Постанова ВП ВС після ЄСПЛ щодо незаконності звільнення судді Конституційного суду України Верховною радою України

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року

м. Київ

Справа № 21-67а15

Провадження № 11-62зва23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів: Кравченка С. І., Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Лук`яненко О. О.,

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Кот О. В.

представника третьої особи Гребінника Ю. Л.

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року в адміністративній справі № 21-67а15 (№ 800/132/14) за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа-Конституційний Суд України, про визнання незаконною та скасування Постанови Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді», поновлення на посаді судді Конституційного Суду України з 24 лютого 2014 року,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. 05 березня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати незаконною та скасувати Постанову Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року № 775-VII (далі - Постанова № 775-VII) в частині дострокового припинення повноважень та звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги, поновлення його на посаді судді Конституційного Суду України з 24 лютого 2014 року.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що оспорювана Постанова № 775-VII є незаконною, прийнята за відсутності підстав для звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги судді та з порушенням визначеної процедури звільнення.

3. Указав, що процедура звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги визначена параграфом 63 Регламенту Конституційного Суду України, яким передбачено, що якщо орган, який призначив суддю Конституційного Суду України, ставить питання про порушення цим суддею присяги, Конституційний Суд України проводить перевірку і за висновком постійної комісії з питань регламенту та етики приймає рішення про наявність підстав для розгляду Верховною Радою України питання про звільнення з посади судді Конституційного Суду України або про відсутність таких підстав. Рішення про наявність або відсутність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України приймається, якщо за нього проголосувало не менш як дванадцять суддів Конституційного Суду України. Інформація про рішення Конституційного Суду України про наявність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України направляється на розгляд органу, який призначив суддю Конституційного Суду України, у триденний строк з дня прийняття рішення.

4. Порушивши визначену процедуру, Конституційний Суд України не проводив перевірку і не приймав рішення про наявність чи відсутність підстав для звільнення його з посади судді Конституційного Суду України.

Короткий зміст рішень судів

5. Вищий адміністративний суд України постановою від 26 січня 2015 року у задоволенні позову відмовив.

6. Постанова мотивована тим, що суддя Конституційного Суду України Колос М. І., ухвалюючи Рішення № 20-рп/2010, порушив приписи статей З, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права і свободи людини і громадянина, протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України, чим порушив присягу судді. Порядок звільнення судді Конституційного Суду України встановлений Конституцією України, Законом України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 422/96-ВР) та Регламентом Верховної Ради України, що гарантує його незалежність і недоторканність, порушений не був. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила, що доводи позивача про недотримання процедури звільнення судді, Конституційного Суду України, визначеної параграфом 63 Регламенту Конституційного Суду України, є безпідставними, оскільки Регламент Конституційного Суду України є внутрішнім документом Конституційного Суду України, що прийнятий цим судовим органом. При цьому Конституція України, Закон № 422/96-ВР не наділяють сам орган конституційної юрисдикції компетенцією із врегулювання процедури звільнення судді. Щодо висновків Верховної Ради України в Постанові № 775-VII в частині порушень присяги суддею ОСОБА_1 при ухваленні рішень від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 (далі - Рішення №3-рп/2012) та від 29 травня 2013 року № 2-рп/2о 13 (далі - Рішення № 2-рп/2о 13) колегія суддів Вищого адміністративного суду України виснувала, що зазначені рішення Конституційний Суд України прийняв у межах його виключної компетенції, встановленої статтею 150 Конституції України.

7. Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2015 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 3 частини першої статті 237 (у редакції Закону України від 14 березня 2014 року № 887-VІІ) Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій просив скасувати зазначену постанову та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.

8. Верховний Суд України постановою від 28 квітня 2015 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2015 року.

9. Відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2015 року, Верховний Суд України погодився з висновком Вищого адміністративного суду України, який ґрунтується на правильному застосуванні норм права, про відсутність підстав для визнання незаконною Постанови № 775-VII стосовно дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

10. 12 січня 2023 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) постановив рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15), яке набуло статусу остаточного 12 квітня 2023 року.

