АЛМА

перегляньте ще й цеhttp://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...art=#entry15897

позов по фідеру, але сирий, потребує ще доопрацювання До Рівненського міського суду Рівненської області 33000, м. Рівне, вул. Шкільна, 1 Позивач : ______________________________ ____________________________________________ Представник за довіреністю: ________________________________________ Відповідач: ПАТ «ОТП Банк» 01033, м. Київ, Жилянська, 43 в особі: Регіонального Відділення АТ «ОТП Банк» в м. Рівне 33000, м. Рівне, Грушевського, 42 б Тел. 0362 69 55 55 Від сплати держмита звільнено на підставі п.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» ПОЗОВНА ЗАЯВА про визнання частково недійсними кредитного договору № ML-P00/_________ від 18.02.08 р. 18 лютого 2008 року між _____________________________ (надалі Позивач) та Закритим Акціонерним Товариством «ОТП Банк» (в подальшому реорганізованим в Публічне Акціонерне Товариство «ОТП Банк») в особі регіонального відділення ЗАТ «ОТП Банк» в м. Рівне (надалі відповідач), було укладено кредитний договір №ML-P00_______________ від 18.02.08 р. (надалі кредитний договір) на підставі типової форми договору, запропонованої Банком. Згідно укладеного договору Банк зобов’язався надати споживчий кредит в сумі 58 870,00 (п’ятдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят) доларів США, з кінцевим терміном повернення 17 лютого 2023 року, а споживач повернути кредит та сплатити відсотки за користування. 16 квітня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №ML-P00_______________ від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №1). 14 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №2 до кредитного договору №ML-P00_______________ від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №2). 19 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №3 до кредитного договору №ML-P00_______________ від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №3). Оспорюваний Кредитний договір про надання споживчого кредиту містить пункти, що суперечать ряду норм чинного законодавства, а саме: П. 3. ч. 1 Кредитного договору Сторони наступним домовились, що для розрахунку процентів за користуванням Кредитом буде використовуватись Плаваюча процентна ставка, яка складатиметься з фіксованого відсотку в розмірі 5,99 % річних та FIRD (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозиту). В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIRD може змінюватися банком (збільшуватися чи зменшуватися). Дані умови передбачені також підпунктами пункту 1.4 договору. На дату підписання Кредитного договору FIRD складав 7,5%. Також даним договором закріплено, що інформація, що до розміру ставки FIRD розміщується на сайті Банку www.otpbank.com.ua, а також в приміщені Банку на інформаційних стендах. У відповідності до п.2 ч.1 Договору кредит видається на споживчі цілі і є споживчим кредитом в розумінні п.1.ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Пунктом 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що обов’язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно ст. 632 ЦК України істотною умовою договору є ціна. Згідно ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі. В пункті 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. Проаналізувавши вищезазначені акти цивільного законодавства України у сукупності стає зрозумілим, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних). Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів. В пп. а) п. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» наведена формула розрахунку значення реальної процентної ставки, елементами якої є процентна ставка, чиста сума кредиту, порядковий номер періоду дії кредитного договору та загальна кількість періодів. Застосування вищевказаної формули спрямоване на те, щоб точно розрахувати, з урахуванням дисконтування, усі майбутні грошові платежі споживача. Порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений пунктом 3 Частини 1 та пунктом 1.4. Частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Згідно пункту 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів Банку, що розмістили вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. Пунктом 1.4. Частини № 2 Кредитного договору встановлений порядок розрахунку та зміни плати за користування кредитом. Так в п.п. 1.4.1.1.3. Частини № 2 Кредитного договору вказано, що плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії кредитного договору. В Листі НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що несправедливим є встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. FIDR формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Використання будь-яких інших показників для розрахунку реальної процентної ставки за кредитом законом не передбачено. Внаслідок вищенаведеного Позивач, як споживач фінансової послуги не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом виконавця, Відповідач фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача та його згоди. В п. 3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї зі сторін. Всупереч вищевказаній нормі закону порядок обчислення процентів встановлений кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги (Позивач) не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так пункт 1.4.1.6 Частини № 2 Кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з’ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку – філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з’ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. З огляду на зазначене, вважаю, що положення п. 3 Частини 1 та п.1.4. Частини 2 кредитного договору №ML-P00_______________ від 18.02.08 р. укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та Позивачем є несправедливими. Частиною 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим таке положення може бути визнане недійсним. Наслідком укладання кредитного договору стало обмеження можливості Позичальника мати не заборонені законом цивільні права, а саме: 1. Отримувати кредити .. 2. Вільно укладати цивільні угоди щодо страхування та оцінки майна. П.1.3.2. Договору: (Позичальник зобов’язаний) Забезпечити укладання, набрання чинності та надання Банку нижченаведених договорів страхування, укладених в страховій компанії погодженій Банком до співпраці та на весь строк дії цього Договору. Пункт 1.4.1.5.1. кредитного договору встановлює, що в разі порушення позивачем умов визначених в пункті 2.3.7 кредитного договору (серед іншого) відповідач без погодження з позивачем має право підвищити фіксовану процентну ставку по кредиту на 4 відсотки. Перелік погоджених відповідачем страхових компаній розміщується на сайті відповідача www.otpbank.com.ua. У тексті договору банк позбавляє позичальника права вільно вибирати страхову компанію. З одночасним вимаганням великого штрафу за реалізацію законного права. Ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про страхування»: Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Ст. 627 ЦК України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Так, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача. Жодним законодавчим актом, кредитодавцю не надається право погодження або іншим чином визначення страхової компанії з якою споживач має укласти договір страхування заставного майна. Щодо включення до складу кредиту витрат пов’язаних зі страхуванням заставного майна: Як вбачається з пункту 2 Частини 1 кредитного договору позивач отримав кредитні кошти, виключно на споживчі цілі та оплату комісії Банку. Всі інші витрати по зобов’язаннях передбачених кредитним договором (укладення та оплату страхових договорів та інше) були сплачені ним за власні кошти. Тобто у складі сукупної вартості кредиту не було включено жодні інші витрати. Крім цього, спірні положення кредитного договору є порушенням законодавства про страхування. Так абзац 2 статті 6 Закону України «Про страхування» зазначає, що добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Виходячи з цього положення Закону, оскільки страхування предмету іпотеки в спірних правовідносинах є добровільним, відповідач не має права жодним чином, в тому числі на підставі кредитного договору, обмежувати позивача у виборі страхової компанії. Таким чином спірні положення кредитного договору, щодо визначення та погодження порушують законне право позивача на звернення до будь-якої (обраної ним) страхової компанії та порушують діюче в Україні законодавство і мають бути визнані – недійсними. Також не відповідають чинному законодавству й інші пункти договору, а саме: П. 1.4.1.5.1 договору: у випадку порушення Позичальником своїх зобов’язань, встановлених будь – яким з п. п. 2.3.6., 2.3.7., 2.3.7.1 цього Договору, Фіксований відсоток … підвищується на 4 відсотки річних… - п.2.3.6. Не отримувати інші кредити…; - п. 2.3.7 л) забезпечити наявність та дійсність Договорів страхування… (у страховиків, що погоджені Банком). Ст. 627 ЦК України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Банк застосовує штрафні санкції у разі реалізації Позичальником права, наданого Законом. умови кредитного договору, щодо обов’язкового погодження із відповідачем Умови п.2.3.6. договору – протягом дії цього договору без попередньої письмової згоди Банку не укладати інших правочинів по отриманню нових Кредитів - є несправедливими (в розумінні пункту 2 частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), оскільки сторони є вільними в укладені договору та виборі контрагентів. Згідно частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Частина 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Частина 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» також передбачає, положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. П.4.1.1 Договору визначає, що за порушення прийнятих на себе зобов’язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом у визначений цим договором строк, Позичальник зобов’язується сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасного виконання Боргових зобов’язань за кожен день прострочки. На мою думку, встановлення в договорі пені в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1 ЦК України) та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства(п. 6 . ч. 1 ст. 3 ЦК України). У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно з ст. 3, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Однак, як зазначено в преамбулі, цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, суб’єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності. Таким чином, стосовно фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, порушується принцип рівності, оскільки розмір їхньої цивільної відповідальності у вигляді пені фактично є необмеженим в порівнянні з іншими суб’єктами цивільних правовідносин. За період нарахування пені, облікова ставка НБУ встановлювалася в межах від 7 до 12 % річних, а на сьогодні вона становить 10.2500%. Таким чином, на даний момент законодавство обмежує пеню розміром 0,205 % за кожен день прострочення. Отже встановлення пені в розмірі, який за один рік перевищує суму заборгованості в 3,65 раз та 5-7 раз перевищує подвійну облікову ставку НБУ порушує принцип розумності. Оскільки, кредитний договір є видом договором приєднання, умови якого розробляються банком і позичальник не впливає на зміст договору, банк, встановивши завищений розмір пені, порушив принцип добросовісності, розумності та справедливості, щодо споживача. Кредитний договір є консенсуальним, тобто, вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх його суттєво-істотних умов, а не з моменту надання кредиту. Однак, в договорі встановлена пеню лише у випадку прострочення позичальника. Стосовно можливого прострочення банку така відповідальність не встановлюється, що порушує принцип справедливості. У відповідності до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», 1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. 2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Оскільки вартістю кредиту є відсотки, то, очевидно, що встановлення пені з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення порушує права Позичальника як споживача. Таким чином, положення п. 4.1.1. кредитного договору суперечать основним засадам цивільного права, визначених ст. ст. 1, 3 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно п. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»: у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Значне погіршення фінансового стану, що стало наслідком фінансової кризи, майже унеможливило продовження виконання умов кредитного договору Позичальником. Намагаючись знайти вихід із скрутного становища і розуміючи необхідність повернення кредиту Позивач звернувся до Банку з проханням здійснити реструктуризацію кредиту, сподіваючись, що Банк з розумінням поставиться до того, що Позивач наразився на непередбачені обставини, які негативно вплинули на його фінансовий стан і здатність своєчасно та в повному обсязі погашати кредит. Непередбаченими обставинами, що спричинили негативний вплив на фінансове становище і здатність своєчасно та в повному обсязі погашати кредит, були: зменшення заробітної плати та інших надходжень, ці обставини спричинили значну втрату доходів та їх зниження до рівня, за яким щомісячні сукупні платежі за кредитом перевищують 30 % його місячного доходу. Позивач надавав підтвердження достовірними документами (довідки про доходи) та інші об’єктивні та беззаперечні докази того, що він не в змозі своєчасно та в повному обсязі погашати кредит у зв’язку з настанням непередбачених обставин, а також, просив урахувати інші обставини (стан обслуговування кредиту до настання подій, які спричинили погіршення фінансового становища, причини настання таких подій, поточний фінансовий стан, перспективи відновлення платоспроможності) й сподівався, що Відповідач надасть йому можливість погашати кредит на нових умовах, прийнятних як для Позичальника, так і для Банку. Підписання додаткових договорів № 1 від 16 квітня 2009 року, №2 від 14 жовтня 2009 року та №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав Позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку Відповідача а саме: Невиконання переддоговірної роботи з Позичальником: У відповідністю із Постановою правління НБУ від 6 серпня 2009 року N 461 «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів» були схваленні Рекомендації щодо роботи банків з позичальниками - фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили в скрутне фінансове становище (далі - Рекомендації), розроблені на підставі статей 7, 15 Закону України "Про Національний банк України" та статей 49, 55, 60 - 62, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність". П.3.4. Рекомендації: У разі прийняття рішення про реструктуризацію та/або зміну валюти кредитної заборгованості позичальнику надається детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов'язань позичальника відповідно до Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку від 10.05.2007 N 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 за N 541/13808. При підписанні жодного з Додаткових договорів вимоги п.3.4. Рекомендації НБУ № 461 від 06.08.2009 р. не були дотримані. Також при підписанні Додаткових договорів Відповідач порушив вимоги п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» й не повідомив Позичальника в письмовій формі про кредитні умови: - наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; - орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення додаткового договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); - податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; - переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Ця інформація в повному обсязі не була надана Позивачу. Скориставшись складним фінансовим становищем Відповідача і відсутністю у нього необхідних знань Банк ввів його в оману й замість того, щоб надати йому можливість погашати кредит на нових умовах, прийнятних як для Позичальника, так і для Банку, Відповідач невмотивовано, декілька разів підвищує відсоткову ставку по кредиту. Окрім того за період з 16.03.09 року по 16.02.11 року залишок заборгованості по тілу кредиту не змінилася й склала - 57 992,05 дол. США (П’ятдесят сім тисяч дев’ятсот дев’яносто два долари США 05 центів), а з суми, яку за цей же період сплатив клієнт Банку – 10 661,27дол. США (десять тисяч шістсот шістдесят один долар США двадцять сім центів ) жодної копійки не пішло на погашення тіла кредиту. Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. П. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»: Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Ч. 3 п. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»: До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: - встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. На підставі викладеного та керуючись положеннями ст. ст.1, 3, 4, 13, 203, 215, 230, 236, 548, 627, 632, 1056-1 Цивільного кодексу України, Законами України «Про страхування», «Про іпотеку», «Про банки та банківську діяльність», «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», Постанови N 5 від 12.04.96 пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, Листом НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», . Рекомендаціями НБУ № 461 від 06.08.2009 р., ст.ст. 3, 15, 21, 110, 119-120 ЦПК ПРОШУ СУД: 1. Визнати недійсними з моменту укладення пункти Кредитного договору №ML-P00_______________ від 18.02.08 р. укладеного між _____________ та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»), а саме: п.3 частини 1, п.1.3.2 частини 2, п. 1.4.1.1.3. частини 2, п. 1.4 частини 2, п. 2.3.6 частини 2, п. 2.3.7 частини 2, п. 2.3.7.1 частини 2, п. 4.1.1 частини 2 . 2. Визнати недійсними з моменту укладення Додатковий договір №1 від 16 квітня 2009 року , Додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року , Додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до Кредитного договору №ML-P00_______________ від 18.02.08 р. укладеного між Семенчуком Ігорем Анатолійовичем та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»). 3. У відповідності із статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачі» звільнити Позивача від сплати Судового збору. Додатки: 1. Копії позовної заяви для сторін справи з додатками. 2. Копія кредитного договору №ML-P00_______________. 3. Копія Додаткового договору №1 від 16 квітня 2009 року. 4. Копія Додаткового договору №2 від 14 жовтня 2009 року. 5. Копія Додаткового договору №3 від 19 квітня 2010 року. 6. Копії квитанції про сплату витрат на інформаційно – технічне забезпечення. 7. Довіреність представника. «__» ________ 2011 року Представник за Довіреністю _________________

судова практика на Ваш запит використовуйте Справа №2-6558/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2009 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого – судді - Кихтюка Р.М. при секретарі - Козак О.А. з участю позивача – ОСОБА_1 . представник позивача ОСОБА_2 .. представника відповідача Шульженко І.С.. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним пунктів кредитного договору та правочину , - в с т а н о в и в : Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання недійсним пунктів кредитного договору та правочину. Позовні вимоги мотивує тим, що 27.03.2008 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір №ML-А02\52\2008 про надання кредиту в розмірі 388306,55 грн. на придбання майна зі сплатою відсотків з використанням плаваючої процентної ставки 13,99, яка складатиметься з фіксованого відсотку в розмірі 1,99 % річних та FIRD (процентної ставки за користування кредитом) – 12 %. П.3 ч.1 кредитного договору передбачено, що в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку, ставка FIRD може змінюватися банком (збільшуватися чи зменшуватися) в порядку передбаченому чим договором. Інформація щодо розміру ставки FIRD розміщується на відповідному сайті банку, а також в приміщенні банку. Крім цього, звертає увагу банку на встановлення іншими пунктами договору – п.п.1.4.1.1.4, 1.4.1.1.5 можливості банку в односторонньому порядку змінювати ставку FIRD, незалежно від зміни розміру кредитних ресурсів, явно несправедливими, що суперечить вимогами ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність». У зв’язку з цим просила суд визнати недійсним п.3 ч.1 кредитного договору та правочин-повідомлення банку від 03.03.2009 року в частині встановлення процентної ставки з 02.03.2009 року в розмірі 16 % річних та заобов’язати повернути отримані кошти за вказаним правочином. В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві та просили позов задовольнити. Представник відповідача позов не визнав. Просив суд в позові відмовити за безпідставністю. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оцінивши та дослідивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що 27.03.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №ML-А02\52\2008 про надання кредиту в розмірі 388306,55 грн. на придбання нерухомого майна зі сплатою відсотків з використанням плаваючої процентної ставки 13,99, яка складатиметься з фіксованого відсотку в розмірі 1,99 % річних та FIRD (процентної ставки за користування кредитом) – 12 %(а.с.16-20). Як вбачається із укладеного договору, п.3 ч.1 передбачено, що в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку, ставка FIRD може змінюватися банком(збільшуватися чи зменшуватися) в порядку передбаченому чим договором. Інформація щодо розміру ставки FIRD розміщується на відповідному сайті банку, а також в приміщенні банку(а.