна ототожнювати. Отже, бачиться, що законодавець не покладав на нотаріат функцію захисту порушених прав, яка в принципі є йому і невластивою. Сам же нотаріат за законом покликаний виконувати зовсім інші завдання .

Дедалі більше заплутує вирішення окресленого питання і те, що виконавчий напис нотаріуса постає ще і в третій своїй «іпостасі». А саме, окрім іншого він, згідно зі ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», є ще і виконавчим документом !!!. Відтак він підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, тобто забезпечується силою державного примусу. Це ставить його в один ряд із загальнообов’язковими актами, що підлягають примусовому виконанню в порядку виконавчого провадження — судовими рішеннями, рішеннями Європейського суду з прав людини та рішеннями інших органів, наділених владними функціями (ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Видання виконавчого документа з точки зору теорії права означає прийняття уповноваженим суб’єктом — носієм державної влади компетентного рішення про застосування заходів державного примусу до правопорушника (боржника). Це , у свою чергу означає, що таке рішення вимагає чіткого встановлення факту вчинення останнім правопорушення, визначення співмірної санкції та, власне, прийняття владного рішення про її застосування. Нотаріус ніколи не буде розглядати  матеріали , заслуховувати свідків ,що призводить  до порушення Конституційних прав того ,на майно якого звертається  стягнення.

 

Однак, по-перше, здійснення подібних правозастосовних функцій, притаманних суду, на нотаріат не тільки не покладено, а й означало б, з одного боку, антиконституційне делегування нотаріату (чи привласнення ним) функцій суду, що, згідно зі ст. 124 Конституції України, неприпустимо, а з другого — порушення конституційних гарантій права власності (ст. 41 Конституції України).

По-друге, прийняття нотаріусом, по суті, владних рішень породжує нове питання про те, наскільки нотаріату властиві відповідні владні повноваження? В юридичній літературі висловлювалася точка зору, яка видається цілком прийнятною і правильною, що нотаріат є приватноправовим органом, який реалізує свою функцію з метою надання вірогідності правочину, а нотаріальні послуги мають цивільно-правову договірну природу. При цьому небезпідставно вказується на відсутність у нотаріату не тільки владних повноважень, а взагалі будь-яких публічно-правових функцій, з яких могла б випливати обов’язковість виконавчого напису.

 Не можна не звернути увагу, що з усього переліку виконавчих документів, передбаченого ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», тільки виконавчі написи  не походять від органів влади. Це вказує на нетиповість виконавчого напису як виду виконавчого документа, з одного боку, а з другого — викриває відсутність у законодавця послідовності й концептуального бачення сутності виконавчого документа як такого.

Загалом викладене вище складається у певний парадокс, який полягає у такому. З одного боку, виконавчий напис — це форма захисту прав. Втім, з другого — ця форма захисту реалізується, по-перше, у ході нотаріальної діяльності, яка за законом, що її регламентує, до захисту прав ніякого відношення не має (або ж, принаймні, це відношення вкрай віддалене). По-друге, захист прав здійснюється начеб факультативно — під час вчинення нотаріальної дії, яка, у свою чергу, мети захисту прав не переслідує, а спрямована лише на посвідчення прав чи фактів, які мають юридичне значення, задля надання їм юридичної вірогідності. По-третє, ця форма захисту прав реалізується приватноправовим суб’єктом, який не наділений владними (і тим більше судовими) повноваженнями, але, тим не менше, рішення якого підлягають примусовому виконанню. По-четверте, ця форма захисту прав втілюється у вчиненні виконавчого напису саме на борговому документі, поняття якого не розкривається у цивільному законодавстві України та взагалі відсутнє у законодавстві про нотаріат (на цьому зупинимося нижче).

На підставі викладеного можна зробити висновок, що у законодавця наразі відсутнє чітке концептуальне бачення сутності виконавчого напису, через що він залишається дещо нетиповим видом нотаріальної дії, принципово відмінним від усіх інших нотаріальних дій як за своїми змістом, так і за фактичною метою і наслідками, а також досить нетиповим видом виконавчого документа.

 

 

ПІДСТАВИ :

 

Згідно ст.88 Закону України «Про нотаріат», п.3.1. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, зареєстрованого. в Міністерстві юстиції України від 22.02.2012р. за №282/20595 (далі по тексту – Порядок) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. 
Пункт 3.2. Глави 16 Порядку передбачає, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172.
Відповідно до п.1 Переліку документів, затв. Постановою КМУ №1172 від 29.07.1999р., за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.
Слід зазначити, що пункт 2.3 глави 16 Порядку містить норму, яка дозволяє нотаріусу вчиняти виконавчий напис на іпотечному договорі лише після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

 

От же ,статтями 87,88 Закону України  «По нотаріат»  визначено наступне :

Стаття 87.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника
майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що
встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості
провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів,
встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 88. Умови вчинення виконавчих написів

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи
підтверджують безспірність заборгованості або іншої
відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня
виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у
відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не
більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом
встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у
межах цього строку.

От же ,  Закон України  «Про нотаріат» встановлює , що виконавчі написи нотаріус вчиняє ,якщо  подані документи підтверджують безспірність заборгованості.

Постановою КМУ №1172 від 29.06.1999 року «Про затвердження переліку документів ,за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»  було визначено  Перелік документів ,за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку  на підставі виконавчих написів нотаріусів  за нотаріально посвідченними угодами :

1.Нотаріально посвідчені угоди ,що передбачають сплату грошових сум ,передачу  або  повернення майна ,а також право звернення стягнення на заставлене майно .

Для одержання виконавчого напису  подаються :

А) оригінал нотаріально посвідченої угоди

Б) документи ,що підтверджують безспірність заборгованості божника та встановлюють прострочення виконання зобов,язання.

Проте , Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів ,за якими стягнення  заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі написів нотаріусів» взагалі  фраза «безспірність заборгованості»  раптово зникає ,що  робить  Постанову  взагалі такою ,яка втрачає  зміст в  своїй назві.

