Постанова ВААС що залишила в силі рішення ЛОАС про визнання незаконною відмови в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку (7-й прикордонний загін)


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2023 року

Львів

Справа № 380/15558/22 пров. № А/857/1894/23 А/857/3569/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року та на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року, ухвалені суддею Грень Н.М. у м.Львові у порядку письмового провадження за правилами спрошеного позовного провадження у справі №380/15558/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 29 вересня 2022 року, прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_3 майстер- сержантом ОСОБА_2 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321653) не чинити перешкод ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в перетині державного кордону України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують навчання, крім випадків передбачених статею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що під час перетинання державного кордону України 29.09.2022 у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Рава-Руська-Хребене» ним було подано підтверджуючі документи, необхідні для виїзду з території України. Однак, відповідачем безпідставно відмовлено у перетинанні державного кордону України, не вказавши конкретних причин відмови, а саме не вказано конкретних документів, які повинні були бути подані ОСОБА_1 для виїзду за кордон та були не подані. Зазначає, що він є студентом денної форми навчання Вищої Школи Підприємництва і Адміністрації в Любліні (Республіка Польща). Водночас зауважує, що винятки, які передбачені п.2-6 Правил перетинання кордону і стосуються переліку осіб, визначених ст.23 Закону України «Про мобілізаціну підготовку та мобілізацію», не містять застережень щодо здобувавчів освіти, які навчаються у іноземних закладах освіти.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 від 29 вересня 2022 року, прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_3 майстер- сержантом ОСОБА_2 . В решті вимог відмовлено. Здійснено розподіл понесених позивачем витрат на сплату судового збору.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішенням, відповідач оскаржив їх в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувані рішення ухвалені з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційних скаргах.

Просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити, зменшити суму витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що надані позивачем при перетинанні кордону документи не дозволяли посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, прийняти рішення про надання дозволу на перетинання кордону. Згідно доводів скаржника позивачем не були надані належним чином оформлені документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційні скарги не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в їх задоволенні слід відмовити.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до Довідки про прийняття іноземця на стаціонарну форму навчання до Вищої Школи Підприємництва і Адміністрації у Любліні (м. Люблін, Республіка Польща) від 19 серпня 2022 року зарахований до навчального закладу на період навчання з 01 жовтня 2022 року по 30 вересня 2024 року.

Відповідно до довідки від 19 серпня 2022 року Вищої Школи Підприємництва і Адміністрації у Любліні, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 , зарахований на навчання у Вищу Школу Підприємництва і Адміністрації в Любліні в навчальному році 2022/2023, форма навчання - стаціонарна, факультет: Менеджмент, 1 семестр. Навчання триває 4 семестри. Плановий термін закінчення: 30 вересня 2024 року (а.с. 16-21).

Згідно з Довідкою для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формою освіти за №275, виданою 19 вересня 2022 року Дарницьким районним у місті Києві територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, ОСОБА_1 у відповідності до п. 9 ст. 17 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" має право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу). Заперечень щодо виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає. Довідка дійсна протягом 6 (шести) місяців з дати її видачі (а.с.12).

Відповідно до Посвідчення про приписку №0-27, ОСОБА_1 має відстрочку від призову до 01 жовтня 2023 року (а.с.13-15).

Згідно з Довідкою про прийом іноземця на навчання, виданої 19 серпня 2022 року Вищою Школою Підприємництва і Адміністрації у Любліні, ОСОБА_1 виконав вимоги процесу набору студентів і прийнятий на навчання. Студент починає навчатись з 01 жовтня 2022 року на платній основі (а.с.23-25).

Зі змісту Довідки №433/21/22, виданої 09 серпня 2022 року Вищою Школою Підприємництва і Адміністрації у Любліні, слідує, що ОСОБА_1 здійснив оплату за навчання на першому курсі навчального року 2022/2023 у розмірі 4 706 злотих. Вказані обставини підтверджуються також квитанцією №RC_GFIKI5VOJLMS15POMYUO від 26 липня 2022 року (а.с.26-29).

Крім того, відповідно до договору оренди укладеного у серпні 2022 року між позивачем та ТОВ "Студент Депо Дует", ОСОБА_1 орендував кімнату у студентському домі " ІНФОРМАЦІЯ_6 " ( АДРЕСА_2 ). Термін оренди згідно вказаного договору - з 01 вересня 2022 року по 30 червня 2023 року, розмір місячної орендної плати становить 765 злотих (а.с. 30).

Позивачем сплачено за послуги оренди гуртожитку, що підтверджується переказом з рахунку на рахунок ТОВ "Студент Депо Дует" від 05 вересня 2022 року на суму 765 злотих та переказом з рахунку від 07 жовтня 2022 року на суму 765 злотих (а.с.31-36).

