Постанова ВП ВС про можливість суду самостійно визнавати один і той самий договір факторингом чи переуступкою, та наявність права у боржника оскаржувати переуступку боргу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/8115/19 (910/13492/21)

провадження № 12-42гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача - Уркевича В. Ю.,

суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Денисевич К. Ю.,

представників учасників:

позивача - не з`явився,

відповідача - Лєшкова Г. Ю. (адвокат),

третьої особи - Яковченка Р. Г. (адвокат),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв`язоктехсервіс» в особі ліквідатора Шевцова Євгена Вікторовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Тек Україна»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про визнання договору недійсним

в межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Систем пауер інжиніринг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв`язоктехсервіс»

про банкрутство

за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року (головуючий суддя Сотніков С. В., судді Отрюх Б. В., Гарник Л. Л.)

і ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року (суддя Івченко А. М.).

СУТЬ СПОРУ

1. Між Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - НЕК «Укренерго») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зв`язоктехсервіс» (далі - ТОВ «Зв`язоктехсервіс») укладено договір підряду.

2. ТОВ «Зв`язоктехсервіс» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ай-Тек Україна» (далі - ТОВ «Ай-Тек Україна») договір відступлення права вимоги до НЕК «Укренерго» за вказаним договором підряду.

3. Згодом ухвалою місцевого господарського суду відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Зв`язоктехсервіс», ліквідатор якого в межах справи про банкрутство звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним указаного договору відступлення права вимоги, вважаючи, що такий договір фактично є договором факторингу, укладеним усупереч вимогам статей 203, 215, 227, 1079 Цивільного кодексу України.

4. Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

5. НЕК «Укренерго», не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.

6. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- за якими критеріями відбувається розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу;

- яким чином визначається ціна продажу права вимоги за договором відступлення права вимоги, зокрема за договором купівлі-продажу права вимоги.

7. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу виходячи з такого.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

8. У межах справи про банкрутство ТОВ «Зв`язоктехсервіс» його ліквідатор - арбітражний керуючий Шевцов Євген Вікторович (далі - ліквідатор Шевцов Є. В.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Ай-Тек Україна» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01 липня 2016 року № 01/07 (далі - договір відступлення права вимоги).

9. На обґрунтування позовних вимог ліквідатор Шевцов Є. В. стверджував, що оспорюваний договір відступлення права вимоги за своєю природою є договором факторингу, отже, має бути визнаний недійсним, оскільки укладений з порушенням норм цивільного законодавства, що регулюють факторингові операції: частини третьої статті 1079 Цивільного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», пункту 11 частини першої статті 4, частини п`ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон про фінансові послуги), через те що право вимоги було відступлено на користь ТОВ «Ай-Тек Україна», яке не є фінансовою установою, не має і не мало відповідної ліцензії з надання фінансових послуг.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. Між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (правонаступником якого є НЕК «Укренерго») та ТОВ «Зв`язоктехсервіс» укладено договір підряду від 14 грудня 2011 року № 335/01-11 (далі - договір підряду), згідно з пунктом 1.1 якого (з урахуванням додаткової угоди від 27 грудня 2013 року № 9) ТОВ «Зв`язоктехсервіс» (генпідрядник) зобов`язалося у 2011-2014 роках на свій ризик власними або залученими силами з власних матеріальних ресурсів на підставі наданої НЕК «Укренерго» (замовником) проєктно-кошторисної документації виконати та здати замовнику в установлений цим договором строк закінчені роботи - об`єкт будівництва, а замовник зобов`язався надати генпідрядникові фронт робіт, передати проєктно-кошторисну документацію та іншу необхідну дозвільну документацію, прийняти виконані роботи та оплатити їх у порядку та на умовах, визначених цим договором.

11. Відповідно до пункту 3.3 договору підряду (в редакції додаткової угоди від 25 березня 2014 року № 10) загальна ціна робіт (об`єкта будівництва) складає 96 724 452,56 грн (з податком на додану вартість).

12. 01 липня 2016 року між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» (первісний кредитор) та ТОВ «Ай-Тек Україна» (новий кредитор) укладено оспорюваний договір відступлення права вимоги, за умовами якого на користь ТОВ «Ай-Тек Україна» відступлено за плату (сума продажу - 1 000 000,00 грн) право вимоги за договором підряду, який був укладений між НЕК «Укренерго» та ТОВ «Зв`язоктехсервіс».

13. Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення права вимоги таке право вимоги означає всі - як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні, як заявлені, так і такі, що можуть бути заявлені - права вимоги відповідача до третьої особи за договором підряду; борг означає заборгованість за договором підряду, зокрема за обладнання та програмне забезпечення в розмірі 17 335 901,01 грн; за виконані роботи в розмірі 37 398 777,60 грн; три проценти річних; інфляційні втрати; сума продажу означає грошові кошти, які ТОВ «Ай-Тек Україна» зобов`язується перерахувати на рахунок ТОВ «Зв`язоктехсервіс» як оплату права вимоги до НЕК «Укренерго», та становить 1 000 000,00 грн.

14. У пункті 2.1 договору відступлення права вимоги сторони узгодили предмет договору, а саме в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, первісний кредитор зобов`язується відступити новому кредиторові право вимоги, а новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору суму продажу. Новий кредитор набуває право на отримання від боржника усієї суми боргу та право на отримання будь-яких інших сум, що виникнуть у майбутньому з права вимоги. Сторони розуміють та погоджуються з тим, що операція відступлення права вимоги не є операцією факторингу.

15. Згідно з пунктом 2.2 договору відступлення права вимоги право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору.

16. У пункті 2.3 договору відступлення права вимоги сторони узгодили, що з моменту переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора останній набуває всіх прав позивача щодо стягнення з боржника боргу та інших грошових сум, що випливають із права вимоги, в судовому порядку.

17. На підставі цього договору відступлення права вимоги ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2020 року у справі № 910/27184/14 за позовом ТОВ «Зв`язоктехсервіс» до НЕК «Укренерго» про стягнення заборгованості за договором підряду здійснено заміну позивача - ТОВ «Зв`язоктехсервіс» його правонаступником - ТОВ «Ай-Тек Україна».

18. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі № 910/8115/19 про банкрутство ТОВ «Зв`язоктехсервіс».

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

19. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року відмовлено повністю у задоволенні заяви ТОВ «Зв`язоктехсервіс» в особі ліквідатора Шевцова Є. В. про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» і ТОВ «Ай-Тек Україна».

20. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції, пославшись на статті 512, 514, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що оспорюваний договір від 01 липня 2016 року не є договором факторингу, оскільки не має за мету фінансування новим кредитором первісного кредитора, адже за його змістом: право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора відразу з моменту підписання сторонами договору відступлення права вимоги (пункт 2.2); оплата відступленого права вимоги відбувається зі значним відтермінуванням - 1095 днів з моменту підписання вказаного договору (пункт 3.1); у пункті 2.1 договору визначено, що вказаний договір не є операцією факторингу.

21. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу НЕК «Укренерго» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року - без змін.

22. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції послався на зміст оспорюваного договору та статті 509-514, главу 73 Цивільного кодексу України, статті 1, 4, 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і зазначив, що предметом оспорюваного договору є відступлення права вимоги до третьої особи (замовника за договором підряду) за плату (купівля-продаж), отже, за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнового права, тому погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір не є договором факторингу.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги та заперечень на неї

23. У вересні 2022 року НЕК «Укренерго» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

24. Підставою касаційного оскарження НЕК «Укренерго» визначила пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій при оцінці правової природи оспорюваного договору висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 910/5617/21 і від 02 лютого 2022 року у справі № 910/21682/15 (910/18583/20), стосовно правової природи договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги, критеріїв їх розмежування.

25. На обґрунтування доводів касаційної скарги НЕК «Укренерго» посилається на ухвалення оскаржуваних рішень з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права і, як наслідок, помилковість висновків судів про те, що оспорюваний договір не є договором факторингу, позаяк:

- умова, зафіксована в пункті 2.1 оспорюваного договору, що цей договір не є операцією факторингу, не змінює дійсної природи оспорюваного договору, про що зазначено у пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18);

- твердження місцевого господарського суду про те, що передане за оспорюваним договором право вимоги не обмежується лише вимогами про сплату грошових коштів, суперечить змісту правочину та встановленим судами обставинам справи;

- безпідставним є посилання судів попередніх інстанцій на умову відтермінування оплати за оспорюваним договором як ознаку саме договору купівлі-продажу права вимоги, адже зазначене за усталеною судовою практикою не віднесено до критеріїв розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги;

- судами першої та апеляційної інстанцій помилково залишено поза увагою те, що розмір права вимоги (заборгованість за обладнання та програмне забезпечення в розмірі 17 335 901,01 грн, заборгованість за виконані роботи в розмірі 37 398 777,60 грн; три проценти річних; інфляційні втрати) набагато перевищує суму його продажу (1 000 000,00 грн) за оспорюваним договором, отже, вказує на отримання фактором плати за надання фінансової послуги (факторингу), що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18);

- апеляційний суд не мотивував відхилення доводів апелянта про необхідність врахування правових висновків щодо змісту та ознак договору факторингу, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), натомість послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), не зазначивши, які саме правові висновки суду касаційної інстанції підлягають врахуванню у цій справі.

26. Крім того, НЕК «Укренерго» в касаційній скарзі зазначає, що за результатами розгляду позову суд першої інстанції прийняв ухвалу, а не рішення, чим порушив вимоги частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

27. У судовому засіданні представник НЕК «Укренерго» касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

28. ТОВ «Ай-Тек Україна» подало відзив на касаційну скаргу НЕК «Укренерго», в якому просить відмовити в її задоволенні.

29. У відзиві ТОВ «Ай-Тек Україна» зазначає, що НЕК «Укренерго» в касаційній скарзі наводить судову практику без врахуванням останніх висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

30. Крім того, ТОВ «Ай-Тек Україна» звертає увагу, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 червня 2021 року, залишеною без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 22 грудня 2021 року та Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21 червня 2022 у справі № 910/8115/19 (910/18547/20), відмовлено в задоволенні позовної заяви НЕК «Укренерго» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

31. Таким чином, на думку ТОВ «Ай-Тек Україна», факт укладення між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» та ТОВ «Ай-Тек Україна» договору відступлення права вимоги є встановленим та не підлягає доказуванню в інших справах.

32. ТОВ «Ай-Тек Україна» також вважає, що НЕК «Укренерго» не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення її прав та інтересів шляхом укладення оспорюваного договору відступлення.

33. У судовому засіданні представник ТОВ «Ай-Тек Україна» заперечував проти касаційної скарги.

34. ТОВ «Зв`язоктехсервіс» правом на подання відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалося.

Рух справи в суді касаційної інстанції

35. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою НЕК «Укренерго» та вирішив здійснити перегляд судових рішень у судовому засіданні, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

36. Ухвалою від 17 листопада 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 910/8115/19 (910/13492/21) разом із касаційною скаргою НЕК «Укренерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої та четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

37. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 512-519, 656, 1077-1079 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 та 10 серпня 2021 року у справах № 639/6370/18 та № 755/7758/19, від 04 жовтня 2021 року у справі № 712/10515/17, від 19 та 26 січня 2022 року у справах № 766/10404/19 та № 761/41749/19, від 08 червня 2022 року у справі № 723/779/20, про те, що умови оспорюваного договору про передання права грошової вимоги з отриманням первісним кредитором від нового кредитора меншої оплати, ніж номінальна вартість такої вимоги, та/або з правом на стягнення додаткових нарахувань, штрафних санкцій, процентів тощо, якщо їх суми не були в повній мірі компенсовані первісному кредитору, свідчать про проведення факторингової операції.

38. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що за загальним правилом ціна договору визначається на розсуд його сторін (статті 627, 632 Цивільного кодексу України), тобто прямої заборони на встановлення ціни права грошової вимоги, що відступається за договором купівлі-продажу, у меншому розмірі, ніж номінальний розмір таких вимог, законом не встановлено. Водночас отримання права грошової вимоги у більшому розмірі, ніж сума сплачених за нього коштів, як за договором купівлі-продажу грошової вимоги, так і за договором факторингу, може (але не обов`язково) свідчити про отримання новим кредитором реальної вигоди.

39. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, менша за номінал ціна продажу права вимоги може бути зумовлена низькою ліквідністю такого права вимоги, тобто низькою імовірністю задоволення такої вимоги, зокрема, через наявність спору щодо такої вимоги або складний фінансовий стан боржника за вимогою, що відступається, а у процедурі банкрутства боржника за вимогою - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів або недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення. Отже, щодо купівлі-продажу права вимоги, то наявність дисконту в договірній ціні вимоги скоріше є підтвердженням волевиявлення сторін щодо встановлення справедливої для них на дату укладення договору ціни за актив - право грошової вимоги.

40. Звідси, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, формальна імовірність отримання новим кредитором прибутку у вигляді різниці між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та його ціною за договором про відступлення права вимоги не може безумовно вважатися «платою» новому кредитору (фактору), що є обов`язковою та кваліфікуючою умовою договору факторингу.

41. Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), щодо застосування статей 512-519, 656, 1077-1079 Цивільного кодексу України при кваліфікації правочину з відступлення права грошової вимоги (купівлі-продажу) як договору факторингу шляхом конкретизації таких висновків стосовно визначальних критеріїв розмежування цих договорів, зокрема: 1) введення об`єктивного критерію ліквідності права вимоги для встановлення реальної вартості активу на час укладення оспорюваного договору про його відступлення (купівлю-продаж) та для оцінки різниці між номінальною вартістю права вимоги та його ціною за договором відступлення як такої, що може свідчити про отримання плати новим кредитором як фактором; та/або 2) визначення для такої кваліфікації необхідної сукупності основних ознак: надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, що може виражатися в істотній різниці між реальною вартістю права грошової вимоги на час її відступлення та ціною такого права, зазначеної у договорі про його відчуження); наявність у договорі спеціальних умов факторингу, зокрема про надання послуги фінансування за плату; наявність спеціального суб`єктного складу, який, зокрема, передбачає систематичність таких господарських операцій у діяльності покупця права вимоги тощо.

42. Ухвалою від 25 січня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду справу № 910/8115/19 (910/13492/21) у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу

43. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

44. Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

45. За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

46. Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

47. Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

48. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

49. Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

50. Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (стаття 350 Господарського кодексу України).

51. Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

52. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 Цивільного кодексу України).

53. За частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги фінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; фінансові платіжні послуги; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, факторинг є фінансовою послугою.

54. У пункті 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

55. Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.

56. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

57. Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

59. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

60. Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

61. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

62. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

63. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

64. Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

65. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

66. Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).

67. При цьому якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).

Щодо ціни продажу права вимоги

68. Статтею 177 Цивільного кодексу України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

69. Згідно із частиною першою статті 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

70. Відповідно до частини першої статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

71. Поряд із цим згідно із частиною третьою статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

72. Звідси вбачається, що право вимоги є об`єктом цивільних прав, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.

73. За змістом частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

74. Як установлено у частині першій статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

75. У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

76. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

77. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

78. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

79. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

80. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).

81. Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

82. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

83. Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.

Щодо відступлення від правових висновків Верховного Суду

84. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду просив, зокрема, відступити від висновків щодо застосування статей 512-519, 656, 1077-1079 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 та 10 серпня 2021 року у справах № 639/6370/18 та № 755/7758/19, від 04 жовтня 2021 року у справі № 712/10515/17, від 19 та 26 січня 2022 року у справах № 766/10404/19 та № 761/41749/19, від 08 червня 2022 року у справі № 723/779/20.

85. Суди у вказаних вище справах розглядали позови, предметом яких були, зокрема, вимоги про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги.

86. Разом з тим за змістом частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія суддів вважає за необхідне відступити саме від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не від будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови.

87. При цьому висновок щодо застосування норми права має стосуватися саме подібних правовідносин.

88. На предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

89. Так, у справі № 712/10515/17 суди розглядали справу, предметом позову в якій, зокрема, була позовна вимога про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. Звідси правовідносини, з приводу яких у справі № 712/10515/17 виник спір, є подібними з правовідносинами у справі № 910/8115/19 (910/13492/21).

90. У цій справі (№ 712/10515/17) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, переглядаючи судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, дійшов, зокрема, такого висновку: «Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того, як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право вимоги до третіх осіб, до моменту, коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором».

91. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з викладеним вище висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду і вважає за необхідне від нього відступити з огляду на таке.

92. Відповідно до частини третьої статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

93. Таким чином, право вимоги може бути відступлене від однієї особи (первісного кредитора) іншій особі (новому кредитору) на підставі договору купівлі-продажу права вимоги.

94. При цьому до такого договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення цивільного законодавства як про договір купівлі-продажу, так і про відступлення права вимоги.

95. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

96. Таким чином, обов`язку продавця передати у власність покупця майно, в цьому випадку право вимоги, кореспондує обов`язок покупця прийняти таке майно та сплатити за нього грошову суму.

97. Звідси договір купівлі-продажу права вимоги вважається виконаним, коли продавець та покупець виконають свої взаємні обов`язки.

98. Вказані висновки застосовуються і до договору купівлі-продажу права вимоги як до складової частини договору факторингу.

99. У свою чергу, як зазначено вище, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

100. Щоб встановити момент виконання договору факторингу, тобто строк дії договору, необхідно визначити строк дії окремих елементів договору факторингу: 1) договору позики або кредитного договору та 2) договору купівлі-продажу або договору застави.

101. Так, відповідно до частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

102. Згідно із частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

103. Отже, за договором позики та кредитним договором обов`язку позикодавця (кредитодавця) передати позичальнику грошові кошти кореспондує обов`язок позичальника повернути позикодавцю (кредитодавцю) грошові кошти або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплатити проценти, якщо це передбачено договором.

104. Таким чином, договір позики та кредитний договір вважаються виконаними в момент повернення позичальником грошових коштів, такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.

105. Що стосується інших елементів договору факторингу - договору купівлі-продажу права вимоги та договору застави права вимоги, то необхідно встановити момент виконання зобов`язання за договором застави, оскільки висновки щодо моменту виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу права вимоги вже викладено Великою Палатою Верховного Суду в цій постанові вище.

106. Так, відповідно до частини першої статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

107. Частиною першою статті 593 Цивільного кодексу України встановлено, що право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

108. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зобов`язання за договором факторингу вважаються виконаним в момент повернення клієнтом фактору грошових коштів, а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.

