Рішення Миколаївського ОАС про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку


ANTIRAID

Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

3 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2022 р. 

Справа № 400/181/22

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідачів:

1. Начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області Прокоф'єва Дмитра Ігоровича, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

2. Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729, 

3. Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 44104027, 

про:

визнання протиправним та скасування наказу від 22.11.2021 року № 469-0; зобов'язання вчинити певні дії; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до начальника Головного управління ДПС у Миколаївський області Прокоф’єва Дмитра Ігоровича, Головного управління ДПС у Миколаївський області (код ЄДРПОУ 43144729), Головного управління ДПС у Миколаївський області (код ЄДРПОУ 44104027), в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління ДПС у Миколаївський області Прокоф’єва Дмитра Ігоровича № 469-о від 22.11.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1;

- зобов’язати Головне управління ДПС у Миколаївський області поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді головного державного інспектора Братської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївський області;

- стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївський області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано протиправністю наказу відповідача, яким позивача відсторонено від роботи у зв’язку з непроведенням профілактичних щеплень проти COVID-19, оскільки Законом України «Про державну службу», який щодо спірних відносин є спеціальним, не передбачено у вичерпному переліку умов та підстав для відсторонення державного службовця такої підстави для відсторонення як відмова чи ухилення від здійснення обов`язкового щеплення. Також, в обґрунтування позовних вимог позивачем наголошено на відсутності у спірному наказі належних законодавчо визначених підстав для відсторонення позивача від роботи. Крім того, позивачем зазначено про протиправність втручання відповідача в його право на працю через примушування до щеплення, через що позивача позбавлено можливості заробляти собі на життя власною працею, у зв`язку з чим порушені права позивача підлягають захисту та відновленню.

Ухвалою від 10.01.2022 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачами подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, згідно яких позов не визнано. Зазначено про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача, викладених у позовній заяві, оскільки Законом України «Про державну службу» передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим законом. Тому, зважаючи на неврегульованість Законом України «Про державну службу» питання відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків у зв’язку з відмовою або ухилянням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, застосуванню підлягають норми законодавства про працю, а саме норми статті 46 Кодексу законів про працю України. Також, відповідачем зазначено про наявність законодавчо встановленої підстави для відсторонення позивача від роботи, з огляду на затвердження наказом Міністерства охорони здоров’я № 2153 від 04.10.2021 року Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, згідно якого обов’язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники органів виконавчої влади та їх територіальних органів. Водночас, згідно приписів частини другої статті 12 Закону №1 645-ІІІ, працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. При цьому у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Відповідачами наголошено на відсутності протиправного втручання їх діями щодо законного відсторонення позивача від роботи в його право на працю та примушування позивача до вакцинації, а також на відсутності дискримінації позивача за ознакою щеплення.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З’ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач 29.03.2021 року призначена та працює на посаді головного державного інспектора Братської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївський області, що підтверджується записом № 26 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно запису № 22 у трудовій книжці, позивачу присвоєно сьомий ранг державного службовця.

Наказом Головного управління ДПС у Миколаївський області від 22.11.2021 року № 469-о «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1" вказано, зокрема, відсторонити позивача від роботи з 22.11.2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення, працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.

Згідно аркушу ознайомлення з наказом Головного управління ДПС у Миколаївський області від 22.11.2021 № 469-о «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1», позивач ознайомився із зазначеним наказом 22.11.2021 року.

Вважаючи протиправним відсторонення від роботи у зв`язку з непроведенням профілактичних щеплень проти COVID-19, позивач звернувся до суду з позовом до суду.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин, далі по тексту - Закон № 889).

Згідно ст. 1 Закону № 889, державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством (частина перша).

Державний службовець – це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга).

Як встановлено судом, позивач з 29.03.2021 року працює на посаді головного державного інспектора Братської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївський області, позивачу присвоєно сьомий ранг державного службовця.

Отже, позивач є державним службовцем в розумінні Закону № 889 та проходить державну службу у Державній службі статистики України на посаді провідного спеціаліста відділу розвитку системи електронної звітності управління організації збирання даних і взаємодії з постачальниками даних департаменту координації процесу збирання даних.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 889 передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 5 Закону № 889).

