Постанова ВП ВС про строки звернення до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року

м. Київ

Справа № 803/1149/18
Провадження № 11-98апп22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (далі - ГУ ДПС), Головного управління Державної казначейської служби у Волинській області (далі - Казначейство) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пені,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - зобов`язати Луцьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ОДПІ), правонаступником якої є ГУ ДПС у Волинській області, внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування сум податку на додану вартість (далі - Реєстр заяв, ПДВ відповідно) за періоди: листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року в загальному розмірі 3 753 558 грн;

- стягнути з Державного бюджету України пеню за порушення строків відшкодування ПДВ за періоди: листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року в розмірі 3 588 462,49 грн.

На обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 послався на те, що під час господарської діяльності постачались імпортні товари і, як наслідок виникла бюджетна заборгованість з ПДВ, яку було заявлено до відшкодування. За результатами перевірки податковим органом правомірності заявлених сум бюджетного відшкодування приймались податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) про зменшення суми від`ємного значення ПДВ. За наслідками судових оскаржень спірні ППР скасовані, оскільки встановлено неправомірність зменшення контролюючим органом сум бюджетного відшкодування з ПДВ у загальному розмірі 3 753 558 грн.

Позивач також зазначав, що бюджетне відшкодування до 1 квітня 2017 року здійснювалося за відповідними заявами зі складанням контролюючим органом висновку та наданням його Казначейству. З 1 квітня 2017 року підставами для отримання платником податків належної суми бюджетного відшкодування визначено відображення податковим органом у Реєстрі заяв інформації про узгодження.

На час звернення із цим позовом до суду суми бюджетного відшкодування не були відображені контролюючим органом у жодному з реєстрів, тому оскільки ФОП ОСОБА_1 не було відшкодовано відповідних сум бюджетного відшкодування, він вважав, що має право на нарахування пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК) за період з 1 січня 2011 року по 31 травня 2018 року в розмірі 3 588 462,49 грн.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2018 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОДПІ внести до Реєстру заяв необхідні дані щодо відшкодування на користь позивача сум ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року в загальному розмірі 3 753 558 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нову постанову, якою:

- у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання контролюючого органу внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування на користь ФОП ОСОБА_1 сум ПДВ відмовлено;

- позовну вимогу в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_1 пені за порушення строків відшкодування сум ПДВ за деклараціями за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року за період з 2011 року по 21 червня 2015 року - залишено без розгляду;

- зобов`язано контролюючий орган нарахувати та виплатити позивачу пеню, відповідно до пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК за період з 22 червня 2015 року по дату завершення 1095 днів від дня виникнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, зазначеного в деклараціях з ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року постанову апеляційного суду від 25 квітня 2019 року скасував у частині зобов`язання ГУ ДПС нарахувати та виплатити ФОП ОСОБА_1 пеню відповідно до пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК за період з 22 червня 2015 року по дату завершення 1095 днів від дня виникнення бюджетної заборгованості з ПДВ, зазначеного в деклараціях з ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року, та в цій частині справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті постанову суду у цій справі залишено без змін.

При цьому, касаційний суд вказав, що судом апеляційної інстанції неправильно обраховано початок перебігу строку, з якого позивач має право звернутися до суду щодо стягнення пені на бюджетну заборгованість невідшкодованих сум ПДВ, а отже, суд апеляційної інстанції фактично не перевірив строк звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами, чим порушив норми процесуального права. Також зауважив, що дата звернення позивача до суду про стягнення пені, а саме 21 червня 2018 року, не є датою, з якою норми ПК пов`язують початок перебігу строку для такого звернення (1095 днів).

