Постанова ВП ВС щодо прав учасників фермерського господарства на приватизацію землі, прав прокурора про звернення до суду, вигаданих підстав створення ФГ та правомірне втручання у право власності

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

20 червня 2023 року

м. Київ

Справа № 633/408/18
Провадження № 14-86цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О. С.

суддів: Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Лобойко Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Харківської місцевої прокуратури № 2 до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадаструу Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі Бурлака І. В., Зарошевського О. М., Яцини В. Б.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2018 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадаструу Харківській області(далі - ГУ Держгеокадастру в Харківській області), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням голови Печенізької районної державної адміністрації від 20 листопада 2012 року № 453 з урахуванням розпорядження від 14 листопада 2013 року № 30 надано в оренду ОСОБА_2 дві земельні ділянки загальною площею 101,8581 га (рілля) для ведення фермерського господарства, зокрема земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 39,5459 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1061, та земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 62,3122 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1062.

1.3. 30 грудня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 укладено два договори оренди землі, відповідно до яких зазначені вище земельні ділянки передані ОСОБА_2 в оренду на 49 років для ведення фермерського господарства.

1.4. 15 липня 2015 року ОСОБА_2 створено та зареєстровано фермерське господарство «Олта-А» (далі - ФГ «Олта-А»), в тому числі на зазначених двох земельних ділянках.

1.5. 02 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до ГУ Держгеокадастру в Харківській області з клопотанням про поділ земельних ділянок.

1.6. ГУ Держгеокадастру в Харківській області надано відповідний дозвіл від 10 вересня 2015 року № 19-20-11-7633/0/19-15, на підставі якого ОСОБА_2 провела поділ земельної ділянки площею 62,3122 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1062.

1.7. У подальшому на підставі заяви ОСОБА_2 як фізичної особи від 10 лютого 2016 року з нею укладено додаткову угоду від 01 березня 2016 року до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до якої пункт 2 договору викладено в наступній редакції: в оренду передаються 13 земельних ділянок загальною площею 62,3122 га з кадастровими номерами з 6324681000:02:001:1067 по 6324681000:02:001:1079 (площею від 4,6746 га по 5,2368 га), у тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071 площею 4,6902.

1.8. 02 квітня 2016 року відбулись загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А», на яких прийнято рішення провести приватизацію наведених вище земельних ділянок, які перебувають в користуванні фермерського господарства «Олта-А».

1.9. 08 квітня 2016 року члени фермерського господарства «Олта-А» подали до ГУ Держгеокадастру в Харківській області заяви про передачу їм у приватну власність відповідних земельних ділянок та 04 травня 2016 року управлінням видано 12 наказів, якими передано у власність фізичним особам 12 земельних ділянок, в тому числі наказом № 3620-СГ передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 63246781000:02:001:1071 і площею 4,6902 га. 01 червня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

1.10. 08 жовтня 2016 року проведені загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А», на якому прийнято рішення про виключення зі складу членів фермерського господарства ОСОБА_1 , а 17 січня 2017 року - про ліквідацію господарства.

1.11. Таким чином, на думку прокурора, метою отримання земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів із подальшою приватизацією.

1.12. Враховуючи викладене, прокурор просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071); скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28946817 від 01 червня 2016 року.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах та у відповідності до вимог ЗК України і Закону України «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а прокурором не доведено порушення прав та інтересів держави.

2.3. Постановою Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено. Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру в Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071). Скасовано рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846817 від 01 червня 2016 року.

2.4. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ГУ Держгеокадастру в Харківській області, передаючи у власність ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилось в його спроможності вести фермерське господарство, тобто самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої в заяві мети, не перевірило, чи не є така заява штучним створенням фермерського господарства з метою спрощеного, пільгового отримання земельної ділянки для використання її іншими суб`єктами господарювання в обхід передбаченої законом процедури - проведення прилюдних торгів.

3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

3.1. У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, повертаючи земельну ділянку у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру в Харківській області, обрав неналежний спосіб судового захисту, оскільки такий спосіб не відповідає ні віндикаційному, ні негаторному позову, тому не може бути задоволений. Крім того, заявник послався на те, що інші вимоги прокурора не є ефективним способом захисту порушеного права, відтак, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, задоволенню також не підлягають.

3.3. Також заявник наголосив на відсутності у прокурора повноважень на пред`явлення цього позову до суду та на вирішення апеляційним судом питання про права та обов`язки особи (ФГ «Олта-А»), яка не була залучена до участі у справі.

4. Позиція інших учасників справи

4.1. У березні 2021 року Харківська обласна прокуратура надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилалася на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду та просила залишити її без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення.

4.2. Також у березні 2021 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послалось на обґрунтованість касаційної скарги та просило її задовольнити, скасувати постанову апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

5. Рух справи в суді касаційної інстанції

5.1. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

5.2. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів, а ухвалою від 27 жовтня 2021 року - передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

5.3. Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року справу на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5.4. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду керувалася таким.

5.5. Ключовим питанням у справі, що переглядається, є застосування статті 32 ЗК України та статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» в контексті того, чи має право член фермерського господарства на виділення йому у власність земельної частки (паю) із земель цього господарства.

5.6. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні фермерського господарства.

5.7. Проте Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 (провадження № К/9901/61297/18) дійшов протилежного за змістом висновку, а саме про те, що право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.

