Постанова ВП ВС про порядок звільнення директора товариства та дотримання порядку скликання зборів


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2023 року

м. Київ

Справа № 127/27466/20
Провадження № 12-10гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - не з`явилися,

відповідач-1 - не з`явилися,

відповідач-2 - не з`явилися,

третя особа - ОСОБА_1 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 (далі - Скаржник)

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Грязнов В. В., Петухов М. Г.) у справі

за позовом ОСОБА_3 (далі - Позивач, Директор)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС 36» (далі - Товариство) та державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Вінограй Ірени Володимирівни Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради (далі - Реєстратор),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити дії.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18.11.2021 до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду передано справу № 127/27466/20 за позовом Директора до Товариства та Реєстратора, у якій з урахуванням заяви про зміну предмета позову заявлено вимоги про визнання ОСОБА_3 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з 25.10.2019 та зобов`язання Товариства провести зміну керівника (код 33811129) і подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр), щодо виключення запису про зайняття ОСОБА_3 посади керівника Товариства.

1.2. Позов мотивовано тим, що у жовтні 2019 року ОСОБА_3 вирішив припинити трудові відносини з Товариством шляхом звільнення з посади директора, оскільки роботодавець постійно порушував терміни виплати заробітної плати. 11.10.2019 Директор склав та направив учасниками Товариства заяву про звільнення (далі - Заява) в порядку, передбаченому статтею 38 КЗпП України, до якої додав заяву про скликання загальних зборів, однак учасники без жодного обґрунтування залишили Заяву без розгляду, чим порушили трудові права ОСОБА_3 .

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 (суддя Міліціанов Р. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зміст Заяви відповідає критеріям звільнення, передбаченим частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки вона містить чітку підставу (порушення термінів виплати заробітної плати) та дату звільнення (25.10.2019), однак не містить волевиявлення ОСОБА_3 щодо його звільнення саме за власним бажанням, тому не відповідає вимогам частини першої статті 38 КЗпП України. Роблячи такий висновок, суд першої інстанції виходив з того, що Директор самостійно обрав підстави припинення трудових відносин з посиланням на порушення термінів виплати заробітної плати, однак не надав відповідних доказів на підтвердження обставин щодо наявності заборгованості зі сплати заробітної плати, її розміру та періоду, за який виникла заборгованість, а тому не довів, що підлягав звільненню саме у визначену ним дату з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Щодо завчасного повідомлення роботодавця в особі учасників Товариства суд першої інстанції вказав, що положення КЗпП України не містять приписів про обчислення 14-денного терміну повідомлення працівника про майбутнє звільнення саме з моменту направлення відповідної заяви, а тому дійшов висновку про те, що цей строк повинен обчислюватися з моменту отримання такої заяви роботодавцем. Однак надані Позивачем докази не містять відомостей щодо дат отримання учасниками Товариства заяв про звільнення та скликання загальних зборів. Так, за матеріалами справи, одному з учасників ( ОСОБА_4 ) цих заяв не вручено, а лист-відповідь іншого учасника ( ОСОБА_5 ) датовано 29.10.2019. З урахуванням наведеного суд першої інстанції вказав, що Директор не довів, що у визначену ним дату звільнення (25.10.2019) сплинув 14-денний термін його звільнення із займаної посади.

Посилаючись на висновки, викладені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, суд першої інстанції зазначив, що Директор дотримався трьох складових процедури його звільнення з посади, а саме написав заяву про звільнення та вчинив достатні дії щодо її направлення учасникам Товариства за відомими адресами проживання, які відповідають інформації ЄДРПОУ, а виконання обов`язку з передання печатки та документів Товариства від нього не залежало, оскільки вони були вилучені під час обшуку в межах кримінального провадження. Разом з тим Директор у своїх заявах просив учасників Товариства скликати загальні збори саме за їх ініціативою, не скориставшись можливістю самостійно скликати такі збори з підстав, передбачених пунктом 8.7 статуту, тобто не вжив достатніх та можливих заходів щодо ініціювання питання про проведення позачергових загальних зборів із внесенням до порядку денного питання про його звільнення, що є необхідною складовою процедури звільнення за наведеною практикою КЦС ВС.

Урахувавши заяву про зміну предмета позову, якою Позивач виключив з предмета позову вимогу про визнання трудових відносин припиненими та залишив вимогу про визнання його звільненим з посади керівника Товариства, а також узявши до уваги висновки КЦС ВС, викладені в постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, про те, що керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими, суд першої інстанції виснував про обрання Директором неналежного способу захисту своїх прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

За висновками місцевого господарського суду, належним способам захисту прав Директора відповідають позовні вимоги про визнання припиненими трудових відносин у поєднанні з вимогами про зобов`язання Реєстратора вчинити реєстраційну дію щодо зміни відомостей про керівника Товариства або скасування в Реєстрі запису про ОСОБА_3 як керівника Товариства.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 рішення Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано ОСОБА_3 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25.10.2019; зобов`язано Товариство подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Реєстрі, щодо виключення запису про зайняття ОСОБА_3 посади керівника Товариства; позовну вимогу про проведення змін керівника Товариства залишено без задоволення; в частині вимог до Реєстратора провадження закрито.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що встановлені у справі обставини, а саме: написання Позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, надіслання цієї заяви усім учасникам Товариства з дотриманням двотижневого строку, передбаченого статтею 38 КЗпП України, а також ініціювання ним проведення загальних зборів із винесенням питання про призначення нового директора на порядок денний відповідно до пункту 8.7 статуту Товариства, - свідчать про те, що Директор дотримався процедури звільнення із займаної посади. Натомість Товариство / засновники Товариства ухилились від виконання обов`язку розглянути заяву Директора про звільнення. Заява залишилась нерозглянутою в установлений нормами КЗпП України строк та протягом тривалого періоду розгляду справи в суді, чим порушено конституційне право ОСОБА_3 на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував висновки КЦС ВС, викладені у постанові від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, про те, що у спірних правовідносинах керівник юридичної особи діє не як її виконавчий орган, тому визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

Посилаючись на те, що справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України), а також на норми статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), за якими ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю, суд апеляційної інстанції вказав, що з урахуванням цих принципів подання позову та його розгляд у межах заявленого предмета позову повинні в максимально ефективний спосіб вирішувати спір, а не породжувати в майбутньому новий. Натомість суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні вимог позивача, позбавив його можливості реалізувати своє право на працю, за захистом якого він звернувся до суду, а невирішення спору по суті призвело до існування стану правової невизначеності.

Оскільки пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між Директором і Товариством, суд апеляційної інстанції вказав, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у цьому випадку буде такий спосіб захисту як визнання ОСОБА_3 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25.10.2019. Задовольнивши зазначену вимогу, апеляційний суд вважав за необхідне задовольнити також і вимогу про зобов`язання Товариства подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Реєстрі, щодо виключення запису про зайняття ОСОБА_3 посади керівника Товариства.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання Товариства провести зміни керівника, оскільки непризначення нового керівника не впливає на права та законні інтереси Директора.

Оскільки Позивач відмовився від позовної вимоги про зобов`язання Реєстратора внести зміни до відомостей, що містяться в Реєстрі, то спір між ними відсутній, а тому провадження у справі у відповідній частині вимог підлягає закриттю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. 30.11.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій він просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022, а рішення Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 залишити без змін.

4. Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі

4.1. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 31, 32 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIII), а також не врахував висновки КГС ВС, викладені у постанові від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, щодо застосування статті 38 КЗпП України, оскільки не зауважив, що Директор не вжив достатніх і можливих заходів щодо ініціювання питання про проведення позачергових загальних зборів Товариства із внесенням до порядку денного питання щодо свого звільнення. На переконання Скаржника, саме Директор як виконавчий орган Товариства був зобов`язаний скликати загальні збори учасників шляхом надіслання їм повідомлення із зазначенням дати, часу, місця проведення зборів і порядку денного, однак не вчинив таких дій, а направив учасникам Товариства лист, у якому просив, щоб вони самі скликали такі збори. Більш того, Позивач у своєму листі просив скликати загальні збори для призначення нового директора Товариства, а не для звільнення ОСОБА_3 з цієї посади на підставі статті 38 КЗпП України.

4.2. Суд апеляційної інстанції також не врахував висновків КЦС ВС, викладених у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, про те, що за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, він може захистити свої права шляхом звернення до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Натомість апеляційний суд задовольнив позовну вимогу про визнання ОСОБА_3 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25.10.2019, яка є неналежним способом захисту його прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

4.3. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 38 КЗпП України в частині визначення моменту повідомлення роботодавця про бажання звільнитись у разі надіслання заяви про звільнення поштою, а відповідний висновок Верховного Суду про застосування цієї норми у подібних правовідносинах відсутній. На думку Скаржника, передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України двотижневий строк повинен обчислюватися з моменту отримання відповідної заяви роботодавцем. Таким чином, роботодавця слід повідомити про звільнення працівника за два повні тижні без урахування часу на пересилання поштової кореспонденції, і відповідно в разі надіслання заяви про звільнення поштою роботодавець вважається таким, що повідомлений про звільнення, за умови отримання заяви за два тижні, а не подання працівником такої заяви на пошту за два тижні до бажаної дати звільнення. Разом з тим суд апеляційної інстанції не врахував відсутності доказів того, що ОСОБА_3 підлягав звільненню саме у визначену ним дату (25.10.2019) з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, а також того, що станом на цю дату сплинув 14 денний термін його звільнення із займаної посади. Відтак суд апеляційної інстанції без посилання на жодну правову норму дійшов неправильного висновку про те, що Директор належним чином повідомив учасників Товариства про своє бажання звільнитись.

4.4. Існує необхідність відступлення від висновку КЦС ВС, викладеного у постанові від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, зокрема, про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України, на який посилався суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові. Зазначений висновок зроблений без урахування правової природи загальних зборів учасників Товариства і можливості виконання ними функцій роботодавця у спосіб, відмінний від положень Закону № 2275-VIII. Також у цій же постанові КЦС ВС зазначив, що у спірних правовідносинах керівник юридичної особи діє не як її виконавчий орган, однак цей висновок не узгоджується, зокрема, з положеннями статей 28, 30, 39 Закону № 2275-VIII та статті 97 ЦК України, оскільки Директор є виконавчим органом Товариства, а протилежні твердження не мають правового підґрунтя. Навіть якщо Директор є найманим працівником, він є виконавчим органом Товариства до моменту припинення таких відносин. Іншого правового регулювання це питання не містить.

Для формування правового висновку з цього питання слід врахувати наявність колізії норм КЗпП України та Закону № 2275-VIII, а саме неузгодженість / суперечність між процедурою звільнення найманого працівника, що передбачена в частині першій 38 КЗпП України, і процедурою припинення повноважень виконавчого органу, яка визначена статтями 31, 32 Закону № 2275-VIII, який є спеціальним законом, що регулює порядок обрання і припинення діяльності виконавчого органу (директора), а тому саме його положення підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. При цьому слід враховувати, що особа, яка погодилась обійняти посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю, має бути обізнана, зокрема, з вимогами Закону № 2275-VIII та статуту товариства, а також усвідомлювати специфіку цього статусу, яка серед іншого передбачає, що процедура звільнення з указаної посади навіть за власним бажанням потребує дотримання вимог законодавства щодо порядку та строків скликання і проведення загальних зборів учасників товариства.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. 01.02.2023 надійшов відзив Директора на касаційну скаргу, у якому він просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін оскаржену постанову апеляційного суду. Відзив обґрунтований такими доводами.

5.1.1. Обставини цієї справи та справи № 911/719/21, на висновки КГС ВС з якої посилався ОСОБА_2 в касаційній скарзі, не є подібними. Так, у справі № 911/719/21 суди виходили з відсутності доказів направлення позивачем товариству (учасникам товариства) заяви про його намір звільнитися та повідомлення про скликання загальних зборів. Натомість у цій справі Директор вжив усіх можливих заходів щодо інформування учасників Товариства про намір звільнитись та ініціював проведення позачергових загальних зборів із внесенням цього питання до порядку денного, що правильно встановив суд апеляційної інстанції.

5.1.2. З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції та усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) наявність у Реєстрі інформації щодо ОСОБА_3 як про керівника Товариства належить до його професійної діяльності та охоплюється поняттям «приватне життя». Також практика ЄСПЛ указує, що надмірний формалізм при вирішення того чи іншого питання непропорційно обмежує право особи на розгляд її справи. Однак суд першої інстанції, вдавшись до надмірного формалізму при дослідженні доказів та неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи, ухилився від вирішення спору по суті і залишив трудові права ОСОБА_3 незахищеними.

5.1.3. Установлений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає необхідність попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні. Водночас законодавство не передбачає заборону такого попередження засобами поштового зв`язку, а також не визначає порядку і умов надіслання та отримання відповідної заяви засобами поштового зв`язку (з моменту надіслання чи отримання). Відтак не є встановленим і порядок перебігу двотижневого строку попередження власника або уповноваженого органу про розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а отже, твердження суду першої інстанції про те, що цей строк повинен обчислюватись з моменту отримання відповідної заяви роботодавцем, не ґрунтується на нормах законодавства.

5.1.4. Відповідно до положень статті 38 КЗпП України та статей 28, 29, 30 Закону № 2275-VIII праву директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства провести загальні збори та розглянути його заяву про звільнення і створення виконавчого органу. При цьому відповідно до частини тринадцятої статті 39 цього Закону повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу.

Однак, хоч ОСОБА_3 і подав заяву про звільнення та вжив усіх можливих заходів для скликання загальних зборів учасників Товариства для розгляду цього питання, але його заява розглянута не була, питання про припинення трудових відносин не вирішувалось, загальні збори для обрання нового керівника не скликались.

При цьому 25.11.2019 та 28.11.2019 учасники Товариства ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали свої частки у статутному капіталі ОСОБА_2 , який хоч і підтверджує, що до його виключної компетенції належить звільнення Директора, однак також ухиляється від вирішення цього питання. Так, він проігнорував надісланий 28.09.2022 ОСОБА_3 лист з проханням розглянути Заяву та ініціювати проведення загальних зборів із внесенням до порядку денного від 11.10.2019 питання щодо призначення нового керівника Товариства.

Відтак наявні усі підстави для визнання припиненими трудових відносин Директора з Товариством у зв`язку зі звільненням із займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, оскільки бездіяльність загальних зборів у вирішенні цього питання є порушенням його права щодо вільного вибору праці.

