Постанова ВП ВС про порядок відшкодування у разі переуступки вимоги, що не існує та порядку повороту виконання

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року

м. Київ

Справа № 910/19199/21
Провадження № 12-45гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.

судді-доповідача Ткача І. В.,

суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участюсекретаря судового засідання Співака С. В.,

представників учасників справи:

позивача - Тараскіної К. О.,

відповідача - Гаврилюка О. О.,

розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альпарі банк»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022

(головуючий суддя Андрієнко В. В., судді Буравльов С. І., Шапран В. В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 (суддя Привалов А. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс тім»

до Акціонерного товариства «Альпарі банк»,

про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позовних вимог

1. У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс тім» (далі - ТОВ «ФК «Фінанс тім») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Альпарі банк» (далі - АТ «Альпарі банк») про визнання договору про відступлення права вимоги № В-0907/21 від 09.07.2021 (далі - договір про відступлення права вимоги № В-0907/21) недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

2. Позивач мотивував позов тим, що за договором про відступлення права вимоги № В-0907/21 АТ «Альпарі банк» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Фінанс тім» за зобов`язанням, яке припинилося (внаслідок його виконання) на момент укладення договору, що суперечить положенням статті 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та є підставою для визнання такого договору недійсним з огляду на приписи статті 215 цього Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Договір про надання міжбанківського кредиту № 41/980 від 15.11.2019 (далі - кредитний договір)

3. 15.11.2019 між АТ «Альпарі банк»та Акціонерним товариством «Місто банк» (далі - АТ «Місто банк», банк) було укладено кредитний договір з наступними змінами та доповненнями, відповідно до умов якого АТ «Альпарі банк» надало АТ «Місто банк» кредит у розмірі 50 000 000 грн.

4. 15.11.2019 між АТ «Альпарі банк»,АТ «Місто банк» та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) у забезпечення кредитного договору укладено договір поруки (далі - договір поруки б/н), відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язався солідарно з АТ «Місто банк» відповідати перед АТ «Альпарі банк»за виконання усіх зобов`язань позичальника за кредитним договором зі всіма змінами та доповненнями до нього, що можуть бути внесені протягом його дії, як існуючих на момент укладення договору поруки б/н, так і тих, що виникнуть на його підставі в майбутньому.

5. 15.11.2019 між АТ «Альпарі банк» та АТ «Місто банк» у забезпечення виконання кредитного договору укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. за реєстровим № 453 (далі - іпотечний договір № 453), відповідно до умов якого предметом іпотеки є: нежилі приміщення № 1, 2 (групи приміщень № 57), № 1 (групи приміщень № 58), № 1, 2 (групи приміщень № 59), з № 1 по № 13 (групи приміщень № 60), з № 1 по № 15 (групи приміщень № 61), з № 1 по № 15 (групи приміщень № 62), з № 1 по № 32 (групи приміщень № 63), з № 1 по № 43 (групи приміщень № 64) - БАНК загальною площею 2512,60 м2, які розташовані за адресою: місто Київ, провулок Нестеровський, 6 (літера А) (далі - нерухоме майно).

6. На підставі рішення Правління Національного банку України від 26.01.2021 № 25-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Miсто банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - виконавча дирекція Фонду, Фонд відповідно) від 26.01.2021 № 85 «Про початок процедури ліквідації AT «Місто банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» в установі АТ «Місто банк» розпочато процедуру ліквідації строком на три роки - з 27.01.2021 до 26.01.2024 включно.

7. На момент запровадження в АТ «Місто банк» процедури ліквідації АТ «Альпарі банк» виступав кредитором Банку. Вимоги АТ «Альпарі банк» ґрунтувались на кредитному договорі. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечувалось порукою фізичної особи - ОСОБА_1 згідно з договором поруки б/н та іпотекою нерухомого майна відповідно до іпотечного договору № 453.

8. У встановлений Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) строк АТ «Альпарі банк» було заявлено, а АТ «Місто банк» в повному обсязі визнано та включено до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Місто банк», затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 25.03.2021 № 286 «Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Місто банк», вимоги на суму 50 106 557,38 грн як такі, що забезпечені заставою нерухомого майна (7-ма черга).

9. За результатами формування ліквідаційної маси АТ «Місто банк» нерухоме майно було включене до складу ліквідаційної маси, що затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду № 312 від 01.04.2021.

10. Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 463/21 від 21.04.2021 було затверджено умови продажу активів неплатоспроможного АТ «Місто банк», зокрема нерухомого майна.

11. 20.05.2021 на відкритих електронних торгах в електронній торговій системі Рrozorro було реалізовано лот G22N019631: нерухоме майно. Основні засоби в кількості 411 одиниць. Основні засоби в кількості 17 одиниць. Переможець торгів - Акціонерне товариство «Банк Січ» (далі - АТ «Банк Січ»).

12. Ціна реалізації лоту - 84 000 001,00 грн з ПДВ, з них 82 963 726,78 грн - ціна реалізації нерухомого майна.

13. Після проведення торгів з реалізації нерухомого майна уповноваженою особою Фонду АТ «Місто банк» було розраховано, а Фондом погоджено та затверджено суму витрат на утримання нерухомості, розмір якої склав 5 706 180,19 грн.

14. 08.07.2021 між АТ «Місто банк» та переможцем торгів - АТ «Банк Січ» було укладено договір купівлі-продажу нерухомості, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапчук Х. В. за реєстровим № 309.

15. 08.07.2021 на виконання прийнятого Фондом рішення № 509 від 26.05.2021 за рахунок виручених від реалізації нерухомого майна коштів було проведено повне задоволення кредиторських вимог АТ «Альпарі банк» у сумі 50 106 557,38 грн. Для цього з накопичувального рахунку АТ «Місто банк» на поточний рахунок АТ «Альпарі банк» було перераховано кошти в сумі 44 400 377,19 грн без ПДВ.

16. Розмір витрат на утримання та продаж нерухомого майна становить 5 706 180,19 грн та визначений згідно із законодавством у порядку і по формулі, що встановлені Положенням про порядок здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11.02.2016 № 138 (далі - Положення № 138).

17. Вказані вище обставини встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 31.08.2021 у справі № 916/1015/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 01.11.2021 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2021.

Договір про відступлення права вимоги № В-0907/21

18. 08.07.2021 між АТ «Альпарі банк» і ТОВ «ФК «Фінанс тім» було укладено попередній договір відступлення права вимоги (далі - попередній договір), згідно з умовами якого АТ «Альпарі банк» як первісний кредитор зобов`язався відступити ТОВ «ФК «Фінанс тім» як новому кредитору право грошової вимоги, що належить АТ «Альпарі банк», до АТ «Місто банк», яке виникло на підставі кредитного договору, за яким АТ «Альпарі банк» набуло право грошової вимоги до АТ «Місто банк», включаючи права вимоги до правонаступників АТ «Місто банк», страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки АТ «Місто банк» або які зобов`язані виконати обов`язки АТ «Місто банк». Сума грошової вимоги, яка відступлена АТ «Альпарі банк» на користь ТОВ «ФК «Фінанс тім», складає 5 706 180,19 грн.

19. На виконання пункту 2.1 попереднього договору ТОВ «ФК «Фінанс тім» згідно з платіжним дорученням № 1 від 08.07.2021 сплатило на користь АТ «Альпарі банк» забезпечувальний (гарантійний) платіж у розмірі 5 706 180,19 грн, що дорівнює сумі грошової вимоги, яка підлягає відступленню.

20. Відповідно до пункту 5.1 попереднього договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до настання однієї з таких подій, в залежності від того, яка з них сталася раніше: укладення основного договору; розірвання попереднього договору за угодою сторін.

21. 09.07.2021 між АТ «Альпарі банк» і ТОВ «ФК «Фінанс тім» було укладено договір про відступлення права вимоги № В-0907/21 на умовах, викладених у розділі 3 попереднього договору.

