Евгений_юрист

Товарищи форумчане, как относитесь к данному решению???

справа №2-243/2010 рік РІШЕННЯ Іменем України 11 лютого 2010 р. м. Керч Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі: головуючого судді – Цветкова О. Я. при секретарі – Пшеничній Г. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” про визнання додаткових угод недійсними та зобов’язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до Керченського міського суду АР Крим із позовом до Відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” про визнання додаткових угод недійсними та зобов’язання вчинити певні дії, з підстав, викладених у позовній заяві. Позов мотивований тим, що 22 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі відділення № 6 Кримської філії ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» був укладений кредитний договір № 42/06 про надання кредиту у розмірі 150000 (сто п’ятдесят тисяч) доларів США, що складало еквівалент 757500,00 грн. за курсом НБУ на момент укладання цього договору, терміном до 22 серпня 2017 року, з виплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13,5 %. Взяті на себе зобов’язання вона виконувала належним чином. У липні 2008 року від банку надійшов лист з додатковою угодою про підвищення відсоткової ставки за кредитом до 16%, вмотивований підвищенням облікової ставки Національного банку України та зростанням вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку України з застереженням, що у разі не підписання до 12 липня 2008 р. вона повинна повернути банку існуючу заборгованість за кредитом, нараховані проценти та можливі штрафні санкції у повному обсязі. З огляду на безвихідність, пов’язану з неможливістю одразу повернути кредитні грошові кошти, а також потребу й в подальшому користуватись послугами банку, вона підписала вказану додаткову угоду № 1 від 12.07.2008 р. та з цього часу сплачувала кредитні платежі за підвищеною відсотковою ставкою. Надалі, листом від 11.11.08 № 192/06 відповідач вдруге повідомив позивача про підвищення відсоткової ставки за кредитом до 17,0% річних починаючи з 21.11.2008 р., що також було вмотивовано зростанням вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку України та запропонував підписати відповідну додаткову угоду. Втім, додатковий договір № 2 від 21.11.2008 р. не був нею підписаний. Останній платіж був нею зроблений в серпні 2009 року, після чого вона не має можливості й надалі погашати кредит та проценти по ньому за підвищеними відсотками. Вважає, що відповідачем при ініціюванні підвищення відсоткових ставок було застосовано до нею психічний тиск, внаслідок чого порушений принцип свободи волевиявлення сторін при укладенні угод, встановлений чинним законодавством, а саме Цивільним кодексом України, а умови кредитного договору та додаткових угод до нього суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Підписання додаткової угоди № 1 від 12.07.2008 р. та сплата періодичних платежів за кредитом з липня 2008 року за ставкою 16%, а з листопада 2008 року по серпень 2009 р. за ставкою 17% було продиктовано здійсненим до позивача психічним тиском та побоюванням настання негативних наслідків у випадку неприйняття пропозицій відповідача, пов’язаних з необхідністю продавати особисте майно та майно її сім’ї для погашення кредиту, припиненням підприємницької діяльності та можливим зверненням стягнення у випадку недостатності коштів на майно, що належить майновому поручителю. 20.11.2008 р. та 04.09.2009 р. позивач надсилала на адресу відповідача листи, в яких просила повернутись до відсоткової ставки, яка була передбачена п. 1.4. договору № 42/06 від 22.08.2007 р., втім листи залишились без відповіді. Позивач просить визнати недійсними з моменту укладення додаткову угоду № 1 від 12 липня 2008 року та додатковий договір № 2 від 21 листопада 2008 року до договору від 22 серпня 2007 року № 42/06, укладені між нею та відповідачем, а також зобов’язати відповідача здійснити перерахунок сплачених ОСОБА_1 періодичних платежів за період з липня 2008 року та з листопада 2008 року за підвищеною відсотковою ставкою та зарахувати надмірно сплачені суми в рахунок майбутніх платежів за договором від 22 серпня 2007 року № 42/06. У судовому засіданні позивач та представник позивача ОСОБА_3, залучений до участі у справі за усною заявою позивача в порядку ч. 6 ст. 42 ЦПК України, позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача за довіреністю Манько В. О. у судовому засіданні позов не визнала, проти його задоволення заперечувала з підстав, наведених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи, пояснила, що 12.07.2008 р. за взаємною згодою сторін була укладена додаткова угода № 1 до договору від 22 серпня 2007 року № 42/06 про підвищення процентної ставки за кредитом до 16% річних, у зв’язку зі зростанням процентних ставок за кредитами, які бере сам банк, а також у зв’язку зі зростанням ставок по депозитах, що залучаються банком. Можливість такого підвищення була обумовлена п. 5.1. Договору від 22 серпня 2007 року № 42/06. Позивач не оспорював таке право банку при підписанні кредитного договору. Лист від 02.07.2008 р. вих. № 104-06, що був надісланий на адресу позивача з пропозицією укласти додаткову угоду про підвищення відсоткової ставки не може розцінюватись як психічний тиск на позивача, оскільки є лише реалізацією порядку зміни процентної ставки, погодженого сторонами у договорі. Представник відповідача підтвердила, що додатковий договір № 2 від 21 листопада 2008 року до договору від 22 серпня 2007 року № 42/06 не був підписаний позивачем, але ж на думку відповідача, сплачуючи після 21 листопада 2008 року за кредитом з підвищеною до 17% річних ставкою, позивач погодилась з таким підвищенням. З огляду на той факт, що додатковий договір № 2 від 21 листопада 2008 року не був підписаний, тобто не укладався, тому у зв’язку з його нікчемністю, встановленою ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України він не може бути визнаний недійсним. У зв’язку з наведеними обставинами вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Заслухавши позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 5 ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Пунктом 7.10 кредитного договору № 42/06 від 22 серпня 2007 р. визначено місце його виконання – м. Керч, вул. Кірова, 45, а місце проживання позивача зареєстровано також у м. Керч, тому справа підсудна Керченському міському суду АР Крим. Судом встановлено, що 22 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі відділення № 6 Кримської філії ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» був укладений кредитний договір № 42/06 про надання кредиту у розмірі 150000 (сто п’ятдесят тисяч) доларів США, що складало еквівалент 757500,00 грн. за курсом НБУ на момент укладання цього договору, терміном до 22 серпня 2017 року, з виплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13,5 % (а.с.7-10). З пунктів 1.5., 1.6. вказаного договору вбачається, що в якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, в день його укладання відповідачем були також укладені Іпотечний договір з майновим поручителем на належне йому майно та поручителем (а.с.7). Листом – повідомленням, отриманим позивачем 04.07.2008 р., було запропоновано укласти додаткову угоду № 1 від 12 липня 2008 р. про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором з 13,5% до 16% річних, проект якої був доданий до вказаного листа у двох примірниках (а.с.11,98). Необхідність вказаного підвищення процентної ставки була обґрунтована наступним чином: « враховуючи підвищення облікової ставки Національного банку України (постанова НБУ від 21.04.2008 р. № 107), зростання вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку України та у відповідності до умов Кредитного договору № 42/06 від 22.08.2007 р., змушені ініціювати підвищення процентної ставки за вищезазначеним Договором до 16% річних, починаючи з 12 липня 2008 р. ». Далі йшлось про необхідність підписання додаткової угоди не пізніше 12 липня 2008 р., а також про необхідність підписати додаткову угоду до Договору іпотеки № 2180 від 22.08.2007 р. у зв’язку зі збільшенням розміру процентної ставки. У четвертому абзаці цього листа було вказано: « нагадуємо, що згідно умов Договору у разі відмови від підвищення процентної ставки, Ви зобов’язані не пізніше 12 липня 2008 р. повернути Банку існуючу заборгованість за Кредитом, нараховані проценти та можливі штрафні санкції, у повному обсязі ». Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом (а.