109. Якщо виконання зобов`язання за договором факторингу забезпечене заставою права вимоги, то у разі порушення клієнтом умов договору позики чи кредитного договору як складової частини договору факторингу зобов`язання за таким договором факторингу діють до моменту реалізації предмета застави або набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

110. Стосовно інших постанов Верховного Суду, від висновків у яких просить відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

111. У постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 639/6370/18 за позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову з тих підстав, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Як убачається з установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги.

112. У справі № 755/7758/19 під час розгляду позову про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, скасування державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння суд апеляційної інстанції частково скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову та відмовив у задоволенні вимог про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, оскільки відповідач у справі мав право на укладення оспорюваних правочинів.

113. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 10 серпня 2021 року у справі № 755/7758/19 погодився з висновками суду апеляційної інстанції та, зокрема, зазначив, що положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

114. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 62) виклала правовий висновок, для відступу від якого вона не вбачає підстав, про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

115. Таким чином, висновки, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 639/6370/18 та від 10 серпня 2021 року у справі № 755/7758/19, не суперечать вказаному вище правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 62), оскільки у справі № 639/6370/18 відступлення права вимоги за кредитним договором відбулось за умови, коли попередній кредитор (банк) не був позбавлений банківської ліцензії та не перебував у процедурі ліквідації, а у справі № 755/7758/19 банк (первісний кредитор за кредитним договором, права вимоги за яким відступалося) перебував у процедурі ліквідації.

116. Судами у справі № 766/10404/19-ц було розглянуто позовні вимоги, зокрема, про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги. За результатами розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції про відмову в позові та задовольнив позовні вимоги.

117. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 19 січня 2022 року у справі № 766/10404/19-ц постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, оскільки з укладенням оскаржуваного договору відступлення права грошової вимоги за кредитним договором відбулася заміна первісного кредитора - товариства з обмеженою відповідальністю, яке є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - співвідповідача у справі, що законом не передбачено. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що між відповідачами у справі укладено саме договір факторингу, а не оплатний договір відступлення права вимоги, оскільки фізична особа (співвідповідач у справі) набула право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною відступлення, що передбачена договором відступлення права вимоги.

118. Предметом позову у справі № 761/41749/19 була вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову.

119. Натомість Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 26 січня 2022 року у справі № 761/41749/19 скасував судові рішення судів попередніх інстанцій з тих підстав, що фізична особа (співвідповідач у справі) не може бути новим кредитором у спірних правовідносинах, адже для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа, проте відповідач у цій справі не належить у розумінні Закону про фінансові послуги до фінансових установ, які можуть надавати фінансові послуги. При цьому суд касаційної інстанції вказав на те, що оспорюваний договір по своїй суті є договором факторингу, оскільки розмір вимог, які відступаються, є більшим, ніж сума, яку новий кредитор сплатив за відступлення такої вимоги.

120. У справі № 723/779/20 вирішувався спір про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення. У задоволенні цього позову було відмовлено судом апеляційної інстанції за результатами перегляду рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

121. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 08 червня 2022 року у справі № 723/779/20 постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, ураховуючи те, що товариство з обмеженою відповідальністю (співвідповідач у справі) було віднесено до фінансових установ у розумінні Закону про фінансові послуги та зазначене товариство мало право на укладення оспорюваного договору, а звідси суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, укладеного між співвідповідачами. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду також зазначив, що оскаржуваний договір відступлення права вимоги є договором факторингу, оскільки розмір грошової вимоги значно перевищує ціну її відступлення.

122. Таким чином, з огляду на предмет позовів у справах № 766/10404/19-ц, № 761/41749/19 та № 723/779/20 правовідносини, щодо яких виник спір у вказаних справах, є подібними із правовідносинами у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), оскільки позивачами заявлені вимоги про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

123. Разом з тим за змістом частин третьої та четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України Велика Палата Верховного Суду може відступити від висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови.

124. На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у постановах суду касаційної інстанції у справах № 766/10404/19-ц, № 761/41749/19 та № 723/779/20 викладені правові висновки щодо застосування норми права, від яких необхідно відступити.

125. Однак Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах, ухвалених за результатами розгляду вказаних справ, не викладав правових висновків щодо застосування конкретної норми права, а надавав правову оцінка спірним правовідносинам.

126. При наданні такої оцінки суд касаційної інстанції зважав не лише на те, що розмір вимоги, яка відступалася за обставинами цих справ, був більшим, ніж сума, яку новий кредитор сплатив за відступлення такої вимоги, а врахував суб`єктний склад учасників та зміст правовідносин.

127. Звідси Велика Палата Верховного Суду не вирішує питання про відступ від висновків, викладених Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду на обґрунтування мотивувальної частини постанов від 19 січня 2022 року у справі № 766/10404/19, від 26 січня 2022 року у справі № 761/41749/19 та від 08 червня 2022 року у справі № 723/779/20.

128. У вказаних справах Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при перегляді судових рішень судів попередніх інстанцій послався на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), від яких колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також просить відступити.

129. Так, відповідно до правових висновків, викладених у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги. Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

130. Разом з тим у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до глави 73 Цивільного кодексу України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу (пункт 47 постанови).

131. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) навела такі ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги (пункт 48 постанови).

132. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) також зазначила про те, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються (пункт 49 постанови).

133. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак (пункти 50-52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21)).

134. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), містять усі необхідні критерії, за якими розрізняються договір факторингу та договір відступлення (у тому числі купівлі-продажу) права вимоги.

135. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

136. Європейський суд з прав людини пов`язує дотримання принципу правової визначеності із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

137. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави, її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку у певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

138. За змістом Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у конкретних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи.

139. З огляду на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

140. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, у порівнянні з фактичними обставинами справи, у якій висловлена правова позиція Великою Палатою Верховного Суду, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

141. Подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21, пункти 37-40).

142. Натомість, передаючи справу № 910/8115/19 (910/13492/21) на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності відступлення від висновків щодо застосування статей 512-519, 656, 1077-1079 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не навів достатніх мотивів, необхідних для відступу від зазначених висновків Верховного Суду, не вказав на неоднозначність чи суперечливість таких висновків, їх непослідовність чи неможливість застосування.

143. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)).

