ВС/КЦС: Оскільки серед позовних вимог наявні вимоги немайнового характеру щодо зобов'язання вчинити певні дії, ця справа в силу закону не є малозначною (ВС/КЦС,справа № 589/3937/17, 27.12.18)

[Bolt]

ВС/КЦС: Оскільки серед позовних вимог наявні вимоги немайнового характеру щодо зобов'язання вчинити певні дії, ця справа в силу закону не є малозначною (ВС/КЦС,справа № 589/3937/17, 27.12.18)

 

Фабула судового акта: Справа, що пропонується увазі читачів, заслуговую на увагу не тільки тому, що стосується правовідносин, які виникли між сторонами у справі щодо дотримання умов договору з виконання робіт з розробки та супроводження дизайн-проекту найманої позивачем квартири, і поширення на них дії Закону України «Про захист прав споживачів». В ній предметом розгляду Верховного Суду стало також і суто процесуальне питання визначенняпідстав для віднесення справи до категорії малозначних, на якому варто зупинитись.

Отже особа звернулась міськрайонного суду  із позовом до фізичної особи-підприємця (ФОП) про зобов'язання вчинити певні дії, - просила зобов'язати відповідача оформити, підписати та передати замовнику (позивачу) акт виконаних робіт з детальним підтвердженням виконання авторського нагляду згідно з договором  на виконання дизайн-проекту інтер'єру; зобов'язати ФОП передати замовнику альбом перспективних зображень приміщень, альбом робочих креслень (плати та схеми приміщень), варіанти підбору меблів, плитки, сантехніки, освітлення тощо; стягнути з ФОП 160 800, 00 грн, що є еквівалентом 6 000, 00 дол. США.

Надаючи оцінку клопотанню відповідача про закриття провадження у справі і відхиляючи його, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що за правилом пункту 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що положення ст. 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Предметом позову у цій справі є зобов'язання відповідача оформити, підписати та передати позивачу акт виконаних робіт; зобов'язання передати замовнику альбом перспективних зображень приміщень, альбом робочих креслень, варіанти підбору меблів, плитки, сантехніки, освітлення; стягнення 160 800, 00 грн, що є еквівалентом 6 000, 00 дол. США станом на 05 жовтня 2017 року, що дало можливість сформувати наступну правову позицію.

Оскільки серед позовних вимог наявні вимоги немайнового характеру щодо зобов'язання вчинити певні дії, ця справа не є малозначною в силу закону, а тому могла бути визнана малозначною лише за постановлення ухвали суду про віднесення її до категорії малозначних.

 

Постанова

Іменем України

27 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 589/3937/17

провадження № 61-11921св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2017 року у складі судді Євдокімова О. П. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 24 січня 2018 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 05 жовтня 2017 року засобами поштового зв'язку звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) про зобов'язання вчинити певні дії, просив зобов'язати ФОП ОСОБА_5 оформити, підписати та передати замовнику, ОСОБА_4, акт виконаних робіт з детальним підтвердженням виконання авторського нагляду згідно з договором від 16 грудня 2013 року № 01-12/2 на виконання дизайн-проекту інтер'єру; зобов'язати ФОП ОСОБА_5 передати замовнику, ОСОБА_4, альбом перспективних зображень приміщень, альбом робочих креслень (плати та схеми приміщень згідно з пунктами 2.5, 3.4 договору), варіанти підбору меблів, плитки, сантехніки, освітлення тощо; стягнути з ФОП ОСОБА_5 160 800, 00 грн, що є еквівалентом 6 000, 00 дол. США станом на 05 жовтня 2017 року за курсом 26, 80 грн.

Позов подано до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області за правилами частини п'ятої статті 110 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року).

Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі.

Суд першої інстанції зазначив, що позов подано з додержанням вимог статей 119-121 ЦПК України 2004 року і справа може бути призначена до розгляду.

