Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про відмову у перегляді питання звільнення від довічного позбавлення волі, але можливості на сьогодні повторно розглянути питання УДЗ

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

Справа № 5-18/07

Провадження № 13-13зво23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_16 ,

захисника ОСОБА_17 ,

засудженого ОСОБА_18 (у режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_19

розглянула в судовому засіданні справу за заявою захисника ОСОБА_17 в інтересах засудженого ОСОБА_18 про перегляд постанови Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 20 грудня 2007 року щодо ОСОБА_18 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і

встановила:

Зміст оскаржених рішень національних судів і встановлені обставини справи

1. Вироком Окружного суду округу Бекес від 21 березня 2002 року, залишеним без змін постановою Вищого Суду м. Сегед від 21 серпня 2003 року,

ОСОБА_18 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та

мешканця АДРЕСА_1 ,

громадянина України,

засуджено за ст. 166 секція (1) btk та за секцією (2) підпункти a, b, f Кримінального кодексу Угорщини 1978 року і призначено основне покарання у виді довічного позбавлення волі та додаткове покарання - вислання з території Угорщини.

Крім того, зазначеними рішеннями передбачено, що ОСОБА_18 може бути умовно звільнений на поруки не раніше ніж через 20 років.

2. За вироком суду ОСОБА_18 визнано винуватим у тому, що він за попередньою змовою з ОСОБА_20 з метою заволодіння майном близько 18 год 11 листопада 1999 року у місті Бекесксаба у квартирі на АДРЕСА_2 вчинив умисне вбивство двох осіб.

3. Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2007 року, з урахуванням змін, внесених ухвалою Верховного Суду України від 20 грудня 2007 року, вирок Окружного суду округу Бекес від 21 березня 2002 року та постанову Вищого Суду м. Сегед від 21 серпня 2003 року щодо ОСОБА_18 визнано та приведено їх у відповідність із Кримінальним кодексом України (далі - КК). Рішеннями національних судів постановлено вважати ОСОБА_18 засудженим за пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК до довічного позбавлення волі без конфіскації майна з можливістю умовного звільнення на поруки не раніше ніж через 20 років.

Зміст рішення Європейського суду з прав людини

4. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 10 листопада 2022 року у справі «Купінський проти України», яке набуло статусу остаточного 10 лютого 2023 року (далі - рішення), констатовано порушення прав ОСОБА_18 за статтями 3, 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та стягнуто з держави на його користь 2 500 євро відшкодування моральної шкоди.

5. З огляду на свою усталену практику Суд констатував порушення щодо ОСОБА_18 ст. 3 Конвенції у зв`язку із призначенням покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення (п. 42 рішення).

6. Констатуючи порушення ст. 7 Конвенції, ЄСПЛ зазначив, що покарання, «застосовне на час вчинення кримінального правопорушення», у розумінні ст. 7 Конвенції було довічним позбавленням волі, яке можна було скоротити. Національні органи влади, відмовивши заявнику в реальній можливості клопотати про умовно-дострокове звільнення, підтвердили, що вони замінили його первинне покарання у виді довічного позбавлення волі, яке можна було скоротити, de facto та de jure таким, яке скоротити було неможливо, а тому змінили суворість первинного покарання не на користь заявника, шляхом накладення суворішого покарання (п. 64 рішення).

7. Мотивуючи прийняте рішення, Суд вказав, що законодавство Угорщини розрізняє покарання у виді довічного позбавлення волі, яке можна скоротити і яке не підлягає скороченню. Угорський суд, надавши заявнику право клопотати про умовно-дострокове звільнення на поруки після відбуття визначеного у вироку мінімального строку покарання, застосував захід примусу першого виду (п. 51 рішення). Проте українське законодавство не передбачало можливості застосування умовно-дострокового звільнення до засуджених до довічного позбавлення волі. Хоча Апеляційний суд Закарпатської області й продублював у своїй постанові покарання, призначене ОСОБА_18 вироком суду іноземної держави, фактично та юридично процедура його скорочення в Україні була недоступною.