Щодо суті касаційної скарги та суті спору

144. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

145. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідила наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірила на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

146. Як установлено судами попередніх інстанцій, 01 липня 2016 року між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» і ТОВ «Ай-Тек Україна» укладено оспорюваний договір відступлення, за умовами якого на користь ТОВ «Ай-Тек Україна» відступлено за плату (сума продажу - 1 000 000,00 грн) право вимоги за договором підряду, який був укладений між НЕК «Укренерго» та ТОВ «Зв`язоктехсервіс».

147. Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення права вимоги: право вимоги означає всі, як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні, як заявлені, так і такі, що можуть бути заявлені, права вимоги відповідача до третьої особи за договором підряду; борг означає заборгованість за договором підряду, в тому числі за обладнання та програмне забезпечення в розмірі 17 335 901,01 грн; за виконані роботи в розмірі 37 398 777,60 грн; три проценти річних; інфляційні втрати; сума продажу означає грошові кошти, які ТОВ «Ай-Тек Україна» зобов`язується перерахувати на рахунок ТОВ «Зв`язоктехсервіс» як оплату права вимоги до НЕК «Укренерго», та становить 1 000 000,00 грн.

148. У пункті 2.1 договору відступлення права вимоги сторони узгодили предмет договору, а саме: в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, первісний кредитор зобов`язується відступити новому кредиторові право вимоги, а новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору суму продажу. Новий кредитор набуває право на отримання від боржника всієї суми боргу та право на отримання будь-яких інших сум, що виникнуть у майбутньому з права вимоги. Сторони розуміють та погоджуються з тим, що операція відступлення права вимоги не є операцією факторингу.

149. Згідно з пунктом 2.2 договору відступлення права вимоги право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору.

150. У пункті 2.3 договору відступлення права вимоги сторони узгодили, що з моменту переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора новий кредитор набуває всіх прав позивача щодо стягнення з боржника боргу та інших грошових сум, що випливають із права вимоги, в судовому порядку.

151. У межах справи про банкрутство ТОВ «Зв`язоктехсервіс» ліквідатор Шевцов Є. В. звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Ай-Тек Україна» про визнання недійсним договору відступлення з тієї підстави, що оспорюваний договір відступлення за своєю природою є договором факторингу, а отже, має бути визнаний недійсним, оскільки укладений з порушенням норм цивільного законодавства, що регулюють факторингові операції.

152. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову ліквідатора Шевцова Є. В., зазначили, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги (надання коштів у позику чи на умовах кредиту), яка надається новим кредитором попередньому. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

153. Звідси суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що предметом спірного договору є відступлення права вимоги до третьої особи (замовника за договором підряду) за плату (купівля-продаж). Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права та не є договором факторингу.

154. Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

155. Як уже зазначалося, договору відступлення права вимоги та договору факторингу притаманна низка ознак, які дозволяють сторонам таких договорів відрізнити один договір від іншого та належним чином врегулювати взаємні права та обов`язки.

156. Такі ознаки договорів відступлення права вимоги та факторингу наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21). Правові висновки, викладені у вказаних постановах, не суперечать один одному, не є взаємовиключними та повинні застосуватися судами у взаємозв`язку.

157. При цьому оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не містять безпосереднього посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), проте суди послалися на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).

158. У вказаній постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду виклала, серед іншого, правовий висновок щодо розрізнення договору факторингу та договору відступлення права вимоги, який підлягає застосуванню до всіх подібних за змістом правовідносин незалежно від суб`єктного складу учасників таких правовідносин.

159. Крім того, як зазначалося вище, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що і було зроблено судами попередніх інстанцій, оскільки на час розгляду цієї справи правові висновки, викладені у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), були останніми.

160. Звідси Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи касаційної скарги НЕК «Укренерго» про неврахування її висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

161. Стосовно тверджень НЕК «Укренерго» про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 910/5617/21 та від 02 лютого 2022 року у справі № 910/21682/15 (910/18583/20), Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

162. У справі № 910/5617/21 судами вирішувався спір за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до «ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П.» (VR Global Partners, L.P.) (далі - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - відповідач-2) про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень.

163. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 910/5617/21 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове - про задоволення позову.

164. Так, апеляційний господарський суд у вказаній справі дійшов висновку, що відповідно до істотних умов договору за правовою природою він є договором факторингу. Відповідач-2 передав відповідачу-1 право нараховувати в майбутньому відсотки та штрафні санкції за кредитними договорами як кредитодавцю. Клієнт (відповідач-2) оплатив послугу фінансування фактору (відповідачу-1) шляхом дисконтування у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її сплаченою вартістю. Апеляційний суд зазначив, що договору притаманні всі ознаки фінансової послуги факторингу із заміною кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на нефінансову компанію «ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.» (обмежене партнерство), яка створена на Кайманових островах. Договір укладений з порушенням вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу, і це відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір, який укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2, порушує права позивача у зв`язку із відступленням прав вимоги за кредитними договорами на користь нерезидента, чим на позивача покладається додатковий тягар у вигляді обов`язку нарахування, утримання та сплати відповідного податку та складання додаткової звітності до контролюючих органів, якого не існувало до укладення договору. Окрім того, укладенням оспорюваного договору було позбавлено позивача прав і гарантій, що визначені главами 9 та 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (як-от право вимагати від кредитодавця здійснення перерахунку основної суми заборгованості у бік зменшення за рахунок сплачених процентів поза межами строку кредитування).

165. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з вказаними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони повністю відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження № 12-97гс18), та не суперечать висновкам, викладеним, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).

166. У справі № 910/21682/15 (910/18583/20) у межах справи про банкрутство розглядався позов про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

167. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, переглянувши судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, залишив їх без змін.

168. При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, врахувавши правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), зазначив про існування підстав вважати, що укладені між відповідачами у цій справі договори про відступлення права вимоги за своєю правовою природою (незважаючи на їх назву - договори про відступлення права вимоги) є договорами факторингу, що правильно встановлено судами під час розгляду справи.

169. У зв`язку із цим, оскільки суди попередніх інстанцій у справі № 910/8115/19 (№ 910/13492/21) врахували правові висновки щодо розмежування договору відступлення права вимоги та договору факторингу, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), то Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги НЕК «Укренерго» про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 910/5617/21 та від 02 лютого 2022 року у справі № 910/21682/15 (910/18583/20), які повністю узгоджуються із правовими висновками, наведеними у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду.