22. 09.07.2021 АТ «Альпарі банк» і ТОВ «ФК «Фінанс тім»підписали акт приймання-передачі документів до договору про відступлення права вимоги№ В-0907/21.

23. 09.07.2021 (з моменту укладення договору про відступлення права вимоги № В-0907/21) попередній договір припинив свою дію.

Справа № 916/1015/21

24. 12.07.2021 АТ «Альпарі банк» в межах справи № 916/1015/21 подало до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог та повернення надмірно сплаченого судового збору та просило стягнути з відповідача - поручителя ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на 09.07.2021 складала 5 706 180,19 грн, з яких: основний борг - 5 706 180,19 грн; заборгованість за процентами - 0,00 грн. Ця заява була прийнята господарським судом до розгляду та позовні вимоги вирішувалися саме в межах ціни позову 5 706 180,19 грн.

25. Господарський суд Одеської області ухвалою від 03.08.2021 замінив позивача у справі № 916/1015/21 з АТ «Альпарі банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Фінанс тім».

26. Під час розгляду справи № 916/1015/21 суд не взяв до уваги укладений між АТ «Альпарі банк» і ТОВ «ФК «Фінанс тім» договір про відступлення права вимоги № В-0907/21, оскільки на момент його укладення основне зобов`язання по кредиту позичальником (АТ «Місто банк») було погашено і припинилося. Тобто зобов`язання, яке нібито передало АТ «Альпарі банк» ТОВ «ФК «Фінанс тім», вже не існувало.

27. Господарський суд Одеської області рішенням від 31.08.2021 у справі № 916/1015/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 01.11.2021 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2021, відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Фінанс тім» про стягнення з поручителя ОСОБА_1 5 706 180,19 грн, оскільки 08.07.2021 АТ «Місто банк» належним чином виконало свої зобов`язання перед заставним кредитором АТ «Альпарі банк» за договором міжбанківського кредиту в повному обсязі - 50 106 557,38 грн, відповідно зобов`язання за кредитним договором, який був забезпечений додатково порукою та іпотекою, є припиненими.

Витрати на правову допомогу у справі № 910/19199/21

28. У позовній заяві в цій справі ТОВ «ФК «Фінанс тім» було заявлено до стягнення орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 500 000,00 грн.

29. 09.02.2022 засобами поштового зв`язку від АТ «Альпарі банк» надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн.

30. 31.05.2022 від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення доказів понесених витрат у справі № 910/19199/21, в якому позивач просить покласти на відповідача судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 87 862,70 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 615 600,00 грн.

31. На підтвердження заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи надано:

- договір № 87/1/21 про надання правової допомоги від 17.11.2021 (далі - договір № 87/1/21), укладений між ТОВ «ФК «Фінанс тім» та Адвокатським об`єднанням «Джастлікторз» (далі - АО «Джастлікторз»);

- додаткову угоду № 1 від 17.11.2021 до договору № 87/1/21, у пункті 2 якої сторони визначили, що за комплексне ведення господарської справи щодо визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та стягнення коштів з АТ «Альпарі банк» розмір гонорару за ведення справи в суді першої інстанції становить 500 000,00 грн;

- договір про внесення змін і доповнень від 17.02.2022 до додаткової угоди № 1 від 17.11.2021 до договору № 87/1/21, яким сторони внесли зміни до пункту 2 додаткової угоди № 1 від 17.11.2021 та визначили, що розмір гонорару АО «Джастлікторз» за надання правової допомоги клієнту в господарській справі № 910/19199/21 в суді першої інстанції становить 615 600,00 грн;

- платіжне доручення № 665 від 21.02.2022, на підставі якого ТОВ «ФК «Фінанс тім»перерахувало АО «Джастлікторз» гонорар у сумі 615 600,00 грн;

- акт про надання правової допомоги № 1 від 21.02.2022 відповідно до договору № 87/1/21;

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами АО «Джастлікторз» в рамках надання правничої допомоги ТОВ «ФК «Фінанс тім» у справі № 910/19199/21 відповідно до договору № 87/1/21 та додаткової угоди № 1 від 17.11.2021 станом на 26.05.2022;

- ордери, видані АО «Джастлікторз» на підставі договору № 87/1/21 на ім`я адвокатів Воробйова О. В., Тараскіної К. О., Жука А. М., які представляли інтереси ТОВ «ФК «Фінанс тім» під час розгляду справи № 910/19199/21.

32. В умовах договору № 87/1/21 та додаткової угоди № 1 від 17.11.2021 сторони не встановили вартість однієї години роботи адвоката АО «Джастлікторз». У детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами АО «Джастлікторз» в рамках надання правничої допомоги ТОВ «ФК «Фінанс тім» у справі № 910/19199/21, відсутня інформація щодо витраченого адвокатами часу на надання послуг з правничої допомоги позивачу.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

33. Господарський суд міста Києва рішенням від 16.06.2022 у справі № 910/19199/21 позовні вимоги задовольнив повністю. Визнав недійсним договір про відступлення права вимоги № В-0907/21. Застосував наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з АТ «Альпарі банк» на користь ТОВ «ФК «Фінанс тім» сплачені за договором про відступлення права вимоги № В-0907/21 кошти у розмірі 5 706 180,19 грн. Стягнув з АТ «Альпарі банк» на користь ТОВ «ФК «Фінанс тім» 87 862,70 грн витрат по сплаті судового збору та 285 309,01 грн витрат на правничу допомогу. Рішення мотивовано таким.

34. Судом установлено, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги № В-0907/21 зобов`язання АТ «Місто банк» за кредитним договором були виконані.

35. Суд зазначив, що недійсною є вимога, яка не має правової підстави: яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, який визнано судом недійсним; яка не належала цедентові (зокрема, якщо раніше була відступлена іншій особі) чи на момент відступлення вже припинила своє існування (на підставі належного виконання боржником свого обов`язку, новації, зустрічного зарахування однорідної вимоги тощо).

36. Враховуючи, що АТ «Альпарі банк» відступило ТОВ «ФК «Фінанс тім» вимогу, яка припинила своє існування у зв`язку з належним виконанням боржником свого обов`язку, що суперечить положенням статей 514, 519 ЦК України, суд першої інстанції визнав позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінанс тім» про визнання договору про відступлення права вимоги№ В-0907/21 недійсним обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

37. З огляду на те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків та сторона зобов`язана повернути іншій стороні все, що вона отримала на виконання недійсного правочину, суд також визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 5 706 180,19 грн.

38. Суд першої інстанції вказав на безпідставність посилань АТ «Альпарі банк» на положення попереднього договору, оскільки за умовами пункту 5.1 попереднього договору останній припинив свою дію з 09.07.2021 (тобто з моменту укладання сторонами договору про відступлення права вимоги№ В-0907/21).

39. Суд також зазначив, що обставини, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 31.08.2021 у справі № 916/1015/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 01.11.2021 та постановою Верховного Суду від 15.12.2021, щодо припинення зобов`язання за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором свідчать про неможливість позивача набути прав нового кредитора в грошових зобов`язаннях та отримати задоволення майнових вимог на суму 5 706 180,19 грн, сплачену відповідачу за придбання права вимоги.

40. Щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу суд першої інстанції зауважив, що заявлений до стягнення позивачем розмір вказаних витрат є доведеним, проте надмірно завищеним.

41. Врахувавши клопотання відповідача про зменшення таких витрат, відсутність в умовах договору № 87/1/21 та додаткової угоди № 1 від 17.11.2021 визначеної вартості однієї години роботи адвоката АО «Джастлікторз», відсутність в детальному описі робіт (наданих послуг) інформації щодо витраченого адвокатами часу на надання послуг з правничої допомоги позивачу, а також підстави заявленого позову, суд виснував про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суми 285 309,01 грн, що становить 5 % від суми задоволених майнових вимог.

42. Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.10.2022 залишив рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/19199/21 без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

43. Не погодившись із рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, АТ «Альпарі банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 у справі № 910/19199/21 та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Фінанс тім».

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу

44. На обґрунтування вимог касаційної скарги АТ «Альпарі банк» зазначає, що суди не врахували, що реалізація заставного майна не потягла повного задоволення його вимог. Разом із цим зобов`язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Отже, зобов`язання за кредитним договором на суму 5 706 180,19 грн не припинились. У зв`язку із чим АТ «Альпарі банк» має право на стягнення заборгованості як з боржника, так і з поручителя.

45. Зауважує, що Положення № 138, відповідно до вимог якого здійснюється розрахунок витрат Фонду на утримання та продаж майна, містить відмінний від приписів частини третьої статті 52 Закону № 4452-VI порядок такого розрахунку. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону.

46. Суди при розгляді справи застосували правову оцінку, надану судами певним фактам при розгляді справи № 916/1015/21, як преюдиціальну обставину, не врахувавши, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

47. Також скаржник зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту з огляду на те, що у цій справі не може бути застосована реституція, оскільки 5 706 180,19 грн позивач отримав не за договором про відступлення права вимоги № В-0907/21 (який був визнаний недійсним судами попередніх інстанцій), а за попереднім договором.

48. Щодо стягнутих з АТ «Альпарі банк» витрат на правову допомогу скаржник зазначає, що відшкодування позивачу 285 309,01 грн, що становить 5 % від суми задоволених майнових вимог, є таким, що не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їх розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспівмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції, а отже їх розмір є необґрунтованим.

49. АТ «Альпарі банк» також подало до Верховного Судузаяву про поворот виконання рішення суду, в якій просило в поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/19199/21 стягнути з ТОВ «ФК «Фінанс тім» на користь АТ «Альпарі банк» грошові кошти в розмірі 5 706 180,19 грн, 87 862,70 грн витрат по сплаті судового збору та 285 309,01 грн витрат на правничу допомогу.

Позиція інших учасників процесу

50. Від ТОВ «ФК «Фінанс тім» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 - без змін.

51. Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що АТ «Альпарі банк» відступило йому вимогу, яка припинила своє існування у зв`язку з належним виконанням боржником свого обов`язку, що суперечить положенням 514, 519 ЦК України. Отже, вимоги позивача є обґрунтованими. З огляду на припинення основного зобов`язання припинилися і похідні від нього зобов`язання за договором поруки б/н та іпотечним договором № 453.

52. Зауважує, що не відповідають дійсності твердження скаржника про те, що судами попередніх інстанцій було покладено в мотивування оскаржуваних рішень не встановлені судами обставини в справі № 916/1015/21, а правову оцінку таких обставин.

53. ТОВ «ФК «Фінанс тім» стверджує, що в момент підписання договору про відступлення права вимоги № В-0907/21 сплачений ним забезпечувальний (гарантійний) платіж в сумі 5 706 180,19 грн був зарахований як оплата за договором про відступлення права вимоги№ В-0907/21. Отже, ці кошти повинні бути повернуті позивачу.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

54. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 08.11.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Альпарі банк»на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 у справі № 910/19199/21.

55. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 20.12.2022 передав справу № 910/19199/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

56. Мотивуючи вказану вище ухвалу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19, аналізуючи положення статей 514, 519 ЦК України, дійшов висновку, що в разі коли право вимоги не виникло (наприклад, у разі нікчемності чи недійсності договору) або припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то таке право вимоги не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсності договору між первісним кредитором та новим кредитором, оскільки правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Тому немає підстав для недійсності договору про відступлення прав вимоги.

57. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20, розглядаючи спір про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги та купівлі-продажу майнових прав, дійшов висновку, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор. У разі підтвердження доводів позивача, що на момент укладення вказаних договорів зобов`язання за договорами про надання кредиту та договорами застави майна були припинені шляхом їх повного виконання, відступлення (продаж) банком неіснуючих прав вимоги і майнових прав суперечить статті 514 ЦК України та є підставою для визнання оспорюваних договорів в цій частині недійсними.

58. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що відповідальність первісного кредитора, передбачена нормою статті 519 ЦК України, чітко не регламентована, а тому не може обмежувати право нового кредитора на вибір способу захисту. До того ж норма статті 519 ЦК України не визначає чіткого механізму застосування такої відповідальності до первісного кредитора (стягнення сплаченої суми, відшкодування збитків, визнання недійсним правочину та застосування реституції тощо). Відповідно, право нового кредитора у разі встановлення факту його порушення має бути поновлено в ефективний спосіб.

59. Норма частини першої статті 215 ЦК України визначає підставу недійсності правочину у випадку, коли його зміст суперечить цьому Кодексу (частина перша статті 203 ЦК України). Стаття 514 ЦК України передбачає передання тільки дійсної вимоги. Тобто наслідком передання недійсної вимоги буде недійсність і самого правочину.

60. З огляду на викладене вище Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм статей 514, 519 ЦК України у подібних правовідносинах, який було викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19, а саме: відступлення відсутнього права вимоги не зумовлює недійсності договору між первісним кредитором та новим кредитором, оскільки правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Тому немає підстав для недійсності договору про відступлення прав вимоги.

61. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

62. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25.01.2023 прийняла до розгляду справу № 910/19199/21 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

63. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

64. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо відступлення права вимоги

65. Визначаючи правову природу договору про відступлення права вимоги,Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

66. Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

67. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

68. Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

69. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

70. Згідно із частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

71. Відповідно до частини першої статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

72. Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

73. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відступлення права вимоги (цесія) - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором.

74. Отже, положення ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватись саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія.Зокрема, при оцінці правових наслідків відступлення недійсного права вимоги.

75. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що за договором про відступлення права вимоги № В-0907/21 АТ «Альпарі банк» відступило ТОВ «ФК «Фінанс тім» право грошової вимоги у розмірі 5 706 180,19 грн. ТОВ «ФК «Фінанс тім» сплатило АТ «Альпарі банк» 5 706 180,19 грн, що дорівнює розміру відступленого права вимоги.

76. Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

77. Відповідно до частини третьої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

78. Договір про відступлення права вимоги № В-0907/21 містить всі ознаки договору купівлі-продажу права вимоги. Отже, договір про відступлення права вимоги № В-0907/21 за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги. До цього договору повинні застосовуватись положення законодавства щодо договорів купівлі-продажу.

Щодо правових наслідків відступлення вимоги, яка припинилася

79. Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання договору про відступлення права вимоги № В-0907/21 недійсним, суди попередніх інстанцій зазначають, що відступлення вимоги, яка припинила своє існування у зв`язку з належним виконанням боржником свого обов`язку, суперечить положенням статей 514 та 519 ЦК України. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує таке.

80. Особливістю відступлення права на підставі правочину (договору) є те, що такий правочин одночасно: 1) змінює суб`єктний склад зобов`язання на стороні кредитора; 2) як договір купівлі-продажу регулює відносини між його сторонами, при цьому обов`язком боржника (первісного кредитора) є передача новому кредитору прав в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України), документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (стаття 517 ЦК України).

81. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні об`єкти - які належать покупцеві і ті, які йому не належать (майбутні об`єкти або товар, якого ще в продавця немає). Це слідує з консенсуальної природи договору купівлі-продажу, головним змістом якого є виконання продавцем свого обов`язку передати предмет договору покупцеві, а для покупця - вимагати його передання. Тобто для договору купівлі-продажу не важливо те, чи має продавець предмет договору, чи існує він і чи він належить продавцеві. Важливо те, що продавець зобов`язується виконати свій обов`язок відносно предмета договору.

82. Якщо продавець не виконує свій обов`язок, він має відповідати перед покупцем. Тобто для продавця негативні наслідки настають саме у вигляді його відповідальності перед покупцем за невиконання договору. Сам же договір існує як домовленість між сторонами з приводу виконання продавцем обов`язку передати покупцеві предмет договору - відступити право вимоги.

