Завідомо незаконна постанова ВП ВС про неможливість стягнення пені з Держказначейства за несвоєчасне перерахування коштів

ANTIRAID · September 2, 2022

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2022 року

м. Київ

Справа № 910/10427/19

Провадження № 12-70гс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючої судді Рогач Л. І.,

судді-доповідача Ткача І. В.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Співака С. В.,

представників учасників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився,

розглянулав судовому засіданні касаційну скаргу Державної казначейської служби України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 (головуючий суддя Євсіков О. О., судді Попікова О. В., Корсак В. А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 (суддя Зеленіна Н. І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська»

до Державної казначейської служби України

про стягнення 2 381 717,88 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позовних вимог

1. 02.09.2019 Приватне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська» (далі - ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, скаржник, Казначейство) про стягнення 2 381 717,88 грн.

2. Позовні вимоги мотивовані таким.

3. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було стягнуто на користь ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська» заборгованість у загальному розмірі 11 809 876,22 грн. Грошові кошти були перераховані на рахунки Міністерства юстиції України, які обслуговує Казначейство.

4. 02.08.2016 та 03.08.2016 державний виконавець направив Казначейству платіжні доручення про перерахування на поточний рахунок позивача зазначених вище грошових коштів. Вказані платіжні доручення не були виконані Казначейством у встановлений чинним законодавством строк, у зв`язку із чим позивач не мав можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами до 01.02.2017.

5. За позовом ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська» бездіяльність Казначейства щодо невиконання платіжних доручень було визнано протиправною в межах справи № 826/16912/16.

6. Ураховуючи несвоєчасне перерахуванням відповідачем коштів позивачу, ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська» просить стягнути з Казначейства пеню, передбачену статтею 32 Закону України № 2346-III від 05.04.2001 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III), а також інфляційні втрати та 3 % річних.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

7. На виконання рішення від 21.04.2016 у справі № 910/20652/15 Господарським судом міста Києва видано наказ від 25.05.2016 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (далі - ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія») на користь ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська» заборгованості в загальному розмірі 11 809 876,22 грн.

8. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 51760865 зазначена сума була стягнута в повному обсязі, а грошові кошти перераховані на рахунки Міністерства юстиції України, які обслуговує відповідач.

9. Подані державним виконавцем платіжні доручення № 4963 від 02.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5 792 849,12 грн та № 5187 від 03.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5 837 027,10 грн були отримані відповідачем 02.08.2016 та 03.08.2016 відповідно.

10. Суд апеляційної інстанції встановив, що у вказаних платіжних дорученнях платником зазначено Міністерство юстиції України, отримувачем - позивача, банком отримувача - АТ «Райффайзен банк Аваль» у місті Києві, призначенням платежу - «Перерах. коштів, як погаш. боргу згідно наказу № 910/20652/15 виданого 25.05.2016 господарським судом м. Києва про стягнен. з ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія».

11. Відповідач на рахунки позивача отримані кошти своєчасно не перерахував.

12. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2016 у справі № 826/16912/16, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2020 та постановою Верховного Суду від 08.07.2020, позов ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська» задоволено повністю.

13. Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання платіжних доручень Міністерства юстиції України № 4963 від 02.08.2016 та № 5187 від 03.08.2016; зобов`язано Державну казначейську службу України виконати платіжні доручення № 4963 від 02.08.2016 та № 5187 від 03.08.2016.

14. За результатами розгляду поданої ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська» заяви про злочин Печерське управління поліції ГУНП у місті Києві 08.11.2016 відкрило кримінальне провадження № 12016100060007280 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України, за фактом невиконання рішення суду Державною казначейською службою України.

15. 01.02.2017 в межах кримінального провадження ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва був накладений арешт на грошові кошти ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська» в сумі 11 809 876,22 грн, які знаходились на рахунку Міністерства юстиції України.

16. Зазначений арешт скасовано ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19.08.2018 у справі № 761/33400/18.

17. Доступ до грошових коштів позивач отримав лише в серпні 2018 року.

18. Позивач просить стягнути пеню, інфляційні втрати та 3 % річних до моменту накладення арешту на грошові кошти в сумі 11 809 876,22 грн (тобто до 01.02.2017).

