Постанова ВП ВС про нікчемність пунктів договору які скасовують або обмежують відповідальність та позовну давність у разі недоліків товару

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

6 вересня 2023 року

м. Київ

Справа № 910/18489/20

Провадження № 12-46гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,

представників

позивача (відповідача за зустрічним позовом) - адвокатів Гадзінської Н.А., Брагіна О. О.,

відповідача (позивача за зустрічним позовом) - адвокатів Кацера Ю. І., Шишковського Б. Л.

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2021 року (суддя Кирилюк Т. Ю.),

додаткове рішення цього суду від 22 листопада 2021 року (суддя Кирилюк Т. Ю.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року (головуючий суддя Шапран В. В., судді Андрієнко В. В., Буравльов С. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» (далі - позивач, покупець)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» (далі - відповідач, постачальник)

про стягнення заборгованості та визнання недійсними окремих пунктів договору

та за зустрічним позовом постачальника

до покупця

про стягнення заборгованості.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Покупець уклав із постачальником договір поставки. За його умовами постачальник мав поставити покупцеві лінію підготовки насіння соняшника та гарантував дотримання під час її роботи параметрів якості та продуктивності, передбачених у цьому договорі. Вважаючи неналежним виконання постачальником гарантій щодо якості та продуктивності зазначеної лінії, покупець звернувся до суду з такими вимогами: (1) визнати недійсними ті пункти договору поставки, які обмежують відповідальність постачальника за неналежне виконання зобов`язань; (2) відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням договору поставки, а саме витрати: (а) на додаткове придбання обладнання; (б) на його встановлення; (в) на реконструкцію виробничого приміщення; (г) за час простою виробництва; (ґ) на проведення експертних досліджень; (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору; (3) стягнути штраф, передбачений договором. Постачальник подав зустрічний позов. Просив стягнути з покупця три проценти річних через прострочення сплати вартості товару.

2. Суд першої інстанції задовольнив обидва позови частково: за первісним позовом - відмовив покупцеві тільки у визнанні окремих пунктів договору недійсними; за зустрічним позовом - відмовив постачальникові у стягненні частини нарахованих відсотків річних через сплив позовної давності. Мотивував рішення тим, що оскаржені покупцем пункти договору поставки не порушують імперативних приписів законодавства; невиконання постачальником обов`язку щодо досягнення у виробничому процесі гарантованих параметрів знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з додатковими витратами покупця, які йому слід відшкодувати. Констатував, що за вимогою покупця про стягнення штрафу позовну давність слід обчислювати з моменту, коли суд встановив, що покупець має право на це стягнення. Тому вважав, що цю давність покупець не пропустив.

3. Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки та задоволення вимог про стягнення витрат (г) за час простою виробництва, (ґ) на проведення експертних досліджень і (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору. Виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції, задовольнивши всі вимоги покупця, крім як про стягнення витрат (г) за час простою виробництва, (ґ) на проведення експертних досліджень і (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору. Вважав ці декілька вимог безпідставними. Також задовольнив повністю зустрічний позов постачальника про стягнення трьох процентів річних за прострочення покупця.

Констатував, що оскаржені пункти договору поставки суперечать визначеним у законодавстві обмеженням принципу свободи договору, а також принципам справедливості, добросовісності, розумності та обмежують відшкодування збитків, завданих винною стороною тій, яка є добросовісною. Погодився із судом першої інстанції у тому, що постачальник вчинив цивільне правопорушення. Загальна позовна давність щодо вимоги про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки, обчислена з наступного дня після його укладення, та спеціальна позовна давність тривалістю шість місяців, обчислена з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленого йому товару, не були пропущені через тривання на час завершення її перебігу карантину на території України.

4. Із судовими рішеннями не погодився постачальник. Подав дві касаційні скарги. Стверджував, що відсутні підстави для визнання недійсними оскаржених пунктів договору поставки. Крім того, покупець у розмір збитків включив витрати, спрямовані на покращення лінії переробки насіння соняшника, а не на приведення її до узгоджених у договорі поставки параметрів. Вважав, що позовна давність спливла за всіма вимогами покупця. Тому у задоволенні первісного позову просив відмовити.

5. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційні скарги постачальника, мала вирішити, зокрема, такі питання:

5.1. Чи можуть сторони у договорі передбачити умови, за яких скасовується чи обмежується відповідальність постачальника (продавця) за умисне порушення зобов`язання? Вирішила, що такі умови окремих пунктів договору поставки, який уклали сторони спору, є нікчемними згідно з частиною третьою статті 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

5.2. Яку позовну давність слід застосовувати у господарських відносинах до вимог у зв`язку з недоліками проданого товару, які виявлені в межах гарантійного строку? Виснувала, що у господарських відносинах позовна давність за вимогами щодо виявлення прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, становить один рік (стаття 681 ЦК України), а за позовами щодо виявлення явних недоліків таких товарів - шість місяців (частина восьма статті 269 ГК України).

(2) Короткий зміст позовної заяви

6. 24 листопада 2020 року покупець звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:

6.1. Визнати недійсними пункти 6.7 і 7.3 договору № GL/FU-17-03-2017 від 17 березня 2017 року (далі - договір поставки).

6.2. Відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням договору поставки, а саме:

(а) 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, що станом на день подання позову еквівалентна 634 029,00 євро за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) з перерахунком суми, що підлягає сплаті, у гривнях за офіційним курсом НБУ на день платежу;

3 922 154,03 грн відшкодування збитків, із яких: (б) витрати на встановлення додаткового обладнання - 937 284,00 грн; (в) витрати на реконструкцію виробничого приміщення - 2 313 430,55 грн; (г) витрати за час простою виробництва - 328 026,16 грн; (ґ) вартість проведення експертних досліджень Дніпропетровською торгово-промисловою палатою (далі - Дніпропетровська ТПП) № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року та № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року - 102 490,50 грн; (д) витрати на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору за договором № 4 про надання правової допомоги від 20 червня 2019 року - 240 922,82 грн;

6.3. Стягнути 2 016 363,59 грн штрафу, що станом на день подання позову еквівалентний 59 963,35 євро за офіційним курсом НБУ.

6.4. Стягнути понесені судові витрати: 411 080,36 грн судового збору та витрати, пов`язані з розглядом справи.

7. Мотивував позов так:

7.1. Згідно з пунктом 6.7 договору поставки сторони не відповідають одна перед одною за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені в договорі переваги, чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки незалежно від правових підстав. А відповідно до пункту 7.3 цього договору будь-які претензії покупця незалежно від правових підстав обмежуються 5 % загальної договірної вартості за виключенням претензій і вимог покупця до постачальника, що стосуються повернення вартості непоставленого товару та умов, викладених у пункті 8 цього договору. Зазначені умови договору поставки обмежують відповідальність постачальника за його зобов`язаннями. Вони суперечать положенням статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 509 ЦК України щодо неприпустимості застереження про виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції, а також не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності. Тому ці умови договору поставки слід визнати недійсними згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.

7.2. Постачальник не усунув недоліки поставленого ним за договором поставки обладнання згідно з домовленістю із покупцем. Тому останній був змушений встановити додаткове обладнання, а також домовитися про поставку обладнання збільшеної потужності. Це змусило його провести реконструкцію приміщення та збільшити площу для розміщення виробничої лінії. Через встановлення додаткового обладнання діяльність окремих виробничих підрозділів була призупинена на період простою з 28 грудня 2019 року до 10 січня 2020 року, за який згідно зі статтею 113 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівникам довелося виплатити заробітну плату.

7.3. З огляду на відмову постачальника від подальшого приведення параметрів поставленого обладнання до визначених норм покупець має право стягнути штраф у розмірі 5 % від вартості обладнання згідно з пунктом 6.12 договору поставки.

8. 11 грудня 2020 року постачальник звернувся до суду із зустрічною позовною заявою. Просивстягнути з покупця три проценти річних у розмірі 408 888,80 грн, 6 133,33 грн судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Вимоги обґрунтував тим, що покупець прострочив оплату вартості товару за умовами пунктів 2.5.1 - 2.5.4 договору поставки.

(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. 2 листопада 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким первісний позов задовольнив частково: стягнув із постачальника 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, 937 284,00 грн витрат на його встановлення, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 328 026,16 грн витрат за час простою виробництва, 102 490,50 грн вартості проведення експертних досліджень, 240 922, 82 грн витрат на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору, 2 016 363,59 грн штрафу та 408 881,36 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні позову відмовив; зустрічний позов теж задовольнив частково: стягнув із покупця 302 095,20 грн - три проценти річних та 4 532,53 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовив. Мотивував рішення так:

9.1. Пункти 6.7 і 7.3 договору поставки не порушують імперативних приписів законодавства, зокрема встановлених частиною третьою статті 216 ГК України стосовно неприпустимості застереження щодо виключення або обмеження у договорі відповідальності виробника (продавця) продукції. Тому положення зазначених пунктів не можна визнати недійсними.

9.2. Постачальник неналежно виконав зобов`язання, передбачені договором поставки, у частині визначених додатком 1 до цього договору вимог щодо якості продукції. Тому слід стягнути на користь покупця визначений пунктом 6.12 договору поставки штраф у розмірі 5 % ціни цього договору.

9.3. Постачальник фактично відмовився за власний рахунок довести поставлену лінію переробки соняшникового насіння до встановлених додатком 1 до договору поставки вимог якості продукції. Отже, покупець мав право залучити третю особу для приведення поставленого обладнання до визначених у договорі поставки показників. Постачальник зобов`язаний був і мав реальну можливість виконати свій обов`язок з доведення показників виробництва до встановлених договором поставки параметрів.

9.4. Витрати покупця на придбання додаткового обладнання, на його встановлення, на реконструкцію виробничого приміщення, витрати за час простою виробництва, вартість проведення експертних досліджень, а також витрати на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору є у прямому причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням постачальником його зобов`язань за договором поставки. Тому обґрунтованими є вимоги покупця про стягнення 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання та 3 922 154,03 грн інших збитків.

9.5. Відсутні підстави для застосування позовної давності, про що просив постачальник, до вимог про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки та стягнення штрафу. Постачальник не довів направлення покупцю відмови від подальшого виконання умов договору поставки у письмовій формі. У матеріалах справи немає доказів погодження його сторонами строку усунення недоліків обладнання. Тому перебіг позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу треба обчислювати з моменту встановлення судом наявності у покупця «відповідного права».

9.6. З урахуванням заяви покупця про застосування позовної давності зустрічний позов слід задовольнити частково. Постачальник згідно з частиною другою статті 625 ЦК України має право на отримання трьох процентів річних у сумі 302 095,20 грн за період із 17 грудня 2017 року.

10. 22 листопада 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив додаткове рішення про часткове задоволення заяви постачальника про розподіл судових витрат: стягнув з покупця 2 618,92 грн витрат на правничу допомогу; в іншій частині у задоволенні заяви відмовив.

(4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

11. 24 травня 2022 року Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою:

11.1. Рішення суду першої інстанції за первісним позовом скасував у частинах відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки та задоволення вимог про стягнення витрат (г) за час простою виробництва, (ґ) на проведення експертних досліджень і (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору. Ухвалив нове рішення, згідно з яким виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції: (1) визнав недійсними пункти 6.7 і 7.3 договору поставки; (2) стягнув із постачальника на користь покупця (а) 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, (б) 937 284,00 грн витрат на його встановлення, (в) 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення; (3) стягнув із постачальника 2 016 363,59 грн штрафу; (4) стягнув із постачальника 398 810,61 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви; (5) відмовив у задоволенні вимог про стягнення (г) витрат за час простою виробництва, (ґ) вартості проведення експертних досліджень і (д) витрат на правову допомогу, понесених на етапі досудового врегулювання спору.

11.2. Рішення суду першої інстанції за зустрічним позовом скасував у частині відмови у задоволенні вимог постачальника та виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції: зустрічний позов задовольнив повністю, стягнувши з покупця на користь постачальника три проценти річних у сумі 408 888,80 грн і витрати на судовий збір за подання позовної заяви у сумі 6 133,33 грн.

11.3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року «скасував частково й ухвалив нове рішення», згідно з яким виклав резолютивну частину додаткового рішення в іншій редакції: стягнув із покупця на користь постачальника 9 354,37 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині у задоволенні заяви постачальника відмовив.

11.4. Стягнув із покупця на користь постачальника 17 508,98 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

12. Мотивував постанову так:

12.1. Обмеження, передбачені у пунктах 6.7, 7.3 договору поставки, включають збитки, які визначені частиною другою статті 224 і частиною першою статті 225 ГК України. Отже, вказані у договорі поставки умови суперечать вимогам статей 6, 627 ЦК України («щодо обмежень принципу свободи договору»), статей 216, 217, 224, 225 ГК України (щодо обмеження у договорі поставки відшкодування збитків, завданих винною стороною добросовісній), а також принципам справедливості, добросовісності та розумності.

12.2. Постачальник не надав суду ані доказів відмови від подальшого виконання робіт зі сплатою штрафних санкцій, ані доказів узгодження з покупцем строків продовження робіт із доведення обладнання до встановлених договором поставки показників. Тому є підстави стягнути з постачальника штраф відповідно до наданого покупцем розрахунку.

12.3. Щодо вимог про відшкодування вартості додаткового обладнання, витрат на його встановлення та на реконструкцію виробничого приміщення, то правильними є висновки місцевого господарського суду про те, що постачальник не виконав його зобов`язань за умовами договору поставки про забезпечення вимог щодо якості продукції, а також фактично відмовився довести поставлену лінію переробки соняшникового насіння до встановлених цим договором вимог до якості виробництва. У пунктах 6.9 і 6.10 договору поставки передбачено, що належне виконання постачальником зобов`язань підтверджує протокол про досягнення товаром гарантованих технічних параметрів. Однак вказаний документ у матеріалах справи відсутній. Отже, покупець мав право на власний вибір залучити іншу особу для приведення, отриманого від постачальника обладнання до встановлених договором поставки вимог.

12.4. З огляду зміст пункту 6.14 цього договору висновок експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року є належним підтвердженням невиконання договірних зобов`язань. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив наданий постачальником висновок судового експерта № 688-1/04/2021 від 12 квітня 2021 року, оскільки той виконаний без дослідження експертом документів (паспорта виробу, експлуатаційної документації тощо), які визначають технологічні можливості певного обладнання, та складений із порушенням законодавчо встановлених вимог.

12.5. Необґрунтованим є твердження постачальника про те, що придбане у ТОВ «Еліка Елеватор» додаткове обладнання спрямоване на збільшення потужності виробництва, а не на приведення параметрів виробництва обладнання, поставленого постачальником, до обумовлених параметрів. Під час проведення повторного дослідження було використане виключно обладнання, перелік якого наведений у листі ТОВ «Еліка Елеватор» № 0878 від 30 квітня 2019 року. Вказане обладнання покупець придбав для усунення недоліків обладнання, поставленого постачальником, і приведення його параметрів виробництва до обумовлених договором поставки та додатками до нього, що підтверджують пункти 4 і 5 висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року.

12.6. Постачальник згідно з пунктами 6.12 і 11.3 договору поставки був зобов`язаний і мав реальну, зокрема часову, можливість виконати обов`язок із доведення показників виробництва до встановлених договором вимог. Проте ухилився від виконання цього обов`язку та не вчинив відповідні дії.

