Постанова ВП ВС про можливість суду який "знає закон" в залежності від справи змінювати предмет позову та право прокурора за день до подачі позову попередити орган в інтересах якого він звертається про витребування майна

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

08 листопада 2023 року

м. Київ

Справа № 607/15052/16-ц

Провадження № 14-58цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О. С.,

суддів: Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом заступника керівника Тернопільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 про витребування нежитлового приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року у складі судді Дзюбич В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Бершадська Г. В., Міщій О. Я.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та обставини справи

1.1. У грудні 2016 року заступник керівника Тернопільської місцевої прокуратури звернувся із позовом до суду в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради, посилаючись на те, що 21 листопада 2012 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради (далі - виконком Тернопільської міської ради, виконком) прийнято рішення «Про надання в оренду нежитлових приміщень Комунального підприємства «Палац Кіно» Тернопільської міської ради», яким в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) передано у тому числі нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 (далі - нежитлове приміщення), загальною площею 195,2 кв. м.

1.2. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 9104/183597/12 було зупинено дію зазначеного вище рішення виконкому.

1.3. Рішенням Тернопільської міської ради від 22 березня 2013 року «Про приватизацію об`єктів комунальної власності» затверджено перелік об`єктів комунальної власності міста, які підлягають приватизації шляхом викупу орендарем, в тому числі приміщення, яке відповідно до рішення виконкому від 21 листопада 2012 року орендоване ФОП ОСОБА_3 .

1.4. На підставі цього рішення між управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради та ФОП ОСОБА_3 29 квітня 2013 року був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 195,2 кв. м.

1.5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року визнано протиправним та скасовано рішення виконкому Тернопільської міської ради від 21 листопада 2012 року в частині надання ФОП ОСОБА_3 в оренду нежитлового приміщення КП «Палац Кіно»; визнано протиправним та скасовано рішення Тернопільської міської ради №6/30/14 від 22 березня 2013 року «Про приватизацію об`єктів комунальної власності» в частині включення в перелік об`єктів комунальної власності, які підлягають приватизації шляхом викупу орендарем ОСОБА_3 нежитлового приміщення.

1.6. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09 червня 2015 року у справі №921/384/15-г/З, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 13 квітня 2016 року, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, зобов`язано ФОП ОСОБА_3 повернути вказане нежитлове приміщення територіальній громаді м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради.

1.7. Незважаючи на це, 15 грудня 2015 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірне нежитлове приміщення ФОП ОСОБА_4 , який, в свою чергу, 31 серпня 2016 року продав це приміщення ОСОБА_1 .

1.8. Після проведеної реконструкції спірне приміщення має площу 192,0 кв. м.

1.9. Посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_3 не мав права відчужувати спірне приміщення, оскільки на той момент вже не був його власником, тобто це приміщення вибуло із власності територіальної громади поза її волею, а відтак, і подальше відчуження спірного майна на користь відповідача є незаконним, прокурор просив витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 192,0 кв. м.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, позов прокурора задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 192,0 кв. м. Стягнено із ОСОБА_1 на користь прокуратури Тернопільської області 9 786,09 грн сплаченого судового збору.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що рішення Тернопільської міської ради та договір купівлі-продажу, на підставі якого ФОП ОСОБА_3 набув право власності на спірне нежитлове приміщення, були скасовані в судовому порядку, тому він не мав права відчужувати це майно. Відповідно, це майно вибуло із володіння територіальної громади поза її волею, що є підставою для його витребування на підставі статті 388 ЦК України.

2.3. При цьому суди вказали, що нежитлове приміщення було реконструйоване, у результаті чого змінило загальну площу та технічні характеристики. Так, нежитлове приміщення до його реконструкції займало 195,2 кв. м. і використовувалось в якості нежитлового приміщення, а після реконструкції - 192,0 кв. м. і використовується в якості тренажерного залу з офісними приміщеннями.

2.4. Суди дійшли висновку, що зміни, які відбулись із спірним нежитловим приміщенням у ході його реконструкції, з огляду на характер та вид виконаних новими власниками приміщення будівельних робіт, не призвели до зміни несучих стін та конструктивних елементів приміщення, його функціонального та господарського призначення. Проведені покращення не є настільки суттєвими та значущими, щоб стверджувати про те, що спірне нежитлове приміщення в результаті проведеної реконструкції докорінно видозмінилося та не може використовуватись за своїм попереднім призначенням. Тому вилучення та повернення нежитлового приміщення його законному володільцю - територіальній громаді міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради є можливим, а відповідач у разі наявності до того відповідних підстав вправі претендувати на відшкодування здійснених нею витрат на покращення спірного майна.

3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

3.1. У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просила їхні рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову прокурора.

3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 та попередні набувачі не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що нежитлове приміщення нібито вибуло з власності Тернопільської міської ради з порушенням вимог закону, а Тернопільська міська рада своїм рішенням не мала права передати це майно. Тому витребування на користь держави із володіння ОСОБА_1 спірного нежитлового приміщення буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

3.3. Заявниця вважає, що добросовісно набула спірне нежитлове приміщення, тому відсутні правові підстави для його витребування за правилами статей 387, 388 ЦК України.