11. За рішенням ЄСПЛ у справі «Овчаренко та Колос проти України» ОСОБА_1 подав до Суду заяву № 33692/15, у якій скаржився на те, що 05 березня 2014 року, посилаючись на КАС України, звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, оскаржуючи своє звільнення, однак 26 січня 2015 року цей суд відмовив у задоволенні позовних вимог, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, наведену в його постанові від 02 грудня 2014 року у справі ОСОБА_2 .

12. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд справи, стверджуючи, серед іншого, що участь в ухваленні Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року не могла становити підставу для його звільнення, що Верховна Рада України не забезпечила справедливого і незалежного розгляду справи, що не було дотримано процедури згідно з Регламентом Конституційного Суду України, і що його не можна було притягнути до відповідальності за рішення, за яке він голосував як суддя Конституційного Суду України.

13. 28 квітня 2015 року Верховний Суд України залишив без змін постанову Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2015 року, повторивши обґрунтування зі справи ОСОБА_2 .

14. Щодо застосовності статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ЄСПЛ зазначив, що вже розглядав аспект «якості закону» відносно законності застосованих до суддів в Україні покарань за «порушення присяги» у його згаданому рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine).

15. Суд установив у рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), що застосовне національне законодавство не відповідало вимогам передбачуваності та захисту від свавілля.

16. ЄСПЛ у пункті 98 рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України» підкреслив, що ця справа відрізняється тим, що вона стосується судді Конституційного Суду України, і отже, правових положень, характерних стосовно цього суду, а не лише статті 126 Конституції України, застосовної до всіх суддів. Крім того, у проміжку між подіями в рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) та подіями в цій справі відбулися інші відповідні зміни законодавства, зокрема прийняття нового Закону про судоустрій у липні 2010 року, а контекст двох справ значно відрізняється. Отже, Суд розглянув питання, чи виправдовує зазначене інший висновок щодо «якості закону» та передбачуваності покарання, накладеного на заявника за «порушення присяги».

17. У пункті 100 рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України» ЄСПЛ, проаналізувавши зміни в національному законодавстві, які відбулися після ухвалення рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), вказав, що не вбачає внесення жодних законодавчих змін, які могли б вважатися покращенням передбачуваності в питанні поведінки судді, яка становить «порушення присяги» згідно з українським законодавством. Уряд також не посилався на відповідну практику, яка могла б посприяти вирішенню питання у зв`язку з цим.

18. У пунктах 101,103, 104 рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України» ЄСПЛ звернув увагу на те, що не може не наголосити на важливості чіткої та передбачуваної нормативно-правової бази щодо імунітету суддів та їхньої відповідальності для цілей забезпечення незалежності суддів. Суд послався на порівняльно-правове дослідження і міжнародні стандарти щодо незалежності суддів та вважав загалом, що відповідальність судді за зміст судової діяльності є дуже делікатним питанням, яке вимагає розмежування спірного тлумачення або застосування закону, з одного боку, та рішення чи заходу, які виявляють, наприклад, серйозне й грубе порушення закону, свавілля, серйозне спотворення фактів або очевидну відсутність законних підстав для судового заходу, з іншого. Лише остання зазначена поведінка може становити асtus reusтаких кримінальних правопорушень. Крім того, справи про відповідальність судді вимагають розгляду суб`єктивної сторони стверджуваної неправомірної поведінки. Слід розрізняти добросовісну судову помилку від недобросовісного проступку судді. Суд взяв до уваги відповідні принципи, розроблені в Рекомендації Комітету міністрів (див. пункт 58), і зазначив, що в таких справах необхідно здійснити спеціальний аналіз mens rea кожного окремого судді для встановлення індивідуального суб`єктивного аспекту такої поведінки.

19. У пункті 106 рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України» ЄСПЛ констатував, що максимальна обережність і детальне обґрунтування мають особливо важливе значення у зв`язку зі звільненням суддів Конституційного Суду України та за обставин, коли рішення про їхнє звільнення ухвалює парламент. Отже, недостатня чіткість законодавства щодо звільнення суддів Конституційного Суду України, а також його застосування парламентом і судами без детального правового обґрунтування, зокрема, складових елементів «порушення присяги» згідно із чинним законодавством складно узгодити із самою метою, яку переслідує покарання за порушення присяги, - збереження віри у верховенство права.

