Постанова Закарпатського апеляційного суду про стягнення з ПриватБанку 3% за кожен день прострочки неповернення депозиту та по ч.2 ст.625 ЦК

[ANTIRAID]

Справа № 307/2598/20

ПОСТАНОВА
Іменем України

02 грудня 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Бисаги Т.Ю. і Джуги С.Д.,

з участю секретаря Волощук В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тячівського районного суду від 22 квітня 2021 року (у складі судді Бобрушка В.І.) за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені та 3% річних, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у вересні 2020 р.

Просила:

-стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» (надалі – Банк) на свою користь, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», пеню у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення – із 03.10.2019 р. по 03.01.2020 р., у розмірі 73 865,14 доларів США, еквівалентно курсу НБУ у гривні станом на день ухвалення рішення;

-стягнути з Банку на свою користь 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України за договором №SAMDNWFD0070053217700 у розмірі 202,35 доларів США;

-вирішити питання розподілу судових витрат.

На обгрунтуванння позовних вимог указала, що 8 січня 2014 р. між сторонами було укладено договір (вклад «Стандарт») № SAMDNWFD0070053217700, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала Банку грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі.

Вклад був оформлений 08.01.2014 р., сума вкладу - 24000 доларів США, вклад оформився на строк 366 днів - по 08.01.2015 р. включно, Банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 10% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок/карту № НОМЕР_1 , період нарахування відсотків на вклад – 1 місяць.

На виконання умов договору позивач внесла кошти на депозит у сумі 24000 доларів США, що підтверджується квитанцією від 08 січня 2014 р.

Позивач неодноразово зверталася до Банку із вимогами про повернення вкладу, внесеного на підставі договору, разом із нарахованими відсотками.

Крім того, позивач зверталася до Банку з письмовою вимогою від 20 квітня 2015 р. про повернення вкладу за договором № SAMDNWFD0070053217700 разом із нарахованими відсотками. У зв`язку з цим 21 квітня 2015 р. позивач була вимушена звернутись до суду з позовом до Банку про зобов`язання учинити певні дії. Рішенням Тячівського районного суду від 2 вересня 2015 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16.02.2016 р. і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 вересня 2016 р., було зобов`язано Банк видати ОСОБА_1 одноразовою операцією через касу належні їй валютні кошти за договором №SAMDNWFD0070053217700 від 08.01.2014 р.із нарахованими відсотками в розмірі 27280,44 доларів США.

10 березня 2017 р. державним виконавцем Соборного відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ Дніпропетровської області було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №50979471 за виконавчим листом №307/1451/15-ц у зв`язку з неможливістю його виконання.

04 квітня 2017 р. ОСОБА_1 звернулась до Тячівського районного суду із позовом до Банку про стягнення коштів за договором №SAMDNWFD0070053217700 від 08.01.2015 р.

16 квітня 2019 р. Тячівським районним судом було видано виконавчий лист у справі №307/955/17 за позовом ОСОБА_1 до Банку про стягнення грошових коштів.

15 травня 2019 р. рішенням Тячівського районного суду по справі №307/955/17 було ухвалено: стягнути з Банку на користь ОСОБА_1 3871,56 доларів США відсотків за договором депозитного вкладу «Стандарт» від 08 січня 2014 р. №SAMDNWFD0070053217700, із яких: 2406,58 доларів США – 10% річних на суму вкладу за період із 08 січня 2014 р. по 08 січня 2015 р.; 68,38 доларів США – 1% відповідно до п.11 Договору за період з 09 січня 2015 р. по 22 квітня 2015 р. і 1396,60 доларів США -3% річних від простроченої суми за період із 23 квітня 2015 р. по 31 березня 2017 р.

Незважаючи на це, рішення суду тривалий час не виконувалось, ОСОБА_1 не могла користуватися грошовими коштами, які їй належать, відтак позивач вважає, що до спірних правовідносин належить застосувати положення ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» і нарахувати пеню за кожний день прострочення із урахування строків спеціальної позовної давності. Ціна послуги (сума коштів, яку відповідач повинен був повернути, виконавши вимоги ОСОБА_1 ) – 26474,96 доларів США, що складається із 24 000 доларів США - сума вкладу, 2406,58 доларів США - 10% річних на суму вкладу за період із 08 січня 2014 р. по 08 січня 2015 р.; 68,38 доларів США – 1% відповідно до п.11 Договору за період з 09 січня 2015 р. по 22 квітня 2015 р. Кількість днів прострочення із 03.10.2019 р. по 03.01.2020 р. – 93 дні. 26474,96 доларів США *3/100*93 = 73865,14 доларів США.

Таким чином, пеня за прострочення виконання надання послуги відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» 93 дні – з 03.10.2019 р. по 03.01.2020 р., складає 73865,14 доларів США.

