Завідомо незаконна постанова ВП ВС про позбавлення діючої судді права на відставку за політичними мотивами всупереч прямим нормам Закону

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 року

м. Київ

Справа № 9901/400/21

Провадження № 11-45заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

учасники справи:

представники позивачки - Кравець Р. Ю. , Мартиненко А. В.,

представник Вищої ради правосуддя - Шевчук А. О.,

розглянувши усудовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судувід 09 березня 2023 року (судді Стародуб О. П. , Коваленко Н. В. , Кравчук В. М., Стеценко С. Г., Чиркін С. М.),

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку;

- зобов`язати повторно розглянути заяву від 15 лютого 2021 року про звільнення ОСОБА_2 у відставку по суті з урахуванням висновків, викладених у позовній заяві.

Позов мотивовано тим, що ВРП, посилаючись в оскаржуваному рішенні на своє прийняте попереднє рішення від 07 листопада 2017 року про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково, зазначає про завершення процедури призначення ОСОБА_2 суддею безстроково та ототожнює ці обставини з поняттям звільнення або припинення повноважень. Однак на момент звернення із заявою про звільнення у відставку не було жодних рішень щодо звільнення / припинення повноважень відносно позивачки відповідно до статті 126 Конституції України.

ОСОБА_2 зауважила, що на час винесення ВРП рішення від 07 листопада 2017 року чинним законодавством не було передбачено жодних негативних наслідків щодо подальшого перебування судді на посаді. Існувала прогалина в законодавстві у зв`язку з повною відсутністю правового припису конкретного змісту щодо подальшого розвитку подій у разі прийняття ВРП рішення про відмову у внесенні подання Президентові України. Лише через 8 місяців після рішення ВРП від 07 листопада 2017 року до пункту 30 розділу ХІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) внесено зміни, відповідно до яких рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду стало підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом на підставі статті 125 цього Закону.

Позивачка зазначила, що, керуючись роз`ясненням, наведеним у спільному листі голів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС), Державної судової адміністрації України та Верховного Суду України, Ради суддів України від 03 серпня 2017 року, вона зареєструвала наміри проходити кваліфікаційне оцінювання, у зв`язку із чим ВККС включила її до списку суддів для проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, що, на її думку, свідчить про відсутність у законодавстві будь-яких застережень щодо неможливості скористатись таким правом, а тому її перебування на посаді не може вважатись завершеним.

На переконання ОСОБА_2 , при розгляді на пленарному засіданні її заяви про звільнення у відставку ВРП знехтувала обов`язком надати відповідні оцінки та аналіз кожного доводу та аргументу, що містяться в матеріалах, долучених до її заяви.

Крім того, оскільки ВРП вважала повноваження позивачки як судді припиненими, то за правилами пункту 15.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, мала ухвалою залишити заяву про звільнення у відставку без розгляду, натомість відповідач виклав свої висновки та позицію у формі рішення, що в свою чергу передбачає розгляд заяви по суті.

Під час розгляду справи в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду позивачка надала рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року у справі № 200/13732/21, яким суд скасував наказ голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року про відрахування позивачки зі штату суду, а також наказ від 16 лютого 2022 року про виконання зазначеного рішення суду, яке, на думку ОСОБА_2 , свідчить про незаконність оскаржуваного рішення відповідача та яке слід врахувати під час вирішення цієї справи.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 09 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову.

Судове рішення мотивовано тим, що: процедура подальшого призначення позивачки як судді, призначеної вперше на п`ять років до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ), завершена з прийняттям відповідачем рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, що відповідно до пункту 30 розділу ХІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII має наслідком припинення трудових відносин на підставі наказу голови суду; у відповідача не було підстав для звільнення позивачки у відставку, відтак ВРП правомірно відмовила у звільненні ОСОБА_2 у відставку за її заявою від 15 лютого 2021 року.

Крім того, за висновком суду першої інстанції, факт тривалого перебування ОСОБА_2 у декретній відпустці, перебування її станом на час звернення до відповідача в трудових відносинах із судом не відміняє наслідків, які настали у зв`язку з прийняттям ВРП рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, і не створює умов для звільнення її у відставку, яка є самостійною підставою для звільнення судді з посади.