5.1.5. Решта доводів відзиву подібні до мотивів, викладених в оскарженій постанові апеляційного суду.

5.2. У встановлений Судом строк відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшли.

6. Розгляд справи Верховним Судом

6.1. Ухвалою від 19.12.2022 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 , а ухвалою від 08.02.2023 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважає за необхідне відступити від таких висновків КЦС ВС:

6.1.1. викладених у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, про те, що встановлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передання печатки, документів уповноваженій особі, - свідчать про те, що позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади директора товариства.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими;

6.1.2. викладених у постанові від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, де КЦС ВС з посиланням на висновки, зроблені у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, зазначив, що суди не врахували, що у спірних правовідносинах керівник юридичної особи діє не як її виконавчий орган, тому визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

6.2. Ухвала про передання мотивована тим, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор, виконавчий орган), як будь-який інший працівник, дійсно, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, втім рішення про таке звільнення має бути прийняте загальними зборами товариства. При цьому таке повідомлення слід здійснити шляхом подання заяви про звільнення саме роботодавцю як юридичній особі, а не її учасникам, як про це зазначено у постанові КЦС ВС від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, зі здійсненням її реєстрації в журналі вхідної кореспонденції товариства або шляхом надіслання на юридичну адресу роботодавця рекомендованим листом з описом вкладення. Дата реєстрації відповідної заяви у журналі вхідної кореспонденції або дата отримання поштового відправлення товариством буде встановлювати строк, з якого почнеться відлік строку попередження про звільнення.

Колегія суддів вважає, що оскільки положення КЗпП України не містять приписів про відлік початку перебігу двотижневого строку повідомлення роботодавця про звільнення, цей строк слід обчислювати з моменту отримання відповідної заяви роботодавцем, а не з моменту її направлення, оскільки цей двотижневий строк є гарантією прав роботодавця мати час здійснити заміну працівника.

Разом з цим колегія суддів акцентує увагу на тому, що звільнення посадової особи товариства певним чином ускладнює процес розірвання трудових відносин, адже директор товариства є не лише найманим працівником юридичної особи, а й виконує функції щодо управління нею. Порядок призначення та звільнення директора суттєво відрізняється від порядку, установленого для інших працівників, оскільки керівник є одноосібним виконавчим органом або входить до складу виконавчого органу юридичної особи, якщо це передбачено статутом товариства.

На переконання колегії суддів, у разі звільнення директора, який є одноосібним виконавчим органом, товариство лишається без органу управління, на який законом покладено керівництво поточною діяльністю товариства, вчинення дій від його імені без довіреності, а звільнення директора без призначення іншої особи на цю посаду може призвести до блокування діяльності товариства. Відповідно, призначення та звільнення керівника відбувається на підставі прийнятого рішення загальних зборів учасників товариства і за правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством.

На думку колегії суддів, оскільки керівник (директор) товариства є виконавчим органом юридичної особи, звільнення (зміна) якого повинне супроводжуватися прийняттям (призначенням) нового директора, його право на звільнення кореспондує визначеному статтею 32 Закону № 2275-VIII обов`язку скликати загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення (поштовим відправленням з описом вкладення) про це кожному учаснику товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників із зазначенням дати, часу та місця проведення, а також порядку денного, в якому одним з питань (або єдиним питанням) буде розгляд заяви керівника про звільнення. Тобто для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства повинен не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати / надіслати її роботодавцю, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення, або ініціювати таке звільнення, якщо скликання загальних зборів віднесено до компетенції іншого органу / посадової особи товариства.

Колегія суддів погоджується з тим, що за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника з метою захисту своїх прав він може звернутися до суду, однак вважає, що належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), про що йдеться у постановах КЦС ВС від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання / подання заяви про звільнення, як у цій справі, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.

На переконання колегії суддів, підхід, коли суд констатує відсутність рішення загальних зборів про звільнення з посади керівника (виконавчого органу), втім установлює факт припинення трудових відносин на дату закінчення двотижневого строку, наданого на завчасне повідомлення про звільнення, не свідчить про існування між сторонами юридичного спору з можливістю захистити трудові права, які при такому підході не є порушеними.

При цьому колегія суддів вважає, що право на припинення трудових відносин на посаді директора (виконавчого органу) товариства саме за рішенням суду і саме з дати набуття ним (рішенням) чинності враховує можливість товариства доводити інші підстави звільнення, які можуть відрізнятись від підстав звільнення за власним бажанням.

Ураховуючи специфіку реалізації права звільнитися з посади керівника (директора) товариства саме за рішенням загальних зборів товариства, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлений КЗпП України двотижневий строк може бути недостатнім для вирішення питання зміни керівника та визначення підстав звільнення. На думку колегії суддів, такий строк має бути розумним, тобто таким, що надає обом сторонам реальну можливість вирішити спірне питання припинення трудових відносин без зловживання правом, а також акцентує увагу на помилковості підходу, за якого в усіх випадках констатується припинення трудових відносин через два тижні після подання / надіслання заяви про звільнення за власним бажанням, якщо на цей час рішення загальними зборами не прийнято.

При цьому, на думку колегії суддів, оскільки товариство не може діяти без директора (тобто без виконавчого органу), його зміна обов`язково повинна супроводжуватися призначенням нового директора, а разом із вимогою припинити трудові відносини повинна заявлятись вимога про визначення особи, яка тимчасово (до прийняття загальними зборами рішення про призначення нового директора) виконуватиме обов`язки керівника товариства. Однак законодавством це питання не врегульоване.

В іншому випадку, за висновками колегії суддів, зобов`язання державного реєстратора здійснити дії щодо виключення відповідних відомостей про юридичну особу, а саме про керівника (директора), буде примушенням державного реєстратора здійснити дії, які суперечать, зокрема, статті 17 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV), яка надає державному реєстратору лише право зареєструвати зміну керівника (директора) на підставі відповідного рішення загальних зборів товариства. Також виключення відомостей про керівника (директора) товариства без заміни на нового / іншого керівника (директора) буде порушувати публічний порядок, адже керівник наділений широким колом повноважень. Крім того, прийняття судового рішення з констатацією визнання керівника товариства звільненим ретроспективно з визначеної судом дати та зі значним перебігом часу до моменту виключення відомостей щодо нього з відповідного державного реєстру (коли повноваження директора припиняються для третіх осіб) породжуватиме юридичну невизначеність в частині моменту припинення здійснення керівником (директором) своїх повноважень.

6.3. Ухвалою від 15.03.2023 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду цю справу з касаційною скаргою ОСОБА_2 і призначила її до розгляду в судовому засіданні на 17.05.2023.

6.4. Ухвалами від 25.05.2023 та 19.07.2023 Велика Палата Верховного Суду повідомляла учасників справи про те, що наступні судове засідання відбудуться 19.07.2023 та 06.09.2023 відповідно.