с.16). Відповідно до п. 1.4.1.1.5 договору, плаваюча процентна ставка за користування кредитом впродовж першого року дії кредитного договору, підлягає коригуванню після перебігу 11 календарного місяця, з дня укладення договору. Плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов цього договору в перший банківський день, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11 місячного періоду дії попередньої плаваючої процентної ставки. Сторони висловлюють цілковиту згоди щодо такої зміни плаваючої процентної ставки, стосовно всієї непогашеної суми, без укладення будь-яких додаткових договорів. Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, він може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. В судовому засіданні з пояснень сторін, їх представників з’ясовано, що із оспорюваними пунктами договору позивач при укладені договору ознайомлювалась та погодилась із ними шляхом його підписання. Оскільки, позивач висловила своє вільне волевиявлення та погодилась із умовами договору(п.3 ч.1), що передбачають право банку в односторонньому порядку змінювати ставку FIRD (збільшуватися чи зменшуватися) в порядку передбаченому чим договором, то суд не вбачає підстав для визнання їх недійсним. При цьому, враховуючи вище викладене, суд не вбачає також підстав для визнання недійним правочину - повідомлення від 03.03.2009 року в частині встановлення процентної ставки з 02.03.2009 року в розмірі 16 % річних та заобов’язати повернути повернути отримані кошти за вказаним правочином і порушень вимог ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» при зазначеній зміні умов договору. Водночас, суд зважає, що згідно ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки вправі самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за своїми операціями. Таким чином, оцінивши зібрані та дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити. Керуючись ст. ст. 10, 14, 57-64, 88, 159, 209, 212, 218 ЦПК України, на підставі ст. ст. 203, 215, 1048, 1054, 1061 ЦК України, ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.47, 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», суд,- в и р і ш и в : В задоволенні позову ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним пункту 3 частини 1 кредитного договору №ML-А02\52\2008 від 27 березня 2008 року та повідомлення від 03.03.2009 року в частині встановлення процентної ставки з 02.03.2009 року в розмірі 16 % річних та заобов’язати повернути отримані кошти за вказаним правочином – відмовити. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя Луцького міськрайонного суду Р.М. Кихтюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/5021432 Справа № 22ц – 1436/09 Головуючий у 1 інстанції –Кихтюк Р.М. Категорія:27 Доповідач – Данилюк В.А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 грудня 2009 року м. Луцьк Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого судді Завидовської-Марчук О.Г. суддів Данилюк В.А., Осіпука В.В. п р и секретарі Дуткіній Ж.П. з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року, В С Т А Н О В И Л А : В серпні 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі – банк) про визнання недійсними пунктів кредитного договору. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27 березня 2008 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір про надання кредиту у розмірі 388306,55 грн. зі сплатою відсотків з використанням плаваючої процентної ставки 13,99, яка складатиметься з фіксованого відсотку в розмірі 1,99% річних та процентної ставки за користуванням кредиту – 12%. Пунктом 3 ч.1 кредитного договору передбачено, що в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку, процентна ставка може змінюватися банком (збільшуватися чи зменшуватися) в порядку, передбаченому цим договором . Крім цього, пунктами договору 1.41.1.4, 1.41.1.5 передбачено можливість банку в односторонньому порядку змінювати ставку незалежно від зміни розміру кредитних ресурсів, що суперечить вимогам чинного законодавства. 3 березня 2009 року банком їй було направлено правочин – повідомлення про встановлення процентної ставки з 2 березня 2009 року в розмірі 16 % річних. Такі дії відповідача вважає неправомірними, тому просила визнати недійсними п.3 ч.1 кредитного договору та правочин – повідомлення банку від 03.03.2009 року у частині встановлення процентної ставки у розмірі 16% річних та зобов»язати банк повернути отримані кошти за вказаним правочином. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, покликаючись на незаконність судового рішення із-за невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення її позовних вимог. У даному судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав. Із матеріалів справи, зокрема, копії договору (а.с.16-20) вбачається, що 27 березня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ЗАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № ML-A/02 /052/2008 про надання кредиту позивачу в сумі 388 306,55грн. для придбання нерухомого майна, Пунктом 3 зазначеного договору передбачено плаваючу процентну ставку з фіксованим відсотком 1,99% річних та ставку ФіДР, яка може змінюватися банком (збільшуватися чи зменшуватися) в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів. Дані умови передбачені також підпунктами 1.4.1.1 пункту 1.4 договору. Відповідно до даних пунктів договору відповідачем з 2 березня 2009 року було встановлено процентну ставку у розмірі 16% річних, про що позивачці направлено повідомлення за №42-2-6/38880(а.с.21). Відмовляючи у позові ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що з оспорюваними пунктами договору позивачка при укладенні договору була ознайомлена та висловила своє волевиявлення шляхом підписання договору, порушень вимог Закону України «Про захист прав споживачів», ст..55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» при такій зміні умов договору не встановлено, тому підстави для визнання недійсним правочину – повідомлення від 03.03.2009 року про збільшення процентної ставки та повернення зайво сплачених коштів відсутні. Разом з тим, судом не враховано, що відповідно до ст.1056-1 ЦК України, введеної в дію з 10 січня 2009 року, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Також відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (із змінами, внесеними 12.12.2008р.) банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Отже, на момент укладення кредитного договору умови, викладені у п.3 та у п.п.1.41.1 п.1.4, щодо збільшення процентної ставки відповідали волевиявленню сторін і не суперечили вимогам законодавства, тому суд дійшов вірного висновку про відмову у позові у частині визнання недійсними даних пунктів договору. Однак, враховуючи, що з 10 січня 2009 року було введено в дію закон про заборону банкам в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку за кредитним договором, підвищення відповідачем процентної ставки з 2 березня 2009 року є незаконним, а тому вимоги позивача щодо визнання недійсним повідомлення про підвищення процентної ставки від 3 березня 2009 року, тобто визнання таких дій банку неправомірними, підлягають до задоволення. Щодо вимог позивача про повернення зайво сплачених коштів, то у цій частині вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивачем не наведено розрахунку коштів, які підлягають до стягнення, і не наведено доказів, якими б підтверджувалися ці вимоги, зокрема, не вказано, яка сума була переплачена позивачкою, та не надано відповідних документів. Отже, у цій частині позовних вимог слід відмовити за недоведеністю позовних вимог. Таким чином у зв»язку з неправильним застосуванням норм матеріального права рішення суду першої інстанції у частині відмови в позові щодо визнання неправомірним збільшення процентної ставки підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення у цій частині позовних вимог. В решті рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст.307,308,313,317,319 ЦПК України, колегія суддів В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2009 року у даній справі у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірним збільшення процентної ставки скасувати. Визнати зміну закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» умов кредитного договору № ML-A02 /052/2008, укладеного між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 27.03.2008 року, щодо збільшення процентної ставки з 2 березня 2009 року недійсною. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» в користь ОСОБА_1 67(шістдесят сім)грн. 30 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також в доход держави 8(вісім)грн. 50коп. судового збору. В решті рішення суду залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців після набрання ним законної сили. Головуючий : /підпис/ Судді : /підписи/ Оригіналу відповідає: Суддя апеляційного суду Волинської області В.А.Данилюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/6969902 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 лютого 2010 року м. Київ Суддя Верховного Суду України Данчук В.Г. розглянувши касаційну скаргу закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення апеляційного суду Волинської області від 2 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору, в с т а н о в и в: Рішенням Луцького міськрайоїшого суду від 25 вересня 2009 року в позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 2 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, визнано зміну закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» умов кредитного договору від 27 березня 2008 року між відповідачем та ОСОБА_1 щодо збільшення відсоткової ставки з 2 березня 2009 року недійсною. У касаційній скарзі закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення, доданого до скарги, вбачається, що наведені в скарзі доводи не дають підстав для висновків про те, що судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, а викладені у скарзі доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити закритому акціонерному товариству «ОТП Банк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду України В.Г. Данчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/8037675 _________________________________________ Справа № 2-683/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2010 року м. Запоріжжя Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Геєць Ю.В., при секретарі: Ровенській В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року в розмірі 1340686,06 грн. , яка складається з: 1 180 217, 53 грн. основного боргу, 86 817,81 грн. процентів за користування коштами, 73 650,71 пені за порушення зобов’язань, а також судових витрат в сумі 1820,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачами умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків. Спір в досудовому порядку сторонами не врегульований – Досудова вимога вих. № 22-2, що була направлена ПАТ «ОТП Банк» на адресу відповідачів 01.04.2009 року не виконана та відповідні суми позивачу не сплачені. 26 березня 2010 року через канцелярію до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними. Зустрічний позов поданий ОСОБА_1 в порядку ст. 123 ЦПК України. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2010 року позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року про стягнення суми в розмірі 1340686,06 грн. та зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними, треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, об’єднані в одне провадження. В судовому засіданні представник ПАТ «ОТП Банк» просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому, проти зустрічного позову заперечує. Представник відповідачки ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову ПАТ «ОТП Банк» заперечує, посилаючись на те, що позовні вимоги банку ґрунтуються на пунктах кредитного договору, які позивачка тепер вважає несправедливими умовами та просить задовольнити зустрічні позовні вимоги. Відповідачі по первісному позову та треті особи по зустрічному позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Через канцелярію суду надали заяви у яких просять розглянути справу за їх відсутності. За вищевказаних обставин, вислухавши думку представників сторін, суд вважає за можливе проведення розгляду справи за відсутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Заслухавши пояснення осіб, що приймали участь у розгляді справи, дослідивши обставини справи, оцінивши у сукупності письмові докази, суд прийшов до наступного висновку. Судом встановлено, що 24.03.2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-200/858/2008, який складається з двох частин, що нерозривно пов’язані між собою. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_1 було передано в іпотеку квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, про що укладено договір іпотеки № РМL -200/858/2008, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 24.03.2008 року за реєстраційним № 816 та накладена заборона відчуження зазначеної квартири, реєстровий номер № 100. Крім того, 24.03.2008 року в забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором були укладені договори поруки № SR-200/858/2008 між ОСОБА_2 і ПАТ «ОТП Банк» та між ОСОБА_3 і ПАТ «ОТП Банк». Згідно п. 2 Частини № 1 Кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 155 000 (сто п’ятдесят п’ять тисяч) доларів США на придбання нерухомого майна зі строком повернення 24 березня 2025 року. Як вбачається з матеріалів справи кредит виданий ОСОБА_1 з цільовим призначенням на придбання нерухомого майна є споживчим кредитом в розумінні п.1.ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що не заперечувалося представником ПАТ «ОТП Банк» в судовому засіданні. Пунктом 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що обов’язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі. В пункті 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. Проаналізувавши вищезазначені акти цивільного законодавства України у сукупності суд дійшов висновку, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних). Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів. Пунктом 3 Частини № 1 Кредитного договору передбачено, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99 % річних + FIDR. FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. В цьому пункті також вказано, що ставка FIDR може змінюватися банком в порядку передбаченому договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті банку, а також в приміщеннях банку на інформаційних стендах. В пп. а) п. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» наведена формула розрахунку значення реальної процентної ставки, елементами якої є процентна ставка, чиста сума кредиту, порядковий номер періоду дії кредитного договору та загальна кількість періодів. Застосування вищевказаної формули спрямоване на те, щоб точно розрахувати, з урахуванням дисконтування, усі майбутні грошові платежі споживача. Використання будь-яких інших показників для розрахунку реальної процентної ставки за кредитом законом не передбачено. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений пунктом 3 Частини № 1 та пунктом 1.4. Частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Згідно пункту 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів Банку, що розмістили вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів Пунктом 1.4. Частини № 2 Кредитного договору встановлений порядок розрахунку та зміни плати за користування кредитом. Так в п.п. 1.4.1.1.3. Частини № 2 Кредитного договору вказано, що плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії кредитного договору. В Листі НБУ № № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що несправедливим є встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. FIDR формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного ОСОБА_1 як споживач фінансової послуги не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом виконавця, суд дійшов висновку про те, що позивачем по первісному позову фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача та його згоди. В п. 3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї зі сторін. Всупереч вищевказаній нормі закону порядок обчислення процентів встановлений кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так пункт 1.4.1.6 Частини № 2 Кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з’ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку – філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з’ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. З огляду на зазначене, суд вважає, що положення що положення п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 кредитного договору № ML-200/858/2008 укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 24.03.2008 року є несправедливими. Частиною 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим таке положення може бути замінено або визнане недійсним. Оскільки умови кредитного договору викладені в п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 кредитного договору № ML-200/858/2008 є несправедливими умовами договору в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» суд дійшов висновку, що вищевказані пункти підлягають визнанню недійсними. Суд критично ставиться до доводів позивача, викладених в письмових запереченнях, який в обґрунтування законності застосування плаваючої ставки FIDR посилається на Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків», затверджені постановою Правління НБУ № 104 від 15.03.2004 року, «Стандарт надання рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів» затверджений протоколом засідання Наглядової ради Державної іпотечної установи від 11.09.2008 року та Лист НБУ № 40 -210/34-62 від 05.01.2009 року. Відповідно до ч. 3 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року за наявності суперечності між нормами матеріального права, застосуванню підлягають норми, що мають вищу юридичну силу. На підставі наведеного при розгляді справи судом застосовуються норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які є нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та мають вищу юридичну силу ніж норми права, вказані позивачем. Вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним п. 1.11.1 Частини № 2 Кредитного договору не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Пунктом 3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» передбачено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Всупереч вищевказаній нормі права банк не попередив позичальника про те, що він несе валютні ризики. Однак, відсутність такого попередження не може бути підставою для визнання недійсним пункту кредитного договору яким встановлюється валюта платежу. З тексту зустрічної позовної заяви вбачається, що заявляючи вимогу про визнання недійсним кредитного договору в цілому, відповідач (позивач по зустрічному позову) не обґрунтував та взагалі не доводив суду несправедливість інших положень цього договору. За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання недійсними інших положень кредитного договору № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, окрім положень п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2. Крім того, відсутні і підстави для задоволення інших вимог позивача за зустрічним позовом про застосування реституції, а також про визнання недійсними договору іпотеки та договорів поруки, оскільки належних та допустимих доказів щодо їх невідповідності вимогам законну позивачем не надано. Згідно ч.1. ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Відповідно до ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Оскільки положення п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 кредитного договору № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, які регулюють порядок нарахування процентів за користування коштами, визнані судом недійсними, вони є недійсними з моменту укладення договору. Виходячи з вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» в частині стягнення процентів не підлягають задоволенню. В частині вимог щодо стягнення суми основного судом встановлено наступне. В позовній заяві позивач вказує, що правовою підставою для стягнення є невиконання позичальником умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту. Однак, це твердження позивача не відповідає фактичним обставинам та спростовується матеріалами справи. Відповідно до п. 2 Частини № 1 кредитного договору кредит підлягає поверненню позичальником на протязі 17 років у строк до 24.03.2025 року. Згідно п. 4 Частини № 1 кредитного договору позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту щомісячно, не пізніше 24 числа кожного місяця. Враховуючи, що кількість місяців за весь строк користування кредитом становить 204 (17х12), а погашення кредиту повинно відбуватися рівними частинами, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 зобов’язана щомісячно повертати банку 759,80 доларів США (155 000 : 204). З моменту укладення кредитного договору до дати розгляду справи судом пройшло 24 повних місяці. Відповідно до вищевказаних пунктів кредитного договору за цей період ОСОБА_1 повинна була повернути позивачу за первісним позовом грошові кошти в розмірі 18235,02 доларів США. Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Порядок повернення кредиту встановлений пунктом 1.5 Частини № 2 кредитного договору, в якому зазначено, що повернення кредиту здійснюється шляхом внесення готівки коштів на поточний рахунок позичальника, що відкритий в банківський установі. Як вбачається з квитанцій про погашення кредиту, ОСОБА_1 за період з квітня 2008 року по дійсний час сплатила на користь ПАТ «ОТП Банк» 22987,98 доларів США, що на 4752,97 доларів більше ніж підлягало сплаті за кредитним договором на дату розгляду справи судом. Оскільки, порушення обов’язків по поверненню суми кредиту з боку позичальника судом не встановлені, у банка відсутні і правові підстави вимагати від нього дострокового повернення всієї суми наданих кредитних коштів та сплати пені. За таких обставин вимоги позивача за первісним позовом про стягнення суми кредиту та пені задоволенню не підлягають. Керуючись ст.