20. У пункті 108 рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України» ЄСПЛ також зазначив, що відсутність чіткості та детальних пояснень стосовно описаних обставин призвела до юридичної невизначеності, яка є неприйнятною, особливо коли йдеться про термін перебування на посаді суддів у суді, який відіграє ключову роль у підтримці верховенства права та демократії. Хоча зрозуміло, що практика з питання стосовно сутності «порушення присяги» судді Конституційного Суду України цілком природно може бути обмеженою, особливо в такій новій демократичній державі, як Україна, вимоги щодо юридичної визначеності слід розглядати як такі, які вимагають особливо чіткої юридичної аргументації з урахуванням усього чинного законодавства та його основних принципів під час застосування такого поняття, як «порушення присяги», яке не застосовувалося до суддів Конституційного Суду України до оскаржуваних подій. За відсутності дуже детального та чіткого обґрунтування складових елементів «порушення присяги» у зв`язку з діями, які, як стверджується, вчинили заявники, національні органи влади скористалися своїми дискреційними повноваженнями в такий спосіб, який підірвав юридичну визначеність, а тому суперечив вимозі законності для цілей статті 8 Конвенції.

21. ЄСПЛ у справі «Овчаренко та Колос проти України» наголосив, що пам`ятає конкретний контекст звільнення заявників. Масові народні протести та насильницькі події, які призвели до позачергової зміни державної влади в Україні, мали вплинути на рішення, ухвалені Верховною Радою України в той період. Проте Суд зауважив, що йому не було надано доказів, що Верховна Рада України мала діяти в умовах крайньої необхідності у зв`язку із цим конкретним питанням, і в будь-якому випадку суди, які розглядали це питання, мали достатньо часу для належного розгляду справ заявників під час подальшого судового перегляду. Отже, загальна ситуація, яка існувала на момент звільнення заявників Верховною Радою України, не виправдовувала недотримання органами державної влади основних вимог Конвенції щодо законності та передбачуваності.

22. ЄСПЛ також зазначив, що вказані скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції не є явно необґрунтованими у значенні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнанні прийнятними.

23. Зокрема, з огляду на принцип, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними, право на справедливий суд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не будуть справді «заслухані», тобто належним чином розглянуті судом. У рішеннях судів і трибуналів мають бути належним чином наведені підстави, на яких вони ґрунтуються. Цей обов`язок обґрунтовувати рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий скаржником, а передбачає, що сторони судового провадження можуть розраховувати на отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату цього провадження. Ступінь застосування цього обов`язку обґрунтовувати рішення може змінюватися залежно від характеру рішення та має визначатися з огляду на обставини справи (див. рішення у справі «Мазахір Джафаров проти Азербайджану» (Mazahir Jafarov v. Azerbaijan) від 02 квітня 2020 року, заява № 39331/09, пункти 34 і 35 з подальшими посиланнями).

24. У цій справі Верховна Рада України провела розгляд питання, який завершився ухваленням Постанови про звільнення заявників за «порушення присяги». Постанову Верховної Ради України переглянули Вищий адміністративний суд України та Верховний Суд України. Отже, з огляду на межі розгляду скарг заявників Суд має спочатку розглянути, чи були дотримані вимоги «незалежного та безстороннього суду» на етапі ухвалення Постанови Верховною Радою України. Потім, якщо ці вимоги не були дотримані на цьому етапі, необхідно встановити, чи перегляд справи національними судами усунув виявлені недоліки.