12.7. Невиконання договірних зобов`язань постачальником знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з негативними для покупця наслідками. Вони полягають у завданні йому збитків у вигляді додаткових втрат, які останній був змушений понести з метою приведення обладнання до обумовлених параметрів виробництва, передбачених договором поставки. Тому правильні висновки місцевого господарського суду про наявність у покупця збитків, які полягають у витратах на купівлю необхідного додаткового обладнання (21 320 239,60 грн), витратах на його монтаж (937 284,00 грн) і на перебудову виробничого приміщення для встановлення цього обладнання (2 313 430,55 грн).

12.8. Покупець не довів те, що він поніс витрати за час простою виробництва (328 026,16 грн). Витрати покупця на проведення експертного дослідження торгово-промисловою палатою (102 490,50 грн) та на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору (240 922,82 грн) є судовими витратами у розумінні процесуального закону. Тому ці витрати не можуть бути відшкодовані шляхом включення їх до складу збитків, відшкодування яких стосується позов.

12.9. До вимоги про визнання умов договору недійсними слід застосовувати визначену статтею 257 ЦК України загальну позовну давність, яка складає три роки. До вимог щодо якості товару слід застосовувати позовну давність, передбачену частиною восьмою статті 269 ГК України, яка складає шість місяців із дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленого йому товару.

12.10. Останнім днем перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки мало бути 17 березня 2020 року (перебіг позовної давності розпочався наступного дня після підписання договору поставки, тобто 18 березня 2017 року), а за вимогами, пов`язаними з поставкою товару неналежної якості та стягненням штрафу та збитків, - 30 березня 2020 року (перебіг позовної давності розпочався наступного дня після складення висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року, передбаченого пунктом 6.14 договору поставки, тобто 1 жовтня 2019 року).За Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року № 530-IX (далі - Закон № 530-IX), який набрав чинності у день прийняття (опублікування), з 17 березня 2020 року карантин на законодавчому рівні визнано обставиною непереборної сили згідно з переліком форс-мажорних обставин, передбачених у частині другій статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Тому з указаної дати слід застосовувати правило, передбачене у пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України щодо зупинення перебігу позовної давності, коли пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія - непереборна сила. Отже, покупець звернувся з позовом у межах позовної давності, перебіг якої був зупинений із 17 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України.

12.11. Обґрунтованим є висновок про наявність у постачальника права на стягнення з покупця трьох процентів річних від суми простроченої заборгованості з оплати за поставку товару. Суд першої інстанції помилково вважав відсутнім прострочення оплати продукції за третім етапом поставки. Тому заявлений у межах позовної давності зустрічний позов слід задовольнити повністю.

12.12. Слід стягнути з покупця 9 354,37 грн витрат на професійну правничу допомогу, а в іншій частині у задоволенні заяви постачальника про розподіл судових витрат - відмовити:

671 439,48 (сума позовних вимог за первісним позовом, у задоволенні якої суд відмовив) + 408 888,80 (сума позовних вимог, яку суд задовольнив за зустрічним позовом) * 100% / 26 587 317,74 (сума позовних вимог за первісним позовом, яку суд задовольнив) = 3,9%

239 855,65 грн (загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку заявив до стягнення постачальник) х 3,9% (відсоток грошових вимог на користь заявника пропорційно до загального обсягу грошових вимог, у задоволенні яких суд відмовив за первісним позовом і задовольнив за зустрічним позовом).

13. 28 червня 2022 року Північний апеляційний господарський суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою клопотання постачальника про зустрічне зарахування задовольнив: провів зустрічне зарахування та стягнув з постачальника на користь покупця 26 178 428,94 грн заборгованості і 365 813, 93 грн судових витрат.

(5) Короткий зміст вимог касаційних скарг

14. 21 червня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга постачальника (представник - адвокат Шишковський Б. Л.), в якій він просив рішення Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2021 року скасувати повністю, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року скасувати у частині визнання пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки недійсними, стягнення на користь покупця відшкодування збитків у сумі 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання, 937 284,00 грн витрат на його встановлення, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення; у частині стягнення 2 016 363,59 грн штрафу справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

15. 21 червня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга постачальника (представник - адвокат Шишковський Б. Л.), в якій він просив скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року у частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції; прийняти постанову, згідно з якою задовольнити заяву постачальника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

(6) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

16. 11 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив без руху касаційні скарги, подані постачальником 21 червня 2022 року, оскільки останнім днем для їх подання було 20 червня 2022 року, а клопотання про поновлення цього строку він не заявляв.

17. 21 липня 2022 року постачальник подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги та поновлення строків на касаційне оскарження.

18. 3 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, згідно з якою поновив постачальнику строк на касаційне оскарження судових рішень; відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України; надав учасникам справи строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19 серпня 2022 року. Звернув увагу на такі доводи постачальника:

18.1. Щодо незаконності оскаржених рішень у частині вимоги про визнання пунктів 6.7 і 7.3 Договору недійсними:

суди не застосували приписи частини другої статті 232 ГК України та частини третьої статті 624 ЦК України, а помилково застосували припис «п. 3» частини третьої статті 216 ГК України. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування «пункту 3» частини третьої статті 216 ГК України з огляду на наявність погодженого сторонами у договорі поставки положення про виключну неустойку, передбачену частиною другою статті 232 ГК України та частиною третьою статті 624 ЦК України;

суд апеляційної інстанції неправильно застосував припис «п. 3» частини третьої статті 216 ГК України. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цього припису в системному зв`язку із Законом України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції» (далі - Закон № 3390-VI);

суд апеляційної інстанції не дослідив надані постачальником докази щодо відсутності у нього статусу виробника обладнання. Тому помилково застосовував припис «п. 3» частини третьої статті 216 ГК України. Відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування цього припису до особи, яка не є виробником продукції;

суд апеляційної інстанції помилково застосував припис пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цього припису для зупинення позовної давності через запровадження карантину (див. висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 913/610/18, від 24 січня 2019 року у справі № 805/2342/14-а, Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 4 травня 2016 року у справі № 910/14139/14).

18.2. Щодо незаконності оскаржених рішень у частині стягнення відшкодування збитків у вигляді витрат на придбання додаткового обладнання:

ця вимога є похідною від вимоги про визнання пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки недійсними;

суди встановили досягнення за допомогою додаткового обладнання гарантованих технічних параметрів на підставі недопустимих доказів (висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року) і відхилили висновок експерта Дуця Д. Л. № 688-1/04/2021 від 12 квітня 2021 року. Єдиним можливим доказом наявності збитків у вигляді вартості додаткового обладнання є судова (криміналістична) експертиза насіння соняшника як харчового продукту, переробленого на додатковому обладнанні. Тільки вона може підтвердити досягнення гарантованих технічних параметрів продукції (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 серпня 2021 року у справі № 917/1196/19);

суди не дослідили надані постачальником докази щодо причинно-наслідкового зв`язку між його діями та витратами покупця на придбання додаткового обладнання, не дослідили висновок експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання постачальника про проведення експертизи щодо встановлення причин недосягнення гарантованих технічних параметрів (т. 4, а. с. 172-175);

апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо необхідності довести наявність умов відповідальності для стягнення відшкодування збитків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 липня 2018 року у справі № 904/9754/17);

суди не застосували припис статті 616 ЦК України щодо зменшення розміру збитків. Постачальникпропонував поставити обладнання на суму 130 000,00 євро, що у 5 разів дешевше, ніж додаткове обладнання, яке придбав покупець.

18.3. Щодо помилковості висновків про наявність підстав для стягнення відшкодування збитків, пов`язаних зі встановленням додаткового обладнання та реконструкцією виробничого приміщення:

суди виснували про необхідність такої реконструкції у зв`язку зі встановленням додаткового обладнання на підставі недопустимих доказів і не дослідили всі зібрані докази. Суди необґрунтовано відхилили заяву постачальника про встановлення обставин, які зумовили необхідність такої реконструкції;

суди мали ініціювати проведення експертизи для можливості оцінки розміру заявлених витрат з реконструкції (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20)).

18.4. Щодо незаконності стягнення штрафу згідно з пунктом 6.12 Договору:

суди не дослідили зібрані у справі докази щодо встановлення дня виявлення покупцем недоліків обладнання та дати направлення вимоги про сплату штрафу відповідно до пункту 6.12 договору поставки (звіт від 12 грудня 2018 року, протокол зустрічі від 31 січня 2019 року, лист покупця від 1 липня 2019 року № 155-А, лист покупця від 24 квітня 2019 року № 94);

вимоги про стягнення штрафу у зв`язку із недосягненням гарантованих технічних параметрів є вимогами щодо якості товару. Тому до них треба застосувати позовну давність, визначену частиною восьмою статті 269 ГК України (шість місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів);

суди не застосували наслідки спливу позовної давності до вимог про стягнення штрафу, а висновок про день виявлення недоліків покупцем поставленого йому товару відповідно до частини восьмої статті 269 ГК України у подібних правовідносинах відсутній.

18.5. Щодо помилковості незастосування позовної давності до вимог про відшкодування збитків:

суди не дослідили зібрані у справі докази щодо дня встановлення покупцем недоліків поставленого обладнання та відповідно дати початку перебігу позовної давності за вимогою покупця про відшкодування збитків згідно з частиною восьмою статті 269 ГК України. Тому неправомірно не застосували позовну давність до вимог про стягнення такого відшкодування;

відсутній висновок Верховного Суду щодо визначення дня виявлення недоліків покупцем придбаного товару відповідно до частини восьмої статті 269 ГК України.

18.6. У касаційній скарзі на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року у частині перегляду додаткового рішення постачальник просив у випадку скасування основного рішення скасувати й додаткове та відповідну постанову апеляційного суду щодо відшкодування витрат на правову допомогу й ухвалити нове рішення про задоволення заяви постачальника про таке відшкодування у повному обсязі.

19. 16 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. Просив відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 1 грудня 2021 року у справі № 373/651/20, про пропуск позовної давності, останнім днем якої було 1 квітня 2020 року, з поважних причин. На думку цієї колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-ІХ) набрав чинності 2 квітня 2020 року, але карантинні обмеження вже діяли під час перебігу позовної давності. Тому, враховуючи вимоги статті 257, частини п`ятої статті 267, пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, обґрунтованим є висновок судів про поважність причин пропуску покупцем позовної давності. Мотивував необхідність відступу від цього висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду так:

19.1. 25 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду прийняв постанову у справі № 914/1560/20, згідно з якою виснував, що річна позовна давність за вимогами покупця, який 18 червня 2020 року звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства від 29 березня 2019 року, не є пропущеною, враховуючи положення статей 256, 258, пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

19.2. Отже, існує суперечлива судова практика Верховного Суду щодо того, чи продовжуються строки, які мали би спливти під час карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - постанова № 211), але до моменту набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто у період з 12 березня 2020 року до 2 квітня 2020 року.

19.3. Відсутні підстави пов`язувати можливість продовження позовної давності з датою набрання чинності Законом № 540-ІХ, а не з датою введення карантину. Тому для досягнення єдності судової практики необхідно відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 1 грудня 2021 року у справі № 373/651/20.

20. 1 лютого 2023 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою прийняла справу для продовження розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

21. 5 квітня 2023 року у судовому засіданні сторони надали усні пояснення. В ухвалі від 5 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників, що розгляд справи відбудеться 21 червня 2023 року.

22. 21 червня 2023 року у судовому засіданні сторони надали усні пояснення. В ухвалі від 21 червня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників, що розгляд справи відбудеться 6 вересня 2023 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційні скарги

23. Постачальник мотивував касаційні скарги так:

23.1. Припис «пункту 3» частини третьої статті 216 ГК України стосується тільки відповідальності виробника продукції за шкоду, завдану дефектами продукції, яка не відповідає рівню безпеки відповідно до Закону № 3390-VI, та особи, яка є виробником товару. Оскільки постачальник не є виробником продукції, то вказаний припис не можна було застосовувати, що також підтверджує погодження сторонами виключної неустойки відповідно до частини другої статті 232 ГК України, частини третьої статті 624 ЦК України. Суди не дослідили надані постачальником докази відсутності у нього статусу виробника продукції, зокрема електронне листування стосовно придбання обладнання. Наведене є підставою касаційного оскарження також з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування припису «пункту 3» частини третьої статті 216 ГК України до особи, яка не є виробником продукції, у взаємозв`язку зі приписами Закону № 3390-VI.

23.2. Вимога про стягнення штрафу через недосягнення товаром гарантованих технічних параметрів є вимогою щодо якості товару, до якої слід застосувати передбачену частиною восьмою статті 269 ГК України шестимісячну позовну давність, висновок Верховного Суду щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній.

23.3. Для визначення початку перебігу позовної давності та моменту її спливу судам слід було дослідити надані сторонами докази, а саме звіт про виконану роботу від 12 грудня 2018 року, в якому вказані досягнуті якісні характеристики; лист покупця № 155-А від 1 липня 2019 року до постачальника з вимогою про сплату штрафу відповідно до пункту 6.12 договору поставки; протокол зустрічі представників сторін від 31 січня 2019 року; лист покупця № 94 від 24 квітня 2019 року до ТОВ «Еліка Елеватор» стосовно поставки додаткового обладнання.

23.4. Датою виявлення недоліків є дата складення звіту про виконану роботу від 12 грудня 2018 року. Від цієї дати слід починати відлік позовної давності за вимогою про стягнення штрафу. Ця давність спливла 12 червня 2019 року.

23.5. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення відшкодування збитків, не врахував висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 24 липня 2018 року у справі № 904/9754/17, стосовно необхідності доведення причинно-наслідкового зв`язку між діянням і збитками.

23.6. Покупець не довів, що причиною недосягнення обладнанням гарантованих технічних параметрів були саме проблеми з обладнанням. Суди з порушенням припису пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України встановили досягнення після монтажу додаткового обладнання гарантованих технічних параметрів на підставі недопустимих доказів. Єдиним доказом наявності цих збитків має бути судова експертиза насіння соняшника як харчового продукту за результатами переробки на обладнанні.

23.7. Суди не дослідили належним чином висновок експертна Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року на предмет його достовірності. Вказаний висновок не є висновком експерта, передбаченим ГПК України. Інші докази на підтвердження досягнення обладнанням гарантованих технічних показників після встановлення додаткового обладнання відсутні. Це підтверджує порушення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

23.8. Суди не звернули увагу на те, що у відповіді на п`яте питання у висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року зазначено, що показник «залишок масла в луззі» на 0,02 % перевищує норму, визначену у додатку № 1 до договору поставки, та не перевірили доводи постачальника про невідповідність насіння тим параметрам, які визначені у специфікації у цьому додатку. Встановлене ТОВ «Еліка Елеватор» обладнання могло працювати з насінням, яке за своїми показниками є значно гіршим, ніж насіння, яке слід було використовувати згідно з додатком № 1 до договору поставки.

23.9. Для встановлення параметрів «залишок лузги в продукті» та «залишок олії в луззі», які є біохімічними показниками, слід було провести криміналістичну експертизу відповідно до Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», підпункту 1.2.1 наказу Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз». Проведення такої експертизи треба було доручити спеціалізованій державній установі відповідно до Закону України «Про судову експертизу».