Під час нового перегляду Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції від 24 липня 2018 року скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Волинській області нарахувати та виплатити ФОП ОСОБА_1 пеню відповідно до пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК за період з 22 червня 2015 року по дату завершення 1095 днів від дня виникнення бюджетної заборгованості з ПДВ, зазначеного в деклараціях з ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року та прийняв постанову, якою позовну заяву в цій частині залишив без розгляду.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про стягнення пені на бюджетну заборгованість невідшкодованих сум ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року з пропуском 1095-денного строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК, а також зазначив, що суд не ставить під сумнів установлені в цій справі фактичні обставини справи, зокрема щодо беззаперечного права позивача на отримання відповідних узгоджених сум бюджетного відшкодування ПДВ за спірні періоди.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на: неправильне застосування судом положень пункту 102.5 статті 102, пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 822/553/17, від 2 лютого 2021 року у справі № 810/1506/17 та від 11 лютого 2021 року у справі № 804/2352/17; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 102.5 статті 102 ПК у подібних правовідносинах; порушення норм процесуального права у зв`язку з безпідставним застосуванням приписів статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), внаслідок чого позовну заяву залишено без розгляду, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Також скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій, викладених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 14 березня 2019 року у справі № 822/553/17, відповідно до яких пеня нараховується на суму бюджетної заборгованості та не залежить від волевиявлення платника ПДВ, а визначений законодавством строк 1095 днів також свідчить на користь того, що ПК надано можливість захистити своє право на стягнення пені у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням державою ПДВ протягом цього строку, та вказує на помилковість висновку судів, що позовні вимоги про стягнення пені за прострочення бюджетного відшкодування ПДВ можуть бути пред`явлені в межах строку, визначеного положеннями КАС.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС просить залишити скаргу без задоволення, рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що рішення є законним й обґрунтованим. При цьому відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що позовна вимога про стягнення несвоєчасно відшкодованого ПДВ з Держбюджету має бути заявлена в межах, встановлених пунктом 102.5 статті 102 ПК, тобто протягом 1095 днів.

У відзиві на касаційну скаргу Казначейство також просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що рішення є законним й обґрунтованим. Обґрунтування відзиву Казначейства аналогічні мотивам відзиву ГУ ДПС.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 2 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 , а ухвалою від 27 липня 2022 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС.

Зазначене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду обґрунтоване наявністю виключної правової проблеми для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, яка полягає у з`ясуванні питання щодо початку строку обчислення нарахування пені у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням державою ПДВ та строку звернення платника податків за захистом своїх прав до адміністративного суду, тобто застосування статей 122, 123 КАС.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 вересня 2022 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною п'ятою статті 346 КАС, дослідивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання сформульованої вище Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду виключної правової проблеми, дійшла таких висновків.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, що підтверджується копіями витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У межах здійснення підприємницької діяльності протягом різних періодів часу в позивача виникло від`ємне значення ПДВ, яке підлягало бюджетному відшкодуванню. У ході здійснення перевірки правомірності нарахування сум бюджетного відшкодування з ПДВ, за результатами яких складено відповідні акти перевірки, було винесено ППР щодо зменшення сум бюджетного відшкодування з ПДВ.

За наслідками оскарження таких ППР, вимоги позивача про їх скасування були задоволені.

Підтвердженням зазначених обставин є:

- постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року у справі № 2-а-19080/09/0370, якою визнано протиправним та скасовано ППР № 0004481701/3 від 17 жовтня 2008 року. Суд встановив неправомірність рішення контролюючого органу щодо відмови в бюджетному відшкодуванні ПДВ за листопад 2007 року на суму 201 708 грн;

- постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року у справі № 2а-2420/10/0370, якою визнано протиправним та скасовано ППР № 0004771701/3 від 11 грудня 2009 року. Суд встановив неправомірність рішення контролюючого органу щодо відмови в бюджетному відшкодуванні ПДВ за квітень 2008 року на суму 198 549 грн;

- постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року у справі № 2а-19267/09/0370, якою визнано протиправним та скасовано ППР № 0004991701/3 від 19 грудня 2008 року. Суд встановив неправомірність рішення контролюючого органу щодо відмови в бюджетному відшкодуванні ПДВ за травень 2008 року на суму 265 256 грн;

- постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2012 року у справі № 2а-19268/09/0370, якою визнано протиправним та скасовано ППР № 0004981701/3 від 19 грудня 2008 року. Суд встановив неправомірність рішення контролюючого органу щодо відмови в бюджетному відшкодуванні ПДВ за червень 2008 року на суму 134 340 грн;

- постанова Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2014 року у справі № 2а-1080/10/0370 якою визнано протиправним та скасовано ППР № 0005631701/3 від 2 квітня 2009 року. Суд встановив неправомірність рішення контролюючого органу щодо відмови в бюджетному відшкодуванні ПДВ за серпень 2008 року на суму 139 580 грн;

- постанова Волинського окружного адміністративного суду від 4 червня 2010 року у справі № 2а-1235/10/0370, якою визнано протиправним та скасовано ППР № 0003911701/3, № 0003941701/3 від 9 квітня 2010 року, № 0003831701/3, № 0003891701/3 від 15 квітня 2010 року, № 00006511701/2 від 17 травня 2010 року, № 00006611701/0 від 16 лютого 2010 року, № 0001381701/2 від 20 травня 2010 року. Суд встановив неправомірність рішення контролюючого органу щодо відмови у бюджетному відшкодуванні ПДВ в загальному розмірі 380 704 грн, а саме: за вересень 2009 року на суму 5 670 грн, за жовтень 2009 року на суму 114 401 грн, за листопад 2009 року на суму 152 513 грн, за грудень 2009 року на суму 108 120 грн;

