Постанова КАС про визнання протиправним рішення ПУМБ про відмову від підтримання ділових відносин та проведення ділових операцій й стягнення витрат на правову допомогу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року м. Київ

Справа №758/7993/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/9822/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Будзан Л.Д. 13 лютого 2024 року в м. Києві та на додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Будзан Л.Д. 29 лютого 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання незаконним та скасування рішення про відмову від підтримання ділових відносин та проведення ділових операцій, а також визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В

У липні 2023 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення відповідача про відмову від підтримання ділових відносин та проведення ділових операцій з нею, а також визнати недійсним односторонній правочин, вчинений відповідачем про розірвання укладених з позивачем договорів, що були розірвані після 01 січня 2023 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між АТ «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_1 шляхом прийняття публічної оферти було укладено договір на отримання банківських послуг, в результаті чого позивач стала клієнтом відповідача та отримувала банківські послуги. Листом від 24 травня 2023 року позивачу було повідомлено про те, що банк відмовляється від підтримання ділових відносин та від проведення фінансових операцій у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику ділових відносин. При цьому, відповідачем не повідомлено коли саме прийнято таке рішення та за якими критеріями було встановлено неприйнятно високий ризик ділових відносин, тобто повідомлення банку, на думку позивача, було формальним та не містило жодних відомостей, які б дозволяли перевірити законність такого обмеження в користуванні банківськими послугами. 21 червня 2023 року відповідачу було направлено адвокатський запит з проханням надати копії документів - висновку з чітким зазначенням підстав для відмови у підтриманні ділових відносин, рішення про відмову у підтриманні ділових відносин, а також повідомити про застосовані критерії для визначення неприйнятно високого рівня ризику. Однак, відповідачем в наданні будь-якої інформації було відмовлено з посиланням на обмеження можливості розголошення банківської таємниці. Таким чином, позивач вважає, що рішення про відмову у підтриманні ділових відносин та односторонній правочин з дострокового розірвання договору про надання банківських послуг є протиправним, виходячи з того, що:

- відмова від проведення фінансових операцій є протиправною, оскільки відповідачем не наведено та не надано доказів, які б свідчили про вчинення позивачем підозрілої фінансової (фінансових) операції, відповідачем не вказано на ненадання позивачем інформації для перевірки здійснення фінансових операцій, тому відсутні як фактичні, так і правові підстави для обмеження обслуговування позивача у формі відмови від проведення фінансових операцій;

- відповідачем не надано належних та допустимих доказів з приводу наявності реальних підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику та правомірності припинення підтримання ділових відносин з позивачем, при тому, що повноваження банку з цих питань не є необмежними, а повинні ґрунтуватися на наявних доказах та документах, які б підтверджували як фактичні, так і правові підстави для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику та правомірності припинення підтримання ділових відносин, однак таких вимог відповідачем не дотримано, чим порушено права позивача на належне отримання банківських послуг;

- правочин у формі односторонньої відмови відповідача від зобов`язань є недійсним, оскільки зміст правочину суперечить актам законодавства, зокрема в частині відсутності фактичних підстав та доказів для застосування припинення ділових відносин за Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Таким чином, позивач, вважаючи рішення відповідача незаконними, вимушена звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання незаконним та скасування рішення про відмову від підтримання ділових відносин та проведення ділових операцій, а також визнання правочину недійсним - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» відносно ОСОБА_1 про відмову від підтримання ділових відносин та проведення ділових операцій.

Визнано недійсним односторонній правочин, вчинений Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» про розірвання укладених з ОСОБА_1 договорів, що були розірвані після 01 січня 2023 року.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2147, 20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач всупереч вимог ст. 87-88 ЦПК України не надав суду достатньої кількості доказів, у тому числі внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, які підтверджували б існування правових підстав для встановлення позивачці неприйнятно високого ризику, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення відповідача відносно позивачка про відмову від підтримання ділових відносин та проведення ділових операцій.

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання незаконним та скасування рішення про відмову від підтримання ділових відносин та проведення ділових операцій, а також визнання правочину недійсним - задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Суд першої інстанції враховуючи складність справи, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, вважав за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 20000,00 грн.