Позиція заявника й інших учасників судового провадження

8. У заяві про перегляд судових рішень на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) захисник ОСОБА_17 з огляду на констатовані ЄСПЛ у справі «Купінський проти України» порушення статей 3, 7 Конвенції щодо ОСОБА_18 просить змінити судові рішення та вважати останнього засудженим за пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років і звільнити його з-під варти у зв`язку з його відбуттям. На обґрунтування своїх вимог наводить аргументи, викладені у рішенні міжнародної судової установи.

9. Крім того, захисник зазначає, що внесені 10 жовтня 2022 року зміни до статей 81 та 82 КК, якими передбачене в тому числі й умовно-дострокове звільнення від покарання у виді довічного позбавлення волі, не виправили порушення прав ОСОБА_18 за ст. 7 Конвенції.

10. У судовому засіданні захисник ОСОБА_17 та засуджений ОСОБА_18 підтримали свою спільну позицію, викладену в заяві.

11. Прокурор ОСОБА_19 вважала за необхідне заяву захисника залишити без задоволення.

Позиція Великої Палати та мотиви ухвалення постанови

12. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I Конвенції (ст. 1 Конвенції). Це відбувається шляхом врахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ у національному праві з огляду на ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

13. Відповідно до ст. 2 Закону № 3477-IV та ст. 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається указанимЗаконом, іншими нормативно-правовими актами.

14. Згідно з абзацом дев`ятим ч. 1 ст. 1 Закону № 3477-IVвиконання рішення ЄСПЛ передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

15. Відповідно до ст. 10 указаного Закону одним із додаткових заходів індивідуального характеру є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї, який за змістом ч. 3 цієї статті здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

16. Водночас за змістом ч. 2 ст.13 цього Закону заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування.

17. У заяві про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_18 захисник порушує питання про забезпечення заявнику такого заходу індивідуального характеру, як повторний розгляд справи, яке, на думку захисника, може бути здійснено Великою Палатою шляхом зміни судових рішень національних судів щодо ОСОБА_18 та ухвалення рішення про те, що останнього потрібно вважати засудженим до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. Однак заява захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.

18. Відповідно до вироку Окружного суду округу Бекес від 21 березня 2002 року, залишеним без змін постановою Вищого Суду м. Сегед від 21 серпня 2003 року, ОСОБА_18 засуджено за ст. 166 секція (1) btk та за секцією (2) підпункти a, b, f Кримінального кодексу Угорщини 1978 року та призначено йому основне покарання у виді довічного позбавлення волі, додаткове покарання - у виді вислання з території Угорщини. Також цим вироком передбачено право засудженого бути умовно звільненим на поруки не раніше ніж через 20 років.

19. Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_18 на підставі Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року було передано для подальшого відбування покарання в Україну. Внаслідок цього до Апеляційного суду Закарпатської області надійшли матеріали справи про приведення вироку іноземної держави (Угорщини) щодо ОСОБА_18 у відповідність із національним законодавством.

20. Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

21. На виконання зазначених положень закону Апеляційний суд Закарпатської області постановою від 26 вересня 2007 року, з урахуванням змін, унесених ухвалою Верховного Суду України від 20 грудня 2007 року, визнав вирок Окружного суду округу Бекес від 21 березня 2002 року та постанову Вищого Суду м. Сегед від 21 серпня 2003 року щодо ОСОБА_18 . Привів ці рішення у відповідність із КК, за яким ухвалив вважати ОСОБА_18 засудженим за пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 цього Кодексу до покарання у виді довічного позбавлення волі без конфіскації майна з можливістю умовного звільнення на поруки не раніше ніж через 20 років.

22. Як убачається з наведених у рішенні ЄСПЛ положень ч. 2 ст. 47/А Кримінального кодексу Угорщини, у випадку якщо передбачається право на умовне звільнення на поруки, найбільш рання дата умовного звільнення на поруки може бути визначена через двадцять років відбуття покарання (п. 24 рішення). При цьому вказана норма закону за своїм змістом не є імперативною та не зобов`язує суд звільнити особу від відбування покарання, а лише передбачає можливість особи клопотати про умовне звільнення та обов`язок суду розглянути таке клопотання.