83. Вади предмету договору, у тому числі його відсутність у продавця, не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобов`язань. Наприклад, не впливає на дійсність договору невиконання продавцем свого обов`язку передання товару покупцеві, оскільки цей товар не було продавцю поставлено своєчасно; відсутність у виконавця робіт належного досвіду для виконання роботи, про яку домовились сторони, тощо.

84. У свою чергу, з норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).

85. Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 ЦК України - однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов`язку продавця перед покупцем).

86. У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.

87. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що норми про правочини та сторони зобов`язання належать до різних інститутів цивільного права. Норми статей 512-514 ЦК України, встановлюючи підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), не визначають вимог до змісту правочину про заміну кредитора. Загалом глава 47 «Поняття зобов`язання. Сторони зобов`язання» ЦК України не регулює договірні відносини (хоча зміна суб`єктного складу зобов`язання може відбуватися на підставі правочину (договору)). Натомість у главі 47 ЦК України для цілей регулювання саме динаміки суб`єктного складу зобов`язання (а не договірних відносин між сторонами зобов`язання) законодавець встановлює правила, спрямовані на запобігання можливому порушенню прав та інтересів як кредиторів, так і боржників при заміні іншої сторони зобов`язання. У статті 519 ЦК України міститься правило щодо розподілу ризиків між первісним та новим кредитором: 1) первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; 2) первісний кредитор не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

88. Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV «Правочини. Представництво» ЦК України. Законодавець не пов`язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.

89. Натомість за прямою вказівкою статті 519 ЦК України первісний кредитор відповідає за недійсність вимоги перед новим кредитором. У випадку відступлення недійсної вимоги договір, на підставі якого мало бути здійснене таке відступлення, не виконується первісним кредитором, оскільки розпорядчий ефект не настає з огляду на відсутність у первісного кредитора права, що підлягає передачі.

90. Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Судувід 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

91. Саме в цьому сенсі слід говорити про відсутність розпорядчого ефекту такого договору: оскільки відповідного права вимоги не було, то передати його покупець не зміг.

92. Отже, сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.

93. Наприклад, якщо вимога відступлена за договором купівлі-продажу, то передання вимоги, яка вже не існує внаслідок виконання зобов`язання боржником, може свідчити про порушення продавцем обов`язку передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).

94. У таких випадках покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, або вимагати розірвання договору (стаття 651 ЦК України).

95. Крім того, оскільки невиконання покупцем обов`язку з передання товару є істотним порушенням договору, покупець вправі вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору (частина п`ята статті 653 ЦК України).

96. Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України.

97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо.

Щодо відступу від висновків Верховного Суду

98. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19, про те, що в разі коли право вимоги не виникло (наприклад, у разі нікчемності чи недійсності договору) або припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то таке право вимоги не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсності договору між первісним кредитором та новим кредитором, оскільки правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Тому немає підстав для недійсності договору про відступлення прав вимоги.

99. З огляду на викладений у цій постанові висновок про те, що недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України, немає підстав для відступу від вказаного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

100. Разом із цим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 20.12.2022 у цій справі посилається, зокрема, на висновок, викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20, про те, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор. У разі підтвердження доводів позивача, що на момент укладення вказаних договорів зобов`язання за договорами про надання кредиту та договорами застави майна були припинені шляхом їх повного виконання, відступлення (продаж) банком неіснуючих прав вимоги і майнових прав суперечить статті 514 ЦК України та є підставою для визнання оспорюваних договорів в цій частині недійсними.

101. З огляду на викладене в пункті 99 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступає від вказаного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Щодо суті спору

102. Як зазначено вище, той факт, що первісний кредитор передає новому кредитору вимогу, яка припинилася, є підставою для відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором, а не підставою недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога.

103. Зміна розміру заборгованості за кредитним договором також не впливає на дійсність / недійсність договору, за яким була передана вимога за відповідним кредитним договором.

104. Відповідно до частини першої статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

105. Згідно із частиною третьою статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

106. З огляду на цей припис, якщо предмета права вимоги (боргу) не існувало на момент його передання ТОВ «ФК «Фінанс тім», останнє вправі на підставі частини першої статті 665 ЦК України відмовитися від договору купівлі-продажу в односторонньому порядку та вимагати повернення грошових коштів.

107. Разом із цим у справі, що розглядається, немає підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № В-0907/21 та застосування наслідків недійсності цього договору.

108. Отже, у позові ТОВ «ФК «Фінанс тім» необхідно відмовити у повному обсязі.

109. Крім того, obiter dictum Велика Палата Верховного Суду зазначає, що помилковим є врахування як преюдиційних обставин під час розгляду справи № 910/19199/21 правових оцінок судів, які вони надали певним фактам у справі № 916/1015/21. Такі правові оцінки, зокрема щодо припинення зобов`язання за кредитним договором, не є обов`язковими для суду у справі № 910/19199/21. За змістом частини першої статті 509, частини першої статті 598, статті 599 ЦК України, частини другої та абзаців першого - третього частини третьої статті 52 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) із виручки за продане заставлене майно відшкодовуються Фонду витрати на утримання та продаж такого майна; після цього залишок коштів у повному обсязі акцептованих вимог, що забезпечені заставою нерухомого майна(в цьому випадку на суму 50 106 557,38 грн), спрямовується на погашення вимог заставодержателя, але у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном зобов`язанням разом з нарахованими процентами; решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

110. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

111. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

112. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення судів попередніх інстанцій - скасувати.

Щодо заяви про поворот виконання

113. Відповідач подав до Верховного Судузаяву про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/19199/21, в якій просив у поворот виконання вказаного рішення стягнути з ТОВ «ФК «Фінанс тім» грошові кошти у розмірі 5 706 180,19 грн, 87 862,70 грн витрат по сплаті судового збору та 285 309,01 грн витрат на правничу допомогу.Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує таке.

114. Відповідно до частини шостої статті 333 ГПК України до заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

115. Відповідач не додав до вказаної заяви документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку.

116. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

117. Згідно із частиною четвертою статті 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

118. Оскільки положення ГПК України покладають на заявника обов`язок додати до заяви про поворот виконання відповідний документ, заява про поворот виконання, яка не містить такого документа, є поданою без додержання вимог частини першої статті 170 згаданого Кодексу.

119. Отже, Велика Палата Верховного Суду повертає АТ «Альпарі банк» без розгляду заяву про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/19199/21.

120. Згідно із частиною дев`ятою статті 333 ГПК України якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

121. Відповідно до частини десятої статті 333 ГПК України заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.

Судові витрати

122. За подання апеляційної скарги відповідач сплатив 131 794,05 грн. За подання касаційної скарги відповідач сплатив 175 725,40 грн. Отже, за подання апеляційної та касаційної скарг відповідач сплатив 307 519,45 грн (131 794,05 + 175 725,40).

123. Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги вимоги АТ «Альпарі банк» були задоволені в повному обсязі, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи № 910/19199/21, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альпарі банк» задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/19199/21 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

3. Заяву Акціонерного товариства «Альпарі банк» про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/19199/21 повернути Акціонерному товариству «Альпарі банк» без розгляду.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс тім» (адреса: 01042, місто Київ, бульвар Марії Приймаченко, будинок 1/27, офіс 304/5; ідентифікаційний код: 38985417) на користь Акціонерного товариства «Альпарі банк» (адреса: 01033, місто Київ, вулиця Тарасівська, будинок 19; ідентифікаційний код: 38377143) 307 519,45 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції у справі № 910/19199/21 набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач І. В. ТкачСудді:Ю. Л. Власов Г. Р. Крет М. І. Гриців Л. М. Лобойко Д. А. Гудима К. М. Пільков Ж. М. Єленіна О. Б. Прокопенко І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. Й. Катеринчук Є. А. Усенко Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 112873033

[ANTIRAID]

Говорити, що у цій справі натягнули сову на глобус це майже нічого не говорити. Навіть страшно уявити які аргументи надали суддям сторони для такого рішення й кардинальної зміни судової практики. Велика палата завжди розповідає про ефективний спосіб захисту та про те що суд сам знає Закон. Але в цій ситуації чи то суд Закон не знає, чи захист не потрібен, чи ще якісь аргументи є, що відсутні у тексті рішення. І те що встановлена відсутність права вимоги по цьому договору уступки в іншій справі немає для цієї справи про недійсність такої перепустки жодного значення. Одною фразою — черговий відступ тихенько у ліс.

Велика палата зазначила:

78. Договір про відступлення права вимоги № В-0907/21 містить всі ознаки договору купівлі-продажу права вимоги. Отже, договір про відступлення права вимоги № В-0907/21 за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги. До цього договору повинні застосовуватись положення законодавства щодо договорів купівлі-продажу.

88. Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV «Правочини. Представництво» ЦК України. Законодавець не пов`язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.

89. Натомість за прямою вказівкою статті 519 ЦК України первісний кредитор відповідає за недійсність вимоги перед новим кредитором. У випадку відступлення недійсної вимоги договір, на підставі якого мало бути здійснене таке відступлення, не виконується первісним кредитором, оскільки розпорядчий ефект не настає з огляду на відсутність у первісного кредитора права, що підлягає передачі.

96. Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України.

97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо.

105. Згідно із частиною третьою статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

106. З огляду на цей припис, якщо предмета права вимоги (боргу) не існувало на момент його передання ТОВ «ФК «Фінанс тім», останнє вправі на підставі частини першої статті 665 ЦК України відмовитися від договору купівлі-продажу в односторонньому порядку та вимагати повернення грошових коштів.

[logoped]

Это не суд, а сборище отьявленных негодяев. 

[Лев]

В 18.08.2023 в 20:14, ANTIRAID сказал:

97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо.

Ні помилки, ні обману тут, звичайно ж, "не було"...

[Лев]

В 26.08.2023 в 09:52, logoped сказал:

Это не суд, а сборище отьявленных негодяев. 

Князів Князєвих...

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду

Ткачука О. С., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року

у справі № 910/19199/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс тім» до Акціонерного товариства «Альпарі банк» про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину

Велика Палата Верховного Суду 08 серпня 2023 року ухвалила постанову і, задовольнивши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альпарі банк», відмовила товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс тім» (далі - ТОВ «ФК «Фінанс тім») у позові до Акціонерного товариства «Альпарі банк» (далі - АТ «Альпарі банк») про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Окрім того, з ТОВ «ФК «Фінанс тім» на користь АТ «Альпарі банк» стягнуто 307 519,45 грн судового збору.

Із таким рішенням Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося і відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку з нижченаведених підстав.

15 листопада 2019 року міжАТ «Альпарі банк» та Акціонерним товариством «Місто банк» (далі - АТ «Місто банк») укладено кредитний договір, за умовами якого останнє отримало кредит у розмірі 50 000 000,00 грн.

15 листопада 2019 року на забезпечення кредитного договору між АТ «Альпарі банк», АТ «Місто банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язався солідарно з АТ «Місто банк» відповідати перед АТ «Альпарі банк» за виконання всіх зобов`язань позичальника за кредитним договором.

15 листопада 2019 року на забезпечення кредитного договору між АТ «Альпарі банк» та АТ «Місто банк» укладено іпотечний договір. В іпотеку передано кілька нежитлових приміщень загальною площею 2512,60 кв. м.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 26 січня 2021 року № 25-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Miсто Банк» в установі банку розпочато процедуру ліквідації.

В момент запровадження в АТ «Місто банк» процедури ліквідації АТ «Альпарі банк» виступав кредитором банку. Вимоги АТ «Альпарі банк» ґрунтувались на кредитному договорі. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечувалось порукою фізичної особи - ОСОБА_1 згідно з договором поруки та іпотекою нерухомого майна відповідно до іпотечного договору.

У встановлений Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) строк АТ «Альпарі банк» було заявлено, а АТ «Місто банк» у повному обсязі визнано та включено до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Місто банк» вимоги на суму 50 106 557,38 грн як такі, що забезпечені заставою нерухомого майна (7-ма черга).

За результатами формування ліквідаційної маси АТ «Місто банк» його нерухоме майно було включене до складу ліквідаційної маси.

20 травня 2021 року вказане нерухоме майно було реалізовано за ціною 84 000 001,00 грн з податком на додану вартість (далі - ПДВ), з них: 82 963 726,78 грн - ціна реалізації нерухомого майна.

Після проведення торгів з реалізації нерухомого майна уповноваженою особою Фонду АТ «Місто Банк» було розраховано, а Фондом погоджено та затверджено суму витрат на утримання нерухомості, розмір якої склав 5 706 180,19 грн.

08 липня 2021 року відповідно та на виконання прийнятого Фондом рішення від 26 травня 2021 року за рахунок виручених від реалізації нерухомого майна коштів проведено повне задоволення кредиторських вимог АТ «Альпарі банк» у сумі 50 106 557,38 грн. Для цього з накопичувального рахунку АТ «Місто банк» на поточний рахунок АТ «Альпарі банк» перераховано кошти у розмірі 44 400 377,19 грн без ПДВ.

Розмір витрат на утримання та продаж нерухомого майна, визначений згідно із законодавством, становить 5 706 180,19 грн.

08 липня 2021 року між АТ «Альпарі банк» та ТОВ «ФК «Фінанс тім» укладено попередній договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого АТ «Альпарі банк» як первісний кредитор зобов`язався відступити ТОВ «ФК «Фінанс тім» як новому кредитору право грошової вимоги, що належить АТ «Альпарі банк», яке виникло на підставі кредитного договору, за яким АТ «Альпарі банк» набуло право грошової вимоги до АТ «Місто банк». Сума грошової вимоги, яка мала бути відступлена АТ «Альпарі банк» на користь ТОВ «ФК «Фінанс тім», склала 5 706 180,19 грн.

На виконання попереднього договору ТОВ «ФК «Фінанс тім» сплатило на користь АТ «Альпарі банк» забезпечувальний (гарантійний) платіж у розмірі 5 706 180,19 грн, що дорівнює сумі грошової вимоги, яка підлягає відступленню.

09 липня 2021 року між АТ «Альпарі банк» та ТОВ «ФК «Фінанс тім» укладено договір про відступлення права вимоги № В-0907/21 на умовах, викладених у попередньому договорі.

09 липня 2021 року АТ «Альпарі банк» та ТОВ «ФК «Фінанс тім» підписали акт приймання-передачі документів за договором про відступлення права вимоги № В-0907/21.

31 серпня 2021 року рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановами Південно-західного апеляційного суду від 01 листопада 2021 року та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 грудня 2021 року у справі № 916/1015/21 за позовом ТОВ «ФК «Фінанс тім» (правонаступник АТ «Альпарі банк») до ОСОБА_1 , третя особа - АТ «Місто банк» в особі уповноваженої особи Фонду, відмовлено в задоволенні позову про стягнення з поручителя ОСОБА_1 5 706 180,19 грн, оскільки 08 липня 2021 року АТ «Місто банк» належним чином виконало свої зобов`язання перед заставним кредитором АТ «Альпарі банк» за договором міжбанківського кредиту в повному обсязі у розмірі 50 106 557,38 грн. Відповідно зобов`язання за кредитним договором, який був забезпечений додатково порукою та іпотекою, є припиненими.

Наведені обставини Велика Палата Верховного Суду не врахувала і ухвалила рішення яке, на нашу думку, є необґрунтованим і несправедливим.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи свої висновки про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, зазначила, що «сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу» (пункт 92).