Суд першої інстанції також зауважив, що доводи позивачки про те, що на момент звернення до відповідача із заявою про звільнення у відставку були відсутні будь-які рішення про її звільнення / припинення повноважень, є безпідставним, оскільки відповідач не пов`язував право ОСОБА_2 на відставку з такими рішеннями, а керувався тим, що строк, на який позивачку було призначено суддею, закінчився і в подальшому в призначенні її на посаду судді безстроково відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд не з`ясовував обставин з приводу того, чи втратила позивачка статус судді, та неправильно застосував законодавчі зміни в такий спосіб, що позбавило ОСОБА_2 права на відставку.

Скаржниця зауважила, що закінчення строку призначення її на посаду судді ні на момент настання такого закінчення (2014 рік), ні після проведення судової реформи (2016 рік), ні після прийняття рішення ВРП № 3603/0/15-17 (2017 рік) не припиняло її статусу судді, тому ОСОБА_2 мала право скористатися правом на відставку як суддя. При цьому ні ВРП, ні суд першої інстанції не встановили, з якої дати та з яких підстав позивачка втратила статус судді, щоб виправдати втручання у її право на відставку як судді.

На переконання ОСОБА_2 , законодавчі зміни пункту 30 розділу ХІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII не припиняли її статусу судді та не могли його припинити з огляду порушення принципу дії закону в часі, а лише створили порушення правової визначеності, яке було використане в подальшому для позбавлення позивачки права на відставку без втрати статусу судді.

ОСОБА_2 вважає, що системне тлумачення норм статті 199 та статті 125 Закону № 1402-VIII, що знаходиться в главі 2 розділу VII «Припинення повноважень судді», свідчить, що припинення трудових відносин можливе лише в разі настання обставин припинення повноважень судді, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України, чого у цій справі стосовно позивачки не настало.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, натомість суд першої інстанції, повно врахувавши всі обставини справи, ухвалив обґрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

ВРП зазначила, що оскаржуване рішення від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 ухвалено повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, мотиви ухвалення такого рішення в повному обсязі зазначені в ньому. При цьому ВРП указала, що питання обрання судді ОСОБА_2 безстроково розглянуто ВРП відповідно до вимог чинного законодавства, а процедура призначення позивачки суддею безстроково є завершеною.

На переконання ВРП, оскільки п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_2 закінчився, а питання призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ), наявні підстави для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_2 про звільнення у відставку.

ВРП вважає, що обставина непостановлення членом ВРП - доповідачем ухвали про залишення без розгляду заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку у зв`язку з припиненням її повноважень не може бути підставою скасування оскаржуваного рішення відповідача.

ВРП також зазначила, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що факт тривалого перебування позивачки у декретній відпустці, перебування її станом на час звернення до ВРП у трудових відносинах із судом не відміняє наслідків, які настали у зв`язку із прийняття відповідачем рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, і не створює умов для звільнення її у відставку, яка є самостійною підставою для звільнення судді з посади.

У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду без задоволення.

Суд першої інстанції встановив, що Указом Президента України від 10 листопада 2009 року № 919/209 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначено строком на п`ять років суддею Донецького окружного адміністративного суду.

Указом Президента України від 15 червня 2013 року № 395/2012 «Про переведення суддів» суддю Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_2 переведено на роботу на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку.

Рішенням ВККС від 23 вересня 2016 року № 147/бо-16 ОСОБА_2 рекомендовано для обрання суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково та внесено до Верховної Ради України відповідне подання.

28 жовтня 2016 року згідно з пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VІІІ Верховна Рада України передала до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) подання, документи та рекомендацію ВККС про обрання ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

Рішенням ВРП від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17 відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення безстроково ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки встановлено, що таке призначення може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Указане рішення позивачка оскаржила до суду.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 800/551/17 позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано рішення ВРП від 07 листопада 2017 року «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 04 квітня 2019 року скасувала постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 800/551/17 у частині задоволення позовних вимог та ухвалила в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовила. В іншій частині постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року залишила без змін.