23. Отже, судовими рішеннями Угорщини щодо ОСОБА_18 було передбачено право останнього клопотати про умовне звільнення на поруки не раніше ніж через 20 років. Таке ж право за засудженим визнано і національними судами під час приведення судових рішень щодо ОСОБА_18 у відповідність із національним законодавством.

24. Як убачається із судових рішень, строк відбування покарання ОСОБА_18 необхідно рахувати з 08 грудня 1999 року. Тобто за вироком суду Угорщини право клопотати про умовне звільнення у ОСОБА_18 могло виникнути лише з 08 грудня 2019 року.

25. Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року, який вступив у дію 24 грудня 2015 року, до ч. 5 ст. 72 КК України щодо зарахування строку попереднього ув`язнення були внесені зміни, відповідно до яких зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

26. Ухвалами Ізяславського районного суду Хмельницької області від 17 серпня 2016 року та 26 червня 2018 року з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 13 травня 2020 року ОСОБА_18 на підставі ч. 5 ст. 72 КК в строк попереднього ув`язнення зараховано періоди з 08 грудня 1999 року по 21 серпня 2003 року та з 08 травня по 20 грудня 2007 року з розрахунку один день ув`язнення за два дні позбавлення волі.

27. З матеріалів провадження також убачається, що ОСОБА_18 , скориставшись правом клопотати про умовно-дострокове звільнення, в період з 2015 року неодноразово звертався до національних судів. Проте засудженому було відмовлено в їх задоволенні не лише з підстав того, що на національному рівні не передбачено право на таке звільнення, а й з підстав відсутності доведення засудженим факту свого виправлення (ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 травня 2017 року та 14 травня 2018 року, залишені без змін ухвалами Апеляційного суду Хмельницької області від 17 липня 2017 року та 26 липня 2018 року відповідно).

28. Так, зокрема, зі змісту ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 травня 2017 року, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 17 липня 2017 року, вбачається, що суд, відмовляючи в умовно-достроковому звільненні ОСОБА_18 , перевірив, чи став останній на шлях виправлення. Зокрема, в рішеннях зазначено, що ОСОБА_18 в період відбування покарання характеризується негативно, вісім разів притягувався до дисциплінарної відповідальності, останні три з яких не зняті та не погашені. Не заохочувався. Крім того, у взаєминах з іншими засудженими конфліктний, на критику реагує агресивно. З персоналом дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин, дбайливо ставиться до майна установи, до виконання вимог персоналу установи виконання покарань ставиться не завжди сумлінно через особисту неорганізованість, виконує роботи із самообслуговування, має достатній рівень необхідних навичок.

29. Отже, районним судом неодноразово розглядались по суті клопотання ОСОБА_18 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.

30. У практиці є випадки, коли місцевий суди, керуючись положеннями Конституції України, Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» та кримінального й кримінального процесуального законодавства, в порядку виконання вироку застосовували умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання до осіб, засуджених іноземними судами до довічного ув?язнення з можливістю клопотати про умовне звільнення після відбуття певного строку[1].

31. Статтею 9 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року визначено наслідки передачі засудженої особи для держави виконання вироку. Відповідно до ч. 3 цієї статті виконання вироку регулюється законодавством держави виконання вироку, і тільки ця держава має право приймати всі відповідні рішення.

32. Констатувавши порушення Конвенції щодо ОСОБА_18 , ЄСПЛ орієнтувався на чинне на момент розгляду провадження національне законодавство, у якому загалом була відсутня можливість у перспективі звільнення від відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Так, пославшись на встановлені в його практиці загальні принципи щодо несумісності нескоротного покарання у виді довічного позбавлення волі з вимогами ст. 3 Конвенції та оцінку українського законодавства у справі «Петухов проти України (№ 2)», Суд зазначив, що оскільки після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 процедура і порядок умовно-дострокового звільнення щодо засуджених до довічного позбавлення волі ще не запроваджені, то обґрунтування Суду в згаданому рішенні є застосовними і до цієї справи (п. 42 рішення). Крім того, у п. 51 рішення Суд вказав, що в цій справі спосіб заміни покарання засудженого зводився до позбавлення його можливості клопотати про умовно-дострокове звільнення через особливості українського законодавства.

