Постанова ВП ВС про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини в позовному проваджені для отримання відстрочки (питання юрисдикції не вирішено)

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

11 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 201/5972/22
Провадження № 14-132цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Воробйової І. А.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М.,

Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І.,

Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

розглянула цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання дитини

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року у складі судді Наумової О. С.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року у складі колегії суддів Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст вимог заяви про встановлення факту

1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини, заінтересовані особи:

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 .

2. Заяву мотивовано тим, що 02 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .

3. З лютого 2022 року він та його дружина почали проживати окремо, син залишився проживати з ним, а мати дитини виїхала за кордон.

4. У травні 2022 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, згідно з яким визначено місце проживання дитини разом із батьком.

5. 06 липня 2022 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська видано судовий наказ у справі № 201/3829/22 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 .

6. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2022 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.

7. Указував, що він разом із сином ОСОБА_3 і його дочкою від першого шлюбу ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

8. Мати дитини з лютого 2022 року не бере участі в житті дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує.

9. Стверджував, що він є батьком, який самостійно виховує дитину. Встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.

10. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд встановити юридичний факт самостійного виховання ним дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. РішеннямЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обоє батьків беруть участь у вихованні дитини, оскільки відповідно до судового наказу від 06 липня 2022 року стягнуто з матері ОСОБА_2 на користь батька ОСОБА_1 аліменти на утримання їх малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено 25 травня 2022 року договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, а тому суд вважав, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 .

13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року - без змін.

14. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини. Вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У червні 2023 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 591/1371/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 127/15014/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник також указує, що суди не дослідили зібраних у справі доказів та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Заявник посилається на те, що суди не врахували інтересів дитини, а також того, що мати дитини фактично усунулася від виконання своїх обов`язків з виховання і утримання дитини, а отже, саме він як батько здійснює виховання дитини самостійно, тому суд мав встановити факт самостійного виховання дитини батьком.

18. Відмовляючи у встановленні факту самостійного виховання дитини, суди посилалися на норми законодавства України, які зобов`язують батьків виховувати своїх дітей, водночас суди не надали оцінки доказам, які свідчать про те, що матір дитини фактично не виконує своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Позиція інших учасників справи

19. Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції, підстави передачі справи на розгляд Великої Паплати Верховного Суду

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 201/5972/22 із суду першої інстанції.

21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2022 року справу № 201/5972/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, зокрема у зв`язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

23. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувався тим, що існує правова проблема, яка постала під час дії правового режиму воєнного стану, у значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що перебували та перебувають на розгляді в судах та рішення у яких можуть бути винесені найближчим часом.

24. За змістом висновків колегії суддів виключна правова проблема полягає у визначенні предметної юрисдикції та можливості розгляду справ про встановлення фактів за правилами адміністративного судочинства.

25. Так, між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (який заявник вказав зацікавленою особою) може виникнути спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (про що заявник вказав у заяві) і не пов`язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням. За предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

26. У цій справі заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, а саме встановлення факту самостійного виховання дитини, зокрема, з метою (згідно з доводами заявника) отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, а також отримання відстрочки від мобілізації.

27. На думку колегії суддів, заявлені у справі вимоги, враховуючи їх мету, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за особою певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідкамитакі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. 02 червня 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Чечелівському районному у місті Дніпрі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 418.

29. Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 29 вересня 2020 року Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьком якого є ОСОБА_1 , а матір`ю - ОСОБА_2 .

30. 25 травня 2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О. І. посвідчено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, відповідно до якого мати дитини ОСОБА_2 бере участь у вихованні дитини. Мати нарівні з батьком вправі вільно спілкуватися з дитиною у визначеному сторонами порядку, допускається спільний відпочинок дитини з батьками, сторони зобов`язуються повідомляти про стан здоров`я дитини, брати участь у вихованні дитини тощо (пункти 2-7 договору).

31. У пунктах 8, 14 договору сторони домовились, що ОСОБА_1 бере на себе усі зобов`язання, пов`язані з утримання дитини, її фінансовим та матеріальним забезпеченням. У випадках, не передбачених договором, сторони керуються чинним законодавством. Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

32. 06 липня 2022 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у справі № 201/3829/22 видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 27 червня 2022 року.

33. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2022 року у справі № 201/3212/22 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 02 червня 2017 року у Чечелівському районному у місті Дніпрі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області під актовим записом № 418.

34. Згідно з актом, підписаним головою правління ОК ЖБК «Оранж-парк» ОСОБА_8, мешканцем квартири № 131 ОСОБА_5 , мешканкою квартири № 136 ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 мешкають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - власник; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - донька; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - син.

35. Відповідно до довідки від 05 вересня 2022 року, підписаної директором ТОВ «Амеда Софіївська» (медичного центру, сімейної клініки), ОСОБА_3 був на профілактичних оглядах за віком у лікаря-педіатра 11 лютого, 23 травня, та 30 серпня 2022 року. Огляди дитини були проведені у присутності та за згодою батька, мати присутня не була.

36. Згідно з актом, складеним фахівцем із соціальної роботи Служби у справах дітей та сім`ї Вишневської ОТГ ОСОБА_7 за заявою ОСОБА_1 , спеціаліст виходом на адресу: АДРЕСА_1 , де мешкають: ОСОБА_1 , його донька ОСОБА_4 та син ОСОБА_3 , встановила, що діти проживають разом з батьком та знаходяться на його утриманні.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

38. У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

39. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила доводи, наведені в касаційній скарзі, і вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково.

40. Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

41. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

42. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

43. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

44. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

45. Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 😎 смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

46. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

47. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

48. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

49. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

50. З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

51. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

52. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

53. З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

54. У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

55. У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

56. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

57. Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

58. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

59. Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.

60. Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

61. За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

62. Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

63. Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

64. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

65. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

66. Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

67. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

68. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

69. Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

70. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

71. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

72. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

73. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

74. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

75. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

76. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

77. У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

78. У цій справі батьки, уклавши 25 травня 2022 року нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина. У пунктах 8, 14, зокрема, обумовили, що ОСОБА_1 бере на себе усі зобов`язання, пов`язані з утриманням дитини, її фінансовим та матеріальним забезпеченням. У випадках, не передбачених договором, сторони керуються чинним законодавством.

Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

79. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

80. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

81. У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

82. Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

83. З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, пята сттатті 19 СК України) .

84. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

85. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

86. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

87. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

88. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

89. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

90. Разом з тим суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

91. Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

92. Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

93. За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

94. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

95. З урахуванням наведеного, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини з підстав, передбачених частиною шостою статті 294, частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Керуючись статтями 294, 315, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року скасувати.

3. Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання дитини залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Воробйова

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

І. В. Желєзний І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

С. І. Кравченко Є. А. Усенко

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 121753944

[ANTIRAID]

Як я і підозрював рішення щодо встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини Великою палатою вирішено не буде. Передаючи спір на розгляд до Великої палати судом було поставлено питання юрисдикції таких спорів де зацікавлена особа ТЦК, але Велика палата не надала відповідь на це питання, що призведе до нових спорів.

Суд з незрозумілих причин почав аналізувати сімейний кодекс та обов'язки батьків, які за договором вже визначили порядок утримання та навіть отримали рішення про сплату аліментів і замість визначення юрисдикції таких спорів зазначив:

83. З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, пята сттатті 19 СК України) .

87. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

90. Разом з тим суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

91. Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

92. Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Мазура М. В., Мартєва С. Ю.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року

Історія справи

1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 .

2. Заяву мотивовано тим, що 02 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .

3. З лютого 2022 року він та його дружина почали проживати окремо, син залишився проживати з ним, а мати дитини виїхала за кордон.

4. У травні 2022 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, згідно з яким визначено місце проживання дитини разом із батьком.

5. 06 липня 2022 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська видано судовий наказ у справі № 201/3829/22 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 .

6. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2022 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.

7. Стверджував, що він разом із сином ОСОБА_3 і його дочкою від першого шлюбу ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

8. Мати дитини з лютого 2022 року не бере участі в житті дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує.

9. Він є батьком, який самостійно виховує дитину. Встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.

10. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд встановити юридичний факт самостійного виховання ним дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

11. Рішенням від 09 грудня 2022 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

12. Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що обоє батьків беруть участь у вихованні дитини, оскільки відповідно до судового наказу від 06 липня 2022 року стягнуто з матері ОСОБА_2 на користь батька ОСОБА_1 аліменти на утримання їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено 25 травня 2022 року договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, а тому суд вважав, що не існує підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року - без змін.

14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Матір дитини сплачує на користь заявника аліменти на утримання їхньої дитини, тому бере участь в утриманні дитини. Заявник не надав суду докази того, що матір умисно ухиляється від участі у вихованні чи утриманні дитини. Вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

15. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини.

16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначив неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 591/1371/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 127/15014/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Позивач наголошував, що законодавство не передбачає конкретного переліку документів для отримання пільг у статусі одинокого батька чи матері.Водночас Верховний Суд виснував, що одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Одинока матір - це жінка, яка виховує і утримує дитину сама (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2021 року у справі № 591/1371/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 127/15014/20).

18. Заявник посилається на те, що суди не врахували інтереси дитини, а також того, що мати дитини фактично самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання і утримання дитини, а отже, саме він як батько здійснює виховання дитини самостійно, тому суд мав встановити факт самостійного виховання дитини батьком.

19. Відмовляючи у встановленні факту самостійного виховання дитини, суди посилалися на приписи законодавства України, які зобов`язують батьків виховувати своїх дітей, у той же час суди не надали оцінку доказам, які свідчать про те, що матір дитини фактично не виконує своїх обов`язків щодо виховання дитини.

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 201/5972/22 із суду першої інстанції.

21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 27 вересня 2023 року передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, зокрема у зв`язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

22. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що існує правова проблема, яка постала під час дії правового режиму воєнного стану в значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що перебували та перебувають на розгляді в судах та рішення у яких можуть бути винесені найближчим часом.

23. За змістом висновків колегії суддів виключна правова проблема полягає у визначенні предметної юрисдикції та можливості розгляду справ про встановлення фактів за правилами адміністративного судочинства.

24. Так, між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (який заявник зазначив зацікавлено особою) може виникнути спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (про що заявник вказав у заяві) і не пов`язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

25. У цій справі заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, а саме встановлення факту самостійного виховання дитини, зокрема, з метою (згідно з доводами заявника) отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, а також отримання відстрочки від мобілізації.

26. На думку колегії суддів, сформульовані у справі вимоги, враховуючи їх мету, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за особою певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою.

27. У разі виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, зокрема які стосуються порушеного заявником питання, останній вправі звернутися до адміністративного суду з позовними вимогами до відповідного уповноваженого органу, і певні факти, які мають значення для правильного вирішення спору, підлягають встановленню судом у мотивувальній частині судового рішення.

28. На переконання колегії суддів, з урахуванням визначеної заявником у справі заінтересованої особи (територіальний центр комплектування та соціальної підтримки), а також мети подання заяви про встановлення факту самостійного виховання ним сина заявлені ОСОБА_1 вимоги не є вимогами, які пов`язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.

29. Факт самостійного виховання дитини одним із батьків ймовірно може бути встановлений адміністративним судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій, бездіяльності чи рішень компетентних органів щодо відмови у наданні соціальної допомоги, незабезпечення соціальних чи інших гарантій, відмови у визнанні прав, визначених законом, які підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

30. Проте аналіз судової практики свідчить про ухвалення судами різних за змістом судових рішень у спірних правовідносинах, відсутність єдиної судової практики, зокрема у зв`язку з несформулюванням правового висновку Верховного Суду із цього приводу.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

31. 11 вересня 2024 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання дитини залишено без розгляду.

32. За висновком Великої Палати Верховного Суду, подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за установлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого у сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може бути з`ясоване безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись урамках спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

33. Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

34. Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про залишення позову без розгляду з таких міркувань.

35. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також наголошувала на тому, що існує правова проблема щодо визначення юрисдикції спорів, яка постала під час дії правового режиму воєнного стану в значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що перебували та перебувають на розгляді в судах та рішення у яких можуть бути винесені найближчим часом.

