Постанова ВП ВС після ЄСПЛ яким констатовано безпідставність поновлення строку про скасування рішення апеляційного суду та направлення справи для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року

м. Київ

Справа № 643/5369/16

Провадження № 11-28зва23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (судді Курило Л. В., Русанова В. Б., Присяжнюк О. В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі міста Харкова (далі - УПФ) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Московського районного суду міста Харкова з адміністративним позовом, у якому зазначила, що перебуває на обліку в УПФ та з 4 лютого 2003 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» у розмірі 81 % заробітної плати.

У зв'язку з підвищенням посадових окладів за місцем колишньої роботи позивачки вона 11 квітня 2016 року отримала довідку № 8010/30-04 про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію.

12 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до УПФ із заявою про перерахунок пенсії з розрахунку 81 % середнього заробітку головного спеціаліста згідно з указаною довідкою.

Проте УПФ протоколом з розгляду спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій, від 12 квітня 2016 року відмовило позивачці у перерахунку пенсії з посиланням на те, що Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 1 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення особам, яким пенсії призначалися відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», тому призначені державним службовцям пенсії не перераховуються.

ОСОБА_1 вважає протиправною відмову в перерахунку їй пенсії, тому просила суд:

- визнати протиправним рішення УПФ щодо відмови їй у перерахунку пенсії державного службовця згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»;

- зобов'язати УПФ провести перерахунок та виплату пенсії державного службовця, призначеної в розмірі 81 % заробітної плати державного службовця на підставі довідки від 11 квітня 2016 року № 8010/30-04 з 1 квітня 2015 року у зв'язку з підвищенням зарплати державних службовців згідно з названою постановою уряду.

Московський районний суд міста Харкова, розглянувши справу в порядку скороченого провадження, постановою від 6 червня 2016 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним рішення УПФ щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії державного службовця з 1 грудня 2015 року та зобов'язав відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії державного службовця, призначеної в розмірі 81 % заробітної плати державного службовця, з 1 квітня 2016 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Згідно з вимогами частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час прийняття постанови, було встановлено строк на її оскарження - 10 днів з дня отримання копії постанови.

УПФ подало апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції 28 червня 2016року.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 липня 2016 року відмовив у задоволенні клопотання УПФ про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків протягом 10 днів з моменту отримання копії ухвали шляхом направлення суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 606 грн 32 коп.

Оскільки протягом установленого судом строку, а саме до 2 серпня 2016 року, УПФ вимоги ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року не виконало та не усунуло недоліки апеляційної скарги, скаргу було повернуто ухвалою цього суду від 13 вересня 2016 року.

У січні 2017 року УПФ удруге подало апеляційну скаргу на постанову Московського районного суду міста Харкова від 6 червня 2016 року.

Разом з апеляційної скаргою УПФ заявило клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, і Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 лютого 2017 року поновив цей строк.

У названій ухвалі апеляційного суду зазначено, що на обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку заявник посилався на те, що вже подавав апеляційну скаргу на згадану постанову суду першої інстанції, однак суд залишив її без руху, а потім повернув у зв'язку з несплатою УПФ судового збору.

Апеляційний суд зазначені скаржником підстави пропуску строку визнав поважними та відкрив апеляційне провадження у справі, за наслідками якого 22 лютого 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» з 1 січня 2015 року внесено зміни до статті 37-1 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу»і викладено цю норму в редакції, яка передбачає, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України. Такі зміни не визнавались неконституційними.

За висновком суду, оскільки уряд не визначив умови та порядок проведення перерахунку призначених пенсій державних службовців у зв'язку з підвищенням окладів з 1 січня 2015 року, а Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ «Про державну службу» (набрав чинності 1 травня 2015 року) визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року№ 1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,яким не передбачено перерахунку пенсії у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, то пенсія позивачки перерахунку не підлягає.

У силу вимог статті 1832 КАС у редакції, чинній на час прийняття апеляційним судом постанови, вона не підлягала касаційному оскарженню.

17 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) із заявою (присвоєно номер 64516/17). Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки відкриття апеляційного провадження та скасування рішення, ухваленого на її користь, порушило принцип юридичної визначеності.

20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України» (заяви № 23342/14, 42968/15, 1686/17, 64516/17; далі - Рішення), у якому зазначив, що вже встановлював порушення принципу юридичної визначеності за подібних обставин у рішеннях у справах «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, від 3 квітня 2008 року) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13, від 29 жовтня 2015 року). І, беручи до уваги обставини заяв, Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі. Суди, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.