ФОП ОСОБА_5, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу на зазначене судове рішення.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_5 залишено без задоволення, а ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що на спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі щодо виконання умов договору з виконання робіт з розробки та супроводження дизайн-проекту найманої позивачем квартири, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ФОП ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 24 січня 2018 року, передати вирішення питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до Солом'янського районного суду міста Києва.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивач у цій справі не є споживачем, оскільки послуги за договором замовлялись не для задоволення особистих потреб. ОСОБА_4 не є власником квартири, у реєстрі відсутні зареєстровані права позивача на неї. Судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано правила статей 1, 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів», безпідставно віднесено правовідносини, які виникли за договором на виконання дизайн-проекту, до споживчих, що має наслідком порушення правил статей 109, 110 ЦПК України 2004 року. Договір оренди квартири долучений до матеріалів справи з порушенням норм процесуального права, а тому, на переконання заявника, не може бути доказом у справі. Також заявник зазначає, що позивач не сплатив судовий збір за подання позову, що є порушенням статті 119 ЦПК України 2004 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У відзиві ОСОБА_4 просить закрити касаційне провадження у справі з тих підстав, що її подано та підписано особою, яка не має права її підписувати, зокрема з тих підстав, що не додано до касаційної скарги документа, що підтверджує повноваження представника заявника. Також ОСОБА_4 просив залишити касаційну скаргу ФОП ОСОБА_5 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з тим підстав, що судами правильно встановлено, що спірні правовідносини є споживчими.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року та статті 263 ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, далі - ЦПК України), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд в оцінці оскаржуваних судових рішень врахував, що фактичними підставами позову ОСОБА_4 є неналежне, як наполягає позивач, виконання ФОП ОСОБА_5 умов укладеного між ними договору від 16 грудня 2013 року № 01-12/13 на виготовлення дизайн-проекту інтер'єру, за умовами якого замовник (позивач у справі) доручає та оплачує, а виконавець (відповідачу справі) бере на себе зобов'язання з виконання робіт з розробки та супроводу дизайн-проекту інтер'єру приміщень, загальною площею 268, 00 кв. м, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд. 44/50, відповідно до умов цього договору. Види робіт, графік виконання робіт, розрахунок вартості робіт з розробки та супроводу дизайн-проекту інтер'єру є предметом цього договору.

Апеляційний суд дослідив договір оренди квартири з правом викупу, який став передумовою виникнення між сторонами спірних правовідносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Саме положеннями цього Закону позивач обґрунтовував заявлену ним вимогу про надання захисту свого права у позовній заяві.

Згідно зі статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» цим актом законодавства регулюються відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

За правилом частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» визначені права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 776 ЦК України Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.5, 1.7 договору оренди квартири з правом викупу від 14 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_6 (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар), орендодавець передає, а орендар приймає у строкове користування житлове приміщення, квартиру, з правом її викупу. Об'єкт оренди, що орендується, на момент передачі знаходиться в стані після забудовників (без ремонту та оздоблювання); квартира має зручне планування для дизайнерських ідей. Об'єкт оренди передається орендареві для проживання з подальшим правом його викупу.

За пунктом 2.5 договору оренди передача квартири для проживання орендаря здійснюється тільки за умови прийняття всіх документів: актів виконаних робіт, договорів, кошторисів, схем та інших документів, що підтверджують вартість та якість виконаних ремонтних робіт, а також підписання, після передачі всіх зазначених документів, акту №2.

Згідно з пунктами 3.3, 3.4 орендна плата сплачується орендарем за рахунок вартості виконаних ремонтних робіт, за умови прийняття результатів ремонтних робіт орендодавцем. Квартира переходить у власність орендаря за окремою угодою після закінчення договору оренди та сплати орендодавцю суми, зазначеної у додатку №4. Якщо орендар відмовиться сплатити орендодавцеві узгоджену у додатку №4 суму викупу квартири після закінчення строку дії оренди, результати ремонтних робіт та оздоблення квартири залишаються у власності орендодавця, а орендар втрачає право на викуп квартири.

Таким чином, аналіз наведених правил ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» та договорів, дає підстави для висновку, що ОСОБА_4, укладаючи договір на виконання дизайн-проекту інтер'єру, діяв як замовник у власних інтересах, оскільки мав наміри проживати у цій квартирі за договором оренди з правом її викупу у майбутньому. У договорі на виконання дизайн-проекту інтер'єру не зазначено, що такий договір укладений в інтересах третіх осіб, також не доведено, що такі дії ОСОБА_4 пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності або виконанням обов'язків найманого працівника.