23.10. Витрати покупця на додаткове обладнання були спрямовані на збільшення продуктивності роботи, що не відповідає визначенню «збитків», передбаченому статтею 22 ЦК України. Згідно з листом технічного директора постачальника від 16 червня 2020 року під час огляду додатково встановленого обладнання виявлено, що технологічна схема виробництва замінена стосовно обладнання постачальника та доповнена обладнанням іншого виробника зі значним збільшенням продуктивності. Вказане підтверджує також висновок експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року, згідно з яким під час проведення дослідження 1 червня 2020 року середня продуктивність обладнання з урахуванням додатково встановленого становила 55 тон/год, що складає 1320 тон/добу, тоді як згідно з додатком № 1 до договору поставки при двостадійній переробці продуктивність обладнання мала досягати 420 тон/добу.

23.11. Документи, надані суду на підтвердження монтажу додаткового обладнання, не підтверджують, що такий монтаж відбувся (відсутній акт, передоплата могла бути повернута), або що відбувся монтаж саме додаткового обладнання (різниця у ціні та переліку обладнання). Відсутні докази на підтвердження необхідності реконструкції виробничого приміщення для встановлення додаткового обладнання.

23.12. Суди не дослідили зібрані у справі докази стосовно встановлення дати виявлення недоліків обладнання та дати направлення вимоги. Необґрунтовано відхилили клопотання постачальника про призначення у справі судової експертизи. Не звернули увагу на те, що докази покупця на підтвердження збитків є суперечливими та не збігаються за сумами. Вказане є підставою для скасування судових рішень відповідно до частини третьої статті 310, частин першої, третьої статті 311 ГПК України.

23.13. Суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували положення статті 616 ЦК України, яка вимагає вжиття сторонами заходів зі зменшення збитків. Покупець умисно збільшив збитки, придбавши додаткове обладнання, вартість якого у 5 разів перевищує вартість того, яке пропонував додатково поставити постачальник.

23.14. Суди неправильно застосували пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України як підстави зупинення перебігу позовної давності через запровадження карантину, оскільки покупець не довів, що саме надзвичайна та невідворотна обставина перешкоджала зверненню до суду. Висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 серпня 2019 року у справі № 913/610/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справі № 805/2342/14-а, Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 4 травня 2016 року у справі № 910/14139/14 підтверджують те, що визначальним у справі, у якій має місце визнання загальновідомих обставин форс-мажорними, є неможливість виконання особою, яка стверджує про ці обставини, своїх зобов`язань за договором саме внаслідок існування таких обставин. З огляду на це суд апеляційної інстанції порушив вимоги частин другої, третьої статті 13, частини першої статті 14, частини першої статті 74, частини другої статті 236, частин першої - третьої статті 311 ГПК України.

23.15. Підставою для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року у відповідній частині є підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2021 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року.

24. 4 жовтня 2022 року (т. 9, а. с. 208 - 211) та 29 березня 2023 року (т. 9, а. с. 47 - 53), тобто поза межами строку на касаційне оскарження, від постачальника надійшли письмові пояснення, у яких він навів додаткові аргументи для оскарження судових рішень, а також заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

(2) Позиції інших учасників справи

25. 18 серпня 2022 року покупець подав відзиви на касаційні скарги. Просив залишити ці скарги без задоволення. Мотивував так:

25.1. Наявність у договорі поставки умов про можливість стягнення як неустойки, так і відшкодування втрат та повернення вартості товару, підтверджує неможливість застосування до спірних правовідносин припису частини третьої статті 624 ЦК України, бо сторони це не погодили.

25.2. Пункти 6.7 і 7.3 договору поставки суперечать змісту статей 216, 224 ГК України з урахуванням правил статті 6 ЦК України, «якими визначена невідворотність відповідальності та обов`язковість відшкодування збитків, завданих порушенням господарського зобов`язання».

25.3. Помилковим є твердження постачальника про те, що застосування припису пункту 3 частини третьої статті 216 ГК України обмежується правовідносинами, які врегульовані у Законі № 3390-VI.

25.4. Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що визнання карантину у зв`язку із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) форс-мажорною обставинною згідно із Законом № 530-IX є достатньою підставою для зупинення перебігу позовної давності згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України. Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 913/610/18, від 24 січня 2019 року у справі № 805/2342/14-а, Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 4 травня 2016 року у справі № 910/14139/14 підтверджують те, що визначальним у справі, у якій має місце визнання загальновідомих обставин форс-мажорними, є неможливість виконання особою, яка стверджує про ці обставини, своїх зобов`язань за договором саме внаслідок існування таких обставин.

25.5. Не обґрунтованим є твердження постачальника про те, що виключно криміналістична експертиза є єдиним і належним способом встановлення показників переробки насіння соняшника за результатами роботи обладнання. Висновки експертів Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року та № ГО-1216 від 7 вересня 2020 року є належними та допустимими доказами. Тому суди обґрунтовано взяли до уваги зазначені у них відомості. Постачальник у судах попередніх інстанцій не заявляв клопотання про призначення криміналістичної експертизи.

25.6. Факт досягнення гарантованих технічних показників продуктивності обладнання, поставленого постачальником за договором поставки, з урахуванням додаткового обладнання, придбаного у ТОВ «Еліка Елеватор», підтверджує висновок експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року. Згідно з цими відомостями показник продуктивності обладнання станом на 1 червня 2020 року становить 17,7 тон/год, що у перерахунку становить 424,8 тон/добу. Вказане спростовує твердження постачальника про істотне збільшення продуктивності за рахунок додатково поставленого обладнання.

25.7. Зробивши на зустрічі представників сторін 25 березня 2019 року пропозицію виготовити додаткове обладнання, постачальник визнав, що поставлене ним обладнання потребує додаткових компонентів, які, ймовірно, забезпечать досягнення гарантованих технічних показників. Припис статті 616 ЦК України не можна застосувати, бо порушення зобов`язання допустив боржник-постачальник, а не кредитор.

25.8. З огляду на те, що постачальник не відмовився у письмовій формі від продовження роботи з приведення параметрів обладнання до норми, єдиною подією, після настання якої у покупця виникло право вимагати сплати штрафу відповідно до пункту 6.12 договору поставки, є проведення повторної перевірки та встановлення факту досягнення чи недосягнення обладнанням гарантованих технічних параметрів. Вказані обставини були встановлені на підставі висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року.

25.9. Твердження постачальника про те, що суди не дослідили докази, необхідні для об`єктивного встановлення розміру збитків, є припущенням і намаганням спонукати суд касаційної інстанції переоцінити докази, які дослідили суди першої й апеляційної інстанцій. А доводи постачальника про те, що ці суди не дослідили надані докази фактично зводяться до незгоди з прийнятими судовими рішеннями.

26. 1 листопада 2022 року (т. 8, а. с. 236 - 239) та 3 квітня 2023 року (т. 9, а. с. 84 - 90), тобто поза межами строку на подання відзиву на касаційну скаргу, від покупця надійшли письмові пояснення щодо доводів додаткових пояснень постачальника. У цих поясненнях покупець навів додаткові міркування на користь його прохання залишити касаційні скарги постачальника без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

(1.1) Щодо меж касаційного розгляду

27. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

28. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

29. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку судові рішення у межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

30. Велика Палата Верховного Суду вважає, що додаткові пояснення, які постачальник подав 4 жовтня 2022 року (т. 9, а. с. 208 - 211) та 29 березня 2023 року (т. 9, а. с. 47 - 53) і навів додаткові аргументи для касаційного оскарження, а також додаткові пояснення, які покупець подав 1 листопада 2022 року (т. 8, а. с. 236 - 239) і 3 квітня 2023 року (т. 9, а. с. 84 - 90), слід залишити без розгляду.

30.1. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 298 ГПК України).

30.2. Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 295 ГПК України).

30.3. При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частини перша та п`ята статті 161 ГПК України).

30.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що сторони подали додаткові письмові пояснення щодо їхніх вимог і заперечень, викладених у касаційних скаргах і відзивах на них, поза межами відповідного процесуального строку. Дозволу подати додаткові пояснення щодо окремих питань справи не просили, а суд не визнавав їх подання необхідним. Тому всі письмові додаткові пояснення сторін слід залишити без розгляду згідно з частиною другою статті 118 ГПК України.

(1.2) Щодо визнання недійсними окремих пунктів договору поставки

31. Покупець звернувся до суду з вимогою про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки як таких, що суперечать приписам частини третьої статті 216 ГК України та частини третьої статті 509 ЦК України. Суд першої інстанції вважав, що ці пункти не порушують імперативні приписи законодавства, зокрема частини третьої статті 216 ГК України (про неприпустимість застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції), яка не потребує додаткового узгодження чи системного аналізу разом із положеннями Законів України № 3390-VI та «Про захист прав споживачів». Апеляційний суд виснував, що за змістом обмеження, передбачені у пунктах 6.7 і 7.3 договору поставки, включають збитки, «обумовлені» частиною другою статті 224 та частиною першою статті 225 ГК України; ці пункти договору суперечать статтям 6 і 627 ЦК України «щодо обмежень принципу свободи договору», статтям 216, 217, 224 і 225 ГК України стосовно обмеження відшкодування збитків, завданих винною стороною добросовісній стороні, а також принципам справедливості, добросовісності та розумності. Вважав помилковим твердження постачальника про те, що у договорі поставки сторони передбачили виключну неустойку.

32. Постачальник у касаційній скарзі стверджував, що апеляційний суд не дослідив докази відсутності у нього статусу виробника обладнання. Вважав, що заборону на обмеження відповідальності виробника (продавця), передбачену частиною третьою статті 216 ГК України, слід застосовувати тільки до виробника продукції у контексті Закону № 3390-VI. На думку постачальника, суди попередніх інстанцій помилково застосували положення частини третьої статті 216 ГК України до спірних відносин, відхиливши його доводи про виключну неустойку, передбачену у пунктах 6.7, 6.12 і 7.3 договору поставки згідно з частиною другою статті 232 ГК України та частиною третьою статті 624 ЦК України.

33. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з цими доводами постачальника. Вважає, що передбачений частиною третьою статті 216 ГК України принцип неприпустимості застереження у господарському договорі щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції не слід тлумачити виключно у зв`язку з приписами Закону № 3390-VI. Зазначений принцип поширює дію на ширше коло відносин, ніж те, яке регулює цей Закон, і стосується як виробників продукції, так і її продавців, про що прямо вказано в абзаці четвертому частини третьої статті 216 ГК України.

34. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58)).

35. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (абзац четвертий частини третьої статті 216 ГК України).

36. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

37. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним (частина третя статті 614 ЦК України).

38. Суди першої й апеляційної інстанцій дослідили умови договору поставки, згідно з якими:

38.1. Сторони не відповідають одна перед одною за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені в договорі переваги, чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки, незалежно від правових підстав (пункт 6.7 договору поставки).

38.2. Будь-які претензії покупця незалежно від правових підстав обмежуються 5 % загальної договірної вартості за виключенням претензій і вимог покупця до постачальника, що стосуються повернення вартості непоставленого товару та умов, викладених у пункті 8 договору поставки (пункт 7.3 цього договору).

39. Ураховуючи те, що постачальник не довів вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання за договором поставки (абзац другий частини першоїстатті 614 ЦК України) і поставив товар, який не відповідав певним технічним параметрам (показникам якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника), апеляційний суд помилково виснував про необхідність задоволення вимоги про визнання пунктів 6.7 (у частині, яка обмежує відповідальність постачальника за умисне порушення зобов`язання) і 7.3 договору поставки недійсними. Положення цих пунктів, які обмежують відповідальність постачальника, є нікчемними на підставі частини третьої статті 614 ЦК України.

40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує нікчемність правочину (див. постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72, № у ЄДРСР 82065661), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 95, № у ЄДРСР 82424016), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 59, № у ЄДРСР 105852862)).

41. З огляду на вказане щодо вимоги покупця про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки постанову апеляційного суду слід скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цієї вимоги, змінивши мотиви такої відмови.

42. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним твердження постачальника про те, що припис абзацу четвертого частини третьої статті 216 ГК України слід застосовувати тільки до виробника продукції, а не її продавця, та лише у взаємозв`язку із приписами Закону № 3390-VI. Приписи останнього кореспондують тим, які закріплені у статті 1210 ЦК України щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, робіт (послуг).

43. Сфера дії Закону № 3390-VI обмежена відносинами щодо відповідальності за шкоду, завдану потерпілому внаслідок дефекту в продукції, яка введена в обіг в Україні (частина перша статті 2 цього Закону). Продукція є такою, що має дефект, у разі, коли вона не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати виходячи з усіх обставин, зокрема пов`язаних з розробленням, виробництвом, обігом, транспортуванням, зберіганням, встановленням, технічним обслуговуванням, споживанням, використанням, знищенням (утилізацією, переробкою) цієї продукції, а також наданням застережень та іншої інформації про таку продукцію, у тому числі: 1) представлення продукції споживачеві або користувачеві, включаючи її вигляд, склад, упаковку, маркування та іншу інформацію про продукцію, її споживання, використання та знищення (утилізацію, переробку); 2) використання продукції, яке обґрунтовано можна передбачити; 3) час, коли продукцію було введено в обіг (частина перша статті 5 Закону № 3390-VI).

44. Цей Закон не обмежує будь-яких прав потерпілого згідно з договірними чи недоговірними зобов`язаннями, що встановлюють іншу, ніж передбачена цим Законом, відповідальність, зокрема права на відшкодування моральної шкоди або права на відшкодування шкоди в окремих сферах цивільних відносин відповідно до законодавства (частина третя статті 2 Закону № 3390-VI).

45. Отже, Закон № 3390-VI не поширюється на відносини з відшкодування збитків, завданих не внаслідок дефекту у продукції, що не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати. З огляду на вказане, оскільки покупець просить відшкодувати збитки, завдані постачальником внаслідок порушення умов договору поставки (стаття 623 ЦК України) щодо параметрів якості та продуктивності товару, а не завданих дефектом у продукції, що не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати, доводи постачальника про застосування приписів Закону № 3390-VI є необґрунтованими.

46. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (частина третя статті 624 ЦК України).

47. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції (частина друга статті 232 ГК України).

48. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим також аргумент постачальника про необхідність застосування приписів частини третьої статті 624 ЦК України та частини другої статті 232 ГК України про допустимість встановлення у договорі виключної неустойки. Ці приписи не змінюють відповідно встановлену у частині третій статті 614 ЦК України вимогу про нікчемність правочину, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, а також вказаний в абзаці четвертому частини третьої статті 216 ГК України принцип неприпустимості застереження у господарському договорі щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції. Крім того, пункт 6.7 договору поставки не стосується стягнення неустойки. А обмеження, встановлені пунктом 7.3, не поширюються на виконання постачальником гарантійних зобов`язань, передбачених пунктом 8 «Гарантії» договору поставки (зокрема щодо виявлених дефектів у роботі товару).