5.8. Колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наведений підхід, висловлений Касаційним адміністративним судом, де-факто встановлює заборону на приватизацію землі фермерського господарства, наданої йому у користування. Це може призвести до анулювання прав членів фермерського господарства, передбачених у статті 32 ЗК України та статті 13 Закону № 973-IV.

5.9. Крім того, на думку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, в зазначеній постанові суду закладається суперечність між цими статтями та пунктом «а» частини першої статті 121 ЗК України. Адже, з одного боку, кожен громадянин (безвідносно до того, чи є він членом фермерського господарства) має право на безоплатну передачу йому земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства (тобто будь-якої ділянки) в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної міської ради, де знаходиться фермерське господарство (пункт «а» частини першої статті 121 ЗК України), а з іншого боку, така ж особа, яка є членом фермерського господарства, не має права на приватизацію земельної ділянки, що перебуває у користуванні фермерського господарства, і на якій вона працює.

5.10. З урахуванням викладеного Об`єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 (провадження № К/9901/61297/18).

6. Обставини справи

6.1. Суди встановили, що 30 грудня 2014 року між ГУ Держземагентства у Харківській області за ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062 площею 62,3122 га державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів Борщівської сільської ради на території Печенізького району Харківської області, строком на 49 років. Право оренди земельної ділянки було зареєстровано ОСОБА_2 у встановленому порядку.

6.2. 14 квітня 2015 року між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, за яким ОСОБА_2 прийняла вказану вище земельну ділянку.

6.3. 15 липня 2015 року створено фермерське господарство «Олта-А», яке знаходиться за адресою: вул. Кулика 41, смт Печеніги, Печенізький район, Харківська область, керівником якого є ОСОБА_2 .

6.4. 01 березня 2016 року між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до умов якої, зокрема, пункт 2 договору викладено в наступній редакції: «В оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 62,3122 га, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1067 площею 4,6933 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1068 площею 4,7616 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1069 площею 4,6746 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1070 площею 4,7081 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071 площею 4,6902 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1072 площею 4,7121 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1073 площею 4,7350 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1074 площею 4,7725 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1075 площею 4,8074 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:02:001:1076 площею 4,8298 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1077 площею 4,8367 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1078 площею 4,8541 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1079 площею 5,2368 га».

6.5. Того ж дня між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, за яким ОСОБА_2 прийняла наведені вище земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів Борщівської сільської ради на території Печенізького району Харківської області.

6.6. Протоколом № 4 загальних зборів засновників та членів ФГ «Олта-А» від 02 квітня 2016 року ухвалено: провести приватизацію земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ФГ «Олта-А», членами ФГ «Олта-А» за списками у відповідності до пунктів 1.2 і 1.5 Статуту ФГ «Олта-А» та у відповідності до чинного законодавства України; результати проведеного жеребкування щодо розподілу земельних ділянок між членами господарства; членам останнього написати відповідні заяви на ім`я керівника ГУ Держгеокадастру в Харківській області та подати їх до обласного органу Держгеокадастру в десятиденний термін (т. 1 а. с. 41-44).

6.7. Як вбачається з повідомлення відділу Держземагентства у Печенізькому районі Харківської області від 03 липня 2015 року, на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області розмір середньої земельної частки (паю) становить: ріллі - 5,76 га; сіножаті - 0,60 га; пасовища - 0,17 га; на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області - ріллі -4,76 га; сіножаті - 0,24 га; пасовища - 0,31 га.

6.8. 12 квітня 2016 року до ГУ Держгеокадастру у Харківській області за № М-7029/0/20-16 надійшла заява ОСОБА_1 про передачу йому на підставі статті 118 ЗК України у власність земельної ділянки площею 4,6902 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1071, яка перебуває у користуванні ФГ «Олта-А» на підставі договору оренди землі від 30 грудня 2014 року (т. 1 а. с. 54).

6.9. Наказом ГУ Держгеокадастру в Харківській області від 04 травня 2016 року № 3620-СГ передано громадянину - члену фермерського господарства «Олта-А» ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Борщівської сільської ради, площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071), зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 24 лютого 2016 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 863975463246) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в оренді ФГ «Олта-А» згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, розташовану за межами населених пунктів на території Борщагівської сільської ради Печенізького району Харківської області.

6.10. У пункті 3 цього Наказу передбачено оформити право власності на земельну ділянку після припинення ФГ «Олта-А» у визначеному законом порядку дії договору оренди землі від 30 грудня 2014 року (т. 1 а. с. 25).

6.11. 10 травня 2017 року ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (т. 2 а. с. 6-10).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

7. Щодо земель фермерського господарства

7.1. Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом № 973-IV та іншими нормативно-правовими актами України.

7.2. Згідно зі статтею 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

7.3. Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

7.4. Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

7.5. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).

7.6. При цьому згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

7.7. Нормами Закону № 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

7.8. Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

7.9 Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження

№ 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження

№ 14-262цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц (провадження

№ 14-407цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц (провадження

№ 14-51цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18 (провадження

№ 14-235цс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19 (провадження

№ 12-131гс19.

7.10. При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20) вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

7.11. Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19).

7.12. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18) та від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20)).

