Постанова ПААС про зобов'язання надати відстрочку на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 ЗУ ПМПМ (мати інвалід І групи) при наявності доньки, що проживає за кордоном

ANTIRAID · November 16

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 р.м. Одеса

Справа № 400/6646/24

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

повний текст судового рішення

складено 16.08.2024, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді- Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В., Кравченка К.В.

при секретарі - Філімович І.М.

за участю:

представника апелянта адвоката Ядловського І.М.

апелянта ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївськогоокружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи ОСОБА_2 про визнання відмови протиправної та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

12 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу пiд час мобілізації ОСОБА_1 на підставі п. 13 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з наявністю одного із своїх батьків з числа осіб з інвалідністю 1 групи за відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що враховуючи сімейні стосунки ОСОБА_2 (мати позивача), а також відсутність у ОСОБА_2 інших осіб, що зобов`язані її утримувати, оформлення ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є єдиною можливістю для ОСОБА_2 (інваліда 1 групи) одержати постійний догляд, якого вона потребує та фактично отримує від позивача. Оскільки її донька ОСОБА_3 не проживає на території України, знаходиться під тимчасовим захистом у Польщі та постійно проживає на її території, що фактично унеможливлює здійснення нею піклування за своєю матір`ю.

Позивач вважає, що відповідачем вільно інтерпретовано поняття «працездатна особа» при цьому повністю проігноровані норми п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», що свідчить про протиправну бездіяльність та цинічне небажання ІНФОРМАЦІЯ_2 та соціальної підтримки виконувати свій обов`язок щодо оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації , що призвело до незаконної відмови від оформлення позивачу відстрочки від призову під час мобілізації. Позивач довів наявність у нього підстав для відстрочки від призову за мобілізацією, визначені абз.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Проте відповідач протиправно відмовив йому у наданні відстрочки від призову за мобілізацією, чим грубо порушив його право, прямо передбачене Законом.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 , в обґрунтування правової позиції зазначив, що для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач повинен був довести, що він є єдиною особою, яка може здійснювати даний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 1-ї групи (загального захворювання, безстроково). Але, як вбачається з матеріалів справи, позивач належних доказів, що він є єдиною особою, яка може здійснювати постійний сторонній догляд за матір`ю, до суду не надав.

Відповідно до приписів норм чинного законодавства обов`язок по догляду за ОСОБА_2 покладений саме на її дочку. Отже, з огляду на зазначений аналіз правових норм можна дійти висновку, що позивач, не є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за матерію та відповідно до положень чинного законодавства відповідач вважає, що він не має безумовного обов`язку щодо такого догляду.

Відповідач вважає, що у діях позивача у такий спосіб вбачається факт ухилення його від призову на військову службу за загальною мобілізацією та від виконання конституційного обов`язку, який встановлений ст.65 Конституції України, згідно із нормою якої захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів, є обов`язком громадян України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи ОСОБА_2 про: визнання протиправної відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу пiд час мобілізації ОСОБА_1 на підставі п. 13 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з наявністю одного із своїх батьків з числа осіб з інвалідністю 1 групи за відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнитипозовні вимоги.

Апелянт не погоджується з вказаним рішенням суду та вважає його незаконним в силу невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильності застосування норм матеріального права через неправильне тлумачення закону.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою в якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.11 ч.1ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (далі Закон № 3543).

До вказаної заяви додано копії: паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду позивача, паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду матері позивача, свідоцтва про народження позивача, свідоцтва про укладання шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , свідоцтво про смерть ОСОБА_4 (мужа матері позивача), довідки МСЕК № 654958 ОСОБА_2 , серія № 12 ААН, щодо матері позивача; заяви матері позивача від 14.06.2024 року щодо родичів, що зобов`язані її утримувати; Акту про встановлення факту проживання від 25.05.2023 року; Акту про встановлення факту здійснення догляду від 17.06.2024 року; закордонного паспорта сестри позивача ОСОБА_6 .

Повідомленням 27.06.2024 року відповідач за результатами опрацювання заяви позивача повідомив, зокрема, що з копій документів, які додані позивачем до заяви вбачається, що в зв`язку з наявністю не військовозобов`язаних родичів і які згідно зі ст. 51 Конституції України та ч.1 ст. 202 Сімейного кодексу України зобов`язані утримувати свою непрацездатну матір.

Тому, з огляду на зазначений аналіз правових норм, та з урахуванням наданих позивачем копій документів відповідачем повідомлено, що законних підстав для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, яка передбачена нормою ст. 23 Закону № 3543, нажаль, немає.

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді заяви позивача відповідачем обґрунтовано зроблено висновок про те, що наявність у ОСОБА_2 дорослої доньки ОСОБА_3 ( ОСОБА_7 ), а також перебування останньої за кордоном не є підставою для надання відстрочки від військової служби позивачу ОСОБА_1 згідно з вимогами ст. 23 Закону № 3543, а тому стверджуваних позивачем порушень його прав відповідачем у спірних правовідносинах не допущено, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по цей час.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до норм абз. 5 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В свою чергу нормами статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до ч.ч.3, 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Так, відповідно до статті 23 Закону України«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію визначені категорії військовозобов`язаних які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, у редакції до 18.05.2024 року, Закону України«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію згідно абзацу 11 ч. 1 ст. 23, не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

18.05.2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким, зокрема, були внесені зміни до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII.