170. Як уже зазначалося раніше, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункти 50-52) дійшла висновку, що для розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги слід виходити з наведених суттєвих ознак указаних договорів. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

171. Таким чином, суди при розгляді подібних спорів щодо визнання недійсними договорів відступлення права вимоги мають визначати конкретний вид укладеного між сторонами договору (договір факторингу або договір відступлення права вимоги), виходячи з фактичних обставин справи, з урахуванням суттєвих ознак таких договір і на підставі поданих сторонами у справі доказів.

172. Звідси, оскільки, як установлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» і ТОВ «Ай-Тек Україна» укладено саме договір відступлення права вимоги, якому не притаманні ознаки, характерні для договору факторингу, а саме фінансування фактором клієнта (надання позики або кредиту), Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги НЕК «Укренерго» щодо того, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, у тому числі не застосували статті 203, 215, 227, 1077-1079 Цивільного кодексу України, пункт 2 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (у редакції, чинній на час укладення договору відступлення права вимоги), пункту 11 частини першої статті 4, частини п`ятої статті 5 Закону про фінансові послуги, які до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

173. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

174. НЕК «Укренерго» у касаційній скарзі, як уже зазначалося, вказувала на те, що за результатами розгляду позову суд першої інстанції прийняв ухвалу, а не рішення, чим порушив вимоги частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

175. Як установлено судами попередніх інстанцій, у цій справі ліквідатор Шевцов Є. В. звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги з підстав, передбачених статтями 203, 215, 227 Цивільного кодексу України.

176. За результатами розгляду позовної заяви ліквідатора Шевцова Є. В. Господарський суд міста Києва постановив оскаржувану ухвалу.

177. Згідно із частиною третьою статті 232 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

178. У той же час частиною п`ятою статті 232 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом або Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу.

179. 21 квітня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який було введено в дію 21 жовтня 2019 року.

180. Вказаний Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи (преамбула Кодексу України з процедур банкрутства).

181. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

182. Згідно з абзацом 3 частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

183. Водночас частинами першою та другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства встановлені підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора.

184. Відповідно до частини четвертої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.

185. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19, пункти 100-102) зазначила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи. Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарському процесуальному кодексі України.

186. У справі № 910/8115/19 (910/13492/21) ліквідатор Шевцов Є. В. звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, який він просив визнати недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 227 Цивільного кодексу України.

187. Таким чином, позовна заява у цій справі не обґрунтована положеннями частин першої та другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а отже, за результатами розгляду позовної заяви суд першої інстанції мав прийняти рішення, а не ухвалу.

188. Суд апеляційної інстанції вказаних порушень місцевого господарського суду не усунув, незважаючи на те, що НЕК «Укренерго» обґрунтовувала апеляційну скаргу в тому числі і такими доводами.

189. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що частина четверта статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства з 15 квітня 2023 року викладена у новій редакції, відповідно до якої за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд ухвалює рішення.

190. Таким чином, починаючи з 15 квітня 2023 року розгляд як позовних заяв боржника, так і заяв арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсними правочинів боржника, обґрунтованих положеннями статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, має завершуватися ухваленням рішення.

191. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги НЕК «Укренерго» щодо того, що за результатами розгляду позовної заяви ліквідатора Шевцова Є. В. суд першої інстанції порушив вимоги частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, прийнявши ухвалу, а не рішення за результатами розгляду справи по суті.

192. Відповідно до частин першої та другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

193. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасування з ухваленням нового рішення.

194. Разом з тим, оскільки Велика Палата Верховного Суду вважає, що на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин про те, що між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» і ТОВ «Ай-Тек Україна» укладено саме договір відступлення права вимоги, якому не притаманні ознаки, характерні для договору факторингу, то необхідно відмовити в задоволенні позову ТОВ «Зв`язоктехсервіс» в особі ліквідатора Шевцова Є. В. про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

195. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

196. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

197. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу НЕК «Укренерго» необхідно задовольнити частково, а судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в позові.

Щодо судових витрат

198. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

199. Згідно з підпунктами «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

200. Оскільки касаційна скарга НЕК «Укренерго» підлягає частковому задоволенню, а судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову, яке не змінює результату вирішення спору по суті, то судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року і ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) скасувати.

3. Прийняти нове рішення про відмову в позові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідачВ. Ю. УркевичСудді: Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. Й. Катеринчук Є. А. Усенко Г. Р. Крет Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 113269741

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Зв`язоктехсервіс» в особі ліквідатора Шевцова Євгена Вікторовича до ТОВ «Ай-Тек Україна» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - НЕК «Укренерго») про визнання договору недійсним у межах справи за заявою ТОВ «Систем пауер інжиніринг» до ТОВ «Зв`язоктехсервіс» про банкрутство

Короткий виклад історії справи

В межах справи про банкрутство ТОВ «Зв`язоктехсервіс» (його ліквідатор - арбітражний керуючий Шевцов Є. В.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Ай-Тек Україна» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 1 липня 2016 року № 01/07 (далі - договір відступлення права вимоги).

На обґрунтування позовних вимог ліквідатор Шевцов Є. В. стверджував, що оспорюваний договір відступлення права вимоги за своєю природою є договором факторингу, отже, має бути визнаний недійсним, оскільки укладений з порушенням норм цивільного законодавства, що регулюють факторингові операції: частини третьої статті 1079 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», пункту 11 частини першої статті 4, частини п`ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон про фінансові послуги), через те що право вимоги було відступлено на користь ТОВ «Ай-Тек Україна», яке не є фінансовою установою, не має і не мало відповідної ліцензії з надання фінансових послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року відмовлено повністю у задоволенні заяви ТОВ «Зв`язоктехсервіс» в особі ліквідатора Шевцова Є. В. про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» і ТОВ «Ай-Тек Україна».

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 6 вересня 2022 року апеляційну скаргу НЕК «Укренерго» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року - без змін.

Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції послався на зміст оспорюваного договору та статті 509-514, главу 73 ЦК, статті 1, 4, 6 Закону про фінансові послуги і зазначив, що предметом оспорюваного договору є відступлення права вимоги до третьої особи (замовника за договором підряду) за плату (купівля-продаж), отже, за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнового права, тому погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір не є договором факторингу.

У вересні 2022 року НЕК «Укренерго» звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 6 вересня 2022 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження НЕК «Укренерго» визначила пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій при оцінці правової природи оспорюваного договору висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 910/5617/21 і від 2 лютого 2022 року у справі № 910/21682/15 (910/18583/20), стосовно правової природи договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги, критеріїв їх розмежування.

На обґрунтування доводів касаційної скарги НЕК «Укренерго» посилається на ухвалення оскаржуваних рішень з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права і, як наслідок, помилковість висновків судів про те, що оспорюваний договір не є договором факторингу, позаяк:

- умова, зафіксована в пункті 2.1 оспорюваного договору, що цей договір не є операцією факторингу, не змінює дійсної природи оспорюваного договору, про що зазначено у пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18);

- твердження місцевого господарського суду про те, що передане за оспорюваним договором право вимоги не обмежується лише вимогами про сплату грошових коштів, суперечить змісту правочину та встановленим судами обставинам справи;

- безпідставним є посилання судів попередніх інстанцій на умову відтермінування оплати за оспорюваним договором як ознаку саме договору купівлі-продажу права вимоги, адже зазначене за усталеною судовою практикою не віднесено до критеріїв розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги;

- судами першої та апеляційної інстанцій помилково залишено поза увагою те, що розмір права вимоги (заборгованість за обладнання та програмне забезпечення в розмірі 17 335 901,01 грн, заборгованість за виконані роботи в розмірі 37 398 777,60 грн; три проценти річних; інфляційні втрати) набагато перевищує суму його продажу (1 000 000,00 грн) за оспорюваним договором, отже, вказує на отримання фактором плати за надання фінансової послуги (факторингу), що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18);

- апеляційний суд не мотивував відхилення доводів апелянта про необхідність врахування правових висновків щодо змісту та ознак договору факторингу, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), натомість послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), не зазначивши, які саме правові висновки суду касаційної інстанції підлягають врахуванню у цій справі.

ТОВ «Ай-Тек Україна» подало відзив на касаційну скаргу НЕК «Укренерго», в якому просить відмовити в її задоволенні. У відзиві ТОВ «Ай-Тек Україна» зазначає, що НЕК «Укренерго» в касаційній скарзі наводить судову практику без врахуванням останніх висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Крім того, ТОВ «Ай-Тек Україна» звертає увагу, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 червня 2021 року, залишеною без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 22 грудня 2021 року та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2022 у справі № 910/8115/19 (910/18547/20), відмовлено в задоволенні позовної заяви НЕК «Укренерго» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Таким чином, на думку ТОВ «Ай-Тек Україна», факт укладення між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» і ТОВ «Ай-Тек Україна» договору відступлення права вимоги є встановленим та не підлягає доказуванню в інших справах.

ТОВ «Ай-Тек Україна» також вважає, що НЕК «Укренерго» не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення її прав та інтересів шляхом укладення оспорюваного договору відступлення.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 8 серпня 2023 року касаційну скаргу НЕК «Укренерго» задовольнила частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 6 вересня 2022 року і ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) скасувала та прийняла нове рішення про відмову в позові.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 серпня 2023 року, крім іншого дійшла такого висновку.

За змістом частини третьої статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія суддів вважає за необхідне відступити саме від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не від будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Відповідно до правових висновків, викладених у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги. Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

Разом з тим у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до глави 73 ЦК правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу (пункт 47 постанови).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) навела такі ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги (пункт 48 постанови).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) також зазначила, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет і мета укладення суттєво відрізняються (пункт 49 постанови).

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахуванням усієї сукупності його суттєвих ознак (пункти 50-52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21)).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновки, викладені у її постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), містять усі необхідні критерії, за якими розрізняються договір факторингу та договір відступлення (у тому числі купівлі-продажу) права вимоги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) пов`язує дотримання принципу правової визначеності із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку у певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

За змістом ГПК, Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у конкретних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи.

Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій висловлена правова позиція Великою Палатою Верховного Суду, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що передаючи справу № 910/8115/19 (910/13492/21) на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності відступлення від висновків щодо застосування статей 512-519, 656, 1077-1079 ЦК у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не навів достатніх мотивів, необхідних для відступу від зазначених висновків Верховного Суду, не вказав на неоднозначність чи суперечливість таких висновків, їх непослідовність чи неможливість застосування.

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду нагадала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме її останню правову позицію (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)).

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Згідно із частиною третьою статті 34 ГПК суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ у справі від 28 жовтня 1999 року «Брумареску проти Румунії»).

Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року «Парафія греко-католицької церкви у місті Люпені проти Румунії»). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року «С. В. проти Сполученого Королівства).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції»; рішення у справі від 11 квітня 2013 року «Вєренцов проти України»).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Аксіс та інші проти Туреччини» зазначено, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики, стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до статті 36 Закону України від від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно із частиною шостою статті 13 цього Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною четвертою статті 236 ГПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначено раніше, об`єктом касаційного перегляду у цій справі є ухвала Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2022 року, залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 6 вересня 2022 року, якою відмовлено повністю у задоволенні заяви ТОВ «Зв`язоктехсервіс» в особі ліквідатора Шевцова Є. В. про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» і ТзОВ «Ай-Тек Україна».

Відхиляючи доводи позивача про те, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, суди виходили зі змісту цього договору та статей 509-514, глави 73 ЦК, статей 1, 4, 6 Закону про фінансові послуги, відтак дійшли висновку, що між відповідачами укладено договір купівлі-продажу майнового права, оскільки: його предметом є відступлення права вимоги до третьої особи (замовника за договором підряду) за плату (купівля-продаж); договір відступлення права вимоги не має на меті фінансування новим кредитором первісного кредитора, адже за його змістом право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора відразу з моменту його підписання сторонами договору відступлення права вимоги (пункт 2.2 договору); оплата відступленого права відбувається зі значним відтермінуванням - 1 095 днів з моменту підписання договору (пункт 3.1 договору); у пункті 2.1 договору сторони прямо визначили, що вказаний договір не є операцією факторингу.

Суд апеляційної інстанції послався на відповідність такої оцінки оспорюваного договору висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), відхиливши посилання апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) стосовно визначення різниці між реальною ціною вимоги і ціною вимоги, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається, як однієї з форм плати клієнта за послугу фінансування у правовідносинах факторингу.

НЕК «Укренерго» із такою мотивацією не погодилась та вважає, що суди попередніх інстанцій застосували помилкові критерії розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги, безпідставно залишивши поза увагою, що «номінальна вартість» права вимоги (заборгованість за обладнання і програмне забезпечення в розмірі 17 335 901,01 грн; за виконані роботи в розмірі 37 398 777,60 грн; 3% річних; інфляційні втрати) набагато перевищує ціну його продажу (1 000 000,00 грн) за оспорюваним договором, що вказує на надання фактором фінансової послуги за плату та є визначальною ознакою договору факторингу відповідно до правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження 12-97гс18).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, дійшовши висновку про наявність у цій справі проблематики, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо ґрунтовного розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права грошової вимоги з дисконтом, та необхідності уніфікації підходів до кваліфікації таких договорів і тлумачення їх умов відповідно до статей 512-519, 656, 1077 -1079 ЦК та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-97гс18), ухвалою від 17 листопада 2022 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) визначила, що договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що:

а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату;

д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги. Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК зумовлює його недійсність.

У цій самій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК). Сама по собі назва договору не змінює його правової природи.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) погодилась із кваліфікацією оспорюваного договору відступлення права вимоги як договору факторингу, позаяк за цим договором первісний кредитор (клієнт) отримав фінансування в розмірі 1 693 908,74 грн, а новий кредитор (фактор) набув право одержання прибутку у формі різниці між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, що виразилася в отриманні прав вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань, інших прав вимоги, які випливають зі змісту кредитного договору та факту його неналежного виконання боржником.

Отже, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) був сформульований чіткий підхід до розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги, за яким, зокрема, передання права грошової вимоги з отриманням первісним кредитором від нового кредитора плати у меншому розмірі, ніж номінальна вартість такої вимоги, є факторинговою операцією.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) відступила від власного загального висновку у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичних осіб. Стосовно критеріїв розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги Велика Палата Верховного Суду акцентувала, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання, та на підставі аналізу статей 509, 510, 512, 513, 514 ЦК визначила такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У свою чергу договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахуванням усієї сукупності його суттєвих ознак (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21).

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, зокрема, таке.

У судовій практиці питання розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги проблематичне і досі не втратило своєї актуальності навіть після прийняття Великою Палатою Верховного Суду зазначених вище постанов, зокрема, при оспорюванні дійсності договору, за яким відступлено право грошової вимоги, з підстав приналежності до операцій (договорів) факторингу та недотримання встановлених законом спеціальних вимог до таких договорів.

Так, при вирішенні спору щодо дійсної природи договору відступлення права грошової вимоги головним критерієм віднесення його до договорів факторингу в судовій практиці залишається надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату), позаяк визначення на розсуд сторін в оспорюваному правочині його предмета і мети не може вважаться об`єктивним чи визначальним критерієм для його оцінки.

За недостатньої конкретизації цього критерію в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), вирішуючи спори про визнання недійсним договору відступлення грошової вимоги (купівлі-продажу) з підстав недотримання вимог закону до укладення договорів факторингу, суди звертаються до відповідних висновків, викладених у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), зокрема, про те, що:

- договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу (пункт 63);

- плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбачено в договорі, право вимоги за яким передається (пункт 64);

- така різниця може виражатися в отриманні новим кредитором (фактором) від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, яке випливає з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов`язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно з генеральним договором та кредитним договором (пункт 72).

Не відступаючи від цих висновків, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1 гс21) за позовом про визнання недійсним договору відступлення права грошової вимоги, реалізованого на електронних торгах, зазначила, що можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Варто також зазначити, що у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жавтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації (пункт 62 постанови).

Висновки

З огляду на викладене ввважаю, що різні підходи в судовій практиці до кваліфікації оспорюваних договорів факторингу та відступлення права вимоги, часткова конкуренція правових висновків у справах № 909/968/16 і № 906/1174/18, недостатня конкретизація такого висновку в останній справі та ухилення Великої Палати Верхового Суду у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) від обов?язку забезпечення сталості та єдності судової практики не сприяє забезпеченню розвитку права.

Суддя Великої Палати

Верховного Суду О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 113204277

[ANTIRAID]

Судді-трирічки в чергове довели свій вкрай низький рівень,  не тільки практичних знань, а й теоретичних знань та розуміння правових норм. Думаю в цій справі не можна виключати схему Князєва. Що в рішенні, що в окремій думці не наводиться обставин за яких боржник має право оскаржити договір чи то факторингу, чи то переуступки боргу відносно себе. Раніше була вже встановлена практика відсутності порушеного права у боржника, але про це випадкові люди забули.

Щодо визначення, що таке договір факторинг і яка відмінність від переуступки боргу суд зазначив:

133. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак (пункти 50-52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21)).

По суті рішення попередніх інстанцій були скасовані виключно з формальних підстав, що ОЗУ ВП ВС давно вже не робить, якщо немає окремої вказівки чи якоїсь іншої мотивації, як на мене. А саме в порушення вимог законодавства, постановлення судом першої інстанції ухвали по суті справи, а не рішення. Трудно уявити, який аргумент був переданий до ОЗУ ВП ВС стороною спору.

[Лев]

Залишилось визнати недійсним термін "факторинг", щоб надати можливість пройдисвітам без будь-яких перешкод викупляти вимоги, в тому числі й "купувати флешки на базарі" з даними боржників по списаних кредитах і безперешкодно здирати "борги"...

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) провадження № 12-42гс22 у господарській справі за Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв`язоктехсервіс» в особі ліквідатора Шевцова Євгена Вікторовича доТовариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Тек Україна» про визнання договору недійсним

8 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задовольнила частково.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» і ТОВ «Ай-Тек Україна» укладено договір відступлення права вимоги, якому не притаманні ознаки, характерні для договору факторингу, а тому відмовила в задоволенні позову ТОВ «Зв`язоктехсервіс» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

При цьому Велика Палата сформулювала наступний висновок. «Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51)».

На мою думку, формулюючи такий висновок, Велика Палата повинна була окремо наголосити, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Таким чином, укладення фізичною особою з банком договору про переуступку дебіторської заборгованості, внаслідок чого укладається з іншою фізичною особою договір позики або кредиту, тобто надається фінансова послуга, договір між банком та новим кредитором (фізичною особою) має кваліфікуватися як договір факторингу.

 

Суддя О.С. Ткачук

 

 

Джерело: ЄДРСР 114552547