Вважаємо, що подібні твердження касаційної інстанції не достатньо чітко тлумачать положення норм права. Крім того, на нашу думку, необхідно зазначити, відповідно до частини першої статті 15 і частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності / відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Отже, згідно з вимогами статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Такі висновки висловлені у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 01 грудня 2022 року у справі № 910/7305/20.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку вимагає визнати правочин недійсним (частина третя стаття 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 лютого 2021 року у справах № 904/6248/19 та № 904/5976/19, від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20).

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках: 1) кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; 2) особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту (пункт 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 52 Закону № 4452-VI майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, установленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов`язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку (абзац другий частини третьої статті 52 указаного Закону).

Згідно з пунктом 6.6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893 (далі - Положення № 2) уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку здійснює задоволення вимог кредиторів кожної черги за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду.

Розрахунок витрат Фонду на утримання та продаж майна здійснюється відповідно до вимог Положення № 138 (діючого і в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Після проведення торгів з реалізації заставної нерухомості, на виконання вимог Положення № 2 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Місто банк» було розраховано, а Фондом погоджено та затверджено суму витрат на утримання нерухомості, розмір якої склав 5 706 180,19 грн.

08 липня 2021 року між АТ «Місто банк» та переможцем торгів - АТ «Банк Січ» укладено договір купівлі-продажу нерухомості. У цей же день відповідно та на виконання прийнятого Фондом рішення від 26 травня 2021 року № 509 за рахунок виручених від реалізації заставної нерухомості коштів було проведено повне задоволення кредиторських вимог АТ «Альпарі банк» у розмірі 50 106 557,38 грн. Для цього з накопичувального рахунку АТ «Місто банк» на поточний рахунок АТ «Альпарі банк» було перераховано кошти в сумі 44 400 377,19 грн без ПДВ.

Розмір витрат на утримання та продаж заставленого нерухомого майна за адресою: м. Київ, пров. Несторівський, 6-А становить 5 706 180,19 грн.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Оскільки в порядку, визначеному статтею 52 Закону № 4452-VI, АТ «Місто банк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Місто банк» належним чином виконало свої зобов`язання перед заставним кредитором АТ «Альпарі банк» за договором міжбанківського кредиту в повній сумі 50 106 557,38 грн, відповідно зобов`язання за договором міжбанківського кредиту, який був забезпечений додатково порукою та іпотекою, є припиненими. З огляду на припинення основного зобов`язання припинилися і похідні від нього зобов`язання за договором поруки та договором іпотеки.

Вказані обставини встановлені у справі № 916/1015/21 рішенням Господарського суду Одеської області від 31 серпня 2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 01 листопада 2021 року та постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, установлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої установлено ці обставини, якщо інше не установлено законом.

Усі учасники справи № 910/19199/21, яка переглядається, були залучені до розгляду справи № 916/1015/21 (зокрема, ТОВ «ФК «Фінанс тім» та АТ «Альпарі банк») і указаних обставин не оспорювали.

Крім того, у своїй постанові (пункт 109), посилаючись на «obiter dictum, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що помилковим є врахування як преюдиційних обставин під час розгляду справи № 910/19199/21 правових оцінок судів, які вони надали певним фактам у справі № 916/1015/21. Такі правові оцінки, зокрема щодо припинення зобов`язання за кредитним договором, не є обов`язковими для суду у справі № 910/19199/21. За змістом частини першої статті 509, частини першої статті 598, статті 599 ЦК України, частини другої та абзаців першого - третього частини третьої статті 52 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) із виручки за продане заставлене майно відшкодовуються Фонду витрати на утримання та продаж такого майна; після цього залишок коштів у повному обсязі акцептованих вимог, що забезпечені заставою нерухомого майна (в цьому випадку на суму 50 106 557,38 грн), спрямовується на погашення вимог заставодержателя, але у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном зобов`язанням разом з нарахованими процентами; решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.

На нашу думку, наведене Великою Палатою Верховного Суду тлумачення норм права у даному випадку є спірним, а згадка поняття «obiter dictum» є недоречною оскільки не враховує існування цілого ряду проблем доктрини прецеденту та виокремлення і розмежування ratio decidendi і obiter dictum. Навіть якщо припустити необов`язковість правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладена у постанові від 01 грудня 2022 року у справі № 910/7305/20, вжитий у постанові Великої Палати термін obiter dictum свідчить про непевність самого суду у правильності свого рішення, адже вказує на те, що у названій справі Касаційний господарський суд хоча і не претендує на безпосереднє вирішення спірного питання між сторонами, але пояснює та ілюструє головний принцип вирішення спору. Отже, він не міг бути відхилений Великою Палатою без належного мотивування та обґрунтування нормами національного права, а не окремих понять англійського загального права.

Так, наприклад, у частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав (частина друга статті 656 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор. У разі підтвердження обставини, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги зобов`язання за кредитним договором та забезпечувальними договорами були припинені шляхом їх повного виконання, відступлення (продаж) банком неіснуючого права вимоги та майнового права суперечить статті 514 ЦК України та є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду мала дотримуватися саме такої позиції, оскільки інший підхід може призвести до несправедливості, неефективності правових механізмів захисту добросовісної поведінки і розбалансування господарських правовідносин.

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.

Виходячи зі змісту наведеної норми та за загальним правилом первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за те, що вимога, яку він передає, є дійсною. За умови, що відступлена вимога не є дійсною, то тягар негативних наслідків повинен покладатися на первісного кредитора - якщо в результаті цього в нового кредитора виникли збитки, то їх має відшкодувати йому первісний кредитор.

У справі встановлено і відповідачем не спростовано, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 09 липня 2021 року № В-0907/21 між АТ «Альпарі банк» та ТОВ «ФК «Фінанс тім» зобов`язання АТ «Місто банк» за договором міжбанківського кредиту від 15 листопада 2019 року № 41/980 були виконані.

Відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій не зважаючи на те, що АТ «Альпарі банк» відступило ТОВ «ФК «Фінанс тім» вимогу, яка припинила своє існування.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, за загальним правилом, наслідком недійсності правочину є повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану (двостороння реституція). Такий наслідок недійсності правочину зумовлює дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом, які у цьому випадку полягають у недопущенні можливості порушення імперативних приписів актів цивільного законодавства, та інтересами учасників недійсного правочину, зміст яких - у збереженні кожним з них того, що було ним передано на виконання такого правочину.

Незважаючи на обставини справи та положення вищенаведених нормативних актів, Велика Палата Верховного Суду не тільки скасувала законні і справедливі рішення судів першої й апеляційної інстанцій, відмовивши у поновленні прав позивача, але й при цьому також присудила до стягнення з нього 307 519,45 грн судового збору, поклавши додатковий тягар на сторону яка добросовісно намагалася захистити свої права та інтереси.

На нашу думку, при ухваленні рішення у даній справі Великою Палатою було проігноровано один із основних принципів господарського судочинства - принцип верховенства права.

Судді: О. С. Ткачук

М. І. Гриців

І. В. Желєзний

О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 113457452

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс тім» до Акціонерного товариства «Альпарі банк» про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Альпарі банк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2022 року (головуючий суддя Андрієнко В. В., судді Буравльов С. І., Шапран В. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 16 червня 2022 року (суддя Привалов А. І.)

Коротка історія справи

15 листопада 2019 року між Акціонерним товариством «Альпарі банк» (далі - АТ «Альпарі банк») як кредитором та Акціонерним товариством «Місто банк» (далі - АТ «Місто банк») як боржником було укладено кредитний договір, в забезпечення виконання якого укладено договір поруки між АТ «Альпарі банк», АТ «Місто банк» і ОСОБА_1 як поручителем та іпотечний договір.

З 27 січня 2021 року розпочато процедуру ліквідації AT «Місто банк». Вимоги АТ «Альпарі банк» на підставі вказаного кредитного договору на суму 50 106 557,38 грн, забезпечені заставою нерухомого майна, в повному обсязі визнані АТ «Місто банк» та включені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Після проведення торгів з реалізації нерухомого майна за рахунок виручених коштів було проведено повне задоволення кредиторських вимог АТ «Альпарі банк» у сумі 50 106 557,38 грн. Для цього з накопичувального рахунку АТ «Місто банк» на поточний рахунок АТ «Альпарі банк» перераховано кошти в сумі 44 400 377,19 грн без ПДВ (розмір витрат на утримання та продаж нерухомого майна становив 5 706 180,19 грн та був визначений згідно із законодавством у порядку і по формулі, що встановлені Положенням про порядок здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11 лютого 2016 року №138).

Вказані вище обставини встановлені судовими рішеннями у справі № 916/1015/21.

08 липня 2021 року між АТ «Альпарі банк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс тім» (далі - ТОВ «ФК «Фінанс тім») було укладено попередній договір відступлення права вимоги (далі - попередній договір), за яким АТ «Альпарі банк» зобов`язалося відступити ТОВ «ФК «Фінанс тім» право грошової вимоги до АТ «Місто банк», яке виникло на підставі кредитного договору, в сумі 5 706 180,19 грн. В той же день ТОВ «ФК «Фінанс тім» сплатило на користь АТ «Альпарі банк» забезпечувальний (гарантійний) платіж у розмірі 5 706 180,19 грн, що дорівнює сумі грошової вимоги, яка підлягає відступленню.

09 липня 2021 року між АТ «Альпарі банк» і ТОВ «ФК «Фінанс тім» було укладено договір про відступлення права вимоги № В-0907/21 (далі - договір про відступлення права вимоги) на умовах, викладених у розділі 3 попереднього договору.

Господарський суд Одеської області під час розгляду справи № 916/1015/21 ухвалою від 03 серпня 2021 року замінив позивача у справі з АТ «Альпарі банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Фінанс тім». Водночас, суд не взяв до уваги укладений між АТ «Альпарі банк» і ТОВ «ФК «Фінанс тім» договір про відступлення права вимоги, оскільки на момент його укладення основне зобов`язання по кредиту позичальником (АТ «Місто банк») було погашено і припинилося. Тобто зобов`язання, яке нібито передало АТ «Альпарі банк» ТОВ «ФК «Фінанс тім», вже не існувало.

Господарський суд Одеської області рішенням від 31 серпня 2021 року у справі № 916/1015/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 01 листопада 2021 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 грудня 2021 року, відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Фінанс тім» про стягнення з поручителя ОСОБА_1 5 706 180,19 грн, оскільки 08 липня 2021 року АТ «Місто банк» належним чином виконало свої зобов`язання перед заставним кредитором АТ «Альпарі банк» за договором міжбанківського кредиту в повному обсязі - 50 106 557,38 грн, відповідно зобов`язання за кредитним договором, який був забезпечений додатково порукою та іпотекою, є припиненими.

У листопаді 2021 року ТОВ «ФК «Фінанс тім» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ «Альпарі банк» про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Позивач мотивував позов тим, що за договором про відступлення права вимоги отримав від відповідача право вимоги за зобов`язанням, яке припинилося (внаслідок його виконання) на момент укладення договору, що суперечить положенням статті 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та є підставою для визнання такого договору недійсним з огляду на приписи статті 215 цього Кодексу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2022 року, у цій справі № 910/19199/21 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги та застосовано наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з АТ «Альпарі банк» на користь ТОВ «ФК «Фінанс тім» сплачені за договором про відступлення права вимоги кошти у розмірі 5 706 180,19 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 20 грудня 2022 року передав справу № 910/19199/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважав за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії Касаційного цивільного суду щодо застосування норм статей 514, 519 ЦК України у подібних правовідносинах, який полягає у тому, що відступлення відсутнього права вимоги не зумовлює недійсності договору між первісним кредитором та новим кредитором, оскільки правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором; тому немає підстав для недійсності договору про відступлення права вимоги.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 касаційну скаргу АТ «Альпарі банк» задоволено. Рішення судів попередніх інстанцій скасовані та ухвалено нове, яким у позові відмовлено.

Вирішуючи поставлене перед нею питання, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу. Тому немає підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та застосування наслідків недійсності цього договору (пункти 92, 107 постанови).

Водночас, якщо предмета права вимоги (боргу) не існувало на момент його передання ТОВ «ФК «Фінанс тім», останнє вправі на підставі частини першої статті 665 ЦК України відмовитися від договору купівлі-продажу в односторонньому порядку та вимагати повернення грошових коштів (пункт 106).

Крім того, obiter dictum Велика Палата Верховного Суду зазначила, що помилковим є врахування як преюдиційних обставин під час розгляду справи № 910/19199/21 правових оцінок судів, які вони надали певним фактам у справі № 916/1015/21. Такі правові оцінки, зокрема щодо припинення зобов`язання за кредитним договором, не є обов`язковими для суду у справі № 910/19199/21. За змістом частини першої статті 509, частини першої статті 598, статті 599 ЦК України, частини другої та абзаців першого - третього частини третьої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) із виручки за продане заставлене майно відшкодовуються Фонду витрати на утримання та продаж такого майна; після цього залишок коштів у повному обсязі акцептованих вимог, що забезпечені заставою нерухомого майна (в цьому випадку на суму 50 106 557,38 грн), спрямовується на погашення вимог заставодержателя, але у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном зобов`язанням разом з нарахованими процентами; решта коштів включається до ліквідаційної маси банку (пункт 109 постанови).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду правильно вирішила поставлену перед нею у цій справі правову проблему, зробивши висновок про те, що сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору про відступлення права вимоги між первісним кредитором та новим кредитором, а лише зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Тому відсутні підстави для задоволення позову, заявленого у цій справі.

Разом із тим, не погоджуюсь із позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у пункті 109 постанови, стосовно можливості неврахування як преюдиційних висновків, зроблених судами у справі № 916/1015/21 щодо припинення зобов`язання за кредитним договором.

Так, за матеріалами справи № 916/1015/21 АТ «Альпарі Банк» у квітні 2021 року звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 50 106 557,38 грн за договором поруки від 15 листопада 2019 року та договором про надання міжбанківського кредиту № 41/980 від 15 листопада 2019 року. 12 липня 2021 року позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 5 706 180,19 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ «Місто Банк» та ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору та договору поруки не виконали взятих зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, що призвело до утворення заборгованості в зазначеному розмірі. 03 серпня 2021 року Господарський суд Одеської області замінив позивача у справі з АТ «Альпарі Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Фінанс тім».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01 листопада 2021 року, у справі № 916/1015/21 у задоволенні позову відмовлено.

Залишаючи касаційну скаргу АТ «Альпарі Банк» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 916/1015/21 зазначив: «08 липня 2021 року за рахунок виручених від реалізації заставної нерухомості коштів було проведено повне задоволення кредиторських вимог первісного позивача в сумі 50 106 557,38 грн. Для цього з накопичувального рахунку АТ «Місто Банк» 08 липня 2021 року на поточний рахунок АТ «Альпарі Банк» було перераховано кошти в сумі 44 400 377,19 грн. Розмір витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна за адресою: м. Київ, пров. Несторівський, 6-А, склав 5 706 180,19 грн. Іпотекодержатель АТ «Альпарі Банк» не мав жодних витрат на утримання і продаж заставленого майна. Витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в процесі ліквідації банків в сумі 5 706 180,19 грн законом покладаються на кредитора, вимоги якого забезпечені заставою, про що прямо зазначено у пункті 3 частини другої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», пункті 2 розділу II Положення про порядок здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) та підлягають відшкодуванню Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за рахунок заставодержателя. Враховуючи вищевикладене, АТ «Місто Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію належним чином виконало свої зобов`язання перед заставним кредитором АТ «Альпарі Банк» за договором міжбанківського кредиту № 41/980 від 15 листопада 2019 року, було проведено повне задоволення кредиторських вимог АТ «Альпарі Банк» в порядку, визначеному статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зобов'язання за договором міжбанківського кредиту, які були забезпечені додатково порукою відповідача, є припиненими належним виконанням».

