Постанова ВС-КЦС про визнання інформації, яку публічно озвучив в ході пленарного засідання ВРУ народний депутат недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року

м. Київ

справа № 361/3910/19

провадження № 61-5865св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року у складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати інформацію народного депутата України ОСОБА_2 , оприлюднену в ході пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року наступного змісту: «В стані алкогольного сп`яніння на автомобілі вбив двох дітей 10 і 12 років. Мати цих дітей наклала на себе руки - повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого - у зв`язку з тим що потерпілих немає» недостовірною та такою, що ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є суддею у відставці Київського апеляційного адміністративного суду. Напередодні його звільнення, у ході пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року, народний депутат України ОСОБА_2 з невідомих йому причин поширив щодо нього вищевказану інформацію, у якій звинуватив його у вчиненні злочину та порушенні норм суспільної моралі.

Зазначав, що поширена відповідачем інформація є неправдивою, не відповідає дійсності, оскільки він ніколи в своєму житті не був учасником дорожньо-транспортної пригоди, у якій загинула б хоча б одна людина, щодо нього ніколи не порушувались кримінальні справи й судимості він не має.

Вказана інформація, яка поширена відповідачем публічно перед народними депутатами України, великою кількістю громадян, які дивились та слухали пряму трансляцію пленарного засідання, негативно вплинула на його репутацію судді, громадянина та науковця, аналогічні немайнові права рідних йому людей.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року позов задоволено.

Визнано інформацію народного депутата України ОСОБА_2 , оприлюднену в ході пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_2.» недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що поширена відповідачем інформація є недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача як судді у відставці та науковця, оскільки містить стверджувальні вислови про вчинення ним злочинних дій, яких він не вчиняв, доведена з перекручуванням інформації, яка розповсюджувалась раніше засобами масової інформації.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року - без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права й не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі.

Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що оспорювана інформація була поширена ОСОБА_2 як народним депутатом на пленарному засіданні Верховної Ради України, на якому, зокрема, вирішувалося питання про надання згоди на звільнення суддів. Інформація щодо позивача та його причетності до ДТП, у результаті якої загинуло двоє малолітніх дітей, була поширена в різних засобах масової інформації й стала загальновідомою широкому колу осіб задовго до висловлювань відповідача на пленарному засіданні Верховної Ради України, про що свідчать надані відповідачем численні публікації засобів масової інформації за період з 2008 по 2016 роки.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що оспорювана інформація стосувалася публічної особи, була поширена відповідачем як народним депутатом щодо позивача як кандидата на звільнення з посади судді, містила обґрунтування мотивів його голосування та заснована на інформації, яка до цього неодноразово оприлюднювалася в різних засобах масової інформації, зміст спірних висловлювань з урахуванням цих обставин не проаналізував.

Окрім цього, вказуючи про те, що вся оспорювана інформація є неправдивою, містить посилання на факти, яких у житті позивача не існувало, апеляційний суд не врахував положень статей 12, 81 ЦПК України, не з`ясував якими належними та допустимими доказами підтверджені ці обставини, зокрема сам факт того, що позивач не брав участі в дорожньо-транспортній пригоді та факт відсутності щодо нього закритого кримінального провадження.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що надана ОСОБА_1 довідка вказані обставини не підтверджує, оскільки в такій зазначено, що він не притягається до кримінальної відповідальності станом на 28 травня 2019 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року - без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що інформація, поширена відповідачем, містить саме стверджувальні вислови, які вказують на вчинення позивачем протиправних дій та які чинним законодавством кваліфікуються як злочин і дискредитують його в очах оточуючих, формуючи у них відповідну негативну оцінку його дій з точки зору дотримання закону, а тому її слід визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, порушує презумпцію його невинуватості, яка підлягає спростуванню.

Суд взяв до уваги відповідь офісу Генерального Прокурора від 14 червня 2022 року на адвокатський запит представника позивача за наслідками опрацьованого масиву Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якої станом на 09 червня 2022 року кримінальних проваджень, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого не встановлені. Схожу відповідь 24 червня 2022 року надіслав Департамент інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України. Таким чином суд вважав, що згідно з інформацією правоохоронних органів, подія, про яку наголошував відповідач на пленарному засіданні Верховної Ради України 05 липня 2016 року, не підтверджується.

Суд вважав посилання відповідача на те, що він не перекручував поширену інтернет-виданнями інформацію голослівними, оскільки розповсюджена інтернет-виданнями інформація не містила в собі конкретних фактів про вчинення відповідачем злочину, а містила лише оціночні судження окремих осіб щодо дій позивача. Разом із тим, в своїй заяві в залі пленарних засідань Верховної Ради України відповідач стверджував про вчинення позивачем злочину, а не припускав таке вчинення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року справа № 757/15364/14-ц, від 25 травня 2022 року справа № 757/16900/20-ц.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що не підлягає задоволенню позов, пред`явлений до народного депутата України щодо визнання недостовірними відомостей, оприлюднених на пленарному засіданні Верховної Ради України, оскільки останній має депутатський імунітет, передбачений статтею 80 Конституції України.

Суди не звернули уваги на те, що оспорювана інформація була поширена відповідачем як народним депутатом щодо позивача як кандидата на звільнення з посади судді і містила обґрунтування мотивів його голосування, а тому відповідач не несе відповідальності за результати висловлювання у Верховній Раді України. Зазначає, що оспорювану інформацію він поширив на підставі публікацій у засобах масової інформації, які були розміщені на сайтах «Радіо Свобода», «Українська правда», «World News» та ін. щодо ДТП, яка мала місце у 2004 році за участю позивача.

Відзив на касаційну скаргу

Від представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Р. Ю. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність оскаржуваних судових рішень. Зазначає, що депутатський імунітет в Україні не має абсолютного характеру, адже частиною другою статті

80 Конституції України передбачена відповідальність народного депутата України за образу чи наклеп.

В спірних висловлюваннях відповідач саме у стверджувальній формі заявляє, що позивач є вбивцею двох дітей, який до того ж уникнув відповідальності, що не можна охарактеризувати як оціночне судження, оскільки відповідач стверджує саме про факти, а не висловлює своє ставлення до них. Вважає помилковими аргументи відповідача про те, що він не є ні автором, ні першоджерелом спірної інформації, оскільки поширювач як і автор інформації відповідають за поширення недостовірної інформації.

Публікації в ЗМІ не вказували на те, що вони містять достовірну інформацію, тому кількість публікацій не впливає на зміст та статус даної інформації як недостовірної. Зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, посилається на те, що зазначені відповідачем у касаційній скарзі висновки Верховного Суду є нерелевантними до обставин справи, яка переглядається, що є підставою для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 389 ЦПК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 06 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

Позивач ОСОБА_1 є суддею у відставці та має науковий ступінь доктора юридичних наук.

05 липня 2016 року депутат Верховної Ради України ОСОБА_2 (Фракція БПП), оголосив інформацію про скоєння злочину суддею ОСОБА_1 , а саме, що «ІНФОРМАЦІЯ_3...» (стенограма пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року) (а. с. 47).

Відповідно до поданої довідки серії ААА № 0669773 виданої Міністерством внутрішніх справ України, за обліками МВС громадянин ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Донецька на території України станом на 28 травня 2019 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Відповідно до відповіді офісу Генерального Прокурора від 14 червня 2022 року на адвокатський запит представника позивача за наслідками опрацьованого масиву Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 09 червня 2022 року кримінальних проваджень, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого не встановлені.

Схожу інформацію надано 24 червня 2022 року Департаментом інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 34 Конституції Українипередбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Верховний Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема рекомендації, що містяться в Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише саме така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача).

Тобто якраз конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівні твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.

У справі, що переглядається, установлено, що 05 липня 2016 року на пленарному засіданні Верховної Ради України, на якому були присутніми 335 депутатів, під час свого виступу народний депутат України, ОСОБА_2 висловив таке: «ІНФОРМАЦІЯ_3...».

Ці обставини підтверджуються стенограмою засідання Верховної Ради України (а. с. 9-52, т. 1), не заперечували учасники справи, тому вони не підлягають доказуванню в розумінні частини першої статті 82 ЦПК України.

Таким чином, позивач довів у суді публічне поширення відповідачем зазначеної інформації.

Досліджуючи та надаючи оцінку поширеній відповідачем інформації, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що ОСОБА_2 висловився відносно ОСОБА_1 , називаючи його причетним до вбивства двох дітей 10 і 12 років, тобто він у стверджувальній формі висловив фактичні дані про вчинення позивачем кримінального (кримінальних) правопорушення (правопорушень).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що поширені у виступі відповідача народного депутата ОСОБА_2 відомості не є оціночними судженнями, оскільки зазначена інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, отже, може бути перевірена на предмет дійсності.

Відповідач ОСОБА_2 не довів правдивості висловленої ним інформації, водночас позивач надав докази на її спростування.

Відповідно до поданої довідки серії ААА № 0669773 виданої Міністерством внутрішніх справ України, за обліками МВС громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Донецька на території України станом на 28 травня 2019 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а. с. 77, т. 1).

Відповідно до відповіді офісу Генерального Прокурора України від 14 червня 2022 року на адвокатський запит представника позивача за наслідками опрацьованого масиву Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 09 червня 2022 року кримінальних проваджень, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого не встановлені (а. с. 186, т. 5).

Схожу інформацію надано 24 червня 2022 року Департаментом інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України (а. с. 196, т. 5).

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідачем ОСОБА_2 не доведено, що висловлена ним на пленарному засіданні Верховної Ради України 05 липня 2016 року інформація відносно ОСОБА_1 є достовірною, такою, яка відповідає дійсності та містить відомості про події та явища, які існували.

Оскільки вказана недостовірна інформація містила звинувачення позивача у вчиненні злочину, суди дійшли вірного висновку, що вона є такою, що порушує особисті немайнові права позивача.

Верховний Суд погоджується із таким визначенням характеру поширеної відповідачем інформації саме як тверджень про факти, яку у подальшому не було підтверджено.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що його виступ на засіданні Верховної Ради України є реалізацією права, визначеного статтею 40 Конституції України, та виконанням обов`язку народного депутата, а тому не може вважатись поширенням недостовірної інформації. На переконання відповідача народні депутати не несуть будь-якої юридичної відповідальності за результати висловлювань у Верховній Раді України та її органах.

Такі доводи касаційної скаргу Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, а також при здійсненні депутатських повноважень, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Сутність депутатського індемнітету в Україні полягає у захисті народного депутата України від переслідування за висловлювання і голосування під час виконання ним депутатських обов`язків у парламенті та у забезпеченні його права відстоювати свою позицію під час розгляду будь-яких питань у Верховній Раді України або її органах. Індемнітет покликаний забезпечити незалежність позиції депутата з приводу будь-якого питання, що складає предмет розгляду в парламенті, захист його від тиску. Конституцією України визнане та гарантоване право на депутатський індемнітет, а отже, встановлені додаткові порівняно з особистою недоторканністю людини гарантії недоторканності представника українського народу.

Водночас депутатський індемнітет в Україні не є абсолютним, адже частиною другою статті 80 Конституції України передбачено відповідальність народного депутата України за образу чи наклеп.

Наклеп - це неправда, поширювана з метою знеславити, зганьбити, заплямувати кого-, що-небудь; поширення неправдивих відомостей.

Конституційний Суд України, розглядаючи звернення народних депутатів України щодо відповідності законопроекту, яким пропонується, зокрема, у статті 80 Конституції України виключити слова «за винятком відповідальності за образу чи наклеп», дійшов висновку про те, вилучення із частини другої статті 80 Конституції України положення «за винятком відповідальності за образу чи наклеп» призведе до обмеження існуючих прав громадян на повагу до їх гідності, судовий захист про спростування недостовірної інформації щодо себе або членів своєї сім`ї, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої інформації (висновок Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року у справі № 1-12/2010).

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що твердження відповідача про вчинення позивачем злочину та відсутність з його боку доказів про достовірність інформації перед її оприлюдненням свідчать про умисний характер таких дій, тобто народний депутат ОСОБА_2 поширив негативну інформацію про позивача без надання доказів її достовірності.

Поширення таких неправдивих відомостей, що мають наклепницький характер, за поширення яких відповідач як народний депутат несе юридичну відповідальність, завдає шкоди особистим немайновим правам позивача, оскільки ганьблять честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Слід зазначити, що Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі № 761/6087/22 за позовом ОСОБА_1 до ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» про визнання недостовірною інформацію, опублікованою відповідачем на веб-сайті соціальної мережі Facebook, зробив висновок про те, що ГО «ВО «Автомайдан» у публікації про ДТП посилалося як на першоджерело спірної інформації на депутата ОСОБА_2 , який озвучив її на пленарному засіданні Верховної Ради України 05 липня 2016 року. Верховний Суд виходив із того, що: «ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Доводи касаційної скарги про те, що оспорювану інформацію відповідач поширив на підставі публікацій у засобах масової інформації, які були розміщені на сайтах «Радіо Свобода», «Українська правда», «World News» та ін. щодо ДТП, яка мала місце у 2004 році за участю позивача, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки відповідач не здійснював посилання на ці публікації.

Крім того, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, які відповідно до статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд може використовувати при здійсненні судочинства, рішенням Брусилівський районний суд Житомирської області від 13 березня 2024 року (справа № 761/6111/22) задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , як власника веб-сайту «WorldNews», та ОСОБА_4 , як головного редактора вказаного сайту, про визнання недостовірною інформації щодо ДТП.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2023 року (справа № 761/6089/22) задоволено позов ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформації щодо ДТП, розміщеної на веб-сайті https://kordon.org.ua.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року (справа № 761/6093/22) задоволено позов ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформацію щодо ДТП, розміщену на веб-сайті «Антикор» https://antikor.com.ua.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2023 року (справа № 761/6103/22) задоволено позов ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформації щодо ДТП, розміщеної на веб-сайті «Livejoumal.com».

Доводи касаційної скарги про те, що належним відповідачем повинна бути Верховна Рада України є помилковими, оскільки народний депутат відповідно до статті 1 Закону України «Про статус народного депутата» є представником Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Тобто народний депутат не є працівником Верховної Ради України, так само не є її посадовою чи службовою особою.

Отже, під час виконання своїх повноважень народний депутат представляє не Верховну Раду України, а народ України, і несе особисту відповідальність за свої висловлювання, що становлять наклеп чи образу, тому ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Посилання на неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 757/16900/20-ц є помилковими, оскільки предметом позову у цій справі, на відміну від справи, яка переглядається, є визнання інформації такою, що порушує немайнове право на використання імені, розміщеної на сайті Верховної Ради України, тобто правовідносини не є подібними.

Доводи заявника не неврахування судами попередніх інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 757/15364/14-ц, є помилковими, оскільки у вказані справі поширена інформація відрізняється від інформації, яку поширив відповідач у справі, яка переглядається, та у вказаній справі, на відміну від справи, яка переглядається, позивач не довів що інформація, викладена народним депутатом, є наклепом чи образою, отже фактичні обставини є різними, тобто правовідносини не є подібними.

Щодо клопотання представника позивача про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Кравець Р. Ю. просить закрити касаційне провадження у справі, посилаючись на те, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник касаційної скарги, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Разом із цим, колегія суддів уважає, що відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, а тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.

Щодо клопотання про розгляд справи за участі представника позивача

У відзиві на касаційну скаргу наявне клопотання про розгляд справи за участю представника позивача Кравця Р. Ю .

Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участі представника позивача слід відмовити.

Щодо судових витрат

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Кравець Р. Ю. просить вирішити питання про розподіл судових витрат (витрат на правову допомогу, які поніс позивач у суді касаційної інстанції).

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав ордер на надання правової допомоги, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 03 серпня 2020 року, попередній розрахунок витрат на правову допомогу із описом наданих послуг (підготовка та подача відзиву на касаційну скаргу - 5 000 грн, участь у судовому засідання (планово одне судове засідання) - 3 300 грн).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Кравцем Р. Ю. послуг (підготовка та подача відзиву на касаційну скаргу), виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Верховний Суд не стягує 3 300 грн за участь адвоката у судовому засіданні, оскільки справа розглядається у письмовому провадженні без виклику осіб.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович

Джерело: ЄДРСР 120688857

[ANTIRAID]

Це наша справа. Довели, що народні депутати не мають імунітет від розповсюдження брехні. Цікавим є те, що позаштатною помічницею цього народного депутата була Радіна (Красносельська), яка разом з іншими Бідосями та Поганцями, КАКами та посіпаками послів G7 приймала активну участь у судовій реформі та фактичному повному знищенні незалежності суддів в Україні, а ця інформація зіграла, як на мене, не останню роль у цій схемі.

Суд зазначив:

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише саме така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача).

Тобто якраз конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівні твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.

Досліджуючи та надаючи оцінку поширеній відповідачем інформації, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що ОСОБА_2 висловився відносно ОСОБА_1 , називаючи його причетним до вбивства двох дітей 10 і 12 років, тобто він у стверджувальній формі висловив фактичні дані про вчинення позивачем кримінального (кримінальних) правопорушення (правопорушень).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що поширені у виступі відповідача народного депутата ОСОБА_2 відомості не є оціночними судженнями, оскільки зазначена інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, отже, може бути перевірена на предмет дійсності.

Відповідач ОСОБА_2 не довів правдивості висловленої ним інформації, водночас позивач надав докази на її спростування.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що твердження відповідача про вчинення позивачем злочину та відсутність з його боку доказів про достовірність інформації перед її оприлюдненням свідчать про умисний характер таких дій, тобто народний депутат ОСОБА_2 поширив негативну інформацію про позивача без надання доказів її достовірності.

Поширення таких неправдивих відомостей, що мають наклепницький характер, за поширення яких відповідач як народний депутат несе юридичну відповідальність, завдає шкоди особистим немайновим правам позивача, оскільки ганьблять честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

[ANTIRAID]

З постановою апеляційного суду можна ознайомитись тут - 

 

[Лев]

Цікаво, хто цей нардеп?

[ANTIRAID]

3 часа назад, Лев сказал:

Цікаво, хто цей нардеп?

Павло Різаненко з БПП

[Лев]

В 04.08.2024 в 13:29, ANTIRAID сказал:

Павло Різаненко з БПП

З того самого БПП - творця "судової реформи"...

[Лев]

В 04.08.2024 в 13:29, ANTIRAID сказал:

Павло Різаненко з БПП

"Колоритна" фігура...

https://mykyivregion.com.ua/analytics/yak-vitrom-zdulo-kudi-znik-eksnardep-vid-kiyivshhini-pavlo-rizanenko