Відповідно до наказів голови Окружного адміністративного суду міста Києва за 2017-2020 роки позивачка із 06 листопада 2017 року по 17 лютого 2021 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Рішенням від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів, у тому числі й позивачки (відповідно до додатку 1 під номером 1745).

Кваліфікаційне оцінювання суддів не завершене у зв`язку із припиненням повноважень членів Комісії.

15 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернулася до ВРП із заявою про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у відставку.

Рішенням від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 ВРП відмовила у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Указане рішення обґрунтоване тим, що п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_2 закінчився, а питання про призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VІІІ.

Не погодившись із рішенням ВРП від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивачки та ВРП, дослідивши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України.

Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

Частиною першою статті 116 Закону № 1402-VIII установлено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

За змістом частин третьої і четвертої статті 116 Закону № 1402-VIII заява про відставку подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.

Як убачається з матеріалів справи, у лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до ВРП із заявою про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у відставку.

Під час розгляду вказаного питання ВРП, зокрема, установила, що Указом Президента України від 10 листопада 2009 року № 919/209 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначено строком на п`ять років суддею Донецького окружного адміністративного суду, Указом Президента України від 15 червня 2013 року № 395/2012 «Про переведення суддів» суддю Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_2 переведено на роботу на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку.

ВККС рішенням від 23 вересня 2016 року № 147/бо-16 рекомендувала ОСОБА_2 для обрання на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково та внесла відповідне подання до Верховної Ради України.

Згідно з пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VIII Верховна Рада України 28 жовтня 2016 року передала до ВРЮ подання, документи та рекомендацію Комісії про обрання ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково, які не розглянуто Верховною Радою України.

ВРП 07 листопада 2017 року прийняла рішення № 3603/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 грудня 2018 року у справі № 800/551/17 позов ОСОБА_2 задовольнив частково, визнав протиправним і скасував рішення ВРП від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва», а в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 04 квітня 2019 року скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання протиправним і скасування рішенні ВРП від 07 листопада 2017 року «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва» та в цій частині ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовила. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду залишила без змін.

У вказаній постанові від 04 квітня 2019 року у справі 800/551/17 (провадження № 11-24заі19) Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, спираючись на обставини порушення суддею норм процесуального права при ухваленні постанови від 05 грудня 2013 року щодо обмеження права громадян на мирні зібрання, дійшла висновку, що вони можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади в разі призначення ОСОБА_2 на посаду судді, і відмовила у внесенні Президентові України відповідного подання (пункт 60 постанови).

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ВРП належним чином обґрунтувала свій висновок про існування обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення ОСОБА_2 на посаду судді (пункт 70 постанови).

При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій, як «негативний вплив на суспільну довіру до суду», прямо передбачений пунктом 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII як характеристика обставин, за наявності яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. Крім того, ОСОБА_2 перебувала на посаді судді упродовж фіксованого проміжку часу, після закінчення якого її повноваження припинилися. З настанням цього моменту ОСОБА_2 не могла не знати, що після закінчення п`ятирічного строку перебування на посаді судді опиниться в ситуації, за якої на підставі закону змушена буде виконати низку обов`язкових сутнісних та процедурних дій для того, щоб бути обраною на посаду судді безстроково, і що для ухвалення такого рішення в Україні створені і діють відповідні компетентні органи, на які покладено суспільний обов`язок у встановленому законом порядку перевірити її професійні, етичні якості, інші обставини (пункт 87 постанови).

Отже, ОСОБА_2 перебувала на посаді судді упродовж фіксованого проміжку часу (п`ятирічного строку перебування на посаді судді), після закінчення якого її повноваження припинилися. У зв`язку із прийняттям ВРП рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва процедура призначення ОСОБА_2 на посаду судді безстроково є завершеною.

Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно із частиною першою статті 55 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Частиною четвертою цієї статті установлено, що за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

На підставі частини першої статті 34 Закону № 1798-VIII рішення ВРП ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП, якщо інше не визначено цим Законом.