Причому ,постанова КМУ ,що оскаржується змінює  порядок одержання виконавчого напису  . Для порівняння  Див.таблицю:

Для одержання виконавчого напису подаються:

В Постанові КМУ №1172 від 29.06.2014р.

В Постанові КМУ №662 від 26.11.2014р.

А) оригінал нотаріально посвідченої угоди;

А)оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

Б)документи ,що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов,язання;

Б)оригінал чи належним чином засвідчена копія договору ,що встановлює основне зобов’язання;

 

В)засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання ,що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності) ,з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

 

Г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення ,що підтверджують надіслання боржнику письмової  вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання ;

 

Г1)довідка фінансової установи про ненадходження платежу

 

От же ,якщо розглянути  таблицю (див.вище) .то можна побачити ,що  вже не вимагається від стягувача надання документів ,які підтверджують безспірність заборгованості боржника .  Постанову КМУ №662 від 26.11.2014 року таким чином  суперечить  вимогам Закону «Про нотаріат» (ст..88 ) ,інструкції про вчинення нотаріальних дій .

      Крім того,варто зупинитися на положеннях ст. 49 Закону України «Про нотаріат», яка передбачає підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії (у т. ч. і виконавчого напису). До них віднесені такі обставини: вчинення такої дії суперечить законодавству України; не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов’язані з її вчиненням; у інших випадках, передбачених цим Законом.

Отже, важливою передумовою вчинення нотаріальної дії (у т. ч. виконавчого напису) є і відсутність підстав для відмови в її вчиненні. Неподання документів, необхідних для вчинення даної нотаріальної дії, є найбільш характерним для фінансових установ, що звертаються до нотаріусів за вчиненням виконавчого напису ,як і в нашому випадку.

 Крім того ,Деякі  норми потребують аналізу як кожної частини окремо, так і їх застосування у сукупності.

 Перше питання, пов’язане із застосуванням ч. 1 ст. 87 Закону «Про нотаріат» (призначення виконавчого напису).

Відповідно до змісту даної норми, виконавчий напис вчиняється для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. На цьому питанні я  вже частково зупинявся вище. Слід зазначити, що простежується внутрішня неузгодженість наведеної норми та ст. 1 Закону України «Про нотаріат», яка визначає загальну мету нотаріальної діяльності. Як відмічалося вище, призначення нотаріату зводиться до посвідчування й надання вірогідності правам та юридичним фактам. Посвідчувати право — значить тільки свідчити про наявність права. Втім це ще не визнання права, що є повноваженням іншого органу — суду.

Спеціальна норма Закону, присвячена саме виконавчому напису, приписує даній нотаріальній дії мету стягнення та витребування майна, тоді як останні належать до судових способів захисту прав. Таким чином, із порівняння ст. 1 та ст. 87 Закону України «Про нотаріат» випливає абсурдний висновок, що, здійснюючи стягнення чи витребування майна, нотаріус посвідчує права чи юридичні факти або ж надає їм юридичної вірогідності.

Більше того, ст. 87 цього Закону дає підстави вважати, що нотаріус є тією особою, яка повноважна витребувати від боржника майно або стягувати з нього кошти, і для цього йому надано правовий інструмент — виконавчий напис. Отже, виконавчий напис постає як форма реалізації повноважень нотаріуса на застосування таких способів захисту, як стягнення чи витребування. Однак таких повноважень нотаріус не може мати за визначенням, бо, по-перше, це не відповідає вище окресленій меті нотаріальної діяльності, а по-друге, у такому разі нотаріус знову ж таки перебирає на себе функції суду із застосування судових способів захисту прав. Зазначене викриває істотні недоліки законодавчої техніки в даній нормі та спонукає до критичних зауважень.

Так, у ч. 2 ст. 16 ЦК України, присвяченій захисту саме судом цивільних прав та інтересів, наведено перелік можливих способів судового захисту. Треба зазначити , що поняття «спосіб захисту» в ЦК України та інших законодавчих актах не розкривається, але в літературі під ним традиційно розуміють вимогу, яку має право пред’явити управомочена особа до зобов’язаної як особисто, так і через суд чи інший юрисдикційний орган

Серед способів судового захисту, тобто серед вимог, які можна спрямувати правопорушнику саме через суд (інакше кажучи — позовів), у ч. 2 ст. 16 ЦК України вказані і такі, як примусове виконання обов’язку в натурі та відшкодування збитків, які кореспондують із витребуванням і стягненням. Отже, дані способи захисту є такими, що застосовуються судом. Їх реалізація полягає у направленні управомоченою особою до зобов’язаної особи позову про присудження, спрямованого через суд, та постановлення в результаті судом рішення саме про стягнення. З огляду на викладене, повноваження нотаріуса застосовувати такий спосіб захисту, як стягнення, видається вельми сумнівним.

Це є  «прогалина» ,на мою думку ,в чинному законодавстві України ,але це  значно впливає на мої права  та на права ішіх осіб ,зокрема права власності,права захисту своїх прав в суді ,тощо.

У Постанові  КМУ №662  взагалі виключене поняття існування  спору  щодо суми заборгованості між сторонами (Боржником та кредитором).

В даному випадку у Постанові №662 КМУ  зазначає ,що  достатнім є  надання нотаріусу для вчинення виконавчого напису тільки довідки фінансової установи . Навіть не розрахунку заборгованості ,навіть не бухгалтерських документів ,які можуть підтвердити факт отримання  позичальником грошових коштів ,а тільки довідку!!! Тобто ,якщо Кредитор в нашому випадку вирішив ,що  якісь громадянин України винен йому таку суму яку він нарахував ,то цього є достатнім ,щоб зробити виконавчий напис і звернути стягнення на іпотечне майно.

І нарешті абсолютно безглуздим є доповнення  Постанови КМУ пунктом №2.