с.48) станом на липень 2008 р. позивачем було сплачено на користь відповідача 13750 доларів США за кредитом та близько 18,5 тисяч доларів США за процентами, отже заборгованість тільки за кредитом без врахування нарахованих процентів становила близько 135000 доларів, а також додаткову комісію, передбачену п. 2.6. договору. Позивач у судовому засіданні пояснила, що була змушена підписати додаткову угоду № 1 від 12.07.2008 р. про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором з 13,5% до 16% річних, тому що не мала змоги одночасно, до 12 липня 2008 р., зібрати таку суму коштів в доларах США, щоб погасити кредит. З розрахунку заборгованості за кредитом видно також, що з липня 2008 р. розрахована до сплати щомісячна сума процентів за кредитом зросла у середньому на 200 – 250 доларів США та становила у середньому 1850 доларів США на місяць. При цьому ставка щомісячного погашення кредиту залишалась незмінною та становила 1250 доларів США на місяць. Прострочення сплати за кредитом позивач не допускала (а.с.48). Листом – повідомленням від 11.11.2008 р. вих. № 192-06 відповідач вдруге звернувся до позивача з пропозицією укласти додатковий договір № 2 від 21 листопада 2008 р. про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором з 16% до 17% річних, проект якого був доданий до вказаного листа у двох примірниках (а.с.12,13). Текст зазначеного листа – повідомлення практично повністю збігається з надісланим відповідачем у липні 2008 р. листом. Необхідність вказаного підвищення процентної ставки була обґрунтована зростанням вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку України та запропоновано підвищення процентної ставки за вищезазначеним Договором до 17% річних, починаючи з 21 листопада 2008 р. У третьому абзаці цього листа було вказано, що в разі відмови від підвищення процентної ставки, позивач зобов’язана не пізніше 21 листопада 2008 р. повернути Банку існуючу заборгованість за Кредитом, нараховані проценти та можливі штрафні санкції, у повному обсязі. Вказаний додатковий договір № 2 від 21 листопада 2008 р. не був підписаний позивачем, що не заперечувалось також представником відповідача у судовому засіданні. У письмових запереченнях представник відповідача також вказує, що « як вбачається з матеріалів справи, додатковий договір № 2 від 21.11.2008 р. до Договору між сторонами не укладався » (а.с.46). Втім, навіть визнавши, що вказаний додаткових договір є неукладеним, розрахунок заборгованості за кредитом, наданий відповідачем до матеріалів справи, був зроблений виходячи зі ставки 17% річних (а.с.48). 20.11.2008 р. позивачем на адресу відповідача, ГУ Національного банку України в АР Крим та Республіканського комітету АР Крим із захисту прав споживачів було надіслано листа, в якому вона, у зв’язку зі змінами процентних ставок за кредитом, просила відповідача надати розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту, надати інформацію щодо подій, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів, а також повідомити про правило, за яким відповідач розраховує зміну процентної ставки (а.с.14-18). Втім, вказаний лист позивача був залишений відповідачем без відповіді. Листом від 04.09.2009 р. позивач просила відповідача в порядку досудового врегулювання змінити процентну ставку за кредитним договором та повернутись до процентної ставки у розмірі 13,5% річних шляхом підписання додаткової угоди про розірвання додаткових угод про збільшення розміру процентної ставки, два примірники якої були додані до вказаного листа (а.с.19). Але, відповідачем вказаний лист був залишений поза увагою та без належного реагування та відповіді Як пояснила представник відповідача у судовому засіданні, що також відображено у письмових запереченнях (а.с.38-47), зростання процентної ставки за кредитним договором відбулось у тому числі внаслідок підвищення облікової ставки Національного банку України. Дійсно, за період з моменту укладення договору, тобто з 22.08.2007 р., до моменту укладення спірної додаткової угоди від 12.07.2008 р., облікова ставка НБУ зростала двічі, а саме з 01.01.2008 р. до 10,0% (Постанова НБУ від 29.12.2007 р. N 492), з 30.04.2008 р. до 12,0% (Постанова НБУ від 21.04.2008 р. N 107). Але, суд з цього приводу зазначає, що згідно з п. 5.1. Кредитного договору № 42/06 від 22.08.2007 р. Кредитодавець має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за користування кредитом « у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України ». Отже, вказаний пункт не містить прямого та безумовного посилання на зміну облікової ставки НБУ як підставу для зміни процентної ставки за кредитом. Відповідачем не була виконана вимога суду про надання відомостей про процентні ставки за кредитами Національного банку України станом на серпень 2007 р., липень 2008 р., листопад 2009 р. Як вбачається з доданих до матеріалів справи відомостей про процентну ставку за кредитами Національного банку України (а.с.51-79), станом на листопад 2008 р. процентна ставка за кредитами, що бере банк у вільно конвертованій валюті, у тому числі за овернайтами, становила у середньому 4,085% (а.с.75). У вересні 2008 р. процентна ставка за кредитами, що бере банк у вільно конвертованій валюті, у тому числі за овернайтами, становила у середньому 4,5%, та наприкінці вересня та на початку жовтня 2008 року збільшувалась, але, наприкінці жовтня 2008 р. ставка суттєво знизилась та у листопаді 2008 р. вже була меншою ніж у вересні 2008 р. (а.с.64,67). Отже, судом встановлено, що попри незначні коливання процентних ставок за міжбанківськими кредитами, їх навіть гранично високий рівень не зрівнявся з процентною ставкою 13,5% річних, що була встановлена умовами кредитного договору, тому посилання відповідача за збільшення процентної ставки за договором з позивачем було обумовлено вимогами ст.ст. 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» безпідставні. Згідно зі ст.ст. 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно з п. 3.4. Постанови Національного банку України N 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та листом Національного банку України N 40-210/34-62 від 05.01.2009 р. «Про недопущення внесення змін у кредитні договори в односторонньому порядку» якщо договором про надання кредиту передбачено можливість зміни процентної ставки за кредитом в залежності від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках, банки повинні в кредитному договорі вказати правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом: що саме може слугувати підставою для зміни процентної ставки; фактори, що будуть свідчити про обґрунтованість таких змін; правило впливу ринкових умов на розмір процентної ставки и т.п. Отже, враховуючи наведені обставини, суд, керуючись вимогами ст.ст.10, 60 ЦПК України про обов’язок доведення обставин, дійшов висновку, що у відповідача не було достатніх підстав для ініціювання змін процентної ставки за кредитним договором, обґрунтовуючи це підвищенням облікової ставки НБУ та зміною процентних ставок на кредитному ринку України. А при зміні процентної ставки відповідач повинен був вказати правило, за яким змінюється процентна ставка. Що стосується посилання представника відповідача на той факт, що збільшення процентної ставки за кредитним договором з позивачем відбулось на підставі рішень Комітету управління активами та пасивами Кредитодавця, суд зазначає наступне. Відповідно до п. 5.1. Кредитного договору № 42/06 від 22.08.2007 р. Кредитодавець має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за користування кредитом також « за рішеннями Правління або Комітету управління активами та пасивами Кредитодавця ». Відповідно до п. 3.5. Постанови Національного банку України N 168 від 10.05.2007 р. банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України кредитний договір має ознаки публічного договору та його умови повинні встановлюватись однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними. У матеріали справи за клопотанням представника відповідача додані виписки з протоколів засідань Комітету управління активами та пасивами ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк”, якими було вирішено підвищити номінальні процентні ставки за діючими станом на 27.06.2008 р. (протокол № 24 від 27.06.2008 р. (а.с.26-27) кредитами фізичних осіб, сума договору за якими складає еквівалент 100 тис. доларів США і вище, до рівня ставок, встановлених згідно рішення КУАП від 30.05.2008 р., тобто до 16% річних у доларах США (а.с.23-25), а також за діючими станом на 23.10.2008 р. (протокол № 54 від 23.10.2008 р. (а.