З наведеного випливає, що судовий розгляд справи № 916/1015/21 був у цілому присвячений саме дослідженню питання виконання боржником та/або поручителем зобов`язання за кредитним договором від 15 листопада 2019 року; це питання було основним у вказаній справі, а тому висновки, зроблені судами за результатами розгляду справи є остаточними та не мають піддаватися жодному сумніву.

Вирішення вказаного питання щодо виконання/невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором у даному випадку залежить від визначення правильного застосування у спірних правовідносинах пункту 3 частини другої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що було зроблено судами у справі № 916/1015/21.

Після того, як процедура судового розгляду справи № 916/1015/21 була завершена, прийняті у ній рішення не можуть піддаватися перегляду незалежно від того, чи погоджується Велика Палата Верховного Суду з висновками судів, чи ні.

І тим більше, Велика Палата Верховного Суду не має повноважень для того, щоб у рішенні в іншій справі зазначати про те, що у вказаних спірних правовідносинах щодо виконання зобов`язання за кредитним договором частини друга та третя статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мали бути застосовані інакше, ніж вирішили суди у справі № 916/1015/21.

Натомість протилежна позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у пункті 109 постанови від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21, ігнорує принцип правової визначеності та остаточності судових рішень, а також свою власну попередню практику.

Так, згідно із частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно із частиною першою статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності, як складова верховенства права в державі, також полягає в тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву.

Так, у рішенні від 22 листопада 2010 року у справі «Ющенко та інші проти України» ЄСПЛ зазначив таке. Право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Суд зазначає, що 18 лютого 1999 року під час розгляду цивільної справи суд встановив, що перший заявник забрав фотокопіювальний пристрій та що немає доказів на підтвердження твердження Л. про те, що перший заявник забрав папір і туби з порошком. Зокрема, свідок Б. не зміг уточнити, скільки пачок паперу і туб з порошком забрав перший заявник, а свідок К. взагалі не бачив цього. Отже, суд, забезпечуючи дискусію (a forum) для вирішення спору між двома особами, відхилив як необґрунтовані позовні вимоги Л. стосовно паперу і туб. У рішенні від 12 січня 2004 року, винесеному у кримінальній справі при вирішенні питання про винуватість заявника у заволодінні майном Л. шляхом обману, суд посилався на численні очні ставки між першим заявником, Л. та свідками і визнав, що заявник забрав фотокопіювальний пристрій, папір і туби з порошком. Розглянувши поданий у кримінальній справі цивільний позов, суд постановив відшкодувати Л. вартість незаконно привласнених речей. Суд зазначає, що за результатами першого провадження національний суд відхилив позовні вимоги Л. до першого заявника про повернення паперу і туб з порошком, хоча згодом визнав, що перший заявник та його син забрали ці речі. Суд визнає, що в ході провадження у кримінальній справі заявника вирішувалися питання кримінального законодавства, які відокремлені від тих, що вже були вирішені в ході провадження у цивільній справі. Хоча може видатися, що в обох провадженнях суди розглядали ту саму фактичну ситуацію і дійшли різних висновків, Суд зазначає, що в цивільній справі суд не встановлював, що перший заявник не забирав папір і туби з порошком. Однак цивільний аспект кримінальної справи стосувався того самого питання, що й цивільне провадження, що відбулося раніше, а саме питання цивільно-правової відповідальності за заволодіння фотокопіювальним пристроєм і пов`язаних з ним матеріалів, а також їхньої вартості. За відсутності будь-яких ознак того, що в цивільному провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань звело нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункти 60-65 зазначеного рішення).

У постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 910/10006/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд вважав, що для прийняття законного та обґрунтованого рішення в цій справі істотне значення має вирішення питання стосовно дії в часі норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ (у редакції Закону № 1586-VII) до правочинів (у тому числі договорів) та можливості визнання нікчемним із цієї підстави договору, що укладений банком до набрання чинності Законом № 1586-VII, для чого потрібно відступити від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц. Однак Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке… Судами у справі № 761/11870/15-ц уже було вирішено питання стосовно особливостей застосування до договору від 25 лютого 2014 року про розірвання договору іпотеки норм статті 38 Закону № 4452-VІ та наявності або відсутності у зв`язку із цим правових підстав вважати вказаний договір нікчемним. Рішення у справі № 761/11870/15-ц набрали законної сили та є обов`язковими для виконання. Велика Палата Верховного Суду не може здійснювати їх ревізію в межах цієї справи, оскільки це суперечитиме принципу правової визначеності. Виходячи з наведених підстав, Велика Палата Верховного Суду в межах розгляду цієї справи не вважає можливим розглядати питання щодо необхідності відступу від висновку про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, та вирішення виключної правової проблеми, яка полягає у визначенні правил дії в часі норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ (у редакції Закону № 1586-VII) в контексті застосування її до договору від 25 лютого 2014 року про розірвання договору іпотеки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/3146/17 зазначено: «Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г, яке набрало законної сили 06 листопада 2015 року, задоволено позовні вимоги ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Галіот» про стягнення заборгованості у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пені у сумі 3 118 206, 43 грн за кредитним договором, для забезпечення виконання якого, на момент ухвалення рішення суду та набрання ним чинності, був укладений договір іпотеки 2. На виконання зазначеного рішення суду було видано наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г. У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що ПАТ «Імексбанк» застосував позасудове врегулювання за договором іпотеки 2 шляхом звернення у свою власність предмета іпотеки 2, внаслідок чого зобов`язання ТОВ «Галіот» за вказаним кредитним договором припинились. Зазначені ухвала і постанова про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є судовими рішеннями, якими вирішено по суті спір між банком і позичальником. Тобто спочатку суди у справі № 916/1387/15-г встановили наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнули існуючу заборгованість. Потім суди у цій же справі встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому відповідна заборгованість відсутня, отже стягненню не підлягає. Таким чином, заявлені ПАТ «Імексбанк» у цій справі № 916/3146/17 вимоги про відновлення реєстрації іпотеки, яка забезпечувала основне зобов`язання, фактично є спробою ревізії судових рішень в іншій справі № 916/1387/15-г. Проте слід враховувати, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, остаточно вирішений спір між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Галіот» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Ці судові рішення не можуть бути переглянуті в даній справі».

Висновки

Таким чином, вважаю правильними висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 по суті цього судового спору та погоджуюсь із прийнятим нею рішенням, вказаним у резолютивній частині постанови.

Однак при цьому не погоджуюсь із змістом пункту 109 вказаної постанови, у якому obiter dictum Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість неврахування під час розгляду інших судових справ висновків судів у справі № 916/1015/21 щодо припинення зобов`язання за кредитним договором від 15 листопада 2019 року та особливостей застосування положень частин другої та третьої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у правовідносинах щодо вказаного кредитного договору між АТ «Альпарі банк» (правонаступник ТОВ «ФК «Фінанс тім»), АТ «Місто банк» та ОСОБА_1 .

Вважаю, що зазначене твердження Великої Палати Верховного Суду порушує прямі норми закону щодо обов`язковості судових рішень та суперечить принципу остаточності судового рішення, що набрало законної сили (resjudicata).

На моє переконання, обставини, встановлені судами у справі № 916/1015/21 щодо припинення зобов`язання за кредитним договором від 15 листопада 2019 року внаслідок його належного виконання та порядку застосування у цих правовідносинах положень пункту 3 частини другої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у контексті того, що витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна у розмірі 5 706 180,19 грн покладаються на кредитора, вимоги якого забезпечені заставою), в силу частини четвертої статті 75 ГПК України є преюдиційними під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Суддя Ю. Л. Власов

Джерело: ЄДРСР 113626960