4. Позиція інших учасників справи

4.1. У червні 2021 року Тернопільська окружна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4.2. Зазначає, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності територіальної громади міста Тернополя поза її волею. З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

5. Рух справи в суді касаційної інстанції

5.1. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

5.2. Ухвалою Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2021 року зупинено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

5.3. Ухвалою Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

5.4. Ухвалою Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 та пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України.

5.5. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду вказала на необхідність відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 2 листопада 2016 року у справі

№ 6-2161цс16 (№ 522/10652/15-ц), від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) шляхом їх конкретизації та визначення, що витребувати майно за правилами пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України можливо лише в разі, якщо саме відсутність волі власника на відчуження спірного майна було підставою прийняття відповідного судового рішення про визнання недійсним договору та/або скасування рішення органу влади чи місцевого самоврядування або ж за встановлення судом обставин, які б свідчили про відсутність волі власника.

6. Обставини справи

6.1. Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 21 листопада 2012 року №1885 «Про надання в оренду нежитлових приміщень комунального підприємства «Палац Кіно» Тернопільської міської ради» ФОП ОСОБА_3 надано в оренду нежитлові приміщення загальною площею 195.2 кв. м.

6.2. На підставі зазначеного рішення між КП «Палац Кіно» Тернопільської міської ради як уповноваженим органом з укладення договорів оренди (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_3 (орендарем) 21 листопада 2012 року був укладений договір оренди окремого індивідуально визначеного майна (нежитлові приміщення) комунальної власності площею 195,2 кв.м, що знаходиться на балансі КП «Палац Кіно» Тернопільської міської ради.

6.3. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року у справі №9104/183597/12 забезпечено позов шляхом зупинення дії рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 21 листопада 2012 року «Про надання в оренду нежитлових приміщень комунального підприємства «Палац Кіно» Тернопільської міської ради» та заборонено КП «Палац Кіно» Тернопільської міської ради вчиняти дії щодо укладення договору оренди майна нежитлового приміщення комунальної власності загальною площею 195,2 кв. м.

6.4. 22 березня 2013 року Тернопільською міською радою ухвалено рішення №6/30/14 «Про приватизацію об`єктів комунальної власності», яким затверджено перелік об`єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем. Зокрема до зазначеного переліку включено орендоване ФОП ОСОБА_3 приміщення загальною площею 195,2 кв. м.

6.5. 29 квітня 2013 року між Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради (продавець) та ФОП ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу приміщення, яке є комунальною власністю (об`єкт приватизації), загальною площею 195,2 кв. м, що становить 18/100 частини будівлі, а саме: приміщення 1-го поверху: коридор площею 2,2 кв. м, приміщення площею 14,6 кв. м, приміщення площею 3,7 кв. м, приміщення площею 22,9 кв. м, приміщення площею 36,9 кв. м, приміщення площею 4,0 кв. м, коридор площею 2,4 кв. м, приміщення площею 70 кв. м, санвузол площею 3,4 кв. м, приміщення площею 6,7 кв. м, коридор площею 2,7 кв. м, приміщення площею 10,7 кв. м, приміщення площею 14,2 кв. м. Того ж дня за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на вказане нежитлове приміщення.

6.6. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі №876/8133/13 визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 21 листопада 2012 року №1885 в частині надання ФОП ОСОБА_3 в оренду зазначеного вище нежитлового приміщення; визнано протиправним та скасовано рішення Тернопільської міської ради № 6/30/14 від 22 березня 2013 року «Про приватизацію об`єктів комунальної власності» в частині включення в перелік об`єктів комунальної власності, які підлягають приватизації шляхом викупу орендарем ФОП ОСОБА_3 , нежитлового приміщення площею 195,2 кв. м (п. 4 додатку до рішення).

6.7. 31 березня 2015 року КП «Місто» на замовлення ОСОБА_3 виготовлено робочий проект з реконструкції нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під тренажерний зал та офісні приміщення.

6.8. 06 квітня 2015 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області зареєстровано під № ТП 082150960198 подану ОСОБА_3 . Декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції власних нежитлових приміщень під тренажерний зал та офісні приміщення.

6.9. У період з 06 по 28 квітня 2015 року ФОП ОСОБА_3 провів реконструкцію вказаного нежитлового приміщення, зробивши в ньому тренажерний зал та офісні приміщення.

6.10. 08 квітня 2015 року ПП «ВолКаС» виготовлено технічний паспорт на громадський будинок - тренажерний зал з офісними приміщеннями загальною площею 192,0 кв. м та складається з наступних приміщень: тамбур площею 2,2 кв. м; хол площею 6,4 кв. м; коридор площею 7,6 кв. м; техприміщення площею 4,0 кв. м; серверна площею 3,6 кв. м; офіс площею 10,9 кв. м; офіс площею 9,0 кв. м; відпочинкова кімната площею 29,7 кв. м; побутова площею 4,0 кв. м; коридор площею 5,0 кв. м; роздягальня площею 9,7 кв. м; душова площею 9,9 кв. м; техприміщення площею 4,1 кв. м; тренажерний зал площею 70,7 кв. м; санвузол площею 2,4 кв. м; санвузол площею 3,4 кв. м; коридор площею 3,0 кв. м; кабінет площею 6,4 кв. м.