с.27-28) кредитами фізичних осіб до 17 % річних у доларах США. Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини щодо відсутності підстав підвищення процентної ставки посилаючись на підвищення облікової ставки НБУ та зростанням вартості кредитних ресурсів, підвищення процентних ставок за кредитним договором № 42/06, укладеним 22 серпня 2007 р. між сторонами, було пов’язано лише з волевиявленням відповідача, зафіксованим у вказаних протоколах засідань Комітету управління активами та пасивами ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк”, що суперечить ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. Постанови Національного банку України N 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а також стосувалось тільки осіб, які уклали з відповідачем кредитні договори, сума за якими складає еквівалент 100 тис. доларів США і вище, що суперечить вимогам ст. 633 Цивільного кодексу України та п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов в кредитних договорах, зокрема положень, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки, а також різне ставлення відповідача до окремих споживачів. Слід також зауважити, що відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміна або розірвання договору відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Як пояснили у судовому засіданні позивач та її представник, укладення сторонами додаткової угоди № 1 від 12.07.2008 р. було зумовлено з боку позивача побоюванням настання негативних подій у вигляді необхідності сплатити одноразово велику суму грошей у доларах США. Такі побоювання вона зазнала після ознайомлення з листом – повідомленням, що вона отримала у липні 2008 року. Зміст вказаного листа – повідомлення дійсно, на думку суду, містить положення, що мають наслідком у випадку невиконання вимоги про підписання додаткової угоди, значне погіршення майнового стану через необхідність одноразово сплатити гроші у сумі, що була приблизно визначена судом у розмірі майже 135 тисяч доларів США, а у випадку недостатності коштів у позивача, негативні наслідки настають для майнового поручителя та поручителя, якими також з відповідачем були підписані відповідні договори. Частиною 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено чотири умови, за яких кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, але таке право вказаним Законом не надано кредитодавцю у разі незгоди позичальника з пропозицією змінити процентну ставку за кредитним договором. Отже, на споживача було здійснено психологічний тиск для змушування його до підписання додаткової угоди про збільшення розміру процентної ставки. За правилами ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Усталена практика Верховного суду України, у тому числі викладена в роз’ясненнях Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та Пленуму Верховного Суду України вiд 28 квітня 1978 року № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, який був чинним на час укладення оспорюваних правочинів, Узагальненні судової практики від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та в ухвалі суду N 6-15140св08 від 10.12.2008 р., свідчить про те, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину. Насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов'язково злочинних, діях (наприклад, насильством може бути вплив на волю контрагента за допомогою використання його залежного становища). Насильство викликає страх настання невигідних наслідків. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною майбутнього правочину, так і сторонньою особою щодо іншої сторони, її родичів чи близьких. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій (наприклад, погроза звернутися до суду із заявою у справах приватного обвинувачення, позбавити спадщини або накласти арешт на майно). Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам. У ст. 203 ЦК України , в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України , як правило, має наслідком визнання правочину недійсним. Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, позовні вимоги в частині визнання недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 1 від 12 липня 2008 року до кредитного договору № 42/06, укладеного 22 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Статтею 205 ЦК України передбачені дві форми правочинів - усна і письмова, хоча він може бути укладений і внаслідок вираження волі сторонами мовчанням. Цивільний кодекс України містить ряд положень, якими передбачено нікчемність правочину, укладеного з недотриманням форми, зокрема ч. 2 ст. 1055 цього Кодексу передбачено, що кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. З урахуванням вказаних положень чинного законодавства, враховуючи встановлені судом обставини про те, що додатковий договір № 2 від 21.11.2008 р. до кредитного договору № 42/06 між сторонами не укладався, що не заперечувалось представником відповідача, цей додатковий договір є нікчемним тобто недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Тому з моменту його вчинення він не породжував наслідків, з якими пов’язується настання чи зміна правовідносин. Отже, визнання його недійсним не потребується згідно з чинним законодавством, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Що стосується позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину шляхом перерахунку зайво сплачених платежів за недійсним правочином, суд зазначає наступне. Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК є загальною. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК, відповідно, підстав для його задоволення немає. Що стосується посилання позивача на нікчемність умови Кредитного договору № 42/06 від 22.08.2007 р. про право Банку змінювати в односторонньому порядку процентну ставку за кредитом з огляду на норми Закону України N 661-VI від 12.12.2008 р., яким Цивільний кодекс України доповнено статтею 1056-1 та до Закону України «Про банки та банківську діяльність» внесено зміни, якими встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, суд зазначає наступне. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Отже, суд не приймає вказані доводи до уваги. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині визнання недійсною з моменту укладення додаткової угоди № 1 від 12.07.2008 року до кредитного договору № 42/06 від 22.08.2007 р. та в частині застосування наслідків недійсності вказаного правочину, а саме в частині зобов’язання відповідача здійснити перерахунок періодичних платежів, що були сплачені ОСОБА_1 за кредитним договором № 42/06 від 22 серпня 2007 р. за період з 12 липня 2008 року за підвищеною процентною ставкою по день здійснення перерахунку, та зарахувати різницю між належними до сплати щомісячними платежами за процентною ставкою 13,5% річних та надмірно сплаченими позивачем на користь банку сумами в рахунок майбутніх платежів за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № 42/06. В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 16, 203, 215, 216, 231, 627, 633, 1055 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 88, 213-215 ЦПК України, суд, - ВИРIШИВ: Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” про визнання додаткових угод недійсними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 1 від 12 липня 2008 року до кредитного договору № 42/06, укладеного 22 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк”. Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” здійснити перерахунок періодичних платежів, що були сплачені ОСОБА_1 за кредитним договором № 42/06 від 22 серпня 2007 р. за період з 12 липня 2008 року за підвищеною процентною ставкою по день здійснення перерахунку, та зарахувати надмірно сплачені суми в рахунок майбутніх платежів за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № 42/06. Стягнути з ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, судові витрати в сумі 60 (шістдесят) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнути з ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в дохід держави державне мито у розмірі 8 (вісім) грн. 50 коп. до державного бюджету м. Керч, Управління держказначейства АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740946, рахунок 31417537700019, код банку 384834. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Керченський міський суд АРК протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга також може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга буде подана в десятиденний строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя О. Я. Цветков