33. Разом з тим на даний час законодавство України в цій частині зазнало істотних змін. Так, Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2690-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема КК (статті 81, 82) та КПК (ст. 539), а саме щодо вирішення питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке та про умовно-дострокове звільнення від призначеного покарання, які набрали чинності 06 листопада 2022 року.

34. Посилаючись на цей Закон, ОСОБА_18 28 листопада 2022 року звертався до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого він відбуває покарання, з відповідною заявою. Однак у судовому засіданні 06 грудня 2022 року засуджений просив залишити його заяву без розгляду, і таке прохання суд задовольнив[2]. Тобто засуджений фактично відмовився скористатися законодавчим механізмом пом'якшення довічного позбавлення волі, запровадженим в Україні на виконання рішень ЄСПЛ.

35. Проте законодавець не встановив процесуальних перешкод для нового звернення особи до суду в порядку ст. 539 КПК для вирішення питання про умовно-дострокове звільнення. Зважаючи на положення ч. 5 ст. 9 вказаного Кодексу, при розгляді відповідного питання має бути враховано як рішення міжнародної судової установи, постановлене на користь ОСОБА_18 , так і особливості визначеного йому покарання.

36. При цьому з огляду на усталену практику ЄСПЛ, наведену ним в рішенні «Купінський проти України» (пункти 47 - 50), за наявності можливості клопотати про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі Суд не ототожнює поняття «покарання» та «виконання покарання» у цілях ст. 7 Конвенції і виходить з того, що в засудженого має бути можливість перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі та перспектива реального звільнення від його відбування. Законодавчі умови такого перегляду є виключною компетенцією кожної окремої держави та не можуть бути тотожними. У зв`язку із цим, сама лише наявність можливості клопотати про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі за законодавством держави виконання вироку є сумісною з вимогами ст. 7 Конвенції.

37. Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду констатовані ЄСПЛ у рішенні «Купінський проти України» порушення щодо ОСОБА_18 стосуються механізмів не індивідуального, а загального характеру, процесуальні вимоги захисника ОСОБА_17 перебувають поза зв`язком з позицією міжнародної судової установи, а виконання визнаного в Україні вироку іноземної держави щодо ОСОБА_18 може бути вирішено за правилами розділу VIII КПК з додержанням положень ч. 5 ст. 9 цього Кодексу.

38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні правові підстави для задоволення заяви захисника ОСОБА_17 .

39. Окрім цього, у судових рішеннях, що є предметом перегляду, по батькові ОСОБА_18 зазначено як « ОСОБА_21 », тоді як за даними паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 17 грудня 2020 року, завірену копію якого долучено до заяви, правильними анкетними даними засудженого є: ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З огляду на викладене в цій постанові суд вказує по батькові заявника згідно з паспортними даними.

Керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Велика Палата Верховного Суду

ухвалила:

Заяву захисника ОСОБА_17 в інтересах засудженого ОСОБА_18 про перегляд постанови Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 20 грудня 2007 року щодо ОСОБА_18 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом залишити без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяОСОБА_1 Суддя-доповідачОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_10 ОСОБА_4 ОСОБА_11 ОСОБА_5 ОСОБА_12 ОСОБА_6 ОСОБА_13 ОСОБА_7 ОСОБА_14 ОСОБА_8 ОСОБА_15 ОСОБА_9

Відповідно до ч. 3 ст. 441 КПК постанова оформлена суддею ОСОБА_9

[1] Ухвала Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.02.2013 року у справі № 308/1960/13-к. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/29468252

[2] Ухвала Ізяславського районного суду Хмельницької області від 06.12.2022 року у справі № 675/1909/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107714892

Джерело: ЄДРСР 113176436

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 5-18/07

(провадження № 13-13зво23)

21 березня 2002 року суд першої інстанції в Республіці Угорщина визнав ОСОБА_1 винним у тому, що він за попередньою змовою з іншою особою вчинив умисне вбивство двох осіб з корисливих мотивів і протиправно заволодів їхнім майном та призначив йому покарання у виді довічного позбавлення волі з можливістю умовного звільнення на поруки після відбуття двадцяти років покарання. З таким рішенням 21 серпня 2003 року погодився і апеляційний суд.

Після передачі засудженого в Україну для подальшого відбування покарання апеляційний суд 26 вересня 2007 року визнав вирок, ухвалений угорським судом, і вирішив за пунктами 1, 6 і 12 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України 2001 року (далі - КК) призначити покарання у виді довічного позбавлення волі з можливістю умовного звільнення на поруки не раніше ніж через двадцять років. 20 грудня 2007 року Верховний Суд України вирок в частині визначення покарання залишив без змін.

Зі спливом двадцятирічного терміну відбування покарання ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з клопотаннями про звільнення, посилаючись на зазначені судові рішення. Однак суди відмовляли йому в розгляді, наголошуючи, серед іншого, на відсутність правового механізму вирішення питання про умовно-дострокове звільнення засуджених до довічного позбавлення волі.

У 2018 році ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ), який встановив порушення його прав за статтями 3, 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ, Конвенція).

Констатувавши недотримання права за статтею 7 Конвенції, ЄСПЛ виходив із того, що можливість умовного звільнення на поруки засудженого до довічного позбавлення волі, яка була невід`ємним елементом застосованого покарання і про яку зазначено у постанові про визнання вироку суду іноземної держави, національним законодавством України не передбачена. У подальшому на стадії виконання вироку національні суди, відмовивши ОСОБА_1 у достроковому звільненні на цій підставі, підтвердили фактичну заміну покарання у виді довічного позбавлення волі з можливістю скорочення на довічне позбавлення волі, яке скоротити неможливо, і такою заміною всупереч міжнародним зобов`язанням держави за статтею 7 ЄКПЛ посилили суворість обраного заходу примусу. Фактичне застосування щодо ОСОБА_1 довічного ув`язнення без перспективи звільнення Суд відповідно до своєї усталеної практики визнав порушенням права за статтею 3 Конвенції.

8 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) заяву захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом залишила без задоволення.

Будучи незгодними з зазначеною постановою, висловлюємо окрему думку з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви, Велика Палата виходила з того, що:

1) застосовані угорським судом положення Кримінального кодексу Республіки Угорщина (далі - КК Угорщини) не встановлювали імперативного обов`язку суду чи іншого компетентного органу звільнити засудженого до довічного ув`язнення після спливу певного строку, а лише передбачали можливість умовно-дострокового звільнення не раніше ніж через 20 років і таке право було визнано за ОСОБА_1 українським судом під час приведення вироку у відповідність з національним законодавством;

2) правом клопотати про скорочення покарання засуджений скористався, неодноразово порушуючи це питання перед судом упродовж 2015-2021 років і підставами для відмови судів у задоволенні відповідних клопотань були не лише відсутність у національному законодавстві інституту умовного (умовно-достроково) звільнення засуджених до довічного позбавлення волі, а і те, що ОСОБА_1 не довів свого виправлення;

3) констатувавши порушення права за статтею 7 Конвенції, ЄСПЛ орієнтувався на чинне на той час кримінальне законодавство України, що позбавляло засуджених до довічного позбавлення волі можливості скорочення покарання; однаку подальшому це законодавство було реформоване: статті 81, 82 КК у редакції Закону України від 18 жовтня 2022 року № 2690-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 2690-IX) передбачають перспективу заміни покарання у виді довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк, від якого особу в подальшому може бути звільнено умовно-достроково, і ОСОБА_1 вправі скористатися такою можливістю, звернувшись до суду з відповідним клопотанням у порядку статті 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);