25. ЄСПЛ у пунктах 123, 124 з посиланням на практику (див. рішення у справах «Альбер та Ле Конт проти Бельгії» (Albert and Le Compte v. Belgium) від 10 лютого 1983 року, пункт 29, серія А № 58 та «Цфайо проти Сполученого Королівства» (Tsfayo v. The United Kingdom) від 14 листопада 2006 року, заява № 60860/00, пункт 42) наголосив на тому, що навіть якщо судовий орган, який вирішує спори щодо «цивільних прав та обов`язків», певною мірою не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції за певними аспектами, відсутність порушення Конвенції не може бути встановлена за умови, якщо провадження в цьому органі «в подальшому підлягає контролю судовим органом, який має повну юрисдикцію та надає гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У своїй практиці Суд наголосив на автономному визначенні вимоги «повної юрисдикції». Він також визначив критерії, згідно з якими має оцінюватися обсяг судового розгляду. По-перше, у випадку спорів щодо «прав та обов`язків цивільного характеру» суд повинен мати юрисдикцію для розгляду всіх питань факту та права, які стосуються поданого до нього спору. По-друге, така «повна юрисдикція» означає, що суд мав достатню юрисдикцію у провадженні або забезпечив його належний розгляд. По-третє, щоб оцінити достатність обсягу розгляду, здійсненого національним судом у конкретній справі, необхідно врахувати повноваження відповідного судового органу і такі фактори, як: (а) предмет спору; (b) процесуальні гарантії, які існують в адміністративній процедурі, що підлягає судовому розгляду; (с) метод і обсяг фактичного судового розгляду (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Дахан проти Франції» (Dahan v. France) від 03 листопада 2022 року, заява № 32314/14, пункт 51).

26. У пунктах 125, 126 у справі «Овчаренко та Колос проти України» ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявники стверджували про неналежність судового розгляду, оскільки національні суди не забезпечили належної процедури, передбаченої на національному рівні, яка, на їхню думку, мала включати попередній розгляд питання Конституційним Судом України, як того вимагав Регламент Конституційного Суду України. У зв`язку із цим Суд зазначив, що національні суди достатньою мірою розглянули аргументи заявників і виснували, що Конституційний Суд України не мав повноважень запроваджувати обов`язкову процедуру звільнення його судців, прийнявши Регламент Конституційного Суду України (див. пункт 28). Оскільки національні суди мають найкращі можливості для тлумачення національного законодавства, завдання Суду полягає не у висловленні думки про правильне тлумачення законодавства України у зв`язку із цим питанням. Крім того, Суд зауважив, що заявники не стверджували, що суди, які переглядали згадану Постанову Верховної Ради України, не були наділені «повною юрисдикцією» для розгляду всіх відповідних питань факту та права. Справді, ніщо не свідчить, що українське законодавство якоюсь мірою обмежувало розгляд, який суди могли здійснювати у справах, подібних до справи заявників.

27. Проте Суд зазначив, що у контексті такого тлумачення національні суди повинні були оцінити надання заявникам достатніх гарантій незалежного та безстороннього розгляду їхніх справ, і розглянути всі відповідні питання факту та права, які мали вирішальне значення для результату справи. Зокрема, вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, який обмежував обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування в якості членів Конституційного Суду України. Це питання не могло бути проігнороване за умовчанням і вимагало детального вивчення, щоб судовий розгляд міг вважатися «достатнім» для цілей Конвенції. У зв`язку з цим Суд нагадав свої висновки за статтею 8 Конвенції, що національні суди за обставин справ, які вони розглядали, і з огляду на важливість гарантії терміну перебування суддів на посаді для підтримання верховенства права та демократії мали навести дуже докладне і чітке обґрунтування складових елементів «порушення присяги», як стверджувалося, вчиненого суддею Конституційного Суду України (див. пункти 95-108). Оскільки цього зроблено не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими. За цих обставин Суд не вбачає підстав також розглядати питання, чи підірвало таке недостатнє обґрунтування незалежність і безсторонність національних судів. Він також не вбачає необхідності у розгляді інших процесуальних недоліків, на які скаржилися заявники.

28. Отже, ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом заявників на вмотивоване рішення у їхніх справах.

29. Суд постановив, що було порушено:

- статтю 8 Конвенції;

- пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом заявників на вмотивоване рішення в їхніх справах;

Суд відхилив решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції у зв`язку з моральною шкодою, а також судовими та іншими витратами.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог

30. 11 квітня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України, а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

31. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судового рішення, позивач послався на рішення ЄСПЛ у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15), ухвалене 12 січня 2023 року, яке набуло статусу остаточного 12 квітня 2023 року.

32. На думку заявника, висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15), свідчать про те, що Постанова № 775-VIIприйнята за відсутності передбачених законодавством підстав, а прийняття оскаржуваних судових рішень фактично призвело до незаконного звільнення позивача із займаної посади.

