Постанова ВП ВС про цивільну юрисдикцію спору про стягнення безпідставно набутої винагороди приватним виконавцем у разі повернення виконавчого документа за заявою стягувача без виконання

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

Справа № 229/1026/21
Провадження № 14-205цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Штелик С. П.,

суддів Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовомПублічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича, третя особа - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павлюк Назар Васильович, про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за безпідставне володіння коштами

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича на постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Агєєва О. В., Мальованого Ю. М.,

Історія справи

Короткий зміст та підстави позовних вимог

1. У березні 2021 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк») звернулося до суду з позовом до приватного виконавця округу м. Києва Жаботинського І. В. про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за безпідставне володіння цими коштами.

2. На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 21 листопада 2018 року відповідачем відкрито виконавчі провадження ВП № 57756205 про стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ПП «Дніпровський краєвид 07» коштів у сумі 24 694 733,13 грн та ВП № 57756223 про стягнення суми у розмірі 416 156,00 грн.

3. 21 листопада 2018 року у ВП № 57756205 приватним виконавцем округу м. Києва Жаботинським І. В. винесена постанова про стягнення з боржника (ПАТ «Промінвестбанк») основної винагороди у розмірі 2 469 173,31 грн та постанова про об`єднання виконавчих проваджень ВП № № 5776205 та 57756223 у зведене виконавче провадження ЗВП № 57756223. Постановою приватного виконавця від 08 січня 2019 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (за заявою стягувача), оскільки накази, видані Господарським судом м. Києва у справі № 910/11965/16, повернуто стягувачу без виконання. У подальшому стягувач ПП «Дніпровський краєвид 07» звернувся до іншого приватного виконавця - Корольова В. В. із заявою про виконання вказаного судового наказу. 07 березня 2019 року постановою приватного виконавця Корольова В. В. завершено виконавче провадження № 58266649 внаслідок повного виконання рішення суду та стягнуто основну винагороду приватного виконавця.

4. Проте у липні 2019 року приватний виконавець округу м. Києва Жаботинський І. В. звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н. В. із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» суми основної винагороди у розмірі 2 469 173, 31 грн на підставі постанови відповідача від 21 листопада 2018 року у виконавчому провадженні ВП № 57756205 з виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/11965/16. 30 вересня 2019 року приватним виконавцем Павлюком Н. В. стягнуто з ПАТ «Промінвестбанк» на користь Жаботинського І. В. грошові кошти у розмірі 2 469 173, 31 грн (винагорода приватного виконавця) та закінчено виконавче провадження ВП № 59564465.

5. Посилаючись на те, що вказані кошти у вигляді винагороди приватного виконавця Жаботинський І. В. набув безпідставно, банк просив стягнути їх з останнього на підставі статті 1212 ЦК України, а також відсотки за користування грошовими коштами у період з 30 вересня 2019 року до 15 лютого 2021 року у розмірі 102 284,66 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 05 березня 2021 року у відкритті провадження відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

7. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилаючись на пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України, виходив із того, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оспорює отримання відповідачем коштів у вигляді основної винагороди за вчинення виконавчих дій приватним виконавцем.

8. Зазначену ухвалу суду першої інстанції ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» оскаржило в апеляційному порядку. Постановою Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 05 березня 2021 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у суду першої інстанції не було підстав для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Суд зазначив, що позовні вимоги пов`язані з недоговірними зобов`язаннями, а саме у зв`язку з набуттям майна без достатньої правової підстави. Доводи, на які посилається позивач, та сам факт набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави є обставинами, які підлягають встановленню під час вирішення питання щодо задоволення позовних вимог по суті та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. 03 серпня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жаботинський І. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

11. Касаційна скарга аргументована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про розгляд справи в порядку цивільного судочинства. Відносини щодо стягнення основної винагороди приватного нотаріуса є публічно-правовими. До спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення, зокрема основної винагороди можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Доводи інших учасників справи

12. 10 листопада 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І. В. подав пояснення, у яких підтримує доводи, викладені в касаційній скарзі та просить її задовольнити.

13. 22 листопада 2021 року представник ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - адвокат Мильнікова М. М. подала пояснення, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

14. Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано з Дружківського міського суду Донецької області справу № 229/1026/21.

15. Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року справу № 229/1026/21 призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року справу № 229/1026/21 передано на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року справу № 229/1026/21 прийнято та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17. Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстави прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду

18. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду 23 грудня 2021 року справу прийнято до розгляду з мотивів відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20, та у складі Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18.

19. Розгляд справи потребує вирішення питання щодо предметної юрисдикції розгляду спору, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20. 21 листопада 2018 року приватний виконавець округу м. Києва Жаботинський І. В. відкрив виконавчі провадження ВП № № 57756205 та 57756223 про стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ПП «Дніпровський краєвид 07» коштів у сумі 24 694 733, 13 грн та про стягнення суми у розмірі 416 156,00 грн відповідно.

21. 21 листопада 2018 року у ВП № 57756205 винесена постанова про стягнення з боржника (ПАТ «Промінвестбанк») основної винагороди у розмірі 2 469 173,31 грн та постанова про об`єднання виконавчих проваджень ВП № № 5776205 та 57756223 у зведене виконавче провадження ЗВП № 57756223.

22. Постановою приватного виконавця від 08 січня 2019 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (за заявою стягувача), оскільки накази, видані Господарським судом м. Києва у справі № 910/11965/16, повернуто стягувачу без виконання.

23. У подальшому стягувач ПП «Дніпровський краєвид 07» звернувся до іншого приватного виконавця - Корольова В. В., який постановою від 07 березня 2019 року завершив виконавче провадження № 58266649 внаслідок повного виконання рішення суду та стягнув основну винагороду приватного виконавця.

24. У липні 2019 року приватний виконавець округу м. Києва Жаботинський І. В. звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н. В. із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» суми основної винагороди у розмірі 2 469 173, 31 грн на підставі постанови відповідача від 21 листопада 2018 року у виконавчому провадженні ВП № 57756205 з виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/11965/16.

25. На підставі зазначеної заяви 30 вересня 2019 року приватний виконавець Павлюк Н. В. стягнув із ПАТ «Промінвестбанк» на користь Жаботинського І. В. грошові кошти у розмірі 2 469 173, 31 грн (винагорода приватного виконавця) та закінчив виконавче провадження ВП № 59564465.

Мотивувальна частина

26. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

27. За змістом статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

29. На підставі статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30. За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

31. Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила доводи, наведені в касаційній скарзі, і вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

32. Вирішуючи питання щодо юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

33. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

34. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

35. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

36. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

37. Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

38. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

39. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

40. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

41. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

42. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

43. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

44. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

45. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

46. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

47. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

48. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

49. Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

50. Отже критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересіву цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

51. Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).

52. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України у відповідній редакції).

53. Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

54. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.

55. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

56. Стосовно терміна «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

57. Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

58. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21)).

59. Разом з тим виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами (ЦПК України, КАС України, ГПК України), так і Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження».

60. За змістом пункту 5 частини першої Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

61. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

62. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

63. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

64. Відповідно до статті 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

65. Аналогічні положення містить стаття 339 ГПК України, за змістом якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

66. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

67. Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

68. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

69. При цьому частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

70. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.

71. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

72. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.

73. Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21).

74. За змістом позовної заяви предметом спору у цій справі є не оскарження дій/бездіяльності відповідача (приватного виконавця) як суб`єкта владних повноважень, а неправомірність та безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, які належать позивачу, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

75. Аналізуючи зміст наведених вище правових норм у контексті вирішення питання юрисдикційної належності тих вимог, які ставить перед судом позивач, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що фактично спірні правовідносини в цій справі стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав.

76. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спір у цій справі не пов`язаний з захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку приватного виконавця, що, відповідно, виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

77. Таким чином, оскільки предметом розгляду у цій справі не є вимоги про оскарження дій приватного виконавця, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вказаний позов не може бути віднесений до адміністративної юрисдикції як такий, що підлягає розгляду адміністративними судами на підставі частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та частини першої статті 287 КАС України.

78. Водночас спір сторін не підлягає розгляду й у порядку господарського судочинства, з огляду на таке.

79. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.

80. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

81. Велика Палата Верховного Суду враховує, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

82. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, окрім суб`єктного складу сторін є: наявність між сторонами господарських правовідносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних правовідносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

83. Так, предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

84. У цій справі спір про стягнення за правилами статті 1212 ЦК України з фізичної особи (приватного виконавця) безпідставно набутих коштів виник з правовідносин, пов`язаних із примусовим виконанням рішення суду.

85. Велика Палата Верховного Суду зазначає про відсутність імперативних норм вказаної статті 20 ГПК України щодо виключної належності вказаного спору, одним із учасників якого є фізична особа, за предметом цих правовідносин до господарської юрисдикції.

