Постанова ОП ВС-КЦС про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію КП Путрівське Рибалко В.М. права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест»


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

18 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 363/2337/19

провадження № 61-6787 сво 21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетта Миколаївна, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,

третя особа - орган опіки і піклування Вишгородської міської ради Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора комунального підприємства «Путрівське» (далі - КП «Путрівське») Рибалко В. М., товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест»), третя особа - орган опіки і піклування Вишгородської міської ради Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що 22 серпня 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра») та нею укладено кредитний договір № 17/П/14/2006-840, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 30 000 доларів США з терміном повернення кредиту не пізніше 10 серпня 2021 року, зі сплатою 11 % річних за користування кредитом.

22 серпня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ВАТ КБ «Надра» та нею укладено договір іпотеки, за умовами якого вона, як іпотекодавець, передала банку в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .

У порушення умов укладеного між нею та ВАТ КБ «Надра» іпотечного договору та статті 37 Закону України «Про іпотеку» 17 травня 2019 року державний реєстратор КП «Путрівське» Рибалко В. М. без достатніх правових підстав, а саме: за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у період дії мораторію на примусове відчуження майна, прийняв рішення про державну реєстрацію за правонаступником ВАТ КБ «Надра» - ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на вищевказану квартиру, в якій зареєстровані та проживають її двоє неповнолітніх дітей. Рішенням від 21 травня 2019 року індексний номер 46962473 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на вищезазначену квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними дії державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М. щодо проведення 17 травня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ТОВ «ФК «Алькор Інвест»; визнати протиправним і скасувати рішення від 21 травня 2019 року індексний номер 46962473, відповідно до якого 17 травня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними дії державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М. щодо проведення 17 травня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Визнано протиправним і скасовано рішення державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М., індексний номер 46962473 від 21 травня 2019 року, згідно з яким 17 травня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Стягнуто з державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М. та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у договорі іпотеки сторони погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.3 договору іпотеки). Частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент укладання договору іпотеки, вказує на необхідність укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку у разі відсутності іпотечного застереження у договорі іпотеки. При цьому законодавець фактично визначає іпотечне застереження окремим правочином, за яким у сторін виникають певні права і обов`язки та який є підставою для вчинення дій щодо реєстрації права власності на заставне майно. Проте докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні.

Окремого застереження в іпотечному договорі, як підставу виникнення права власності у іпотекодержателя, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент укладання договору іпотеки, не передбачала і в іпотечному договорі сторони про це не домовлялися. А тому прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності, що виникає на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором та договором іпотеки, є протиправним.

Подібний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 11 квітня 2018 року в справі № 554/14813/15-ц (провадження № 14-66 цс 18).

Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання від 05 листопада 2019 року № 3269, № 3270 та № 3271 у спірній квартирі зареєстровані позивачка та її двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Квартира, яка є предметом іпотеки, використовується як місце постійного проживання позивачки, а тому не може бути примусово стягнута шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання іпотекодавцем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, згода іпотекодавця є обов`язковою. Суд вважав, що мораторій розповсюджується і на позасудове звернення стягнення на іпотечне майно згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку», що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474 апп 19).

Реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» вчинено без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав неповнолітніх дітей позивачки.

Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнуто з державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М. та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 700 грн з кожного.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Алькор Інвест» залишено без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року залишено без змін. Стягнуто з ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 6 300,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у порушення положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» державний реєстратор прийняв рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки за споживчим кредитом, за ТОВ «ФК «Алькор Інвест», не урахувавши, що позивачка з дітьми використовує її як постійне місце проживання, факт чого не спростований іпотекодержателем. ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не надало доказів того, що у власності позивача є інше житло.

Апеляційний суд посилався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474 апп 19).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Алькор Інвест» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судам норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Вишгородського районного суду Київської області.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2022 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2022 року вищевказану справу прийнято до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В. М., ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», третя особа - орган опіки і піклування Вишгородської міської ради Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19 за позовом ОСОБА_4 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Макарова О. В. про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації прав власності за касаційною скаргою акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі, оскільки усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі, а саме Великою Палатою Верховного Суду розглянуто справу № 759/5454/19.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «ФК «Алькор Інвест» мотивована тим, що розділом 5 іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_1 , передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з яким іпотекодержателю передається право власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання. Укладаючи іпотечний договір, іпотекодавець погодилася з тiєю умовою договору, яка передбачає, що у paзi невиконання або неналежного виконання ним зобов`язань за кредитним договором до іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки, що є згодою позивача на перехід права власності (відчуження) до іпотекодержателя в майбутньому у paзi настання чітко визначених обставин.

Положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього іпотекодержателем не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право іпотекодержателя виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

Відповідно до пункту 3.1.13 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язався перед іпотекодержателем не прописувати неповнолітніх/малолітніх дітей у нерухомість, що є предметом іпотеки, на період дії цього договору.