- постанова Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2014 року у справі № 2а-3463/10/0370, якою визнано протиправним та скасовано ППР № № 0001841701/3, 0001851701/3, 0002581701/3, 0002651701/3, 0003141701/2 від 19 листопада 2010 року. Суд встановив неправомірність рішення контролюючого органу щодо відмови в бюджетному відшкодуванні ПДВ в загальному розмірі 1 853 588 грн, а саме: за березень 2010 року на суму 752 308 грн; за квітень 2010 року на суму 608 657 грн; за травень 2010 року на суму 260 702 грн; за червень 2010 року на суму 231 921 грн;

- постанова Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2013 року у справі № 2а-14540/09/0370, якою визнано протиправним та скасовано ППР № 0001081701/0, № 0001091701/0 від 22 лютого 2008 року. Суд встановив неправомірність рішення контролюючого органу щодо відмови в бюджетному відшкодуванні ПДВ за листопад 2007 року на суму 126 468 грн;

- постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року у справі № 2а-17847/09/0370, якою визнано протиправним та скасовано ППР № 0003671701/0 від 1 квітня 2008 року. Суд встановив неправомірність рішення контролюючого органу щодо відмови в бюджетному відшкодуванні ПДВ за грудень 2007 року на суму 215 208 грн;

- постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року у справі № 2а-19356/09/0370, якою визнано протиправним та скасовано ППР № 0005311701/3 від 22 січня 2009 року. Суд встановив неправомірність рішення контролюючого органу щодо відмови в бюджетному відшкодуванні ПДВ за липень 2008 року на суму 238 157 грн.

Таким чином, вказаними рішеннями судів у період 2012-2014 років встановлено неправомірність рішень контролюючого органу щодо відмови позивачу в бюджетному відшкодуванні та обґрунтованість декларування позивачем ПДВ на загальну суму 3 753 558 грн.

Несвоєчасне повернення сум бюджетного відшкодування з ПДВ обумовило звернення позивача до суду із цим позовом.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду 19 січня 2023 року розглянула адміністративну справу № 140/1770/19 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС, Казначейства про стягнення заборгованості з відшкодування ПДВ у розмірі 3 588 462,49 грн та постановила рішення про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права.

При цьому суд дійшов, зокрема, висновку, що платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, відповідно до вимог положень частини другої статті 122 КАС.

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 14 березня 2019 року у справі № 822/553/17 та від 15 лютого 2021 року у справі № 280/4452/18 про те, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.

У справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що касаційний перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).

Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, якою залишено без розгляду позовну вимогу про зобов`язання Головного управління ДПС у Волинській області нарахувати та виплатити ФОП ОСОБА_1 пеню відповідно до пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК за період з 22 червня 2015 року по дату завершення 1095 днів від дня виникнення бюджетної заборгованості з ПДВ, зазначеного у деклараціях з податку на додану вартість за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року, у зв`язку з тим, що позивачем пропущений встановлений пунктом 102.5 статті 102 ПК строк звернення до суду з розглядуваною позовною вимогою і ним не заявлено про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з ПДВ протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми вважаються бюджетною заборгованістю, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 ПК нараховується пеня.

Передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов`язку з повернення суми бюджетного відшкодування з ПДВ протягом строку, визначеного статтею 200 ПК.

Нарахування пені пов`язується саме з недотриманням суб`єктами владних повноважень положень статті 200 ПК, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з ПДВ.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок невідшкодування йому відповідної суми.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 5 КАС закріплено право особи на звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та викладено перелік можливих способів їх захисту.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК передбачено право платника податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Таким чином, законодавцем надано платнику податків можливість захистити своє право шляхом оскарження не тільки рішення контролюючого органу, а й шляхом оскарження дії чи бездіяльності контролюючого органу.

Право платника податків на стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ та нарахованої пені повинно бути реальним і забезпечуватись практичною можливістю, в тому числі шляхом звернення до суду.

Що стосується процесуальних строків звернення до суду, то порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначається КАС (стаття 1 цього Кодексу), процесуальні строки звернення до суду є обов`язковою складовою процедури її ініціації (частина перша статті 122 КАС). Тривалість такого строку та початок відліку є його обов`язковими елементами, які визначаються залежно від предмета судового оскарження та обраного позивачем способу захисту порушеного права.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 122 КАС, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 123 КАС встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Процесуальним наслідком пропущення строків звернення до адміністративного суду стаття 123 КАС передбачає повернення позову чи залишення його без розгляду (залежно від стадії виявлення судом факту пропуску).

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок яких відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Для цілей розгляду судом термінових спорів у статті 270 КАС визначено, що днем бездіяльності є останній день встановленого законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення (частина четверта цієї статті).

При цьому слід враховувати, що запровадження строків звернення до суду слугує меті досягнення правової визначеності щодо правомірності акта (рішення, дії, бездіяльності) держави в особі її органів; після спливу строків правовідносини набувають ознак стабільності.

Попри те, як убачається з викладеного вище обґрунтування, у разі залишення без розгляду внаслідок спливу строку звернення до суду позову щодо реалізації права на бюджетне відшкодування / стягнення пені право особи на підтверджену судом суму такого відшкодування не вичерпується, а протиправна поведінка держави не легітимізується.

ПК не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою.

Встановлений статтею 102 ПК строк давності у 1095 днів поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).

Однак положення пункту 102.5 статті 102 ПК не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.

У справі, що розглядається, відсутні підстави для врахування й положень норми пункту 56.18 статті 56 ПК, оскільки остання є відсильною до статті 102 ПК та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.

У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов`язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.

Аналіз положень статті 102 ПК, у тому числі й пункту 102.5 цієї статті, вказує на те, що ці норми не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС, яка встановлює загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

З наведеного убачається, що платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості прийняти рішення по суті заявлених позовних вимог, оскільки позивач не звертався до суду першої інстанції із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, а цей суд у порядку статті 123 КАС не надав можливості позивачу скористатися правом подати відповідну заяву, в якій вказати причини поважності пропуску строку звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції вказаних процесуальних порушень суду першої інстанції не виправив.

Крім того, як уже зазначалось, на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року скасовані всі судові рішення в справі № 140/1770/19 про стягнення на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованості з відшкодування ПДВ та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а вимоги ФОП ОСОБА_1 про стягнення пені прямо залежать від розгляду його первинних вимог з відшкодування ПДВ.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною четвертою статті 353 КАС визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались норм процесуального права задля з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а також з урахуванням вище зазначених висновків у справі з відшкодування ПДВ, судові рішення в частині позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити ФОП ОСОБА_1 пеню відповідно до пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК за період з 22 червня 2015 року по дату завершення 1095 днів від дня виникнення бюджетної заборгованості з ПДВ, зазначеного у деклараціях з ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року, підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Задовольнити частково касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .

2. Скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року в частині позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 пеню за період з 22 червня 2015 року по дату завершення 1095 днів від дня виникнення бюджетної заборгованості з ПДВ, зазначеного в деклараціях з ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді: В. В. Британчук Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич Л. Й. Катеринчук Т. А. Чумаченко С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 109364573

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В.

на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року

у справі № 803/1149/18 (провадження № 11-98апп22) за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Волинській області; далі - ГУ ДФС у Волинській області, ГУ ДПС у Волинській області, ДФС, ДПС відповідно), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - ГУ ДКСУ у Волинській області; Казначейство відповідно) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пені

У червні 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - зобов`язати Луцьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ОДПІ), правонаступником якої є ГУ ДПС у Волинській області, внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування сум податку на додану вартість (далі - Реєстр заяв, ПДВ) за періоди: листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року в загальному розмірі 3 753 558 грн;

- стягнути з Державного бюджету України пеню за порушення строків відшкодування ПДВ за періоди: листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року в розмірі 3 588 462,49 грн.

На обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 послався на те, що під час господарської діяльності постачались імпортні товари і, як наслідок виникла бюджетна заборгованість з ПДВ, яку було заявлено до відшкодування. За результатами перевірки податковим органом правомірності заявлених сум бюджетного відшкодування приймались податкові повідомлення-рішення про зменшення суми від`ємного значення ПДВ. За наслідками судових оскаржень спірні податкові повідомлення-рішення скасовані, оскільки встановлено неправомірність зменшення контролюючим органом сум бюджетного відшкодування з ПДВ у загальному розмірі 3 753 558 грн.

Позивач також зазначав, що бюджетне відшкодування до 1 квітня 2017 року здійснювалося за відповідними заявами зі складанням контролюючим органом висновку та наданням його Казначейству. З 1 квітня 2017 року підставами для отримання платником податків належної суми бюджетного відшкодування визначено відображення податковим органом у Реєстрі заяв інформації про узгодження.