Як убачається із витягу з протоколу засідання ВРП від 09 вересня 2021 року № 64, член ВРП ОСОБА_5 доповіла матеріали про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку та запропонувала відмовити в такому звільненні. За вказану пропозицію проголосували 14 членів ВРП, проти - 2.

Рішення ВРП від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 «Про відмову у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку» мотивовано тим, що п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_2 закінчився, питання про призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, відтак наявні підстави для відмови у задоволенні заяви судді ОСОБА_2 про звільнення у відставку.

Вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт тривалого перебування ОСОБА_2 у декретній відпустці та перебування її у трудових відносинах із судом не відміняє наслідків, які настали у зв`язку з прийняттям ВРП рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, і не створює умов для звільнення позивачки у відставку, яка є самостійною підставою для звільнення судді з посади.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим указаний висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що суддя є носієм судової влади в Україні та відповідно до законодавства України наділений особливим статусом, зокрема незалежністю, недоторканністю та імунітетом судді при здійсненні ним правосуддя. Гарантією незалежності судді є, зокрема, право судді на відставку. При цьому право бути звільненим у відставку не є абсолютним, мають бути дотримані умови для такого звільнення.

Правом на відставку суддя може скористатися, якщо до подання такої заяви не допустив дій, які зумовлюють прийняття компетентними органами рішення про його звільнення з посади судді з інших підстав або рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення судді на посаду, після якого, зокрема, процедура призначення на посаду судді безстроково є завершеною.

Це зумовлено тим, що за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина п`ята статті 116 Закону № 1402-VIII), та не зберігається таке звання у разі звільнення з інших підстав або в разі завершення процедури призначення на посаду судді шляхом відмови у внесенні подання Президентові України про призначення судді на посаду.

Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Як указано вище, процедура призначення ОСОБА_2 на посаду судді безстроково є завершеною із прийняттям рішення ВРП від 07 листопада 2017 року про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, яке мотивовано тим, що обставини порушення суддею норм процесуального права при ухваленні постанови від 05 грудня 2013 року щодо обмеження права громадян на мирні зібрання можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади в разі призначення ОСОБА_2 на посаду судді.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВРП від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку є обґрунтованим і прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, відтак не є протиправним та не підлягає скасуванню з огляду на обумовлені причини.

Отже, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 є правильним.

Посилання скаржниці в апеляційній скарзі на те, що закінчення строку її призначення на посаду судді ні на момент настання такого закінчення (2014 рік), ні після проведення судової реформи (2016 рік), ні після прийняття рішення ВРП № 3603/0/15-17 (2017 рік) не припиняло її статусу судді, тому ОСОБА_2 мала право скористатися правом на відставку як суддя, - спростовується висновками, викладеними в мотивувальній частині цієї постанови.

Не є слушними також доводи скаржниці про те, що законодавчі зміни пункту 30 розділу ХІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII не припиняли її статусу судді та не могли його припинити через порушення принципу дії закону в часі, а лише створили порушення правової визначеності, яке було використане в подальшому для позбавлення ОСОБА_2 права на відставку без втрати статусу судді, а також доводи про те, що системне тлумачення норм статей 199 і 125 Закону № 1402-VIII, свідчить, що припинення трудових відносин можливе лише в разі настання обставин припинення повноважень судді, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України, чого у цій справі стосовно позивачки не настало, оскільки, як правильно вказав суд першої інстанції, ВРП при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_2 у відставку не пов`язувала й право судді на відставку з її звільненням або припиненням повноважень, а керувалася тим, що строк, на який позивачку було призначено суддею, закінчився, а в подальшому призначенні її на посаду судді безстроково відмовлено (рішення ВРП від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17).

Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 , також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення цього суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді: О. О. Банасько Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 113690645

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 вересня 2023 року у справі № 9901/400/21 (провадження № 11-45заі23), ухваленої за результатами перегляду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 березня 2023 року у справі № 9901/400/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Короткий виклад історії справи

4 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 9 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку;

- зобов`язати повторно розглянути заяву від 15 лютого 2021 року про звільнення ОСОБА_1 у відставку по суті з урахуванням висновків, викладених у позовній заяві.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила про безпідставне, на її переконання, ототожнення відповідачем завершення процедури призначення її на посаду судді безстроково з поняттям звільнення чи припинення повноважень судді, оскільки будь-які рішення про її звільнення / припинення повноважень судді відсутні, вона перебуває в штаті суду, тривалий час знаходилась у декретній відпустці по догляду за дитиною за наказом голови суду.