(1.3) Щодо відшкодування збитків, завданих недоліками проданого товару, на який встановлено гарантійний строк

(1.3.1) Щодо вимог про стягнення вартості додаткового обладнання, витрат на його встановлення та на реконструкцію виробничого приміщення

49. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили вимоги покупця про стягнення вартості додаткового обладнання, витрат на його встановлення та на реконструкцію виробничого приміщення. Вважали, що постачальник був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати обов`язок з доведення показників виробництва до встановлених договором вимог, проте ухилився від виконання та не вчинив дії, які були для нього обов`язковими згідно з пунктами 6.12 і 11.3 договору поставки. Вказали, що невиконання постачальником обов`язку з досягнення у виробничому процесі гарантованих параметрів знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі шкідливими наслідками у вигляді додаткових витрат, які був змушений понести покупець з метою приведення обладнання до обумовлених параметрів виробництва.

50. Постачальник у касаційній скарзі стверджував, що суди попередніх інстанцій помилково виснували про наявність у його діях складу цивільного правопорушення, зокрема причинно-наслідкового зв`язку між його діянням і додатковими витратами покупця (цей елемент цивільного правопорушення передбачає доведення того, що причиною недосягнення гарантованих технічних параметрів є проблеми саме в обладнанні, а не будь-які інші обставини, зокрема, якість насіння соняшника, яке використовували під час роботи обладнання). Постачальник вважав, що насіння соняшника, яке використовував експерт Дніпропетровської ТПП під час дослідження у висновках № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року та № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року, не відповідало параметрам, передбаченим у додатку № 1 до договору поставки. Про це він вказав у клопотанні про проведення повторної експертизи (т. 4, а. с. 172-175). На його переконання, додаткове обладнання, яке поставило ТОВ «Еліка Елеватор», було спрямоване на покращення лінії переробки насіння соняшника, а не на доведення обладнання постачальника до гарантованих ним технічних параметрів, що підтверджує специфікація № 1 до контракту UA004 від 13 травня 2019 року. Поставлене ТОВ «Еліка Елеватор» обладнання могло працювати з насінням, яке є значно гіршим за показниками, ніж ті, які передбачені у додатку № 1 до договору поставки. Крім того, постачальник зазначив, що покупець змінив технологічну схему виробництва зі збільшенням продуктивності у 3 рази. Вартість обладнання, поставленого ТОВ «Еліка Елеватор», майже у 5 разів перевищила вартість обладнання, яке постачальник пропонував встановити для досягнення гарантованих технічних параметрів; тому додаткові витрати покупця не є збитками, завданими постачальником.

51. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимога покупця щодо стягнення відшкодування збитків у вигляді витрат на придбання додаткового обладнання не є похідною від вимоги про визнання пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки недійсними, як стверджував у касаційній скарзі постачальник. Але погоджується зостаннім у тому, що розмір збитків, який вимагає стягнути покупець, не може охоплювати його витрати на покращення лінії переробки насіння соняшника згідно з параметрами, які не були передбачені у договорі поставки.

52. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (пункт 4 частини першої статті 611 ЦК України).

53. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина друга статті 224 ГК України).

54. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема,: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (частина перша статті 225 ГК України).

55. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов`язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (частини перша та друга статті 616 ЦК України).

56. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

56.1. Предметом договору поставки є поставка комплексу обладнання для обробки насіння соняшника, якість якого має відповідати технічним умовам країни заводу-виробника і підтверджуватися сертифікатом якості. Вимоги щодо якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника і перелік обладнання, яке має бути поставлене, сторони визначили у додатку № 1 до договору поставки. У цьому додатку передбачені показники якості та продуктивності встановленої лінії підготовки насіння соняшника при одностадійній (продуктивність - 800 тон/добу, залишок лузги у продукті - не більше 12 %, залишок олії - не більше 3,5 %) і двостадійній підготовці (продуктивність - 420 тон/добу, залишок лузги у продукті - не більше 3 %, залишок олії - не більше 4 %). У вказаному додатку постачальник гарантував досягнення обладнанням встановлених показників продуктивності та якості за таких умов: транспортні системи і системи аспірації мають бути виконані згідно з вимогами постачальника; шеф-монтаж та пусконалагоджувальні роботи має провести представник постачальника згідно з договором № SERV-17-03-2017.

56.2. 2 жовтня 2017 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору поставки щодо збільшення ціни договору та виклали додаток №1 у новій редакції, згідно з якою змінили перелік обладнання, передбаченого для поставки.

56.3. 12 грудня 2017 року сторони уклали договір № SERV-17-03-2017, згідно з яким постачальник зобов`язався надати покупцю послуги з консультування та авторського нагляду під час монтажних і пусконалагоджувальних робіт.

56.4. З 5 жовтня 2017 року до 25 травня 2018 року постачальник поставив покупцю необхідне обладнання, передбачене у додатках № 1 і 2 до договору, а також здійснив авторський нагляд за монтажними та пусконалагоджувальними роботами.

56.5. У матеріалах справи відсутні передбачений пунктами 6.9 і 6.10 договору поставки протокол про досягнення товаром гарантованих технічних параметрів або будь-які інші докази досягнення поставленим і змонтованим обладнанням визначених у додатку № 1 до договору поставки показників продуктивності та якості.

56.6. У випадку невідповідності показникам якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника, що вказані у додатку №1, відповідач зобов`язаний за власний рахунок здійснити налаштування обладнання для досягнення вказаних характеристик і за необхідності виготовити додаткове обладнання, замінити комплектуючі (пункт 11.3 договору поставки).

56.7. 4 червня 2019 року покупець у листі № 135 (т. 1, а. с. 49) повідомив постачальника про залучення експерта Дніпропетровської ТПП для проведення експертизи обладнання, передбаченої пунктом 6.14 договору поставки. Докази того, що постачальник заперечував проти залучення зазначеної організації, він суду не надав. Відповідний висновок експерт Дніпропетровської ТПП підготував 30 вересня 2019 року за № ГО-1291 (т. 1, а. с. 52-60).

56.8. 13 травня 2019 року покупець уклав із ТОВ «Еліка Елеватор» контракт № UA004, предметом якого є зобов`язання товариства виготовити та поставити покупцеві обладнання відповідно до специфікації (т. 1, а. с. 77-96). Згідно з копіями інвойсів і митних декларацій у період із 31 липня 2019 року до 26 листопада 2019 року ТОВ «Еліка Елеватор» на виконання вказаного контракту поставило обладнання на загальну суму 634 029,00 євро. Покупець сплатив ці кошти, що за офіційним курсом НБУ станом на час подання позову становило 21 320 239,60 грн (т. 1, а. с. 96-113).

56.9. 3 червня 2019 року покупець уклав договір підряду № 03062019/1 (т. 1, а. с. 136 - 140) із ТОВ «СУ-БУД», згідно з яким воно зобов`язалося виконати будівельно-монтажні роби на маслоекстракційному заводі.

56.10. 29 липня 2019 року покупець уклав договір підряду № 44/2019-Р (т. 1, а. с. 131 - 133) із ТОВ «ТЕФФ», згідно з яким воно зобов`язалося виконати монтажні роботи промислового обладнання, вказаного у специфікації робіт (додаток № 1) до цього договору, а також у проектно-кошторисній документації. Покупець надав для підтвердження виконання умов цього договору, рахунок на оплату № 1 від 15 січня 2020 року на суму 3 968 124,00 грн (т. 1, а. с. 134), платіжні доручення № 5247 від 17 січня 2020 року, № 5273 від 20 січня 2020 року і № 6294 від 24 березня 2020 року на загальну суму 1 000,000,00 грн (т. 1, а. с. 134 - 135). Покупець для підтвердження його витрат на реконструкцію виробничих приміщень на загальну суму 2 313 430,55 грн надав копії довідок про вартість будівельних робіт, рахунків на оплату та платіжних доручень (т. 1, а. с. 147 - 163).

56.11. Обставини врегулювання сторонами питання невідповідності поставленого обладнання умовам договору поставки підтверджують:

протокол зустрічі представників сторін від 31 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 37), за результатом якої виявлені недоліки товару;

протокол зустрічі представників сторін від 30 січня 2019 року (т. 1, а. с. 39 - 40), за результатом якої встановлено, що обладнання вимагає доопрацювання;

протокол зустрічі представників сторін від 25 березня 2019 року (т. 2, а. с. 118 - 119) щодо вирішення питання про дотримання показників якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника; під час цієї зустрічі постачальник запропонував покупцю встановити додаткове обладнання, а витрати розділити порівну - так, що покупець мав би сплатити 130 000,00 євро).

57. Велика Палата Верховного Суду погоджується із твердженням постачальника у касаційній скарзі про те, що до спірних правовідносин слід застосувати висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульований у постанові від 24 липня 2018 року у справі №904/9754/17 (№ у ЄДРСР 75528118). Згідно з цим висновком для стягнення відшкодування збитків потрібно встановити: 1) протиправність поведінки; 2) збитки; 3) причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вину.

58. Інакше кажучи, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки їх заподіювача і причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки зі збитками. Зокрема слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки - наслідком цієї протиправної поведінки. Остання тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором. Тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2019 року у справі № 904/2292/18 (пункт 17; № у ЄДРСР 80648508).

59. Постачальник у касаційній скарзі стверджував, що суди попередніх інстанцій не застосували припис статті 616 ЦК України щодо зменшення розміру збитків. Покупець у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти застосування цього припису, оскільки порушення зобов`язання допустив боржник-постачальник, а не кредитор, тоді як зазначена стаття стосується правових наслідків порушення зобов`язання з вини кредитора. Велика Палата Верховного Суду відхиляє ці заперечення покупця, оскільки за договором поставки кожна зі сторін є одночасно кредитором і боржником (частина третя статті 510, частина перша статті 712 ЦК України): постачальник у частині виконання обов`язку поставити відповідний товар є боржником, а у частині реалізації права на отримання оплати за нього - кредитором; відповідно покупець у частині виконання обов`язку оплатити вартість товару є боржником, а у частині реалізації права на отримання товару - кредитором.

60. Суди попередніх інстанцій встановили, що постачальник і покупець не склали протокол про досягнення продукцією гарантованих технічних параметрів, передбачених у додатку № 1 до договору поставки. Сторони спору не заперечують, що відбувалися зустрічі їхніх представників з приводу виявлення недоліків товару та дотримання показників якості й продуктивності лінії підготовки насіння соняшника (протоколи зустрічі представників сторін від 31 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 37), від 30 січня 2019 року (т. 1, а. с. 39 - 40), від 25 березня 2019 року (т. 2, а. с. 118 - 119)). Постачальник визнав, що не може повністю досягнути експлуатаційних показників, у листах від 19 липня 2019 року (т. 1, а. с. 67 - 68) і від 16 червня 2020 року № 2020/06-133 (т. 2, а. с. 132 - 136), у протоколі опитування адвокатом Кацером Ю. І. директора з розробки та розвитку для харчових продуктів «Бюлер АГ» Рейнхарда Ауріха (т. 3, а. с. 131 - 139). Крім того, відхилення від обумовлених параметрів поставленого товару встановив експерт Дніпропетровської ТПП у висновку № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року (т. 1, а. с. 52-60) згідно з пунктом 6.14 договору поставки.

61. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що постачальник порушив умови договору поставки щодо гарантованих технічних параметрів лінії підготовки насіння соняшника. Внаслідок цього порушення виникла необхідність його усунути, привівши показники якості та продуктивності цієї лінії до тих, які обумовлені у додатку № 1 до договору поставки.

62. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не звернув увагу на те, що параметри якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника, які визначені у листі покупця на адресу ТОВ «Еліка Елеватор» від 30 квітня 2019 року № 101 (т. 1, а. с. 73) та контракті з вказаним товариством від 13 травня 2019 року № UA004 (т. 1, а. с. 77-96), є відмінними від тих, які сторони спору узгодили у додатку № 1 до договору поставки.

63. Постачальник пропонував покупцю за допомогою додаткового обладнання, перелік якого вказаний у протоколі зустрічі представників сторін від 25 березня 2019 року (т. 2, а. с. 118 - 119) та у листі від 19 липня 2019 року на адресу покупця (т. 1, а. с. 67 - 68), досягнути експлуатаційних показників, узгоджених у договорі поставки. Суди попередніх інстанцій дослідили протокол зустрічі представників сторін від 25 березня 2019 року, в якому вказано що вартість затрат покупця мала складати 50 % від вартості переліченого постачальником у вказаних документах обладнання, тобто 130 000,00 євро. Однак 13 травня 2019 року покупець уклав із ТОВ «Еліка Елеватор» контракт № UA004 (т. 1, а. с. 77-96) про поставку додаткового обладнання для змінених параметрів продуктивності на суму 2 701 908,00 євро, яку покупець вказав у позовній заяві.

64. У відзиві на позовну заяву (т. 2, а. с. 13) постачальник вказав, що за його ініціативою 25 березня 2019 року відбулася зустріч із покупцем і «Бюлер АГ» щодо досягнення гарантованих параметрів обладнання, передбачених договором поставки (т. 2, а. с. 118). Постачальник у цьому відзиві визнав, що пропонував покупцеві встановити необхідне для цього обладнання за ціною 260 000,00 євро із розподілом таких витрат порівну із покупцем (т. 2, а. с. 13 - 14). Те саме постачальник повідомив суду в оновленому відзиві на позовну заяву (т. 3, а. с. 91 - 92), а у касаційній скарзі зазначив, що як він, так і покупець не заперечували у судах те, що постачальник був готовий поставити додаткове обладнання на 130 000,00 євро (т. 8, а. с. 125 - 126).

65. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не звернув увагу на те, що покупець просив стягнути 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання, яка згідно з курсом НБУ станом на 23 листопада 2020 року еквівалентна 634 029,00 євро - сумі, яку ТОВ «Еліка Елеватор» вказало у відповіді від 30 квітня 2019 року № 0878 (т. 1, а. с. 71 - 72) на запит покупця про майбутню співпрацю, що надалі була реалізована в іншому обсязі. Твердження представника покупця у судовому засіданні 6 вересня 2023 року (технічний запис судового засідання: файл a04e98608aa9c80fcbd3ba7b45c7c94c_7eca39e2-cb50-4ed0-aa2b-312845179496.mp4; час 47:40 - 49:08) про те, що ТОВ «Еліка Елеватор» спочатку поставила обладнання для усунення недоліків попередньо змонтованої лінії підготовки насіння соняшника, а лише згодом - для збільшення її потужності, не підтверджені тими доказами, які дослідили суди попередніх інстанцій.

66. Суди не встановили, що монтаж додатково придбаного покупцем обладнання відбувся за технологічною схемою із тією продуктивністю лінії, яка передбачена у додатку № 1 до договору поставки. Інакше кажучи, досліджені судами попередніх інстанцій документи на підтвердження монтажу покупцем додаткового обладнання, не дозволили їм встановити, що відбувся монтаж саме того обладнання, яке було необхідним для приведення показників якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника до передбачених у договорі поставки. Покупець не надав до матеріалів справи специфікації робіт, яка є додатком № 1 до договору підряду № 44/2019-Р від 29 липня 2019 року, укладеного із ТОВ «ТЕФФ» (т. 1, а. с. 131 - 133), із повним переліком робіт за цим договором.