6.5. Разом з тим 13.07.2023 від Скаржника надійшло клопотання про витребування доказів та закриття провадження у цій справі, які обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

6.6. У відповідь на запит судді-доповідача від 25.07.2023 органи державної реєстрації актів цивільного стану надіслали листи від 26.07.2023 № 1315-28.28-28, від 28.07.2023 № 5370/8.2-38 та від 17.08.2023 № 5813-8.2-19, якими підтвердили складення і надали засвідчену копію актового запису про смерть ОСОБА_3 № 1934 від 06.06.2023, за змістом якого позивач помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

6.7. Оскільки процесуальний закон (частини перша та третя статті 313 ГПК України) диференціює наслідки касаційного провадження у разі смерті фізичної особи, яка була однією із сторін у справі (якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва), залежно від висновків касаційного суду стосовно законності і обґрунтованості оскаржених судових рішень, а за відсутності підстав для їх скасування забороняє закриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 231 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про те, що питання про закриття провадження у цій справі через смерть Позивача підлягає вирішенню за результатами касаційного перегляду оскарженої постанови апеляційного суду (див. mutatis mutandis пункти 55, 57 постанови КГС ВС від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19, та пункти 57, 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17).

7. Встановлені судами обставини

7.1. Протоколом загальних зборів учасників № 4 від 09.12.2010 затверджено нову редакцію статуту Товариства (далі - Статут).

У розділі 8 Статуту визначена структура і управління Товариством. Управління товариством здійснюється на основі поєднання права учасників по господарському використанню свого майна та самоуправління трудового колективу (пункт 8.1). Органами управління товариства є: загальні збори учасників; директор. Контролюючим органом є ревізійна комісія (пункт 8.2).

У пункті 8.5 Статуту міститься перелік питань, які належать до виключної компетенції загальних зборів учасників, зокрема, призначення та звільнення директора (підпункт «є» пункту 8.5).

У разі якщо у товаристві є єдиний учасник, то він виконує функції загальних зборів одноосібно (пункт 8.6.2 Статуту).

Голова загальних зборів учасників обирається загальними зборами учасників. Голова скликає загальні збори учасників, визначає порядок, день, місце і час проведення загальних зборів учасників, забезпечує своєчасне запрошення на засідання з зазначенням порядку денного, місця і часу проведення загальних зборів учасників не пізніше ніж за 30 днів до початку загальних зборів учасників (пункт 8.6.4 Статуту).

Для забезпечення оперативності управління господарською діяльністю загальні збори учасників можуть делегувати частину своїх повноважень директору товариства (пункт 8.8 Статуту).

Директор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників. На підставі пункту 8.7 Статуту засідання загальних зборів учасників може бути скликано на вимогу директора та ревізійної комісії. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення щодо передачі частини повноважень до компетенції директора (пункт 8.9 Статуту).

Директор підзвітний загальним зборам учасників і організовує виконання їх рішень. Він не має права приймати рішення, що відносяться до виключної компетенції загальних зборів учасників (пункт 8.9.1 Статуту).

Директор без доручення діє від імені товариства, представляє його інтереси у відносинах зі усіма вітчизняними і іноземними юридичними особами та громадянами за погодженням з учасниками, розпоряджається майном товариства, укладає договори, в тому числі і трудові, видає доручення, відкриває в банках поточні та інші рахунки, користується правом розпорядження коштами, видає накази і дає вказівки, обов`язкові для всіх робітників товариства (пункт 8.9.2 Статуту).

7.2. За протоколом № 1 від 12.09.2005 загальні збори учасників Товариства поклали обов`язки директора на ОСОБА_3 і надали йому право розпорядчого підпису на всіх господарських, фінансових, банківських документах Товариства (том 1, а. с. 20).

7.3. За інформацією витягу з Реєстру, сформованого 05.06.2019, засновниками (учасниками) Товариства є ОСОБА_4 (розмір внеску до статутного фонду 879,12 грн) та ОСОБА_5 (розмір внеску до статутного фонду 8,88 грн), а керівником є ОСОБА_3 .

7.4. 11.10.2019 ОСОБА_3 поштою надіслав на адресу засновників Товариства Заяву, у якій у зв`язку з неможливістю продовжувати роботу через постійне невиконання роботодавцем вимог законодавства про працю (а саме порушення термінів виплати заробітної плати) просив звільнити його з посади директора Товариства з 25.10.2019; належні йому при звільненні кошти перерахувати на його картку і направити поштою на його адресу трудову книжку (том 1, а. с. 22).

До Заяви додано заяву, у якій ОСОБА_3 просив у строк до 24.10.2019 скликати загальні збори засновників Товариства для призначення нового директора товариства у зв`язку з його Заявою (том 1, а. с. 117).

7.5. За відомостями поштового відділення зв`язку від 20.10.2019 (т. 1, а. с. 34) направлені Директором заяви не вручено ОСОБА_4 .

7.6. Учасник Товариства ОСОБА_5 надіслав відповідь, у якій повідомив ОСОБА_3 про неможливість задоволення його прохання про звільнення з огляду на невідповідність дій, про які він просить, вимогам діючого законодавства та Статуту і роз`яснив, що скликання загальних зборів можливе учасником, який володіє часткою у статутному капіталі Товариства, що є більшою за 20 % (пункт 8.7.1 Статуту). Належна йому частка має значно менший розмір, тому він не може бути ініціатором скликання загальних зборів учасників Товариства. Проведення загальних зборів учасників можливе за умови повідомлення учасників про питання порядку денного, час і місце проведення зборів не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів, тому визначений термін скликання загальних зборів у 13 днів (від дати складання звернення 11.10.2019 до 24.10.2019) не відповідає вимогам Статуту (пункт 8.7.2) (том 1, а. с. 35).

7.7. 25.11.2019 та 28.11.2019 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (продавці) уклали із ОСОБА_2 (покупець) два окремих договори купівлі-продажу їх часток у статутному капіталі Товариства і в ці ж дні за актами приймання-передачі продавці передали, а покупець прийняв у власність придбані за вказаними правочинами частки в статутному капіталі Товариства в розмірі 879,12 грн, що становить 99 % статутного капіталу, та в розмірі 8,88 грн, що становить 1 % статутного капіталу відповідно.

7.8. За відомостями Реєстру кінцевим бенефіціарним власником Товариства є ОСОБА_2 з розміром внеску до статутного фонду 888,00 грн, а керівником - ОСОБА_3 (том 1, а. с. 43).

7.9. 08.10.2020 з метою проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Реєстрі, ОСОБА_3 надіслав на адресу державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців центрального відділення Центру адміністративних послуг «Прозорий офіс» лист (том 1, а. с. 36).

7.10. 17.11.2020 Департамент адміністративних послуг надав відповідь на адвокатський запит представника ОСОБА_3 від 09.11.2020, у якій повідомив, що відповідно до частини п`ятої статті 28 Закону № 755-IV Реєстратор відмовила в державній реєстрації (том 1, а. с. 37-42).

8. Позиція Великої Палати Верховного Суду

Щодо основи спірних правовідносин

8.1. У цій справі перед Великою Палатою постали питання про правову природу відносин, що існують між товариством з обмеженою відповідальністю та його директором, який ініціював своє звільнення з цієї посади, і про те, у який спосіб директор товариства, якого позбавлено можливості звільнитись, може ефективно захистити відповідне право.

8.2. Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт «г» частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України «Про господарські товариства» і частину п`яту статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

8.3. При цьому Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

8.4. Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 та від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц, де також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

8.5. Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).Частинами першою - четвертою статті 99 ЦК України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

8.6. Органами товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (стаття 28 Закону № 2275-VIII тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо окремо не вказано про інше).

8.7. Загальні збори учасників є вищим органом товариства (частина перша статті 29 Закону № 2275-VIII), до компетенції якого належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства (пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII).

8.8. Разом з тим Закон № 2275-VIII також передбачає укладення з членом виконавчого органу товариства договору.

8.9. Частиною дванадцятою цієї ж статті 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що договір, який укладається з членом виконавчого органу товариства, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

8.10. Аналіз цієї норми в сукупності з положеннями останнього речення частини сьомої статті 39, частини шостої статті 40 та частини восьмої статті 42 Закону № 2275-VIII дозволяє дійти висновку про те, що договір, про який ідеться в частині дванадцятій статті 39 цього Закону, є цивільно-правовим або трудовим договором (контрактом).

8.11. Таке розуміння узгоджується з подальшими змінами, яких зазнала ця норма. Так, у чинній редакції частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII передбачає, що з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

8.12. Про застосовність такого підходу свідчить також те, що Законом України від 15.07.2021 № 1667-IX «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» статтю 39 Закону № 2275-VIII доповнено частиною чотирнадцятою, яка передбачає, що у випадках і на умовах, передбачених законом, повноваження виконавчого органу товариства може виконувати юридична особа, зареєстрована відповідно до законодавства України (особа, яка здійснює функції управління).

8.13. Відтак чинна редакція Закону № 2275-VIII встановлює обрання особи виконавчим органом товариства або до складу цього органу в межах відносин з управління товариством і окремо передбачає укладення цивільно-правового або трудового договору.

8.14. Отже, за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини,у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

8.15. Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

8.16. Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).

8.17. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_3 був обраний на посаду директора Товариства рішенням загальних зборів учасників, зафіксованим у протоколі № 1 від 12.09.2005 (том 1, а. с. 20), однак не встановили обставин укладення з ним трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII. Учасники справи не стверджували про існування таких обставин та не посилались на недослідження судами доказів, які можуть це підтвердити.

8.18. Оскільки Товариство не укладало з ОСОБА_3 трудового договору (контракту), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що між ним та Товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак неправильними є висновки судів попередніх інстанцій та доводи учасників цієї справи про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

8.19. Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

8.20. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

8.21. Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

Необхідність такого відступу зумовлена тим, що у справах № 761/40378/18, № 758/1861/18 та № 911/719/21 Верховний Суд застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Щодо умов припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства за його ініціативою

8.22. Частиною тринадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

8.23. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 ЦК України).

8.24. При цьому слід враховувати, що за змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 2275-VIII рішення загальних зборів учасників товариства про обрання та припинення повноважень виконавчого органу не можуть прийматись шляхом опитування.

8.25. Суди попередніх інстанцій встановили, що за положеннями Статуту у разі якщо в Товаристві один учасник, то він виконує функції загальних зборів одноосібно (пункт 8.6.2).

8.26. Статтею 31 Закону № 2275-VIII передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).

8.27. Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону № 2275-VIII, частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.

8.28. Суди встановили, що Статутом передбачено, що голова загальних зборів обирається загальними зборами учасників та скликає загальні збори учасників, визначає порядок, день, місце і час проведення загальних зборів учасників, забезпечує своєчасне запрошення на засідання з зазначенням порядку денного, місця і часу проведення загальних зборів учасників не пізніше, ніж за 30 днів до початку загальних зборів учасників (пункт 8.6.4). Загальні збори учасників можуть бути скликані також на вимогу директора (пункт 8.7).

8.29. Водночас голова загальних зборів не визначений Законом № 2275-VIII серед органів товариства і на час спірних правовідносин не належав до органів, які можуть бути уповноважені статутом на скликання загальних зборів учасників.

8.30. У зв`язку із цим виконанню підлягали положення частин другої - п`ятої та одинадцятої статті 32 Закону № 2275-VIII, за змістом яких виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов`язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.

8.31. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII, підпункт «є» пункту 8.5 Статуту).

При цьому Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.

8.32. Разом з тим за встановленими в цій справі обставинами Директор 11.10.2019 надіслав учасникам Товариства заяви, за змістом яких просив звільнити його із цієї посади та скликати загальні збори у строк до 24.10.2019 для призначення нового директора Товариства, що не відповідає положенням частини третьої статті 32 Закону № 2275-VIII та пункту 8.6.4 Статуту, якими визначено обов`язковість повідомлення учасників Товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів.

8.33. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами Скаржника, викладеними в підпункті 4.1 цієї постанови, в частині тверджень про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 32 Закону № 2275-VIII та вважає, що позов Директора не підлягав задоволенню, оскільки недотримання ним визначеного Законом № 2275-VIII та Статутом порядку скликання загальних зборів учасників Товариства з власної ініціативи не дає підстав для висновку про те, що права Позивача були порушені внаслідок позбавлення його можливості припинити свої повноваження як директора Товариства з незалежних від нього причин.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті спору

9.1. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині (пункт 5 частини першої статті 308 ГПК України)

9.2. Згідно з частинами першою та третьою статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

9.3. Пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

9.4. Оскільки позивач у цій справі помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а під час касаційного перегляду встановлено, що оскаржена постанова апеляційного суду не відповідає закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що частина третя статті 313 ГПК України у цьому випадку не може бути застосована, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в порядку, передбаченому частиною першою зазначеної статті, у зв`язку з чим касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню (див. mutatis mutandis пункт 182 постанови КГС ВС від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19).

Щодо судових витрат

9.5. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Однак такого клопотання у цій справі не заявлено (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 910/4508/20 (пункт 49), від 10.12.2019 у справі № 906/961/17 (підпункти 8.1, 8.2)).

10. Висновок щодо застосування норм права

10.1. Створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

Водночас саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

Керуючись статтями 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 у справі № 127/27466/20 скасувати.

3. Провадження у справі № 127/27466/20 закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач К. М. ПільковСудді:О. О. БанаськоГ. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. А. ВоробйоваС. Ю. Мартєв І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук І. В. ЖелєзнийЄ. А. Усенко Л. Ю. КишакевичН. В. Шевцова С. І. Кравченко

Джерело: ЄДРСР 113430105

  • Confused 1
Link to comment
Share on other sites

Судді трирічки продовжують натягувати сову на глобус. Недостатність життєвого досвіду та вибірковий правовий фетишизм призводить до розбалансування не тільки правовідносин, але й до непотрібності судів та суддів, що цим страждають. Правові висновки та сама суть справи це яскраво доводять.

Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII, підпункт «є» пункту 8.5 Статуту).

При цьому Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Воробйової І. А., Желєзного І. В., Прокопенка О. Б., Шевцової Н. В.


06 вересня 2023 року

м. Київ


Справа № 127/27466/20

Провадження № 12-10гс23

за касаційною скаргою учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «МС 36» (далі - ТОВ «МС 36», Товариство) ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2022 року (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Грязнов В. В., Петухов М. Г.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «МС 36», державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Вінограй Ірени Володимирівни Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - учасника ТОВ «МС 36» ОСОБА_1 , про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до змісту частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Обставини справи

1. У цій справі особа, яка працювала за трудовим договором на посаді одноосібного виконавчого органу (директора) Товариства, з метою розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) надіслала учасникам Товариства заяви про звільнення та заяви із пропозицією скликати загальні збори для призначення нового директора.

2. Зазначені заяви залишилися невирішеними, а особа завернулася до суду з позовом про:

- визнання його трудових відносин з ТОВ «МС 36» припиненими;

- визнання його звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України;

- зобов`язання державного реєстратора внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, стосовно виключення запису про нього як керівника Товариства;

- зобов`язання Товариства провести зміну керівника та подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу.

3. Місцевий суд в позові відмовив та вважав, що позивач не вчинив усіх дій, які повинен вчинити для припинення трудових відносин як працівник, що працює на посаді одноосібного виконавчого органу (директора) Товариства.

4. Апеляційний суд позов задовольнив частково:

- визнав особу звільненою з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25 жовтня 2019 року;

- зобов`язав Товариство подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, щодо виключення запису про зайняття ОСОБА_2 посади керівника Товариства.

5. Касаційну скаргу подала третя особа - учасник Товариства із 100-відсотковою часткою.

6. У цій справі Великій Палаті Верховного Суду слід було дати відповіді на питання щодо:

- належної юрисдикції спору;

- встановлення строку скликання загальних зборів учасників Товариства;

- того, чи є визначальним при вирішенні таких справ волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

7. Постановою від 06 вересня 2023 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 12 травня 2022 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2022 року у справі № 127/27466/20 скасувала.

8. Провадження у справі № 127/27466/20 закрила.

9. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що, оскільки позивач у цій справі помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а під час касаційного перегляду встановлено, що оскаржена постанова апеляційного суду не відповідає закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що частина третя статті 313 ГПК України у цьому випадку не може бути застосована, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в порядку, передбаченому частиною першою зазначеної статті, у зв`язку з чим касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

10. Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункт 7 частини другої статті 30 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», далі - Закон № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

11. Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

12. Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).

13. Послалася на те, що суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_2 був обраний на посаду директора Товариства рішенням загальних зборів учасників, зафіксованим у протоколі від 12 вересня 2005 року № 1, однак не встановили обставин укладення з ним трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII. Учасники справи не стверджували про існування таких обставин та не посилались на недослідження судами доказів, які можуть це підтвердити.

14. Оскільки Товариство не укладало з ОСОБА_2 трудового договору (контракту), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що між ним та Товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак неправильними є висновки судів попередніх інстанцій та доводи учасників цієї справи про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

15. Зазначила, що водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

16. При цьому Велика Палата Верховного Суду врахувала, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

17. Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18, від 17 березня 2021 року у справі № 761/40378/18 та від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

18. Необхідність такого відступу мотивувала тим, що у справах № 761/40378/18, № 758/1861/18 та № 911/719/21 Верховний Суд застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

ІІ. Зміст окремої думки

19. З постановою Великої Палати Верховного Суду в частині вирішення питання юрисдикції спору та віднесення його до юрисдикції господарських судів не погоджуємося.

20. Вважаємо, що спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

21. По-перше, трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах і місцевими загальними судами.

22. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і роботодавцем, застосовується незалежно від форми трудового договору (частини перша і друга статті 221 КЗпП України).

23. Єдиний виняток - установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (частина третя статті 221 КЗпП України, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, частина третя статті 99 ЦК України).

24. Отже, юрисдикція розгляду трудових спорів місцевими загальними судами прямо визначена законом.

25. По-друге, відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

26. Текстуальний аналіз цієї норми права свідчить про те, що вона встановлює чіткі критерії для визначення господарської юрисдикції спору з корпоративним елементом.

27. Для визначення підсудності господарському суду необхідна сукупність усіх визначених критеріїв.

28. По-трете, спір має стосуватися корпоративних відносин у розумінні статті 167 ГК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин і звернення позивача до суду) та статті 96-1 ЦК України.

29. Корпоративними відносинами, у розумінні наведених норм права, є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

30. Права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства (частина перша статті 96-1 ЦК України).

31. По-п`яте, спір має бути між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув.

32. По-шосте, стаття 20 ГПК України містить певне обмеження - спір не має бути трудовим.

33. Жодному із цих трьох критеріїв спір у справі, яка переглядається, не відповідає.

34. За матеріалами справи ОСОБА_2 не є учасником (засновником, акціонером, пайовиком) Товариства, отже, будь-які корпоративні права в нього не виникали, не здійснювалися, не змінювалися і не припинялися.

35. Протокольним рішенням від 12 вересня 2005 року № 1 загальні збори учасників Товариства поклали обов`язки директора на ОСОБА_2 і надали йому право розпорядчого підпису на всіх господарських, фінансових, банківських документах ТОВ «МС 36», він перебував у штаті підприємства, йому нараховувалася заробітна плата, правовідносини між сторонами носили трудовий характер та ці обставини у справі сторонами не оспорювалися.

36. Отже, за будь-яким із трьох визначених пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України критеріїв справа не підлягає розгляду в суді господарської юрисдикції.

37. Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

38. Трудові правовідносини як вид договірних правовідносин засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за плату трудової функції (роботи з посади відповідно до штатного розкладу, професії, спеціальності з указівкою кваліфікації; конкретного виду роботи, яка доручається працівникові), а також на підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні роботодавцем умов праці, передбачених трудовим законодавством та іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором з виконанням працівником певних визначених роботодавцем функціональних обов`язків.

39. Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудового правовідношення є те, що воно виникає тільки з початком роботи за трудовим договором або контрактом; трудове правовідношення є індивідуальним і передбачає особисте виконання працівником своїх трудових функцій (прав та обов`язків); характеризується наявністю соціальних, передбачених трудовим законодавством, трудовим договором або контрактом гарантій; робота виконується за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; працівник виконує міру праці за оплату, яка провадиться на підставах, визначених законодавством, локальним регулюванням і договором сторін.

40. Таким чином, між сторонами виникли саме трудові правовідносини.

41. У справі, яка розглядається, між сторонами наявний індивідуальний трудовий спір.

42. Індивідуальні трудові спори - це неурегульовані розбіжності з питань застосування трудового законодавства (та інших нормативних правових актів), які виникають між працівником і власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим органом.

43. Індивідуальні трудові спори розглядають комісії по трудових спорах (КТС) і районні (міські) суди. Розгляд трудових спорів регламентує глава XV КЗпП України та Цивільний процесуальний кодекс України.

44. Стаття 221 КЗпП України передбачає, що трудові спори розглядаються саме місцевими загальними судами.

45. Отже, для розгляду цієї справи судом, встановленим законом, у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), є місцевий суд загальної юрисдикції.

46. Позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

47. Наведене виключає віднесення цього спору до господарської юрисдикції.

48. Враховуємо, що для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення справи є характер правовідносин, з яких виник спір.

49. При визначенні предметної та / або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та / або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

50. З огляду на це вважаємо, що спір щодо припинення трудових відносин директора товариства, який не є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

51. Для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати / надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення (див пункт 5.15 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21).

52. Проте наголошуємо, що необхідність врахування специфіки реалізації права звільнитися з посади керівника (директора) товариства саме за рішенням загальних зборів товариства у порядку, визначеному статутом товариства та спеціальними законами, не змінює юрисдикцію розгляду спору на господарську.

53. Враховуючи специфіку реалізації права звільнитися з посади керівника (директора) Товариства, можлива колізія між встановленими статтею 38 КЗпП України строками розірвання трудового договору та строками скликання загальних зборів товариства для вирішення питання зміни керівника та визначення підстав звільнення, передбаченими Законом № 2275-VIII.

54. Вирішуючи питання мінімального строку на скликання загальних зборів товариства для вирішення питання зміни керівника та визначення підстав звільнення слід насамперед виходити із строку, визначеного у статті 32 Закону № 2275-VIII.

55. Загальними засадами цивільного судочинства, визначеними статтею 3 ЦК України, є розумність, добросовісність і справедливість.

56. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

57. В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 «Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права» вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

58. На розсуд чесної, добросовісної і законослухняної людини, особа, яка погодилась працювати на посаді одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю, має бути обізнаною, зокрема, з вимогами Закону № 2275-VIII та статуту товариства, а також усвідомлювати специфіку цього статусу, який серед іншого передбачає, що процедура звільнення з цієї посади (навіть за власним бажанням) потребує дотримання вимог законодавства щодо порядку та строків скликання і проведення загальних зборів учасників товариства.

59. Отже, погодившись на роботу на такий посаді, особа погодилася з умовами та специфікою її призначення і звільнення з посади директора Товариства.

60. Особі, яка погодилась працювати на посаді одноосібного виконавчого органу (директора) Товариства, не могло бути невідомо про те, що її звільнення з посади відбувається на підставі рішення загальних зборів товариства, які скликаються з ініціативи виконавчого органу товариства або на вимогу наглядової ради або ради директорів товариства, як не міг бути невідомим порядок скликання таких зборів.

61. Виходячи із загальних принципів цивільних відносин (розумності, добросовісності, справедливості) норми права щодо звільнення працівника з посади одноосібного директора Товариства з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, необхідно системно поєднувати із процедурою припинення повноважень виконавчого органу, визначеною статтями 31, 32 Закону № 2275-VIII, який є спеціальним законом, що регулює порядок обрання і припинення діяльності виконавчого органу (директора).

62. Визначальним у цьому випадку є саме волевиявлення працівника на звільнення з роботи, зокрема, на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

63. Проте призначення та звільнення керівника, що відбувається на підставі прийнятого рішення загальних зборів учасників товариства, має певну специфіку за порядком та правовими наслідками.

64. Оскільки керівник (директор) товариства є виконавчим органом юридичної особи, звільнення (зміна) якого повинне супроводжуватися прийняттям (призначенням) нового директора, його право на звільнення кореспондує визначеному статтею 32 Закону № 2275-VIII обов`язку скликати загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення (поштовим відправленням з описом вкладення) про це кожному учаснику товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників із зазначенням дати, часу та місця проведення, а також порядку денного, в якому одним з питань (або єдиним питанням) буде розгляд заяви керівника про звільнення.

65. Тобто для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати / надіслати її роботодавцю, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення, або ініціювати таке звільнення, якщо скликання загальних зборів віднесено до компетенції іншого органу / посадової особи товариства.

66. У справі, яка переглядається, суди встановили, що Статут Товариства визначає, що голова загальних зборів обирається загальними зборами учасників та скликає загальні збори учасників, визначає порядок, день, місце і час проведення загальних зборів учасників, забезпечує своєчасне запрошення на засідання із зазначенням порядку денного, місця і часу проведення загальних зборів учасників не пізніше ніж за 30 днів до початку загальних зборів учасників (пункт 8.6.4). Загальні збори учасників можуть бути скликані також на вимогу директора (пункт 8.7).

67. Отже, Статут Товариства саме на директора Товариства покладає обов`язок скликати загальні збори учасників, визначити порядок, день, місце і час проведення загальних зборів учасників, забезпечити своєчасне запрошення на засідання з зазначенням порядку денного, місця і часу проведення загальних зборів учасників.

68. Відповідно без виконання цього обов`язку позивач не може вважатися таким, що вчинив усі необхідні дії для розірвання трудового договору з підстав, визначених частиною третьою статті 38 КЗпП України.

69. Водночас використання примусової праці забороняється (стаття 43 Конституції України).

70. Таким чином, вважаємо, що слід виходити з того, що реалізація права на розірвання трудового договору з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, не може бути поставлена в залежність від належної / неналежної організації діяльності товариства (зокрема, через відсутність кворуму чи кандидатури нового директора або недосягнення повноважним складом загальних зборів згоди щодо його призначення) або недбалості власників (учасників, засновників тощо) товариства.

71. У випадку виконання директором Товариства вимог, які визначені Законом № 2275-VIII і Статутом щодо порядку скликання і проведення загальних зборів учасників товариства, та невирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень з незалежних від нього причин директор, якого позбавили можливості припинити свої повноваження, може звернутись до суду з вимогою про припинення таких повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України.

72. У разі задоволення такого позову його повноваження як одноосібного виконавчого органу товариства припиняються.

73. Проте ця обставина також не змінює (з огляду на статтю 20 ГПК України) визначену законом юрисдикцію справи.

74. Наразі трудові спори розглядаються судами як цивільної, так і адміністративної та господарської юрисдикції.

75. Таке розпорошення трудових спорів між різними юрисдикціями та штучна зміна юрисдикції трудового спору про звільнення за ініціативою працівника з підстав, визначених статтею 38 КЗпП України, не сприяє єдиному тлумаченню норм права у спірних правовідносинах та засадам сталості і єдності судової практики.

76. Вважаємо, що штучне передання таких трудових спорів у господарську юрисдикцію погіршує становище і правовий захист найманих працівників порівняно з гарантіями, встановленими для них трудовим законодавством.

77. Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України, власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

78. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов`язки, а й орієнтовно вказує, до чого зобов`язаний власник.

79. Крім того, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

80. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує.

81. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (частини друга, четверта, п`ята статті 319 ЦК України).

82. Отже, залежність права найманого працівника, що обіймає посаду одноосібного виконавчого органу (директора) товариства, на розірвання трудового договору за власною ініціативою від належної / неналежної організації праці юридичної особи - роботодавця або від сумлінності виконання своїх обов`язків власником (засновником, учасником) товариства чи уповноваженого ним органу не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості (пункт 6 статті 3 ЦК України).

83. З урахуванням викладеного вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22) про те, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

84. За змістом цього припису перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, і охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов`язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду.

85. Для приведення цього висновку у відповідність із чинним законодавством відступ (уточнення, конкретизація) полягає у доповненні цього висновку після слів «належить до юрисдикції господарського суду» словами «за умови, що одноосібний виконавчий орган (директор) товариства є його учасником (засновником, акціонером, членом)».

86. При цьому, з огляду на те, що висновки, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18, від 17 березня 2021 року у справі № 761/40378/18 стосовно юрисдикційної належності спору та ефективності способу захисту порушеного права позивача, пов`язаного з позбавленням його можливості припинити свої повноваження як одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з незалежних від нього причин, не суперечать викладеним висновкам, не вбачаємо підстав для відступу від наведених висновків.

ІІІ. Висновки

87. У справі, яка розглядається, між сторонами виник індивідуальний трудовий спір.

ОСОБА_2 не є учасником (засновником, акціонером, пайовиком) товариства, отже, будь-які корпоративні права в нього не виникали, не здійснювалися, не змінювалися і не припинялися.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Наведене виключає віднесення цього спору до господарської юрисдикції.

Отже, для розгляду цієї справи судом, встановленим законом, у розумінні статті 6 Конвенції, є місцевий суд загальної юрисдикції.

88. Розпорошення трудових спорів між різними юрисдикціями та штучна зміна юрисдикції трудового спору про звільнення за ініціативою працівника з підстав, визначених статтею 38 КЗпП України, не сприяє єдиному тлумаченню норм права у спірних правовідносинах та засадам сталості і єдності судової практики.

Штучне передання таких трудових спорів у господарську юрисдикцію погіршує становище і правовий захист найманих працівників порівняно з гарантіями, встановленими для них трудовим законодавством.

Судді: С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова І. В. Желєзний О. Б. Прокопенко Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 113527574

Link to comment
Share on other sites

Окрема думка

суддів К. М. Пількова, І. В. Ткача

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 (провадження № 12-10гс23)


1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 06.09.2023 частково задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - Скаржник) та скасувала рішення Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 із закриттям провадження у справі № 127/27466/20 за позовом ОСОБА_2 (далі - Позивач, Директор) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС 36» (далі - Товариство) та державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Вінограй Ірени Володимирівни Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити дії, оскільки Позивач помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а під час касаційного перегляду встановлено, що оскаржена постанова апеляційного суду не відповідає закону.

2. Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункт 7 частини другої статті 30 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIII)) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

Водночас саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

3. Також Велика Палата Верховного Суду врахувала, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

4. Оскільки Товариство не укладало з ОСОБА_2 трудового договору (контракту), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що між ним та Товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак неправильними є висновки судів попередніх інстанцій та доводи учасників цієї справи про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

5. Натомість Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у спірних правовідносинах виконанню підлягали положення частин другої - п`ятої та одинадцятої статті 32 Закону № 2275-VIII, а також дійшла висновку про те, що Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII, підпункт «є» пункту 8.5 статуту Товариства).

При цьому Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та статуту Товариства щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час, і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.

6. Разом з тим за встановленими в цій справі обставинами Директор не дотримався вимог частини третьої статті 32 Закону № 2275-VIII та пункту 8.6.4 статуту Товариства, якими визначено обов`язковість повідомлення учасників Товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду виснувала про неправильне застосування судом апеляційної інстанції зазначеної статті Закону № 2275-VIII.

7. Погоджуємось результатами розгляду справи та наведеними вище висновками, однак вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду не надала відповіді на суттєві питання, які підлягали вирішенню під час касаційного розгляду цієї справи, у зв`язку з чим мотиви, викладені у постанові від 06.09.2023, підлягають доповненню, виходячи з такого.

8. Обґрунтовуючи наявність підстав для передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) посилалась (див. підпункт 6.2 постанови від 06.09.2023), зокрема на те, що порядок призначення та звільнення директора суттєво відрізняється від порядку, установленого для інших працівників, оскільки керівник є одноосібним виконавчим органом або входить до складу виконавчого органу юридичної особи, якщо це передбачено статутом товариства.

На переконання колегії суддів, у разі звільнення директора, який є одноосібним виконавчим органом, товариство залишається без органу управління, на який законом покладено керівництво поточною діяльністю товариства, вчинення дій від його імені без довіреності, а звільнення директора без призначення іншої особи на цю посаду може призвести до блокування діяльності товариства.

Колегія суддів погодилась з тим, що за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника з метою захисту своїх прав він може звернутися до суду, однак вважала, що належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде вимога припинити трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.

При цьому, на думку колегії суддів, оскільки товариство не може діяти без директора (тобто без виконавчого органу), його зміна обов`язково повинна супроводжуватися призначенням нового директора, а разом із вимогою припинити трудові відносини повинна заявлятись вимога про визначення особи, яка тимчасово (до прийняття загальними зборами рішення про призначення нового директора) виконуватиме обов`язки керівника товариства. Крім того, прийняття судового рішення з констатацією визнання керівника товариства звільненим ретроспективно з визначеної судом дати та зі значним перебігом часу до моменту виключення відомостей щодо нього з відповідного державного реєстру (коли повноваження директора припиняються для третіх осіб) породжуватиме юридичну невизначеність в частині моменту припинення здійснення керівником (директором) своїх повноважень.

9. Касаційна скарга ОСОБА_1 (див. підпункт 4.2 постанови від 06.09.2023) також містила доводи про те, що апеляційний суд помилково задовольнив позовну вимогу про визнання ОСОБА_2 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25.10.2019, яка є неналежним способом захисту його прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

10. Таким чином, одним із ключових завдань, яке постало перед Великою Палатою Верховного Суду в цій справі, було формування єдиного підходу до визначення ефективного способу захисту прав директора, якого позбавлено можливості припинити свої повноваження з незалежних від нього причин, а також вирішення пов`язаного з ним питання стосовно моменту, з якого припиняються такі повноваження.

11. У вирішенні цих питань необхідно враховувати, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків (див. перше речення частини тринадцятої статті 39 Закону № 2275-VIII).

12. В контексті наведеного слід погодитись з доводами колегії суддів КГС ВС, викладеними в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати, про те, що припинення повноважень директора без призначення іншої особи на цю посаду може призвести до блокування діяльності товариства, а його зміна повинна супроводжуватися призначенням нового директора або особи, яка здійснюватиме повноваження керівника.

13. Відтак Велика Палата Верховного Суду з посиланням на частину тринадцяту статті 39 Закону № 2275-VIII правильно виснувала, що Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків.

Однак, Велика Палата проігнорувала викладені в ухвалі про передання аргументи колегії суддів КГС ВС про те, що прийняття судового рішення з констатацією визнання керівника товариства звільненим ретроспективно з визначеної судом дати породжуватиме юридичну невизначеність в частині моменту припинення повноважень директора, а також не досліджувала питання ефективності обраних Позивачем способів захисту та не робила з цього приводу відповідні висновки.

14. Виснувавши про те, що за встановленими в цій справі обставинами Директор не дотримався вимог частини третьої статті 32 Закону № 2275-VIII та пункту 8.6.4 статуту Товариства, якими визначено обов`язковість повідомлення учасників Товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів, Велика Палата не відповіла на питання про те, що мало б наслідком виконання Директором цих умов: (1) припинення його повноважень у день, коли мали б відбутись збори, або (2) виникнення у нього права вимагати припинення своїх повноважень у загальних зборів.

15. На нашу думку, такі висновки були необхідними для встановлення юридичної визначеності стосовно означеного питання, а Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 мала також виснувати, що якщо директор виконав усі вимоги, які Закон № 2275-VIII і статут товариства висувають до порядку скликання і проведення загальних зборів учасників, однак питання про припинення його повноважень загальними зборами не вирішено з незалежних від нього причин (зокрема, через відсутність кворуму чи кандидатури нового директора або недосягнення повноважним складом загальних зборів згоди щодо його призначення), директор, якого позбавлено можливості припинити свої повноваження, може звернутись до суду з вимогою про припинення таких повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України.

У разі задоволення такого позову його повноваження як одноосібного виконавчого органу товариства припиняються з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

При цьому слід було звернути увагу на те, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

16. У підсумку погоджуємось з результатами розгляду справи та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.09.2023, однак вважаємо, що вони мали бути доповнені мотивами, викладеними у цій окремій думці.

Судді К. М. Пільков І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 113561046

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show