Стислий виклад рішення суду першої інстанції

19. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 позов задоволено частково: стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська» 1 180 987,62 грн пені за несвоєчасне здійснення переказу та 17 862,88 грн судового збору. Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1 027 459,23 грн інфляційних втрат та 173 271,03 грн 3 % річних.

20. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, суд першої інстанції зазначив, що на Казначейство в цих відносинах як на учасника системи електронних платежів Національного банку України розповсюджує свою дію Закон № 2346-III (зокрема, щодо обов`язку здійснювати перерахунок коштів у триденний строк) та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція № 22).

21. Місцевий господарський суд також керувався положеннями Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011, Порядку взаємодії органів Державної фіскальної служби України та органів Державної казначейської служби України у процесі судового розгляду та виконання рішень суду про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, або стягнення митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 343 від 09.03.2016, а також Бюджетного кодексу України.

22. Суд вказав, що Казначейство порушило строк щодо виконання виконавчого листа на 180 днів - з 06 / 07.08.2016 по 01.02.2017.

23. Здійснивши власний розрахунок, суд першої інстанції вказав, що сума пені за 180 днів прострочення складає 2 131 750,57 грн (11 809 876,22 грн * 0,1 % * 180 (днів прострочення) = 2 131 750,57 грн). Згідно з вимогами статті 32 Закону № 2346-III розмір пені підлягає обмеженню сумою, що не може перевищувати 10 % суми переказу, що складає 1 180 987,62 грн.

24. Суд зауважив, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц.

25. Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суд першої інстанції вказав, що за своєю сутністю пеня за несвоєчасне відшкодування ПДВ є одним з різновидів неустойки, який передбачено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України. Розмір пені обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання. З посиланням на положення частини другої статті 550 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних.

Стислий виклад постанови суду апеляційної інстанції

26. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.

27. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції в цілому правильно встановив усі фактичні обставини справи, але надав їм неправильну правову кваліфікацію, зокрема, в частині порядку казначейського обслуговування небюджетних рахунків клієнтів, водночас резолютивно прийнявши правильне рішення.

28. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в цій справі правовідносини склалися не щодо списання бюджетних коштів чи справляння податку на додану вартість, а щодо перерахування позивачеві стягнутих з ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» коштів, які були розміщені на рахунках Міністерства юстиції України, а тому в місцевого суду не було підстав керуватися положеннями бюджетного законодавства.

29. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що на Казначейство в цих відносинах як на учасника системи електронних платежів Національного банку України розповсюджує свою дію Закон № 2346-III (зокрема, щодо обов`язку здійснювати перерахунок коштів у триденний строк) та Інструкція № 22.

30. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що орган Казначейства виконує функцію банку, який обслуговує позивача, оскільки саме орган Казначейства, отримавши розпорядження (платіжне доручення) органу виконавчої служби перерахувати позивачу кошти, стягнуті на його користь на виконання рішення суду, які зберігаються на рахунку Казначейства, зобов`язаний перерахувати ці кошти виключно позивачеві і нікому іншому.

31. Суд зауважив, що Казначейство порушило строк з виконання виконавчого листа не на 180 днів, як зазначив місцевий суд, а на 178 днів - з 08.08.2016 по 01.02.2017, оскільки 06.08.2016 та 07.08.2016 були вихідними днями, що унеможливило виконання платіжних доручень. Однак невірне визначення місцевим судом кількості днів прострочення з урахуванням обмеження, встановленого статтею 32 Закону № 2346-III, не вплинуло на правильність кінцевого розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача.

32. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування інфляційних витрат та 3 % річних.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

33. Не погоджуючись із наведеними вище рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, Казначейство звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/10427/19 у частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи яка подала касаційну скаргу

34. Скаржник зазначає, що Казначейство не виконує функцію банку, який обслуговує позивача, оскільки позивач не має відкритих рахунків в органах Казначейства та жодного договору про розрахунково-касове обслуговування між позивачем та Казначейством не укладено. Зауважує, що банком, який обслуговує позивача, є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

35. Скаржник визнає, що Казначейство є учасником системи електронних платежів Національного банку України, однак заперечує проти його ототожнення з банком, оскільки Казначейство є центральним органом виконавчої влади, не має статусу банку, банківської ліцензії та його не внесено до Державного реєстру банків. Стверджує, що до нього не може бути застосована санкція, передбачена в пункті 32.2 статті 32 Закону № 2346-III, оскільки така санкція застосовується виключно до банків.