67. У судовому засіданні 6 вересня 2023 року представник покупця (технічний запис судового засідання: файл a04e98608aa9c80fcbd3ba7b45c7c94c_7eca39e2-cb50-4ed0-aa2b-312845179496.mp4; час 53:19 - 53:24) пояснив, що «реконструкція приміщення пов`язана саме з обладнанням Бюлер». Проте суди попередніх інстанцій не встановили, що договір підряду № 03062019/1 від 3 червня 2019 року, який покупець уклав із ТОВ «СУ-БУД» (т. 1, а. с. 136 - 140), додаткові угоди до нього, часткові оплати за ним тощо підтверджували, що усунення порушень, які допустив постачальник за умовами договору поставки, неминуче вимагали реконструкції приміщень задля усунення саме тих порушень. Інакше кажучи, покупець не довів, що саме те додаткове обладнання, яке ТОВ «Еліка Елеватор» поставило для приведення показників якості й продуктивності лінії підготовки насіння соняшника до передбачених у договорі поставки, не могло бути встановленим у приміщенні, у якому була змонтована лінія постачальника.

68. З огляду на викладене обґрунтованими є заперечення постачальника у касаційній скарзі з приводу вимог про відшкодування витрат покупця на встановлення додаткового обладнання та на реконструкцію виробничого приміщення. З огляду на це у частині задоволення цих двох вимог рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог через їхню необґрунтованість.

69. Оскільки Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими вимоги покупця про відшкодування витрат на реконструкцію виробничого приміщення, вона відхиляє доводи постачальника про потребу в експертизі для визначення реального їх розміру та у застосуванні висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20) (пункт 106, № у ЄДРСР 102736035), згідно з яким, якщо наявні у матеріалах справи докази є суперечливими, оцінити їх у разі необхідності господарський суд може з призначенням відповідної судової експертизи.

70. Велика Палата Верховного Суду раніше виснувала, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація особі майнових втрат, заподіяних правопорушенням іншої особи. Цій меті слугує, насамперед, відшкодування збитків (див. постанову від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22; № у ЄДРСР 88952210)). Тому постачальник обґрунтовано стверджував у касаційній скарзі про те, що вимоги покупця про відшкодування збитків не можуть стосуватися збільшення продуктивності виробництва порівняно з показниками якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника, передбаченими у додатку № 1 до договору поставки.

71. Велика Палата Верховного Суду погоджується із мотивами суду апеляційної інстанції, який не взяв до уваги наданий постачальником висновок експерта Дуця Д. Л. № 688-1/04/2021 від 12 квітня 2021 року (т. 5, а. с. 95 - 109), оскільки були обґрунтовані сумніви у достатності кваліфікації судового експерта для визначення технологічних можливостей промислового обладнання.

72. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не визначив реального розміру збитків, який міг бути усунутий за пропозицією постачальника у меншому розмірі (т. 2, а. с. 13-14 (відзив на позовну заяву); т. 2, а. с. 118 (протокол зустрічі від 25 березня 2019 року); т. 3, а. с. 91-92 (оновлений відзив на позовну заяву); т. 8, а. с. 125-126 (касаційна скарга)), аніж визначений у комерційній пропозиції ТОВ «Еліка Елеватор» від 30 квітня 2019 року № 0878 (т. 1, а. с. 71 - 72). З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами постачальника про те, що постанову апеляційного суду у частині стягнення відшкодування збитків на придбання додаткового обладнання слід скасувати. Справу щодо цієї вимоги покупця необхідно направити на новий розгляд до апеляційного суду.

(1.3.2) Щодо вимоги про стягнення штрафу

73. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили вимогу покупця про стягнення штрафу, оскільки встановили порушення постачальником вимог пункту 6.12 договору поставки. Постачальник у касаційній скарзі стверджував, що суди не дослідили зібрані у справі докази на предмет встановлення дня виявлення покупцем недоліків обладнання та дати направлення вимоги про сплату штрафу згідно з пунктом 6.12 договору поставки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вимоги про стягнення штрафу.

74. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина перша статті 216 ГК України).

75. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

76. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частини перша та друга статті 549 ЦК України).

77. Суди попередніх інстанцій встановили таке:

77.1. Якщо у результаті повторної перевірки надалі спостерігається відхилення параметрів більш ніж на 0,5 % «залишок лузги в продукті» (при двостадійній підготовці), вказаних у додатку № 1 до договору поставки, то постачальник має право на вибір: відмовитися від подальшого виконання робіт із доведення параметрів до норми та сплатити 5 % від загальної вартості товару або продовжити роботи щодо приведення параметрів до норми й у випадку недосягнення результату в узгоджені покупцем строки сплатити 5 % від загальної вартості товару після спливу 7 календарних днів від дати отримання відповідної вимоги від покупця (пункт 6.12 договору поставки).

77.2. Сторони у пункті 2.6 договору поставки передбачили порядок зміни ціни договору залежно від курсу євро (без укладення додаткових угод).

77.3. Ціна товару з урахуванням змін, внесених згідно з додатковою угодою № 2 до договору поставки, складає 1 199 267,10 євро. Тому розмір штрафу складає 59 963,36 євро (1 199 267,10 х 5% / 100), що згідно з курсом НБУ на час подання позовної заяви до суду (33,6266 грн/євро) складає 2 016 363,59 грн.

78. З огляду на те, що постачальник порушив зобов`язання, передбачене додатком № 1 до договору поставки щодо дотримання якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника, покупець надіслав вимогу від 1 липня 2019 року, а постачальник погодився оплатити «залишок» штрафу у відповіді від 19 липня 2019 року (т. 1, а. с. 67 - 68), Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновок судів попередніх інстанцій про стягнення штрафу.

(1.3.3) Щодо позовної давності

79. Постачальник подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 4, а. с. 177 - 183) до вимог про визнання пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки недійсними, стягнення штрафу за порушення умов цього договору та відшкодування збитків, завданих недоліками проданого товару, на який встановлено гарантійний строк.

80. Суд першої інстанції не застосовував наслідки спливу позовної давності до вимоги про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки, оскільки відмовив у її задоволенні. Щодо вимоги про стягнення штрафу вважав, що позовна давність не спливла, бо її слід обчислювати з моменту встановлення судом факту наявності у покупця права на стягнення штрафу. А питання спливу позовної давності за вимогами про відшкодування збитків суд першої інстанції не вирішував.

81. Апеляційний суд вважав, що за вимогою про визнання окремих пунктів договору поставки недійсними слід застосовувати загальну позовну давність, передбачену статтею 257 ЦК України, яку обчислювати з 18 березня 2017 року (з наступного дня після укладення договору поставки); за рештою вимог, що випливають з поставки товару неналежної якості, - позовну давність, передбачену частиною восьмою статті 269 ГК України (шість місяців), яку обчислювати з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів, тобто з 1 жовтня 2019 року (згідно з пунктом 6.14 договору поставки - наступний день після виготовлення 30 вересня 2019 року висновку експертом Дніпропетровської ТПП № ГО-1291). Оскільки за Законом № 530-IX карантин визнаний обставиною непереборної сили, з настанням якої зупиняється перебіг позовної давності (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), апеляційний суд визнав, що покупець позовну давність не пропустив.

82. Постачальник у касаційній скарзі погодився з тим, що до вимог про стягнення збитків і штрафу слід застосовувати шестимісячну позовну давність, передбачену частиною восьмою статті 269 ГК України. Проте вказав, що апеляційний суд порушив припис пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, бо не дослідив зібрані у справі докази (зокрема, звіт від 12 грудня 2018 року, протокол зустрічі від 31 січня 2019 року, лист покупця від 24 квітня 2019 року, адресований ТОВ «Еліка Елеватор», лист постачальника від 19 липня 2019 року, надісланий покупцю). Тому, на думку постачальника, навіть якщо починати обчислювати позовну давність із 19 липня 2019 року (дати його листа, в якому він визнав недолік переданого покупцеві товару), вона спливла 19 січня 2020 року, тобто до запровадження на території України карантину. Апеляційний суд, як стверджував постачальник, помилково почав відлік позовної давності після складання 30 вересня 2019 року висновку експертом Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 згідно з пунктом 6.14 договору поставки, бо цей пункт договору стосується встановлення вини, а не виявлення недоліків обладнання. Зазначив про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо визначення дня виявлення недоліків покупцем придбаного товару для відліку строку, передбаченого частиною восьмою статті 269 ГК України.

83. Велика Палата Верховного Суду з доводами постачальника про сплив позовної давності не погоджується.

84. Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).

85. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини першої статті 258 ЦК України) й у зв`язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу) (пункт 4 частини першої статті 258 ЦК України).

86. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (частина друга статті 679 ЦК України).

87. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку (частина третя статті 680 ЦК України).

88. До вимог у зв`язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності) (стаття 681 ЦК України).

89. Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред`явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів (частина восьма статті 269 ГК України).

90. Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами).

91. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).

92. Закон № 540-ІХ доповнив розділ ІХ «Прикінцеві положення» ГК України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

93. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили таке:

93.1. Перевірка товару на дотримання гарантованих технічних параметрів здійснюється під час введення його в експлуатацію згідно з договором №SERV-12-12-2017 від 12 грудня 2017 року в присутності представників сторін договору і оформлюється складанням протоколу про досягнення товаром гарантованих технічних параметрів, в якому зазначаються їх фактичні значення, указані у додатку №1 (пункт 6.9 договору поставки).

93.2. У разі досягнення під час перевірки товару на дотримання гарантованих технічних параметрів, указаних у додатку №1, та підписання сторонами протоколу про досягнення продукцією гарантованих технічних параметрів товар вважається таким, що відповідає вимогам договору щодо якості продукції (пункт 6.10 договору поставки).

93.3. Якщо в результаті перевірки, як зазначено у пункті 6.9, виявлено відхилення від гарантованих значень «залишок лузги в продукті» (при двостадійній підготовці) більше ніж на 0,5 %, вказаних у додатку № 1, та/або будь-яке перевищення гарантованих значень за іншими показниками, постачальнику надається термін на приведення параметрів до норми тривалістю у три місяці, після закінчення якого здійснюється повторна перевірка (пункт 6.11 договору поставки).

93.4. У випадку, коли сторони не можуть дійти згоди щодо причин виникнення відхилень від параметрів, указаних у пункті 1 додатку № 1, достатнім доказом наявності вини постачальника у виникненні відхилень від обумовлених параметрів продукції є експертний висновок Торгово-промислової палати України або іншої незалежної експертної організації за погодженням сторін (пункт 6.14).

93.5. Постачальник гарантує покупцю відповідність товару нормам заводу виробника. Постачальник гарантує покупцю усунення недоліків за кількістю і якістю товару у разі, якщо: а) товар не відповідає опису / специфікації в додатку № 1 до цього договору; негайно після надходження товару на місце призначення покупець перевіряє предмет купівлі-продажу і повідомляє про виявлені дефекти факсом або електронною поштою. Проте не пізніше ніж протягом шести тижнів з дня виконання поставки щодо якісних дефектів або протягом 2 тижнів з дня виконання поставки щодо кількісних дефектів (пункт 7.1 договору поставки).

93.6. Гарантійний термін товару 12 місяців з дати поставки товару на склад покупця (пункт 8.1 договору поставки).

93.7. У випадку невідповідності показникам якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника, що вказані в додатку № 1, постачальник зобов`язаний за власний рахунок здійснити налаштування обладнання для досягнення вказаних характеристик та за необхідності виготовити додаткове обладнання, замінити комплектуючі (пункт 11.3 договору поставки).

93.8. 6 квітня 2019 року покупець надіслав постачальнику лист № 135, в якому попередньо повідомив останнього про проведення експертизи дотримання гарантійних параметрів Дніпропетровською ТПП згідно з пунктом 6.14 договору поставки.

93.9. 30 вересня 2019 року експерт Дніпропетровської ТПП склав висновок № ГО-1291, в якому встановив відхилення обладнання від гарантованих параметрів.

94. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верхового Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129)).

95. За вимогою про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову апеляційного суду та залишила в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цієї вимоги, виклавши щодо останньої його мотивувальну частину у редакції своєї постанови. Тому до зазначеної вимоги норми про позовну давність незастосовні.

96. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про застосування спеціальної позовної давності в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України) до вимоги про стягнення штрафу. Однак щодо застосування позовної давності до вимог покупця про відшкодування збитків зауважує, що у господарських відносинах позовна давність за вимогами щодо виявлення прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, становить один рік (стаття 681 ЦК України), а за позовами щодо виявлення явних недоліків таких товарів - шість місяців (частина восьма статті 269 ГК України).

97. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що недоліки продуктивності лінії підготовки насіння соняшника були виявлені під час її використання, тобто не були явними. Тому до вимог покупця про відшкодування збитків за договором поставки у разі наявності підстав для їх задоволення слід застосовувати позовну давність, передбачену статтею 681 ЦК України.

98. Початок відліку позовної давності щодо стягнення збитків і штрафу, як правильно виснував апеляційний суд, слід розпочати з 1 жовтня 2019 року, тобто з наступного дня після складення висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року (т. 1, а. с. 52 - 60), передбаченого пунктом 6.14 договору поставки.

99. Необґрунтованим є аргумент постачальника у касаційній скарзі про те, що пункт 6.14 договору поставки стосується лише встановлення вини постачальника. За змістом цієї умови вона застосовна для вирішення питання щодо причин виникнення відхилень від параметрів, обумовлених додатком № 1 до договору поставки. Твердження постачальника на те, що відповідний висновок міг надати лише експерт Торгово-промислової палати України, а не Дніпропетровської ТПП Велика Палата Верховного Суду відхиляє, керуючись статтею 13 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Доводи постачальника про можливе виявлення покупцем недоліків отриманого товару раніше, ніж 30 вересня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги, оскільки вони суперечать вищевказаному порядку виявлення недоліків товару, передбаченому у договорі поставки.

100. Отже, спеціальна позовна давність в один рік, передбачена статтею 681 ЦК України для вимог щодо виявлення у господарських відносинах прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, та передбачена пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України для вимоги про стягнення штрафу мала би спливти 1 жовтня 2020 року. Однак з 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-ІХ, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 258, 681 ЦК України продовжуються на строк його дії. Тому позовна давність за вказаними вимогами покупця, заявленими 24 листопада 2020 року, не спливла. Навіть якщо врахувати лист-відповідь постачальника покупцеві від 19 липня 2019 року (т. 1, а. с 67 - 68), в якому постачальник визнав недоліки переданого ним товару, то перебіг позовної давності мав би спливти 20 липня 2020 року, якщо б на той час не набрав чинності Закон № 540-ІХ. З огляду на вказане відсутні підстави для відступу від висновку, який Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 1 грудня 2021 року у справі № 373/651/20 (№ у ЄДРСР 101808795; цей висновок стосувався спливу позовної давності до моменту набрання чинності Законом № 540-ІХ).

101. Ураховуючи мотиви, викладені у цій постанові, обґрунтованим є довід постачальника про те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував у спірних правовідносинах припис пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України. Тому у цій справі немає підстав ураховувати висновок про обов`язкове доведення у кожному випадку безпосереднього впливу форс-мажорної обставини на реальну неможливість виконання стороною свого зобов`язання, сформований у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 серпня 2019 року у справі № 913/610/18 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справі № 805/2342/14-а, на які звертав увагу постачальник у касаційній скарзі. Аргумент постачальника про необхідність застосування подібного за змістом висновку, сформульованого у постанові Вищого господарського суду України від 4 травня 2016 року у справі № 910/14139/14, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки підставами касаційного оскарження згідно з частиною другою статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме Верховного Суду.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

102. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункти 1-4 частини першої статті 308 ГПК України).

103. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша стаття 309 ГПК України).

104. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

105. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).

106. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

107. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 311 ГПК України).

108. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).

109. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу постачальника слід задовольнити частково:

(1) щодо задоволення вимоги про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки - скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цієї вимоги, виклавши щодо останньої його мотивувальну частину у редакції цієї постанови;

(2) щодо розподілу судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) - скасувати постанову апеляційного суду;

(3) щодо решти позовних вимог, вирішених у відповідних частинах рішення суду першої інстанції та постанові апеляційного суду:

(3.1) щодо задоволення вимоги про стягнення вартості додаткового обладнання - скасувати постанову апеляційного суду та у частині цієї вимоги направити справу на новий розгляд до цього суду;

(3.2) щодо задоволення вимог про стягнення витрат на встановлення додаткового обладнання та на реконструкцію виробничого приміщення - скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог;

(3.3) щодо задоволення вимоги про стягнення штрафу - залишити рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін;

(4) щодо задоволення клопотання постачальника про зустрічне зарахування - скасувати додаткову постанову апеляційного суду.

(2.2) Щодо судових витрат

110. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг і витрати на професійну правничу допомогу слід розподілити за результатом розгляду спору.

Керуючись статтями 308, 309, 310, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року:

- скасувати у частині задоволення вимоги про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки. У цій частині залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2021 року, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови;

- скасувати в частині розподілу судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу).

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року:

- скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання. У частині цієї вимоги направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;

- скасувати в частині задоволення вимог про стягнення 937 284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання та 2 313 430,55 грн на реконструкцію виробничого приміщення. Ухвалити у частині цих вимог нове рішення про відмову у їхньому задоволенні;

- у частині задоволення вимоги про стягнення 2 016 363,59 грн штрафу залишити без змін.

4. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 червня 2022 року скасувати.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач К. М. ПільковСудді: О. О. БанаськоГ. Р. Крет Ю. Л. ВласовЛ. М. Лобойко І. А. ВоробйоваС. Ю. Мартєв І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук І. В. ЖелєзнийЄ. А. Усенко Л. Ю. КишакевичН. В. Шевцова С. І. Кравченко

Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А.

Джерело: ЄДРСР 114904857

[ANTIRAID]

Письменник бульварних романів та володар нагороди Золота малина, вирішив вже писати за господарську юрисдикцію і продовжити знущання над здоровим глуздом й прямими нормами Закону підриваючи довіру суспільства до суду. Він так з п'ять років і не зрозумів, що в рішенні треба зазначати Позивач і Відповідач, а не вигадувати їм власні назви.

В цьому рішенні він не зміг навіть сформулювати правові висновки, однак за допомогою друзів та поплічників Князєва написав те, за що ймовірно було оплачено. По суті самого спору та відповідей на питання які він сам вигадав зазначено:

5.1. Чи можуть сторони у договорі передбачити умови, за яких скасовується чи обмежується відповідальність постачальника (продавця) за умисне порушення зобов`язання? Вирішила, що такі умови окремих пунктів договору поставки, який уклали сторони спору, є нікчемними згідно з частиною третьою статті 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

5.2. Яку позовну давність слід застосовувати у господарських відносинах до вимог у зв`язку з недоліками проданого товару, які виявлені в межах гарантійного строку? Виснувала, що у господарських відносинах позовна давність за вимогами щодо виявлення прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, становить один рік (стаття 681 ЦК України), а за позовами щодо виявлення явних недоліків таких товарів - шість місяців (частина восьма статті 269 ГК України).

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» (далі - ТОВ «Потоки») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» (далі - ТОВ «Бюлер Сервіс») про стягнення заборгованості та визнання недійсними окремих пунктів договору та за зустрічним позовом ТОВ «Бюлер Сервіс» до ТОВ «Потоки» про стягнення заборгованості

за касаційними скаргами ТОВ «Бюлер Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2021 року (суддя Кирилюк Т. Ю.), додаткове рішення цього суду від 22 листопада 2021 року (суддя Кирилюк Т. Ю.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року (головуючий суддя Шапран В. В., судді Андрієнко В. В., Буравльов С. І.)

24 листопада 2020 року ТОВ «Потоки» звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що 17 березня 2017 року між ним як покупцем і ТОВ «Бюлер Сервіс» як постачальником укладено договір поставки лінії підготовки насіння соняшника.

У пункті 6.7 договору поставки закріплено, що сторони не відповідають одна перед одною за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені в договорі переваги чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки незалежно від правових підстав.

Відповідно до пункту 7.3 цього договору будь-які претензії покупця незалежно від правових підстав обмежуються 5 % загальної договірної вартості за винятком претензій і вимог покупця до постачальника, що стосуються повернення вартості непоставленого товару та умов, викладених у пункті 8 цього договору.

Позивач вважав, що зазначені умови договору поставки обмежують відповідальність постачальника за його зобов`язаннями. Вони суперечать положенням статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо неприпустимості застереження про виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції, а також не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності. Тому ці умови договору поставки слід визнати недійсними згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.

Постачальник не усунув недоліки поставленого ним за договором поставки обладнання згідно з домовленістю із покупцем. Тому останній був змушений встановити додаткове обладнання, а також домовитися про поставку обладнання збільшеної потужності. Це змусило його провести реконструкцію приміщення та збільшити площу для розміщення виробничої лінії. Через встановлення додаткового обладнання діяльність окремих виробничих підрозділів була призупинена на період простою з 28 грудня 2019 року до 10 січня 2020 року, за який згідно зі статтею 113 Кодексу законів про працю України працівникам довелося виплатити заробітну плату.

З огляду на відмову постачальника від подальшого приведення параметрів поставленого обладнання до визначених норм покупець заявив вимогу про стягнення штрафу у розмірі 5 % від вартості обладнання згідно з пунктом 6.12 договору поставки.

ТОВ «Потоки» просило:

- визнати недійсними пункти 6.7 і 7.3 договору поставки № GL/FU-17-03-2017 від 17 березня 2017 року;

- відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням договору поставки, а саме:

21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, що станом на день подання позову еквівалентна 634 029,00 євро за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) з перерахунком суми, що підлягає сплаті, у гривнях за офіційним курсом НБУ на день платежу;

3 922 154,03 грн відшкодування збитків, із яких: витрати на встановлення додаткового обладнання - 937 284,00 грн; витрати на реконструкцію виробничого приміщення - 2 313 430,55 грн; витрати за час простою виробництва - 328 026,16 грн; вартість проведення експертних досліджень Дніпропетровською торгово-промисловою палатою (далі - Дніпропетровська ТПП) № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року та № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року - 102 490,50 грн; витрати на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору за договором № 4 про надання правової допомоги від 20 червня 2019 року - 240 922,82 грн;

- стягнути 2 016 363,59 грн штрафу, що станом на день подання позову еквівалентний 59 963,35 євро за офіційним курсом НБУ;

- стягнути понесені судові витрати: 411 080,36 грн судового збору та витрати, пов`язані з розглядом справи.

11 грудня 2020 року ТОВ «Бюлер Сервіс» звернулося до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просило стягнути з ТОВ «Потоки» 3 % річних у розмірі 408 888,80 грн, 6 133,33 грн судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Вимоги обґрунтувало тим, що покупець прострочив оплату вартості товару за умовами пунктів 2.5.1-2.5.4 договору поставки.

02 листопада 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким первісний позов задовольнив частково: стягнув із ТОВ «Бюлер Сервіс» 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, 937 284,00 грн витрат на його встановлення, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 328 026,16 грн витрат за час простою виробництва, 102 490,50 грн вартості проведення експертних досліджень, 240 922, 82 грн витрат на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору, 2 016 363,59 грн штрафу та 408 881,36 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні позову відмовив; зустрічний позов задовольнив частково: стягнув із ТОВ «Потоки» 302 095,20 грн - 3 % річних та 4 532,53 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовив.

Рішення мотивовано тим, що пункти 6.7 і 7.3 договору поставки не порушують імперативних приписів законодавства, зокрема встановлених частиною третьою статті 216 ГК України стосовно неприпустимості застереження щодо виключення або обмеження у договорі відповідальності виробника (продавця) продукції. Тому положення зазначених пунктів не можна визнати недійсними.

Постачальник неналежно виконав зобов`язання, передбачені договором поставки, у частині визначених додатком 1 до цього договору вимог щодо якості продукції. Тому слід стягнути на користь покупця визначений пунктом 6.12 договору поставки штраф у розмірі 5 % ціни цього договору.

Постачальник фактично відмовився за власний рахунок довести поставлену лінію переробки соняшникового насіння до встановлених додатком 1 до договору поставки вимог якості продукції. Отже, покупець мав право залучити третю особу для приведення поставленого обладнання до визначених у договорі поставки показників. Постачальник зобов`язаний був і мав реальну можливість виконати свій обов`язок з доведення показників виробництва до встановлених договором поставки параметрів.

Витрати покупця на придбання додаткового обладнання, на його встановлення, на реконструкцію виробничого приміщення, витрати за час простою виробництва, вартість проведення експертних досліджень, а також витрати на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору є у прямому причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням постачальником його зобов`язань за договором поставки. Тому обґрунтованими є вимоги покупця про стягнення 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання та 3 922 154,03 грн інших збитків.

Немає підстав для застосування позовної давності, про що просив постачальник, до вимог про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки та стягнення штрафу.Постачальник не довів направлення покупцю відмови від подальшого виконання умов договору поставки у письмовій формі. У матеріалах справи немає доказів погодження його сторонами строку усунення недоліків обладнання. Тому перебіг позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу треба обчислювати з моменту встановлення судом наявності у покупця «відповідного права».

З урахуванням заяви покупця про застосування позовної давності зустрічний позов слід задовольнити частково. Постачальник згідно із частиною другою статті 625 ЦК України має право на отримання 3 % річних у сумі 302 095,20 грн за період із 17 грудня 2017 року.

22 листопада 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив додаткове рішення про часткове задоволення заяви постачальника про розподіл судових витрат: стягнув з покупця 2 618,92 грн витрат на правничу допомогу; в іншій частині у задоволенні заяви відмовив.

24 травня 2022 року Північний апеляційний господарський суд своєю постановою скасуваврішення суду першої інстанції за первісним позовом у частинах відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки та задоволення вимог про стягнення витрат за час простою виробництва, на проведення експертних досліджень і на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору.Ухвалив нове рішення, згідно з яким виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції: визнав недійсними пункти 6.7 і 7.3 договору поставки; стягнув із постачальника на користь покупця 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, 937 284,00 грн витрат на його встановлення, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення; стягнув із постачальника 2 016 363,59 грн штрафу; стягнув із постачальника 398 810,61 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви; відмовив у задоволенні вимог про стягнення витрат за час простою виробництва, вартості проведення експертних досліджень і витрат на правову допомогу, понесених на етапі досудового врегулювання спору.

Скасував рішення суду першої інстанції за зустрічним позовом у частині відмови у задоволенні вимог постачальника та виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції: зустрічний позов задовольнив повністю, стягнувши з покупця на користь постачальника 3 % річних у сумі 408 888,80 грн і витрати на судовий збір за подання позовної заяви у сумі 6 133,33 грн.

Скасував додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року частково й ухвалив нове рішення, згідно з яким виклав резолютивну частину додаткового рішення в іншій редакції: стягнув із покупця на користь постачальника 9 354,37 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині у задоволенні заяви постачальника відмовив. Стягнув із покупця на користь постачальника 17 508,98 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова мотивована тим, що обмеження, передбачені у пунктах 6.7, 7.3 договору поставки, включають збитки, які визначені частиною другою статті 224 і частиною першою статті 225 ГК України. Отже, вказані у договорі поставки умови суперечать вимогам статей 6, 627 ЦК України («щодо обмежень принципу свободи договору»), статей 216, 217, 224, 225 ГК України (щодо обмеження у договорі поставки відшкодування збитків, завданих винною стороною добросовісній), а також принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Постачальник не надав суду ані доказів відмови від подальшого виконання робіт зі сплатою штрафних санкцій, ані доказів узгодження з покупцем строків продовження робіт із доведення обладнання до встановлених договором поставки показників. Тому є підстави стягнути з постачальника штраф відповідно до наданого покупцем розрахунку.

Щодо вимог про відшкодування вартості додаткового обладнання, витрат на його встановлення та на реконструкцію виробничого приміщення апеляційний суд визнав правильними висновки суду першої інстанції про те, що постачальник не виконав його зобов`язань за умовами договору поставки про забезпечення вимог щодо якості продукції, а також фактично відмовився довести поставлену лінію переробки соняшникового насіння до встановлених цим договором вимог до якості виробництва.

Апеляційний суд визнав необґрунтованим твердження постачальника про те, що придбане у Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліка Елеватор» (далі - ТОВ «Еліка Елеватор») додаткове обладнання спрямоване на збільшення потужності виробництва, а не на приведення параметрів виробництва обладнання, поставленого постачальником, до обумовлених параметрів, що підтверджують пункти 4 і 5 висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1216 від 07 серпня 2020 року.

Постачальник згідно з пунктами 6.12 і 11.3 договору поставки був зобов`язаний і мав реальну, зокрема часову, можливість виконати обов`язок із доведення показників виробництва до встановлених договором вимог. Проте ухилився від виконання цього обов`язку та не вчинив відповідні дії.

Невиконання договірних зобов`язань постачальником знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з негативними для покупця наслідками, тому правильними є висновки суду першої інстанції про наявність у покупця збитків.

Покупець не довів те, що він поніс витрати за час простою виробництва.

До вимоги про визнання умов договору недійсними слід застосовувати визначену статтею 257 ЦК України загальну позовну давність, яка складає три роки. До вимог щодо якості товару слід застосовувати позовну давність, передбачену частиною восьмою статті 269 ГК України, яка складає шість місяців із дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленого йому товару.

Останнім днем перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки мало бути 17 березня 2020 року (перебіг позовної давності розпочався наступного дня після підписання договору поставки, тобто 18 березня 2017 року), а за вимогами, пов`язаними з поставкою товару неналежної якості та стягненням штрафу та збитків, - 30 березня 2020 року (перебіг позовної давності розпочався наступного дня після складення висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року, передбаченого пунктом 6.14 договору поставки, тобто 01 жовтня 2019 року). За Законом України від 17 березня 2020 року № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 530-IX), який набрав чинності у день прийняття (опублікування), з 17 березня 2020 року карантин на законодавчому рівні визнано обставиною непереборної сили згідно з переліком форс-мажорних обставин, передбачених у частині другій статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Тому з указаної дати слід застосовувати правило, передбачене в пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України, щодо зупинення перебігу позовної давності, коли пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія - непереборна сила. Отже, покупець звернувся з позовом у межах позовної давності, перебіг якої був зупинений із 17 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України.

28 червня 2022 року Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою клопотання постачальника про зустрічне зарахування задовольнив: провів зустрічне зарахування та стягнув з постачальника на користь покупця 26 178 428,94 грн заборгованості і 365 813,93 грн судових витрат.