86. Велика Палата Верховного Суду також враховує, що положеннями статті 339 ГПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

87. Однак, оскільки предметом розгляду у справі не є заявлені на підставі статті 339 ГПК України вимоги про оскарження дій приватного виконавця під час виконання судового рішення у господарській справі, спір сторін у цій справі не може бути віднесений до господарської юрисдикції виключно на тій підставі, що судове рішення у цій справі ухвалено за правилами ГПК України.

88. Аналіз змісту позовних вимог, як зазначалось, свідчить про те, що спірні правовідносини в цій справі стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, при цьому між позивачем та відповідачем (приватним виконавцем) відсутні господарські правовідносини, як і спір про право, який виник з таких правовідносин.

89. Важливість процесуального аспекту у визначенні юрисдикції суду з розгляду даного спору полягає у тому, що слід розрізняти підсудність справи за скаргою на дії/рішення державного/приватного виконавця, які подаються згідно з частиною першою статті 339 ГПК України до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції за правилами ГПК України, від справи, пов`язаної з цивільно-правовим спором, а саме стягнення безпідставно набутих грошових коштів на підставі норм ЦК України.

90. Законом не передбачено іншого порядку подання позовів, як і не встановлено особливостей подання позовів до приватних виконавців чи інших осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

91. З огляду на все вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, оскільки у цій справі спірні правовідносини пов`язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем (фізичною особою) йому грошових коштів, то спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, які стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. При цьому, враховуючи відсутність між сторонами господарських правовідносин, як і спору про право, який виник з таких правовідносин, відсутність імперативних норм процесуального закону про віднесення такого виду спору до юрисдикції господарських судів, спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

92. До таких висновків щодо юрисдикції спору дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20, та у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18, підстав для відступу від яких не вбачається.

93. Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовані тим, що у справі, що переглядається, позов ПАТ «Промінвестбанк», який був боржником у виконавчому провадженні, стосується стягнення з відповідача коштів, отриманих у вигляді основної винагороди за вчинення виконавчих дій приватним виконавцем. Позивач вважає, що підстав для стягнення основної винагороди не було, оскільки приватним виконавцем не вчинялись дії щодо виконання судового рішення, воно примусово виконане іншим приватним виконавцем із стягненням основної винагороди. Такі вимоги пов`язані із питанням законності постанови приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди за вчинення виконавчих дій, яка і є підставою для такого стягнення. Тому, Друга судова палата Касаційного цивільного суду вважає, що цей позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

94. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

95. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

96. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

97. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

98. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (частина третя статті 49 ЦПК України).

99. Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

100. Визначення (зміна) предмета, підстав позову у спорі - це право, яке належить позивачу. Натомість установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто суд не вправі відмовляти у відкритті провадження у справі з тих підстав, що по суті позов необґрунтований та має заявлятися з використанням іншого способу захисту в порядку іншого судочинства.

101. Позивач обґрунтовував підстави позову тим, що грошові кошти у розмірі 2 469 173, 31 грн у вигляді винагороди приватний виконавець Жаботинський І. В. набув безпідставно, просив стягнути їх з останнього на підставі статті 1212 ЦК України.

102. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом juranovit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин.

103. Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 95).

104. Таким чином, з огляду на суб`єктний склад спору (участь фізичної особи - приватного виконавця), предмет позову (повернення безпідставно набутого майна) та характер спірних правовідносин (приватно-правовий) Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

105. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

106. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 410 ЦПК України).

107. Оскільки спір між боржником у виконавчому провадженні та приватним виконавцем про стягнення безпідставно набутих коштів не є спором з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанова Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року прийнята з додержанням норм процесуального права. А тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо розподілу судових витрат

108. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

109. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

110. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина першастатті 141 ЦПК України).

111. Оскільки справа відповідно до постанови суду апеляційної інстанції, яка за наслідками касаційного перегляду справи залишається без змін, направляється для продовження розгляду до суду суду першої інстанції (розгляд справи по суті позовних вимог не закінчено), то розподіл судових витрат не здійснюється.

112. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. П. Штелик Судді: І. В. Григор`єва Г. Р. Крет М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач І. В. Желєзний О. М. Ситнік Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 107651454

[ANTIRAID]

Завдяки суддям трирічкам, які з огляду на свої амбіції та намагання будь-якою ціною потрапити в історію, вже п'ятий рік судді не можуть прочитати прямі норми закону про виконавче провадження, а саме однієї статті, яка законодавцем спеціально поділена на дві частини. Перша для виконавчих документів виданих судом, друга для позасудових документів. І з цього вже четверта позиція яка фактично в чергове знищує правову визначеність.