Так ,в Постанові  КМУ №662  зазначено:

2.Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами новим розділом такого змісту :

«Стягнення заборгованості з підстав ,що випливають з кредитних відносин»

2.кредитні договори ,за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов,язаннями .

Для одержання виконавчого напису додаються :

А) оригінал кредитного договору;

Б)засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості»

Тобто , КМУ  зазначає ,що для стягнення заборгованості  за виконавчим написом нотаріуса  кредитору достатньо надати оригінал кредитного договору (причому не вказано ,що  правочин повинен бути нотаріально завірений!!!) та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення  з відміткою стягувача про непогашення . Ось і весь перелік документів ,щоб  нотаріус міг вчинити виконавчий напис !!! Навіть не вимагається  надання доказів про попередження позичальника про наявну заборгованість !!! Не сплатив ,наприклад ,в січні боржник ,в лютому  кредитор звертається до нотаріуса ,й нотаріус робить виконавчий напис на не посвідченому нотаріально кредитному договорі виконавчий напис(ХОЧА ЯК ЦЕ МОЖЕ ЗРОБИТИ НОТАРІУС ,НЕВІДОМО ,ОСКІЛЬКИ  ЧИННИМ ЗАКОНОДАСТВОМ УКРАЇНИ ТАКЕ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО!!!) ,з яким кредитор звертається до ДВСУ  ,яка в свою чергу зразу накладає у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно  Позичальника  та проводить виконавчі дії з цим майном. Виникає питання ,а якщо грошових коштів не отримав позичальник : уклав договір ,а грошові кошти від кредитора не отримав ,що в такому випадку ? Проте ,Постанова КМУ №664 не вимагає від кредитора доказування!!!. Взагалі ,ця Постанова КМУ відкриває широке поле діяльності для  різних незаконних дій рейдерів ,пройдисвітів. Достатньо нечесній людині підробити  кредитний договір  з надуманим боржником (любим громадянином україни)  подати такий договір ,сплатити грошові кошти за нотаріальні дії  у любого нотаріуса  і мати  одразу виконавчий напис, з яким можна йти ДВСУ ,яка накладе  одразу арешти  на майно надуманого боржника. Чи не  “грає” на руку  Постанова КМУ ,що оскаржується на руку рейдерам ? Адже ,поки так званий “боржник” буде доводити в судах ,що кредитний договір  є підробленим (якщо дізнається про виконавчий напис нотаріуса!) ,то  є ризик того,що майно останнього  буде реалізовано з торгів.

От же , норми, що передбачають вчинення виконавчих написів саме з метою стягнення чи витребування майна, фактично надають нотаріусу повноваження на застосування судових способів захисту прав, і таким чином, не відповідають характеру і змісту нотаріальної діяльності та вступають у колізію з конституційними засадами правосуддя.                                                                                                                                  Ще однією проблемою, що випливає зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат», — це визначення документів, які є підставою його вчинення,про що вже я зазначав вище ,але є потреба більш детально її розглянути ,оскільки Постанова КМУ №662 від 26 .11.2014 року її не вирішила а ще більше ускладнила.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат», виконавчі написи вчиняються на документах, що встановлюють заборгованість. Однак уже в частині 2 цієї ж статті вводиться дещо інше поняття — «документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку» та передбачається, що перелік таких документів встановлюється Кабміном України. У той же час у ст. 18 ЦК України передбачено, що виконавчий напис вчиняється на борговому документі.

Які це мають бути документи, закон прямо не вказує. Постає питання, як співвідносяться між собою поняття:

– «документи, що встановлюють заборгованість», яке наводиться у ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат»,

– «документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку», що наведене у ч. 2 ст. 87 вказаного Закону,

– «борговий документ», що міститься у ст. 18 ЦК України.

Можливо, законодавець вів мову про ті самі документи. Однак при з’ясуванні змісту даних понять на основі норм чинного законодавства випливає протилежний висновок. Так, згідно з п. 288 Інструкції, виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель та ін.). Тобто в Інструкції, яка має деталізувати Закон, до документів, що встановлюють заборгованість, віднесені нотаріально посвідчені угоди, на оригіналах яких і має вчинятися виконавчий напис. Угоди, що не були нотаріально посвідчені, серед таких документів не згадуються..

Із цього приводу в  науковій літературі висловлювалася позиція, що хоч за бажанням сторін і можуть бути нотаріально посвідчені угоди, для яких законодавством не встановлено обов’язкової нотаріальної форми (договори позики, розподілу спадкового майна з виплатою одним спадкоємцем іншому грошової компенсації, кредитні договори тощо), однак, оскільки ці угоди не мають обов’язкової нотаріальної форми, вони не можуть бути віднесені до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку.

Отже, згідно з Інструкцією, до документів, що встановлюють заборгованість клієнтів перед банками, можуть бути віднесені лише нотаріально посвідчені угоди. Водночас договори про надання кредиту чи позики не є такими, що за законодавством підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, а практика їх укладання між банками та позичальниками свідчить, що зазвичай вони укладаються у простій письмовій формі. Отже, такі договори не можуть бути віднесені до документів, що встановлюють заборгованість та на оригіналах яких може бути вчинено виконавчий напис.

Питання ж про те, наскільки можуть бути віднесені до документів, що встановлюють заборгованість, договори застави чи іпотеки, що хоч і посвідчуються нотаріально, але їх предметом є тільки забезпечення виконання договорів кредиту чи позики, є досить дискусійним. На  мою думку  , вони такими документами бути не можуть, оскільки заборгованість виникає не з них, а з основного зобов’язання, тоді як ці договори породжують тільки додаткові забезпечувальні зобов’язання?

Варто звернути увагу й на те, що сам термін «документ, що встановлює заборгованість» є досить невдалим. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про інформацію», документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Тобто той чи інший факт встановлює не документ, а особа чи орган, які здійснюють з’ясування певних обставин і фіксують їх, складаючи відповідний документ. Отже, сам по собі документ ані заборгованості, ані інших фактів встановлювати не може.