Рішенням інспектора прикордонної служби вищої категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_3 майстер-сержантом Мартином А.С. від 29 вересня 2022 року відмовлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України у на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також Закону України "Про затвердження указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року" громадянина України ОСОБА_4 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, за відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як він не зміг надати на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Позивач, вважаючи рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину україни, який досяг 16-річного віку, прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_3 майстер- сержантом ОСОБА_2 від 29 вересня 2022 року протиправним, звернувся до суду з вимогами про його скасування.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що позивач мав право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно з пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, а тому оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційних скарги, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В розумінні статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 року за №133/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», внесена часткова зміна до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18.04.2022 року №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» постановлено на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 12.08.2022 року №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» постановлено на часткову зміну пункту 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З матеріалів справи встановлено, що 29 вересня 2022 року позивач прибув до Міжнародного автомобільного пункту пропуску через державний кордон України «Рава-Руська-Хребенне» з метою виїзду з України до Республіки Польща для проходження навчання, під час дії на території України правового режиму воєнного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Відповідно до ч.3 ст.14 Закону №1710-VI особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.

Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі Закон №3543-ХІІ) під визначенням «мобілізація» розуміється комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Пунктами 2 та 12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 №57, передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Відповідно до п.2-6 зазначених Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно зі статтею 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, зокрема, здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач зарахований до навчального закладу - Вищої Школи Підприємництва і Адміністрації у Любліні (м. Люблін, Республіка Польща) на період навчання з 01 жовтня 2022 року по 30 вересня 2024 року.

Поряд з цим, згідно довідки Дарницького районного у місті Києві територіального центу комплектування та соціальної підтримки №275 від 19 вересня 2022 року ОСОБА_1 у відповідності до п. 9 ст. 17 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" має право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу). Заперечень щодо виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає. Довідка дійсна протягом 6 (шести) місяців з дати її видачі (а.с.12).

Системне тлумачення положень Указу Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та пункту 6 частини 1 статті 8 Закону України №389-VIII дозволяє дійти висновку, що військове командування (Генеральний штаб Збройних Сил України, Командування об`єднаних сил Збройних Сил України, командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управління оперативних командувань, командири військових з`єднань, частини Збройних Сил України, Державна прикордонна служба України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національна гвардія України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) уповноважене запроваджувати та здійснювати заходи в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян.

При цьому, органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, відповідно до затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 Положення, є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам.

Складаючи стосовно позивача вказану довідку, Дарницький районний у місті Києві територіальний цент комплектування та соціальної підтримки оцінив статус особи та документи надані такою особою, тоді як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав доказів того, що така довідка містить ознаки підробленого документу або містить недостовірну, сфальсифіковану інформацію.

Оскільки обмеження виїзду за кордон для військовозобов`язаних у зв`язку із запровадженням воєнного стану та проведенням загальної мобілізації запроваджуються з метою забезпечення виконання ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, тоді як позивач тимчасово від виконання відповідного обов`язку звільнений як здобувач фахової вищої освіти, право позивача на виїзд з України з метою навчання не могло бути обмеженим, а оскаржуване рішення відповідачем прийняте без урахування дотримання принципу пропорційності між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване таке рішення.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України визначені у статті 6 Закону № 3857-XII і такі не передбачають тимчасове обмеження права громадян України на виїзд з України для навчання у випадку надання особі відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу).

Слід зазначити, що в оскаржуваному рішенні як підставу тимчасового обмеження позивача у праві виїзду з України вказано ненадання на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, тоді як покликання у вказаному рішенні на пункт 2-6 Правил №57 відсутні.

Судом першої інстанції також слушно вказано на те, відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано конкретних документів, які повинні були бути подані позивачем для виїзду за кордон, однак не подані. При цьому, можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону України прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів, чого зроблено відповідачем не було.

За наведених обставин та нормативно-правового регулювання, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин позивачем під час перетину державного кордону надано встановлений чинним законодавством України військово-обліковий документ, із зазначенням наявності інформації щодо позивача в обліках військовозобов`язаних, яким надано відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу), також надані документи, які підтверджують статус особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на виїзд з України.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляцйної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що прийняте відповідачем 29.09.2022 рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 - громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, не відповідає визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям правомірності, що має наслідком його скасування як протиправне.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині постанови суду першої інстанції зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Тобто, наведеною нормою визначено, що додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, не вирішені основним рішенням.

Водночас, додаткове судове рішення за юридичною природою є засобом доповнення вже ухваленого судового рішення, не може змінювати суті основного судового рішення та перелік підстав, за яких суд може прийняти додаткове судове рішення, є вичерпним.

За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).

Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи слідує, що позивачем клопотання про стягнення понесених судових витрат було заявлено у позовній заяві із одночасним наданням доказів їх понесення, що вказує на дотримання позивачем порядку та строків зверненя із такою заявою, що визначені ч.7 ст. 139 КАС України. Додатково докази представником позивача було долучено до клопотання про ухвалення додаткового рішення.

З наявних у матеріалах справи доказів та додатково наданих представником позивача судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Кравцем Р.Ю. на підставі ордеру серії АА №1234374. Рахунком на оплату №632 від 11.10.2022, Актом надання послуг №474 від 24.10.2022 приймання наданих послуг, квитанцією №0.0.2702690122.1 підтверджується здійснення оплати позивачем наданих адвокатом послуг згідно визначеного даним актом переліку та у розмірі, визначеному рахунком.

Судом першої інстанції, частково задовольняючи вимоги заяви, враховано умови Договору про надання правничої допомоги №183 від 07.10.2022, укладеного між позивачем та Адвокатським обєднанням «КРАВЕЦЬ І ПАРТНЕРИ», а також неспівмірність заявлених до стягнення витрат рівню складності справи, виконаній адвокатом роботі (надання послуг), затраченому часу.

Так, п. 4.1 згаданого Договору вартість послуг за надання правничої допомоги визначається у Додатку №1 до Договору. У свою чергу, Додатком №1 до Договору про надання правничої допомоги №183 від 07.10.2022 сторонами погоджено,що авансовий платіж становить 10000 грн. Також сторни погодили, що вартість послуги «підготовка та подача позровної заяви» становить від 4000 грн.

Таким чином, оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір, розмір якого є обгрунтованим та пропорційним до задоволених позовних вимог у розмірі 4000,00 грн, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Натомість, відповідачем не спростовано стягнутого на користь позивача розміру понесених витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційних скарг не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваних рішеннях.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законних рішеннь, які скасуванню не підлягають.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року у справі №380/15558/22 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний

Джерело: ЄДРСР 110860893

Link to comment
Share on other sites

УХВАЛА

19 червня 2023 року

м. Київ

справа №380/15558/22

адміністративне провадження № К/990/21336/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року, на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2023 року

у справі №380/15558/22

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 29 вересня 2022 року, прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_1 майстер- сержантом ОСОБА_2 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321653) не чинити перешкод ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в перетині державного кордону України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують навчання, крім випадків передбачених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року, ухваленим за наслідками розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 від 29 вересня 2022 року, прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_1 майстер- сержантом ОСОБА_2 . В решті вимог відмовлено. Здійснено розподіл понесених позивачем витрат на сплату судового збору.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2023 року апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року у справі №380/15558/22 без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, скаржник звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.

За таких обставин додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2023 року у справі №380/15558/22 також може бути оскаржене у касаційному порядку лише у випадках, наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, відповідачем не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Водночас, колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.

Суд вважає, що наведені заявником у касаційні скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржником, зокрема, не надано доказів відсутності єдиної правозастосовчої практики по аналогічним спорам.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення.

Також касаційна скарга не містить і доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій питань права згідно з чинним законодавством України, Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотримуватися своїх позитивних зобов`язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.

З наведених скаржником доводів не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Скаржник не продемонстрував й наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність, за таких конкретних обставин справи, в даній справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Верховний Суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року, на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2023 року у справі №380/15558/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська

Джерело: ЄДРСР 111629707

Link to comment
Share on other sites

З рішенням Львівського окружного адміністративного суду можна ознайомитись за посиланням - https://forum.antiraid.com.ua/topic/14195-rishennja-loas-pro-viznannja-protipravnim-ta-skasuvannja-rishennja-pro-vidmovu-v-peretinanni-derzhavnogo-kordonu-gromadjaninu-ukrayini-jakij-dosjag-16-richnogo-viku/

 

Link to comment
Share on other sites

Це чергова наша справа про оскарження неправомірної заборони громадянам України перетинати державний кордон України. Перша та апеляційна інстанція задовольнили наш позов, а касаційна інстанція відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прикордонників.

Фактично, на сьогодні, у законодавстві України не існує заборони у перетині кордоні, а те що роблять посадові особи ДПСУ є кримінальним злочином за який вони понесуть відповідальність.

 

Link to comment
Share on other sites

  • ANTIRAID changed the title to Постанова ВААС що залишила в силі рішення ЛОАС про визнання незаконною відмови в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку (7-й прикордонний загін)

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show