Також відповідач має сплатити ОСОБА_1 суму боргу за договором № SAMDNWFD0070053217700 саме з урахуванням 3% річних на підставі ст.625 ЦК України за період з 03.10.2019 р. по 03.01.2020 р. – 93 дні, що складає 202,35 доларів США.

Рішенням Тячівського районного суду від 22 квітня 2021 р. позов задоволено частково: стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 76,12 доларів США - 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період із 3 жовтня 2019 р. по 3 січня 2020 р. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 742 823,84 грн. заборгованості по пені за період із 3 жовтня 2019 р. по 3 січня 2020 р. і 7449,60 грн. у відшкодування судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Банк у апеляційній скарзі просить:

-змінити мотивувальну та резолютивну частину рішення Тячівського районного суду від 22.04.2021 р. у частині суми пені, стягнутої із Банку, та зменшити розмір пені, відповідно до принципі розумності, пропорційності та справедливості;

-змінити резолютивну частину рішення Тячівського районного суду від 22.04.2021 р. у частині стягнення судового збору та стягнути з Банку розмір судового збору відповідно до пропорційно задоволених позовних вимог;

-у іншій частині рішення Тячівського районного суду від 22.04.2021 р. залишити без змін;

-вирішити питання розподілу судових витрат (судові витрати стягнути з позивача).

Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

-суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача про стягнення із Банку пені, нарахованої на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», стягнув пеню у розмірі, що дорівнює розміру депозитного вкладу та відсотків у перерахунку на грошову одиницю України – гривню (742 823,84 грн.),і не застосував принцип розумності та пропорційності при ухваленні судового рішення у справі;

-на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа (№320/5115/17) за позовом вкладника до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення відсотків, 3% річних і пені за договором банківського вкладу, в якій розглядаються подібні правовідносини та аналогічні вимоги в частині стягнення із Банку неустойки (пені) на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів»;

-судом першої інстанції не вірно розраховано суму судового збору, яка була стягнута судом на користь держави.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, із таких мотивів.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині не врахування судом першої інстанції вимог ст.551 ЦК України, що стосується стягнення пені відповідно до вимог ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Правова підстава нарахування пені відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» і стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦПК України Банком не оскаржується.

У оскарженій частині рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір пені значно перевищує розмір стягнутих із відповідача коштів і тому на підставі частини 3 статті 551 ЦК України зменшив її до суми 26474,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 22 квітня 2021 р. становить 742823,84 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального закону, що регулюють спірні правовідносини.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що між сторонами 08.01.2014 р. було укладено договір (вклад «Стандарт») № SAMDNWFD0070053217700, за умовами якого ОСОБА_1 передала Банку грошові кошти в сумі 24000 доларів США для розміщення на депозитному рахунку на строк до 8 січня 2015 р., на який Банк протягом місяця мав нараховувати 10% річних, при цьому сума вкладу в розмірі 24000 доларів США, а також нараховані відсотки в розмірі 3871,56 доларів США органами ДВС на підставі рішень суду стягнуті з Банку на користь ОСОБА_1 , що також не заперечувалося сторонами в судовому засіданні.

Із Банку органами ДВС були стягнуті кошти для їх подальшого перерахування позивачу 01.11.2019 р. у сумі 663 182,02 грн., що еквівалентно сумі 24000 доларів США, та 02.04.2020 р. у сумі 120 323,38 грн., що еквівалентно сумі 3871,56 доларів США, що підтверджується виписками по рахунку № НОМЕР_2 .

Із урахуванням того, що з Банку на користь позивача було стягнуто заборгованість у сумі 663 182,02 грн., що еквівалентно сумі 24000 доларів США, відтак вимоги позивача щодо стягнення на її користь 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період із 03 жовтня 2019 р. по 03 січня 2020 р. підлягають задоволенню частково в суму 76,12 доларів США, а саме:-26474,96 доларів США*0,03*29 днів/365 (період прострочення з 3 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року – 29 днів) = 63,10 доларів США;-2474,96 доларів США*0,03*64 дні/365 (період прострочення з 01 листопада 2019 року по 03 січня 2020 року – 64 дні) = 13,02 доларів США.

Заборгованість Банку перед позивачем по пені за прострочення надання послуги відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» повинна складати 27785,14 доларів США, а саме:-26474,96 доларів США*0,03*29 днів (період прострочення з 03 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року – 29 днів) = 23033,2152 доларів США;-2474,96 доларів США*0,03*64 дні (період прострочення з 01 листопада 2019 року по 03 січня 2020 року – 64 дні) = 4751,9232 доларів США.

Згідно з частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

У постанові від 13 березня 2017 року у справі N 6-2128цс16 Верховний Суд України зробив висновок, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, Банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном.

Суд першої інстанції, встановивши, що розмір пені нарахований на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів`значно перевищує розмір стягнутих з відповідача коштів,правомірно зменшив її до суми 26474,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 22 квітня 2021 р. становить 742823,84 грн.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судупершої інстанції.

Довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача про стягнення із Банку пені, нарахованої на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», стягнув пеню у розмірі, що дорівнює розміру депозитного вкладу та відсотків у перерахунку на грошову одиницю України – гривню (742 823,84 грн.), і не застосував принцип розумності та пропорційності при ухваленні судового рішення у справі, не заслуговує на увагу в зв`язку з наступним.

Так, позивач, звертаючись до суду з позовом у порядку ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», просив стягнути пеню у розмірі 73 865,14 доларів США, натомість суд першої інстанції, застосувавши положення ч.3 ст.551 ЦК України, зменшив такудо суми 26474,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 22 квітня 2021 р. становить 742823,84 грн.

Тобто, в даному випадку судом першої інстанції був дотриманий принцип розумності та пропорційності при зменшенні розміру пені, що підлягає стягненню із Банку на користь позивача у порядку, передбаченому ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів не вбачає підтсав для застосування положень ч.3 ст.551 ЦК України стосовно суми пені, стягнутої на користь позивача відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскількисудом першої інстанції враховано, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме – сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Розмір пені, стягнутої із Банку на користь позивача відповідно до положень ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» і який був зменшений відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, є співмірним із розміром боргу, а підстав для застосування положення ч.3 ст.551 ЦК України під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції не здобуто і Банком не доведено.

Довід апеляційної скарги про те, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа №320/5115/17 стосовно застосування ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у подібних правовідносинах не заслуговує на увагу, оскільки справа № 320/5115/17, у якій 09 листопада 2021 р. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок стосовно застосування ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», не може бути застосована через відсутність подібності спірних правовідносин.

За фабулою справи № 320/5115/17, по якій Велика Палата Верховного Суду 09 листопада 2021 р. зробила правовий висновок, вкладники Банку зверталися до суду з позовом про захист прав споживачів, визнання неправомірною відмову достроково розірвати договори банківських вкладів, зобов`язання учинити певні дії і стягнення грошових коштів. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізьсьокї області від 04 грудня 2014 р., яке набрало законної сили 25 березня 2015 р., було розірвано укладені між банком і вкладниками договори банківських вкладів. Попри це, вкладники звернулися до суду з вимогою про стягнення пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» і Велика Палата Верховного Суду вказала в постанові від 09 листопада 2021 р. на те, що оскільки між банком і вкладниками припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» не може бути застосована щодо спірних правовідносин.

У нашому випадку не йде мова про розірвання договору банківського вкладу на вимогу позивача в судовому порядку, договір вкладу закінчив строк своєї дії, однак на вимогу вкладника, тобто позивача, Банк вчасно не повернув суму вкладу та нараховані на ньоговідсотки, в зв`язку з чим позивач змушена була звертатися до суду з відповідним позовом.Тобто, Банк досить тривалий час не надавав позивачеві можливість користуватися своїми коштами, відтак позивач цілком на законній підставі пред`явила вимогу до Банку на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», що Банком по суті не заперечується.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для його зміни.

Докази та обставини, на які посилається Банк у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 376 ЦПК України, для скасування судового рішення.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

2.Рішення Тячівського районного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4.Повне судове рішення складено 15 грудня 2021 р.

Судді:

Джерело: ЄДРСР 101979106

[ANTIRAID]

Це наша справа. Дуже добре що судді не копіюють сліпо досить спірне рішення Великої палати, яка в чергове спаплюжила норми ЗУ Про захист прав споживачів надав можливість недобросовісним банкірам зловживати правами.

Суд зазначив, що не вбачає підтсав для застосування положень ч.3 ст.551 ЦК України стосовно суми пені, стягнутої на користь позивача відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскількисудом першої інстанції враховано, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме – сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Розмір пені, стягнутої із Банку на користь позивача відповідно до положень ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» і який був зменшений відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, є співмірним із розміром боргу, а підстав для застосування положення ч.3 ст.551 ЦК України під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції не здобуто і Банком не доведено.

Довід апеляційної скарги про те, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа №320/5115/17 стосовно застосування ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у подібних правовідносинах не заслуговує на увагу, оскільки справа № 320/5115/17, у якій 09 листопада 2021 р. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок стосовно застосування ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», не може бути застосована через відсутність подібності спірних правовідносин.

У нашому випадку не йде мова про розірвання договору банківського вкладу на вимогу позивача в судовому порядку, договір вкладу закінчив строк своєї дії, однак на вимогу вкладника, тобто позивача, Банк вчасно не повернув суму вкладу та нараховані на ньоговідсотки, в зв`язку з чим позивач змушена була звертатися до суду з відповідним позовом.Тобто, Банк досить тривалий час не надавав позивачеві можливість користуватися своїми коштами, відтак позивач цілком на законній підставі пред`явила вимогу до Банку на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», що Банком по суті не заперечується.