8. Щодо права члена фермерського господарства на приватизацію земельної ділянки

8.1. Частина перша статті 32 ЗК України передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

8.2. Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

8.3. За правилами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

8.4. Приписами частин першої та шостої статті 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

8.5. З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного статтею 32 ЗК України та статтею 13 Закону № 973-IV, фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

8.6. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України.

8.7. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

8.8. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформувати такий правовий висновок. Член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

9. Щодо відступу від висновків

9.1. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різного тлумачення законодавства у подібних спірних правовідносинах, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

9.2. Відступаючи від висновку Верховного Суду щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від такого висновку на користь іншого, або його конкретизувати, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.

9.3. У постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17, від 11 листопада 2021 року у справі № 817/67/18, від 30 серпня 2022 року у справі № 912/1520/21, від 11 листопада 2021 року у справі № П/811/2084/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 560/8837/20, від 27 липня 2022 року у справі № 816/1919/17 та ін. викладено правовий висновок, відповідно до якого право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника. Члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.

9.4. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

9.5. Ураховуючи правові висновки, які викладені у попередньому розділі цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок, викладений у наведених вище постановах Касаційного адміністративного суду, та зазначити, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у розмірі земельної частки (паю). Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

9.6. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ, зокрема, Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 44), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 8 червня 2021 року у справі № 487/8206/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 8 лютого 2022 року у справі № 761/13017/16-ц (пункт 46).

10. Щодо звернення прокурора до суду як самостійного позивача в інтересах держави

10.1. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що прокурор не мав права звертатися до суду із позовом. Велика Палата Верховного Суду, розглянувши питання повноважень прокурора щодо захисту прав держави в суді, вважає за необхідне зазначити наступне.

10.2. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10.3. Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

10.4. Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

10.5. Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

10.6. На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

10.7. Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

10.8. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

10.9. Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

10.10. Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

10.11. З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

10.12. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

10.13. При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

10.14. У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

10.15. У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

10.16. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

10.17. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

10.18. Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

10.19. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18).

10.20. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що прокурор звернувся до суду у березні 2020 року. На той час вона сформувала висновки, згідно з якими у разі оскарження прокурором рішення органу влади, який має повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, про надання права на земельну ділянку прокурор виступає у такій справі позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення - відповідачем (див., наприклад, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)).

10.21. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).

10.22. У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом державної влади, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного наказу. Прокурор вказав, що оскільки саме цей орган (Головне управління Держземагентства у Харківській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) допустив порушення інтересів у спірних правовідносинах, то він не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом. Тому Велика Палата Верховного Суду з огляду на судову практику не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що прокурор не підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі.

10.23. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов`язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

11. Щодо способу захисту порушеного права

11.1. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

11.2. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

11.3. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

11.4. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

11.5. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

11.6. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

11.7. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

11.8. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

11.9. Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

11.10. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У справі № 633/408/18 мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28946817 від 01 червня 2016 року.

11.11. Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

11.12. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

11.13. Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

12. Щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)

12.1. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

12.2. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

12.3. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

12.4. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

12.5. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

12.6. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

12.7. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

12.8. Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

12.9. Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

13. Щодо суті спору

13.1. Суди встановили, що ОСОБА_2 30 грудня 2014 року уклала із ГУ Держземагентства у Харківській області договір оренди землі, відповідно до умов якого отримала земельну ділянку площею 62,3122 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062 для ведення фермерського господарства.

13.2. 15 липня 2015 року створено ФГ «Олта-А», яке засновано на земельних ділянках для ведення фермерського господарства згідно з договорами оренди, укладеними: із ОСОБА_5 від 04 березня 2015 року на земельну ділянку площею 30 га з кадастровим номером 6324655100:01:004:01042; із ОСОБА_2 від 30 грудня 2014 року на земельну ділянку площею 39,5459 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1061; із ОСОБА_2 від 30 грудня 2014 року на земельну ділянку площею 62,3122 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062.

13.3. 01 березня 2016 року між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до умов якої, зокрема, пункт 2 договору викладено в наступній редакції: «В оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 62,3122 га, а саме, земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1067 площею 4,6933 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1068 площею 4,7616 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1069 площею 4,6746 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1070 площею 4,7081 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071 площею 4,6902 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1072 площею 4,7121 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1073 площею 4,7350 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1074 площею 4,7725 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1075 площею 4,8074 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:02:001:1076 площею 4,8298 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1077 площею 4,8367 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1078 площею 4,8541 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1079 площею 5,2368 га».

13.4. Протоколом № 4 загальних зборів засновників та членів ФГ «Олта-А» від 02 квітня 2016 року ухвалено провести приватизацію земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ФГ «Олта-А», членами ФГ «Олта-А» за списками у відповідності до пунктів 1.2, та 1.5 Статуту ФГ «Олта-А».

13.5. 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 , який є членом ФГ «Олта-А», проте не передавав земельну ділянку до цього господарства як засновник, звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою, в якій просив передати йому у власність земельну ділянку площею 4,6902 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1071, яка перебуває у користуванні ФГ «Олта-А». При цьому підставою передачі він зазначив статтю 118 ЗК України, тобто просив виділити йому земельну ділянку для ведення фермерського господарства на загальних підставах, проте із земель, що вже перебувають у користуванні фермерського господарства.

13.6. Як вже зазначалося, член фермерського господарства, який не отримував земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства, може отримати таку земельну ділянку у власність виключно на загальних підставах.