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 5 Закону № 889).

Порядок відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків визначено ст. 72 Закону № 889.

Так, згідно згідно ч. 1 ст. 72 Закону № 889 державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.

Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення у разі: наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження; впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи; перешкоджання в інший спосіб об`єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку (ч. 2 ст. 72 Закону № 889).

Тривалість відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків не може перевищувати часу дисциплінарного провадження (ч. 3 ст. 72 Закону № 889).

У разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов`язків в установленому порядку (ч. 4 ст. 72 Закону № 889).

Під час відсторонення від виконання посадових обов’язків державний службовець зобов`язаний перебувати на робочому місці відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку та сприяти здійсненню дисциплінарного провадження (ч. 5 ст. 72 Закону № 889).

Відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків у разі вчинення ним корупційного правопорушення здійснюється відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» (ч. 6 ст. 72 Закону № 889).

Втім, суд зауважує, що статтею 72 Закону № 889 встановлено перелік підстав для відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків.

Водночас, статтею 46 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) передбачено підстави для відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом, а саме у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, визначені наведеною вище нормою Кодексу законів про працю України підстави для відсторонення працівника від роботи можуть бути застосовані й до державного службовця на рівні з іншими підставами для відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків, передбачених статтею 72 Закону № 889.

Зі змісту наказу Головного управління ДПС у Миколаївський області від 22.11.2021 року № 469-о «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1» вбачається, що позивача відсторонено від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року постанову № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із подальшими змінами і доповненнями).

Частинами 1 та 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин), визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Отже, у разі відмови або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень працівниками окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, такі працівники підлягають відстороненню від виконання зазначених видів робіт.

Водночас, конструкція наведеної вище норми статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», дає підстави для висновку, що відстороненню від виконання робіт підлягають саме працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, а не працівники, включені до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, Міністерством охорони здоров`я України прийнято наказ від 04.10.2021 року № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за № 1306/36928.

Пунктом 1 вказаного переліку визначено, що обов’язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Кабінетом Міністрів України прийнято 09.12.2020 року постанову № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із подальшими змінами і доповненнями), пунктом 1 якої постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 року до 31.03.2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Таким чином, з огляду на дію карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов’язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади, до яких належить, в тому числі, державної податкової служби України.

Втім, як встановлено судом, на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відстороненню від виконання робіт підлягають лише працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб. Тобто, обов`язковими умовами для здійснення відсторонення працівників від роботи на підставі вказаної норми є належність таких працівників до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

При цьому, а ні Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а ні інші закони не містять положень, згідно яких відстороненню від роботи підлягали б працівники за формальною ознакою, а саме лише за фактом включенням таких працівників до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Суд зауважує, що включення до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зокрема, працівників центральних органів виконавчої влади, не є тотожним належності працівників центральних органів виконавчої влади до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Як встановлено судом, у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» законодавцем вживається два різних поняття, а саме: 1) «працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб»; 2) «перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб», й передбачене вказаною нормою відсторонення стосується саме працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, і таке відсторонення вказаних працівників повинно стосуватись саме зазначених видів робіт, на що вказує словосполучення «ці працівники» у другому реченні частини другої зазначеної норми після першого речення «Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов’язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб».

Положеннями статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом статей 2, 6 та 242 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Водночас, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судом під час розгляду та вирішення справи законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».

Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50 – 56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення.., порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Також, у справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05, п. 51) Європейський суд з прав людини вказав, що «… якість законодавства… – доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Як зазначено у пункті 186 рішення Європейського суд з прав людини у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява №10640/05, п. 186), принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).

Крім того, у справі «Новік проти України» (заява №48068/06, п. 19) Європейський суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

В контексті спірних відносин важливими є висновки, які зроблені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява №1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі "Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства" (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява №44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), заява № 17488/90, п. 33).

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01, п. 115) зазначено, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (рішення у справах Larissis and Others v. Greece, заява № 23372/94, п. 40; Metropolitan Church of Bessarabia, заява № 45701/99 п. 109).