4) у судовій практиці є випадки, коли місцеві суди застосовували умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання до осіб, засуджених іноземними судами до довічного ув?язнення з можливістю клопотати про умовне звільнення після відбуття певного строку;

5) ЄСПЛ відповідно до своєї усталеної практики не ототожнює поняття «покарання» та «виконання покарання» для цілей статті 7 Конвенції, сумісною з вимогами цієї статті визнається сама лише наявність у засудженого можливості клопотати про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, умови реалізації якої є виключною компетенцією кожної окремої держави та не можуть бути тотожними.

Зазначеної позиції Великої Палати ми не поділяємо з огляду на наступне.

1. Приводячи вирок угорського суду у відповідність із кримінальним законом України, області апеляційний суд з урахуванням положень пункту 1 статті 9 Конвенції 1983 року здійснив заміну вироку, а відтак зобов`язаний був керуватися положеннями підпункту d) пункту 1 статті 11 цього міжнародно-правового акта щодо заборони посилювати кримінальне покарання, призначене вироком суду іноземної держави.

Дійсно, частина перша статті 47/А КК Угорщини не містила імперативних вимог про звільнення засуджених до довічного ув`язнення після спливу певного терміну. Натомість ця правова норма чітко розмежовувала два види довічного позбавлення волі - з можливістю умовного звільнення на поруки після відбуття визначеного судом мінімального строку покарання і без такої можливості.

Зокрема, згідно з зазначеною нормою права суд, призначаючи покарання у виді довічного позбавлення волі, повинен встановити у вироку найранішу дату можливого умовного звільнення на поруки або зазначити про відсутність права на таке звільнення. Надавши засудженому відповідне право, суд передбачає можливість його реалізації після відбуття не менш як двадцяти років призначеного покарання, а в окремих визначених законом випадках - не менш як тридцяти років.

Оскільки наявність чи відсутність у засудженого права на звільнення визначалася у вироку одночасно з обранням заходу примусу, надання цього права було одним з елементів призначення покарання і не належало до кола питань, що вирішуються під час виконання вироку.

Маючи альтернативне дискреційне повноваження обрати покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи скорочення, угорський суд призначив такий захід примусу з можливістю умовного звільнення на поруки після відбуття не менш як двадцяти років. Відповідне покарання гарантувало ОСОБА_1 реальну й передбачувану перспективу скорочення й визначало її часові межі.

Визнавши вирок угорського суду, український суд продублював застосований захід примусу, у тому числі в частині права на умовне звільнення на поруки. Проте можливості такого звільнення засуджених до довічного позбавлення волі законодавство України, чинне на час визнання вироку, не передбачало. Ба більше, кримінальний закон нашої держави не містив тоді і не містить зараз такого правового інституту як умовне звільнення від відбування покарання на поруки.

Формально визнане українським судом право ОСОБА_1 клопотати про умовне (умовно-дострокове) звільнення від відбування покарання після відбуття не менш як двадцяти років покарання виявилося позбавленим практичної ефективності, а невдалі спроби його реалізації лише підтвердили відсутність фактичної перспективи скорочення покарання.

Як зазначив ЄСПЛ, національний суд, здійснивши заміну вироку, за обставин цієї справи вийшов за межі вжиття звичайних заходів щодо виконання вироку суду іноземної держави та погіршив правове становища засудженого, чим порушив вимоги статті 7 ЄКПЛ (пункти 51, 52, 56 рішення).

2. Правових наслідків зазначеного порушення не змінює і та обставина, що ухвалами, постановленими впродовж 2017-2021 років у порядку виконання вироку, суд відмовляв ОСОБА_1 в умовному звільненні на поруки не лише через відсутність правових підстав для цього у національному законодавстві України, а і з огляду на те, що він не довів свого виправлення.