13.7. Так, відповідно до статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Відповідні норми чинного законодавства є доступними, чіткими та передбачуваними.

13.8. За наслідками зазначеної оцінки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

13.9. Апеляційним судом на підставі належним чином оцінених матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 у заяві не зазначив про наявність у нього як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності. Більше того, ОСОБА_1 після передачі йому у власність спірної земельної ділянки фермерську діяльність не здійснював, а передав останню в оренду ФОП ОСОБА_4 . За встановлених у цій справі обставин поведінка ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки не є добросовісною.

13.10. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

13.11. ГУ Держгеокадастру у Харківській області, передаючи ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, в тому числі ріллі площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071) на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності його спроможності та намірах вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання,. Тому поведінка ГУ Держгеокадастру у Харківській області у спірних правовідносинах теж не була добросовісною.

13.12. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із подальшою реєстрацією за ним права власності є незаконними. Втручання у його право на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, про що зазначено вище. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах як ГУ Держгеокадастру у Харківській області, так і ОСОБА_1 , втручання у право останнього на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря.

13.13. Щодо доводів касаційної скарги про незалучення до участі у справі ФГ «Олта-А» Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що судове рішення у цій справі не вирішує питання про права та інтереси цього фермерського господарства, оскільки не оцінює правомірність набуття останнім земельних ділянок у користування та не позбавляє такого права на ті з них, користувачем яких є це господарство.

14. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

14.1. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

14.2. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково. Постанову апеляційного суду скасувати у частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ і про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28946817 від 01 червня 2016 року з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

14.3. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити постанову апеляційного суду у частині вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, виклавши мотивувальну та резолютивну частини щодо зазначеної вимоги у редакції цієї постанови.

15. Щодо судових витрат

15.1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

15.2. Прокурор сплатив за дві немайнові та за одну майнову вимогу 10 955,31 грн за подання позовної заяви. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні всіх вимог. За подання апеляційної скарги прокурор сплатив 16 432,97 грн судового збору. Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив усі позовні вимоги. За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 21 910,62 грн. судового збору. Велика Палата Верховного Суду задовольнила скаргу частково. За результатами розгляду спору задоволеною є майнова вимога, а відмовлено у задоволенні двох немайнових вимог. ГУ Держгеокадастру в Харківській області скарг на судові рішення у справі не подавало.

15.3. З огляду на вказане на користь Прокуратури Харківської області слід стягнути з ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір за вимогу, яку суд задовольнив, у сумі 7 431,31 грн за подання позовної заяви та 11 146,97 грн (7 431,31 х 150% / 100) за подання апеляційної скарги (разом - 18 578,28 грн), а на користь ОСОБА_1 із Прокуратури Харківської області у зв`язку із відмовою у задоволенні двох інших позовних вимог 3 524,00 грн (1762 х 200% / 100) судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

15.4. Отже, на користь Прокуратури Харківської області слід стягнути з ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у сумі 15 054,28 грн (18 578,28 грн - 3 524,00 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасувати в частині визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та в частині скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846817 від 01 червня 2016 року.

3. Ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846817 від 01 червня 2016 року.

4. Постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071) змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину в такій редакції: «Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071)».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Харківської області судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 15 054,28 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

М. І. Гриців К. М. Пільков

Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко

Л. Й. Катеринчук О. М. Ситнік

Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач

С. І Кравченко В. Ю. Уркевич

Г. Р. Крет Є. А. Усенко

С. Ю. Мартєв

Джерело: ЄДРСР 112516537

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22)

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів Бурлака І. В., Зарошевського О. М., Яцини В. Б.

У листопаді 2018 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що розпорядженням голови Печенізької районної державної адміністрації від 20 листопада 2012 року № 453, з урахуванням розпорядження від 14 листопада 2013 року № 30, надано в оренду ОСОБА_2 дві земельні ділянки загальною площею 101,8581 га (рілля) для ведення фермерського господарства, зокрема: земельну ділянку № 1 площею 39,5459 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1061 та земельну ділянку № 2 площею 62,3122 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062.

30 грудня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області (далі - ГУ Держземагентства) та ОСОБА_2 укладено два договори оренди землі, відповідно до яких зазначені вище земельні ділянки передані ОСОБА_2 в оренду на 49 років для ведення фермерського господарства.

15 липня 2015 року ОСОБА_2 створено та зареєстровано Фермерське господарство «Олта-А» (далі - ФГ «Олта-А»), у тому числі, на зазначених двох земельних ділянках.

02 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру) з клопотанням про поділ земельних ділянок.

10 вересня 2015 року ГУ Держгеокадастру надало відповідний дозвіл № 19-20-11-7633/0/19-15, на підставі якого ОСОБА_2 провела поділ земельної ділянки площею 62,3122 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062.

01 березня 2016 року на підставі заяви ОСОБА_2 як фізичної особи від 10 лютого 2016 року з нею укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до якої пункт 2 договору викладено в такій редакції: в оренду передаються 13 земельних ділянок загальною площею 62,3122 га з кадастровими номерами з № 6324681000:02:001:1067 по 6324681000:02:001:1079 (площею від 4,6746 га по 5,2368 га), у тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071 площею 4,6902 га.

02 квітня 2016 року відбулись загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А», під час яких прийнято рішення провести приватизацію наведених вище земельних ділянок, які перебувають у користуванні ФГ «Олта-А».