Суд зазначив:

91. З огляду на все вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, оскільки у цій справі спірні правовідносини пов`язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем (фізичною особою) йому грошових коштів, то спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, які стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. При цьому, враховуючи відсутність між сторонами господарських правовідносин, як і спору про право, який виник з таких правовідносин, відсутність імперативних норм процесуального закону про віднесення такого виду спору до юрисдикції господарських судів, спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.,Гриціва М. І.,Желєзного І. В., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича, третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павлюк Назар Васильович, про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за безпідставне володіння коштами

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І. В. на постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів Папоян В. В., Агєєва О. В., Мальованого Ю. М.

У березні 2021 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 21 листопада 2018 року відповідач відкрив виконавчі провадження № 57756205 та № 57756223 про стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ПП «Дніпровський краєвид 07» 24 694 733,13 грн та 416 156 грн відповідно.

21 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 57756205 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І. В. виніс постанову про стягнення з боржника (ПАТ «Промінвестбанк») основної винагороди у розмірі 2469173,31 грн та постанову про об`єднання виконавчих проваджень № 5776205 та № 57756223 у зведене виконавче провадження № 57756223.

08 січня 2019 року постановою приватного виконавця повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) за заявою стягувача, оскільки накази, видані Господарським судом м. Києва у справі № 910/11965/16, повернуто стягувачу без виконання. У подальшому стягувач - ПП «Дніпровський краєвид 07» звернувся до іншого приватного виконавця - Корольова В. В. із заявою про виконання вказаного судового наказу.

07 березня 2019 року постановою приватного виконавця Корольова В. В. завершено виконавче провадження № 58266649 внаслідок повного виконання рішення суду та стягнуто основну винагороду приватного виконавця.

У липні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І. В. звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н. В. із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» суми основної винагороди у розмірі 2 469 173,31 грн на підставі його постанови від 21 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 57756205 з виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/11965/16.

30 вересня 2019 року приватний виконавець Павлюк Н. В. стягнув з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 469 173,31 грн (винагорода приватного виконавця), закінчивши виконавче провадження № 59564465.

Посилаючись на те, що вказані кошти приватний виконавець Жаботинський І. В. набув безпідставно, банк просив стягнути їх з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також відсотки за користування грошовими коштами у період з 30 вересня 2019 року до 15 лютого 2021 року у розмірі 102 284,66 грн.

05 березня 2021 року ухвалою Дружківського міського суду Донецької області у відкритті провадження відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд першої інстанції керувався тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оспорює отримання відповідачем коштів у вигляді основної винагороди за вчинення виконавчих дій приватним виконавцем.

21 липня 2021 року постановою Донецького апеляційного суду ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 05 березня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відсутні підстави для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Суд зазначив, що позовні вимоги пов`язані з недоговірними зобов`язаннями, а саме з набуттям майна без достатньої правової підстави. Доводи, на які посилається позивач, та сам факт набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави є обставинами, які підлягають встановленню під час вирішення питання щодо задоволення позовних вимог по суті та повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

03 серпня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про розгляд справи в порядку цивільного судочинства. Відносини щодо стягнення основної винагороди приватного нотаріуса є публічно-правовими. До спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення, зокрема, основної винагороди можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

22 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України. Суд вбачає підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20, у якій зазначено, що спір у даній справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку приватного виконавця, що, відповідно, унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, та від висновку Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18, в якій спір з подібними правовідносинами розглянутий за правилами цивільного судочинства.

26 жовтня 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І. В. залишено без задоволення. Постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про те, що оскільки у цій справі спірні правовідносини пов`язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем (фізичною особою) йому грошових коштів, то спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, які стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. При цьому з огляду на відсутність між сторонами господарських правовідносин, як і спору про право, який виник з таких правовідносин, а також відсутність імперативних норм процесуального закону про віднесення такого виду спору до юрисдикції господарських судів, спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Таких висновків щодо юрисдикції спору дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20 та у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18, підстав для відступу від яких не вбачається.

Не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Стосовно терміна «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28 - 30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8 - 4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21 - 23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18 - 20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19 - 21)).

Предметом спору у цій справі є стягнення з приватного виконавця Жаботинського І. В. безпідставно набутих коштів у розмірі 2 469 173, 31 грн, які набуті відповідачем як основна винагорода приватного виконавця в межах виконавчого провадження № 57756205.

ПАТ «Промінвестбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 не як до фізичної особи, а як до приватного виконавця округу м. Києва, про що зазначено в позовній заяві.