Не погодився із вказаними рішеннями суду відповідач - АТ «Перший український міжнародний банк», представником Банку подано апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що норма ч.1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» про відмову від підтримання ділових відносин, зокрема, у зв`язку з встановленням неприйнятно високого ризику є зобов`язанням Банку.

Також вказує на те, що суб`єкт фінансового моніторингу (Банк) зобов`язаний встановити неприйнятно високі ризики якщо неможливо мінімізувати виявлені ризики, у тому числі пов`язані з самим клієнтом, а не виключно проведеними ним фінансовими операціями. Так, під час проведення перевірки позивача було виявлено, що позивач хоча і офіційно розлучилась з ОСОБА_2 , проте продовжує мати стосунок до бізнес-активів родини. Зокрема, позивач є засновницею/співзасновницею низки компаній, котрі система YouControl зараховує до групи Кацуб. При розгляді справи представники позивача визнали той факт, що позивач веде спільний бізнес з ОСОБА_2 . Більш того, у відкритих джерелах поширювалась інформація, що розлучення у сім`ї Кацуби носять фіктивних характер.

Представник відповідача також вказує на те, що законодавець наділив суб`єктів первинного фінансового моніторингу повноваженнями самостійно визначати для себе інформаційні джерела, з яких Банк може використовувати інформацію з метою здійснення заходів у сфері фінансового моніторингу. За таких обставин, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні незаконно обмежив суб`єкта фінансового моніторингу (Банк) у переліку відкритих джерел, з яких Банк може здійснювати пошук інформації щодо клієнта.

Відповідач також заперечує щодо розміру заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 74700,00 грн, оскільки вказаний розмір є явно та суттєво завищеним з обсягом виконаної роботи; неспівмірний з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). З наданих представником позивача документів взагалі не вбачається за можливе встановити скільки часу було витрачено представником позивача на надані послуги та чому їх вартість відрізняється від вартості послуг, які вказані у додатку №1 до договору; не співмірний з ціною позову. Позивачем заявлено позов немайнового характеру та сплачено судових збір в сумі 2147, 20 грн.

Зазначає, що у додатку №1 до вищевказаного договору відсутня вказівка на передбачуваний\розраховуваний витрачений час за кожен вид можливих надаваних послуг. Відсутнє визначення витраченого фактично часу на кожен вид наданих послуг адвокатом і у Акті виконаних робіт, що унеможливлює дотримання з боку позивача та його представника, зокрема, норм ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та обґрунтованість заявлених до стягнення витрат за надання правничої допомоги.

Також вказує на те, що згідно платіжної інструкції №0.0.3048420157.1 від 15 червня 2023 року у призначенні платежу «оплата за надання правничої допомоги» не вказується, що така здійснена саме в межах Договору про надання правничої допомоги №98 від 08 червня 2023 року або на підставі виставленого рахунку №477 від 12 червня 2023 року.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Кошарський О.В. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про її задоволення.

Представники позивача - адвокат Мартиненко А.В. та адвокат Кравець Р.Ю. заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення та додаткове рішення першої інстанції законними і обґрунтованими, просили залишити їх без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення та додаткового рішення, колегія суддів виходить з такого.

По суті спору судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

23 лютого 2018 року ОСОБА_1 було підписано Заяву № 270476623 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Перший український міжнародний банк» /т.1 а.с.40/.

14 червня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника було підписано Заяву №270476623 про зміну умов обслуговування за договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб /т.1 а.с.141-145/.

Матеріали справи містять роздруковану у паперовій формі Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, які діють з 07 листопада 2022 року /т.1 а,с.51-140/.