6.11. 06 травня 2015 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області за № ТП1421512604 зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, якою визнано закінчений будівництвом об`єкт «Реконструкція власних нежитлових приміщень під тренажерний зал та офісні приміщення за адресою АДРЕСА_1 » загальною площею 192,0 кв. м, з яких площа спортивного залу - 70,7 кв. м, площа офісних приміщень - 19,9 кв. м, площа допоміжних приміщень - 101,4 кв. м готовим до експлуатації. Кошторисна вартість будівництва становила 652,9 тис. грн.

6.12. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 09 червня 2015 року у справі №921/384/15-г/3, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 13 квітня 2016 року, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 195,2 м. кв вартістю 970 284 грн., укладений 29 квітня 2013 року між Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради та ФОП ОСОБА_3 , та застосовано відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання ФОП ОСОБА_3 повернути це нежитлове приміщення територіальній громаді міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради та шляхом зобов`язання Тернопільської міської ради повернути кошти сплачені ФОП ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу з урахуванням ПДВ у сумі 970 284 гривень.

6.13. Судами у справі №921/384/15-г/3 встановлено, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення укладений з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», якою передбачено викуп об`єктів приватизації шляхом аукціону або конкурсу.

6.14. 08 липня 2016 року Господарським судом Тернопільської області на виконання рішення суду від 09 червня 2015 року в частині зобов`язання ФОП ОСОБА_3 повернути нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 195,2 кв. м вартістю 970 284 грн. територіальній громаді міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради, 08 липня 2016 року був виданий судовий наказ №921/384/15-г/3, який звернуто до примусового виконання.

6.15. Постановою головного державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 31 жовтня 2016 року зазначений судовий наказ повернуто стягувачу у зв`язку із відсутністю у боржника зареєстрованого нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 .

6.16. Як встановлено судами у справі, що розглядається, 15 грудня 2015 року ФОП ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив ФОП ОСОБА_4 нежитлове приміщення загальною площею 195,2 м. кв, що становить 18/100 часток будівлі.

6.17. 25 грудня 2015 року між ФОП ОСОБА_4 та ТзОВ «Роял Контракт» був укладений договір оренди зазначеного нежитлового приміщення на строк до 25 листопада 2018 року.

6.18. 31 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_4 продав вказане нежитлове приміщення площею 192,0 кв. м ОСОБА_1 за ціною 652 406 грн.

6.19. При цьому 05 вересня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 18/100 часток нежитлового приміщення.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій - змінити у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови.

8. Щодо повноважень прокурора

8.1. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8.2. Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

8.3. Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

8.4. Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

8.5. На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

8.6. Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

8.7. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

8.8. Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

8.9. Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

8.10. З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2). якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

8.11. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

8.12. При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

8.13. У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

8.14. У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

8.15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

8.16. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

8.17. Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

8.18. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18).

8.19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21) зауважила, що у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого - коло відповідачів.

8.20. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та інших призначень. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (стаття 41 Конституції України).

8.21. У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси територіальної громади порушено внаслідок вибуття майна із володіння громади не з її волі шляхом відчуження цього майна особою, що не мала на нього права власності.

8.22. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірного нежитлового приміщення до комунальної власності, зокрема підвищеного суспільного інтересу до збереження майна територіальних громад, прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів.

8.23. До схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21).

8.24. Виконуючи вимогу частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор 27 грудня 2016 року звернувся до Тернопільського міського голови, який за Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» головує на засіданнях відповідної ради та формує порядок денний її сесій, з листом. У цьому листі звернув увагу на те, що Тернопільська міська рада самостійно не ініціювала питання про витребування нежитлового приміщення від ОСОБА_1 , що зумовлює необхідність вжиття Тернопільською місцевою прокуратурою заходів із представництва інтересів держави в особі Тернопільської міської ради шляхом звернення з позовом про таке витребування. А вже 28 грудня 2016 року прокурор через відділення зв`язку подав відповідний позов.

8.25. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на її попередні висновки про те, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо(див. постанову від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-40)).

8.26. Отже, бездіяльністю компетентного органу щодо захисту прав та інтересів держави чи територіальної громади є невжиття ним заходів для такого захисту протягом розумного строку після того, як йому стало або повинно було стати відомо про можливе порушення зазначених прав або інтересів, а не про лист прокурора. Питання про те, який строк вважати розумним, суд має вирішувати у кожному випадку з огляду на конкретну конфліктну ситуацію.

8.27. У справі № 607/15052/16-ц між листом прокурора і поданням ним позову до суду минув один день. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що у спорі стосовно нежитлового приміщення, набувачем якого є ОСОБА_1 , такий строк не можна вважати нерозумним.