У червні 2022 року представник ТОВ «Бюлер Сервіс» - адвокат Шишковський Б. Л. звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просив рішення Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2021 року скасувати повністю, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року скасувати у частині визнання пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки недійсними, стягнення на користь покупця відшкодування збитків у сумі 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання, 937 284,00 грн витрат на його встановлення, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення; у частині стягнення 2 016 363,59 грн штрафу справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Також просив скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року у частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції; ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву постачальника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

16 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Просив відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20, про пропуск позовної давності, останнім днем якої було 01 квітня 2020 року, з поважних причин. На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, Закон України від 30 березня 2020 року№ 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ) набрав чинності 02 квітня 2020 року, але карантинні обмеження вже діяли під час перебігу позовної давності. Тому, враховуючи вимоги статті 257, частини п`ятої статті 267, пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, обґрунтованим є висновок судів про поважність причин пропуску покупцем позовної давності.

Мотивував необхідність відступу від цього висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду тим, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20 виснував, що річна позовна давність за вимогами покупця, який 18 червня 2020 року звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства від 29 березня 2019 року, не є пропущеною, враховуючи положення статей 256, 258, пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Вказував, що існує суперечлива судова практика Верховного Суду щодо того, чи продовжуються строки, які мали б спливти під час карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - постанова № 211), але до моменту набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто у період з 12 березня 2020 року до 02 квітня 2020 року.

Немає підстав пов`язувати можливість продовження позовної давності з датою набрання чинності Законом № 540-ІХ, а не з датою введення карантину. Тому для досягнення єдності судової практики необхідно відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20.

06 вересня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційні скарги ТОВ «Бюлер Сервіс» задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року скасовано: в частині задоволення вимоги про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки, у цій частині залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови; у частині розподілу судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу).

Рішення Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року: скасовано в частині задоволення вимоги про стягнення 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання, у частині цієї вимоги направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; скасовано в частині задоволення вимог про стягнення 937 284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання та 2 313 430,55 грн на реконструкцію виробничого приміщення, ухвалено у частині цих вимог нове рішення - про відмову у їхньому задоволенні; у частині задоволення вимоги про стягнення 2 016 363,59 грн штрафу залишено без змін. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 червня 2022 року скасовано.

Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що умови окремих пунктів договору поставки, який уклали сторони спору, є нікчемними згідно із частиною третьою статті 614 ЦК України, тому вимога про визнання їх недійсними за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

У частині задоволення вимог про відшкодування витрат покупця на встановлення додаткового обладнання та на реконструкцію виробничого приміщення рішення судів попередніх інстанцій Велика Палата Верховного Суду відмовила через необґрунтованість.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не визначив реального розміру збитків, який міг бути усунутий за пропозицією постачальника у меншому розмірі, аніж визначений у комерційній пропозиції ТОВ «Еліка Елеватор» від 30 квітня 2019 року № 0878. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами постачальника про те, що постанову апеляційного суду у частині стягнення відшкодування збитків на придбання додаткового обладнання слід скасувати. Справу щодо цієї вимоги покупця необхідно направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Оскільки постачальник порушив зобов`язання, передбачене додатком № 1 до договору поставки щодо дотримання якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника, покупець надіслав вимогу від 01 липня 2019 року, а постачальник погодився оплатити «залишок» штрафу у відповіді від 19 липня 2019 року, а отже, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення штрафу.

Щодо позовної давності, яку слід застосовувати у господарських відносинах до вимог у зв`язку з недоліками проданого товару, які виявлені в межах гарантійного строку, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у господарських відносинах позовна давність за вимогами щодо виявлення прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, становить один рік (стаття 681 ЦК України), а за позовами щодо виявлення явних недоліків таких товарів - шість місяців (частина восьма статті 269 ГК України). Однак з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-ІХ, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 258, 681 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Тому позовна давність за вказаними вимогами покупця, заявленими 24 листопада 2020 року, не спливла. Навіть якщо врахувати лист-відповідь постачальника покупцеві від 19 липня 2019 року, в якому постачальник визнав недоліки переданого ним товару, то перебіг позовної давності мав би спливти 20 липня 2020 року, якщо б на той час не набрав чинності Закон № 540-ІХ. З огляду на вказане немає підстав для відступу від висновку, який Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20 (№ у ЄДРСР 101808795; цей висновок стосувався спливу позовної давності до моменту набрання чинності Законом № 540-ІХ).

У частині мотивів відмови в задоволенні вимоги позивача про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки з висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку.

Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France), заява № 23805/94).

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Також і в частині першій статті 14 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зобов`язання особи, яка звертається до суду в межах принципу диспозитивності, використовувати лише той чи інший спосіб захисту не відповідає нормам чинного законодавства і завданням, у цьому випадку, господарського судочинства.

Захист права - це передбачені законом способи охорони прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Як спосіб захисту прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та інших зроблено висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

У частині першій та пункті 4 частини третьої статті 162 ГПК України визначено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява має містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

У статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина перша статті 237 ГПК України).

Ні Конституцією, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип права на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відмова в задоволенні позову є наслідком установлення судом факту відсутності порушення відповідачем прав позивача, оскільки розгляд справи має відбуватися з дотриманням принципу верховенства права, встановленого частиною першою статті 11 ГПК України.

Отже, будь-який спір, переданий на вирішення суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішенні спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто якщо позивач дотримався передбаченого процесуальним законодавством порядку звернення до суду за захистом своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, то в такому зверненні може бути відмовлено виключно з підстав, установлених законом, а саме невстановлення судом порушення, оспорення чи невизнання відповідачем чи відповідачами прав позивача.

У справі позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки з тих підстав, що ці умови договору поставки обмежують відповідальність постачальника за його зобов`язаннями. Вони суперечать положенням статті 216 ГК України, статті 509 ЦК України щодо неприпустимості застереження про виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції, а також не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності. Тому ці умови договору поставки позивач просив визнати недійсними згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.

У статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України і поширюються на вимоги до дійсності договору, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Воля сторін може бути виражена у письмовій формі.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені статтею 217 ЦК України, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Стаття 180 ГК України визначає, що істотними умовами договору, без погодження яких укладення господарського договору неможливе, є предмет, ціна та строк дії договору (частина третя статті 180 ГК України). Інші умови договору, в тому числі і умови щодо відповідальності учасників правочину, законодавець не визначає як істотні. Виходячи з наведеного, з урахуванням змісту статей 216 та 217 ЦК України, пункти 6.7 та 7.3 договору поставки можуть бути визнані недійсними окремо, без визнання недійсним усього правочину.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріплювати можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Передбачений статтею 627 ЦК України принцип свободи договору обмежений абзацом другим частини третьої статті 6 ЦК України, відповідно до якого сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства не випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до частин другої та третьої статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

За змістом частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Тобто норма прямо визначає обов`язок винної сторони відшкодувати збитки добросовісної сторони, завдані порушенням зобов`язання.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина друга статті 224 ГК України).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 ГК України).

Оспорюваним пунктом 6.7 договору поставки передбачено звільнення сторін договору від відповідальності за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені переваги чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки, незалежно від правових підстав.

Пунктом 7.3 договору поставки встановлено, що будь-які претензії покупця за договором поставки, незалежно від правових підстав, обмежуються 5 % загальної договірної вартості за винятком претензій та вимог, що стосуються повернення вартості непоставленого товару та умов, викладених у пункті 8 договору.

Тобто вимоги ТОВ «Потоки» щодо визнання недійсними пунктів 6.7 та 7.3 договору поставки на тій підставі, що вони, на думку позивача, суперечать принципам, визначеним у статті 216 ГК України, ґрунтуються на вимогах частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України і мали бути розглянуті судами по суті.

Враховуючи, що за своїм правовим змістом обмеження, які передбачені у пунктах 6.7 та 7.3 договору, включають у себе збитки, які обумовлені частиною другою статті 224 та частиною першою статті 225 ГК України, Велика Палата Верховного Суду мала б дослідити питання, чи суперечить включення до договору поставки умов, зазначених у пунктах 6.7 та 7.3, статтям 6 та 6277.3, статтям 6 та 6277.3, статтям 6 та 627 ЦК України щодо обмежень принципу свободи договору, а також статтям 216, 217, 224 та 225 ГК України в частині обмеження відшкодування збитків, завданих винною стороною добросовісній стороні, та принципам справедливості, добросовісності і розумності.

Суддя О. М. Ситнік

Джерело: ЄДРСР 115061851

[ANTIRAID]

Окрема думка

суддів К. М. Пількова, О. О. Банаська, Ю. Л. Власова, І. В. Ткача, В. Ю. Уркевича

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22)

1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 06.09.2023 задовольнила частково касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» у цій справі.

Скасувала постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 у частині:

- задоволення вимоги про визнання недійсними пунктів 6.7, 7.3 договору № GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017 (далі - Договір поставки), в цій частині залишила в силі рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 з викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови;

- розподілу судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу).

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 скасувала:

- в частині задоволення вимоги про стягнення 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання, у частині цієї вимоги справу направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;

- в частині задоволення вимоги про стягнення 937 284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання та 2 313 430,55 грн на реконструкцію виробничого приміщення, ухвалено у частині цих вимог нове рішення про відмову у їхньому задоволенні;

- в частині задоволення вимоги про стягнення 2 016 363, 59 грн штрафу залишила без змін.

Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 скасувала.

2. З висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій справі, висловлюємо незгоду з таких мотивів.

Стосовно висновку про недійсність (нікчемність) окремих пунктів Договору поставки

3. У цій справі Позивач (Покупець) звернувся до суду з позовною вимогою, зокрема про визнання недійсними пунктів 6.7, 7.3 Договору поставки, які, на його думку, встановлюють обмеження відповідальності Продавця (Відповідача) за його зобов`язаннями за цим Договором, що суперечить вимогам статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, що є основними засадами цивільного законодавства поряд із свободою договору (стаття 3 ЦК України).

Зазначеними пунктами Договору поставки сторони погодили, що не відповідають одна перед одною за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені в договорі переваги чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки незалежно від правових підстав (пункт 6.7 Договору поставки). А будь-які претензії покупця незалежно від правових підстав обмежуються 5 % загальної договірної вартості за винятком претензій та вимог покупця до постачальника, що стосуються повернення вартості непоставленого товару та умов, викладених у пункті 8 Договору поставки (пункт 7.3 Договору поставки).

4. Вважаємо, що ключовими питаннями права, які належало вирішити Великій Палаті у цій справі, є питання про відповідальність Відповідача за порушення зобов`язання і про можливість сторін обмежити її в договорі.

5. Свобода договору визначена як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) та є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті) (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (підпункти 7.6-7.10)).

6. Поряд з цим правовідносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, регулює спеціальний закон - ГК України, частиною третьою якого визначено принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність, у тому числі у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (абзац четвертий частини третьої статті 216 ГК України).

7. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що у господарських правовідносинах принцип свободи договору реалізується з урахуванням засад господарсько-правової відповідальності, а також установлених законом обмежень, у тому числі заборони на включення до господарського договору умов, спрямованих на обмеження або виключення відповідальності виробника (продавця) продукції. Таке обмеження встановлює наведена частина третя статті 216 ГК України. При цьому застосування абзацу четвертого цієї частини згідно з його формулюванням не обмежується господарськими договорами, у яких виробник продукції є його стороною, як і конкретними видами договорів.

8. На наше переконання, аналізуючи абзац четвертий частини третьої статті 216 ГК України, слід виходити з того, що у цій нормі йдеться про спеціальну недоговірну відповідальність (делікт), що в англомовній літературі називають «product liability» (відповідальність виробника). У національному праві цей інститут втілений у параграфі 3 глави 82 ЦК України «Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)» та спеціальному Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» (далі - Законі про дефекти).

Ця відповідальність розповсюджується на виробників (продавців) продукції безвідносно до того, чи перебувала потерпіла особа у договірних відносинах із виробником (продавцем).

9. Наведене також ілюструє зміст статті 4 Закону про дефекти, яка визначає, що відшкодування шкоди не залежить від вини виробника продукції, а також від того, чи перебував потерпілий з ним у договірних відносинах.

10. При цьому Закон про дефекти визначає потерпілого як споживача чи користувача, якому завдано шкоду внаслідок дефекту в продукції, а користувачем за цим Законом є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує продукцію для провадження підприємницької діяльності або виконання обов`язків найманого працівника, чи юридична особа, яка придбаває, замовляє, використовує продукцію (стаття 1 Закону про дефекти).

11. На вказане також звертають увагу члени Науково-консультативної ради у своїх висновках (д.ю.н. Т. Цувіна та к. ю. н. Б. Карнаух,), наданих на запит Верховного Суду, які містять ґрунтовний аналіз правовідносин, в яких не допускається домовленість сторін договору щодо зменшення (обмеження, звільнення) відповідальності. Вони зауважили, що положення абзацу третього частини третьої статті 216 ГК України має певну схожість із законодавством Європейського Союзу у цій сфері, зокрема з формулюванням статті 12 Директиви Ради 85/374/ЄЕС від 25.07.1985 «Про наближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів щодо відповідальності за неякісну продукцію» (далі - Директива).

За вказаним положенням Директиви відповідальність виробника, передбачена цією Директивою, не може бути обмежена чи скасована стосовно потерпілої особи положенням, що обмежує цю відповідальність чи звільняє його від неї.

При цьому йдеться саме про шкоду як завдані внаслідок дефекту продукції каліцтво, інше ушкодження здоров`я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект, схожим чином як це встановлено у пункті 6 частини першої статті 1 Закону про дефекти продукції.

12. Частина шоста статті 9 Закону про дефекти продукції визначає, що відповідальність виробника, встановлена цим законом, не може бути обмежена чи скасована положеннями договору.

Наведене повністю узгоджується із частиною третьою статті 216 ГК України.

13. Отже, вважаємо, що відповідальність виробника (продавця) за шкоду (у значенні завданих унаслідок дефекту в продукції каліцтва, іншого ушкодження здоров`я або смерті особи, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект) не може бути виключена або обмежена за домовленістю між сторонами договору. Ця відповідальність застосовуватиметься попри наявність у договорі такого застереження.

І саме про неприпустимість такого застереження йдеться у частині третій статті 216 ГК України.

14. Таким чином положення статті 216 ГК України у сукупності з Законом про дефекти, положеннями параграфу 3 глави 82 ЦК України є тією межею втручання у принцип свободи договору щодо відповідальності виробника (продавця) продукції за завдану у значенні наведених норм шкоду.

15. При цьому інститут відповідальності за дефектну продукцію в Україні не є інститутом захисту прав споживачів, а має ширшу сферу застосування і розповсюджується також на відносини між суб`єктами господарювання.

16. На наведене слід було звернути увагу Великій Палаті Верховного Суду та сформулювати висновок про застосування абзацу четвертого частини третьої статті 216 ГК України, вказавши, що у цій нормі йдеться про неприпустимість застереження в господарському договорі щодо обмеження або виключення не будь-якої відповідальності, а відповідальності виробника (продавця) продукції за шкоду у значенні завданих внаслідок дефекту продукції каліцтва, іншого ушкодження здоров`я або смерті особи, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Отже, цю норму слід розуміти як таку, яка забороняє у будь-якому господарському договорі відступати від положень, які визначають відповідальність за шкоду, завдану дефектом у продукції, а саме стосовно скасування або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

17. З урахуванням наведеного не було підстав виснувати про те, що спірні пункти Договору поставки є нікчемними, а рішення господарського суду першої інстанції підлягало залишенню в силі з мотивів, наведених у цій окремій думці.