Щодо наведених доводів у касаційній скарзі про порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині долучення до матеріалів справи копії договору оренди, то такі доводи відхилені Верховним Судом. Предметом позову є зобов'язання відповідача вчинити певні дії, виконати обов'язки за договором на виконання дизайн-проекту інтер'єра, а не зобов'язання вчинити дії за договором оренди. Надання цього договору до суду апеляційної інстанції зумовлене необхідністю спростування позивачем доводів апеляційної скарги щодо порушення правил підсудності під час відкриття провадження, оскільки заявник стверджує, що спірні правовідносини не є споживчими.

Враховуючи, що Верховний Суд на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин зробив висновок, що спірні правовідносини є споживчими, у яких ОСОБА_4 є споживачем, доводи касаційної скарги про несплату судового збору є необґрунтованими. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Щодо доводів відзиву на касаційну скаргу про підписання касаційної скарги особою, яка не мала права її підписувати, Верховний Суд врахував, що адвокат КиричС.О., подаючи касаційну скаргу, діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 24 листопада 2017 року, укладеного із ОСОБА_5, відповідно до умов якого адвокат має право здійснювати представництво заявника у суді касаційної інстанції, у тому числі подавати та підписувати касаційні скарги.

Згідно з частиною четвертою статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

При цьому, підписання договору про надання правової допомоги між фізичною особою ОСОБА_5 та адвокатом КиричемС.О. не обмежує представництво ОСОБА_5 як фізичну особу-підприємця. На підставі правила, встановленого у статті 51 ЦК України, до фізичних осіб - підприємців необхідно застосовувати норми спеціального (господарського) законодавства, якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність. Натомість, необхідно брати до уваги норми цивільного законодавства, якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, торкаючись приватних інтересів суб'єкта права, та в повній мірі врегульовується нормами ЦК України.

Розглядаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд скористався повною мірою своїми процесуальними повноваженнями та правильно визначив, які норми процесуального права підлягають застосуванню та встановив відповідно до правил визначення підсудності, якому місцевому загальному суду належить розглядати спір. Апеляційний суд, ухвалюючи постанову про залишення без змін ухвали суду першої інстанції, дослідив правову природу спірних правовідносин, норми права, які підлягають застосуванню та зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для застосування підсудності спору за вибором позивача, зокрема за місцем проживання споживача.

Відповідно до частини п'ятої статті 110 ЦПК України 2004 року позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду без змін.

Щодо оцінки клопотання про закриття провадження у справі

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

За правилом пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Предметом позову у цій справі є зобов'язання відповідача оформити, підписати та передати позивачу акт виконаних робіт з детальним підтвердженням виконання авторського нагляду; зобов'язання передати замовнику альбом перспективних зображень приміщень, альбом робочих креслень, варіанти підбору меблів, плитки, сантехніки, освітлення; стягнення 160 800, 00 грн, що є еквівалентом 6 000, 00 дол. США станом на 05 жовтня 2017 року.

Таким чином, ця справа не є малозначною в силу закону, оскільки серед позовних вимог наявні вимоги немайнового характеру щодо зобов'язання вчинити певні дії, а тому така справа могла лише бути визнана малозначною лише за постановлення ухвали суду про віднесення її до категорії малозначних.

Під час відкриття касаційного провадження у справі Верховний Суд не встановив наявність підстав для віднесення справи до категорії малозначних.

Наведені позивачем постанови Верховного Суду як судова практика відмови у відкритті касаційного провадження у малозначних справах не можуть бути підставою для визнання справи малозначної, оскільки мають інші предмети позову, є малозначними в силу закону та не потребували додаткового визнання їх судом малозначними.

Таким чином, Верховний Суд не встановив підстав для закриття касаційного провадження у справі, а тому у задоволенні заяви ОСОБА_4 необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 24 січня 2018 року відмовити.

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 24 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді                                                                                                              С. О. Погрібний

                                                                                                                        О.В.Ступак

                                                                                                                        Г.І.Усик

ссылка

[Лев]

С этой малозначностью/немалозначностью, чувствую, будет то же, что и с гражданской/административной юрисдикцией...

[Bolt]

52 минуты назад, Лев сказал:

С этой малозначностью/немалозначностью, чувствую, будет то же, что и с гражданской/административной юрисдикцией...

Да я тоже думаю ещё будет тот футбол... Дали им такую лазейку законом чётко не прописанную...