Крім того, заборгованість може вважатися остаточно встановленою тільки у разі прийняття судом відповідного рішенням, яке набрало законної сили (ст. 35 ГПК України, ст. 61 ЦПК України, ст. 72 КАС України). Будь-які інші документи, окрім судового рішення, можуть бути тільки доказом заборгованості, але не встановлювати заборгованість. Тому, на  мою думку , і факт, і розмір заборгованості незалежно від поданих документів (якщо серед них відсутнє судове рішення) не можуть вважатися встановленими і підлягають перевірці й встановленню нотаріусом, за результатами чого він і має вирішувати питання про можливість вчинення виконавчого напису.

Виходячи з вище наведеного ,вважаю ,що суд може  встановити та визнати  згідно з       наданими суду повноваженнями ст.105  КАСУ  нечинними та скасувати                                                                                                                                                                                                                                         п.1 та п.2  Постанови  КМУ №662 від 26 листопада 2014року  “Про внесення змін до переліку документів ,за якими стягнення заборгованості  провадиться  у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів”

Керуючись ст.6 Європейської Конвенції “Про захист прав людини” ,ст.55 Конституції України, ст.ст.49,87,88 Закону України  “Про нотаріат” , ст.ст.3,16,18 ЦК України, ст.ст.6,18,19,105,171 КАСУ ,

ПРОШУ СУД:

1)прийняти ,розглянути та відкрити провадження за цим позовом.

2)Визнати нечинними  та скасувати  пункти 1 та 2  Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року “Про внесення змін до переліку документів (затверджено 26.11.2014 року прем,єр 0міністром України Яценюком А.),за якими стягнення заборгованості  провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів”.

3)вирішити питання про виклик до суду Прем,єр- міністра України Яценюка А.в якості свідка(службова адреса :м.Київ,Грушевського 12/2).

4)судовий збір  та судові витрати  сплачені та понесені Позивачем ,стягнути з  Відповідача.

Додаток:

1) копія Постанови КМУ №662 від 26.11.2014р “Про внесення змін до переліку документів ,за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

2)копія Постанови КМУ №1172 від 29.06.1999 р”Про затвердження переліку документів ,за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

3)копія  кредитного договору

4)копія- листа попередження від  03.12.2014 року

5)квітанції про сплату судового збору.

 

Скаладено в 3-х прим.

1-до суду

2-для Відповідача

3-Позивачу

“___” грудня 2014 року                                               ____________________Дорошенко О.О.

 

 

платил судовой сбор . Вот он ,читайте и отправляйте такие же.

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Кроме того ,написал заявления на КЕй-Колект в Налоговую ,УБОЗ , Прокуратуру. Мне просто интересно ,как предприятие ,будучи плательщиком единого податка ,имея Статутний капитал 7 000 000 грн. на момент приобретения оказало финансовую помощь банку ,купив у Банка за 500 000 000  грн. долги. Ну где так....Может ошибаюсь чуть в цифрах.сейчас не помню нет документов под руками. На всех  представителей ,которіе приходили в суд написал заявления  в налоговоую по их месту жительства ,зарегистрировані ли они ПП.

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Блин ,не могу загрузить Статут. Кто хочет получить статут пишите мне на почту [email protected] пришлю скан копию. Что тут не грузится. Может кто то сможет разместить тут.

Обратите внимание : 

. Да                  В довіреностях ,які приносятся в суд   ТОВ «Кей-Колект»  в особі Генерального директора  Щербини  Андріана Петровича  та Директора з фінансових питань  Вишневської Олени Ігорівни ,які діють на підставі  Статуту Тов «Кей-Колект» ,цією довіреністю уповноважують   представників (які повинні бути співробітниками Кей-Колект)від імені ТОВ «Кей –Колект « представляти  інтереси ТОВ «Кей-Колект»  в місцевих загальних ,господарських ,адміністративних ,апеляційних загальних  судах….у справах ,що виникають  з цивільних ,адміністративних ,господарських спорів ,з усіма правами ,наданими чинним законодавством України  позивачу (заявнику ,скаржнику,кредитору ,стягувачу),відповідачу  та третій особі …. включаючи право   подавати та підписувати позовні та інші заяви ,будь-які клопотання,вимоги ,подавати (підписувати) заяви …за винятком права : повної  або часткової відмови від  позовних вимог,підписання заяви про зменшення  позовних вимог,про зміну предмета позову,визнання повністю або частково  позовних вимог за зустрічним позовом ,укладення та підписання мирової угоди ,підписання  заяви про передачу справи на розгляд до третейського суду…

Вв                              Дані довіреності  є нікчемним правочином (довіреність -це одностороній правочин)і суд не може приймати їх  з наступного:

 

В довіреності ,як вже зазначалось вище зазначено ,що даною довіреністю  ТОВ «Кей-Колект»  в особі Генерального директора  Щербини  Андріана Петровича  та Директора з фінансових питань  Вишневської Олени Ігорівни ,які діють на підставі  Статуту Тов «Кей-Колект» ,цією довіреністю уповноважують  представника від імені ТОВ «Кей –Колект « представляти  інтереси ТОВ «Кей-Колект»  . Таким чином  довіреність надана представнику дирекцією  ТОВ «Кей Колект» у складі  двох директорів : Генерального та фінансового.

Статутом даного підприємства визначено :

Пунктом 5.5 : Товариство у своїй  діяльності керується законодавством  України та цим Статутом.

П.11.2. Дирекція складається  із двох директорів : Генерального  директора і директора з фінансових питань ,які обираються Загальними зборами учасників.

Пунктом 11.6 Статуту визначено: Дирекція може видавати  довіреності для уповноваження представників  діяти від імені Товариства в межах повноважень ,якими наділена Дирекція.