Отже, за висновком Суду, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо всіх заявників, у тому числі й щодо ОСОБА_1

ЄСПЛ постановив зобов'язати державу-відповідача сплатити заявникам суми, зазначені в додатку до рішення (пункт 4 резолютивної частини рішення).

Як убачається з додатка до Рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2022 року, ОСОБА_1 (заява № 64516/17) як відшкодування моральної шкоди присуджено 500 євро.

Ухвалення Судом Рішення, на думку ОСОБА_1 , є підставою для перегляду й скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року(про відмову в задоволенні позову) з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п'ятої статті 361 КАС, а саме у зв'язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

ОСОБА_1 вважає, що характер установлених ЄСПЛ порушень під час апеляційного перегляду її справи ставлять під сумнів результат такого перегляду і це є передумовою для повторного розгляду справи. На переконання заявниці, усунення допущених апеляційним судом порушень та відновлення її юридичного стану має бути здійснено шляхом скасування постанови цього суду від 22 лютого 2017 року та залишення в силі постанови Московського районного суду міста Харкова від 6 червня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, викладені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Утілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС.

На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України», у якому з огляду на свою практику у справах «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, від 3 квітня 2008 року) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13, від 29 жовтня 2015 року) констатував порушення Україною, в тому числі і щодо ОСОБА_1 , пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з порушенням принципу юридичної визначеності (пункти 6, 7 рішення).

ЄСПЛ вказав на те, що суди у справах заявників, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом № 3477-IV, іншими нормативно-правовими актами.

За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Якщо виходити з хронології, характеру (змісту) та послідовності здійснених апеляційним судом дій під час вирішення питання про поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження в цій справі, конкретний прояв яких був установлений Судом і знаходить своє відображення в сенсі фактичних обставин справи, то у вимірі сказаного рішення суду апеляційної інстанції про поновлення строку відповідачу на апеляційне оскарження, відкриття апеляційного провадження та про відмову в задоволенні позову, прийняті у формі ухвали від 2 лютого 2017 року та нової постанови від 22 лютого 2017 року відповідно, належить визнати такими, що постановлені з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства, одним з яких є вимога про розгляд справи з дотриманням передбаченого статтею 6 КАС принципу верховенства права.

Частиною п'ятою статті 368 КАС передбачено, що за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

Констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті цієї справи можуть бути усунуті в спосіб скасування рішень апеляційного суду, постановлених на етапі поновлення строку на апеляційне оскарження й ухвалення рішення за наслідками апеляційного провадження, з направленням справи до того самого суду для вирішення питань, пов'язаних з прийняттям апеляційної скарги УПФ, та постановлення рішень відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

Отже, заява ОСОБА_1 в частині скасування постанови від 22 лютого 2017 року підлягає задоволенню.

Щодо залишення в силі рішення суду першої інстанції, постановленого на користь заявниці, то ці вимоги заяви не можуть бути задоволені, позаяк ні Рішення Суду, ні фактичні обставини справи не вказують на потребу і можливість визнання його таким. Ухвалення такого рішення буде передчасним і суперечитиме висновку про необхідність повторного розгляду питань, пов'язаних із прийняттям апеляційної скарги відповідача, від вирішення яких, зокрема, й залежить набуття законної сили рішенням суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 361, 365, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Ю. Л. Власов К. М. Пільков М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко Є. А. Усенко С. Ю. Мартєв

Джерело: ЄДРСР 111908326

[ANTIRAID]

Суд зазначив, що констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті цієї справи можуть бути усунуті в спосіб скасування рішень апеляційного суду, постановлених на етапі поновлення строку на апеляційне оскарження й ухвалення рішення за наслідками апеляційного провадження, з направленням справи до того самого суду для вирішення питань, пов'язаних з прийняттям апеляційної скарги УПФ, та постановлення рішень відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

Отже, заява ОСОБА_1 в частині скасування постанови від 22 лютого 2017 року підлягає задоволенню.

Щодо залишення в силі рішення суду першої інстанції, постановленого на користь заявниці, то ці вимоги заяви не можуть бути задоволені, позаяк ні Рішення Суду, ні фактичні обставини справи не вказують на потребу і можливість визнання його таким. Ухвалення такого рішення буде передчасним і суперечитиме висновку про необхідність повторного розгляду питань, пов'язаних із прийняттям апеляційної скарги відповідача, від вирішення яких, зокрема, й залежить набуття законної сили рішенням суду першої інстанції.