Справа №2-363\10 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2010 року. м. Тячів Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Розман М.М., при секретарі Цех Г.М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору недійсним в частині зміни процентної ставки та розірвання кредитного договору , В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору недійсним в частині зміни процентної ставки та розірвання кредитного договору. Позовні вимоги мотивує тим , що 25 січня 2007 року між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір про надання їй кредитних коштів у вигляді поновлюваної кредитної лінії у розмірі 40000 дол. США на розвиток власного бізнесу зі сплатою 14.3 % за користування кредитом на строком до 22 січня 2010 року. За весь період користування кредитом нею своєчасно сплачувалися платежі і жодного разу не порушено умов договору. А в грудні 2008 року на її адресу надійшов лист відповідача , яким її повідомлено , що банк в односторонньому порядку підвищує процентну ставку за користування кредитом на рівні 21.5% річних мотивуючи таку зміну значним подорожчанням грошових ресурсів на світовому та українському фінансових ринках і у випадку не підписання додаткової угоди про зміну умов договору на протязі 5 денного строку банк вимагає дострокове повернення основної суми кредиту , процентів та всіх інших платежів. Оскільки фінансова криза негативно вплинула і на її власний бізнес , то мобілізувавши всі можливі ресурси 29 грудня 2008 року нею поряд з черговими платежами погашено 20000 дол. США основного боргу , тобто половину одержаного кредиту. Однак листом відповідача від 08.01.2009 року її повідомлено , що у зв’язку з неодержанням згоди на збільшення процентної ставки по кредиту датою його повернення є не 22.01.2010 року , а 01.02.2009 року , тобто на рік раніше , ніж зазначено у кредитному договорі. Враховуючи зміну обстановки , яку не можна було передбачити при укладенні угоди , а саме що наслідки фінансової кризи привели до росту курсу долара США по відношенню до гривні більш ніж на 60% , відбувся різкий спад виробництва , внаслідок чого зменшилися доходи від підприємницької діяльності , виконання зобов’язання по поверненню другої частини боргу в сумі 20000 дол. США позичальником стало неможливим , а банк абсолютно відмовляється врахувати зміну фінансового стану позичальника і провести реструктуризацію залишку боргу , просить договір від 25.01.2007 року № К006-07\Ф визнати недійсним в частині зміни процентної ставки , проведення всіх платежів по кредиту у валюті. В ході судового розгляду позивачка збільшила позовні вимоги і просить на підставі ст. 652 ЦК України визнати недійсним кредитний договір від 25.01.2007 року № К006-07\Ф у зв’язку з істотною зміною обстановки , вважати недійсним одностороннє підвищення процентної ставки за користування кредитом та зобов’язати відповідача провести перерахунок оплачених сум за підвищеною ставкою з січня 2009 року , зарахувавши різницю суми до тіла кредиту основного боргу. Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав повністю посилаючись на викладені в письмовій позовній заяві обставини і додатково пояснив , що на момент укладення кредитного договору про фінансову кризу було не відомо. При обізнаності щодо цього такий договір не був би укладений. Уточнив позовні вимоги і просить на підставі ст. 652 ЦК України розірвати кредитний договір та позов задоволити. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав і пояснив , що підстав для застосування ст. 652 ЦК України немає , оскільки не відбулося досудового врегулювання цього питання. Крім цього , позивачка підписала додаткову угоду про підвищення процентної ставки за користування кредитом , а тому односторонньої зміни умов договору не було. Просить в задоволенні позову відмовити. Заслухавши пояснення сторін , дослідивши всі обставини справи , суд дійшов наступного висновку. В судовому засіданні встановлено , що 25 січня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № К006-07\Ф про надання позивачці кредитних коштів у вигляді поновлюваної кредитної лінії у розмірі 40000 дол. США на розвиток власного бізнесу зі сплатою 14.3 % за користування кредитом на строк до 22 січня 2010 року. Листом відповідача від 15.12.2008 року №5507\02 поінформовано позивачку про внесення змін в умови договору в частині підвищення процентної ставки за користування кредитом і встановлення її на рівні 21.5% річних , де також зазначено , що вразі неотримання згоди на підвищення процентної ставки банк має право дострокової вимоги повернення кредитних коштів , уплати процентів за користування і виконання інших зобов’язань по договору. А листом відповідача від 08.01.2009 року №250\02 поінформовано позивачку , що у зв’язку з нетриманням згоди на підвищення процентної ставки за користування кредитом змінюються умови договору і строк повернення кредиту та виконання інших обов’язків за договором встановлюється 01.02.2009 року. Додатковою угодою №1 до кредитного договору № К006-07\Ф від 25.01.2007 року , укладеною 23 січня 2009 року між сторонами змінено процентну ставку за користуванням кредитом на 19.10 % річних на суму залишку заборгованості та збільшено відсотки за користування кредитом до суми 43% річних , розрахованих на суму непогашеної в строк заборгованості. Згідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах , встановлених договором , а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановлено договором або законом. Зі змісту ст.ст. 651 , 652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається дише за згодою сторін або за рішенням суду. Згідно до п. 2.3.1 укладеного між сторонами кредитного договору банк має право збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні , а саме: зміні курсу долара США до гривні більш ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні , встановленого НБУ на момент укладення даного договору , зміні облікової ставки НБУ , зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків у відповідній валюті. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вказаному порядку можливе в границях кількості пунктів , на яке збільшується ставка НБУ , розмір відрахувань у страховий фонд , середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшення курсу долара США , за згодою позивача. З наведеного слідує , що ні законом ні договором банку не було надано право в односторонньому порядку , без згоди позивачки , змінювати умови кредитного договору. Заперечення представника відповідача проти позову з посиланням на наявність додаткової угоди від 23 січня 2009 року судом не можуть братися до уваги , оскільки наявність письмових повідомлень з боку відповідача від 15.12.2008 року №5507\02 та від 08.01.2009 року №250\02 про дострокову вимогу повернення кредиту , вказують на спонукання позивачки з боку відповідача до укладення такої угоди та на недодержання встановлених ст. 203 ЦК України загальних вимог , додержання яких є необхідним для чинності правочину , зокрема волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі , а не під впливом несприятливих обставин і на вкрай невигідних умовах. За таких обставин дії банку з цього приводу визнати правомірними не можна , оскільки вони є незаконні та порушують права позивачки. У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог , які встановлені частинами першою-третьою , п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно до ст. 233 ЦК України правочин , який вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах , може бути визнаний судом недійсним незалежно від того , хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки , встановлені ст. 216 цього Кодексу. Факт посилення фінансової кризи в Україні на момент укладення оспорюваної додаткової угоди , що негативно відбилося на веденні підприємницької діяльності в Україні взагалі , в тому числі позивачки , якою було залучено для ведення підприємницької діяльності кредитні кошти , є загальновідомою обставиною , а тому в порядку ст. 61 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягає. Враховуючи наведене , суд вважає , що порушене право позивачки при укладенні додаткової угоди №1 до кредитного договору № К006-07\Ф від 25.01.2007 року підлягає захисту шляхом визнання її недійсною та відновлення становища , яке існувало до порушення і зобов’язання відповідача провести перерахунок зайво сплачених процентів відповідно до умов кредитного договору, зарахувавши їх в рахунок погашення заборгованості по основній сумі кредиту. При вирішенні позовних вимог про розірвання кредитного договору № К006-07\Ф від 25 січня 2007 року на підставі ст. 652 ЦК України у зв’язку з істотною зміною обставин , суд враховує , що відповідно до правил ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин , якими сторони керувалися при укладенні договору , договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною , якщо вони змінилися настільки , що , якби сторони могли це передбачити , вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідності з обставинами , які істотно змінилися , або щодо його розірвання , договір може бути розірваний за наявністю відповідних умов. Тобто за цією нормою закону сторони спочатку мають здійснити спроби щодо зміни або розірвання договору за взаємною згодою , що відповідає вимогам ст. 651 ч.1 цього Кодексу , за якою зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або законом. За відсутністю доказів щодо спроб позивачки розірвати договір за взаємною згодою сторін , суд вважає , що вимоги позивачки про розірвання договору на підставі ст. 652 ЦК України є передчасними , а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Судові витрати в частині сплати судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи слід покласти на відповідача. Керуючись ст.ст. 4 , 10 , 11 , 60 , 209 , 213-215 ЦПК України , ст.ст. 203 , 215 , 216 , 233 , 525 , 651 , 652 , 1054 ЦК України, суд , Р І Ш И В: Позов задовольнити частково. Визнати недійсною додаткову угоду №1 до кредитного договору № К006-07\Ф від 25.01.2007 року , укладену 23 січня 2009 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_1. Відновити становище , яке існувало до порушення та зобов’язати Публічне акціонерне товариство Комерційного банку «ПриватБанк» провести перерахунок зайво сплачених ОСОБА_1 процентів відповідно до умов кредитного договору, зарахувавши їх в рахунок погашення заборгованості по основній сумі кредиту. Стягнути з Публічного акціонерного товариство Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 120 гривень сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи. Стягнути з Публічного акціонерного товариство Комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави 8 гривень 50 копійок судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд шляхом подання заяви про його апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення , з наступним поданням апеляційної скарги протягом 20 днів. Головуючий: М.М.Розман