18. Велика Палата Верховного Суду, вказавши, що Постачальник не довів вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання за Договором поставки відповідно до положень абзацу другого частини першої статті 614 ЦК України та поставив товар, який не відповідав певним технічним параметрам (показникам якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника), дійшла висновку про те, що пункти 6.7 (у частині, яка обмежує відповідальність постачальника за умисне порушення зобов`язання) і 7.3 Договору поставки, які обмежують відповідальність постачальника, є нікчемними на підставі частини третьої статті 614 ЦК України.

19. Постанова Великої Палати не містить висновків щодо застосування статті 216 ГК України, зокрема її абзацу третього. Відхиляючи доводи Постачальника про те, що ця норма стосується правовідносин, які регулюються Законом про дефекти, Велика Палата Верховного Суду лише вказала, що принцип, передбачений зазначеним положенням (частина третя статті 216 ГК України) поширює дію на ширше коло відносин, ніж те, що регулює цей Закон, і стосується як виробників продукції, так і її продавців, про що прямо вказано в абзаці четвертому частини третьої статті 216 ГК України (§ 33 постанови ВП ВС).

Яке саме коло правовідносини регулює вказане положення статті 216 ГК України, у постанові не розтлумачено.

20. За висновком Великої Палати Верховного Суду Закон про дефекти не поширюється на відносини з відшкодування збитків, завданих не внаслідок дефекту у продукції, що не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати. Однак у цій справі жодна із сторін не стверджувала про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону про дефекти. Постачальник лише послався на те, що неприпустимість обмеження відповідальності стосується правовідносин між сторонами, врегульованих Законом про дефекти.

Стосовно права сторін господарського договору обмежити відповідальність

21. Частина друга статті 232 ГК України визначає, що законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

- допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

- збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

- за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

22. Схожі положення містить частина третя статті 624 ЦК України, за якою договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

23. Тобто у цивільних та господарських правовідносинах закон надає сторонам договору свободу у визначенні меж відповідальності за порушення зобов`язань, зокрема шляхом встановлення у договорі відповідальності виключно у вигляді неустойки.

24. Виснувавши, що спірні положення Договору поставки є нікчемними відповідно до частини третьої статті 614 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду не аналізувала та не визначилася, як в сукупності із зазначеним положенням слід застосовувати частину другу статті 232 ГК України та частину третю статті 624 ЦК України, які надають сторонам право дійти згоди щодо обмеження відповідальності за договором одним її видом.

25. Велика Палата Верховного Суду, не вдаючись до аналізу наведених положень господарського та цивільного законодавства, вказала на необґрунтованість застосування положень частини третьої статті 624 ЦК України та частини другої статті 232 ГК України, зазначивши, що ці приписи не змінюють відповідно встановлену у частині третій статті 614 ЦК України вимогу про нікчемність правочину, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, а також вказаний в абзаці четвертому частини третьої статті 216 ГК України принцип неприпустимості застереження у господарському договорі щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції. Велика Палата Верховного Суду вважала, що встановлені пунктом 7.3 обмеження не поширюються на виконання постачальником гарантійних зобов`язань, передбачених пунктом 8 «Гарантії» Договору поставки (зокрема щодо виявлених дефектів у роботі товару).

26. Вважаємо, що ці висновки не дають відповіді на питання правозастосування, які постали у цій справі перед судом касаційної інстанції. В решті Велика Палата Верховного Суду не визначилася, (1) як співвідносяться положення статті 216 ГК України стосовно неприпустимості обмеження відповідальності виробника (продавця) із нормами частини другої статті 232 ГК України та частини третьої статті 624 ЦК України, які надають право сторонам договору за домовленістю між ними визначити межі відповідальності за договірними зобов`язаннями одним з шляхів: стягнення неустойки або відшкодування збитків; (2) за яких обставин погодження сторонами відповідно до частини другої статті 232 ГК України та частини третьої статті 624 ЦК України обмеження відповідальності певним видом (неустойкою або відшкодуванням збитків) не становитиме нікчемний правочин відповідно до частини третьої статті 614 ЦК Україна.

27. Велика Палата Верховного Суду не внесла ясність у застосування зазначених законодавчих положень у спірних правовідносинах та не сформувала правовий висновок, який би сприяв однаковому застосуванню судами зазначених вище норм.

28. Вважаємо, що обставини цієї справи та аналіз положень вказаних норм законодавства свідчать про те, що спірні умови Договору поставки, якими визначено, що сторони не відповідають одна перед одною за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені в договорі переваги, чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки, незалежно від правових підстав (підпункт 6.7 Договору поставки), та що будь-які претензії покупця незалежно від правових підстав обмежуються 5 % загальної договірної вартості за винятком претензій та вимог покупця до постачальника, що стосуються повернення вартості непоставленого товару та умов, викладених у пункті 8 Договору поставки (підпункт 7.3 Договору поставки), в цілому не є такими, що суперечать приписам статті 216 ГК України та узгоджуються з положеннями частини другої статті 232 ГК України та частини третьої статті 624 ЦК України.

29. Велика Палата мала виходити з того, що у цій справі сторони з дотриманням вимог закону обмежили у договірних відносинах ту відповідальність, яку закон не забороняє обмежувати.

Щодо вимоги про стягнення збитків

30. З підстав, наведених вище, Великій Палаті Верховного Суду слід було дійти висновку про те, що позовні вимоги про стягнення збитків у сумі 21 320 239,60 грн вартості додатково встановленого обладнання, 937 284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення, заявлені з підстав недосягнення поставленим обладнанням передбачених договором якісних характеристик, разом і понад встановлений Договором поставки штраф, є такими, що не ґрунтуються на умовах Договору поставки та нормах закону.

31. Тому рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення вимог про стягнення збитків у сумі 21 320 239,60 грн вартості додатково встановленого обладнання, 937 284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщенняслід було скасувати із прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в позові.

32. Втім, висновуючи про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді вартості витрат на встановлення додаткового обладнання та витрат на реконструкцію приміщення Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що досліджені судами попередніх інстанцій документи на підтвердження монтажу покупцем додаткового обладнання, не дозволили їм встановити, що відбувся монтаж саме того обладнання, яке було необхідним для приведення показників якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника до передбачених у Договорі поставки, а Покупець не надав до матеріалів справи специфікації робіт, яка є додатком № 1 до договору підряду № 44/2019-Р від 29.07.2019, укладеного з ТОВ «ТЕФФ» (т. 1, а. с. 131 - 133) із повним переліком робіт за цим договором.

33. Ці свої висновки Велика Палата Верховного Суду засновувала на обставинах, які не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та доказах, які суди не досліджували.

34. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові вказала, що Постачальник визнав, що не може повністю досягнути експлуатаційних показників, у листах від 19.07.2019 і від 16.06.2020 № 2020/06-133, у протоколі опитування адвокатом Кацером Ю. І. директора з розробки та розвитку для харчових продуктів «Бюлер АГ» Рейнхарда Ауріха (§ 60 постанови Великої Палати Верховного Суду у цій справі).

Велика Палата також вдалася до оцінки листа Покупця від 30.04.2019 № 101 до ТОВ «Еліка Елеватор», в якому, як вказав суд касаційної інстанції, а також в контракті, укладеному з цим товариством від 13.05.2019 № UA004, параметри якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника були відмінними від тих, які сторони спору узгодили у додатку № 1 до договору поставки, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції (§ 62 постанови Великої Палати).

Велика Палата вказала, що суди попередніх інстанцій дослідили протокол зустрічі представників сторін від 25.03.2019, в якому вказано, що вартість затрат покупця мала складати 50 % від вартості переліченого постачальником у вказаних документах обладнання, тобто 130 000,00 євро (§ 63 постанови Великої Палати). Однак за змістом постанови суду апеляційної інстанції суд першої інстанції помилково вказав про пропозицію Відповідача сплатити додаткові 130 000,00 євро, а вказаний протокол не містив підписів представників Позивача, містив номенклатуру обладнання, яке пропонувалося поставити, без зазначення його ціни.

35. Разом з цим частинами першою та другою статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

36. Відсутність оцінки доказів, які були надані судам учасниками справи, та підтверджують істотні для справи обставини є підставою для направлення судом касаційної інстанції справи на новий розгляд до суду першої / апеляційної інстанцій відповідно до статті 310 ГПК України.

37. Пославшись на вказані докази та обставини, які не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вийшла за межі власних повноважень, встановлених процесуальним законом.

38. Стосовно вимоги про відшкодування збитків на придбання додаткового обладнання Велика Палата дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень у справі в частині вирішення цих позовних вимог із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих мотивів, що апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду, не визначив реального розміру збитків, який міг бути усунутий за пропозицією Постачальника у меншому розмірі, аніж визначений у комерційній пропозиції ТОВ «Еліка Елеватор» від 30.04.2019 № 0878, пославшись зокрема на протокол зустрічі від 25.03.2019, відзиви на позовну заяву та касаційну скаргу у справі (§ 72 постанови ВП ВС).

39. При цьому Велика Палата Верховного Суду не зазначила підстав відповідно до статті 310 ГПК України, за яких дійшла висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд, в той час як зазначена норма містить вичерпний перелік підстав, за яких суд касаційної інстанції має право передати справу на новий розгляд, у тому числі до апеляційного господарського суду.

Стосовно вимоги про стягнення штрафу

40. Погоджуючись з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про підставність вимог про стягнення з Постачальника суми штрафу, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що Відповідач порушив зобов`язання, передбачене додатком № 1 до Договору поставки щодо дотримання якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника. При цьому у постанові суд вказав, що Покупець надіслав вимогу від 01.07.2019, а Постачальник погодився оплатити «залишок» штрафу у відповіді від 19.07.2019, однак такі обставини судами не встановлювалися (§ 78 постанови Великої Палати Верховного Суду).

41. З наявністю підстав для висунення вимоги про стягнення штрафу погоджуємося, однак висловлюємо незгоду із висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування позовної давності в частині цієї вимоги з огляду на таке.

Стосовно позовної давності

42. Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відлік позовної давності, зокрема щодо вимоги про стягнення штрафу, слід розпочинати з дня, наступного після складення висновку експерта Дніпропетровської торгово-промислової палати № ГО-1291 від 30.09.2019, передбаченого пунктом 6.14 Договору поставки. Велика Палата при цьому вказала, що за змістом цієї умови вона застосовна для вирішення питання щодо причин виникнення відхилень від параметрів, обумовлених додатком № 1 до Договору поставки.

Велика Палата при цьому відхилила доводи Постачальника про можливе виявлення Покупцем недоліків отриманого товару раніше, ніж 30.09.2019, з тих підстав, що це суперечить передбаченому пунктом 6.14 Договору поставки порядку виявлення недоліків.

43. З такими висновками не погоджуємося та вважаємо, що вони суперечать усталеній практиці застосування положень про позовну давність з огляду на таке.

44. Верховний Суд у своїх висновках неодноразово звертав увагу на те, що формулювання положень частини першої статті 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

45. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини (підпункт 7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

46. У пункті 39 постанови від 22.09.2020 у справі № 925/756/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

47. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (пункти 47, 48)).

48. Разом з цим варто також враховувати mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, у якій вона звертала увагу на те, що порушення права та підтвердження порушення, зокрема, судовим рішенням не є тотожними поняттями. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене (підпункт 7.20).

49. За конструкцією частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з урахуванням того, чи могла особа довідатися про порушення свого права (особу, яка його порушила) до дати, в яку ці обставини стали відомі безпосередньо цій особі. Ці обставини є істотними та входять у межі доказування, тому судам належало дослідити наведені сторонами доводи та надані на їх підтвердження відповідні докази.

50. Отже, йдеться не про належне чи неналежне підтвердження моменту, з якого розпочинається відлік позовної давності, а саме про можливість особи знати або дізнатися про порушення свого права.

51. Вважаємо, що Великій Палаті Верховного Суду при застосуванні положень законодавства про позовну давність слід було звернути увагу на те, що у своїх заявах до судів попередніх інстанцій ТОВ «Бюлер Сервіс» на обґрунтування доводів щодо спливу позовної давності вказувало, зокрема, що моментом виявлення недоліків обладнання є дата звіту про виконану роботу від 12.12.2018; строк позовної давності щодо стягнення штрафу має обчислюватися з 30.04.2019, тобто з моменту закінчення тримісячного строку від протоколу зустрічі від 30.01.2019, враховуючи також, що листом № 94 від 24.04.2019 Позивач звернувся до ТОВ «Еліка Елеватор» щодо поставки додаткового обладнання; також листом № 155-А від 01.07.2019 Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про сплату штрафу відповідно до положень підпункту 6.12 Договору поставки, відтак строк позовної давності мав обчислюватися із дня закінчення семиденного строку після направлення вимоги, тобто з 09.07.2019, отже, з урахуванням частини восьмої статті 269 ГК України сплив 10.01.2020.

52. Зазначені документи були залишені поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, однак можуть мати значення для встановлення у справі обставин, у тому числі щодо початку відліку позовної давності.

53. На вказані помилки судів посилалось ТОВ «Бюлер Сервіс» у своїй касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, обумовлених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.

54. Ці доводи відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

55. За наведеного, вважаємо, що Великій Палаті Верховного Суду слід було скасувати повністю постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду скасувати в частині вирішення вимог про стягнення збитків та штрафу із прийняттям у частині стягнення збитків нового рішення про відмову в позові, а в частині стягнення штрафу - справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції; рішення місцевого господарського суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними пунктів 6.7, 7.3 Договору поставки залишити в силі з мотивів, викладених вище.

56. У цій справі Велика Палата Верховного Суду також не визначилася та не сформувала висновок щодо питання застосування норм про позовну давність з урахуванням Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ) та постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», а саме у період з 12.03.2020 до 02.04.2020. З підстав наявності суперечливої практики застосування вказаних норм та з посиланням на необхідність відступу від практики суду касаційної інстанції ця справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

57. З цього питання вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що аналіз того, як у Законі № 540-ІХ сформульовано зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України стосовно продовження строків, а саме «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України», вказує на те, що ця норма не пов`язує момент, з якого вважатимуться продовженими строки, зокрема позовна давність, із моментом набрання чинності цим Законом, а лише з обставиною дії встановленого Кабінетом Міністрів України карантину.

58. Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, є продовженими відповідно до Закону № 540-ІХ у разі, якщо їх закінчення припадає на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

59. Таке розуміння положень Закону № 540-ІХ запропоновано також і в переважній більшості наукових висновків, отриманих у цій справі.

60. Вважаємо, що у цій справі Велика Палата Верховного Суду мала сформулювати такий висновок, відступивши від висновку щодо застосування вказаних норм, викладеному у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 373/651/20.

Судді:К. М. Пільков О. О. Банасько Ю. Л. Власов І. В. Ткач В. Ю. Уркевич

Джерело: ЄДРСР 115127045