От же ,Дирекція  підприємства наділена правом видавати довіреності  .

Пунктом 11.10 Статуту  визначено ,що входить до компетенції Дирекції. Дирекція Тов «Кей –Колект» може видавати довіреності ,може списати  заборгованість перед ТОВ ,затвердження умов мирової  угоди ,схвалення рішення про відкликання або відмову від позову,тощо . Проте, Дирекція  підприємства не має відповідно до Статуту повноважень на представництво в суді.

Тільки  пунктом 11.17  пп.3 Статуту визначено ,що до компетенції Генерального Директора відносяться : порушення провадження у суді (арбітражному,третейському),звернення до суду із позовом ,апеляційною (касаційною ) скаргою або з будь-яким іншим процесуальним документом ,крім тих ,що віднесені до компетенції Дирекції..  Але довіреності вдавати та підписувати Генаральний директор не може. Такі дії може здійснювати тільки Дирекція. Проте дирекція може видавати довіреності ,як вже зазначалось вище. На представництво  в суді Дирекція не має повноважень.

Відповідно й видати довіреність на представництво в суді Дирекція не може.

Виходячи з вище наведеного ,вважаю ,що довіреність ТОВ КЕй-Колект  є нікчемним правочином. Нікчемний правочин ,в свою чергу не створює юридичних наслідків.

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Есть . В ближайшее время отсканирую. В Уставе дирекция не имеет повноважень на представництво в суді,а доверености выдает. Может только сам Ген.директор ходить в суд. Кроме того,их работники должні біть официально оформлены в Кей-Колект.

[ТОВ ФК "Вектор Плюс"]

Всем доброго времени суток.Столкнулся 5 декабря с такой проблемой.Есть валютный кредит в ТАС комерц банке.Посмотрел договор,со Свед банком договор не переоформляли.Звонок в дверь,стоит барышня подгулявшей наружности,говорит все труба я из Вектор +.Сует мне копии договора со странной печатью только на первой и последней странице между Вектор+ и Свед банком.я про них слышу первый раз. Говорю ей не каких бумаг я от вас не получал тем более на судебное заседание.Смотрю договор не могу понять когда даже они перекупили мой портфель.Сегодня в почтовом ящике нашел бумажку с космическими процентами и пеней.Вообщем инопланетяне они какие то.

А че милицию не вызывали  к барышне ,которая к вам пришла ....Барышня потом бы долго с вами гуляла ночами...

[Постанова Пленума ВГСУ від 24.11.2014 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів]

В п.1 постанови ВССУ № 5 від 30.03.12 не вказаний Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

 

П О С Т А Н О В А № 5

ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

від 30 березня 2012 року

Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів,

що виникають із кредитних правовідносин

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення:

1. Розгляд справ за позовами, що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.

При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»; від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу»; від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку»; від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»; від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет про валютне регулювання) та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України».

http://sc.gov.ua/ua/postanovi_za_2012_rik.html

Что уже сделано:

1. В спорах с банками по кредитным договорам уже применяется п.6 ч.1 ст.4 Закону Украины «О финансовых услугах и государственном регулировании финансовых услуг».

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою послугою вважається надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry123535

 

Згідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», п. 6 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і роз'яснень, викладених в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» - Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг, в тому числі і фінансових, та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.

Надання коштів у позику з відкриттям банківського кредитного рахунку є видом фінансової послуги, ...

Справа №484/3948/14-ц 12.11.2014 12.11.2014 12.11.2014

Провадження №22-ц/784/3117/14

Провадження № 22ц/784/3117/14 Головуючий у 1-ї інстанції Літвіненко Т.Я.

Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

12 листопада 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Колосовського С.Ю.,

суддів: Ямкової О.О., Локтіонової О.В.,

при секретарі: Шпонарській О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

(далі - ПАТ «ПРИВАТБАНК»)

на ухвалу судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2014 року

за позовом

ОСОБА_2

до ПАТ «ПРИВАТБАНК»

про визнання дій незаконними і кредитний договір нікчемним,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ «ПРИВАТБАНК» про визнання незаконним збільшення з 1 вересня 2014 року процентної ставки за кредитним договором, укладеним між сторонами 18 лютого 2008 року, а договір про відкриття та обслуговування кредитної картки з кредитним лімітом 500 грн.. 00 коп. - нікчемним.

Ухвалою судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2014 р. за позовом ОСОБА_2 відкрито провадження та слухання справи призначено на 10 жовтня 2014 р..

ПАТ «ПРИВАТБАНК» подав на зазначену ухвалу судді апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу передати за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

В обґрунтування скарги апелянт посилається на порушення позивачем правил підсудності, на яке, за його думкою, суддя увагу не звернув.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали заяви і перевіривши зазначені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відкриваючи провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2, суддя виходив з того, що вона пред'явлена за зареєстрованим місцем проживання позивача, який має право на вибір підсудності.

З такими висновками слід погодитися.

Так, за змістом ст. 109 ЦПК України, яка носить загальний характер, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Альтернатива цьому правилу виписана в ч. 5 ст. 110 ЦПК України, якою передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Право вибору між кількома судами, яким підсудна ця справа належить позивачеві.

Згідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», п. 6 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і роз'яснень, викладених в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» - Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг, в тому числі і фінансових, та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.

Надання коштів у позику з відкриттям банківського кредитного рахунку є видом фінансової послуги, у зв'язку з чим на вказані спори розповсюджується положення ч. 5 ст. 110 ЦПК України, яке передбачає право споживача звертатися з позовом до суду за зареєстрованим місцем свого проживання.

Із копії паспорту ОСОБА_2 (а.с.6) вбачається, що зареєстрованим місцем перебування позивача є АДРЕСА_1

У зв'язку з цим, позивач ОСОБА_2 мав право пред'явити позов як за місцем знаходження відповідача - юридичної особи, так і за своїм місцем постійного перебування, та він зробив вибір на користь свого місця проживання, подав позов до належного суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали судді.