Застосовані угорським судом положення кримінального закону покликані створити сприятливі умови для ресоціалізації засуджених до довічного позбавлення волі шляхом стимулювання позитивних змін в їх особистості та поведінці. Застосування судом цих норм зумовлює правомірні очікування особи через визначений судом проміжок часу розраховувати на скорочення покарання, якщо вона за певними об`єктивними критеріями доведе, що стала на шлях виправлення.

Відсутність у національному законодавстві України інституту умовного звільнення на поруки засуджених до довічного позбавлення волі означає, що гарантована угорським судом можливість такого звільнення після відбуття визначеного у вироку мінімального строку покарання не може бути реалізована незалежно від виконання засудженим будь-яких умов. Дана ситуація не змінилася б навіть у разі, якби поведінка ОСОБА_1 була бездоганною. Зазначене нівелює сам зміст права на скорочення покарання встановленим у вироку способом, перетворюючи його на теоретичне та ілюзорне.

3. На день розгляду Великою Палатою заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 позбавлений волі більше 28 років (з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року, а без урахування зазначеного Закону - більше 23 років). Попри те, що строк відбування покарання засудженим наразі вже значно перевищує визначений у 2007 році українськими судами двадцятирічний строк, він так і не отримав реальної перспективи звільнення від відбування покарання.

Такої перспективи не надають і внесені Законом № 2690-IX зміни до статей 81, 82 КК, що передбачають право засуджених до довічного позбавлення волі на заміну покарання позбавленням волі на певний строк з можливістю подальшого умовно-дострокового звільнення.

Відповідно до частини 5 статті 82 КК у редакції згаданого Закону довічне позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного заходу примусу. Строк нового покарання, як унормовано частиною першою цієї ж статті, обчислюється з дня заміни довічного позбавлення волі більш м`яким заходом примусу.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, визначеного у порядку заміни довічного ув`язнення, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 81 КК може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання.

Найсприятливішим для ОСОБА_1 варіантом застосування положень частин першої, п`ятої статті 82 і пункту 3 частини 3 статті 81 КК у нині чинній редакції є заміна йому довічного позбавлення волі позбавленням волі на строк п`ятнадцять років і умовно-дострокове звільнення після відбуття трьох чвертей терміну нового покарання. Виходячи зі змісту статей 81 і 82 КК, реальну можливість розгляду судом питання про умовно-дострокове звільнення засуджений отримає через 11 років 3 місяці після заміни йому довічного на строкове позбавлення волі.

Таким чином, застосування визначеного наведеними статтями КК механізму умовно-дострокового звільнення від відбування покарання значно продовжить строк порушення констатованого ЄСПЛ права засудженого, перебіг якого розпочався ще в момент закінчення двадцятирічного строку перебування його в ув`язненні.

Окрім того, національний закон встановлює двоетапний алгоритм дій та рішень щодо вирішення питання про умовно-дострокове звільнення засудженого до довічного позбавлення волі:

1) заміна покарання у виді довічного позбавлення волі позбавленням волі на строк від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо «засуджений став на шлях виправлення» (частина 3 статті 82 КК);

2) умовно-дострокове звільнення від відбування нового покарання після відбуття засудженим щонайменше трьох чвертей його строку та «доведення засудженим свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці» (частина 2 статті 81 КК).

Двоетапний процес вирішення питання про умовно-дострокове звільнення з покладанням на кожному з етапів тягара доведення перед судом факту виправлення погіршує правове становище ОСОБА_1 , оскільки угорський суд визначив для цього лише один етап.

Констатоване ЄСПЛ порушення міжнародних зобов`язань держави було допущене національним судом на стадії приведення вироку угорського суду у відповідність із законом України про кримінальну відповідальність, а не під час розгляду клопотань ОСОБА_1 про умовне звільнення на поруки. Адже питання про можливість чи неможливість такого звільнення засудженого відповідно до закону Республіки Угорщина про кримінальну відповідальність вирішувалося судом у вироку одночасно з обранням заходу примусу. Замінюючи вирок, апеляційний суд формально продублював його зміст в частині права на умовне звільнення на поруки не раніше ніж через двадцять років. Проте неможливість реалізувати відповідне право була зумовлена не відмінністю порядку скорочення покарання в означений спосіб за угорським та українським законодавством, а відсутністю в Україні правових підстав для цього взагалі, що було очевидним для суду. ЄСПЛ виснував, що у даному випадку визначення права засудженого до довічного позбавлення волі на умовне звільнення на поруки було елементом призначення покарання й не належало до кола питань, що вирішуються під час виконання вироку (пункти 49-50 рішення).