У п. 4.2.7 зазначено: «сторони дійшли згоди, що банк має право розірвати в односторонньому порядку Договір у порядку та на умовах, визначених Договором, та самостійно закрити Картковий рахунок та/або інший рахунок, відкритий відповідно до цього Договору, у наступних випадках:

- відсутності операцій за таким рахунком протягом 12 (дванадцяти) місяців поспіль або якщо протягом 12 (дванадцяти) місяців не була сплачена винагорода/комісія за обслуговування такого рахунку;

- ведення Клієнтом підозрілої діяльності, зокрема, але не обмежуючись, проведення через Банк, операцій, розцінених Банком як такі, що призводять або можуть призвести до порушення норм законодавства (з урахуванням принципу екстратериторіальності) та/або міжнародних санкцій, в тому числі щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;

- настання чи можливості настання будь-якої події, результату або обставини відносно Клієнта чи здійснюваних Клієнтом операцій, розцінених Банком як таких, які мають або можуть мати негативний вплив на Банк, у тому числі, але не обмежуючись призводить або може призвести до матеріальних збитків та/або негативно впливати на репутацію Банку та/або призводить або може призвести до будь-яких інших негативних наслідків для Банку та/або втрати Банком комерційного інтересу щодо подальшої співпраці з Клієнтом;

при реалізації права Банку відмовитися від підтримання ділових відносин у випадках, передбачених законодавством. що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.»

АТ «ПУМБ» в листі-відповіді від 24 травня 2023 року адресованому ОСОБА_1 , на її звернення від 25 квітня 2023 року, повідомило про те, що банком із застосування ризик-орієнтованого підходу 25 квітня 2023 року їй встановлено неприйнятно високий рівень ризику та відмовлено у продовжені ділових відносин. У зв`язку з цим запропоновано звернутися до відділення АТ «ПУМБ» для надання заяви на закриття рахунку (ів), а також реквізитів банківського рахунку для перерахування залишків коштів протягом 5 днів з дня отримання даного повідомлення та роз'яснено, що у разі не надання заяви на закриття рахунків, АТ «ПУМБ» здійснить закриття рахунку у порядку, передбаченому внутрішньобанківськими правилами /т.1 а.с.11/.

21 червня 2023 року представником позивача - адвокатом Кравець Р.Ю. відповідачу був направлений адвокатський запит з проханням надати копії документів - висновку з чітким зазначенням підстав для відмови у підтриманні ділових відносин, рішення про відмову у підтриманні ділових відносин, а також повідомити про застосовані критерії для визначення неприйнятно високого рівня ризику /т.1 а.с.8,12/.

АТ «ПУМБ» в листі від 22 червня 2023 року відмовив в наданні будь-якої інформації з посиланням на обмеження можливості розголошення банківської таємниці /т.1 а.с.9,13/.

Стороною відповідача був наданий Витяг з висновку результату посилення заходів належної перевірки, у зв`язку з неможливістю мінімізувати виявлені ризики пов`язані з клієнтами банку : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , складений 28 липня 2023 року начальником відділу контролю операцій фізичних осіб Управління системного аналізу Департаменту фінансового моніторингу АТ «ПУМБ». Вказаний Витяг складається з: таблиць щодо родинних зав`язків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; довідки щодо рахунку і деяких фінансових операцій ОСОБА_3 ; витяг з судової ухвали (без зазначення номеру справи, із вказівкою що це стосується майна ОСОБА_5 ); висновок ДБ відносно клієнта ОСОБА_3 ; перелік ризиків для банку у ділових відносинах з ОСОБА_3 ; довідка щодо ОСОБА_1 , в якій наведені дані про її родинні та політичні зв`язки; посилання на відкриті джерела ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 та роздруківка публікації Миротворець . Ці дані надані без зазначення осіб та дати їх складення, відсутнє їх посвідчення представником відповідача /т.1 а.с.41-50/.

Також стороною відповідача надані паперові копії публікацій з різних електронних ресурсів щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та діяльності «Партія Шарія», виписка по рахунку ОСОБА_3 , копія звернення ОСОБА_3 до АТ «ПУМБ», копія ухвали суду у справі № 761/11271/23, витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Надра-Геоінвест», де одним із засновків визначено ОСОБА_3 , копія рішення у справі № 758/4972/23 де одними із позивачів є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , відповідачем ТОВ «Олігарх Медія», предметом позову є захист честі і гідності, копія рішення у справі №758/7995/23/23 де одними із позивачів є ОСОБА_3 , відповідачем АТ «ПУМБ», предметом позову є визнання незаконним та скасування рішення, визнання правочину недійсним /т.1 а.с.170-209, т.2 а.с.12-70,100-104,110-117/.