На час звернення із цим позовом до суду суми бюджетного відшкодування не були відображені контролюючим органом у жодному з реєстрів, тому оскільки ФОП ОСОБА_1 не було відшкодовано відповідних сум бюджетного відшкодування, він вважав, що має право на нарахування пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК) за період з 1 січня 2011 року по 31 травня 2018 року в розмірі 3 588 462,49 грн.

Суду розглядали справу неодноразово.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2018 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОДПІ внести до Реєстру заяв необхідні дані щодо відшкодування на користь позивача сум ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року в загальному розмірі 3 753 558 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Волинській області нарахувати та виплатити ФОП ОСОБА_1 пеню, відповідно до пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК за період з 22 червня 2015 року по дату завершення 1095 днів від дня виникнення бюджетної заборгованості з ПДВ, зазначеного у деклараціях з ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року, та в цій частині позов залишив без розгляду.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про стягнення пені на бюджетну заборгованість невідшкодованих сум ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року з пропуском 1095-денного строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК, та суд не ставить під сумнів установлені у цій справі фактичні обставини справи, зокрема щодо беззаперечного права позивача на отримання відповідних узгоджених сум бюджетного відшкодування ПДВ за спірні періоди.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою у якій, посилаючись на: неправильне застосування судом положень пункту 102.5 статті 102, пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 822/553/17, від 2 лютого 2021 року у справі № 810/1506/17 та від 11 лютого 2021 року у справі № 804/2352/17; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 102.5 статті 102 ПК у подібних правовідносинах; порушення норм процесуального права у зв`язку з безпідставним застосуванням приписів статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), внаслідок чого позовну заяву залишено без розгляду, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Також скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій, викладених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 822/553/17, відповідно до яких пеня нараховується на суму бюджетної заборгованості та не залежить від волевиявлення платника ПДВ, а визначений законодавством строк 1095 днів також свідчить на користь того, що ПК надано можливість захистити своє право на стягнення пені у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням державою ПДВ протягом цього строку, та вказує на помилковість висновку судів, що позовні вимоги про стягнення пені за прострочення бюджетного відшкодування ПДВ можуть бути пред`явлені в межах строку, визначеного положеннями КАС.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 2 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 , а ухвалою від 27 липня 2022 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що ця справа містить виключну правову проблему. Наявність такої проблеми обґрунтована тим, що є різні правові підходи в адміністративній, господарській і цивільній юрисдикціях щодо початку строку обчислення нарахування пені та строку звернення до адміністративного суду, тобто застосування статей 122, 123 КАС.

При цьому спірним у цій справі є питання правильного обчислення строку початку обчислення пені та строку звернення до суду з позовом про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ.

З описаної судом проблематики убачається, що вона обумовлена обставинами конкретно цієї справи та пов`язана з вирішенням питання ефективного способу захисту прав позивача у зв`язку із тривалим допущенням податковим органом порушення строку здійснення бюджетного відшкодування з ПДВ.

Також суд касаційної інстанції зазначив, що ФОП ОСОБА_1 вимушений був ініціювати численні судові позови, оскаржуючи спочатку податкові повідомлення-рішення, однак, незважаючи на вирішення спорів на його користь, не отримав бюджетного відшкодування суми ПДВ. У подальшому звертаючись до суду, вимагав визнання судами бездіяльності суб`єкта владних повноважень, стягнення суми ПДВ та пені або зазначав інші можливі способи захисту порушеного права.

З 2007 року і до фактичного відшкодування суми ПДВ у 2020 році змінювались податкове законодавство та судова практика, але дієвого механізму захисту порушеного права не напрацьовано. Така ситуація може стати наслідком порушення принципів права, зокрема незабезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами (принцип пропорційності).

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 вересня 2022 року прийняла до розгляду зазначену справу.

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Так, приймаючи справу до розгляду, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що з огляду на принцип верховенства права, який передбачає наявність правової визначеності, а також на те, що Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду дійшла переконання, що ця справа містить виключну правову проблему, наявні правові підстави для передачі її на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики. Отже, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.

З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

На нашу думку, згідно із частиною п`ятою статті 346 КАС відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Так, підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 346 КАС, передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Лише за наявності такої умови справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Мотивація колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо наявності виключної правової проблеми у цій справі фактично зводиться до питання застосування строків реалізації права позивача на отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі, встановленому судом, стягнення пені,нарахованої за порушення строків відшкодування ПДВ, а також способу (порядку і строків) його судового захисту за правового регулювання та обставин, що склалися.

Суддями Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду напрацьовано кілька юридично аргументованих, істотно відмінних правових бачень як щодо матеріального, так і щодо процесуального аспектів ключового питання у цій справі, які викладені в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС та стисло зазначені вище.

За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Однак, на нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку про прийняття справи до розгляду цим судом.

Для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак:

1) справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

2) є необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

3) існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;

4) існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:

а) немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі за наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;

г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 347 КАС питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

На думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у цій справі виключна правова проблеми характеризується наявністю кількох істотно відмінних правових бачень щодо матеріального і процесуального аспектів питання застосування строків реалізації права позивача на отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі, встановленому судом, та стягнення пені, нарахованої за порушення строків відшкодування ПДВ.

Однак звертаємо увагу на те, що, зокрема, у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 809/2644/14 за аналогічних обставин цей суд констатував, що у позивача право на відшкодування з бюджету сум ПДВ виникло після підтвердження такого права за результатами судового оскарження податкових повідомлень рішень, які були прийняті після заявлення ТОВ «Росан-агро» сум ПДВ до відшкодування, тобто перебіг строку звернення позивачем з позовом про стягнення бюджетної заборгованості розпочався з дня набрання законної сили судовими рішеннями за результатами апеляційного оскарження постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2009 року у справі № 2-а-6028/08/0970.

При цьому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав необґрунтованими посилання контролюючого органу на порушення позивачем строку звернення з позовом про стягнення бюджетної заборгованості, зважаючи на те, що в силу положень у пункту 102.5 статті 102 ПК при зверненні до суду з позовом про стягнення суми бюджетного відшкодування застосовується строк 1095 днів з моменту, коли особа отримала право на таке відшкодування.

Також вважаємо за необхідне зазначити, що положеннями статті 2 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону № 1402-VIII діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Таким чином, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питання про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем.

Отже, на вирішення Великої Палати Верховного Суду поставлено питання про можливість застосування норм матеріального та процесуального права, яке може вирішити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду як належний суд.

На нашу думку, наведене в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 липня 2022 року обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 803/1149/18.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не навела належного обґрунтування факту наявності виключної правової проблеми, тобто не встановила/ не мотивувала відсутності, суперечливості, неповноти, невизначеності (неясність, нечіткість) або/та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, у тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

До того ж Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 14 березня 2019 року в справі № 822/553/17 дійшов висновку про те, що позовні вимоги стосовно стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ можуть бути заявлені в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів, і, як наслідок, позицію судів попередніх інстанцій про можливість звернення до суду з такими позовними вимогами лише в межах строку, визначеного частиною другою статті 99 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), визнав помилковою, а тому можна вважати, що практика вирішення таких спорів є сформованою. Подібний правовий висновок викладено у постанові суду касаційної інстанції від 2 лютого 2021 року в справі № 810/1506/17.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що описана ситуація має ознаки системної загальнодержавної проблеми, що лежить в основі такого роду порушень, і одночасно виключної правової проблеми, яка потребує вирішення на рівні Великої Палати Верховного Суду.

Водночас виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Оскільки ця справа також не відповідає кількісному і якісному критеріям наявності у ній виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, то, на нашу думку, у наведеному обґрунтуванні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду немає підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Волинській області; Казначейства про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пені за порушення строків відшкодування ПДВ.

На наш погляд, саме Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду повинен ухвалити одне з кінцевих рішень по суті заявлених вимог, а не передавати справу до Великої Палати Верховного Суду.

Отже, відповідно до частини шостої статті 347 КАС у зв`язку з відсутністю підстав для прийняття справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вона підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Судді Великої Палати

Верховного Суду О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

Джерело: ЄДРСР 107140911

[ANTIRAID]

Судді Великої палати, на мій погляд, в чергове створили правову невизначеність зі строками звернення до суду для захисту від свавілля держави. Тепер прийдеться одночасно оскаржуючи відмови у бюджетному відшкодуванні, також звертатись з позовами про його стягнення та нарахування пені.

Суд зазначив, що аналіз положень статті 102 ПК, у тому числі й пункту 102.5 цієї статті, вказує на те, що ці норми не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС, яка встановлює загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

З наведеного убачається, що платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Пількова К. М., Ткача І. В.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 (провадження № 11-98апп22) за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Волинській області; далі - ГУ ДФС у Волинській області, ГУ ДПС у Волинській області, ДФС, ДПС відповідно), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - ГУ ДКСУ у Волинській області; Казначейство відповідно) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пені

Короткий виклад історії справи

У червні 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - зобов`язати Луцьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ОДПІ), правонаступником якої є ГУ ДПС у Волинській області, внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування сум податку на додану вартість (далі - Реєстр заяв, ПДВ відповідно) за періоди: листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року,

березень - червень 2010 року в загальному розмірі 3 753 558 грн;

- стягнути з Державного бюджету України пеню за порушення строків відшкодування ПДВ за періоди: листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року в розмірі 3 588 462,49 грн.

На обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 послався на те, що під час господарської діяльності постачались імпортні товари і, як наслідок, виникла бюджетна заборгованість з ПДВ, яку було заявлено до відшкодування. За результатами перевірки податковим органом правомірності заявлених сум бюджетного відшкодування приймались податкові повідомлення-рішення про зменшення суми від`ємного значення ПДВ. За наслідками судових оскаржень спірні податкові повідомлення-рішення скасовані, оскільки встановлено неправомірність зменшення контролюючим органом сум бюджетного відшкодування з ПДВ у загальному розмірі 3 753 558 грн.

Позивач також зазначав, що бюджетне відшкодування до 1 квітня 2017 року здійснювалося за відповідними заявами зі складанням контролюючим органом висновку та наданням його Казначейству. З 1 квітня 2017 року підставами для отримання платником податків належної суми бюджетного відшкодування визначено відображення податковим органом у Реєстрі заяв інформації про узгодження.

На час звернення із цим позовом до суду суми бюджетного відшкодування не були відображені контролюючим органом у жодному з реєстрів, тому оскільки ФОП ОСОБА_1 не було відшкодовано відповідних сум бюджетного відшкодування, він вважав, що має право на нарахування пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК) за період з 1 січня 2011 року по 31 травня 2018 року в розмірі 3 588 462,49 грн.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2018 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОДПІ внести до Реєстру заяв необхідні дані щодо відшкодування на користь позивача сум ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року в загальному розмірі 3 753 558 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Волинській області нарахувати та виплатити ФОП ОСОБА_1 пеню відповідно до пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК за період з 22 червня 2015 року по дату завершення 1095 днів від дня виникнення бюджетної заборгованості з ПДВ, зазначеного в деклараціях з ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року, та в цій частині позов залишив без розгляду.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про стягнення пені на бюджетну заборгованість невідшкодованих сум ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року з пропуском 1095-денного строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК, та суд не ставить під сумнів установлені в цій справі фактичні обставини справи, зокрема щодо беззаперечного права позивача на отримання відповідних узгоджених сум бюджетного відшкодування ПДВ за спірні періоди.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на: неправильне застосування судом положень пункту 102.5 статті 102, пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 822/553/17, від 2 лютого 2021 року у справі № 810/1506/17 та від 11 лютого 2021 року у справі № 804/2352/17; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 102.5 статті 102 ПК у подібних правовідносинах; порушення норм процесуального права у зв`язку з безпідставним застосуванням приписів статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), внаслідок чого позовну заяву залишено без розгляду, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 лютого 2023 року задовольнила частково апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , скасувала рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року в частині позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу пеню за період з 22 червня 2015 року по дату завершення 1095 днів від дня виникнення бюджетної заборгованості з ПДВ, зазначеного в деклараціях з ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року, а справу в цій частині направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодопогашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позбавлена можливості прийняти рішення по суті заявлених позовних вимог, оскільки позивач не звертався до суду першої інстанції із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, а цей суд у порядку статті 123 КАС не надав можливості позивачу скористатися правом подати відповідну заяву, в якій вказати причини поважності пропуску строку звернення до суду. Суд апеляційної інстанції вказаних процесуальних порушень суду першої інстанції не виправив.

Крім того, на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року скасовані всі судові рішення у справі № 140/1770/19 про стягнення на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованості з відшкодування ПДВ, та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, зазначених вище, а вимоги ФОП ОСОБА_1 про стягнення пені прямо залежать від розгляду його первинних вимог з відшкодування ПДВ.

Підстави та мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.

Судовими рішеннями в період з 2012 по 2014 рік встановлено неправомірність рішень контролюючого органу щодо відмови позивачу в бюджетному відшкодуванні та обґрунтованість декларування позивачем ПДВ на загальну суму 3 753 558 грн.

Несвоєчасне повернення сум бюджетного відшкодування з ПДВ обумовило звернення позивача до суду із цим позовом.

Держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з ПДВ протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми вважаються бюджетною заборгованістю, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 ПК нараховується пеня.

Передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов`язку з повернення суми бюджетного відшкодування з ПДВ протягом строку, визначеного статтею 200 ПК.

Нарахування пені пов`язується саме з недотриманням суб`єктами владних повноважень положень статті 200 ПК, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з ПДВ.