Керуючись статтями 303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відхилити, а ухвалу судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41341000

До матеріалів справи не надано доказів в підтвердження права ПАТ «Сведбанк» на здійснення операцій в іноземній валюті, оскільки, відповідне право на здійснення таких операцій банку було надано Генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій № 38 лише 07.10.11року.

Справа № 127/1988/14-ц

Провадження № 2/127/5448/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2014 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі : головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

Встановив:

ПАТ «Дельта Банк» звернулось в суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0101/0908/02-219, згідно з умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 55900 доларів США, з розрахунку 12,5% річних за користування кредитом на строк з 03.09.2008 року до 02.09.2023 року. 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора ( стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Відповідно до п. 3.1. кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення заборгованості за кредитом в порядку передбаченому цим договором. Згідно п.3.2,3.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої в п.1.4 цього договору з дня виплати готівкою коштів з позичкового рахунку позичальника, зазначеного в п.2.1 цього договору, до моменту фактичного повернення кредиту в банк. При розрахунку процентів кількість днів у місяці приймається рівною фактичній кількості днів у місяці, а кількість днів у році 360 приймається рівною 360 днів. Згідно п.3.4 проценти за користування кредитом повинні сплачуватися позичальником щомісячно, в період з 01 по 10 число кожного місяця, за попередній місяць. Проценти, нараховані за останній календарний місяць фактичного користування кредитом, сплачуються позичальником одночасно з погашенням кредиту. Згідно п. 7.2 договору у випадку порушення умов кредитного договору та/або іпотечного договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання направляється банком позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцяти денного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане позичальником особисто у банку. Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечуються порукою відповідно до укладеного договору поруки №0101/0908/02-219-Р-01 від 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, згідно з ким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 0101/0908/02-219 від 03.09.2008 року. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Однак зобов'язання не виконуються, у зв'язку з чим станом на 13.12.2013 рік наявна заборгованість у сумі 418045,65грн., з яких: 394115,65грн. - сума заборгованості за кредитом, 23930грн. - сума заборгованості за відсотками. В зв'язку з тим, що відповідач не виконує належним чином умов кредитного договору, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 418045,65грн. та судовий збір в розмірі 3654грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, за обставин викладених в позові. Просила позов задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засідання позов не визнали, заперечили щодо його задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановленні наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0101/0908/02-219, згідно з умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 55900 доларів США, з розрахунку 12,5% річних за користування кредитом на строк з 03.09.2008 року до 02.09.2023 року (а.с. 6-15).

Відповідно до п. 3.1. кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення заборгованості за кредитом в порядку передбаченому цим договором.

Згідно п.3.2,3.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої в п.1.4 цього договору з дня виплати готівкою коштів з позичкового рахунку позичальника, зазначеного в п.2.1 цього договору, до моменту фактичного повернення кредиту в банк. При розрахунку процентів кількість днів у місяці приймається рівною фактичній кількості днів у місяці, а кількість днів у році 360 приймається рівною 360 днів.

Відповідно до п.3.4 проценти за користування кредитом повинні сплачуватися позичальником щомісячно, в період з 01 по 10 число кожного місяця, за попередній місяць. Проценти, нараховані за останній календарний місяць фактичного користування кредитом, сплачуються позичальником одночасно з погашенням кредиту.

Згідно п. 7.2 договору у випадку порушення умов кредитного договору та/або іпотечного договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання направляється банком позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцяти денного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане позичальником особисто у банку.

Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечуються порукою відповідно до укладеного договору поруки №0101/0908/02-219-Р-01 від 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, згідно з ким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 0101/0908/02-219 від 03.09.2008 року (а.с.34-35), згідно умов якого відповідальність поручителя настає у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Згідно довідки від 13.12.2013року заборгованість по кредитному договору №0101/0908/02-219 від 03.09.2008року станом на 13.12.2013 року складає 52301,47 доларів США, що еквівалентно 418045,65грн., з яких: 49307,6доларів США, що еквівалентно 394115,65 грн. - тіло кредиту, 2993,87доларів США, що еквівалентно 23930грн. - відсотки (а.с.38).

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора ( стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с.46-56).

Відповідно до преамбули договору купівлі-продажу права вимоги від 25.05.12 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Сведбанк» загальна купівельна ціна даного договору становить 908883404,01грн. При цьому, п.3.1 вказаного вище договору визначено, що 90000000,00грн. покупець - ПАТ «Дельта Банк» сплатив продавцю 08.05.12року, а решту мав сплатити у дату підписання(25.05.12),шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця, зазначений у п.13 вказаного договору. А відтак, договір купівлі-продажу права вимоги від 25.05.12 має ознаки договору факторингу та на нього розповсюджуються норми ст.ст. 1077-1086 ЦК України.

Згідно ст. 1077ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як вбачається з витягу договору, наданого позивачем до матеріалів справи, преамбула даного договору передбачає, що продавець (ПАТ «Сведбанк») бажає продати, а покупець (ПАТ «Дельта Банк») бажає купити права вимоги за винагороду та на умовах, визначених цим договором. Таким чином, даний договір за правилами ст.1077 ЦК України носить ознаки договору факторингу, але всупереч вимогам ст.1077 ЦК України, позивачем до матеріалів справи не було надано доказів проведення оплати за відступлене право вимоги.

Наданий позивачем витяг з Додатку №1 до договору купівлі-продажу права вимоги не є належним доказом в розумінні ст.ст.57, 58 ЦПК України, оскільки не відповідає вимогам ст.77 Закону України «Про нотаріат» та п.5.3 ч.5 гл.7 Положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.12року, відповідно яких «…при виготовленні виписки з багатосторінкового документа, обов'язково відтворюється текст першої і останньої сторінок, які надають можливість ідентифікувати документ, вірність виписки з якого засвідчується», а тому, суд прийшов до висновку, що наданий позивачем до матеріалів справи вказаний вище витяг з Додатку №1 до договору купівлі-продажу права вимоги не може бути належним доказом, так як суперечить вимогам, встановлених законом.