33. Ураховуючи викладене, у заяві про перегляд за виключними обставинами судового рішення ОСОБА_1 просить скасувати постанову Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року, визнати незаконною та скасувати Постанову № 775-VII, поновити його на посаді судді Конституційного Суду України з 24 лютого 2014 року, зобов`язати Конституційний Суд України виплатити йому заробітну плату з урахуванням усіх надбавок та доплат, в тому числі, компенсацію за невикористану відпустку, як судді Конституційного Суду України за час вимушеного прогулу з 24.02.2014 по 04.08.2015.

Позиція інших учасників справи

34. Заперечення на заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами не надходили, що не перешкоджає розгляду справи за заявоюОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року в адміністративній справі № 21-67а15 (№ 800/132/14).

Рух заяви про перегляд судового рішення

35. 14 квітня 2023 року ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду Чумаченко Т. А. відкрито провадження за виключними обставинами в адміністративній справі № 21-67а15 (№ 800/132/14) за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Конституційний Суд України, про визнання незаконною та скасування Постанови № 775-VII, поновлення на посаді судді Конституційного Суду України з 24 лютого 2014 року. Витребувано від Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини копію рішення ЄСПЛ «Овчаренко і Колос проти України», ухваленого 12 січня 2023 року, з її автентичним перекладом українською мовою.

36. 28 квітня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду з Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «Овчаренко і Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15), ухвалене 12 січня 2023 року, яке набуло статусу остаточного 12 квітня 2023 року.

37. 12 травня 2023 року ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду Чумаченко Т. А. направлено до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду копії матеріалів провадження № 11-62зва23 для відновлення втраченого судового провадження у справі № 800/132/14 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Конституційний Суд України, про визнання незаконною та скасування Постанови № 775-VII, поновлення на посаді судді Конституційного Суду України з 24 лютого 2014 року.

38. 19 липня 2023 року розпорядженням першого заступника керівника апарату Верховного Суду № 9/0/30-23 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з відрахуванням судді ОСОБА_3 зі штату Верховного Суду на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 13 липня 2023 року № 710/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку».

39. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями справу призначено судді-доповідачу ШевцовійН. В.

40. 26 липня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали справи № 21-67а15 (№ 800/132/14) відповідно до супровідного листа Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

41. Суддя Великої Палати Верховного Суду Шевцова Н. В. ухвалою від 09 серпня 2023 року призначила справу № 21-67а15 (№ 800/132/14) до розгляду в судовому засіданні згідно із частиною першою статті 368 КАС України.

42. У судовому засіданні заявник підтримав заяву про перегляд Постанови № 775-VII в адміністративній справі № 21-67а15 (№ 800/132/14) за виключними обставинами, навівши при цьому доводи на її обґрунтування, подібні до зазначених у заяві. Додатково наголосив, що постанова Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2015 року також підлягає перегляду за виключними обставинами.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

43. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

44. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною.

45. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

46. Згідно із частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

47. Частинами першою, другою статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) визначено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається, зокрема, Законом № 3477-IV.

48. З огляду на викладені вище положення статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справ судом у розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України.

49. За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

50. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

51. Пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України визначено, що заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

52. ЄСПЛ у рішенні у справі «Овчаренко і Колос проти України»постановив порушення статті 8 Конвенції.

53. Пунктом 1 статті 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2 статті 8 Конвенції).

54. У рішенні у справі «Овчаренко і Колос проти України» ЄСПЛ визнав застосовність статті 8 Конвенції, оскільки трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входить (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115, від 25 вересня 2018 року). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).