Право платника податків на стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ та нарахованої пені повинно бути реальним і забезпечуватись практичною можливістю, в тому числі, шляхом звернення до суду.

Що стосується процесуальних строків звернення до суду, то порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначається КАС (стаття 1 цього Кодексу), процесуальні строки звернення до суду є обов`язковою складовою процедури її ініціації (частина перша статті 122 КАС). Тривалість такого строку та початок відліку є його обов`язковими елементами, які визначаються залежно від предмета судового оскарження та обраного позивачем способу захисту порушеного права.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 122 КАС, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 123 КАС встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Процесуальним наслідком пропущення строків звернення до адміністративного суду стаття 123 КАС передбачає повернення позову чи залишення його без розгляду (залежно від стадії виявлення судом факту пропуску).

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Для цілей розгляду судом термінових спорів статтею 270 КАС визначено, що днем бездіяльності є останній день встановленого законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення (частина четверта цієї статті).

Застосовуючи аналогічний підхід (за відсутності іншого), слід було б визначити останній день повноважень, наданих законом кожному з переліку уповноважених державою органів, на вчинення відповідних дій у сфері його відповідальності й контролю, проте, як було зазначено вище, такого не встановлено.

За обставинами справи, констатуємо, що в період з 2012 по 2014 рік судовими рішеннями встановлено неправомірність контролюючого органу у відмові позивачу в бюджетному відшкодуванні ПДВ на загальну суму 3 753 558 грн.

Таким чином, на наше переконання, у цій справі за позовом ФОП ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пені наявна триваюча бездіяльністьподатковогооргану і кожен її наступний день є новим днем початку відліку строку ініціювання її припинення через суд.

При цьому слід враховувати те, що запровадження строків звернення до суду слугує меті досягнення правової визначеності щодо правомірності акта (рішення, дії, бездіяльності) держави в особі її органів; після спливу строків правовідносини набувають ознак стабільності.

Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку виконання обов`язку відповідним суб`єктом.

Тобто бездіяльність податкового органу щодо повернення суми бюджетного відшкодування та зобов`язання вчинити певні дії є триваючим правопорушенням, що фактично позбавляє платника податків права на вільне володіння майном протягом значного часу. Окрім цього, характер триваючого правопорушення повинен оцінюватися судом в кожному конкретному випадку індивідуально.

Отже, присічного строку, з настанням якого держава може вважатися вільною від виконання відповідного обов`язку, не існує, адже в цьому випадку триваюче правопорушення у вигляді протиправної бездіяльності податкового органу щодо повернення суми бюджетного відшкодування припиняється з моменту виконання обов`язку щодо сплати бюджетного відшкодування, право на яке є у платника податків.

Таким чином, факт нарахування пені нерозривно пов`язується з фактом існування заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що дозволяє стверджувати про пеню як про міру відповідальності держави перед платником податків за порушення нею свого обов`язку вчасно відшкодувати від`ємне значення з ПДВ. При цьому, така пеня нараховується рівно стільки часу, скільки триває наведене вище порушення держави у вигляді нездійснення державними органами необхідного комплексу дій з відшкодування ПДВ. А відтак нарахування і виплата зазначеної вище пені є похідним зобов`язанням держави від основного зобов`язання - погасити суму заборгованості з відшкодування ПДВ. Тому на дату погашення заборгованості з бюджету державою має бути сплачена і пеня, нарахована на таку заборгованість.

Крім того, вважаємо за необхідне наголосити і на практиці Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини» і «Москаль проти Польщі»). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Такий самий висновок викладено і в пункті 71 рішення Європейського суду з прав людини «Рисовський проти України», а саме що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, акцентуємо увагу на тому, що положення пункту 200.23 статті 200 ПК визначають, що невідшкодовані платникам податку протягом визначеного строку суми ПДВ, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, на яку нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Висновки

З огляду на викладене, беручи до уваги висновки Європейського суду з прав людини, з урахуванням обставин цієї справи можна дійти висновку про те, що держава не може отримувати вигоду від невиконання таких, що набрали законної сили, судових рішень за позовом ФОП ОСОБА_1 шляхом невпровадження та невиконання процедур щодо їх належного виконання.

Тому Велика Палата Верховного Суду, на нашу думку, не повинна була скеровувати справу на новий судовий розгляд, а ухвалити остаточне рішення за касаційною скаргою позивача.

Судді Великої Палати

Верховного Суду О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

Ж. М. Єленіна

М. І. Гриців

Г. Р. Крет

К. М. Пільков

І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 109871731