Разом із цим позивачка звертає увагу на те, що на час винесення ВРП рішення від 7 листопада 2017 року № 3603/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва» (далі - рішення ВРП від 7 листопада 2017 року) чинне законодавство не пов`язувало з таким рішенням жодних негативних наслідків щодо подальшого перебування судді на посаді.

Окрім того, позивачка наголосила, що вона, керуючись роз?ясненням у спільному листі голів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ), Державної судової адміністрації України (далі - ДСАУ) та Верховного Суду України від 3 серпня 2017 року, зареєструвала наміри проходити кваліфікаційне оцінювання і ВККСУ включила її до списку суддів для проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, що, на її думку, свідчить про відсутність у законодавстві будь-яких застережень щодо неможливості скористатися таким правом, а тому її перебування на посаді не може вважатися завершеним.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанцій виходив з таких установлених у справі обставин.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 10 листопада 2009 року № 919/209 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років суддею Донецького окружного адміністративного суду, а Указом Президента України «Про переведення суддів» від 15 червня 2013 року № 395/2012 суддю Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку.

Рішенням від 23 вересня 2016 року № 147/бо-16 ОСОБА_1 рекомендовано для обрання суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково та внесено до Верховної Ради України відповідне подання.

28 жовтня 2016 року на підставі пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ (далі - Закон № 1401-VІІІ) Верховна Рада України передала до ВРП подання, документи та рекомендацію ВККСУ про обрання ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

Рішенням ВРП від 7 листопада 2017 року відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення безстроково ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки встановлено, що таке призначення може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Це рішення було предметом судового розгляду за позовом ОСОБА_1 , та постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі № 800/551/17 за наслідком перегляду постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 7 листопада 2017 року.

Відповідно до наказів голови Окружного адміністративного суду міста Києва за 2017 - 2020 роки позивачка з 6 листопада 2017 року до 17 лютого 2021 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Рішенням від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 ВККСУ призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів, у тому числі й позивачки (згідно з додатком 1 під номером 1745).

Кваліфікаційне оцінювання суддів не завершене у зв`язку із припиненням повноважень членів ВККСУ.

15 лютого 2021 року позивачка звернулася до ВРП із заявою про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у відставку.

Рішенням від 9 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 ВРП відмовила у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з подання заяви про відставку.

Це рішення, яке є предметом спору в цій справі, обґрунтоване тим, що п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_1 закінчився, і питання про призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) [прийняттям ВРП рішення від 7 листопада 2017 року], у зв`язку з чим наявні підстави для відмови в задоволенні заяви судді ОСОБА_1 про звільнення у відставку.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 9 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що повноваження позивачки як судді, обраної строком на п`ять років, закінчилися у 2014 році, і процедура подальшого призначення позивачки як судді, призначеної вперше на п?ять років до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), завершена з прийняттям відповідачем рішення від 7 листопада 2017 року, що відповідно до пункту 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII має наслідком припинення трудових відносин на підставі наказу голови суду, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивачки у відставку, отже, відповідач правомірно відмовив позивачці у звільненні у відставку на підставі її заяви від 15 лютого 2021 року.

Суд першої інстанції визнав безпідставними покликання позивачки на прогалину в законодавстві щодо наслідків прийняття рішення про відмову в призначенні на посаду судді станом на час прийняття ВРП рішення від 7 листопада 2017 року та зазначив, що станом на час виникнення правовідносин, які є спірними в цій справі, пункт 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено положеннями щодо припинення трудових відносин із суддями, щодо яких ВРП прийняла рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про їх призначення на посаду (відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд"» від 12 липня 2018 року № 2509-VIII, який набрав чинності 5 серпня 2018 року (далі - Закон № 2509-VIII ).