8.28. Велика Палата Верховного Суду враховує, що конфлікт щодо нежитлового приміщення розпочався у 2013 році. З того часу Тернопільська міська рада не виявляла бажання захищати інтереси територіальної громади стосовно цього приміщення. Крім того, у справі №921/384/15-г/3 Тернопільська міська рада заперечувала проти визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, який вона уклала з ФОП ОСОБА_3 .

8.29. У справі № 607/15052/16-ц прокурор подав позов, зокрема, про витребування нежитлового приміщення від третього набувача цього майна - ОСОБА_1 . Цього позову могло не бути, якщо б ФОП ОСОБА_3 належно виконав рішення суду у господарській справі №921/384/15-г/3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та про повернення останнього територіальній громаді м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради. Ніщо не вказує на те, що ця рада вживала будь-які заходи для забезпечення виконання зазначеного рішення суду. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа № 607/15052/16-ц є продовженням вирішення спору щодо того самого нежитлового приміщення, яке, незважаючи на чинне судове рішення, було перепроданим, а не повернутим власникові.

8.30. Саме з урахуванням сукупності зазначених обставин слід констатувати, що прокурор у справі № 607/15052/16-ц належно виконав передбачений частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII обов`язок щодо повідомлення компетентного органу про намір звернутися до суду.

8.31. Провадження у цивільній справі № 607/15052/16-ц було розпочато 30 грудня 2016 року. Про відкриття провадженні і призначення справи до розгляду Тернопільська міська рада була повідомлена. Розгляд справи по суті в суді розпочався 4 серпня 2017 року. При цьому 20 червня 2017 року подала до суду свої заперечення проти позовних вимог і просила суд відмовити у їх задоволенні.

8.32. Висловлена у відзиві на позовну заяву позиція органу місцевого самоврядування проти захисту прав та інтересів територіальної громади на нежитлове приміщення, додатково переконує Велику Палату Верховного Суду у тому, що прокурор у даній ситуації мав законні підстави для звернення до суду як позивач. Також ним були дотримані вимоги статтею 23 Закону № 1697-VII щодо попереднього, до звернення до суду, повідомлення про це відповідного суб`єкта. Як зазначено вище, після отримання повідомлення прокурора у грудні 2016 року Тернопільська міська рада не тільки самостійно не звернулася до суду з позовом, а навпаки через шість місяців після того і за півтора місяці до початку розгляду по суті заявила про безпідставність вимог прокурора.

8.33. Вказані обставини підтверджують підстави для представництва інтересів територіальної громади Тернополя прокурором у цій справі, а також дотримання прокурором порядку, визначеного у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

9. Щодо належного способу захисту порушеного права

9.1. Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

9.2. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

9.3. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

9.4. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

9.5. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

9.6. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

9.7. Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном недобросовісним набувачем передбачено статтею 387 ЦК України

9.8. За вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

9.9. Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

9.10. Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

9.11. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

9.12. Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

9.13. З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжкового володіння».

9.14. Як уже зазначалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

9.15. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)).

9.16. Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України.

10. Щодо відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України

10.1. Колегія суддів Касаційного цивільного суду просила відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) та низки постанов Верховного Суду України, в яких викладено висновок про відсутність волі власника (органу місцевого самоврядування) на відчуження майна у разі, якщо його рішення були скасовані в судовому порядку, а відтак, про наявність у такому випадку підстави для витребування майна за правилами пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

10.2. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважала, що факт визнання недійсним договору та/або скасування рішення органу влади чи місцевого самоврядування, на підставі яких майно вибуло з володіння власника, може бути підставою для витребування майна від добросовісного набувача лише в разі, якщо саме відсутність волі власника на відчуження спірного майна було підставою прийняття відповідного судового рішення або за встановлення судом обставин, які б свідчили про відсутність волі власника.

10.3. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства у подібних правовідносинах, навпаки, призводить до стану юридичної невизначеності, суперечливого застосування закону.

10.4. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

10.5. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 8 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (пункт 32) та у справі № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49)).

10.6. Велика Палата Верховного Суду не вважає твердження колегії суддів Касаційного цивільного суду такими, що дають підставу відступити від усталеної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України за обставин справи № 607/15052/16-ц. Наведена Касаційним цивільним судом практика не суперечить висновкам, викладеним у цій постанові.

10.7. У даній справі вирішення питання про те, якими механізмами забезпечується такий захист права власності, пов`язано із встановленням власника комунального майна. Таким відповідно до статті 327 ЦК України є територіальна громада міста Тернополя, а не Тернопільська міська рада, яка від імені власника здійснює управління майном, що є у комунальній власності.

10.8. У випадку неналежного управління комунальним майном, розпорядження ним не за призначенням, відчуження його всупереч закону чи інтересам громади, право громади може бути захищене судом, у тому числі шляхом витребування такого майна власником (територіальною громадою) із застосуванням приписів статей 387 та 388 ЦК України. Однак у цій справі інтереси територіальної громади міста Тернополя відстоює прокурор, а не Тернопільська міська рада.