Установлено, що на підставі звернення приватного виконавця Жаботинського І. В. про примусове виконання постанови про стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» суми основної винагороди від 21 листопада 2018 року іншим приватним виконавцем Павлюком Н. В. 16 липня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59564465, яке тим же приватним виконавцем закінчено без виконання 18 липня 2019 року на тій підставі, що рішення господарського суду виконано іншим (не ОСОБА_1 ) приватним виконавцем, якому і сплачено основну винагороду.

ОСОБА_1 оскаржив постанову приватного виконавця Павлюка Н. В. від 18 липня 2019 року, яку рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, було скасовано.

24 вересня 2019 року приватний виконавець Павлюк Н. В. виніс постанову про відновлення виконавчого провадження № 59564465 за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» основної винагороди на підставі постанови у виконавчому провадженні № 57756205 від 21 листопада 2018 року.

30 вересня 2019 року на виконання постанови про стягнення основної винагороди приватний виконавець Павлюк Н. В. стягнув з ПАТ «Промінвестбанк» 2 469 173,31 грн та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Після вчинення виконавчих дій приватного виконавця Павлюка Н. В. рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року було скасовано 29 січня 2021 року постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, а ОСОБА_1 відмовлено в позові.

Позивач вважав, що після ухвалення постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2021 року поновлено чинність постанови приватного виконавця Павлюка Н. В. від 18 липня 2019 року про закінчення виконавчого провадження, а стягнення основної винагороди приватним виконавцем Жаботинським І. В. вчинено безпідставно, тому останній неправомірно набув грошові кошти.

Разом з тим при розгляді справи суд має визначити суб`єктний склад правовідносин, стороною якого є приватний виконавець, який виніс постанову про стягнення основної винагороди, предмет спору - стягнення такої винагороди та характер спірних правовідносин, які виникли виключно з виконання рішення господарського суду та винесених приватним виконавцем постанов про стягнення основної винагороди.

На спірні правовідносини поширюється Закон № 1404-VIII, згідно зі статтею 1 якоговиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої - сьомої статті 31 зазначеного Закону за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо зазначену суму стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного та приватного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Тобто Законом № 1404-VIII установлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору (основної винагороди) та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону такі постанови виконавця є самостійним виконавчим документом.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).

Така судова практика є сталою.

Отже, між сторонами не існувало і не існує інших правовідносин, ніж з підстав виконання судового рішення між позивачем, який був боржником у виконавчому провадженні, та відповідачем - приватним виконавцем, при цьому винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця, щодо скасування якої матеріали справи доказів не містять, а отже, можна передбачити, що вона є чинною.

Тобто спір виник щодо постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди.

Інший підхід для визначення характеру спірних правовідносин уможливить для сторін зловживання своїми правами та може допустити існування позовів між цими сторонами з тих же підстав і з таким же фактично предметом, якщо брати до уваги лише формулювання позовних вимог позивача.

Оскільки спір виник з виконання рішення господарського суду, таке може спричинити відповідне звернення і до суду господарської юрисдикції, як це стало можливим у цивільній юрисдикції, бо позивач послався на статтю 1212 ЦК України та заявив про стягнення процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами.

Разом з тим спір виник фактично з виконання постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, яку приватний виконавець Жаботинський І. В. звернув до виконання, унаслідок чого ПАТ «Промінвестбанк», на думку останнього, поніс майнові втрати, тобто йому було спричинено майнову шкоду.

Указаний спір слід розглядати як адміністративний, що прямо передбачено у спеціальному законі, та враховувати вимоги КАС України.

Помилковим є висновок про те, що позов ПАТ «Промінвестбанк» про стягнення винагороди приватного виконавця підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 1212 ЦК України як стягнення безпідставно набутих коштів і не належить до компетенції адміністративного суду.

Разом з тим касаційні суди - Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20 та Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18 зробили висновок, що аналогічні спори у справах не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку приватного виконавця, що, відповідно, унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Вважаємо, що наявні підстави для відступу від правового висновку Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду у зазначених вище постановах.

У цій частині є підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27 січня 2021 року у справі № 917/341/19. В іншій частині висновки Касаційного господарського суду відповідають усталеній позиції Великої Палати Верховного Суду.

На наше переконання, апеляційний суд порушив норми процесуального права, що потягло скасування законної й обґрунтованої ухвали суду першої інстанції, тому необхідно було касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Судді О. М. Ситнік

М. І. Гриців

І. В. Желєзний

О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 107748110