55. У цій справі підстави для звільнення заявників суворо обмежувалися виконанням ними суддівських функцій і жодним чином не стосувалися їхнього приватного життя. Окрім того, заявники справді розглядали оскаржувані події як свавільний та політично вмотивований напад на Конституційний Суд України як на інституцію, тобто як питання, не пов`язане з їхнім правом на повагу до приватного життя. Однак вони також стверджували, що їхнє звільнення за «порушення присяги» мало значні негативні наслідки для їхньої репутації. За їхнім переконанням, це призвело до негативних фінансових наслідків. Розглянувши ці твердження, Суд виснував, що звільнення заявників справді мало значний вплив на їхнє внутрішнє коло з огляду на подальші матеріальні збитки та вплив на їхню репутацію, оскільки підстава для звільнення - «порушення присяги» - безпосередньо стосувалася їхньої особистої недоторканності та професійної компетентності. Суд вважає, що спірний захід значною мірою вплинув на приватне життя заявників, а тому підпадає під сферу дії статті 8 Конвенції (див. для порівняння та в якості протилежного прикладу згадане рішення у справі «Денісов проти України» (Denisov v. Ukraine), пункти 122 і 129). З цього випливає, що стаття 8 Конвенції є застосовною.

56. Суд також вважав, що скарги за статтею 8 Конвенції не можуть бути відхилені як явно необґрунтовані у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції і не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнанні прийнятними.

57. ЄСПЛ у справі «Овчаренко та Колос проти України» наголосив, що пам`ятає конкретний контекст звільнення заявників. Масові народні протести та насильницькі події, які призвели до позачергової зміни державної влади в Україні, мали вплинути на рішення, ухвалені Верховною Радою України в той період. Проте Суд зауважив, що йому не було надано доказів, що Верховна Рада України мала діяти в умовах крайньої необхідності у зв`язку із цим конкретним питанням, і в будь- якому випадку суди, які розглядали це питання, мали достатньо часу для належного розгляду справ заявників під час подальшого судового перегляду. Отже, загальна ситуація, яка існувала на момент звільнення заявників Верховною Радою України, не виправдовувала недотримання органами державної влади основних вимог Конвенції щодо законності та передбачуваності.

58. Крім того, ЄСПЛ у справі «Овчаренко та Колос проти України» постановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом заявника на вмотивоване рішення у його справі.

59. Відповідна частина пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

60. ЄСПЛ зазначив, що скарга, зокрема, ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 6 Конвенції не є явно необґрунтованою в розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнанні прийнятною.

61. Заявники скаржилися за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що пов`язані з їхнім звільненням справи не були розглянуті «незалежним і безстороннім судом». Вони також скаржилися, що їхні справи не розглянув «суд, встановлений законом»; не була дотримана встановлена на національному рівні процедура, яка передбачала попередній розгляд питання Конституційним Судом України; їм не було дозволено брати ефективну участь у розгляді їхніх справ; не було забезпечено їхнього права на ухвалення вмотивованого рішення; і не було дотримано принципу юридичної визначеності, оскільки не існувало строку для притягнення до відповідальності за «порушення присяги».

62. За висновком ЄСПЛ з огляду на принцип, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними, право на справедливий суд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не будуть справді «заслухані», тобто належним чином розглянуті судом. У рішеннях судів і трибуналів мають бути належним чином наведені підстави, на яких вони ґрунтуються. Цей обов`язок обґрунтовувати рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий скаржником, а передбачає, що сторони судового провадження можуть розраховувати на отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату цього провадження. Ступінь застосування цього обов`язку обґрунтовувати рішення може змінюватися залежно від характеру рішення та має визначатися з огляду на обставини справи (див. рішення у справі «Мазахір Джафаров проти Азербайджану» (Mazahir Jafarov v. Azerbaijan), заява № 39331/09, пункти 34 і 35, від 02 квітня 2020 року з подальшими посиланнями).

63. У цій справі Верховна Рада України здійснила розгляд питання, який завершився ухваленням Постанови про звільнення заявників за «порушення присяги». Постанову Верховної Ради України переглянули Вищий адміністративний суд України та Верховний Суд України. Отже, з огляду на межі розгляду скарг заявників Суд має спочатку розглянути, чи були дотримані вимоги «незалежного та безстороннього суду» на етапі ухвалення зазначеної Постанови Верховною Радою України. Потім, якщо ці вимоги не були дотримані на цьому етапі, необхідно встановити, чи усунув розгляд справи національними судами виявлені недоліки (пункт 121).