Згідно з положеннями ст. 15 ЦК України, ст. 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом свого права має кожна особа у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За змістом ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунку укладається в письмовій формі для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку в банку на умовах, погоджених сторонами.

Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1-3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Частина перша ст. 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

В порядку визначеному ч. 2-4 ст. 1075 ЦК України Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта, зокрема, у разі наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі:

якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;

встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;

подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу;

виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою;

якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції.

У випадках, передбачених цією частиною, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.

Пунктом 39 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:

- неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;

- наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління Національного банку України від 19 травня 2020 № 65 (надалі - Положення № 65).

Пунктами 34-37 Положення № 65 передбачено, що банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.

Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.

Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.

Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

Пунктами 45,46 Положення № 65 визначено, що критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику.

Відповідно до пункту 55 Положення № 65 шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов'язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.

Пунктом 61 Положення № 65 передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.

Згідно з п. 1 Додатку № 12 до Положення № 65 банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів.

Відповідно до п. 8 Додатку № 12 до Положення № 65 банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення порядок відмови у передбачених законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:

1) перелік уповноважених працівників банку/колегіальних органів банку, які мають право приймати рішення щодо відмови в установлених Законом про ПВК/ФТ випадках;

2) процедуру розгляду та прийняття уповноваженими працівниками банку відповідних рішень, а також їх документування;

3) складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ) у кожному випадку;

4) порядок інформування відповідального працівника банку або працівника, уповноваженого відповідальним працівником банку, щодо прийняття рішення щодо відмови;

5) порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону про ПВК/ФТ (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті);

6) порядок інформування клієнта про відмову в проведенні фінансової операції з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених у статті 15 Закону про ПВК/ФТ (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті), та засвідченням підписом уповноваженого працівника банку, який прийняв рішення про відмову у проведенні відповідної фінансової операції, документа на переказ коштів, поданого до банку в паперовому вигляді.

У п. 1 Додатку № 19 до Положення № 65 визначено, що критерії ризику за типом клієнта - це критерії ризику ВК/ФТ, що притаманні правовій формі, структурі власності клієнта, діловій, професійній чи особистій діяльності клієнта та його КБВ.

У п.6 Додатку № 19 до Положення № 65 вказано, що критеріями ризику, що зумовлені репутацією клієнта або КБВ клієнта, зокрема, є таке:

1) наявна негативна інформація в офіційних та/або публічних джерелах про клієнта або його КБВ, що свідчить про можливий зв`язок із тероризмом або іншою кримінальною/незаконною діяльністю;

2) кошти клієнта або його КБВ заморожені або заарештовані у зв`язку з кримінальними провадженнями, пов`язаними із ВК/ФТ;

3) банк неодноразово інформував СУО про фінансові операції клієнта у зв`язку із своїми підозрами.

Банк під час аналізу інформації з публічних джерел має враховувати авторитетність такого джерела з огляду на його надійність та незалежність, а також якість викладених матеріалів.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20, від 09 січня 2024 року у справі № 922/1253/23 зазначив, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

В силу ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.3 ст. 83 ЦПК України визначено, що відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Положеннями ч.2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В порядку визначеному ст.ст. 79,80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1,2,4,5 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Європейський Суд наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». (Постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20).

З наведених обставин справи вбачається, що з 23 лютого 2018 року сторони перебували у договірних відносинах, відповідно до яких відповідач зобов`язався приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідач прийняв рішення про розірвання ділових відносин між сторонами та обмежив позивачу проведення банківських операцій унаслідок встановлення клієнту неприйнятно високого ризику на підставі абзацу 3 частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», про що зазначено у листі від 24 травня 2023 року.

В ході розгляду справи відповідач вказував на те, що правовими підставами для прийняття рішення про встановлення неприйнятно високого рівня ризику та відмову у продовженні ділових відносин були вимоги ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»? у зв'язку з неможливістю мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з клієнтом та результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ним операцій ВК/ФТ, інших злочинів.