11. Щодо суті спору

11.1. 07 лютого 2013 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду у справі № 9104/183597/12 було зупинено дію рішення виконкому від 21 листопада 2012 року «Про надання в оренду нежитлових приміщень Комунального підприємства «Палац Кіно» Тернопільської міської ради», яким в ФОП ОСОБА_3 ) передано у тому числі нежитлове приміщення загальною площею 195,2 кв. м.

11.2. 22 березня 2013 року, тобто під час дії зазначеної ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду, Тернопільською міською радою ухвалено рішення, яким затверджено перелік об`єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем.

11.3. На підставі цього рішення 29 квітня 2013 року між Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради (продавець) та ФОП ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке є комунальною власністю (об`єкт приватизації), загальною площею 195,2 кв. м, що становить 18/100 частини будівлі.

11.4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі №876/8133/13 визнано протиправним та скасовано, зокрема, зазначене вище рішення Тернопільської міської ради від 22 березня 2013 року, а рішенням господарського суду Тернопільської області від 09 червня 2015 рокуу справі №921/384/15-г/3, яке також набрало законної сили, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 29 квітня 2013 року спірного нежитлового приміщення та застосовано відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання ФОП ОСОБА_3 повернути це нежитлове приміщення територіальній громаді міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради.

11.5. 15 грудня 2015 року, тобто через півроку після визнання договору купівлі-продажу недійсним, ФОП ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив ФОП ОСОБА_4 нежитлове приміщення.

11.6. З наведеного вбачається, що після визнання недійсним договору, відповідно до якого спірне нежитлове приміщення перебувало у власності ФОП ОСОБА_3 , останній, маючи намір перешкодити реалізації правосуддя та поверненню на підставі чинного рішення суду майна законному власнику, відчужив це майно ФОП ОСОБА_4 . Тобто ФОП ОСОБА_3 діяв недобросовісно, не маючи права власності на нежитлове приміщення та будучи зобов`язаним повернути останнє за судовим рішенням територіальній громаді Тернополя. Так само немає підстав вважати добросовісною поведінку ФОП ОСОБА_4 , який придбав нежитлове приміщення, маючи можливість переконатися, що продавець повинен був цей об`єкт повернути власникові, і відчужив на користь ОСОБА_1 .

11.7. За правилами статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

11.8. Що стосується добросовісності набуття майна ОСОБА_1 . Підтвердження такої добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості.

11.9. Слід також звернути увагу, що приміщення КП «Палац Кіно» мають як культурну, так і певну історичну цінність для тернопільської громади, оскільки будинок зведено у 1891 році.

11.10. Первісно це була кам`яниця польського гімнастичного товариства «Сокул», в якій влаштували спортивний зал, а поруч - сцену. У 1893 році на ній виступали з концертом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . У роки Першої світової війни під час російської окупації тут влаштували православну церкву. А 23 жовтня 1939 року в згаданому будинку розпочав свою діяльність новоутворений Тернопільський драматичний театр ім. І. Франка.

11.11. Інформація про тернопільський «Палац кіно» міститься у відкритому доступі і численних публікаціях, які стосуються не тільки історії, але й судових спорів з приводу належності нежитлового приміщення до комунальної власності. Наприклад, за 28 лютого 2013 року - «В Тернополі реанімують кінотеатр, який "прогорів"», за 21 вересня 2015 року - «Прокуратура відсудила «Палац кіно», який Надал продав без конкурсу», за 28 червня 2016 року - «Приміщення «Палацу кіно» на аукціоні піде з молотка», за 29 червня 2016 року - «"Палац Кіно" нікому не віддали в оренду», за 03 жовтня 2016 року - «"Палац Кіно", що у Тернополі, доведеться повернути в комунальну власність?». Відповідна інформація про більш як двадцять судових рішень у справах щодо спірної нерухомості розміщена також у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

11.12. Як видно із наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , щодо спірного майна міститься інформація про арешт спірного майна у листопаді 2014 року та у грудні 2015 року.

11.13. Наведена інформація мала б спонукати ОСОБА_1 до виваженого рішення щодо придбання нежитлового приміщення та проявити розумну обачність. За наявності численної відкритої інформації про судові конфлікти навколо цього приміщення та судові спори щодо нього, вирішені на користь територіальної громади Тернополя (зокрема набрання 31 серпня 2015 року законної сили судовим рішенням від 09 червня 2015 року у господарській справі про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та зобов`язання ФОП ОСОБА_3 повернути це приміщення територіальній громаді м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради), придбання 31 серпня 2016 року ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_4 , який тільки 15 грудня 2015 року купив те приміщення у ОСОБА_3 , за обставин цієї справи не видається проявом добросовісної поведінки. Зазначені договори купівлі-продажу фактично унеможливили виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 09 червня 2015 року у справі №921/384/15-г/З, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 13 квітня 2016 року у частині зобов`язання ФОП ОСОБА_3 повернути нежитлове приміщення територіальній громаді м. Тернополя.

11.14. Враховуючи все наведене, витребування нежитлового приміщення у кінцевого набувача, добросовісність набуття спірної нерухомості яким за обставин цієї справи спростована, відповідатиме принципам справедливості та розумності.