Покликання позивачки на її включення ВККСУ до списку суддів для проходження кваліфікаційного оцінювання з можливістю реалізувати передбачене підпунктом 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України право на оцінку відповідності займаній посаді суд першої інстанції також визнав безпідставним і таким, що не характеризує рішення відповідача як протиправне, оскільки предметом оскарження в цій справі є рішення про відмову у звільненні у відставку позивачки, щодо якої в порядку пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VIII прийнято рішення про відмову у її призначенні суддею.

Факт перебування позивачки станом на час звернення до відповідача із заявою про звільнення у відставку в трудових відносинах із судом, зокрема, і тривалого перебування позивачки в декретній відпустці, на думку суду першої інстанції, не скасовує наслідків, які настали у зв?язку з прийняттям відповідачем рішення від 7 листопада 2017 року, і не створює умов для звільнення її у відставку, яка є самостійною підставою для звільнення судді з посади.

Також суд першої інстанції відхилив доводи позивачки про те, що на момент її звернення до відповідача із заявою про звільнення у відставку були відсутні будь-які рішення про її звільнення / припинення повноважень, оскільки відповідач не пов?язував право позивачки на відставку з такими рішеннями, а керувався тим, що строк, на який позивачку було призначено суддею, закінчився і в подальшому у призначенні її на посаду судді відмовлено.

ОСОБА_1 не погодилася із цим рішенням і звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що законодавчі зміни до пункту 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII не припинили її статусу судді, при цьому аналіз норм статей 199 та 125Закону № 1402- VIII, які знаходяться у розділі VІІ «Припинення повноважень судді», дозволяє дійти висновку, що припинення трудових відносин із суддею можливе лише в разі настання обставин припинення повноважень судді, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України, чого в цій справі та стосовно ОСОБА_1 не настало.

Скаржниця також доводить, що закінчення строку її призначення на посаду судді ані на момент закінчення цього строку (у 2014 році), ані після проведення судової реформи (2016 рік), ані після прийняття відповідачем рішення від 7 листопада 2017 року не є тією обставиною, що припиняє її статус судді, а тому вона мала право скористатися правом на відставку судді.

Постановою від 7 вересня 2023 року Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, погодившись із висновками суду першої інстанції про те, що рішення ВРП від 9 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви у відставку є обґрунтованим і таким, що прийнято відповідно до норм чинного законодавства, отже, не є протиправним та не підлягає скасуванню.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

На наше переконання, висновок ВРП про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку з огляду на те, що строк повноважень ОСОБА_1 закінчився і питання про призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VІІІ, є помилковим з таких міркувань.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, у преамбулі якого зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VІІІ.

Стаття 119 Закону № 1402-VIII визначає, що повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.

Так, відповідно до частин шостої та сьомої статті 126 Конституції України виключними підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.

Повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

У цьому зв`язку слід урахувати, що Конституцією України, в редакції, яка діяла до 29 вересня 2016 року, передбачалося обов`язкове перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років Президентом України, після якого судді обиралися Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом (стаття 128).

Порядок призначення на посаду судді вперше та подальшого обрання на посаду судді безстроково визначався главами 2, 3 розділу ІV Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI у редакції, яка діяла до 2 червня 2016 року). Так, статтею 76 Закону № 2453-VI передбачалося, що суддя, строк повноважень якого закінчується, за його заявою має бути рекомендований ВККСУ для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому.

Водночас частиною другою статті 81 Закону № 2453-VI прямо передбачалося, що у разі якщо кандидата на посаду судді безстроково не обрано, Вищою радою юстиції (далі - ВРЮ) вноситься подання про звільнення цього кандидата з посади судді у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено. Разом із цим стаття 112 цього Закону конкретизувала, що ВРЮ вносить подання Президентові України про звільнення судді з посади у разі закінчення строку, на який його призначено, зокрема, якщо кандидата на посаду судді безстроково не обрано Верховною Радою України. ВРЮ вносить подання про звільнення судді з посади у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено, із зазначенням дати, з якої суддя має бути звільнений. Суддя звільняється з посади Президентом України. У разі якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може виконувати свої повноваження щодо здійснення правосуддя з наступного дня після закінчення строку, на який його призначено.