64. ЄСПЛ у пунктах 123, 124 з посиланням на практику (див. рішення у справах «Альбер та Ле Конт проти Бельгії» (Albert and Le Compte v. Belgium) від 10 лютого 1983 року, пункт 29, серія А № 58 та «Цфайо проти Сполученого Королівства» (Tsfayo v. The United Kingdom) від 14 листопада 2006 року заява № 60860/00, пункт 42) наголосив на тому, що навіть коли орган, який вирішує спори щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції за певними аспектами, відсутність порушення Конвенції може бути встановлена за умови, якщо провадження в цьому органі «в подальшому підлягає контролю судовим органом, який має повну юрисдикцію та забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У своїй практиці Суд наголосив на автономному визначенні вимоги «повної юрисдикції». Він також визначив критерії, згідно з якими має оцінюватися обсяг судового розгляду. По-перше, у випадку спорів щодо «прав та обов`язків цивільного характеру» суд повинен мати юрисдикцію для розгляду всіх питань факту та права, які стосуються поданого до нього спору. По-друге, така «повна юрисдикція» означає, що суд мав достатню юрисдикцію у провадженні або забезпечив його належний розгляд. По-третє, щоб оцінити достатність обсягу розгляду, здійсненого національним судом у конкретній справі, необхідно врахувати повноваження відповідного судового органу і такі фактори, як: (а) предмет спору; (b) процесуальні гарантії, які існують в адміністративній процедурі, що підлягає судовому розгляду; (с) метод і обсяг фактичного судового розгляду (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Дахан проти Франції» (Dahan v. France) від 03 листопада 2022 року заява №32314/14, пункт 51).

65. У пункті 125 у справі «Овчаренко та Колос проти України» ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявники стверджували про неналежність судового розгляду, оскільки національні суди не забезпечили належної процедури, передбаченої на національному рівні, яка, на їхню думку, мала включати попередній розгляд питання Конституційним Судом України, як того вимагав Регламент Конституційного Суду України. У зв`язку із цим Суд у своєму рішенні зазначив, що національні суди достатньою мірою розглянули аргументи заявників і вважали, що Конституційний Суд України не мав повноважень запроваджувати обов`язкову процедуру звільнення його суддів, прийнявши Регламент Конституційного Суду України (див. пункт 28). Оскільки національні суди мають найкращі можливості для тлумачення національного законодавства, завдання Суду полягає не у висловленні думки про правильне тлумачення законодавства України у зв`язку із цим питанням. Крім того, Суд зауважив, що заявники не стверджували, що суди, які переглядали Постанову Верховної Ради України, не були наділені «повною юрисдикцією» для розгляду всіх відповідних питань факту та права. Справді, ніщо не свідчить, що українське законодавство якоюсь мірою обмежувало розгляд, який суди могли здійснювати у справах, подібних до справи заявників.

66. ЄСПЛ зазначав, що в контексті такого тлумачення національні суди повинні були оцінити надання заявникам достатніх гарантій незалежного та безстороннього розгляду їхніх справ і розглянути всі відповідні питання факту та права, які мали вирішальне значення для результату справи. Зокрема, вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, який обмежував обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування ними як суддями Конституційного Суду України. Це питання не могло бути проігнороване за умовчанням і вимагало детального вивчення, щоб судовий розгляд міг вважатися «достатнім» для цілей Конвенції. У зв`язку із цим Суд нагадав свої висновки за статтею 8 Конвенції, що національні суди за обставин справ, які вони розглядали, і з огляду на важливість гарантії терміну перебування суддів на посаді для підтримання верховенства права та демократії, мали навести дуже докладне і чітке обґрунтування складових елементів «порушення присяги», як стверджувалося, вчиненого суддею Конституційного Суду України (див. пункти з 95 до 108). Оскільки цього зроблено не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими. За цих обставин Суд не вбачав підстав також розглядати питання, чи підірвало таке недостатнє обґрунтування незалежність і безсторонність національних судів. Він також не вбачав необхідності у розгляді інших процесуальних недоліків, на які скаржилися заявники.

67. Таким чином, ЄСПЛ констатував, що рішення про звільнення заявника не могло вважатися достатньо обґрунтованими, оскільки установив використання національними органами влади своїх дискреційних повноважень, яке підірвало принцип юридичної визначеності, не було виправдано контекстом масових протестів і позачерговою зміною державної влади, і неналежний судовий розгляд, під час якого не було надано розгорнутої відповіді на ключові питання.

68. ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом заявника на вмотивоване рішення, оскільки національні суди не оцінили надання заявнику достатніх гарантій незалежного та безстороннього розгляду його справи, не розглянули всіх відповідних питань факту та права, які мали вирішальне значення для результату справи, не надали детальної відповіді на питання, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, яке обмежувало обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування ними як суддями Конституційного Суду України, не навели достатньо докладного і чіткого обґрунтування складових елементів «порушення присяги», як стверджувалося, вчиненого суддею Конституційного Суду України.

69. За цих обставин ЄСПЛ не вбачав підстав також розглядати питання, чи підірвало таке недостатнє обґрунтування незалежність і безсторонність національних судів. Він також не вбачав необхідності в розгляді інших процесуальних недоліків, на які скаржився заявник.

70. Ураховуючи, що ЄСПЛ зазначив, що національні суди не надали розгорнутої відповіді на ключові питання у справі, не навели достатньо докладного і чіткого обґрунтування складових елементів «порушення присяги», не надали оцінки всім обставинам і доводам, які мали значення для правильного вирішення справи, то рішення про звільнення заявників не могло вважатися достатньо обґрунтованими.

71. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

72. Заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в рішенні системної проблеми та її першопричини.

73. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина друга статті 10 Закону № 3477-IV).

74. Для цього слід враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді коли:

- потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

75. Велика Палата Верховного Суду вважає, що належним заходом індивідуального характеру для відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, буде повторний розгляд справи судом першої інстанції.

76. При цьому, оскільки констатовані ЄСПЛ порушення, зокрема, пункту 1 статті 6 Конвенції, що полягали в ненаданні розгорнутої відповіді на ключові питання у справі, ненаведенні достатньо докладного і чіткого обґрунтування складових елементів «порушення присяги», ненаданні оцінки всім обставинам і доводам, які мали значення для правильного вирішення справи,допущені як судом першої інстанції, а саме Вищим адміністративним судом України, так і Верховним Судом України в рішенні, про перегляд якого за виключними обставинами просить заявник, то саме суд першої інстанції може виправити недоліки оцінки фактичних обставин цієї справи, щодо яких ЄСПЛ установив порушення статті 8 Конвенції в її процесуальному аспекті.

Висновки за результатами розгляду заяви

77. На підставі частини другої статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

78. Відповідно до частини п`ятої статті 368 КАС України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

79. Таким чином, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог у справі, що розглядається, можна усунути шляхом скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року і передати справу на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для ухвалення судового рішення відповідно до вимог адміністративного законодавства.

80. Вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування Постанови № 775-VII, поновлення його на посаді судді Конституційного Суду України з 24 лютого 2014 року, зобов`язання Конституційного Суду України виплатити йому заробітну плату з урахуванням усіх надбавок та доплат, в тому числі, компенсацію за невикористану відпустку, як судді Конституційного Суду України за час вимушеного прогулу з 24.02.2014 по 04.08.2015, не підлягають задоволенню як такі, що є передчасними, оскільки справа направляється на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 322, 325, 361, 368, 369 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року в адміністративній справі № 21-67а15 (№ 800/132/14) задовольнити частково.

2. Постанову Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року та постанову Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді:

О.О. Банасько С. І. Кравченко

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

І. В. Желєзний Є. А. Усенко

Джерело: ЄДРСР 113701390

[ANTIRAID]

Сумно читати такі рішення. Замість ефективного захисту Велика палата направляє все на новий круг при цьому маючи всі повноваження надати оцінку і прийняти рішення по суті спору. Не здивуюсь, що при новому розгляді такі порушення як порядок звільнення суддів КСУ ніхто до уваги не прийме і саме рішення залишиться тим самим, а судді КСУ знову прийдеться йти до ЄСПЛ.

При цьому і саме рішення ЄСПЛ виглядає досить дивне і політично вмотивованим. Замість викладення суті порушень в чергове обмежились суто поверхневим та формальним підходом ще й з натяком на можливість звільнення за політичними мотивами.