Згідно ату приймання-передачі кредитних файлів № 26, ПАТ «Сведбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» лише кредитний договір, а договір поруки та іпотеки не був предметом передачі, а відтак, у ПАТ «Дельта Банк» відсутнє право вимоги до поручителя ОСОБА_2, яку останній визначив солідарним відповідачем та боржником.

Крім того, приймаючи до уваги, що вищезазначений договір носить ознаки договору факторингу, то на дані правовідносини розповсюджується дія ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно якої до фінансових послуг належить операції з факторингу.

Згідно ст. 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг).

Відповідно до п.п.1.2 розпорядження №231 від 03.04.09р.Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

З викладених норм закону вбачається, що позивач, в порушення вказаних вимог, пред'являє вимоги, як фактор до фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а не суб'єктів господарювання.

Аналогічна позиція щодо права вимоги фактора лише до боржників - суб'єктів господарювання також найшла своє відображена в ухвалі ВССУ від 18.12.13року у справі №6-43353св13 та відповідає положенням ст.2 Конвенції України «Про міжнародний факторинг» від 28.05.88року.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено розмір заборгованості та не доведено характер правовідносин, які склались у останнього з ПАТ «Сведбанк».

За правилами ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомлені визначена сума грошової вимоги, яка підлягає виконанню.

З повідомлення про відступлення від 06.06.12року № SDP/25052012-00143/1, вбачається, що позивачем направлене на адресу боржника ОСОБА_1, повідомлення в порушення вимог ст.1082 ЦК України, оскільки дане повідомлення не містить суми грошової вимоги, яка передається.

Крім того, всупереч вимогам вказаної вище норми матеріального права та п.4.8 договору купівлі-продажу права вимоги, Банками не було направлено повідомлення про відступлення права вимоги на адресу поручителя - ОСОБА_2, а відтак, суд прийшов до висновку, що до позивача не перейшло право вимоги стягнення боргу з ОСОБА_2

Як вбачається з кредитного договору, останній було укладеного 03.09.08року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, на отримання кредиту в іноземній валюті - доларах США.

Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

За умовами положень Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.93року НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування, згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання.

До матеріалів справи не надано доказів в підтвердження права ПАТ «Сведбанк» на здійснення операцій в іноземній валюті, оскільки, відповідне право на здійснення таких операцій банку було надано Генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій № 38 лише 07.10.11року.

З викладеного вбачається, що кредитний договір № 0101/0908/02-219 від 03.09.08року укладений між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений в період відсутності у банку Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, та, як наслідок, кредитний договір №0101/0908/02-219 від 03.09.08 є нікчемним, оскільки не відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК України, Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання», ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність регулювання ринків фінансових послуг».

В силу норм ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. В такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу статей 58,59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 212 ЦПК).

Судом встановлено, що представником позивача не надано належних доказів у підтвердження своїх позовних вимог.

Враховуючи викладене, зважаючи на положення ст. 212, ст. 60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення в повному обсязі.

На підставі викладено, керуючись ст. ст. 215, 533, 1077, 1082 ЦК України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно ст. ст. 10, 57, 58, 59, 60, 212, 215-218 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40968292

 

Коли був прийнятий Закон України “Про банки і банківську діяльність”?

Коли був прийнятий Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»?

Кредитний договір – це розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик чи надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry123532

Банківський вклад – це лише залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб чи залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry123545

 

Дорогой наш любимый и уважаемый НБУ. Все это понятно нам-юристам и не юристам. Все это хорошо. Но мне иногда кажется   ,что нас имеют  судьи всех таких понятливых за сумшедших в дурдоме.  Иногда наши судовые палаты напоминают палаты дурдома. Бьешся головой об стену  ,бесполезно ,поскольку стена мягкая. Вот вернулся с  суда  районного. Судья не знаю как стала судьей ,знаю у нее первое образование было -это музыкальная школа ,игра на фортепьяно +певица. Ноэто так ...отступление. Начинаю говорить  то ,что вы написали.... Смотрит круглыми глазами. ... Для нее это ,как для меня  косинус квадратный из числа Пи. Дальше обычно следует диалог: Но кредит же брали ?  

-Не брал !

-Но договор же подписали ?

-Пописал 

_Значит деньги получили ?

-Не получил !

-Как не получили ?

-Вот так...

-Но ведь платили же ?

-не платил ?

-Как вообще не платили ,а кто же платил?

-Не знаю кто...

-Что вы затягиваете рассмотрение дела !!!!

-Вы ж брали кредит!!!!

-Не брал !

-Ну вы ж платили ? 

-Не платил!

_А кто платил ?

-Не знаю!

-Но вы ж договор подписали ?

-Подписал.

-Значит получили кредит !

-Не получил!

Так суд удаляется в нарадчу кимнату . Решение : стягнути заборгованисть на користь Банку ...

Жопа ... полная. Государство 23 года штамповала юристов и адвокатов ,судьей и прокуроров. Но коррупция внесла свои поправки...  Умные юристы подмитают улицы .таксуют ,  соят на базаре.... Шваль при деньгах пробилась.  Смотрю покурорша 24 года ,пытается вынести обвинение ,красивая сексопильная девочка ,с красивым ротиком  пытается  оправить за решетку  невиновного человека  .... Но ума то нет...  И так у нас все.   Не хочется быть дыбилом в дурдоме ,а хочется быть врачем ,но к сожалению пока все не так ,... лечат нас...

 

[Уряд включив зелене світло ВНН]

Пишу позов в окружной админсуд киева .Напишу размещу.

[Уряд включив зелене світло ВНН]

Саша, пишіть звернення. Я підпишу в різних ГО. Кияни занесуть з плакатами і пресою. 

Надо срочно позов до КМУ . Этот беспредел нельзя так пропускать .Яйценюк узаконил беззаконие. Как на кредитных договорах делать выконавчий напис.!!!  Придурки блин. Вот тебе матушка и Юрьев день!!1

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Есть ли у Вас копия Устава КК?

Есть . В ближайшее время отсканирую. В Уставе дирекция не имеет повноважень на представництво в суді,а доверености выдает. Может только сам Ген.директор ходить в суд. Кроме того,их работники должні біть официально оформлены в Кей-Колект.

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Согласно статуту позова кеев может подписывать только ген.лиректор Щербина. Он же только одноособно может представлять иньнонсы кеев в суде и не может выдвать другим доверенности . Тоесть только ген директор может эходить в суд ,писать и подавать позова. Передоверить такие функции он не может никому.

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Всем ,кто судиться с Кей-Коллект. Внимание ! Прошу обратите внимание на доверенности с которыми в суд приходят представители Кеев. Они выданы дирекцией в составе директора  Ген.директора Щербины и финансового директора .Эти доверенности последние выдают на пидставе Статуту. Но Статутом в новой редакции КЕЕв , который был зарегестрирован в этом году (2014) не передбачено ,що дирекция может подавать позова,представлять интересы в судах. Может только ген.директор.Но последний не может передавать свои повноваження и выдавать доверенности,поскольку такие функции может только осуществлять дирекция ,а дирекция ,в свою очередь не имеет таких функций как подача позовов в суд  и представительство в судах. Дирекция согласно статуту может списать борг,укласти мирову угоду ,выдать доверенность,но представлять в суде не может!!! Будьте внимательны .Требуйте Статут!! И посылайте на хрен всех кеев... из судов с их позовами.

[Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по карточному кредиту]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

12 листопада 2014 року м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року,

 

встановила:

 

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 8 500 грн на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до січня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконала своїх грошових зобов’язань, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 27 675 грн 26 коп. 

 

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2014 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено в повному обсязі.

 

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 603 грн 75 коп.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ “ПриватБанк” на рішення суду апеляційної інстанції та касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

 

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 липня 2013 року, від 29 січня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 19 березня 2014 року.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ “ПриватБанк”, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

 

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 

 

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 

 

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. 

 

Судами під час розгляду справи встановлено, що 27 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 8 500 грн на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 31 січня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Договір складається із заяви кредитора, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою.

 

Згідно з пунктом 9.12 Правил надання банком послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк.

 

Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки.

 

Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.

 

Відповідно до довідки ПАТ КБ “ПриватБанк” строк дії кредитної картки, згідно договору від 27 грудня 2006 року, закінчився у січні 2009 року.

 

Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку.

 

Судом апеляційної інстанції також установлено, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_1 здійснила у травні 2009 року, після чого грошові зобов'язання за договором нею не виконувались.

 

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк” у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка в порушення умов кредитного договору свої грошові зобов’язання не виконала, у зв’язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню. Строк закінчення дії картки не настав, оскільки ОСОБА_1 не зверталась до банку із заявою про закриття картрахунку, а тому строк дії картки та відповідно строк дії кредитного договору пролонгувався щороку.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що останній платіж банком був нарахований за серпень 2013 року. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся до суду із зазначеним позовом 16 жовтня 2013 року, а тому з урахуванням загального строку позовної давності, з відповідачки підлягають стягненню кошти, нараховані банком, згідно умов договору, протягом трьох років до моменту нарахування банком останнього платежу.

 

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 3 липня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що звернення банку до суду після закінчення строку дії кредитного договору та терміну дії картки з пропуском строку позовної давності, за умови, що питання про його поновлення судом не обговорювалось, є підставою для відмови у позові.

 

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов’язки виникають у кожного контрагента.

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

 

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

 

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. 

 

Аналогічну за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов’язкової для всіх судів України.

 

Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, належним чином не з’ясовано.

 

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, останній платіж здійснено в травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у жовтні 2013 року. 

 

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів в межах трьохрічного строку до моменту нарахування банком останнього платежу – 31 серпня 2013 року, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 27 грудня 2006 року не виконав.

 

Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки останній платіж банком було нараховано за серпень 2013 року, є передчасним.

 

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. 

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду

справи № 6-167 цс 14

 

У разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4. Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у жовтні 2013 року.

 

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів в межах трьохрічного строку до моменту нарахування банком останнього платежу – 31 серпня 2013 року, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 27 грудня 2006 року не виконав.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C06334D69F209282C2257D9600304035

[Постанова ВСУ по ипотеке .УЖАС!]

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки,  який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

 

Саша , они четко сказали ,что факт окончания действия кредитного договора не е пидставою для припинення договору ипотеки (похидного) пока не выполнено обязательство

[Постанова ВСУ по ипотеке .УЖАС!]

Да ,я сам не понимаю ...Или я такий дурний ,а ВСУ такий вумний   або навпаки... Выходит ,если обязательство за кредитным договором невыполнено ,хотя строк действия кредитного договора и договора ипотеки закончился ,то ипотека продолжает действовать  (вопреки ст.17 Закону про ипотеку) .А если обязательство никогда не будет выполнено,то ипотека по мнению ВСУ действует вечно ... Тоесть обтяження снять никогда не будет возможно с имущества ....

[Постанова ВСУ по ипотеке .УЖАС!]

Саша, все нормально. Они про кредитный говорят, а не про ипотечный. Ипотечный закончится, - снимай по закону.

Наверно я чего то недорубаю... Я так понял , что если строк действия кредитного договора закончился и строк действия договора ипотеки закончился ,но по кредитному договору  обязательства  остались невыполненными  ,то  выходит ипотека  не припинилась... и действует до полного исполнения обязательства ,а если обязательство не будет никогда выполнено ,то ипотека  будет действовать вечно...