Сегодня состоялось судебное заседание по взысканию с Особа-1 задолженности по кредитному договору в сумме 1500000 грн. В судебном заседании я заявляю встречное исковое, о признании договора недействительным. Реакция судьи просто потрясающая: "Ой только не говорите, что это все на том основании, что кредит в валюте...." пауза... "бред какой то с этими вашими исками. Ладно, будем рассматривать. Заседание переносится." Занавес.........

Хорошее решение, как на мой взгляд. Главное и ссылочку на п. "г" ст. 5 Декрета сделали. Подождем апелляции. Есть Постановление Пленума ВСУ (правда утратило силу, но все же интересное). Так вот, согласно Постановлению "оплата процентов по кредиту, относится к операциям "использование валюты как средства платежа" а потому в таких случаях необходима инд. лицензия http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main...reg=v0005700-97

РІШЕННЯ 2-1131/10 Іменем України 11 лютого 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва В складі головуючого судді Чередніченко Н.П. При секретарі Гайді В.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» про визнання правочину недійсним та за зустрічним позовом Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно за кредитним договором ,- Встановив : Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просить постановити рішення, яким визнати правочин, який оформлений кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 року, недійсним та правочин, який оформлений договором застави облігацій від 06.07.2006 року, недійсним, посилаючись на те, що банк в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії НБУ. В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги за вищевикладеними обставинами та просить їх задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на здійснення операцій в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно – правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність банків. Крім того, звертає увагу, що посилання позивача на обов‘язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, так як на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що позовні вимоги є безпідставними. Крім того відповідач (позивач за зустрічним позовом) звернувся з зустрічним позовом, в якому просить стягнути заборгованість за спірним кредитним договором з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків. Як встановлено в судовому засіданні, що 06.07.2006 року між сторонами по справі був укладений Кредитний договір № 16510609 на суму 63 000 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 16,50 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 06.07.2011 року. Відповідач за первісним позовом повністю виконав умови спірного договору. В якості забезпечення вимог АКБ “Трансбанк” за Кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 року, стосовно повернення отриманої позивачем за первісним позовом суми кредиту, несплачених процентів, комісій, неустойок і штрафів між сторонами по справі 06.07.2006 року був укладений Договір застави облігації, предметом якого є іменні безвідсоткові (цільові) облігації серії С у кількості 1118 штук, ринковою вартістю 643632 грн., заставною вартістю за згодою сторін 386173 грн. Пунктом 5.4 спірного кредитного договору та Додатком № 1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України „Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання відповідачем позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.1 договору Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 63000 (шістдесят три тисячі) доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі. Відповідно до п.2.2 договору Позивач отримав з каси Відповідача суму іноземної валюти готівкою у розмірі, вказаному у п.1.1 договору. Відповідно до п.5.4 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 63 000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з 07.08.2006 р. по 30.06.2009 р. позивач сплатив відповідачу 54576,52 доларів США та 848 грн. (сума складається з тіла кредиту, процентів та пені). Оплата позивачем боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті можливо у випадках, передбачених п.п.6.1.2, 9.2.11, 10.3, 10.4 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті. п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. Наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл № 33-2 від 17.03.2004 р. Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, в вичерпному переліку операцій , які має право здійснювати відповідач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Позивач, на виконання цього правочину, отримав від відповідача 63000 доларів США, що на день отримання становило 318150 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 06.07.2006 р. 1 долар США = 5,05 грн. Відповідач, на виконання цього правочину, отримав від позивача 54576,52 доларів США, що на день отримання становило 303553,53 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання, та 848 грн. пені. Загалом відповідач отримав від позивача 304401,53 грн. Різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 13748,47 грн. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 року, недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 року, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором застави облігацій від 06.07.2006 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким було укладено договір застави облігацій від 06.07.2006 року, останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Усі заперечення представників відповідача щодо позову спростовуються вищевикладеним. Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60‚ 212, 213, 214, 215 ЦПК України; ст. ст. 4, 8, 192, 215, 216, 227, 524, 533, 548, 601, 1054 ЦК України, суд, - Вирішив : Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» про визнання правочинів, які оформлені договорами кредиту та застави облігації від 06.07.2006 року недійсними – задовольнити. Визнати недійсним правочин, який оформлено кредитним договором від 06.07.2006 р. № 16510609, укладений між ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним банком «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211). Зобов’язати АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) повернути ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) усе отримане правочином, який оформлено кредитним договором від 06.07.2006 р. № 16510609, у розмірі 304401,53 гривень. Зобов’язати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) повернути АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) усе отримане за право чином, який оформлено кредитним договором від 06.07.2006 р. № 16510609 у розмірі 318150 гривень. Припинити зобов’язання АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) повернути ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) усе отримане за право чином, який оформлено кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 р. у розмірі 304401,53 гривень та частково припинити зобов’язання ОСОБА_1 повернути АКБ «Трансбанк» усе отримане за кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 р. у розмірі 318150 гривень, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 304401,53 гривні з кожної сторони. Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) залишок від суми 318150 гривень у розмірі 13748, 47 грн. (тринадцять тисяч сімсот сорок вісім гривень 47 коп.). Визнати недійсним правочин, який оформлений договором застави облігацій від 06.07.2006 р., укладений між ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним банком «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211), який посвідчено та зареєстровано за № 2691 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. Зобов’язати АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) повернути ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) іменні безвідсоткові (цільові) облігації серії С у кількісті 1118 (одної тисячі сто вісімнадцять) штук, ринковою вартістю 643632 (шістсот сорок три тисячі шістсот тридцять дві) гривні 60 копійок. Стягнути з АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) держмито у розмірі 1717 (одну тисячу сімсот сімнадцять) грн. та 120 (сто двадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні зустрічного позову АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) до ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) та ОСОБА_2 про визнання солідарними боржниками та стягнення заборгованості за кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 р. – відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва . Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення . Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження . Суддя :

Вопрос: есть ли решение о признании договора недействительным со ссылкой на п. "г" ст. 5 Декрета КМУ.???