4. Наведена у постанові Великої Палати практика окремих національних місцевих судів, які у порядку статті 539 КПК за подібних обставин приймали рішення про умовне звільнення засуджених до довічного ув`язнення вироками іноземних судів, не свідчить про наявність у засудженого реальної передбачуваної перспективи звільнення в аналогічний спосіб. Згадані вище судові рішення не мають характеру прецеденту, а викладена у них правова позиція не є обов`язковою для інших судів під час розгляду подібних клопотань.

5. Оскільки за даних конкретних обставин визначення права засудженого до довічного позбавлення волі на умовне звільнення на поруки було елементом призначення покарання й не належало до кола питань, що вирішуються під час виконання вироку, необхідним способом виправлення порушеного права ОСОБА_1 за статтею 7 ЄКПЛ мало бути визначення такого покарання, що не суперечить міжнародним зобов`язанням нашої держави.

Несумісність рішень національних судів щодо ОСОБА_1 зі статтею 7 Конвенції виникла в момент обрання йому покарання в 2007 році під час визнання вироку угорського суду, а не на більш пізньому етапі відбування покарання у зв`язку з відмовами національних судів у задоволенні клопотань про умовне (умовно-дострокове) звільнення.

Висновок:

Виходячи з наведеного вважаємо, що належним способом забезпечення restitutio in integrum у цій справі було усунення правових наслідків порушення конвенційного права шляхом виправлення помилки у переглядуваних судових рішеннях, яка полягає у неправильному визначенні покарання. Тому відновлення порушеного права вимагало втручання у постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 20 грудня 2007 року.

Оскільки довічне позбавлення волі без перспективи звільнення не могло бути призначене відповідно до підпункту d) пункту 1 статті 11 Конвенції 1983 року, а інших варіантів цього виду покарання кримінальне законодавство України не передбачає, вважаємо, що національний суд повинен був, визнавши вирок угорського суду, визначити ОСОБА_1 захід примусу у виді позбавлення волі на певний строк у межах санкції частини 2 статті 115 КК.

До застосованого щодо ОСОБА_1 угорським судом покарання у виді довічного позбавлення волі з можливістю умовного звільнення на поруки не раніше ніж через двадцять років максимально наближеним з менш суворих у межах санкції частини 2 статті 115 КК є позбавлення волі на строк п`ятнадцять років. Із урахуванням приписів статей 9, 11 Конвенції 1983 року саме такий захід примусу у 2007 році суд повинен був визначити у порядку приведення вироку угорського суду у відповідність із законом України про кримінальну відповідальність.

Вважаємо, що для відновлення порушеного права ОСОБА_1 за статтею 7 ЄКПЛ Велика Палата мала змінити постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 20 грудня 2007 року, визнавши ОСОБА_1 засудженим за пунктами 1, 6, 12 частини 2 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років та негайно звільнити його з-під варти у зв`язку з відбуттям призначеного покарання.

Судді Великої Палати

Верховного Суду ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

ОСОБА_8

Джерело: ЄДРСР 112873037

[ANTIRAID]

На жаль прізвища суддів закрити у цій справі. Можу припустити, що рішення прийнято випадковими особами, що потрапили до ВП ВС, а професійні судді не погодились з цим рішенням з огляду на сам вирок, яким передбачено звільнення та рішення ЄСПЛ де про це зазначено.

Натомість судді-трирічки вважають, що рішення ЄСПЛ не потрібно виконувати, а засудженому, на відміну від інших рішень ОЗУ ВП ВС потрібно створити новий процес щодо свого умовно-дострокового звільнення.