36. Скаржник зауважує, що грошові кошти, стягнуті на користь позивача, зберігались не на рахунку Казначейства (як було зазначено судом апеляційної інстанції), а на небюджетному депозитному рахунку Міністерства юстиції України, відкритому в Казначействі.

37. Також скаржник посилається на те, що позивач не отримав доступу до стягнутих на його користь грошових коштів ані до накладення арешту на відповідний рахунок, ані після скасування такого арешту. 01.04.2019 грошові кошти були перераховані не позивачу, а на рахунок Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

38. Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011 (далі - Положення № 460/2011), на яке посилались суди попередніх інстанцій, втратило чинність згідно з Указом Президента України № 419/2019 від 20.06.2019.

39. Казначейство наголошує, що у справі № 760/11577/15-ц, на яку посилаються суди попередніх інстанцій, викладена правова позиція щодо Казначейства попри те, що воно не було учасником зазначеної справи. Отже, Казначейство було позбавлене можливості скористатися правами, наданими учасникам справи.

Позиція позивача

40. Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду від позивача не надходило.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

41. Ухвалою від 07.07.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Казначейства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 та на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 в частині задоволених позовних вимог у справі № 910/10427/19.

42. Ухвалою від 09.09.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 910/10427/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 7 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.

43. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає правомірним висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц, про те, що на Державну казначейську службу України в цих відносинах як на учасника системи електронних платежів Національного банку України розповсюджує свою дію Закон № 2346-III та Інструкція № 22.

44. Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що в наведеній постанові Верховний Суд України також дійшов висновку щодо можливості поширення на відносини стосовно затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац другий пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III).

45. У цьому контексті Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що в силу положень абзацу другого пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III отримувач має право на отримання пені у розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором, лише у випадку порушення строків виконання платіжних документів, передбачених цим Законом, саме банком, що обслуговує отримувача.

46. У випадку ж прострочення строків виконання платіжних документів, передбачених цим Законом, банком, що обслуговує платника, Закон передбачає як спосіб поновлення права отримувача лише відшкодування шкоди (абзац четвертий пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III).

47. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що у правовідносинах, що склалися в цій справі, учасниками платіжної системи в розумінні Закону № 2346-III є: отримувач - стягувач (ПАТ «ЦЗФ «Вуглегірська»); банк, що обслуговує отримувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль» (як стверджує відповідач); платник - Міністерство юстиції України; банк, що обслуговує платника - Державна казначейська служба України.

48. Натомість відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі № 760/11577/15-ц, відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача), покладається на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону № 2346-III - Державну казначейську службу України.

49. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України щодо можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац другий пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III).

50. Відповідно до пункту 7 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

51. Ухвалою від 18.11.2021 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/10427/19 на підставі пункту 7 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

52. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

53. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, - в частині задоволених позовних вимог.

Щодо розповсюдження дії Закону № 2346-III та Інструкції № 22 на Казначейство у правовідносинах, що склались у цій справі

54. Верховний Суд України у постанові від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц, зокрема, виклав правовий висновок щодо розповсюдження дії Закону № 2346-III та Інструкції № 22 на Казначейство у цих відносинах як на учасника системи електронних платежів. Аналогічного висновку дійшли суди попередніх інстанцій у цій справі. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком судів з огляду на таке.

55. Закон № 2346-III відповідно до преамбули визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

56. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2346-III суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.

57. Учасник / член платіжної системи (далі - учасник платіжної системи) - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги (пункт 1.43 статті 1 Закону № 2346-III).

58. Відповідно до пункту 11.4 статті 11 Закону № 2346-III (в редакції, що діяла на час подання спірних платіжних доручень) для проведення переказів через систему міжбанківських розрахунків Національного банку України банки-резиденти, Державна казначейська служба України, Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках відкривають рахунки в Національному банку України.