Так, відповідно до п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

- які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Також, Кабінетом Міністрів України постановою №560 від 16.05.2024 року (набрала чинності 18.05.2024 року), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до п. 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Так, постановою Кабміну від 16.08.2024 року № 930, Порядок № 560 доповнили новим пунктом 58-1 такого змісту:

військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Згідно п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Формою, визначеною додатком 4, є саме Повідомлення.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, предметом позову у даній справі є відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв`язку із наявністю іншої особи, яка не є військовозобовя`заною та відповідно до закону зобов`язана утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю 1 чи 2 групи та відсутні документи, що підтверджують неможливість такої особи, яка не є військовозобов`язаною та відповідно до закону зобов`язана утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю 1 чи 2 групи, здійснювати догляд за ними, а саме: документи про інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебуванні під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Як вже встановлено судом, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження.

ОСОБА_2 має встановлену 1 групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною комісією серії 12ААВ №654958 від 13.04.2023 року.

Позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.11 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (далі Закон № 3543).

Колегія суддів зазначає наступне.

Редакція постанови №560 від 16.05.2024 року(в редакції на момент подачі заяви), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на момент звернення позивача із заявою про надання відстрочки передбачала необхідність подачі для особи, яка зайнята доглядом, - документів, що підтверджують родинні зв`язки, та один із документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, здійснювати догляд за ними: інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на доглядабо акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8), в якому зазначаються відомості про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд.(Додаток 5 Порядку №560)

Як встановлено судом апеляційної інстанції до заяви про надання відстрочки ОСОБА_1 було додано копії: паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду позивача, паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду матері позивача, свідоцтва про народження позивача, свідоцтва про укладання шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , свідоцтво про смерть ОСОБА_4 (чоловіка матері позивача), довідки МСЕК № 654958 ОСОБА_2 , серія № 12 ААН, щодо матері позивача; заяви матері позивача від 14.06.2024 року щодо родичів, що зобов`язані її утримувати; Акту про встановлення факту проживання від 25.05.2023 року; Акту про встановлення факту здійснення догляду від 17.06.2024 року; закордонного паспорта сестри позивача ОСОБА_6 .

Тобто, в даному випадку до заяви військовозобов`язаного у порядку п. 13 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» були додані відповідні документи, передбачені вищезазначеною постановою.

Посилання відповідача на те, що позивач має не військовозобов`язаних родичів і які згідно зі ст. 51 Конституції України та ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України зобов`язані утримувати свою непрацездатну матір, що не дає права на надання позивачу відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, яка передбачена нормою ст. 23 Закону № 3543, колегія вважає такими , що суперечать вимог постанови №№560.

Крім цього, як свідчать матеріали справи, позивач надав заяву сестри позивача ОСОБА_3 , яка проживає у м. Острів Великопольский (Польща), переклад якої здійснений з польської мови на українську мову та переклад якої засвідчено нотаріусом.

Дана заява адресована ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ОСОБА_9 зазначено, що вона проживає у Польщі та не має можливості та наміру повертатись в Україну та здійснювати догляд за матір`ю. Наголосила, що весь цей час догляд за матір`ю, яка потребує постійного догляду здійснює її брат ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до ст.172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Відповідач вважає, що перебування (проживання) особи за кордоном не звільняє її від обов`язку здійснювати утримання та догляд за батьками з І чи ІІ групою інвалідності згідно вимог п.13 ч.1 ст.23 Закону України«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом з тим, слід вказати, що обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.

Постійний догляд це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Судом апеляційної інстанції враховано, що сестра позивача перебуває за кордоном та нею не виявлено бажання повертатися на Україну та здійснювати догляд за матір`ю, а тому позивач, як на момент звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так і наразі є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов`язана та має фактичну можливість здійснювати догляд за своєю матір`ю як особою з інвалідністю 1 групи.

Враховуючи наведене, позивачем до заяви про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію надано докази того, що він є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за матір`ю.

Як зазначалось вище, розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відбувається за встановленою процедурою.

З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача відмова відповідача у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є протиправною та такою, що порушує права позивача.

Враховуючи зазначене, відповідача слід зобов`язати надати ОСОБА_1 відстрочки від призову за мобілізацією на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994).

В силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС Українипідставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року скасувати.

Ухвалити у справі №400/6646/24 нову постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1 .

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу пiд час мобілізації ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 30.10.2024 року.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко

Джерело: ЄДРСР 122685057

ANTIRAID · November 16

Приємно читати такі рішення, коли суд не діє за принципом як би чого не вийшло, а реально захищає права людини за якими до нього звертаються. Суд зазначив: