Наёмник Опубликовано July 6, 2018 Жалоба Опубликовано July 6, 2018 Постанова Іменем України 23 травня 2018 року м. Київ справа № 467/881/15-ц провадження № 61-4132св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А., суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року у складі колегії суддів: Сапун О. А., Кочеткової І. В., Пільщик Л. В., ВСТАНОВИВ: У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 29 вересня 2008 року на підставі кредитного договору № ZPB0GA0000000255 ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 72 832,08 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцем терміном повернення - 29 вересня 2013 року. На порушення вимог закону та умов договору ОСОБА_4 зобов'язання з повернення кредиту належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 16 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 372 518,52 дол. США, із яких: заборгованість за кредитом - 72 083,40 дол. США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 29 967,94 дол. США; заборгованість із комісії - 11 152,40 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 241 564,87 дол. США, а також штрафи: 11,48 доларів США (фіксована частина); 17 738,43 дол. США (процентна складова). Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечене порукою в сумі 1 000 грн на підставі договору поруки від 15 серпня 2014 року № 02/ДЗ, який укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 Вимога про виконання забезпеченого зобов'язання, яка була пред'явлена до поручителя, залишена без задоволення. Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» остаточно просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором, яка утворилася станом на 16 квітня 2015 року у розмірі 372 518,52 дол. США, що еквівалентно 8 113 453 грн 34 коп., із яких: заборгованість за кредитом - 72 083,40 дол. США; заборгованість із відсотків за користування кредитом - 29 967,94 дол. США; заборгованість із комісії - 11 152,40 дол. США; пеня - 241 564,87 дол. США; штраф (фіксована частина)- 250 грн; штраф (процентна складова ) - 386 343 грн 54 коп. Також просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 1 000 грн. Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 заперечив проти задоволення позову, подав заяву про застосування строку позовної давності до вказаних позовних вимог. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 102 051,34 доларів США, що еквівалентно 2 222 678 грн 19 коп., та складається із: заборгованості за кредитом - 72 083,40 дол. США; заборгованості за відсотками - 29 967,94 дол. США та пені - 2 178 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що права позивача порушені та на його користь підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту, процентами та комісією, оскільки наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, так як за змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Також суд виходив із того, що ОСОБА_4 не надала доказів про належне виконання нею своїх зобов'язань за кредитним договором, більш того, жодних заперечень щодо правильності розрахунків за цими сумами вона суду не надала. Суд дійшов висновку, що оскільки розмір основної заборгованості за кредитним договором (тіло + проценти + комісія) становить 113 203,74 дол. США, то, виходячи із принципу розумності і справедливості та вимог частини третьої статті 551 ЦК України, розмір пені підлягає зменшенню до 100 тис. дол. США, що еквівалентно 2 178 000,00 грн. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення штрафів: 250 грн (фіксована частина) та 386 343 грн 54 коп. (процентна складова), оскільки за змістом кредитного договору неустойка у вигляді штрафів і пені, що нараховані в один і той же період, є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому є неправомірним їх одночасне застосування, у зв'язку з чим не підлягає стягненню штраф, оскільки за цей же період суд вважає необхідним і обґрунтованим стягнути пеню у визначеному розмірі, нарахування якої розпочинається раніше. При цьому суд вважав, що змінивши строк виконання зобов'язань, банк уперше звернувся до суду у 2009 році, потім - у липні 2013 року із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та у цій справі - у травні 2015 року, тобто в межах установленого кредитним договором строку позовної давності (5 років). Разом із тим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року скасовано в частині стягнення пені та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення суми пені недоведені належним чином. Зокрема, суд виходив із того, що позов пред'явлено 08 травня 2015 року, тому пеня може бути нарахована та стягнута починаючи з 08 травня 2014 року, однак банком взагалі не нарахована пеня за цей період із додержанням вищенаведених положень за кожен день прострочення виконання зобов'язання та її розмір за відповідний період не визначено. У серпні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане рішення апеляційного суду, яке заявник просить скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені є неправильними. На порушення вимог статей 130, 160 ЦПК України судом не спрямовано судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи. Посилаючись на положення статті 169 ЦПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції не викликав представника позивача для надання особистих пояснень та не висував банку своєї вимоги про надання іншого розрахунку заборгованості з пені за один рік та з цього питання відповідну ухвалу у розумінні статті 130 ЦПК України не постановляв, чим, на його думку, допустив однобічність та неповноту судового розгляду. В іншій частині рішення апеляційного суду позивачем не оскаржується. Також у серпні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане рішення апеляційного суду, яку вона у подальшому уточнила, подавши нову редакцію касаційної скарги, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовуПАТ КБ «ПриватБанк». Вказує на те, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів сторони відповідача ОСОБА_4 щодо позовної давності, враховуючи, що за умовами кредитного договору вона зобов'язувалася на погашення заборгованості сплачувати щомісячні платежі, що останній платіж вона внесла у березні 2009 року, тому, на її думку, строк позовної давності сплив у березні 2014 року. В іншій частині, тобто стосовно позову до ОСОБА_3, рішення апеляційного суду не оскаржується, тому не перевіряється судом касаційної інстанції на предмет законності й обґрунтованості. Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня та 11 жовтня 2016 року відкрито касаційні провадження в зазначеній справі за вказаними касаційними скаргами, а ухвалою від 20 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року Верховному Судупередано вищевказану цивільну справу. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016року підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судом установлено, що 29 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № ZPB0GA0000000255, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 832,08 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцевим терміном повернення кредиту - 29 вересня 2013 року. Відповідно до пункту 8.1 кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати кредит шляхом надання щомісячного платежу в період із 20 по 25 число кожного місяця в розмірі 1 967,35 дол.США згідно з графіком погашення кредиту (додаток № 2 до договору) для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії. У пункті 8.3 кредитного договору вказано, що з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором в іпотеку передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також сторони договору узгодили, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки-пені, штрафів встановлюється тривалістю у п'ять років (пункт 5.5 договору). Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечено також порукою в сумі 1 000 грн на підставі договору поруки від 15 серпня 2014 року № 02/ДЗ, який укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 Оскільки ОСОБА_4 порушила умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, то в 2013 році ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який задоволений рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2008 року № ZPB0GA0000000255 звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, із висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, виходив із того, що наявне судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконане боржником, тому згідно зі статтями 526, 599 ЦК України правовідносини сторін кредитного договору не припинені і відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти. Крім того, суд дійшов висновку, що, звернувшись у травні 2015 року до суду з цим позовом про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, банк не пропустив строку позовної давності, враховуючи, що банк уперше звернувся до суду у 2009 році, потім - у липні 2013 року із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, таким чином, позовна давність переривалася згідно з положеннями статті 264 ЦК України, а умовами кредитного договору передбачено строк позовної давності тривалістю 5 років, тому банк не пропустив строку позовної давності. Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного. На а. с. 36-40 знаходиться копія рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року у справі № 310/7602/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_6, який діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_7, третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, яким указаний позов задоволено частково, а саме: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2008 року № ZPB0GA0000000255, яка станом на 29 травня 2013 року становить 250 569,94 доларів США, що еквівалентно 2 002 053,83 грн, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною, встановленою за погодженням із ОСОБА_4, або на підставі оцінки майна з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права отримати витяг з Державного реєстру прав власності, отримати дублікат правовстановлюючого документа на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Згідно з рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року заборгованість у розмірі 250 569,94 доларів США, що еквівалентно 2 002 053 грн 83 коп., складається із: заборгованість за кредитом - 72 105,98 дол. США; заборгованість із процентів за користування кредитом - 29 763,90 дол. США; заборгованість із комісії - 11 065,07 дол. США; пеня - 125 673,38 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31,29 дол. США; штраф (процентна складова) - т11 930,41 дол. США. Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У статті 526 ЦК України зазначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України). Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться. За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до статті 3 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній станом на час розгляду справи в суді) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Однак вищевказані обставини та положення норм матеріального і процесуального права залишилися поза увагою як місцевого, так і апеляційного судів, які в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню; порушили норми процесуального права, а саме: статті 213, 214, 316 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній станом на час розгляду справи в суді) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суди не звернули достатньої уваги на те, що у рахунок погашення заборгованості позичальника за цим самим кредитним договором майже в такому самому розмірі, вищевказаним рішенням суду вже звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною, встановленою за погодженням із ОСОБА_4, або на підставі оцінки майна з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права отримати витяг з Державного реєстру прав власності, отримати дублікат правовстановлюючого документа на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, тобто в такий спосіб, виконання якого безпосередньо залежить від позивача ПАТ КБ «ПриватБанк», але з незрозумілих причин позивачем це рішення суду не виконується, а продовжуються нараховуватися штрафні санкції, що на переконання суду касаційної інстанції свідчить про порушення таких основних принципів цивільного судочинства, як добросовісності та справедливості. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виходячи за межі доводів і вимог касаційних скарг, дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг, скасування рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, тобто стосовно позовних вимог до ОСОБА_4, та направлення справи на новий апеляційний розгляд, адже суди не звернули уваги на те, що порушене право банку вже захищене і може бути реалізоване шляхом виконання вищевказаного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення до суду із позовом про стягнення суми боргу з боржника за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 04 вересня 2013 року у справі № 6-573цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання. Позивачем не надано суду жодного доказу того, що він вчиняв заходи щодо реалізації іпотечного майна з метою погашення заборгованості і ці заходи не призвели до належного виконання зобов'язання. При цьому ПАТ КБ «ПриватБанк», отримавши за рішенням суду право продажу предмета іпотеки, не вчиняє жодних дій щодо його реалізації та продовжує нараховувати пеню за несвоєчасне виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань, яка не може погасити заборгованість за кредитним договором, оскільки позбавлена можливості самостійно реалізувати предмет іпотеки. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що апеляційний суд, переглядаючи справу та залишаючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості із ОСОБА_4 (крім заборгованості за пенею), не встановив, чи підлягає право ПАТ КБ «Приват Банк» судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за умови, що вже є рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок цієї заборгованості за кредитом, і чи позивач зможе виконати це рішення, оскільки майно ОСОБА_4, за рахунок якого може бути погашено заборгованість у цій справі, є переданим банку, який не вчиняє жодних дій щодо його реалізації. Крім того, суди не звернули уваги на те, що у рішенні Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року у справі № 310/7602/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, ПАТ КБ «Приват Банк» вказував на те, що заборгованість ОСОБА_4 станом на 29 травня 2013 року становить 250 569,94 дол. США та складається із: 72 105,98 дол. США - заборгованість за кредитом; 29 763,90 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 11 065,07 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 125 673,38 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до договору: 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина); 11 930,41 дол. США - штраф (процентна складова). Проте, у цій цивільній справі банк вказує на те, що заборгованість ОСОБА_4 становить 372 518,52 дол. США, що еквівалентно 8 113 453 грн 34 коп., складається із: заборгованість за кредитом - 72 083,40 дол. США; заборгованість із процентів за користування кредитом - 29 967,94 дол. США; заборгованість із комісії - 11 152,40 дол. США; пеня - 241 564,87 дол. США; штраф (фіксована частина) - 250 грн; штраф (процентна складова) - 386 343,54 грн. Із моменту ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_4 не погашала заборгованість, яка наприклад, в частині заборгованості за тілом кредиту зменшилася з 72 105,98 дол. США до 72 083,40 дол. США. Тобто суди не перевірили розрахунок заборгованості, наданий позивачем. За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З урахуванням викладеного, суд вважає, що наявні підстави для скасування рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016року та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. А. Стрільчук Судді: С. О. Карпенко С.О. Погрібний О.В. Ступак Г. І.Усик http://reyestr.court.gov.ua/Review/74551091 1 Цитата
Лев Опубликовано July 6, 2018 Жалоба Опубликовано July 6, 2018 Это в очередной раз подтверждает, что приватбанк - это не банк, а общак, хуже бандитского. 2 1 Цитата
Bolt Опубликовано July 6, 2018 Жалоба Опубликовано July 6, 2018 23 минуты назад, Лев сказал: Это в очередной раз подтверждает, что приватбанк - это не банк, а общак, хуже бандитского. Да это никогда и не было банком... В лучшем случае система электронных переводов...)) 4 Цитата
Лев Опубликовано July 6, 2018 Жалоба Опубликовано July 6, 2018 19 minutes ago, Bolt said: Да это никогда и не было банком... В лучшем случае система электронных переводов...)) ...вольных и невольных 3 Цитата
Bolt Опубликовано July 6, 2018 Жалоба Опубликовано July 6, 2018 5 часов назад, Наёмник сказал: 23 травня 2018 року м. Київ справа № 467/881/15-ц провадження № 61-4132св18 Мы 10 лет за делом не следили, поэтому в двух словах скажите, поясните ситуацию, это хорошо или плохо...? 1 Цитата
OlegCrash Опубликовано March 13, 2019 Жалоба Опубликовано March 13, 2019 вы сами должны понимать, что такое бех юриста не решить! Цитата
Bolt Опубликовано March 13, 2019 Жалоба Опубликовано March 13, 2019 5 часов назад, OlegCrash сказал: вы сами должны понимать, что такое бех юриста не решить! А это к чему и что решить надо...))) Интересно в чему это приведёт, к рекламе или агитации как обычно, наблюдаем пока за набиванием сообщений... 1 Цитата
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.