59. Відповідно до абзацу другого пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення № 215), Казначейство є учасником системи електронних платежів Національного банку. Положення № 460/2011 містило аналогічний пункт.

60. Відповідно до підпунктів 13.1, 13.2 розділу 13 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція № 512/5), у редакції, чинній на час подання до Казначейства платіжних доручень, органи ДВС мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу ДВС.

61. Положеннями підпункту 13.12 Інструкції № 512/5 закріплено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

62. Згідно з підпунктом 13.13 Інструкції № 512/5 після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (додатки 3, 4) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.

63. Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень (пункти 13.15, 13.18 Інструкції № 512/5).

64. З огляду на аналіз наведених вище норм в сукупності, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначені дії засвідчують платіжний, розрахунковий характер відносин, що виникають між органами державної виконавчої служби, Казначейством та стягувачем.

65. Як наслідок, у цих відносинах на Казначейство розповсюджує свою дію Закон № 2346-III та Інструкція № 22.

66. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне розглянути твердження скаржника про неможливість застосування до нього санкції, передбаченої в пункті 32.2 статті 32 Закону № 2346-III.

67. Зазначений у пункті 65 цієї постанови правовий висновок чітко і недвозначно вказує на те, що на скаржника у цих відносинах Закон № 2346-III розповсюджує свою дію в цілому, а не лише в якійсь окремій його частині.

68. У преамбулі Закону № 2346-III зазначено, що він встановлює, зокрема, відповідальність суб`єктів переказу.

69. Відповідальність суб`єктів переказу закріплена положеннями розділу VII «Відповідальність при здійсненні переказу коштів» Закону № 2346-III. Посилань на те, що положення цього розділу не розповсюджуються на певних суб`єктів переказу (зокрема, на скаржника), Закон № 2346-III не містить.

70. Разом з тим скаржник здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків (зокрема, Міністерства юстиції України), про що сам зазначає у касаційній скарзі. За відповідним дорученням скаржник здійснює переказ грошових коштів - тобто є суб`єктом переказу в розумінні Закону № 2346-III.

71. Здійснюючи переказ грошових коштів за відповідним дорученням, скаржник є суб`єктом переказу, який виконує функцію банку під час здійснення такого переказу. Отже, є банком у розумінні положень розділу VII Закону № 2346-III.

72. Викладене спростовує твердження скаржника та доводить, що до нього може бути застосована санкція, передбачена в пункті 32.2 статті 32 Закону № 2346-III.

Щодо застосування до скаржника санкцій, передбачених пунктом 32.2 статті 32 Закону № 2346-III

73. Разом із цим скаржник стверджує, що він не виконує функцію банку, який обслуговує позивача. Велика Палата Верховного Суду погоджується із вказаним твердженням скаржника з огляду на таке.

74. Положеннями пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III закріплено, що:

[Абзац перший] У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

[Абзац другий] У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов`язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

[Абзац третій] Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону.

[Абзац четвертий] Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

75. На підставі аналізу вказаного пункту Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для вирішення питання щодо можливості застосування до скаржника конкретної санкції з усіх передбачених пунктом 32.2 статті 32 Закону № 2346-III визначальним є встановлення змісту категорії «банк, що обслуговує отримувача» у цих правовідносинах.

76. При вирішенні цього питання Велика Палата Верховного Суду виходить з наведеного нижче.

77. Пунктами 1.23 та 1.32 статті 1 Закону № 2346-III встановлено, що отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. Платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання / формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів.

78. Відповідно до пункту 1.37 статті 1 Закону № 2346-III (в редакції на час подання спірних платіжних доручень) розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

79. Згідно з пунктом 1.8 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 № 758 (далі - Порядок № 758), розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами Казначейства відповідно до умов договорів та додаткових угод до договорів (у разі наявності) між органами Казначейства і клієнтами (додаток 1).

80. Наведене вище свідчить, що переказ коштів з рахунку платника - це послуга, яка надається платнику банком, що його обслуговує, на підставі відповідного договору, укладеного між ними. Разом із цим зарахування суми переказу на рахунок отримувача - це послуга, яка надається отримувачу банком, що його обслуговує, на підставі відповідного договору, укладеного між ними.

81. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у розумінні пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III банк, який обслуговує отримувача - особа, яка надає отримувачу послуги з розрахунково-касового обслуговування на підставі відповідного договору, укладеного між ними.

82. Пункт 1.8 Порядку № 758 свідчить, що Казначейство не є винятком із загального правила, сформульованого у пункті 78 цієї постанови. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами Казначейства на підставі відповідного договору.

83. З огляду на викладене вище саме по собі зобов`язання скаржника перерахувати кошти виключно позивачеві і нікому іншому не може свідчити про те, що Казначейство виконує функції банку, який обслуговує отримувача. Таке перерахування - це послуга, яка надається платнику згідно з умовами відповідного договору.

84. Враховуючи обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, матеріали справи не містять доказів укладення відповідного договору між скаржником та позивачем. Отже, позивачем не було доведено, що скаржник є банком, який обслуговує отримувача (ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська»).

85. Натомість скаржник є банком, який обслуговує платника (Міністерство юстиції України). Вказане, зокрема, підтверджується обставинами, які встановив суд апеляційної інстанції (пункт 10 цієї постанови).

86. З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду висновує, що у цих правовідносинах суд не може застосовувати до скаржника санкції, передбачені абзацом другим пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III. Відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача), не може покладатись на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону № 2346-III - Державну казначейську службу України.

87. Разом із цим позивач не позбавлений можливості відновити свої порушені права в порядку відшкодування шкоди, передбаченому абзацом четвертим пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III.

Щодо відступу від висновків Верховного Суду України

88. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України щодо можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац другий пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III).

89. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц, відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити отримувачу (стягувачу), покладається на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону № 2346-III.

90. Натомість у цій постанові Велика Палата Верховного суду дійшла такого висновку: відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача), не може покладатись на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону № 2346-III.

91. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц, стосовно можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац другий пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

92. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 308 ГПК України).

93. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).

94. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу Казначейства слід задовольнити в повному обсязі: постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати

95. За приписами частини першої статті 315 ГПК України у резолютивній частині постанови касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

96. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

97. Казначейством за подання апеляційної та касаційної скарг сплачено 26 794,32 грн та 35 429,63 грн відповідно. З огляду на висновок за результатами розгляду касаційної скарги та відмову у задоволенні позову судовий збір у розмірі 62 223,95 грн (26 794,32 грн + 35 429,63 грн), сплачений скаржником за подання апеляційної та касаційної скарг, покладається на позивача.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/10427/19 скасувати в частині задоволених позовних вимог. Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

3.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська» (адреса: 86481, Донецька обл., Артемівський р-н, м. Вуглегірськ, вул. Тімірязєва, 20, корпус А; ідентифікаційний код: 00176532) на користь Державної казначейської служби України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; ідентифікаційний код: 37567646) 62 223,95 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Л. І. Рогач

Суддя-доповідач І. В. Ткач

Судді В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима О. М. Ситнік І. В. Желєзний О. С. Ткачук О. С. Золотніков С. П. Штелик Л. Й. Катеринчук

Джерело: ЄДРСР 105935911

ANTIRAID · September 2, 2022

Після початку війни рішення Великої палати, на мій погляд, не відповідають ні вигаданому Верховенству права, ні існуючому у всьому цивілізованому та демократичному світі Верховенству закону. Рішення приймаються з залізобетонним аргументом - ТОМУ ЩО. Скоріше всього ця постанова направлена на захист Державного казначейства у звязку з майбутніми масовими затримками платежів і порушенням прав громадян та юридичних осіб.

Велика палата зазначила, що у преамбулі Закону № 2346-III зазначено, що він встановлює, зокрема, відповідальність суб`єктів переказу.

69. Відповідальність суб`єктів переказу закріплена положеннями розділу VII «Відповідальність при здійсненні переказу коштів» Закону № 2346-III. Посилань на те, що положення цього розділу не розповсюджуються на певних суб`єктів переказу (зокрема, на скаржника), Закон № 2346-III не містить.

71. Здійснюючи переказ грошових коштів за відповідним дорученням, скаржник є суб`єктом переказу, який виконує функцію банку під час здійснення такого переказу. Отже, є банком у розумінні положень розділу VII Закону № 2346-III.