При цьому наведені приписи статей 81, 112 Закону № 2453-VI кореспондувалися з пунктом 1 частини п`ятої статті 126 Конституції України (в редакції, чинній до 29 вересня 2016 року), який визначав, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі закінчення строку, на який його обрано чи призначено.

Отже, до 29 вересня 2016 року закінчення п`ятирічного строку першого призначення на посаду професійного судді було конституційно визначеною підставою звільнення такого судді з посади, яка реалізовувалася у спосіб постановлення Президентом України указу про звільнення судді за поданням ВРЮ, зокрема, у разі, якщо Верховна Рада України не обирала його на посаду судді безстроково.

Однак процедуру призначення ОСОБА_1 на посаду судді безстроково в порядку, визначеному Законом № 2453-VI, не було завершено.

Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII внесено зміни до Конституції України, які, серед іншого, відмінили обов`язкове перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років і запровадили призначення професійних суддів лише безстроково.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VIII з дня набрання ним чинності призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VIII визначено, що Верховна Рада України протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом передає подання ВККСУ та відповідні документи про обрання суддів безстроково, які не були розглянуті Верховною Радою України, до ВРП для розгляду питання про призначення судді на посаду.

Одночасно Законом № 1401-VIII внесено зміни до розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, які, серед іншого, врегульовували правовідносини, пов`язані з подальшим призначенням тих суддів, які до набрання чинності цим Законом були призначені на посаду судді строком на п`ять років.

Так, за змістом підпункту 2 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України (зі змінами згідно із Законом № 1401-VIII) повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновків, що із закінченням п`ятирічного строку призначення на посаду судді вперше у порядку, визначеному Законом № 2453-VI, законодавцем пов`язано припинення функціональних повноважень судді за посадою. До цих повноважень можна віднести виконання конституційної функції здійснення правосуддя (судочинства) у порядку, встановленому процесуальним законом, пов`язаної із безпосереднім його здійсненням (ухваленням судових рішень), здійсненням процесуальних дій та організаційних заходів з метою забезпечення розгляду справи, контролем за виконанням судових рішень, а також здійснення адміністративних повноважень за адміністративними посадами у суді. Однак суддя, п`ятирічний строк першого призначення на посаду професійного судді якого закінчився, не втрачає статусу судді.

Такий висновок ґрунтується на тому, що й після закінчення п`ятирічного строку перебування на посаді судді, на який суддів було призначено до законодавчих змін відповідно до приписів законів № 1401- VIII та № 1402-VIII, за такими суддями зберігається особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень та гарантій. Зокрема, суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої (частина друга статті 127 Конструкції України), без згоди ВРП суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (частина третя статті 126 Конструкції України).

Окрім того, варто наголосити, що визначена Законом № 2453-VI процедура призначення на посаду судді безстроково прямо передбачала, що у випадку необрання Верховною Радою України кандидата на посаду судді безстроково Президентом України за поданням ВРЮ приймається кадрове рішення про звільнення цього кандидата з посади судді у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 126 Конституції України (в редакції, яка діяла до 29 вересня 2016 року).

Однак після набрання чинності законами № 1401-VIII та № 1402-VIII законодавцем не визначено процедури прийняття уповноваженим суб`єктом кадрового рішення про звільнення судді, призначеного вперше на посаду судді на п?ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, у випадку прийняття ВРП рішення про відмову у внесенні подання про призначення судді на посаду Президентові України.

У ході судового розгляду цієї справи відповідач на обґрунтування свого рішення покликався на приписи пункту 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2509- VIII), яким передбачено, що рішення ВРП про відмову у внесенні подання про призначення судді на посаду Президентові України є підставою припинення трудових відносин судді із відповідним судом на підставі статті 125 цього Закону.

З огляду на викладене відповідач уважає, і з ним погодилася Велика Палата Верховного Суду, що процедура подальшого призначення позивачки на посаду судді як судді, призначеної вперше строком на п?ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, завершена з прийняттям ВРП рішення від 7 листопада 2017, що відповідно до пункту 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII має наслідком припинення трудових відносин з нею на підставі наказу голови суду, і саме тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивачки у відставку.