ст. 3, 13, 192, 198, 216, 236, 524, 526, 533, 548, 593, 601, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - залишити без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, - задовольнити частково. Визнати недійсним положення п. 3 частини № 1 та п. 1.4 частини № 2 Кредитного договору № МL-200/858/2008 від 24.03.2008 року укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк». В іншій частині в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому, про застосування реституції, визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсними договорів поруки – відмовити. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України. Суддя Ю.В. Геєць http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9358766 Справа №2-6072/10р. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2010 року місто Суми Ковпаківський районний суд м. Суми в складі: головуючого - судді Котенко О.А., при секретарі – Чайка Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіональнього відділення «ОТП Банк» в м.Суми, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання кредитного договору частково недійсним, - В С Т А Н О В И В : Позивачі звернулись до суду з позовом і свої вимоги обґрунтовують тим, що 15 серпня 2008 року між відповідачем з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони, у відповідності п. 2 Частини №1 кредитного договору за №МL-С00/525/2008, був наданий кредит на споживчі цілі у сумі 49 735 доларів США на термін до 15 серпня 2023 року. Поручителями кредитного договору, згідно договорів поруки за №ЗК-С00525/2008/2, №8К-С00525/2008/3 стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Обов’язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Всупереч п.5 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів. Договором передбачена плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5,99% річних + FIDR. Плаваюча відсоткова ставка - є умовою Кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без згоди позичальника. Позивачі посилаються на п.п. 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, які вказують, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. На думку позивачів Кредитним договором передбачений такий порядок визначення розміру процентів, який грубо суперечить Законодавству. Законодавство дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору банком за власним бажанням, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати відвоелвиявлення інших фізичних осіб – клієнтів банку, що розмістили кошти на строкових депозитах у валюті. Спожива фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Позивачі вважають, що порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. З Частини № 1 та п. 1.4. Частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Позивачі вважають, що положення п. 3 частини № 1 та п.1.4. частини № 2 Кредитного договору є несправедливими і просять суд визнати ці положення недійсними. В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 та представник позивачів ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали у повному обсязі з зазначених підстав. В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову у зв’язку з тим, що згідно кредитного договору № МL-С00/525/2008 від 15.08.2008 року ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» м. Суми гр. ОСОБА_1 був наданий кредит, на споживчі цілі в сумі 49 735,00 доларів США на термін до 15.08.2023 року, згідно п. 4 ч. 1 кредитного договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка. Підписанням Кредитного договору сторони домовилися, що у договорі використовується Плаваюча процентна ставка, яка складається із перемінної частини (FIDR) та фіксованого відсотка - така ставка може змінюватися (збільшуватися чи зменшуватися) шляхом зміну розміру ставки FIDR. Підписанням Кредитного договору сторони домовились, що у разі використання Плаваючої процентної ставки -14.49%, яка складається із перемінної частини (FIDR) -8.5% та фіксованого відсотка - 5.99%, така ставка може змінюватись (як у сторону, збільшення чи зменшення) шляхом зміни розміру ставки FIDR в порядку, передбаченому сторонами кредитного договору, та в залежності від вартості строкових депозитів фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів 1.4.1.1.-1.4.1.5. Плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов кредитного договору в перший банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11/12 (одинадцяти/дванадцяти) місячного періоду дії попереднього розміру плаваючої процентної ставки. З зазначених дат, проценти нараховуються виходячи із ставок FIDR (фактично діюча на дату корегування) + Фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахування процентів (360/365 календарних днів у році). Сторони цим висловили свою цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки, стосовно всієї непогашеної суми кредиту, без укладення будь-яких додаткових договорів до кредитного договору. Отже, отримавши кредит на умовах сплати плаваючої процентної ставки та підписавши кредитний договір, клієнт висловлює свою цілковиту згоду на корегування клаваючої процентної ставки, в порядку, передбаченому сторонами Кредитного договору, що цілком відповідає вимогам ч. 1 ст. 1056-1 ЦКУ. Таким чином, зміна відсоткової ставки у зв'язку зі зміною розміру ставки FIDR не може бути розцінена, як збільшення розміру процентів, встановлених кредитним договором, в односторонньому порядку і не суперечить ч. 2 ст. 1056-1 ЦКУ. Відповідно до ч. 2. п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміну обліку ставки Національного банку України або в інших випадках. Саме такий випадок передбачений умовами кредитного договору, а саме зміна ставки FIDR у зв'язку зі зміною кредитних ресурсів банку. Відповідно до умов кредитного договору про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом ( в разі її збільшення) споживач повідомляється протягом семи календарних днів з дати її зміни. Однак протягом дії вищевказаного кредитного договору плаваюча процентна ставка з 03.08.2009р. по АТ «ОТП Банк» зменшилася в зв'язку з зменшенням FIDR ( з 8.5% на 7.5% ) і становить по даному клієнту 13.49%. Крім того, відповідно до Застереження п.1.4. кредитного договору: сторони також підтверджують, що вони повністю ознайомлені та цілком згодні з порядком визначення плати за кредит та окремими елементами цього порядку. Відповідачем виконані всі зобов'язання перед позивачем. З врахуванням викладеного, просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В судовому засіданні інтереси третьої особи – ОСОБА_4, яка є іпотекодавцем за договором іпотеки (а.с.42-45), укладеним в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, представляв їх представник ОСОБА_7 Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився. Суд, заслухавши пояснення позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, представника позивачів та третьої особи – ОСОБА_7, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що 15 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони, у відповідності з п. 2 Частини №1 кредитного договору за №МL-С00/525/2008, був наданий кредит на споживчі цілі у сумі 49 735 доларів США на термін до 15 серпня 2023 року (а.с. 6-13). Поручителями Кредитного договору, згідно договорів поруки за №SR-С00525/2008/2, №SR-С00525/2008/3 стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.34-37). Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положення Національного банку України «Про кредитування», наданий кредит є споживчим кредитом. Предметом судового розгляду є незаконність положення п. 3 частини № 1 та п. 1.4 частини № 2 кредитного договору - так звана плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5,99 % річних та FIDR. FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів банку, що розмістили свої вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. FIDR - формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного, споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом відповідача, можна дійти висновку, що відповідачем фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача (позивача) та його згоди. Таким чином, порядок обчислення процентів встановлений Кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Плаваюча відсоткова ставка - є нічим іншим, як умовою кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без участі, та згоди іншої сторони - позичальника. У відповідності до пп. Є п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однією з обов'язкових кредитних умов є кількість платежів, їх частота та обсяг. Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно з ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі. У пунктах 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. Згідно з наведеними актами цивільного законодавства, розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки - в процентах річних, тобто, фіксованої незмінної ставки, яка показана в фіксованому грошовому виразі. Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, який суперечить законодавству. Законодавство дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. У відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Саме письмове повідомлення кредитодавцем позичальника має на меті його згоду на зміну процентної ставки. Отже, порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. 3 частини № 1 та п. 1.4. частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Крім того, що позичальник не має жодної можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так п. 1.4.1.6 Частини № 2 кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно з п. 3 ст. 1056-1, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. У відповідності до ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. З огляду на зазначене, суд вважає, що положення п. 3 частини № 1 та п.1.4. частини № 2 Кредитного договору є несправедливими. Ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що коли положення договору визнано несправедливим таке положення може бути замінено або визнане недійсним. Оскільки умови кредитного договору викладені в п. 3 частини № 1 та п.1.4. частини № 2 кредитного договору є несправедливими умовами договору в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», ці вищевказані пункти підлягають визнанню недійсними. З врахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є обгрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі. Керуючись ст.ст.3, 13, 216, 236, 526, 1056-1 ЦК України, ст. ст.3, 10, 11 та 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління НБУ №168 від. 10.05.2007року, ст.ст. 10,11, 57-60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд- ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити. Визнати недійсними положення п.3 частини №1 та п.1.4 частини №2 Кредитного договору № ML-C00/525/2008 від 15.08.2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1. На рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м.Суми. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. СУДДЯ О.А.КОТЕНКО http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12556117

1. Квартира належить Особі 1 - це його особиста власність.2. Так, квартира переходить у власність лише дитини. 3. Особа 2 дружина Особи 1, є фінансовим поручителем і за сумісництвом матір'ю малолітньої дитини. ст. 6 ЗУ "Про іпотеку" дає вичерпний перелік на що потрібен дозвіл Іпотекодержателя, Договору передачі прав за ст. 190 СК не передбачено. Щойно зустрічалася із одним з нотаріусів (у відставці) обіцяв теж подумати як обійти дозвіл банку.

Sofi головне у вашій ситуації бути послідовною й холоднокровною. Я погоджуюся з думкою AntiBank і також вважаю, що якщо ви піднімете багато шуму навколо цієї ситуації то банк відступить, а скарга на дії нотаріуса до юстиції просто необхідна.

Колеги, допоможіть будь ласка розібрати ситуацію. Як укласти договір про припинення прав на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно(квартиру) (відповідно до ст. 190 СК). Ситуація слідуюча: у Особи 1(він же Іпотекодавець) є квартира, що належить йому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, вищезгадана квартира була передана в іпотеку 06.06.2007 р. (Іпотекодержатель «УкрСиббанк»). 03.09.2010 року між Особою 1 та його дружиною було укладено Договір між батьками про сплату аліментів на дитину (батьки не розлучені). 20.12.2010 року відкрито виконавче провадження про солідарне стягнення з Особи1 та його дружини заборгованості на користь ПАТ«УкрСиббанк» за кредитним договором №ххххххх та договором поруки №ххххххх в сумі 350000 грн. Для укладення Договору про припинення прав на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно(квартиру) ми отримали дозвіл органу опіки та піклування від 10.10.2010 року, отримали витяг в БТІ, звернулися до нотаріуса, оскільки такий Договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації й отримали відмову. Свою відмову нотаріуси мотивують тим, що їх Інструкція про вчинення нотаріальних дій забороняє посвідчувати даний правочин з наступних причин : 1. Відсутня згода Іпотекодержателя («УкрСиббанк»), проте Стаття 9 Закон України «Про іпотеку» наводить вичерпний перелік дій на які потрібна згода іпотекодержателя: • передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; • відчужувати предмет іпотеки; • передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Дана норма розрізняє відчудження продаж/ дарування й передачу предмету іпотеки в спільну діяльність й лізинг/оренду/користування і жодним чином не зачіпає передачу права власності згідно ст.190 СК. 2. По реєстру б’є заборона відчудження. Підкажіть як обійти Інструкцію про вчинення нотаріальних дій!? Буду вдячна за всі поради .

для того аби вам перестрахуватися кладіть гроші (котрі мали віддати банку, в рахунок погашення) на депозит нотаріуса, не перераховуйте їх в дельту, до вирішення питання по суті. так і гроші цілі і спите спокійно, адже без вашого розпорядження нотаріус не може перерахувати їх банку, а у вас завжди є аргумент в своє виправдання, мовляв гроші відкладаю на депозит нотаріуса доки данна справа не вирішиться