08 квітня 2016 року члени ФГ «Олта-А» подали до ГУ Держгеокадастру заяви про передачу їм у приватну власність відповідних земельних ділянок та 04 травня 2016 року управлінням видано 12 наказів, якими передано у власність фізичним особам 12 земельних ділянок, у тому числі, наказом № 3620-СГ передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 63246781000:02:001:1071 площею 4,6902 га. 01 червня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

08 жовтня 2016 року проведені загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А», під час яких прийнято рішення про виключення ОСОБА_1 зі складу членів фермерського господарства, а 17 січня 2017 року - про ліквідацію господарства.

Таким чином, на думку прокурора, метою отримання земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів, з подальшою їх приватизацією.

Ураховуючи викладене, прокурор просив: визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 04 травня 2016 року № 3620-СГ «Про передачу земельної ділянки у власність»; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071); скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року № 28946817.

13 листопада 2019 року рішенням Печенізького районного суду Харківської області в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах та відповідно до вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV), а прокурором не доведено порушення прав та інтересів держави.

10 листопада 2020 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено. Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 04 травня 2016 року № 3620-СГ «Про передачу земельної ділянки у власність». Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071). Скасовано рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року № 29846817.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ГУ Держгеокадастру, передаючи у власність ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельну ділянку в розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилось у його спроможності вести фермерське господарство, тобто самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої в заяві мети, не перевірило чи не є така заява штучним створенням фермерського господарства з метою спрощеного, пільгового отримання земельної ділянки для використання її іншими суб`єктами господарювання в обхід передбаченої законом процедури - проведення прилюдних торгів.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, повертаючи земельну ділянку у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру, обрав неналежний спосіб судового захисту, оскільки такий спосіб не відповідає ні віндикаційному, ні негаторному, тому не може бути задоволений. Крім того, заявник послався на те, що інші вимоги прокурора не є ефективним способом захисту порушеного права, відтак відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, задоволенню також не підлягають.

Також ОСОБА_1 наголосив на відсутності у прокурора повноважень на пред`явлення цього позову до суду та на вирішення апеляційним судом питання про права та обов`язки особи (ФГ «Олта-А»), яка не була залучена до участі у справі.

05 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду керувалася тим, що ключовим питанням у справі, що переглядається, є застосування статті 32 ЗК України та статті 13 Закону № 973-IV у контексті, чи має право член фермерського господарства на виділення йому у власність земельної частки - паю із земель фермерського господарства.

Вважає, що член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства.

Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 (провадження № К/9901/61297/18) зробив протилежний за змістом висновок, а саме про те, що право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися в користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає в жодного члена фермерського господарства, у тому числі засновника.

Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наведений підхід, висловлений Касаційним адміністративним судом, де-факто встановлює заборону на приватизацію землі фермерського господарства, наданої йому в користування. Це може призвести до анулювання прав членів фермерського господарства, передбачених у статті 32 ЗК України та статті 13 Закону № 973-IV.

Крім того, в зазначеній постанові суду закладається суперечність між цими статтями та пунктом «а» частини першої статті 121 ЗК України. Адже, з одного боку, кожен громадянин (безвідносно до того, чи є він членом фермерського господарства) має право на безоплатну передачу йому земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства (тобто будь-якої ділянки) - у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної міської ради, де знаходиться фермерське господарство (п. «а» частини першої статті 121 ЗК України), а з іншого боку, така ж особа, яка є членом фермерського господарства, не має права на приватизацію земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства і на якій вона працює.

З урахуванням викладеного колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначила про необхідність відступу від висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 (провадження № К/9901/61297/18).

20 червня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасовано в частині визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та в частині скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846817 від 01 червня 2016 року. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846817 від 01 червня 2016 року. Постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071) змінено, викладено мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину в такій редакції: «Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071)». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова мотивована тим, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновок, викладений у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17, від 11 листопада 2021 року у справі № 817/67/18, від 30 серпня 2022 року у справі № 912/1520/21, від 11 листопада 2021 року у справі № П/811/2084/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 560/8837/20, від 27 липня 2022 року у справі № 816/1919/17 та ін.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У справі № 633/408/18 мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28946817 від 01 червня 2016 року.

З урахуванням мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

ОСОБА_1 у заяві не зазначив про наявність у нього як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності. Після передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 фермерську діяльність не здійснював, а передав останню в оренду ФОП ОСОБА_3 . Тому поведінка ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки не є добросовісною.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області, передаючи ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності його спроможності та намірах вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання. Тому поведінка ГУ Держгеокадастру у Харківській області у спірних правовідносинах теж не була добросовісною.

Передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із подальшою реєстрацією за ним права власності Велика Палата Верховного Суду визнала незаконною. Втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом.

Не погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку.

Закон № 973-IV визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Зазначений Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

З аналізу вимог статей 1, 8, 12, 19, 20 Закону № 973-IV (у редакції, чинній на час вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства) вбачається, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20)).