Однак стаття 125 Закону № 1402-VIII, до якої відсилає пункт 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, визначає лише порядок припинення трудових відносин судді із відповідним судом у разі припинення повноважень, яке відповідно до цієї норми оформлюється у спосіб видання головою суду наказу.

Разом з тим вичерпний перелік підстав звільнення судді та підстав припинення повноважень судді, вкотре наголошуємо, наведено в частинах шостій та сьомій статті 126 Конституції України, і до таких підстав не належить обставина прийняття ВРП рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Отже, не повинно викликати сумнівів та заперечень, що лише за наявності обставин, які є підставою для припинення повноважень судді відповідно до частини сьомої статті 126 Конституції України, або прийняття уповноваженим суб`єктом рішення про звільнення судді з посади згідно з частиною шостою статті 126 Конституції України, припинення трудових відносин судді з відповідним судом може бути оформлено у спосіб видання головою суду наказу.

Тобто пункт 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII фактично розширює визначний частинами шостою та сьомою статті 126 Конституції України перелік підстав звільнення та припинення повноважень судді, що є неприпустимим та суперечить Конституції України.

Ураховуючи приписи статті 8 Конституції України, які визначають, серед іншого, що норми Конституції України є нормами прямої дії, будь-яка підстава, якщо вона прямо не передбачена Конституцією України, не може розцінюватися як підстава припинення повноважень судді або звільнення судді, що має наслідком припинення трудових відносин судді з відповідним судом у визначеному статтею 125 Закону № 1402-VIII порядку.

Позаяк щодо позивачки не настали обставини, з якими Конституція України пов`язує припинення повноважень судді, тому, на наше переконання, ВРП не мала б відмовляти ОСОБА_1 у звільненні з посади судді у відставку, покликаючись на обставини закінчення п`ятирічного строку її повноважень на посаді та прийняття ВРП рішення від 7 листопада 2017 року, яким, на думку ВПР, вирішено питання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді безстроково.

Таким чином, оскільки станом на час прийняття ВРП спірного рішення ОСОБА_1 перебувала у правовому статусі судді, підхід ВРП, застосований при розгляді поданої нею заяви про звільнення з посади судді у відставку, в умовах змін законодавства про судоустрій та суддівський статус не забезпечив додержання принципу правової визначеності щодо позивачки, яка через відсутність рішення уповноваженого органу про її звільнення з посади судді правомірно сподівалася, що ВРП у межах своїх конституційних повноважень розгляне питання про її звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Підсумовуючи наведене, зазначимо, що не можемо погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення ВРП від 9 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви у відставку є обґрунтованим і таким, що прийнято відповідно до норм чинного законодавства. Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала б задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 березня 2023 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 9 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви у відставку, зобов`язання ВРП повторно розглянути її заяву від 15 лютого 2021 року.

Судді Н. В. Шевцова

Ж. М. Єленіна

О. М. Ситнік

Джерело: ЄДРСР 113637275

[ANTIRAID]

Це наша справа. Випадкові люди у Великій палаті в чергове вдались до політичних тлумачень Закону не звертаючи увагу на прямі норми Закону та Конституції України, що визначає статус судді. Не дивлячись на приклад Князєва і вже біля десятка рішень ЄСПЛ, які встановили порушення конвенційних прав громадян України цим складом суду, відчуваючи свою повну безкарність, випадкові люди продовжують знищувати права людини і громадянина в Україні.

В окремій думці до цієї ганебної постанови прямо зазначено, що оскільки станом на час прийняття ВРП спірного рішення ОСОБА_1 перебувала у правовому статусі судді, підхід ВРП, застосований при розгляді поданої нею заяви про звільнення з посади судді у відставку, в умовах змін законодавства про судоустрій та суддівський статус не забезпечив додержання принципу правової визначеності щодо позивачки, яка через відсутність рішення уповноваженого органу про її звільнення з посади судді правомірно сподівалася, що ВРП у межах своїх конституційних повноважень розгляне питання про її звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку.