Постанова ВП ВС про повноваження подання позову в інтересах держави та порядок застосування реституції у разі виконання договору визнаного недійсним

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 918/1043/21
Провадження № 12-35гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Курганська О. В.,

відповідач - не з`явились,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «ДАН» (далі - Підприємство, Скаржник, Відповідач)

на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 (суддя Качур А. М.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 (головуючий суддя Філіпова Т. Л., судді Бучинська Г. Б., Василишин А. Р.) у справі

за позовом Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради (далі - Ліцей, Позивач)

до Підприємства

про визнання недійсним договору та стягнення 199 850,40 грн.

Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2021 року Ліцей звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом, у якому просив визнати недійсним договір поставки мережевого обладнання від 21.12.2019 № 38 (далі - Договір), укладений між Підприємством та Невірківським навчально-виховним комплексом «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Корецької районної ради Рівненської області (далі - Школа), а також стягнути з Підприємства на свою користь 199 850,40 грн.

1.2. Позов мотивовано тим, що Ліцей не був обізнаний з реальною вартістю товару за Договором та купив його у Підприємства за ціною, яка значно перевищує таку вартість. Водночас Підприємство не могло не знати про реальну вартість товару за Договором, а тому з метою отримання надприбутку навмисно ввело Ліцей в оману. Оскільки товар за Договором був придбаний за державні кошти, зазначений правочин суперечить інтересам держави і суспільства, у зв`язку із чим має бути визнаний недійсним, а сплачені за ним кошти стягнуті з Підприємства.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022, позов задоволено; Договір визнано недійсним та стягнуто з Підприємства на користь Ліцею 199 850,40 грн.

2.2. Рішення судів мотивовані тим, що Договір слід визнати недійсним, оскільки він не відповідає положенням статей 203 та 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), адже вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності у Підприємства відповідного умислу. Крім того, суди вважали, що цей правочин вчинено Ліцеєм без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

2.3. Обґрунтовуючи невідповідність Договору загальними вимогам, які стаття 203 ЦК України визначає необхідними для чинності правочину, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виснував, що Договір суперечить положенням частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), пункту 13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 № 1352 (далі - Положення), та пункту 3 розділу І Методики визначення належності бюджетних програм до сфери інформатизації, затвердженої наказом Державного агентства з питань електронного урядування України від 14.05.2019 № 35 (далі - Методика), оскільки Ліцей не погодив із Генеральним державним замовником взяття зобов`язань за Договором, а тому не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення зазначеного правочину.

При цьому суд апеляційної інстанції, відхиляючи протилежні доводи Підприємства, дійшов висновку про те, що наведені норми законодавства, зокрема щодо необхідності погодження Договору з Генеральним державним замовником, підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки за змістом акта № 13-17-03-06/11 від 05.04.2021 ревізії фінансово-господарської діяльності відділу освіти Корецької районної державної адміністрації за період з 01.01.2017 по 31.12.2020, складеного Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області (далі - Акт), Ліцей уклав з Підприємством два договори: на поставку мережевого обладнання (Договір) та на виконання робіт із забезпечення доступу до мережі «Інтернет» (договір підряду № 7112019/2 від 07.11.2019), які взаємопов`язані та спрямовані на досягнення однієї мети, що слідує зі змісту умов цих правочинів, а також підтверджується діями, спрямованими на їх виконання. Так, пункти 6.1 та 6.3 Договору прямо вказують на мету укладення обох правочинів, оскільки встановлюють обов`язок для постачальника забезпечити поставку, встановлення, підключення (монтаж) та перевірку працездатності товару (пункт 6.3.1), а також провести навчання працівників за місцем поставки щодо експлуатації обладнання (пункт 6.3.5).

2.4. Суди вважали, що предмет Договору (продаж / придбання технічного обладнання за бюджетні кошти) пов`язаний з реалізацією інтересів держави і суспільства, що випливає з положень статті 95 Конституції України. При цьому Підприємство як продавець не могло не бути обізнаним з реальною ринковою вартістю переданого Ліцею товару, оскільки здійснює господарську діяльність на цьому ринку. За висновками експерта № 3.2-458/20 від 15.04.2020 та № 3.2-36/20 від 27.05.2020 вартість товару була завищена в понад 200 разів, що виключає випадковий збіг обставин, несвідомі дії або інші причини. Наявність у Підприємства умислу на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суди вбачали у свідомому завищенні ціни продажу товару, який мав бути оплачений бюджетними коштами.

2.5. Суди дійшли висновку про те, що метою вчинення Договору з боку Підприємства була реалізація технічного обладнання за значно завищеною ціною для неправомірного збагачення за рахунок бюджетних коштів, а тому обґрунтованими є доводи Ліцею про те, що Договір не відповідає інтересам держави і суспільства, оскільки продавець мав свідомий намір заволодіти цими коштами. Таким чином, Ліцей обґрунтував спрямованість та відповідність Договору ознакам, які свідчать про посягання Підприємством на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Водночас суди не встановили наявності у Ліцею умислу на вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки за відсутності у нього повноважень на вчинення Договору (відсутнє погодження з Генеральним державним замовником) наявність наміру в юридичної особи вчинити правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, не може вважатися встановленою.

За таких умов, на думку судів, слід застосувати передбачені статтею 228 ЦК України особливі наслідки недійсності правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що кореспондується з нормами частини третьої статті 216 цього Кодексу.

При цьому суди врахували, що відповідно до положень частини п`ятої статті 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Однак застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи суду нормами цивільного законодавства не передбачено. А в межах цього спору не пред`являлися вимоги щодо стягнення з Ліцею в дохід держави обладнання, одержаного ним за Договором.

2.6. Суди відхилили доводи Ліцею про те, що Договір був вчинений під впливом помилки або обману, оскільки він не довів передбачених статтями 229 та 230 ЦК України обставин, які дозволяють зробити відповідні висновки.

2.7. Окрім цього, суд апеляційної інстанції відхилив доводи Підприємства про те, що Ліцей не є особою, уповноваженою звертатися до суду в інтересах держави, обґрунтовані посиланнями на статтю 131-1 Конституції України, відповідно до якої прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що Ліцей є установою комунальної форми власності, правонаступником сторони Договору, а відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України дійсність правочину може заперечуватись як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою. Водночас стаття 228 ЦК України не містить жодних положень, які б установлювали коло осіб, що можуть звернутись до суду з позовом з визначених нею підстав.

Посилаючись на частину третю статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки навчальний заклад самостійно звернувся з позовом до суду.

2.8. Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.05.2022 заяву Ліцею про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу, задоволено та стягнуто на його користь з Підприємства 1 400 грн таких витрат.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. 23.09.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга Підприємства, у якій воно просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

4. Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі

4.1. Скаржник зазначає, що суди неправильно застосували частину третю статті 228 ЦК України, оскільки дійшли помилкового висновку про те, що Договір суперечить інтересам держави. При цьому суди не врахували висновків КГС ВС, викладених у постановах від 08.07.2020 у справах № 910/13840/18 та № 910/12608/18, від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 10.12.2019 у справі № 910/13891/18, від 05.11.2019 у справі № 910/14113/18 та від 23.10.2019 у справі № 910/13263/18, зокрема, щодо кола осіб, які мають право здійснювати захист інтересів держави в суді. Таким чином, суди не мали підстав для визнання Договору недійсним, керуючись частиною третьою статті 228 ЦК України, оскільки Ліцей не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення з позовом в інтересах держави.

4.2. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недійсність Договору відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України виходячи з єдиного критерію, який, на їхню думку, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме ціни Договору, оскільки вважали її занадто високою. Разом з тим існуючі правові висновки Верховного Суду щодо ознак та критеріїв наявності / відсутності факту порушення інтересів держави є нечіткими та допускають широке коло різнотлумачень і правову невизначеність. Таким чином, існує необхідність формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, а саме чи може ціна договору бути єдиним необхідним і достатнім критерієм віднесення правочину до категорії таких, що суперечать інтересам держави.

4.3. На думку Скаржника, суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17, зокрема, про те, що недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза його межами передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.

Підприємство в заявах по суті справи неодноразово посилалось на факти, які дають підстави вважати, що позов у цій справі було ініційовано з метою оцінки / переоцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні.

Так, обставини, які досліджуються в цій справі (щодо повноважень службових осіб замовника, їх дій щодо укладення Договору та ін.), перевіряються в межах кримінального провадження. З відкритих джерел Відповідачу стало відомо про те, що службовій особі Позивача (директору Карплюк Ж. С.) вручено обвинувальний акт щодо обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України, та скеровано цей акт до Корецького районного суду Рівненської області, який наразі розглядає кримінальну справу № 563/1481/21.

Однак суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали жодної оцінки наведеним вище фактам.

4.4. Окрім цього, Скаржник вважає, що суди не дослідили й інших зібраних у справі доказів. Так, суди вказали, що в матеріалах справи відсутні докази погодження Ліцеєм зобов`язань за Договором з Генеральним державним замовником, а тому дійшли висновку про те, що Позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення зазначеного правочину.

Разом з тим за змістом пункту 13 Положення погодження з Генеральним державним замовником потребують проєкти, вартість яких дорівнює або перевищує 500 тис. грн.

Натомість ціна Договору не дорівнює та не перевищує 500 тис. грн, предметом цього правочину є поставка товару, а не надання послуг. Суд першої інстанції цієї обставини не дослідив узагалі, а суд апеляційної інстанції поставився до неї критично та вказав, що Ліцей уклав з Підприємством два договори: на поставку мережевого обладнання та на виконання робіт із забезпечення доступу до інтернету, які взаємопов`язані та спрямовані на досягнення однієї мети. Однак апеляційний суд не дослідив та не оцінив тієї обставини, що договір на виконання робіт із забезпечення доступу до мережі «Інтернет» повністю виконано сторонами, його результати прийняті і цей правочин не оскаржувався.

Крім цього, суди не дослідили і не надали оцінки положенням Договору, зокрема пунктам 11.1.3 та 11.1.4, за змістом яких сторони гарантували одна одній, що вони мають право підписувати та виконувати Договір, а також пункту 6.2.6, відповідно до якого замовник мав право отримувати необхідні пояснення та консультації щодо предмета Договору, його виконання тощо (в тому числі щодо формування ціни), однак таким правом не скористався. Не було досліджено також наявності або відсутності претензій від Генерального державного замовника щодо Договору.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. 14.11.2022 до КГС ВС надійшов відзив Ліцею, в якому він просив у задоволенні касаційної скарги Підприємства відмовити, а оскаржені судові рішення - залишити без змін. Відзив обґрунтований такими доводами.

5.1.1. Правовідносини у справах № 910/13840/18, № 910/12608/18, № 910/13266/18, № 910/13891/18, № 910/14113/18 та № 910/13263/18, на висновки Верховного Суду з яких посилалось Підприємство в касаційній скарзі, та цій справі не є подібними.

У наведених справах позивачами були особи, які не були сторонами оспорюваних договорів факторингу. Оскільки судами у тих справах не було встановлено заборон на укладення спірних договорів факторингу (стаття 515 ЦК України), Верховний Суд зазначив, що позивачі не мають повноважень на захист інтересів держави, а тому не можуть звертатись із такими позовами до суду.

Натомість у цій справі: 1) Позивач є стороною Договору, яка в силу статті 215 ЦК України може оскаржувати його з будь-яких підстав, визначених в законі, зокрема передбачених статтею 228 ЦК України; 2) Ліцей є бюджетною установою та фінансується за рахунок бюджетних коштів, а тому захист прав бюджетної установи нерозривно пов`язаний із захистом інтересів держави; 3) у прокурора відсутні передбачені частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки Ліцей самостійно звернувся з позовом до суду; 4) окрім встановлення того, що Договір було вчинено з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, суди також встановили невідповідність цього правочину вимогам закону, оскільки він був укладений в межах фінансування бюджетної програми інформатизації, однак не був погоджений із Генеральним державним замовником, а тому Ліцей не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення, що згідно зі статтею 215 ЦК України є достатньою підставою для визнання Договору недійсним.

5.1.2. Позов у цій справі подано з метою захисту інтересів як Ліцею, так і держави, а не з метою оцінки обставин у кримінальному провадженні, хоч саме з матеріалів кримінального провадження Позивачу стало відомо про наявні порушення та продаж товару Відповідачем за значно завищеними цінами. При цьому надані суду акти перевірки та висновки експертиз є належними доказами у цій справі виходячи із правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.03.2021 у справі № 927/375/19, відповідно до якої визнано належним доказом наданий прокурором у господарській справі висновок експерта, зроблений у межах кримінального провадження. Окрім цього, відповідно до висновків Верховного Суду, зроблених у постанові від 18.02.2020 у справі № 910/1784/16, акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення законодавства суб`єктами господарювання.

5.1.3. Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17, на які посилалось Підприємство у касаційній скарзі, зроблені за інших правовідносин.

5.1.4. Підприємство безпідставно вважає, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Упродовж усього розгляду справи Скаржник займав пасивну позицію, не прибував у жодне із судових засідань в судах першої та апеляційної інстанцій, а також не додав жодного доказу до заяв про суті справи, апеляційної та касаційної скарг.Таким чином, Підприємство жодним доказом не спростовує встановлені судами обставини, а лише вдається до аналізу змісту Договору та вважає, що цей доказ має перевагу над іншими доказами у справі.

Разом із тим частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, зокрема, що суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Решта доводів у відзиві Ліцею подібні до мотивів, викладених в оскаржених судових рішеннях.

6. Розгляд справи Верховним Судом

6.1. Ухвалою від 13.10.2022 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргою Підприємства, а ухвалою від 13.06.2023 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 302 ГПК України.

6.2. Обґрунтовуючи підстави передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС вказувала на наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 цього Кодексу та статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а також стверджувала про необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина третя статті 216 ЦК України).

6.3. На думку колегії суддів КГС ВС, у цій справі існує виключна правова проблема, пов`язана із застосуванням статті 216 і частини третьої статті 228 ЦК України, які містять різні наслідки недійсності договору за умови, що Позивач у позові, посилаючись на невідповідність Договору інтересам держави і суспільства, просив застосувати наслідки недійсності договору, встановлені саме частиною першою статті 216 ЦК України.

6.4. Колегія суддів КГС ВС здійснила аналіз статей 216, 228 ЦК України та дійшла висновку про те, що стаття 203 цього Кодексу встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Водночас приписами статті 228 ЦК України визначено цивільно-правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а не підстави недійсності оспорюваного договору.

6.5. Колегія суддів вважає, що за буквального тлумачення частини третьої статті 228 ЦК України такий критерій, як умисел у однієї зі сторін чи в обох на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства (встановивши наявність умислу лише у Підприємства, суди у цій справі визнали Договір недійсним), має значення не для підстав визнання договору недійсним, а є критерієм, який застосовується для визначення наслідків недійсності зазначеного правочину.

6.6. Колегія суддів звертає увагу на те, що загальні правові наслідки недійсності договору визначені статтею 216 ЦК України, за змістом частини першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Водночас частина третя статті 228 ЦК України визначає інший правовий наслідок недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування якого ставиться в залежність від наявності умислу у сторін, зокрема: 1) при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного; 2) при наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

6.7. На переконання колегії суддів, закріплення в частині третій статті 216 ЦК України норми про те, що правові наслідки, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування, не може беззаперечно свідчити, що у випадку визнання договору недійсним з підстав невідповідності його інтересам держави і суспільства мають застосовуватись лише наслідки його недійсності, встановлені частиною третьою статті 228 ЦК України, якщо у позові Позивач підставою для стягнення цих коштів зазначив саме частину першу статті 216 ЦК України, а не частину третю статті 228 цього Кодексу.

6.8. Крім того, колегія суддів звертала увагу на частину першу статті 208 ГК України, яка визначає наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

6.9. Колегія суддів зазначає, що у цій справі Ліцей просив суд стягнути з Підприємства на свою користь кошти на підставі частини першої статті 216 ЦК України, а суди попередніх інстанцій, визнавши недійсним Договір, стягнули з Підприємства кошти згідно із частиною третьою статті 228 цього Кодексу. При цьому, встановивши умисел на вчинення такого правочину лише у Відповідача, суди не звернули уваги на те, що за вказаною нормою суд не лише повинен повернути Позивачу все одержане Відповідачем за Договором, а й одержане Позивачем або належне йому на відшкодування виконаного за рішенням суду стягнути в дохід держави (фактично в частині третій статті 228 ЦК України закріплено двосторонню реституцію, але на користь держави), і таке стягнення в дохід держави відбувається в силу закону, а не залежить від наявності чи відсутності заявлення такої вимоги.

6.10. Вказане вище, на думку колегії суддів, свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, незважаючи на обґрунтування Ліцеєм позову статтею 216 ЦК України, яка передбачає двосторонню реституцію, фактично застосували односторонню, пославшись на частину третю статті 228 цього Кодексу, яка теж містить норму про «двосторонню реституцію на користь держави».

6.11. Колегія суддів вважала, що наразі відсутня стала судова практика щодо застосування статті 203, частини третьої статті 228 та частини першої статті 216 ЦК України, а також частини першої статті 208 ГК України. При цьому на розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій перебуває значна кількість справ з ідентичними із цією справою предметом і підставами позову, а також Відповідачем, зокрема: № 918/1004/21, № 918/1063/21, № 918/1064/21, № 918/1016/21, № 918/1058/21 та інші.

6.12. Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним, колегія суддів КГС ВС виходила з такого.

6.13. У згаданій вище постанові Велика Палата Верховного Суду, дійшовши висновку про нікчемність відповідного договору, замість двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, задовольнила вимогу про повернення спірних земельних ділянок до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив (див. пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

6.14. На думку колегії суддів КГС ВС, як у справі № 923/196/20, так і у цій справі спірним є питання про застосування наслідків недійсності / нікчемності договору. Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини виходячи з того, чи їх недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), чи прямо не встановлена, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, визначених законом (оспорюваний правочин). При цьому визначені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину є загальними як для нікчемних, так і для оспорюваних правочинів.

6.15. Колегія суддів посилається на те, що ЦК України визначає такі загальні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга вказаної статті). Ці наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

6.16. На думку колегії суддів КГС ВС, закріплена в абзаці другому частини першої статті 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення status quo у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які вони вчинили на його виконання. Саме тому за загальним правилом кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Таке взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та факту недійсності правочину і забезпечує поновлення попереднього становища сторін за наслідками недійсності відповідного правочину. Вказане поновлення можливе тоді, коли майно, передане за вказаним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи саме двосторонню реституцію. Стаття 216 ЦК України не передбачає односторонньої реституції.

6.17. На переконання колегії суддів, установивши недійсність Договору згідно із частиною першою статті 216 ЦК України, суд повинен не тільки зобов`язати відповідача повернути позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі за рахунок бюджету) на користь відповідача сплачені за майно кошти. Інше застосування частини першої статті 216 ЦК України не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін.

6.18. Колегія суддів вважає, що підхід, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, фактично нівелює інститут двосторонньої реституції, закріплений у статті 216 ЦК України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, уже встановлених у розглянутій справі.

6.19. Фундаментальне значення цього питання, на думку колегії суддів, полягає і в тому, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними із застосуванням наслідків їх недійсності суди, дотримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, неправильно застосовуватимуть статтю 216 ЦК України та порушуватимуть права іншої сторони в отриманні того, що вона передала на виконання правочину, визнаного недійсним, що є недопустимим.

6.20. Окрім наведеного, колегія суддів КГС ВС вважає, що існує необхідність у викладенні однозначного висновку Великої Палати Верховного Суду щодо того, хто може звертатися з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається порушення інтересів держави і суспільства, - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а в разі відсутності такого органу - прокурор, чи таке право мають й інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема, обґрунтують наявність порушених прав / інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства.

6.21. Ухвалою від 02.08.2023 Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованими мотиви колегії суддів КГС ВС у частині наявності підстави для передання справи на її розгляд, передбаченої частиною четвертою статті 302 ГПК України, та прийняла до розгляду цю справу з касаційною скаргою Підприємства і призначила її до розгляду в судовому засіданні на 18.10.2023.

6.22. Ухвалами від 18.10.2023, 10.01.2024, 24.01.2024, 20.03.2024, 17.04.2024 та 19.06.2024 Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників справи про те, що наступні судові засідання відбудуться 12.12.2023, 24.01.2024, 20.03.2024, 17.04.2024, 19.06.2024 та 18.09.2024 відповідно.

7. Встановлені судами обставини

7.1. За змістом пункту 1.1 статуту Ліцею в новій редакції, затвердженого рішенням Великомежиріцької сільської ради № 72 від 27.01.2021, Ліцей є комунальним закладом і знаходиться у власності згаданої сільської ради та є правонаступником майна, прав, обов`язків та трудових відносин Школи.

7.2. 21.12.2019 Школа (замовник) та Підприємство (постачальник) уклали Договір, за змістом пунктів 1.1-1.3 якого постачальник зобов`язується забезпечити постачання замовнику ДК021:2015-32420000-3 «Мережеве обладнання» (далі - товар), а замовник прийняти і оплатити товар на умовах Договору. Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару, а також комплектація, опис і технічні характеристики складових товару визначені сторонами в додатку 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.

7.3. Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 Договору його ціна (сума) становить 199 850,40 грн, у тому числі ПДВ 33 308,40 грн. Ціна одиниці товару визначена сторонами в додатку 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.

7.4. Відповідно до пунктів 4.1 та 4.4 Договору усі розрахунки за ним здійснюються у національній валюті України. Замовник здійснює оплату товару на підставі накладної на товар шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Джерело фінансування - кошти субвенції з державного бюджету.

7.5. Строк постачання товару - з моменту підписання Договору обома сторонами до 24.12.2019. Постачання товару здійснюється партіями, кожна з яких поставляється за заявкою замовника. Місце постачання товару: Україна, Рівненська область, с. Невірків, вул. Грушевського, 2. Датою поставки товару вважається дата доставки, підключення (монтажу) та перевірки працездатності товару представниками постачальника у приміщенні (приміщеннях) місця (місць) постачання та підписання належним чином оформлених накладних на товар. Факт поставки товару підтверджується підписанням належним чином оформлених накладних на товар (пункти 5.1, 5.2 Договору).

7.6. Відповідно до пункту 10.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

7.7. Додатком 1 до Договору (специфікація, опис та технічні характеристики складових товару) передбачено, що ціна (сума договору) становить 199 850,40 грн, у тому числі ПДВ 33 308,40 грн.

7.8. За видатковою накладною № РН-000013 від 24.12.2019 Підприємство поставило Школі товар на загальну суму 199 850,40 грн, а саме: оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104 - 1 шт. за ціною 6000,00 грн на суму 6000,00 грн; кабель оптичний ОКТ-Д(1,0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - 115,5 м за ціною 1316,00 грн на загальну суму 151 998,00 грн; анкерний затискач Ho3(F) - 4 шт. за ціною 290,00 грн на суму 1160,00 грн; пигтейл SC 1,5 m - 2 шт. за ціною 196,00 грн на суму 392,00 грн; кабель КПП-ВП (100) 2х2х0,50 (UTP - кат. 5) - 0,05 км за ціною 6000,00 грн на суму 300,00 грн; конектор RJ 45 STP (P88U-C) 5E-C1) - 8 шт. за ціною 9,00 грн на суму 72,00 грн; бокс - міні FOR-02 - 1 шт. за ціною 960,00 грн на суму 960,00 грн; роз`єм оптичний Fast connector SC/UPC FTTH-02 - 1 шт. за ціною 116,00 грн на суму 116,00 грн; гільза FTTH 60 мм з двома проволоками - 2 шт. за ціною 32,00 грн на суму 64,00 грн; роутер WiFi TP-LINK TL-WR841ND 4xLAN(10/100) 1xWAN 300 Mbps (802,11n) IGMP ProxySnooping - 1 шт. за ціною 5480,00 грн на суму 5480,00 грн.

7.9. Платіжним дорученням № 1 від 26.12.2019 Школа перерахувала Підприємству 199 850,40 грн з призначенням платежу «за мережеве обладнання, зг. з дог. № 38 від 21.12.2019 р. та вид. накл. № РН-000013 від 24.12.2019 р., ПДВ - 33 308,40».

7.10. За зверненням слідчого СУ ГУНП в Рівненській області до Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з постановою про доручення проведення судової експертизи та постановою про доручення проведення судової товарознавчої експертизи від 08.04.2020 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.01.2020 за № 42020180000000017, було проведено судові експертизи.

7.11. За висновком експерта № 3.2-458/20 від 15.04.2020 ринкова вартість нових товарно-матеріальних цінностей з урахуванням ПДВ станом на грудень 2019 року становила: кабелю типу ОКТ-Д(0,5)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 за 1 метр - 2,71 грн; кабелю типу ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 за 1 метр - 4,35 грн; оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 - 412,20 грн.

7.12. За висновком експерта № 3.2-36/20 від 27.05.2020:

1) документально підтверджується реалізація кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 в загальній кількості 1398,5 м та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 в загальній кількості 12 шт. у грудні 2019 року Підприємством (ЄДРПОУ 22555781), зокрема: Школі (код ЄДРПОУ 24172674) за Договором реалізовано кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 в кількості 115 м та оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104 в кількості 1 шт. на суму 189 597,60 грн з ПДВ;

2) Документально підтверджується оплата Підприємству (ЄДРПОУ 22555781) мережевого обладнання, а саме кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 у грудні 2019 року, зокрема: Школа за Договором оплатила кабель ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 в кількості 115 м на суму 182 397,60 грн з ПДВ та оптичний мережевий термінал GEPON NGpon El04 в кількості 1 шт. на суму 7 200,00 грн з ПДВ;

3) вартість кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon El04 з урахуванням висновку товарознавчої експертизи № 3.2-458/20 від 15.04.2020, реалізованих Підприємством у грудні 2019 року закладам освіти, завищена, зокрема: реалізованих Школі за Договором кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 в кількості 115 м на суму 181 895,18 грн з ПДВ та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon El04 в кількості 1 шт. на суму 6 787,80 грн з ПДВ;

4) документально підтверджується передача Підприємством для ФО «Браценюк Т. В.» (3090522019) кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 у грудні 2019 року відповідно до договору підряду № 7112019/1 від 07.11.2019 по вартості 2,47 грн (без ПДВ) за 1 метр та Підприємством (ЄДРПОУ 22555781) для ФОП «Маркусь С. П.» (2881012014) кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 у грудні 2019 року відповідно до договору підряду № 7112019/2 від 07.11.2019 по вартості 2,47 грн (без ПДВ) за 1 метр.

7.13. В Акті зафіксовано, що Школа уклала з Підприємством Договір, за яким передбачено поставку товару на суму 199 850,40 грн. Директор Школи Капрлюк Ж. С. взяв бюджетне зобов`язання за Договором на оплату мережевого обладнання на суму 199 850,40 грн (сплачено платіжним дорученням № 1 від 26.12.2019) без погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації, чим порушив частину першу статті 48 БК України, пункт 13 Положення та пункт 3 Методики.

Також в Акті вказано, що закупівлю за Договором без використання електронної системи закупівель на суму 199 850,40 грн проведено з недотриманням принципів здійснення публічних закупівель, установлених статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема принципу максимальної економії та ефективності, чим порушено частину першу статті 2 цього Закону. Як наслідок, за завищеною вартістю придбано обладнання на загальну суму 188 682,98 грн, у тому числі без потреби придбано 115,5 м кабелю типу ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-036Ф3.5/022Н18-1, вартість якого завищено на загальну суму 181 895,18 грн, 1 оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104, вартість якого завищено на суму 6 787,80 грн.

Школа за Договором придбала мережеве обладнання на суму 185 935,20 грн, потреби у придбанні якого не було, оскільки умовами договору про надання послуг № 39 від 23.12.2019 передбачено надання послуг з доступу до Інтернету з мережевим обладнанням (із зазначенням у додатку № 1 до цього договору переліку послуг, їх кількості, комплектності та ціни), яке використано підрядником Підприємства - ФОП Маркусем С. П. при виконанні замовлення № 7 від 23.12.2019 до договору підряду № 7112019/2 від 07.11.2019, вартість якого включена у вартість послуг провайдера та якого під час зустрічної звірки у Ліцеї не виявлено в наявності, чим порушено пункт 1.2 договору про надання послуг № 39 від 23.12.2019 та статтю 629 ЦК України. При цьому закупівлю мережевого обладнання за Договором та послуг провайдера за договором про надання послуг № 39 від 24.12.2019 проведено без погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації, чим порушено частину першу статті 48 БК України, пункт 13 Положення, пункт 3 Методики, пункт 6.1.3 договору про надання послуг № 39 від 23.12.2019, статтю 629 ЦК України. Одночасно Школа за Договором за завищеною вартістю та без потреби придбала 115,5 м кабелю оптичного ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-036Ф3.5/0 22Н18-1 на суму 181 895,18 грн, а також за завищеною вартістю на суму 6 787,80 грн придбала оптичний мережевий термінал GEPON NGpon El04, чим порушила частину першу статті 2 та статтю 3 Закону України «Про публічні закупівлі». Внаслідок допущених порушень Школі завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 192 723,00 грн.

7.14. Школа не погодила зобов`язання за Договором із Генеральним державним замовником.

8. Позиція Великої Палати Верховного Суду

Щодо суб`єктів, наділених повноваженнями захищати інтереси держави, які порушені або можуть бути порушені вчиненням правочину

8.1. Спірні правовідносини у цій справі виникли стосовно визнання недійсним Договору, за яким Підприємство (постачальник) поставило Школі (замовнику), правонаступником якої є Ліцей, мережеве обладнання, а замовник - прийняв і оплатив цей товар коштами субвенції з державного бюджету.

8.2. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини перша та друга статті 712 ЦК України).

8.3. Частина перша статті 215 ЦК України визначає підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

8.4. Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

8.5. При цьому першим реченням частини третьої статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

8.6. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див., зокрема, підпункт 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

8.7. Однією з підстав для визнання недійсними Договору суди визначили його невідповідність положенням статті 228 ЦК України, оскільки вважали, що він вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності у Підприємства відповідного умислу.

При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи Підприємства про те, що Ліцей не є особою, уповноваженою звертатися до суду в інтересах держави, обґрунтовані посиланнями на статтю 131-1 Конституції України, оскільки вважав, що у цій справі Позивачем є установа комунальної форми власності, правонаступник сторони Договору, а відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України дійсність правочину може заперечуватись як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою. Водночас, на думку суду апеляційної інстанції, стаття 228 ЦК України не містить жодних положень, які б установлювали коло осіб, що можуть звернутись до суду з позовом з визначених нею підстав, а у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки навчальний заклад самостійно звернувся з позовом до суду.

8.8. Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з наведеними мотивами судів попередніх інстанцій виходячи з такого.

8.9. Конституційний Суд України в пунктах 3, 4 свого рішення № 3-рп/99 від 08.04.1999, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. При цьому Конституційний Суд України вказав, що «інтереси держави» є оціночним поняттям.

Велика Палата Верховного Суду підтримала ці висновки, зокрема, в пункті 82 постанови від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 та підпункті 7.14 постанови від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

8.10. Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (підпункт 8.5)).

8.11. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (підпункт 8.6)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

8.12. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

8.13. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

8.14. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

8.15. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведені висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

8.16. Ураховуючи, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а також, беручи до уваги, що «інтереси держави» є специфічним оціночним поняттям та можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами інших учасників суспільних відносин, зокрема, комунальних підприємств, установ, які розпоряджаються бюджетними коштами, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.

8.17. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на свої висновки, викладені у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 та підпункті 8.49 постанови від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, де вказано, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

8.18. Суди встановили, що за статутом Ліцей є комунальним закладом, знаходиться у власності Великомежиріцької сільської ради та є правонаступником майна, прав та обов`язків Школи, а джерелом фінансування за Договором були кошти субвенції з державного бюджету.

8.19. Тобто Ліцей не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі № 295/4481/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 638/11634/17, а також в підпункті 8.17 постанови від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

8.20. Те, що Позивач є стороною за Договором, джерелом фінансування за яким були кошти субвенції з державного бюджету, також не свідчить про наявність у Ліцею відповідних владних повноважень, оскільки у відносинах щодо розрахунків з постачальником за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у підпунктах 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, підпунктах 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 та підпункті 8.30 постанови від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

8.21. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає неправильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним Договору відповідно до положень частини третьої статті 228 ЦК України з огляду на недодержання вимог щодо відповідності умов цього правочину інтересам держави, оскільки Ліцей не є особою, яка наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до висновків КГС ВС, викладених у постановах від 08.07.2020 у справах № 910/13840/18 та № 910/12608/18, від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 10.12.2019 у справі № 910/13891/18, від 05.11.2019 у справі № 910/14113/18 та від 23.10.2019 у справі № 910/13263/18.

8.22. Про недійсність Договору як такого, що був укладений з перевищенням повноважень представником, який діяв від імені Школи, поєднаним зі зловмисною домовленістю з посадовими особами Підприємства, спрямованою на незаконне заволодіння майном комунальної установи, або про те, що Договір сторони уклали без наміру створити обумовлені ним правові наслідки (фіктивний правочин), Ліцей у цій справі не стверджує.

8.23. Таким чином, доводи Підприємства, викладені у підпункті 4.1 цієї постанови, про неправильне застосування судами частини третьої статті 228 ЦК України та неврахування ними наведених вище висновків КГС ВС знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

8.24. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у Ліцею повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави, вона надалі не досліджує доводів Підприємства стосовно критеріїв застосування частини третьої статті 228 ЦК України, викладених у підпункті 4.2 цієї постанови, та не робить з цього приводу висновків.

Стосовно інших підстав, з яких Договір визнано недійсним

8.25. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди визнали недійсним Договір також з підстав невідповідності його статті 203 ЦК України, а також частині першій статті 48 БК України, пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики.

8.26. Так, відповідно до частини першої статті 48 БК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

8.27. Пунктом 13 Положення передбачено, що під час виконання завдань (проектів) Національної програми інформатизації державні замовники беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі за такими завданнями (проектами) після їх погодження з Генеральним державним замовником у разі, коли їх вартість дорівнює або перевищує 500 тис. грн. Погодження завдань (проектів) вартістю меншою, ніж визначена в абзаці першому цього пункту, здійснюється шляхом повідомлення Генерального державного замовника за визначеною ним процедурою.

8.28. Органи державної влади та інші розпорядники бюджетних коштів погоджують з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації завдання, проекти (роботи) Національної програми інформатизації, які виконуються в межах бюджетних програм, що належать до сфери інформатизації, та/або контракти (договори) на їх виконання відповідно до статті 48 БК України та Положення (пункт 3 розділу І Методики).

8.29. Суди дійшли висновку про те, що Договір наведеним нормам не відповідає, оскільки Позивач не погодив з Генеральним державним замовником взяття зобов`язань за цим правочином, а тому не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на його вчинення. При цьому суд апеляційної інстанції, відхиляючи протилежні доводи Підприємства, дійшов висновку про те, що наведені норми, зокрема щодо необхідності погодження Договору з Генеральним державним замовником, підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки за змістом Акта Позивач уклав з Підприємством два договори: на поставку мережевого обладнання (Договір) та на виконання робіт із забезпечення доступу до мережі «Інтернет» (договір підряду № 7112019/2 від 07.11.2019), які взаємопов`язані та спрямовані на досягнення однієї мети. Суд апеляційної інстанції оцінив Акт в сукупності із вказаними правочинами та дійшов висновку про те, що взаємозв`язок цих двох договорів слідує зі змісту їхніх умов, а також підтверджується діями, спрямованими на їх виконання.

8.30. З огляду на обмеження, передбачені статтею 300 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду не досліджує наведені вище висновки судів попередніх інстанцій та не робить з цього приводу власних висновків, оскільки касаційна скарга Підприємства відповідними підставами не обґрунтовувалась, зокрема скарга не містить доводів про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 203 ЦК України та частини першої статті 48 БК України в контексті того, що перевищення Школою повноважень не має самостійного значення для визнання недійсним Договору з описаних вище підстав, а Підприємство є добросовісним контрагентом, який не може нести негативні наслідки від такого порушення.

8.31. Із цих самих мотивів Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи Підприємства, викладені в підпункті 4.4 цієї постанови, адже воно не ставить під сумнів те, що Договір міг бути визнаний недійсним з підстав порушення Школою установленого обмеження повноважень, а його твердження, зокрема про те, що ціна Договору не дорівнює та не перевищує 500 тис. грн; предметом цього правочину є поставка товару, а не надання послуг; договір на виконання робіт із забезпечення доступу до мережі «Інтернет» повністю виконано сторонами і не оскаржувався, зводяться до переоцінки доказів у справі, зокрема Акта, Договору та договору підряду № 7112019/2 від 07.11.2019, що не відповідає положенням частини другої статті 300 ГПК України.

8.32. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє доводи Підприємства, викладені в підпункті 4.3 цієї постанови, про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали жодної оцінки фактам, які дають підстави вважати, що позов у цій справі було ініційовано з метою оцінки / переоцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, а також неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17, зокрема, про недопустимість ініціювання провадження в цивільній справі з означеною метою.

По-перше, у касаційній скарзі Підприємство не вказує на конкретні недосліджені судами докази, які були надані до матеріалів справи та дозволяли б підтвердити, що провадження в цій справі ініційовано з метою, яка суперечить завданням господарського судочинства, а без такого належного обґрунтування Велика Палата Верховного Суду відхиляє його посилання на порушення судами правил дослідження і оцінки доказів (див. постанови КГС ВС від 17.11.2020 у справі № 907/516/19 (підпункт 8.36) та від 28.01.2020 у справі № 925/587/19 (підпункт 7.15)).

По-друге, Велика Палата Верховного Суду вважає незастосовними в цій справі висновки, викладені в її постанові від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17, оскільки правовідносини у справі № 918/1043/21 та справі № 333/6816/17 не є подібними за змістовим критерієм, адже у вказаній справі керівник комунальної установи оскаржив довідку, складену інспектором Державної аудиторської служби України за результатами перевірки дотримання законодавства про закупівельні процедури, через те, що в довідці, на думку позивача, містились неправдиві відомості, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію.

8.33. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Підприємство не обґрунтувало підстав для перегляду та скасування рішень судів попередніх інстанцій, якими Договір визнано недійсним через його невідповідність статті 203 ЦК України, частині першій статті 48 БК України, пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики.

8.34. Разом із цим наявні підстави для зміни оскаржених судових рішень у частині застосування наслідків недійсності Договору, що буде детально висвітлено в наступному розділі цієї постанови.

Щодо застосування наслідків недійсності правочину

8.35. Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).

8.36. У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

При цьому ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

8.37. За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

8.38. У подальшому, застосовуючи статтю 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми.

Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

8.39. Водночас за результатами розгляду справи № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду ухвалила нове рішення, яким частково задовольнила позов Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Табіті» про визнання недійсним укладеного сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки та про застосування наслідків недійсності цього правочину, а саме зобов`язала ТОВ «Табіті» повернути Лазурненській селищній раді земельні ділянки, сформовані з тієї, що була одержана за недійсним правочином, та відмовила в іншій частині позову, яка стосувалась визнання недійсним вказаного правочину, оскільки вважала, що суди попередніх інстанцій помилково визнали недійсним нікчемний договір.

8.40. Таким чином, замість передбаченої статтею 216 ЦК України двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, Велика Палата Верховного Суду зобов`язала лише відповідача повернути спірні земельні ділянки до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що про це просив позивач, а вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що приписи статей 216 і 228 ЦК України забезпечують справедливий баланс між інтересами позивача та відповідача, який вимогу про повернення сплачених коштів не заявив (див. пункт 72 та останнє речення пункту 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

8.41. З таким підходом не погодилась колегія суддів КГС ВС, яка передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від її висновків, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, оскільки вважала, що таке застосування статті 216 ЦК України нівелює інститут двосторонньої реституції, є несправедливим стосовно обох сторін недійсного правочину, а також не відповідає принципу процесуальної економії (див. підпункти 6.12-6.19 цієї постанови).

8.42. За загальним підходом Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справі № 757/1660/17-ц, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19).

8.43. Велика Палата Верховного Суду підтверджує правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зокрема, про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину, однак вважає, що підхід до застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 ЦК України), сформульований у пунктах 72 та 81.2 згаданої постанови, потребує узгодження з наведеним вище висновком про двосторонню реституцію як юридичний обов`язок сторін недійсного правочину, виходячи з такого.

8.44. Позовні вимоги, з якими звертався позивач у справі № 923/196/20, були спрямовані на визнання недійсним спірного правочину та застосування наслідків недійсності.

8.45. У такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 ЦК України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.

8.46. Також підхід, сформульований Великою Палатою Верховного Суду в пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, створює низку серйозних процесуальних проблем, оскільки відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом.

Однак такий «зустрічний» позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 ГПК України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі «зустрічним» буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов`язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.

Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов`язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов`язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов`язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.

Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

8.47. Для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, та виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 ЦК України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

8.48. Ці висновки узгоджуються також з позицією Верховного Суду України, який постановою від 06.09.2017 у справі № 320/4812/15-ц скасував рішення суду першої інстанції в частині повернення ОСОБА_6 того, що він передав державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на виконання укладеного між ними 08.09.2014 договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд за АДРЕСА_1, у зв`язку з визнанням судом зазначеного договору недійсним, а справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції визнав вказаний договір купівлі-продажу недійсним, проте правила реституції за частиною першою статті 216 ЦК України застосував тільки щодо однієї зі сторін правочину - постановив рішення про зобов`язання ОСОБА_6 повернути державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України майно, одержане ним як покупцем за недійсним договором. При цьому суд не вирішив питання про повернення іншій стороні правочину - відповідачу ОСОБА_6 того, що він передав державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на виконання цього ж договору, у зв`язку з визнанням його недійсним.

8.49. Наведене спростовує неправильні висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування двосторонньої реституції, зроблені з посиланням на те, що в межах цього спору не пред`являлися вимоги щодо стягнення з Ліцею обладнання, одержаного ним за Договором.

Оскільки суди встановили обставини виконання сторонами Договору (передачу майна у власність Позивача за видатковою накладною № РН-000013 від 24.12.2019 та сплату на користь Відповідача 199 850,40 грн його ціни за платіжним дорученням № 1 від 26.12.2019) та не встановлювали обставини, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, а сторони про них не стверджували, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним Договору та стягнення з Підприємства на користь Ліцею 199 850,40 грн, сплачених за платіжним дорученням № 1 від 26.12.2019, суди також мали повернути від Ліцею на користь Підприємства майно, передане за видатковою накладною № РН-000013 від 24.12.2019. Тобто застосувати двосторонню реституцію як необхідний наслідок визнання недійсним Договору та задоволення реституційної вимоги Ліцею.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9.2. Попри обґрунтованість касаційної скарги в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 228 ЦК України Підприємство у своїй скарзі не навело доводів, які спростовують висновки судів про необхідність визнання недійсним Договору з підстав його невідповідності статті 203 ЦК України, частині першій статті 48 БК України, пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики.

9.3. Також з урахуванням визначених меж розгляду справи судом касаційної інстанції слід відхилити доводи Підприємства про неправильну оцінку судами попередніх інстанцій доказів, що містяться в матеріалах справи, необхідність надання повторної оцінки доказам у справі та повторного встановлення фактичних обставин справи.

9.4. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 311 зазначеного Кодексу).

9.5. Задовольняючи позов у цій справі, суд першої інстанції визнав недійсним Договір та стягнув з Підприємства на користь Ліцею сплачені за цим правочином 199 850,40 грн. Однак суд помилково не присудив повернути від Ліцею на користь Підприємства майно, яке було отримано Позивачем на виконання Договору за видатковою накладною № РН-000013 від 24.12.2019. Суд апеляційної інстанції цю помилку не виправив.

9.6. З огляду на викладене, здійснивши перегляд судових рішень у межах доводів касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 300 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу Підприємства слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022, необхідно змінити.

10. Висновок щодо застосування норм права

10.1. Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 19 та 131-1 Конституції України, а також статті 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.

10.2. Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

11. Судові витрати

11.1. Згідно із частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

11.2. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

11.3. Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги результат розгляду спору не змінився, а позов Ліцею залишився задоволеним повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на Підприємство.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «ДАН» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 у справі № 918/1043/21 змінити, доповнивши резолютивну частину рішення пунктом 4 такого змісту: «Повернути від Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради (код ЄДРПОУ 24172674) на користь Приватного підприємства «Фірма «ДАН» (код ЄДРПОУ 22555781) майно, отримане на виконання договору поставки мережевого обладнання від 21.12.2019 № 38 за видатковою накладною № РН-000013 від 24.12.2019, а саме: оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104 - 1 шт.; кабель оптичний ОКТ-Д(1,0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - 115,5 м; анкерний затискач Ho3(F) - 4 шт.; пигтейл SC 1,5 m - 2 шт.; кабель КПП-ВП (100) 2х2х0,50 (UTP - кат. 5) - 0,05 км; конектор RJ 45 STP (P88U-C) 5E-C1) - 8 шт.; бокс - міні FOR-02 - 1 шт.; роз`єм оптичний Fast connector SC/UPC FTTH-02 - 1 шт.; гільза FTTH 60 мм з двома проволоками - 2 шт.; роутер WiFi TP-LINK TL-WR841ND 4xLAN(10/100) 1xWAN 300 Mbps (802,11n) IGMP ProxySnooping - 1 шт.». В іншій частині рішення та постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач К. М. ПільковСудді:О. О. БанаськоМ. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю. Л. ВласовС. О. Погрібний І. А. ВоробйоваО. В. Ступак М. І. ГрицівІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук І. В. ЖелєзнийЄ. А. Усенко В. В. КорольН. В. Шевцова О. В. Кривенда

Джерело: ЄДРСР 121753942

[ANTIRAID]

Велика палата відійшла від своїх попередніх висновків щодо наявності в законодавстві односторонньої реституції та необхідності заявлення зустрічного позову вигаданого володарем Золотої малини Дмитром Гудимою та зазначила:

10.1. Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 19 та 131-1 Конституції України, а також статті 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.

10.2. Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.