Згідно зі статтею 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об`єктів господарства. Якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса. Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту. Для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під`їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 973-IV (у редакції, чинній на час вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

За вимогами статті 8 Закону № 973-IV (у редакції, чинній на час державної реєстрації фермерського господарства) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Після отримання ОСОБА_2 у встановленому ЗК України порядку в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства 15 липня 2015 року створено ФГ «Олта-А», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З моменту державної реєстрації ФГ «Олта-А» є фактичним користувачем земельних ділянок, отриманих в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства(аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного суду в постанові від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц).

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України. Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство.

У пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц зазначено, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаного висновку, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем.

Отже, обов`язки землекористувача здійснює ФГ «Олта-А», а не його засновник. Тому право користування земельними ділянками належить усьому фермерському господарству, тобто всім його членам у рівній мірі, незалежно від часу набуття такого членства.

Згідно з частиною першою статті 31 ЗК України, частиною першою статті 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до частини першої статті 32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

За частиною першою статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю) (частина друга статті 13 Закону № 973-IV).

Тобто членам фермерського господарства надано право на приватизацію земельної ділянки, яка передана в користування фермерському господарству. Такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, які передали голові фермерського господарства для його створення.

Член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства. Іншими словами, не лише особа, якій раніше була надана в користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання у власність частини чи цілої земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка була їй відведена саме з метою створення фермерського господарства, але і інші члени фермерського господарства.

Тому висновок про неможливість приватизації земельної ділянки, переданої у користування фермерському господарству, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Настільки обмежувальне тлумачення цих норм зумовлює порушення прав членів фермерського господарства і його голови та унеможливлює отримання земельної ділянки у власність осіб, які господарюють на цій землі, що не може переслідувати легітимну мету та не забезпечує дотримання прав особи.

В Україні після прийняття 20 грудня 1991 року Закону України № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» і по сьогодні, з урахуванням нового Закону № 973-IV, голова та члени фермерського господарства наділені правом приватизації земельної ділянки, наданої у користування (оренду) фермерського господарства, і протягом усього часу тривав процес приватизації.

Зазначене відповідає і стратегії розвитку сільськогосподарського виробництва, і розширенню кількості фермерських господарств як основи такого виробництва.

Норми щодо права засновника та членів фермерського господарства на приватизацію земельної ділянки, наданої у користування фермерського господарства, є чіткими, зрозумілими і набуття права власності на частку у такій земельній ділянці може бути обмежено лише у випадку, якщо член фермерського господарства вже набув право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення в порядку її приватизації.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною четвертою статті 116 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про передачу земельної ділянки у власність) передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до пункту «а» частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про передачу земельної ділянки у власність).

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, фермерського господарства в межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста статті 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Згідно із частиною восьмою статті 118 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої статті 186-1 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про передачу земельної ділянки у власність) проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Згідно із частиною четвертою статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проєкту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проєкту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п`ята статті 186-1 ЗК України).

Відповідно до частини шостої статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У частині сьомій статті 186-1 ЗК України встановлено, що органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV); надання погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проєкту іншими органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Підставою відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (частина тринадцята статті 123 ЗК України).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що розроблений проєкт землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

08 квітня 2016 року до ГУ Держгеокадастру звернувся ОСОБА_1 із заявою про передачу у власність земельної ділянки площею 4,6902 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071, яка розташована за межами населених пунктів Борщівської сільської ради на території Печенізького району Харківської області для ведення фермерського господарства із земель державної власності, які перебувають у користуванні ФГ «Олта-А» на підставі договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2014 року, укладеного з ГУ Держземагентства.

До вказаної заяви було додано: договір оренди земельної ділянки від 30 грудня 2014 року; додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 березня 2016 року; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; довідку про середній розмір земельної частки (паю) на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області; протокол № 4 загальних зборів членів ФГ «Олта-А» від 02 квітня 2016 року; статут ФГ «Олта-А»; відомості з ЄДРПОУ; виписку з державної реєстраційної служби; паспорт; ідентифікаційний код.

04 травня 2016 року за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів відповідно до статей 15-1, 22, 31, 32, 79-1, 116, 118, 121, 122 ЗК України, Закону № 973-IV, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03 березня 2015 року № 21, ГУ Держгеокадастру видало наказ № 3620-СГ «Про передачу земельної ділянки у власність», на підставі якого громадянину - члену ФГ «Олта-А» ОСОБА_1 передано у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071), що розташована за межами населених пунктів Борщівської сільської ради на території Печенізького району Харківської області.

Згідно з інформацією від 03 липня 2015 року № 27-20.27-04-1510/2-15, наданою відділом Держземагентства у Печенізькому районі Харківської області, розмір середньої земельної частки (паю) із земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Печенізький» на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області становить 5,76 га.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області перевірило надані громадянином - членом фермерського господарства, а отже, таким, що має досвід роботи у сільському господарстві, документи, в межах розміру земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території селищної ради, де знаходиться фермерське господарство, і в передбаченому земельним законодавством порядку передало у власність ОСОБА_1 земельну ділянку.

Згідно із частиною першою статті 50 Закону № 858-IV проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У частині другій статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок здійснюється, у тому числі, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частини третя, четверта статті 79-1 ЗК України).

У частині другій статті 79-1 ЗК України передбачені такі варіанти формування земельних ділянок: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проєктами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проєктами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проєктами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проєктами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

У 2015 році Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок державної власності, наданих в оренду ФГ «Олта-А» для ведення фермерського господарства на території Борщівської сільської та Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області з кадастровими номерами 6324681000:02:001:1062; 6324655100:01:004:0142.