Зазначається про необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474 апп 19) щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

ТОВ «ФК «Алькор Інвест» лише 27 квітня 2023 року подало доповнення касаційної скарги, тобто поза межами строку на касаційне оскарження. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). З огляду на зазначене Верховний Суд залишає доповнення касаційної скарги без розгляду. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680 цс 19).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

22 серпня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 17/П/14/2006-840, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 30 000,00 доларів США, строком до 10 серпня 2021 року, зі сплатою в розмірі 11,00 % річних.

22 серпня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .

У пункті 5.1 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.

У пункті 5.3 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому статею 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до пункту 5.4 договору іпотеки іпотекодкержатель має право на свій розсуд обрати умову та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 5.3 цього договору.

04 березня 2019 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 22 серпня 2006 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О. Б. За умовами вказаного договору у порядку та на умовах, визначених договором, ПАТ КБ «Надра» (первісний іпотекодержатель) відступає (передає), а ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (новий іпотекодержатель) набуває (приймає) належні первісному іпотекодержателю права за договором іпотеки, у тому числі укладеним 22 серпня 2006 року з ОСОБА_1 , включаючи, але не обмежуючись, у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, право задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. З моменту набрання чинності цим договором до нового іпотекодержателя переходять усі права і зобов`язання первісного іпотекодержателя у зобов`язаннях, що виникають на підставі договору іпотеки, в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань 05 березня 2019 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» направило на адресу останньої лист з вимогою у тридцятиденний термін повернути всю суму заборгованості за кредитним договором станом на 04 березня 2019 року у розмірі 2 373 101,15 грн та повідомило про свій намір у разі невиконання вказаної вимоги звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки, а саме: за домовленістю сторін набути право власності на предмет іпотеки на підставі застереження в статті 5 договору іпотеки у порядку, встановленому цим договором та статтею 37 Закону України «Про іпотеку», та/або шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі застереження у статті 5 договору іпотеки у порядку, встановленому цим договором та статтею 38 Закону України «Про іпотеку», на умовах та порядку, визначених на власний розсуд іпотекодержателя.

17 травня 2019 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» звернулося до державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М. із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

21 травня 2019 року державний реєстратор КП «Путрівське» Рибалко В. М. прийняла рішення про проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 травня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Підставою реєстрації права власності вказано договір про відступлення прав за договором іпотеки від 04 березня 2019 року, договір іпотеки від 22 серпня 2006 року та кредитний договір від 22 серпня 2006 року.

Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання від 05 листопада 2019 року № 3269, 3270, 3271 у спірній квартирі зареєстровані позивачка з 21 липня 2015 року та двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28 липня 2015 року, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 28 липня 2015 року (а.с. 238-240, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «ФК «Алькор Інвест» підлягає частковому задоволенню, а саме у зміні мотивів судових рішень.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Необхідність передачі справи, яка переглядається,на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтовувала тим, що слід відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 303/1775/19 (провадження № 61-5688 св 20).

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові, викликана тим, що колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 303/1775/19 (провадження № 61-5688 св 20) зазначено таке: «суд першої інстанції у справі, що переглядається, встановив, що сторони договору іпотеки досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пункту 5.3 договору іпотеки. Разом із тим, відповідно до пункту 5.3 договору іпотеки від 15 листопада 2018 року звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе на підставі домовленості сторін у порядку, встановленому статтею 37 Закону. Іпотечного застереження зазначений договір іпотеки не містить. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що під час відчуження спірної квартири договір про її добровільну передачу у власність ОСОБА_2 укладений не був, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними».

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 754/10648/18 (провадження № 61-4331 св 20) зазначено: «чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Як вбачається з пункту 11 договору іпотеки від 23 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_1, сторони погодили, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язання за договором позики в установлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору. Це застереження відповідно до закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Твердження заявника, що відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» єдиною підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, є безпідставним, оскільки відповідно до вказаної статті такою підставою може бути як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, так і відповідне застереження в іпотечному договорі (пункт 11 договору іпотеки від 23 лютого 2012 року)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 725/1804/19-ц (провадження № 61-3458 св 20) зазначено: «25 травня 2006 року між закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 32 000 доларів США зі сплатою за користування кредитом 13 % річних та кінцевим терміном повернення до 24 травня 2026 року. Кредит надавався на придбання квартири АДРЕСА_1. На забезпечення виконання вказаного кредитного договору 30 травня 2006 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира. Згідно з пунктом 5.3. цього договору задоволення вимог іпотекодержателя за договором про іпотечний кредит шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки може бути вчинене в позасудовому порядку, зокрема, передачі іпотекодавцем у власність іпотекодержателю предмету іпотеки в рахунок виконання іпотекодавцем основного зобов`язання за договором про іпотечний кредит у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Договір іпотеки є правовстановлюючим документом та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки».