У меня в четверг только предварительное назначено

Огромное спасибо за заботу. Но, я сам практик вот уже 7 лет. А что касается того, что судья чиновник и что-то там обязан. То к этой ситуации отношения не имеет. Позиция судьи такова: рассмотрение в другом производстве дела о признании кредитного договора недействительным, не является препятствием для рассмотрения дела о взыскании долга по этому кредиту.

А где обсуждалось то???

Вопрос не в том, можно или нельзя изменять или дополнять. Дело несколько в другом. Если подать в отдельном производстве, то не факт, что судья по существующему делу, остановит производство до решения вопроса о недействительности договора.

И еще, поправьте если ошибаюсь господа практики. В иске банк помимо всего прочего взыскивает пеню, за просрочку уплаты процентов и тела кредита. Но вот в чем парадокс, по договору пеня установлена в размере "двойной учетной ставки НБУ" и "умные банкиры" начисляют эту самую двойную учетную ставку непосредственно на доллар (даже не на его гривневый эквивалент). Мне одному кажется, что это полный бред???

В четверг подаю встречный иск "о признании кредитного договора недействительным". Банк обратился в суд с иском о взыскании, приходится подавать встречку. Думаю, что лучше все рассматривать в одном процессе нежели разделять на два. Пожелайте удачи.

Читаю определение апелляции и мягко говоря "офигеваю". Повторяется история с Донецкими судами. Когда решение было отменено по формальным основаниям. Так и тут, суд усмотрел нарушение процесса и отменил решение. Никто не хочет брать на себя ответственность и ставить точку в вопросе о признании валютных договоров недействительными.

ВОТ И РЕШЕНИЕ АПЕЛЛЯЦИИ! Справа № 22 – 2505 / 2009 Рішення ухвалено під головуванням Копія Категорія 27 судді Старинщук О.В. Доповідач : Морозовський В.І. У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 листопада 2009 року місто Вінниця Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого: Морозовського В.І., суддів: Колодійчука В.М. і Чуприни В.О., при секретарі: Липач Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Хрещатик» (далі – ВАТ КБ «Хрещатик», Банк) на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 4 серпня 2009 року за позовом ВАТ КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом третьої особи на стороні відповідача Бойчук Тетяни Самуїлівни до ВАТ КБ «Хрещатик» про визнання кредитного договору недійсним та повернення відсотків, - в с т а н о в и л а: 23 квітня 2009 року ВАТ КБ «Хрещатик» звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1. заборгованості за кредитним договором в сумі 23.981,50 грн. В подальшому Банк збільшив вимоги та просив стягнути на його користь з відповідача борг за договором кредиту в розмірі 25.033,82 грн., до якого входить 18.425,75 грн. суми простроченого кредиту, 1.371,35 грн. заборгованості по відсотках, 5.206,96 грн. пені по простроченому тілу кредиту та 29,76 грн. пені по прострочених відсотках. Одночасно ставив питання про відшкодування понесених судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 250,34 грн. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Позов обґрунтований тим, що 15 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Хрещатик» в особі Вінницької філії Банку та ОСОБА_1. укладено договір про відкриття останньому відновлювальної кредитної лінії в сумі 16.500 доларів США з поверненням кредиту в строк до 14 листопада 2008 року зі сплатою 14 % річних за користування кредитом. 14 липня 2008 року між сторонами договору укладено додаткову угоду, якою відстрочено строк повернення кредиту до 14 лютого 2009 року. Проте, позичальник умов договору та додаткової угоди не виконав, кредит у встановлений строк не повернув, тому станом на 14 лютого 2009 року мав перед Банком заборгованість в розмірі 16.485,81 доларів США. У зв’язку з невиконанням відповідачем договірних зобов’язань з нього, крім суми простроченого кредиту, підлягають стягненню також заборгованість по процентам, пеня по простроченому тілу кредиту та по прострочених процентах. У липні 2009 року до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача залучено ОСОБА_2., яка самостійно заявила позов про визнання недійсним укладеного 15 листопада 2007 року кредитного договору між ВАТ КБ «Хрещатик» і ОСОБА_1. та стягнення з Банку одержаних в якості процентів за цією угодою грошових коштів в сумі 3.097,24 доларів США (23.818,09 грн.). Також заявлено вимогу про відшкодування 238,18 грн. судового збору та 31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Мотивується позов тим, що кредитний договір укладений з порушенням вимог ст.65 Сімейного кодексу України без згоди на це ОСОБА_2., яка є дружиною позичальника. Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 31 липня 2009 року позов ВАТ КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1. про стягнення заборгованості об’єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_2. до ВАТ КБ «Хрещатик» про визнання недійсним договору. Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 4 серпня 2009 року у задоволенні позову ВАТ КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1. відмовлено. Позов ОСОБА_2. задоволено частково. Укладений 15 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Хрещатик» і ОСОБА_1. договір кредиту на суму 16.500 доларів США та додаткова угода до нього від 14 липня 2008 року визнані недійсними. З ВАТ КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_1. стягнуто 5.392,34 грн. сплачених відсотків на виконання договору кредиту від 15 листопада 2007 року. На користь ОСОБА_2. з ВАТ КБ «Хрещатик» стягнуто судовий збір в розмірі 152,23 грн. та 31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також в дохід держави - судовий збір в сумі 98,11 грн. В апеляційній скарзі представника Банку йдеться про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволені позову третьої особи з підстав порушення норм матеріального права та неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи. У судовому засіданні апеляційного суду представник ВАТ КБ «Хрещатик» Головатюк О.В. наполягала на задоволенні апеляційної скарги з викладених у ній підстав. ОСОБА_3., який одночасно є представником інтересів ОСОБА_1. і ОСОБА_2., доводів апеляційної скарги не визнав, просив її відхилити, а рішення суду – залишити без змін. Аналогічні за змістом письмові заперечення подані також й ОСОБА_2. Заслухавши суддю-доповідача і пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. У відповідності до п.п.4 і 5 ч.1 ст.311 ЦПК України, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі; а також якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Частиною 1 статті 34 ЦПК України встановлено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов’язки позивача. З матеріалів справи видно, що залучена до участі в справі як третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2. самостійно заявила позов, вказавши в заяві в якості відповідачів не тільки ВАТ КБ «Хрещатик», а й ОСОБА_1. Проте, з ухвали від 31 липня 2009 року про об’єднання позовів в одне провадження та зі змісту рішення суду вбачається, що суд вирішував вимоги ОСОБА_2., заявлені виключно до ВАТ КБ «Хрещатик», але не розглянув її позову, пред’явленого до ОСОБА_1. Незважаючи на те, що останній фактично не брав участі в справі як сторона за позовом третьої особи, зустрічного позову до Банку не заявляв, між тим суд першої інстанції вирішив питання про права та обов’язки ОСОБА_1., ухваливши рішення про стягнення на його користь з ВАТ КБ «Хрещатик» 5.392,34 грн. сплачених на виконання договору кредиту відсотків, хоча таку вимогу у власних інтересах заявляла ОСОБА_2. Тим самим суд одночасно безпідставно вийшов поза межі заявлених третьою особою вимог, що є грубим порушенням встановленого ст.11 ЦПК України принципу диспозитив-ності цивільного судочинства та процесуальних прав зазначеної особи. Іншим порушенням наведених вище норм процесуального права є те, що суд поряд із визнанням недійсним договору кредиту від 15 листопада 2007 року визнав недійсною й додаткову угоду до нього від 14 липня 2008 року, про яку не йшлося в позовній заяві ОСОБА_2. Допускаючи ОСОБА_3 до участі в справі як представника ОСОБА_1. і ОСОБА_2., суд не звернув уваги на положення ч.2 ст.40 ЦПК України, згідно яких одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні. Так як ОСОБА_2., будучи третьою особою, подала позов до ОСОБА_1., тому в силу протилежності інтересів зазначених осіб одночасна участь ОСОБА_3 в якості представника їх обох суперечить викладеній вище нормі цивільного процесуального законодавства. Колегія суддів звертає увагу також й на те, що, пославшись на ст.216 ЦК України, суд застосував передбачені цією нормою матеріального закону правові наслідки недійсності правочину, відновивши права однієї тільки сторони договору, але не вирішив питання про повернення другій стороні в натурі всього, що вона одержала на виконання цього правочину, як того вимагає ч.1 вказаної вище статті ЦК України. За таких обставин рішення не може бути визнано законним і обґрунтованим. Оскільки при цьому суд допустив порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, тому колегія суддів вважає за необхідне вийти поза межі доводів апеляційної скарги та скасувати рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд з інших, не вказаних у скарзі, підстав. В ході нового розгляду суду належить усунути зазначені вище недоліки: залучити до участі в справі у визначений процесуальним законом спосіб усі належні сторони та їх повноважних представників, за участю яких перевірити доводи та заперечення кожної із сторін, з ’ ясувати усі істотні обставини, що мають значення для справи, в залежності від чого вирішити спір з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.307, 311-315 ЦПК України, колегія суддів, у х в а л и л а: Апеляційну скаргу представника відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Хрещатик» – частково задовольнити. Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 4 серпня 2009 року – скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду першої інстанції. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців. Головуючий: (Підлис) Судді: (Підлиси)