У процесі поділу сформовано 13 земельних ділянок, на кожну з яких, у тому числі на земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий 6324681000:02:001:1071), відкрито Поземельну книгу.

Земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , була сформована відповідно до вимог частини другої статті 79-1 ЗК України шляхом поділу, що спростовує доводи прокурора на необхідність розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Прокурором, на підставі належних та достовірних доказів не доведено наявності підстав для мотивованої відмови ГУ Держгеокадастру в задоволенні заяви ОСОБА_1 про передачу у власність земельної ділянки, а також факту використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням. Доказів, що спірна земельна ділянка не оброблялася, суду також не надано.

Стаття 123 ЗК України та норми Закону № 973-IV, що регулюють порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності, не передбачать обов`язку розпорядника земель перевіряти виробничі потужності фермерського господарства. Тому відсутність у ФГ «Олта-А» зареєстрованої сільськогосподарської техніки не свідчить про те, що це господарство створено фіктивно, з метою отримання додаткових земельних ділянок на позаконкурсній основі.

Встановлення державними органами будь-яких непередбачених земельним законодавством додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним земельної ділянки для ведення фермерського господарства є дискримінацією за ознакою майнового стану.

Будь-яка дискримінація заборонена, а тому такий дискримінаційний підхід прокурора суперечить нормам матеріального права та порушує вимоги статті 14 Конвенції, відповідно до якої користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong et Lonnroth c. Suede) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (пункти 42-44) ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.

У рішенні від 26 вересня 2005 року у справі «Салов проти України» ЄСПЛ зауважив, що однією з вимог, яка постає з вислову «передбачений законом», є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися «законом», якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.

Відповідно до підпункту 5.4 пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками з конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакового застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці та неминуче призводить до сваволі.

ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку на законних підставах відповідно до вимог земельного законодавства, прокурор не довів факту порушення прав та інтересів держави, а позбавлення відповідача права на земельну ділянку є явно непропорційним, оскільки тягне позбавлення особи власності та можливості вести діяльність, яка б забезпечила потреби і його, і членів його сім`ї, тому вважаю, що позов прокурора задоволенню не підлягає.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, третя особа - Фермерське господарство «Ровіна», про визнання незаконною відмови, зобов`язання вчинити певні дії зробив висновок, що право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися в користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає в жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.

Вважаю, що наявні підстави для відступу від висновків Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17, вказавши, що член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства.

Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції, тому вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала касаційну скаргу задовольнити, рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Суддя О. М. Ситнік

Джерело: ЄДРСР 112370224

[ANTIRAID]

Відкрито черговий сундук Пандори. Тепер, фактично, створення будь-якого фермерського господарства можна визнати незаконним, прокурор буде мати можливість будь-коли звертатись до суду, а члени фермерського господарства остаточно втратили право на приватизацію земельних ділянок за спрощеною процедурою.

Суд зазначив, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Катеринчук Л. Й., Пількова К. М., Уркевича В. Ю. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22)

за позовом Харківської місцевої прокуратури № 2 до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі Бурлака І. В., Зарошевського О. М., Яцини В. Б.

Коротка історія справи

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області (далі -Держгеокадастр), ОСОБА_1 , в якому просив:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Держгеокадастру «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ;

2) зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Держгеокадастру земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071);

3) скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28946817 від 01 червня 2016 року.

В обґрунтування позову прокурор зазначав, що розпорядженням голови Печенізької районної державної адміністрації надано в оренду ОСОБА_2 дві земельні ділянки загальною площею 101,8581 га (рілля) для ведення фермерського господарства; на підставі вказаного розпорядження укладено договори оренди землі, відповідно до яких земельні ділянки передані ОСОБА_2 в оренду на 49 років для ведення фермерського господарства.

15 липня 2015 року ОСОБА_2 створено та зареєстровано фермерське господарство «Олта-А» (далі - ФГ «Олта-А»), в тому числі на зазначених двох земельних ділянках. 10 вересня 2015 року Держгеокадастр на підставі клопотання ОСОБА_2 надав дозвіл на поділ земельних ділянок.

02 квітня 2016 року відбулись загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А», на яких прийнято рішення провести приватизацію земельних ділянок, які перебувають в користуванні ФГ «Олта-А». В подальшому Держгеокадастр видав 12 наказів, якими передано у власність фізичним особам 12 земельних ділянок, в тому числі наказом № 3620-СГ передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 63246781000:02:001:1071 площею 4,6902 га. 01 червня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку. 08 жовтня 2016 року загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А» прийняли рішення про виключення зі складу членів фермерського господарства ОСОБА_1 , а 17 січня 2017 року - про ліквідацію господарства.

Таким чином, на думку прокурора, метою отримання земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів із подальшою приватизацією.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року в задоволенні позову прокурора відмовлено. Постановою Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_3 оскаржив вказану постанову апеляційного суду в касаційному порядку.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) відкрив касаційне провадження у справі та ухвалою своєї Об`єднаної палати від 05 вересня 2022 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України для розгляду питання щодо правильного застосування статті 32 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) у контексті того, чи має право член фермерського господарства на виділення йому у власність земельної частки (паю) із земель цього господарства, та необхідності відступу у зв`язку із цим від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині задоволення першої і третьої позовних вимог скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у цих вимогах. У частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Держгеокадастру земельну ділянку постанову суду апеляційної інстанції змінено з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а резолютивної частини в такій редакції: «Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071)».