Колегія суддів, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вважала, що вищевказане свідчить про існування різного підходу до розуміння та тлумачення спірних правовідносин і вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 303/1775/19 (провадження № 61-5688 св 20), із зазначенням висновку про те, що тлумачення пункту договору іпотеки, в якому сторони обумовили, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», необхідно розуміти як іпотечне застереження, яке не потребує укладення сторонами окремого договору про застосування вказаного позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, положення Закону України «Про іпотеку» прямо вказують, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули увагу на те, що у пункті 5.3 договору іпотеки від 22 серпня 2006 року № 10203 сторонами було встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Аналіз вищевказаного пункту 5.3 договору іпотеки від 22 серпня 2006 року № 10203 свідчить про те, що сторони договору у цьому пункті обумовили, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто закріпили іпотечне застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Отже, зазначений вище пункт договору іпотеки містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.

Таким чином, суди при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 помилково послалися на відсутність іпотечного застереження у договорі іпотеки, оскільки тлумачення вищевказаного пункту договору іпотеки необхідно розуміти як іпотечне застереження, яке не потребує укладення сторонами окремого договору про застосування вказаного позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справа № 199/8324/19 (провадження № 14-212 цс 21).

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 303/1775/19 (провадження № 61-5688 св 20), оскільки пункт договору іпотеки, в якому його сторонами обумовлено позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідно розуміти як іпотечне застереження, яке не потребує укладення сторонами окремого договору про застосування відповідного способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Аналіз положень Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Отже, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81 цс 22), до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира АДРЕСА_3 , яка є предметом іпотеки за споживчим кредитом, використовується позивачкою із дітьми як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 22 серпня 2006 року, укладеного в іноземній валюті.

Отже, у державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474 апп 19, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45 цс 20.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45 цс 20, вказала про відсутність правових підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474 апп 19.

А тому відсутні підстави для відступлення від вказаного правового висновку, судова практика у цих правовідносинах є сталою, тому безпідставними є доводи касаційної скарги у цій частині.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що 21 квітня 2021 року представник скаржника отримала інформаційну довідку від 21 квітня 2021 року КВ-2021 № 13951, згідно з якою позивачці на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_4 , тому квартира, яка є предметом іпотеки, не є її єдиним житлом, унаслідок чого положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосуванню не підлягають, на увагу не заслуговують, оскільки суд касаційної інстанції у силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості досліджувати нові докази, вирішувати питання про їх достовірність або недостовірність, про перевагу одних доказів над іншими. Проте інформаційна довідка від 21 квітня 2021 року КВ-2021 № 13951 є новим доказом, який не подавався до суду й не досліджувався, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не обґрунтувало неможливість його подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього.

Висновки про правильне застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Пункт договору іпотеки, в якому передбачено іпотечне застереження, необхідно розуміти саме як відповідне застереження, яке не потребує укладення сторонами окремого договору про застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на наведені вище висновки колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, ухваливши по суті правильні судові рішення, неправильно застосували норми права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальну частину судових рішень в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Б. І. Гулько

Судді: А. І. Грушицький

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

С. О. Погрібний

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська

Джерело: ЄДРСР 113721715

Link to comment
Share on other sites

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

18 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 363/2337/19
провадження № 61-6787сво21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є. касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» задовольнив частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року змінив у мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови. В іншій частині судові рішення залишив без змін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) вказано, що:

«07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20) зазначено, що:

«відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні».

Не можу погодитися із вказаними висновками Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

1. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

2. У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

2.1. У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 зроблено висновок, що

«мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Оскільки Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню».

2.2. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє йому саме примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

3. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

3.1. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

3.2. У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зазначено, що:

«закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону».

4. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

4.1. Тлумачення статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі), який передбачає задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

4.3. Схожий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), у якій зазначено: «продаж іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі відповідно до статей 36, 38 цього Закону та згідно з умовами іпотечного застереження, визначеного у договорі іпотеки, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду».

4.4. Положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).

4.5. Аналогічний висновок було зроблено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18).

5. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

5.1. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

5.2. Слід підкреслити, що у постанові Велика Палата Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20) висловивши протилежні висновки, не відступила від висновків, зроблених в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18). Внаслідок цього конфліктна практика розвивається в межах найвищого судового органу, що підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи.

5.3. За таких обставин, колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).

Суддя В. І. Крат

Джерело: ЄДРСР 113560710

Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Не дивлячись на те, що ми її виграли, однак невизначеність залишилась. Схильність Дмитра Луспеника захищати інтереси банків тепер призвела до правової невизначеності.

Суд зазначив:

Отже, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира АДРЕСА_3 , яка є предметом іпотеки за споживчим кредитом, використовується позивачкою із дітьми як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 22 серпня 2006 року, укладеного в іноземній валюті.

Пункт договору іпотеки, в якому передбачено іпотечне застереження, необхідно розуміти саме як відповідне застереження, яке не потребує укладення сторонами окремого договору про застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Останній абзац прямо протирічить іншим рішенням Верховного суду.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show