что по дате???

Ув.господа, что Вы думаете относительно следущего: 6. Використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави 6.1. Фізичні особи - нерезиденти, а також повноважні представники юридичних осіб - нерезидентів - суб'єктів підприємницької діяльності можуть використовувати на територіях митниць готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі: а) сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; б) сплати дорожніх зборів і оформлення перевезень негабаритних, великовагових і небезпечних вантажів; в) сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; г) сплати консульських зборів для відкриття віз на в'їзд в Україну; ґ) оплати послуг, наданих прикордонними санітарно-карантинними, ветеринарними, фітосанітарними та іншими службами контролю; д) оплати послуг з обов'язкового медичного страхування та обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; е) оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. 6.2. Фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави. Изходя из вышеизложенного физ.лица не могут использовать наличные баксы для расчетов (в том числе и по кредиту)

Интересное Постановление. А что практика говорит, есть подобные судебные иски и решения!??

Цивільний кодекс ст. 215 Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Я так полагаю, что просить суд нужно о признании договора "недійсним", а суд может отказать в иске ссылаясь на тот факт, что "договір є нікчемним"

Решение интересное, только мало чего дает. С заемщиков взыскали всю сумму задолженности по кредитному договору, причем единоразово. Кто и что выиграл непонятно.

Справа № 2 – 2462 2009 р. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 серпня 2009 року Замостянський районний суд м.Вінниці в складі: головуючого судді Старинщук О.В. при секретарі Горплюк І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ВАТ КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за позовом третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 до ВАТ КБ «Хрещатик» про визнання кредитного договору та додаткової угоди до нього недійсними та повернення відсотків, - В С Т А Н О В И В: Позивач ВАТ КБ «Хрещатик» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що 15 листопада 2007 року між сторонами укладено в письмовій формі Кредитний договір №80/1128/07/фо про відкриття позичальнику відновлювальної кредитної лінії в сумі 16500 доларів США з поверненням відповідно до п.4.4. Кредитного договору в строк до 14.11.2008 року та сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 14% річних. 14 липня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до кредитного договору, за якою повернення кредиту було встановлено в строк до 14 лютого 2009 року. Видача кредиту відбувалась шляхом отримання відповідачем готівкових коштів в касі позивача, що підтверджено випискою з позичкового рахунку позичальника НОМЕР_1. Станом на 14.02.2009 року заборгованість по кредиту позичальником погашена частково, але відповідачем прострочено повернення кредиту в строк до 14.02.2009 року та відсотків за користування кредитом за квітень 2009 року. Таким чином, станом на 21.04.2009 року сума боргу відповідача перед банком за кредитним договором становить: 18640,24 грн., що еквівалентно 2 420,81 доларів США суми простроченого кредиту; 758,14 грн., що еквівалентно 98,46 доларам США заборгованості по відсотках; 4583,12 грн., що еквівалентно 595,21 доларів США пені за прострочене тіло кредиту. Загальна сума заборгованості відповідача перед банком станом на 21.04.2009 року становить 23 981,50 грн., що еквівалентно 3114,48 доларам США. В свою чергу, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ВАТ КБ «Хрещатик» про визнання кредитного договору та додаткової угоди до нього недійсними та повернення відсотків, мотивуючи тим, що їй стало відомо про те, що 15 листопада 2007 року між її чоловіком ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Хрещатик» в особі Вінницької філії укладено в письмовій формі кредитний договір №80/1128/07/фо та додаткову угоду №1 до нього від 14.07.2008 року, внаслідок яких її чоловік отримав кредит для споживчих цілей у сумі 16500 доларів США з остаточним погашенням до 14.02.2009 року та сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 14,0% річних. Однак, відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Враховуючи те, що сума в розмірі 16500 доларів США є значною для сім'ї ОСОБА_1, протягом всього періоду кредитування відповідач приховував від ОСОБА_2 факт отримання кредиту в ВАТ КБ «Хрещатик» та за рахунок їх спільних сімейних коштів, сплачував відсотки за користування кредитом 3097,24 долари США, що еквівалентно 23818,09 грн., третя особа на стороні відповідача звернулася з даним позовом до суду та просила суд визнати кредитний договір №80/1128/07/фо від 15.11.2007 року та додаткову угоду до нього недійсними з тих підстав, що він виходить за межі дрібного побутового та укладений без її згоди та всупереч діючого законодавства, а також просила суд зобов'язати ВАТ КБ "Хрещатик" повернути одержані в якості відсотків за цією угодою грошові кошти в сумі 3097,24 долари США В судовому засіданні представник позивача частково змінив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача на користь банку суму заборгованості по кредиту 18425 грн. 75 коп., 1 371 грн. 35 коп. заборгованості по відсотках з 1.04.09 року по 16.06.09 року, 5206 грн. 96 коп. пені за прострочку сплати кредиту, 29 грн. 76 коп. пені за прострочені відсотки, а всього 25033 грн. 82 коп. станом на 16 червня 2009 року, пославшись на обставини, викладені вище. Представник позивача позов третьої особи на стороні відповідача не визнав, мотивуючи тим, що сторонами повністю дотримані умови чинного законодавства при укладенні кредитного договору та додаткової угоди до нього. Представник відповідача, який також є і представником третьої особи на стороні відповідача первісний позов визнав частково, не заперечивши щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь банку суми основного боргу по кредиту та відсотків за користування кредитом. Однак, він просив суд задовольнити і позов третьої особи на стороні відповідача щодо визнання договору кредиту та додаткової угоди до нього недійсними в зв’язку з тим, що він виходить за межі дрібного побутового та укладений без згоди дружини відповідача та всупереч діючому законодавству, а також стягнути з банку незаконно отримані відсотки за користування кредитом ОСОБА_1 з підстав, зазначених в позові третьої особи. Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив: 15 листопада 2007 року між сторонами укладено в письмовій формі Кредитний договір №80/1128/07/фо про відкриття позичальнику відновлювальної кредитної лінії в сумі 16500 доларів США з поверненням відповідно до п.4.4. Кредитного договору в строк до 14.11.2008 року та сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 14% річних (а.с. 6-7). 14 липня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до кредитного договору, за якою повернення кредиту було встановлено в строк до 14 лютого 2009 року (а.с.8). ОСОБА_2 є дружиною відповідача ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про укладення шлюбу від 31 липня 1981 року. Зі змісту кредитного договору та додаткової угоди до нього вбачається, що вони не підписані дружиною відповідача, яка вступила в справу в якості третьої особи на стороні відповідача, пред’явивши позовну заяву до банку та не погоджені з нею. Видача кредиту відбувалась шляхом отримання відповідачем готівкових коштів в касі позивача, що підтверджено випискою з позичкового рахунку позичальника НОМЕР_1. Відповідно до довідки ВАТ КБ «Хрещатик» Вінницької філії № 10/2601 від 16 червня 2009 року станом на 16 червня 2009 року Національним Банком України встановлено офіційний курс гривні до долара США – 7,6114 грн. за 1 долар США (а.с. 59). Станом на 16 червня 2009 року сума заборгованості відповідача по кредиту складає 18425 грн. 75 коп., 1 371 грн. 35 коп. заборгованості по відсотках з 1.04.09 року по 16.06.09 року, 5206 грн. 96 коп. пені за прострочку сплати кредиту, 29 грн. 76 коп. пені за прострочені відсотки, а всього 25033 грн. 82 коп. відповідно до розрахунку банку (а.с. 60-61). Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ч.2 ст.1050 та ч.2. ст.1054 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказаним договорами така відмова не допускається. Однак, як встановлено в ході судового розгляду відповідачем дійсно порушені вимоги взятого на себе зобов’язання та п.п.1.2, 4.1, 4.3, 4.4., 5.3.2 кредитного договору, в зв’язку з чим утворилася заборгованість відповідача перед банком, яка станом на 16 червня 2009 року становить 25033 грн. 82 коп., що складається з суми заборгованості відповідача по кредиту 18425 грн. 75 коп., 1 371 грн. 35 коп. заборгованості по відсотках з 1.04.09 року по 16.06.09 року, 5206 грн. 96 коп. пені за прострочку сплати кредиту, 29 грн. 76 коп. пені за прострочені відсотки, які би підлягали стягненню з відповідача на користь банку. Проте, відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Грошові кошти є об'єктом права спільної сумісної власності. Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Як вбачається з матеріалів справи: зі змісту кредитного договору, зі змісту додаткової угоди до нього, - дружина відповідача не давала згоду на отримання своїм чоловіком кредиту на суму 16500 доларів США, і даний кредитний договір виходить за межі дрібного побутового. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Тому дані кредитний договір та додаткова угода до нього повинні бути визнані судом недійсними, оскільки відповідно до ст. 215, 216 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний право чин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За таких обставин, суд приходить до висновку, що слід визнати договір кредиту № 80/1128/07/фо від 15 листопада 2007 року, укладеного між ВАТ КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 на суму 16500 доларів США та додаткову угоду до нього від 14 липня 2008 року – недійсними та відмовити в задоволенні первісного позову. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Враховуючи вимоги даної статті, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, тобто ОСОБА_1 зобов’язаний повернути банку суму кредиту, яку він отримав в гривневому еквіваленті відповідно до вимог ч. І ст. 192 ЦК України, а банк, в свою чергу, все те, що отримав від ОСОБА_1 за кредитним договором та додатковою угодою до нього, які визнаються судом недійсними: відсотки за користування кредитом на загальну суму 23818 грн. 09 коп., які визнаються представником позивача. Враховуючи те, що ОСОБА_1 сплатив більшу частину отриманого кредиту, в нього залишився борг по кредиту 2420,81 доларів США, що еквівалентно 18425, 75 грн., а також те, що ОСОБА_1 сплатив банку незаконно сплачені відсотки за користування кредитом 23818, 09 грн., то шляхом проведення взаємозаліку (23828,09-18425,75=5392,34 грн.) банк повинен повернути ОСОБА_1 5392 грн. 34 коп. отриманих ним незаконно відсотків за користування кредитом. Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст.ст. 215, 216, 203, 525, 526, 625, 1050, 1054 ЦК України , ст. 65 ЦК України. Оскільки суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову банку, то всі судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України, понесені позивачем відповідачем не відшкодовуються. Однак, підлягають відшкодуванню банком третій особі на стороні відповідача понесені нею судові витрати: сплачений судовий збір в розмірі 152 грн. 23 коп. та 31 грн. збору на інформаційно-технічне забезпечення суду, а також сплаті банком на користь держави судового збору 98 грн. 11 коп. (23828,09-152,23=98,11) відповідно од ст. 88 ПК України. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 215, 216, 203, 525, 526, 625, 1050, 1054 ЦК України , ст. 65 ЦК України, ст.ст. 10, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позову ВАТ КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити. Позов третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 до ВАТ КБ «Хрещатик» про визнання договору недійсним та повернення відсотків – задовольнити частково. Визнати договір кредиту № 80/1128/07/фо від 15 листопада 2007 року, укладеного між ВАТ КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 на суму 16500 доларів США та додаткову угоду до нього від 14 липня 2008 року – недійсними. Стягнути з ВАТ КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_1 5392 грн. 34 коп. сплачених відсотків на виконання договору кредиту № 80/1128/07/фо від 15 листопада 2007 року. Стягнути ВАТ КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_2 сплачені нею судовий збір в розмірі 152 грн. 23 коп. та 31 грн. збору на інформаційно-технічне забезпечення суду, а також на користь держави судовий збір 98 грн. 11 коп. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя

В реестре информации об апеляции нет. Хотя уже пора бы.

Что с апеляцией???

Юристы есть, маловато конечно но есть. А что касается "допросить истца в качестве свидетеля" )) то я такое первый раз слышу. И кто будет допрашивать то?? И вообще форум конечно замечательный, множество тем интересных. Но тему с банковским кредитом "мусолим" уже громадное количество раз и времени. И все об одном и том же. Как мне кажется единственный выход это ждать что скажет ВСУ по данному вопросу.