У постанові від 29.08.2018 року у справі № 492/446/15-а Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013 року у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок Європейського суду з прав людини, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50 – 56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону» у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначено, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У контексті охарактеризованого критерію «якості закону» слід зазначити, що встановлення судом невідповідності окремих положень закону критерію «якість закону», зобов’язують такий суд застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону.

Вимога щодо «якості закону» та обов’язок суду застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону, який не відповідає визначеним критеріям якості закону, ґрунтуються передусім на положеннях ч. 1 ст. 57 Конституції України, яка встановлює, що кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Із цієї конституційної норми відомо те, що у випадку встановлення судом того факту, що закон сформульований у спосіб, який не дозволяє особі знати свої права і обов`язки, застосування (тлумачення) такого закону повинно відбуватися судом на користь особи, яку позбавили (звузили) на підставі цього закону певного права або встановили (розширили) для неї нові обов’язки.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29.06.2010 року № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України у справі від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 міститься наступний висновок «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».

Таким чином, враховуючи, що положення статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачають відсторонення від виконання робіт лише працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, зважаючи на відсутність закріплення на законодавчому рівні належності працівників Державної служби статистики України до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, суд дійшов висновку про незаконність відсторонення позивача від роботи на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у зв’язку із відмовою позивача від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відтак, в контексті правозастосування положень статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відмова позивача від обов’язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не могла слугувати законодавчою підставою для відсторонення позивача від роботи, з огляду на що наказ начальника Головного управління ДПС у Миколаївський області Прокоф’єва Д. І. «Про відсторонення від роботи Руднєвої Д.М.» є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання Головного управління ДПС у Миколаївський області поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді головного державного інспектора податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївський області, суд зазначає наступне:

Як вбачається зі змісту спірного наказу, позивача відсторонено від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України.

Водночас, відсторонення працівника від роботи є тимчасовим увільненням такого працівника від виконання ним трудових обов’язків, передбачених трудовим договором, який при відстороненні працівника від роботи не розривається.

Таким чином, оскільки позивач не є звільненою, в розумінні трудового законодавства, відсутні підстави для зобов’язання Головного управління ДПС у Миколаївський області поновити позивача на роботі.

Водночас, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача у зв’язку із її відстороненням від роботи буде зобов’язання Головного управління ДПС у Миколаївський області допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді головного державного інспектора Братської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївський області.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївський області на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає, що у випадку незаконного відсторонення роботодавцем із власної ініціативи без законних підстав працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, на користь такого працівника слід стягнути з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у своїй постанові від 21.08.2019 року у справі № 712/3841/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

За змістом пунктів 5, 8 Порядку № 100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем довідки про заробітну плату ОСОБА_1 на вимогу Рудневої Л.В. не надано. Відтак, відсутність зазначених відомостей, як і відсутність відомостей про фактично відпрацьований позивачем час протягом двох місяців, які передували відстороненню позивача від роботи, позбавляє суд можливості здійснити вірний розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу.

Разом з цим, позивачем до суду наданий Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до якого середньоденний заробіток за останні два місяці роботи позивача становить: 840,20 грн.

При цьому, середньомісячний заробіток позивачем не вираховано.

З урахуванням загальної суми заробітку за два останні місяці роботи позивача у розмірі 42850,20 грн. (вересень 2021 року – 18259,07 грн.; жовтень 2021 року – 18710,00 грн.), середньомісячний заробіток становить 21425,10 грн.

Час вимушеного прогулу за період з 22.11.2021 року по 03.05.2022 року (дата ухвалення судом рішення) становить 112 робочих дні.

Відповідно до п. 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Враховуючи викладене, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.11.2021 року по 03.05.2022 року (дата ухвалення судом рішення) у розмір 94102,40 грн. (840,20 грн. х 112 робочих дні). А, з урахуванням негайного виконання судового рішення частині стягнення середнього заробітку за один місяць, залишок середнього заробітку за час вимушеного прогулу буде складати 72677,30 грн. (94102,40 – 21425,10 = 72677,30).

При цьому, з вказаних сум слід відрахувати податки, збори та інші обов'язкові платежі, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податків з доходів фізичних осіб) є обов’язком роботодавця та працівника, то суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно, вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з огляду на встановлені судом обставини справи та правове регулювання спірних відносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, відповідно, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо строків звернення до суду, то суд вважає, що позивачем дотримано місячний строк, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки спірний наказ видано 22.11.2021 року, водночас, позов подано до суду 20.12.2021 року, що підтверджується датою оформлення поштового відправлення, в якому до суду надійшла позовна заява.

Щодо розподілу судових витрат:

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2724,00 грн. (908 х 3).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 2724,00 грн. (908 х 3).

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, судовий збір у даному випадку становить 908,00 грн.

За таких обставин позивачем надміру сплачено 1816,00 грн. судового збору.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

У відповідності до ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 908,00 грн. А надміру сплачені кошти у сумі 1816,00 грн. будуть повернуті позивачу як надміру сплачені, після звернення з відповідним клопотанням.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 139, 241 – 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) до начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області Прокоф’єва Дмитра Ігоровича (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001), Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729), Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 44104027) – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління ДПС у Миколаївський області (код ЄДРПОУ 44104027) Прокоф’єва Дмитра Ігоровича від 22.11.2021 року № 469-о «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1».

3. Зобов’язати Головного управління ДПС у Миколаївський області (код ЄДРПОУ 44104027) допустити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) до роботи на посаді головного державного інспектора Братської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївський області.

4. Стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївський області (код ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.11.2021 року по 03.05.2022 року у сумі 72677,30 грн.

5. Стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївський області (код ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) середній заробіток за один місяць у розмірі 21425,10 грн.

6. В решті позовних вимог – відмовити.

7. Рішення в частині зобов’язання Головного управління ДПС у Миколаївський області допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді головного державного інспектора Братської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївський області підлягає негайному виконанню.

8. Рішення в частині стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 21425,10 грн. підлягає негайному виконанню.

9. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївський області (код ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) судові витрати у сумі 908,00 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П’ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03.05.2022 року.

Суддя О.В. Малих 

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Суд ретельно вивчив правовідносини державної служби та на відміну від Бориса Гулька розібрався у законодавстві України, що регулює боротьбу з інфекційними хворобами.

Суд зазначив, що конструкція норми статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», дає підстави для висновку, що відстороненню від виконання робіт підлягають саме працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, а не працівники, включені до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Втім, як встановлено судом, на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відстороненню від виконання робіт підлягають лише працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб. Тобто, обов`язковими умовами для здійснення відсторонення працівників від роботи на підставі вказаної норми є належність таких працівників до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

При цьому, а ні Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а ні інші закони не містять положень, згідно яких відстороненню від роботи підлягали б працівники за формальною ознакою, а саме лише за фактом включенням таких працівників до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Суд зауважує, що включення до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зокрема, працівників центральних органів виконавчої влади, не є тотожним належності працівників центральних органів виконавчої влади до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Таким чином, враховуючи, що положення статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачають відсторонення від виконання робіт лише працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, зважаючи на відсутність закріплення на законодавчому рівні належності працівників Державної служби статистики України до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, суд дійшов висновку про незаконність відсторонення позивача від роботи на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у зв’язку із відмовою позивача від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

А вот как у нас судья "героически" борется с потенциальной истицей:

 

Справа № 1591241/22

Провадження № 2/159/700/22

 

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД            ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                               УХВАЛА

                          про повернення позовної заяви

         27 квітня 2022 року                                           м. Ковель

            Суддя Ковельського міськрайонного суду Волинської області Волкова Ю.Ф., розглянувши матеріали позовної заяви ___ до Закладу загальної середньої освіти І-ІП ступенів № 12 м. Ковель про визнання незаконним і скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

                                        встановила:

            29.03.2022 ___ звернулась із позовом до Закладу загальної середньої освіти І-ІП ступенів № 12 м. Ковель про визнання незаконним і скасування наказу № 211-к/тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ___», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

            Ухвалою від 01.04.2022 вказану позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); позивачу встановлено десятиденний строк (із дня отримання копії цієї ухвали) на усунення недоліків позовної заяви.

            Копію позовної заяви позивач отримала 12.04.2022, отже останнім днем десятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви є 22.04.2022.

            Недоліками позовної заяви визначено:

            1. Порушення пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України; позивачу запропоновано уточнити зміст позовних вимог у частині дотримання тримісячного строку звернення до суду (на підтвердження відповідних обставин надати докази), а у випадку пропущення такого строку, у порядку частини першої статті 127 ЦПК України, заявити клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, із зазначенням причини такого пропуску і наданням
відповідних доказів;

               2. Порушення частини четвертої статті 177 ЦПК України; позивачу запропоновано до позовної заяви додати документи, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

            ___ 19.04.2022 подала до суду заяву про усунення недоліків.

            Посилаючись на вимоги частини другої статті 233 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП) позивач зазначила, що даний спір стосується стягнення на її користь заробітної плати та є нерозривно взаємопов’язаною із позовною вимогою про визнання незаконним і скасування наказу № 211-к/тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ___», а отже - у даному випадку право звернення до суду не обмежується будь-яким строком.

            Окрім того позивач зазначила, що оскільки предметом спору є стягнення заробітної плати, тому, відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», вона звільнена від сплати судового збору за таку позовну вимогу.

            Станом на 27.04.2022 (із урахуванням строку на поштовий перебіг кореспонденції) додаткових заяв про усунення недоліків позовної заяви до суду не надходило.

            Вирішуючи питання відповідності позовної заяви вимогам статей 175 і 177 ЦПК України (із урахуванням заяви про усунення її недоліків) суддя керується таким.

            Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5 частини третьої статті 175 ЦПК України).

            Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (частина п'ята статті 177 ЦПК України).

            Як установлено, спір між сторонами виник з приводу трудових відносин.

            Кодекс Законів про працю України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини.

            Статтею 233 КЗпП визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

            Із позовом до суду позивач звернулась 29.03.2022. Предметом даного спору є оскарження наказу № 211-к/тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ___».

            Позовна заява не містить відомостей про те, коли ___ ознайомлена із вказаним наказом або коли їй було вручено такий наказ, тобто не зазначено коли саме позивач дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

            Не зазначення таких обставин позбавляє можливості вирішити питання щодо дотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду із даним позовом.

            Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

            Позивач, звертаючись до суду з позовом також не порушує питання про поновлення строку звернення до суду та не зазначає поважні причини його пропуску.

            Твердження позивача на безпідставність застосування у даному випадку тримісячного строку для звернення до суду із позовом є необгрунтованим, оскільки предметом спору є трудові відносини (скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), відмінні від поновлення на роботі і стягнення заробітної плати.

            Отже, в разі звернення до суду із позовом про зобов'язання відмінні від поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, діє тримісячний строк з дня, коли працівниця дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

            До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (частина четверта статті 177 ЦПК України).

            У порушення вимог частина четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі.

            Так, за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

            Як установлено, позивачем заявлено вимогу немайнового характеру (оскарження правомірності наказу про відсторонення від роботи); і вимогу майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

            Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України „Про судовий збір”, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час відсторонення від роботи.

            Таким чином, за подання цієї позовної заяви необхідно сплатити 992 грн 40 коп. судового збору за вимогу немайнового характеру (оскарження правомірності наказу про відсторонення від роботи) та 992 грн 40 коп. судового збору за вимоги майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, із урахуванням того, що 1% ціни позову є очевидно меншим, аніж 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

            Оскільки ___ надала докази по сплату судового збору у сумі 992 грн 40 коп., тому їй необхідно підтвердити доплату судового збору у сумі 992 грн 40 коп.

            Керуючись вимогами частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16: середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

            Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина третя статті 185 ЦПК України).

            Керуючись наведеним, відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, дану заяву слід вважати неподаною і повернути.

            Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (частина сьома статті 185 ЦПК України).

            Керуючись статтями 185, 260, 354 ЦПК України,

постановила:

            Позовну заяву ___ до Закладу загальної середньої освіти І-ІП ступенів № 12 м. Ковель про визнання незаконним і скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вважати неподаною та повернути.

            Роз'яснити позивачу, що повернення заяви не позбавляє права повторного звернення до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

            Копію ухвали про повернення заяви надіслати особі, яка її подала, разом із заявою і доданими до неї документами.

            Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя /підпис/ Ю.Ф.Волкова

Згідно з оригіналом:

 

Суддя Ковельського                                                                                 

міськрайонного суду

Волинської області                                       Ю. Ф. Волкова

27.04.2022

 

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show