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Із наведеною постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуємось з таких підстав.

За обставинами цієї справи ОСОБА_2 на підставі договору оренди отримала в строкове платне користування земельну ділянку площею 62,3122 га державної власності сільськогосподарського призначення, створила, у тому числі, на ній ФГ «Олта-А», а потім поділила її на кілька менших земельних ділянок, розміри яких відповідали розміру середньої земельної частки (паю) на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області.

Протоколом № 4 загальних зборів засновників та членів ФГ «Олта-А» від 02 квітня 2016 року ухвалено провести приватизацію земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ФГ «Олта-А», членами ФГ «Олта-А» за списками відповідно до пунктів 1.2 і 1.5 Статуту ФГ «Олта-А» та чинного законодавства України; ухвалено результати проведеного жеребкування щодо розподілу земельних ділянок між членами господарства; членам фермерського господарства написати відповідні заяви на ім`я керівника Держгеокадастру та подати їх до обласного органу Держгеокадастру в десятиденний термін (т. 1 а.с. 41-44).

12 квітня 2016 року до Держгеокадастру надійшла заява ОСОБА_1 про передачу йому на підставі статті 118 ЗК України у власність земельної ділянки площею 4,6902 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1071, яка перебуває у користуванні ФГ «Олта-А» на підставі договору оренди землі від 30 грудня 2014 року (т. 1 а.с. 54).

Наказом Держгеокадастру від 04 травня 2016 року № 3620-СГ відповідно до статей 15-1, 22, 31, 32, 79-1, 116, 118, 121, 122 ЗК України, Закону № 973-IV, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03 березня 2015 року № 21, передано громадянину - члену ФГ «Олта-А» ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Борщівської сільської ради площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071), зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 24 лютого 2016 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 863975463246) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в оренді ФГ «Олта-А» згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, розташовану за межами населених пунктів на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області. У пункті 3 цього наказу передбачено оформити право власності на земельну ділянку після припинення ФГ «Олта-А» у визначеному законом порядку дії договору оренди землі від 30 грудня 2014 року (т. 1 а.с. 25).

Слід враховувати, що відповідно до статті 32 ЗК України, яка має назву «Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств», громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами частин першої та шостої статті 118 «Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами» ЗК України визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Таким чином, статтями 32, 116, 118 ЗК України та статтею 13 Закону № 973-IV передбачено право членів фермерських господарств на приватизацію земельних ділянок із тих, що були раніше надані їм у користування для ведення фермерського господарства. Як убачається зі змісту оспорюваного наказу Держгеокадастру від 04 травня 2016 року № 3620-СГ, він стосувався саме реалізації ОСОБА_1 вказаного права на приватизацію земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебували в оренді ФГ «Олта-А», членом якого він на той час був.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 2 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому ГПК України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 925/308/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спори щодо приватизації державного (або комунального) майна виникають у зв`язку з його відчуженням, зміною чи припиненням правомочностей держави на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб`єктів права приватної власності. За загальним правилом спори щодо приватизації державного майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб`єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних так і фізичних осіб. Тож при визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру та змісту спірних правовідносин, у межах яких і за захистом яких звернувся позивач (пункти 6.14, 6.15 постанови).

У цій справі № 633/408/18прокурор звернувся до суду з позовом до Держгеокадастру та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру, прийнятого на підставі статей 32, 116, 118 ЗК України, про безоплатну передачу (приватизацію) земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , зобов`язання його повернути відповідну земельну ділянку у відання держави та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку.

Отже, спір між сторонами виник щодо правомірності / неправомірності здійснення ОСОБА_1 приватизації відповідної земельної ділянки в обраний ним спосіб (як членом фермерського господарства), що було оформлено наказом Держгеокадастру від 04 травня 2016 року № 3620-СГ, який прокурор вимагає визнати недійсним та скасувати. Інші позовні вимоги є похідними від першої.

Таким чином, спірні правовідносини стосуються приватизації майна, а саме безоплатної приватизації земельної ділянки громадянином, який є членом фермерського господарства.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції виснував про те, що ОСОБА_3 мав право на приватизацію земельної ділянки та виконав встановлену процедуру приватизації, у зв`язку із чим позов прокурора задоволенню не підлягає. Натомість апеляційний суд вважав навпаки, що процедуру спрощеної передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 як члену фермерського господарства порушено, оскільки Держгеокадастр не пересвідчився у спроможності заявника вести фермерське господарство самостійно, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та дійшли висновку, що цей спір стосується приватизації земельної ділянки. Однак при цьому суди не врахували, що спори щодо приватизації земельних ділянок громадянами як членами фермерських господарств процесуальним законодавством віднесено до юрисдикції господарських судів, а тому ця справа не могла бути вирішена в порядку цивільного судочинства.

Висновки

Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки заявлені прокурором вимоги за предметом спору підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, тому Велика Палата Верховного Суду мала частково задовольнити касаційну скаргу, рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Судді Ю. Л. Власов

Л. Й. Катеринчук

К. М. Пільков

В. Ю. Уркевич

Джерело: ЄДРСР 112721217