Постанова КАС, що залишила в силі рішення Дніпровського райсуду Києва про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу


ANTIRAID

Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/20625/21 Головуючий у 1 інстанції: Чех Н.А.
Провадження № 22-ц/824/761/2023 Доповідач: Шебуєва В.А.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: 

судді-доповідача Шебуєвої В.А.,
суддів Мельника Я.С., Гуля В.В.,
секретар Шевченко Т.В.,

розглянувши апеляційні скарги Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м. Києва Почтар Валентини Леонтіївни, Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м. Києва Почтар В.Л., Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначила, що з 25.08.2020 року і на даний час працює вчителем біології і хімії у Спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №120 м.Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу. 04.10.2021 року МОЗ видало наказ №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». 08.11.2021 року директором школи виданий наказ №213-к, відповідно до якого її відсторонили від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Вказаний наказ вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню. В оскаржуваному наказі відсутні належні правові підстави прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення; вона зазнала протиправного втручання в право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через це була позбавлена можливості заробляти на життя власною працею, була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я. Зазначений наказ МОЗ не встановлює та не передбачає, що діяльність визначених у ньому працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, у зв`язку з чим відсутні підстави для відсторонення, що передбачені в ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Вважає, що має враховуватися не лише ст.12 вказаного Закону, а й спеціальний нормативно-правовий акт - Календар профілактичних щеплень в Україні, яким встановлюється перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей календар визначає перелік обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показниками, і він не передбачає щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2. 

ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати наказ керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м.Києва №213-к від 08.11.2021 року про її відсторонення; зобов`язати Спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів №120 м.Києва поновити її на роботі шляхом допуску до роботи на посаді вчителя біології та хімії у Спеціалізованій школі І-ІІІ ступнів №120 м.Києва та стягнути з Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м.Києва на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м.Києва №213-к від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 . Зобов`язано Спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів №120 м.Києва поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді вчителя біології та хімії у Спеціалізованій школі І-ІІІ ступнів №120 м.Києва. Стягнуто з Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м.Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі - 61 335,12 грн. Стягнуто з Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м.Києва судовий збір в розмірі 2 724,00 грн. в дохід держави.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

17 травня 2022 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено додаткове рішення про стягнення з Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правову допомогу у розмірі 8300,00 грн.

В апеляційній скарзі Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта суд першої інстанції безпідставно виходив з положень ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яким передбачений обов`язок робити щеплення від конкретно визначених хвороб, а саме: від дифтерії, кашлюку, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу, а вакцинація від COVID-19 є добровільною. Відповідно до положень абз. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення віл інфекційних хвороб» вказаний вище перелік інфекційних хвороб, від яких необхідно обов`язково робити щеплення, не с вичерпним. У абзаці 2 вказаної статті зазначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Відповідний перелік був встановлений наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» № 2153 від 04.10.2021 р., до якого були включені і працівники закладів середньої освіти. Суд не дав належної оцінки п. 41-6 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яким встановлений обов`язок для керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) таких працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Відтак, роботодавець діяв відповідно до положень законодавства України, яким було передбачено, що ОСОБА_1 підлягала обов`язковому щепленню COVID-19, та була відсторонена від роботи у зв`язку з ненаданням документів на підтвердження щеплення або наявність протипоказань до щеплення. На думку апелянта відсторонення позивачки від роботи не може вважатися дискримінацією. Обов`язкова вакцинація згідно з практикою Європейського суду з прав людини є виправданою в демократичному суспільстві з метою охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання, що спростовує твердження позивача про втручання в її право на життя, право на працю та дискримінація за ознакою щеплення. У постанові від 10.03.2021 року у справі №331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Отже, вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. 

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу просить відмовити у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу. На думку апелянта визначена ОСОБА_1 сума витрат на правничу допомогу є завищеною та не відповідає складності справи. Позивачка не надала суду договір про надання їй правничої допомоги, який би передбачав сплату витрат на правничу допомогу саме у визначеному нею розмірі, та детального опису робіт (послуг), виконаних адвокатом. Позивачка не надала доказів направлення Спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва копії квитанції про сплату витрат в сумі 3300 грн.

В апеляційній інстанції представник Керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м. Києва Почтар В.Л. підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

В судове засідання представник апелянта та ОСОБА_1 не з`явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.

Вислухавши пояснення представника Керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м. Києва Почтар В.Л., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 25.08.2020 року працює вчителем біології і хімії у Спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №120 м.Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу.

Відповідно до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. N 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" визначено, що обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

08.11.2021 року директором школи видано наказ №213-к, відповідно до якого ОСОБА_1 була відсторонена від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Підставою зазначено: наказ МОЗ від 04.10.2021 року №2153; повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 ОСОБА_1 від 25.10.2021 №01-19/278, акт «Про оформлення ознайомлення з повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та отримання його копії від 28.10.2021 №1.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Визнав протиправним та скасував наказ керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м.Києва №213-к від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 , зобов`язав Спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів №120 м.Києва поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді вчителя біології та хімії у Спеціалізованій школі І-ІІІ ступнів №120 м.Києва; стягнув з Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м.Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі - 61 335,12 грн.

Колегія суддів не убачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.

За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 10 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Статтею 43 Закону № 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи викладене, для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 «Про затвердження Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності».

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21 про відсторонення від роботи працівника з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зазначила, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Відтак, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене Законом. Приписи Законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 25 жовтня 2021 року №01-19/278. В подальшому, 08.11.2021 року директором Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м.Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу виданий наказ №213-к, відповідно до якого ОСОБА_1 була відсторонена від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Підставами зазначено: наказ МОЗ від 04.10.2021 року №2153; повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 ОСОБА_1 від 25.10.2021 №01-19/278, акт «Про оформлення ознайомлення з повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та отримання його копії від 28.10.2021 №1.

Разом з тим, у вказаному повідомленні від 25.10.2021 №01-19/278 та в наказі від 08.11.2021 року №213-к не було зазначено обставин, які вказують на необхідність відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції представник Керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м. Києва Почтар В.Л. з 01 листопада 2021 року по 22 листопада 2021 року, тобто на час видання оспорюваного ОСОБА_1 наказу, школа працювала дистанційно. 

Отже, відсторонення ОСОБА_1 від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Колегія суддів не убачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м. Києва №213-к від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 та стягнення з Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №120 м. Києва на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 рокупідлягає залишенню без задоволення.

Колегія суддів також не вбачає підстав для скасування додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Кравець і партнери» 16.11.2021 року укладений договір про надання правничої (правової) допомоги № 212.

Згідно квитанції від 23.11.2021 року ОСОБА_1 сплатила АБ «Кравець і партнери» 5000,00 грн. за складення позовної заяви. Згідно квитанції від 17.01.2022 року ОСОБА_1 сплатила АБ «Кравець і партнери» 3 300,00 грн. за участь в судовому засіданні.

Надання послуг адвокатами АБ «Кравець і партнери» ОСОБА_1. підтверджується матеріалами справи. Позивачка надала суду відповідний розрахунок витрат на правничу допомогу та акти виконаних робіт, в яких описано послуги/роботи, виконані адвокатом, за які проводилася оплата.

Відповідач Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу не подала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та не надала доказів на підтвердження того, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є завищеною та не відповідає складності справи. 

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу на користь ОСОБА_1 фактично понесених витрат на правничу допомогу в сумі 8300,00 грн.

Доводи апеляційної скарги Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу не спростовують таких висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 березня 2023 року.

Суддя-доповідач Шебуєва В.А.

Судді Мельник Я.С.

Гуль В.В.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/109728951

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Київський апеляційний суд з врахуванням позиції Великої палати Верховного суду (без України) та Конституції України захистив права вчительки на працю та існування, яке в неї хотів відібрати Кабмін Шмигаля та МОХ Ляшка разом з директором школи. Саме так і відбудовується довіра до суду, і ніякі міжнародні експерти для цього не потрібні.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show