36. Однак Велика Палата Верховного Суду не надала відповіді на поставлені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду питання, залишивши позов без розгляду.

37. На наше переконання, слід було вирішити правову проблему щодо визначення юрисдикції спорів про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації / звільнення з військової служби), яка постала під час дії правового режиму воєнного стану.

38. Залишаючи заяву без розгляду, Велика Палата Верховного Суду з посиланням на приписи статті частини шостої статті 294 ЦПК України, виснувала про те, що у розглядуваній справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята сттатті 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

39. Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про існування спору про право між батьками, оскільки: по-перше, протягом розгляду справи будь-яких заперечень від матері [ ОСОБА_2 ]щодо обставин, викладених у заяві про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини, не надходило; по-друге, до судів попередніх інстанцій також не надходило жодних клопотань про розгляд справи за її участю чи без неї.

40. Вважаємо, що батько звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини для отримання відстрочки від мобілізації (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову (мобілізації) на військову службу під час мобілізації / звільнення з військової служби). Вказане питання постало під час дії правового режиму воєнного стану безвідносно спору з матір`ю дитини щодо належного виконання батьківських обов`язків.

41. Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

42. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

43. Зауважуємо, що поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

44. Таким чином, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають у реалізації права.

45. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що матір бере участь в утриманні дитини та відсутні докази того, що матір умисно ухиляється від участі у вихованні чи утриманні дитини, також не встановлено наявності фактів, які перешкоджають матері виконувати свої батьківські обов`язки, а підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне йому для отримання відстрочки від мобілізації.

46. Тобто у цьому випадку йде мова не про спір між батьками, а щодо встановлення існування певних обставин в умовах війни, а саме факту самостійного виховання дитини батьком, які перешкоджають реалізації одним із батьків своїх прав та обов`язків, визначених СК України, а іншому з метою забезпечення повноцінного догляду та належних умов для дитини і збереження її прав та інтересів необхідне рішення суду, що підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини батьком.

47. Крім того, не може бути спору про право на отримання відстрочки від призову між ОСОБА_1 та територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, оскільки останній не є суб`єктом отримання такої відстрочки, а на виконання своїх повноважень, визначених Законом України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та на підставі документів, передбачених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, приймає рішення стосовно надання чи відмови у наданні особі відстрочки відповідно до наданого нею переліку необхідних документів.

48. Наголошуємо, що наведенеий у статті 315 ЦПК України перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. Тому факт самостійного виховання та/або утримання дитини має бути встановлений судом якщо законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

49. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 вже викладала висновок, що факти, які мають юридичне значення, встановлюються у позасудовому та судовому порядку. Рішення суб`єктів владних повноважень стосовно встановлення фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

50. При вирішенні питання щодо юрисдикції справи суди мають враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено позасудовий порядок встановлення певних фактів, та факти, які можуть бути встановлені лише рішенням суду.

51. Отже, при розгляді цієї справи насамперед необхідно з`ясувати, у якому порядку (позасудовому чи судовому) підлягає вирішення питання про встановлення факту самостійного виховання дитини.

52. У цій справі метою встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивач зазначив оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.

53. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

54. Отже, повноваження суб`єктів владних повноважень визначені Конституцією та законами України. При здійсненні своїх владних управлінських функцій відповідно до законодавства вони діють на підставі та в межах наданих їм повноважень, у тому числі й щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Такі повноваження щодо встановлення того чи іншого факту мають бути чітко визначені у відповідних нормативно-правових актах. Встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідним суб`єктом владних повноважень виключає повноваження суду щодо встановлення такого факту в судовому порядку.

55. Саме тому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц виснувала, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

56. Оскільки факт самостійного виховання та/або утримання дитини не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб`єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції.

57. Ураховуючи, що у цих правовідносинах відсутній будь-який орган влади, до повноважень якого належить встановлення факту самостійного виховання та/або утримання дитини, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту самостійного виховання та/або утримання дитини, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 та частини другої статті 315 ЦПК України.

58. Підсумовуючи наведене, наголошуємо, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, перелік яких не є вичерпним. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд таких справ у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження.

59. Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21.

Щодо юрисдикції цієї справи та розгляду її в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства зазначаємо таке.

60. Згідно із частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

61. Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

62. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, частиною другою цієї статті визначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

63. Частиною першою статті 316 ЦПК України передбачено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

64. Згідно із частиною першою статті 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

65. За пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

66. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

67. Аналіз наведених норм свідчить про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження. Теорія цивільного процесуального права виходить із того, що окреме провадження є різновидом проваджень цивільного судочинства, в якому, як і в інших провадженнях, здійснюється правосуддя у цивільних справах.

68. На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність та прикладну значущість і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Важливою також є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом.

69. Отже, юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. За таких умов у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

70. Іншими словами, якщо під час розгляду справи про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересованими особами буде заявлений спір про право, то суд залишає таку заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

71. Слід зауважити, що таке застереження стосується виключно цивільних спорів, розгляд яких визначається ЦПК України, і спрямоване на спрощення розгляду конкретної цивільної справи у розумні строки.

72. При цьому, з`ясовуючи питання щодо можливості встановлення юридичного факту судами адміністративної юрисдикції, слід нагадати, що у разі оскарження до суду відмови відповідного органу вчинити певні дії чи прийняти рішення, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

73. За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

74. Ураховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

75. Крім того, частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

76. Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

77. Нагадаємо, що у постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд таких справ у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження.

Щодо встановлення факту самостійного виховання дитини [без участі іншого з батьків (інших осіб) у вихованні та утриманні дитини] для отримання відстрочки від мобілізації зазначаємо таке.

78. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

79. Аналогічний обов`язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»).

80. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.

81. Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.

82. Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

83. Статтею 22 вказаного Закону визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

84. У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

85. Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.

86. Отож захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком кожного військовозобов`язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених законами України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

87. Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.

88. Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

89. Статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.

90. У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

91. Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

92. Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки [військовослужбовці], які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам , за яких такий вичерпний перелік підстав [за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року)] не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

93. Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової службиособи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

94. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період з подальшими змінами.

95. У додатку 5 до вказаного Порядку наведено перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», серед яких рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

96. Водночас, за висновком Великої Палати Верховного Суду, факт самостійного виховання дитини ОСОБА_1 не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право між батьками дитини, який за загальним правилом може вирішуватися у позовному провадженні.

97. Разом з тим вважаємо, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через існування (настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється [наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо].

98. Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

99. Отож, удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

100. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами особи та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

101. Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

102. Таким чином, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно можливості розгляду заяви про встановлення факту самостійного виховання дитини лише в межах справи при наявності спору між батьками щодо зміни обсягу їх батьківських прав та обов`язків суперечить правовій меті законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу» в частині отримання особами, які самостійно виховують та утримують дітей, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, а також Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. У вказаному Порядку зазначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

103. Так, у цій справі факт самостійного виховання неповнолітньої дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

104. Разом з тим, з огляду на встановлений статтею 65 Конституції України конституційний обов`язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, надаючи оцінку доводам і доказам у вказаній категорії справ стосовно самостійного виховання і утримання одним з батьків дитини, суди мали б обережно застосовувати таку процедуру, не допускаючи ситуацій, за яких виникав би сумнів у пред`явленні позовів військовозобов`язаних / військовослужбовців з метою штучного створення умов та обставин, які могли б бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та / або звільнення з військової служби на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

105. Тому, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, суди мали б досліджувати обставини (події), які є виключними (непереборними / винятковими / неординарними / особливими) у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

106. На наше переконання, в умовах особливого періоду (воєнного стану) не можна допускати зловживання процесуальними правами шляхом застосування способів захисту сімейних прав, інтересів дитини тощо з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

107. На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку щодо залишення заяви без розгляду.

108. З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини з наданням оцінки доказам та доводам, що підтверджують чи спростовують такий юридичний факт.

Судді Н. В. Шевцова

М. І. Гриців

Ж. М. Єленіна

І. В. Желєзний

Л. Ю. Кишакевич

С. І. Кравченко

М. В. Мазур

С. Ю.Мартєв

Джерело: ЄДРСР 122272993