11.15. Таким чином, висновки судів про необхідність витребування спірного нежитлового приміщення на користь територіальної громади міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради є правильними, проте з інших мотивів, ніж ті, що навели суди в оскаржених рішеннях.

11.16. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)). З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не зв`язана посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи.

11.17. У даному випадку мала місце помилкова з огляду на обставини справи юридична кваліфікація позивачем і судами першої й апеляційної інстанцій позовної вимоги про витребування спірного приміщення на підставі статті 388 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним набувачем цього майна. Вказане передбачає захист права власності територіальної громади шляхом витребування нежитлового приміщення із застосуванням припису статті 387 ЦК України.

11.18. Щодо зміни площі нежитлового приміщення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суди надали повну та належну оцінку наявним у справі доказам і висновку експерта №7246/7247/7250/7251/18-21 від 29 серпня 2019 року та дійшли обґрунтованого висновку, що реконструкція спірного приміщення не призвела до зміни несучих стін та конструктивних елементів приміщення. Тому нежитлове приміщення є існуючим індивідуально визначеним об`єктом нерухомості зі зміненими внутрішніми параметрами, тобто не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, і підлягає витребуванню на користь його законного власника - територіальної громади м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради з володіння ОСОБА_1 .

12. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

12.1. Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

12.2. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

12.3. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків щодо суті спору, проте неправильно застосували норми матеріального права.

12.4. З огляду на це касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, а оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині.

12.5. У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 403, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

2. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: О. О. Банасько Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

І. В. Желєзний Є. А. Усенко

Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова

Г. Р. Крет

Джерело: ЄДРСР 114904864

[ANTIRAID]

Поплічник Князєва, а більш ймовірно хтось інший під його прізвищем, підготував черговий "шедевр". Випадкові люди перетворюють суд на якесь шоу з назвою - вгадай предмет позову. Вгадування відбувається виключно після розгляду по суті, а розумний строк в один день може бути таким визнано з огляду на обставини справи.

Суд зазначив:

11.16. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)). З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не зв`язана посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи.

11.17. У даному випадку мала місце помилкова з огляду на обставини справи юридична кваліфікація позивачем і судами першої й апеляційної інстанцій позовної вимоги про витребування спірного приміщення на підставі статті 388 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним набувачем цього майна. Вказане передбачає захист права власності територіальної громади шляхом витребування нежитлового приміщення із застосуванням припису статті 387 ЦК України.

11.18. Щодо зміни площі нежитлового приміщення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суди надали повну та належну оцінку наявним у справі доказам і висновку експерта №7246/7247/7250/7251/18-21 від 29 серпня 2019 року та дійшли обґрунтованого висновку, що реконструкція спірного приміщення не призвела до зміни несучих стін та конструктивних елементів приміщення. Тому нежитлове приміщення є існуючим індивідуально визначеним об`єктом нерухомості зі зміненими внутрішніми параметрами, тобто не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, і підлягає витребуванню на користь його законного власника - територіальної громади м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради з володіння ОСОБА_1 .

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Власова Ю. Л.,Єленіної Ж. М., Мартєва С. Ю., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22)

за позовом заступника керівника Тернопільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 про витребування нежитлового приміщення

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року у складі судді Дзюбич В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі колегії суддів Шевчук Г. М., Бершадська Г. В., Міщій О. Я.

У грудні 2016 року заступник керівника Тернопільської місцевої прокуратури звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради, у якому зазначив, що 21 листопада 2012 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради (далі - виконком Тернопільської міської ради, виконком) прийнято рішення «Про надання в оренду нежитлових приміщень Комунального підприємства «Палац Кіно» Тернопільської міської ради», яким в оренду фізичній особі - підприємцю (далі - ФОП) ОСОБА_3 передано, зокрема, нежитлове приміщення загальною площею 195,2 кв. м на АДРЕСА_1 .

07 лютого 2013року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду у справі № 9104/183597/12 зупинено дію зазначеного вище рішення виконкому.

22 березня 2013 року рішенням Тернопільської міської ради «Про приватизацію об`єктів комунальної власності» затверджено перелік об`єктів комунальної власності міста, які підлягають приватизації шляхом викупу орендарем, у тому числі приміщення, яке відповідно до рішення виконкому від 21 листопада 2012 року орендоване ФОП ОСОБА_3

29 квітня 2013 року на підставі цього рішення між управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради та ФОП ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 195,2 кв. м на АДРЕСА_1 .

16 вересня 2014 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду визнано протиправним та скасовано рішення виконкому Тернопільської міської ради від 21 листопада 2012 року в частині надання ФОП ОСОБА_3 в оренду нежитлового приміщення Комунального підприємства «Палац Кіно» (далі - КП «Палац Кіно»); визнано протиправним та скасовано рішення Тернопільської міської ради від 22 березня 2013 року № 6/30/14 «Про приватизацію об`єктів комунальної власності» в частині включення в перелік об`єктів комунальної власності, які підлягають приватизації шляхом викупу орендарем ОСОБА_3 нежитлового приміщення.

09 червня 2015 року рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/384/15-г/З, залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2015 року та Вищого господарського суду України від 13 квітня 2016 року, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, зобов`язано ФОП ОСОБА_3 повернути вказане нежитлове приміщення територіальній громаді міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради.

15 грудня 2015 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірне нежитлове приміщення ФОП ОСОБА_4 , який, у свою чергу, 31 серпня 2016 року продав це приміщення ОСОБА_1 .

Після проведеної реконструкції спірне приміщення має площу 192,0 кв. м.

Посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_3 не мав права відчужувати спірне приміщення, оскільки на той момент вже не був його власником, тобто це приміщення вибуло із власності територіальної громади поза її волею, а відтак і подальше відчуження спірного майна на користь відповідача є незаконним, прокурор просив витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 192,0 кв. м на АДРЕСА_1 .

10 червня 2020 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду позов прокурора задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 192,0 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

11 лютого 2021 року постановою Тернопільського апеляційного суду рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 червня 2020 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що рішення Тернопільської міської ради та договір купівлі-продажу, на підставі якого ФОП ОСОБА_3 набув право власності на спірне нежитлове приміщення, були скасовані в судовому порядку, тому він не мав права відчужувати це майно. Відповідно це майно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею, що є підставою для його витребування на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

При цьому суди вказали, що нежитлове приміщення було реконструйоване, у результаті чого змінило загальну площу та технічні характеристики. Так, нежитлове приміщення до його реконструкції займало 195,2 кв. м і використовувалось як нежитлове приміщення, а після реконструкції - 192,0 кв. м і використовується як тренажерний зал з офісними приміщеннями.

Суди виснували, що зміни, які відбулись із спірним нежитловим приміщенням у ході його реконструкції, з огляду на характер та вид виконаних новими власниками приміщення будівельних робіт, не призвели до зміни несучих стін та конструктивних елементів приміщення, його функціонального та господарського призначення. Проведені покращення не є настільки суттєвими та значущими, щоб стверджувати про те, що спірне нежитлове приміщення в результаті проведеної реконструкції докорінно видозмінилося та не може використовуватись за своїм попереднім призначенням. Тому вилучення та повернення нежитлового приміщення його законному володільцю - територіальній громаді міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради є можливим, а відповідачка у разі наявності відповідних підстав вправі претендувати на відшкодування здійснених нею витрат на покращення спірного майна.

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову прокурора.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 та попередні набувачі не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що нежитлове приміщення нібито вибуло з власності Тернопільської міської ради з порушенням вимог закону, а Тернопільська міська рада своїм рішенням не мала права передати це майно. Тому витребування на користь держави з володіння ОСОБА_1 спірного нежитлового приміщення буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

ОСОБА_1 вважає, що добросовісно набула спірне нежитлове приміщення, тому відсутні правові підстави для його витребування за правилами статей 387, 388 ЦК України.

06 липня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 та пунктом 7 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), вважаючи за необхідне відступити від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц (провадження № 6-2161цс16), від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), шляхом його конкретизації та визначення, що витребувати майно за правилами пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України можливо лише в разі, якщо саме відсутність волі власника на відчуження спірного майна було підставою прийняття відповідного судового рішення про визнання недійсним договору та/або скасування рішення органу влади чи місцевого самоврядування або ж за встановлення судом обставин, які б свідчили про відсутність волі власника.

08 листопада 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що у позовній заяві прокурор вказав, що інтереси територіальної громади порушено внаслідок вибуття майна із володіння громади не з її волі шляхом відчуження цього майна особою, що не мала на нього права власності. За обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірного нежитлового приміщення до комунальної власності, зокрема підвищеного суспільного інтересу до збереження майна територіальних громад, прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21)).

Виконуючи вимогу частини четвертої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), прокурор 27 грудня 2016 року звернувся до Тернопільського міського голови, який за Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» головує на засіданнях відповідної ради та формує порядок денний її сесій, з листом. У цьому листі звернув увагу на те, що Тернопільська міська рада самостійно не ініціювала питання про витребування нежитлового приміщення від ОСОБА_1 , що зумовлює необхідність вжиття Тернопільською місцевою прокуратурою заходів із представництва інтересів держави в особі Тернопільської міської ради шляхом звернення з позовом про таке витребування. А вже 28 грудня 2016 року прокурор через відділення зв`язку подав відповідний позов.

У справі № 607/15052/16-ц між листом прокурора і поданням ним позову до суду минув один день. Проте Велика Палата Верховного Суду вважала, що у спорі стосовно нежитлового приміщення, набувачем якого є ОСОБА_1 , такий строк не можна вважати нерозумним.

Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступлення від її висновків, викладених у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) та інших про відсутність волі власника (органу місцевого самоврядування) на відчуження майна у разі, якщо його рішення були скасовані в судовому порядку, а відтак, про наявність у такому випадку підстави для витребування майна за правилами пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у даному випадку мала місце помилкова з огляду на обставини справи юридична кваліфікація позивачем і судами першої й апеляційної інстанцій позовної вимоги про витребування спірного приміщення на підставі статті 388 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним набувачем цього майна. Вказане передбачає захист права власності територіальної громади шляхом витребування нежитлового приміщення із застосуванням припису статті 387 ЦК України.

Не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент подання позову) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Статтею 45 ЦПК України було визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 45 ЦПК України, в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені у статті 45 ЦПК України, можуть звернутися до суду з позовною заявою або брати участь у процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) вказав, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладенообов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету міністрів РадиЄвропи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системоюкримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданнізаступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальноїюстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічніінтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша). Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким визначаються виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон № 1697-VII.

Згідно зі статтю 1 Закону № 1697-VII (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 1697-VII).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Згідно із частиною другою статті 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

Відповідно до вимог абзаців першого і другого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII).

Таким чином, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, стосовно необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Вказала, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII, застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

У Резолюції № 1755 (2010) від 04 жовтня 2010 року «Функціонування демократичних інституцій в Україні» Парламентська асамблея Ради Європи (далі - ПАРЄ) звернула увагу на той факт, що функція прокуратури України щодо загального нагляду суперечить європейським стандартам і що, зокрема, через наявність цієї функції вона має повноваження, які значно перевищують ті, що необхідні в демократичній державі. У зв`язку із цим ПАРЄ закликала органи влади та Верховну Раду України якнайшвидше ухвалити в тісних консультаціях із Венеціанською Комісією Закон «Про прокуратуру», який повністю відповідатиме європейським стандартам та цінностям.

Важливість прийняття проєкту Закону «Про прокуратуру» обумовлюється як внутрішніми потребами нашої держави щодо формування нової моделі прокуратури, так і зобов`язаннями України перед європейськими інституціями.

Його основні положення спрямовані на повне скасування функції прокуратури щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів (так званий загальний нагляд). Основна роль у виконанні таких завдань відводиться профільним органам державної влади. Такі зміни дозволять уникнути дублювання повноважень прокуратури та інших органів, на які покладаються повноваження щодо нагляду (контролю) за додержанням законів, що дасть змогу, з одного боку, чітко зрозуміти, який орган несе відповідальність за стан справ у певній сфері суспільних відносин, а з іншого - зменшити кількість перевірок та інших заходів, які можуть впливати на діяльність фізичних та юридичних осіб, насамперед у сфері підприємницької діяльності.

Автори законопроєкту № 3541 від 05 листопада 2013 року зазначили, що роль прокурора у сфері представництва інтересів держави носитиме допоміжний характер і основну роль відіграватимуть профільні органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, які самостійно звертатимуться до суду. Для цього у відповідні закони («Про центральні органи виконавчої влади», «Про Кабінет Міністрів України», «Про місцеве самоврядування» та інші) вносяться зміни.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Така бездіяльність означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора таких причин з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави (пункти 43, 45 зазначеної постанови).

У справі, що переглядається, до суду з позовом про витребування у відповідачки нежитлового приміщення на користь територіальної громади звернувся перший заступник керівника Тернопільської місцевої прокуратури, вказуючи, що діє в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради.

Підставою подання позову прокурор зазначив статтю 23 Закону № 1697-VII та частину другу статті 45 ЦПК України і послався на те, що правовідносини, пов`язані з вибуттям об`єкта з комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого обєкт вибув з комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає(т. 1, а. с. 9).

При цьому позов складено прокурором 27 грудня 2016 року за вих. № 78-6230вих.16, здано на пошту 28 грудня 2016 року, зареєстровано судом 29 грудня 2016 року (т. 1, а. с. 2). До позовної заяви прокурор додав лист від 27 грудня 2016 року за вих. № 78-6229вих.16, у якому Тернопільського міського голову повідомлено про представництво Тернопільською місцевою прокуратурою інтересів держави в особі Тернопільської міської ради в суді (т. 1, а. с. 69). Тобто зазначений лист направлено Тернопільській міській раді за день до звернення прокурора до суду з відповідним позовом, не надавши міській раді часу для відповідного реагування. При цьому прокурор не обґрунтував нагальності звернення до суду з позовом.

Позовну заяву представник Тернопільської міської ради не підтримав, у червні 2017 року звернувся до суду з запереченнями на позовну заяву заступника керівника Тернопільської місцевої прокуратури. У якій, посилаючись на вимоги статті 23 Закону № 1697-VII, зазначив про безпідставність звернення прокурора до суду з цим позовом (т. 1, а. с. 133, 134).

Оскільки вказаних вимог Закону № 1697-VII прокурор не дотримався, у цій справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Встановлення після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без розгляду (подібна позиція викладена в пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).

Оскільки першочергово, при подані прокурором позову у цій справі було порушено вимоги Закону № 1697-VII щодо представництва прокурором інтересів держави у суді, тому рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року слід було скасувати, а позов залишити без розгляду.

Судді: О. М. Ситнік

Ю. Л. Власов

Ж. М. Єленіна

С. Ю. Мартєв

В. Ю. Уркевич

Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 115031373