Відповідно до витягу з висновку перевірки відповідачем відносно позивача встановлені дані про її родинні та політичні зв`язки.

Інші наведені у витягу дані стосуються переважно ОСОБА_3 , яка була дружиною одного із синів позивача, проте вказані посилання не можуть бути прийняті до уваги суду, так як вони не стосуються правовідносин, що виникли між сторонами у справі.

Разом з тим в ході розгляду справи, відповідач не вказував на наявність зауважень до позивача з приводу її фінансових операцій, а в судовому засіданні апеляційного суду, представник відповідач визнав відсутність таких. Отже, фактично підставою для встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин відповідачем визначені родинні та політичні зв`язки позивача, а не персональні дії позивача, що не відповідає вимогам п.61 Положення № 65, якими визначено, що такий рівень може встановлюватись щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів. А тому вказане не може вважатись достатньою підставою для розірвання ділових відносин. До того ж вся інформаціяодержана відповідачем з інтернет-ресурсів. А виходячи з п.6 Додатку 19 Положення № 65 банком може бути врахована наявна негативна інформація в офіційних та/або публічних джерелах про клієнта або його КБВ, що свідчить про можливий зв'язок із тероризмом або іншою кримінальною/незаконною діяльністю. При цьому Банк під час аналізу інформації з публічних джерел має враховувати авторитетність такого джерела з огляду на його надійність та незалежність, а також якість викладених матеріалів. Матеріали справи не містять даних про інформацію з офіційних джерел, а вказані відповідачем публічні джерела, як вірно вказав суд першої інстанції, є фактично суб`єктивним викладом інформації авторами, які її викладають, без підкріплення відповідними доказами.

Із наданого відповідачем витягу з висновку не вбачається дата і обставини складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ) у даному конкретному випадку, як то передбачено Положенням № 65. Наданий витяг складається з таблиць і довідкової інформації без зазначення осіб та дати їх складення, відсутнє їх посвідчення представником відповідача в порядку визначеному процесуальним законом, а отже не є належним, допустимим і достатнім доказом позиції відповідача.

Відсутність висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом, унеможливлює здійснення судом перевірки додержання відповідачем порядку прийняття рішення про припинення ділових відносин з позивачем.

Відповідач посилається на те, що внутрішня документація з фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом і банк не має ознайомлювати клієнтів з локальними документами. Проте у разі вирішення судом питання щодо правомірності прийняття відповідачем рішення, відповідач повинен надати докази на підтвердження вчинення правомірних дій у правовідносинах з позивачем, що не передбачає надання та ознайомлення з локальними документами клієнта, а стосується виключно рішень і їх підстав прийняття відносно конкретної особи, і виключно у спірних правовідносинах для надання їх оцінки судом у конкретній справі. При цьому процесуальним законом у вказаній категорії справ не визначено особливостей доказування або звільнення від доказування. Однак вказані дії не були вчинені відповідачем, а тому на підставі ч.4 ст.12 ЦПК України відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також слід звернути увагу на те, що виходячи з положень п. 8 Додатку № 12 до Положення № 65 банк має визначити у внутрішніх документах порядок інформування клієнта про відмову в проведенні фінансової операції з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови. Вказане свідчить про те, що банк зобов`язаний повідомити клієнта про прийняття рішення про відмову в проведенні фінансової операції з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови.

В матеріалах справи наявна копія лише листі-відповіді банку від 24 травня 2023 на звернення позивача від 25 квітня 2023 року, в якому банк повідомив про прийняття рішення 25 квітня 2023 року і у цьому листі не наведені конкретні підстави відмови. Даних про здійснення відповідачем повідомлення позивача до її звернення матеріали справи не містять. А отже відповідачем допущено і порушення процедури повідомлення позивача про прийняте рішення.

Таким чином, за результатами розгляду цієї справи судом встановлено, що досліджені документи не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику. Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів обґрунтованість встановлення позивачу неприйнятно високого ризику ділових відносин та підстав припинення ділових відносин за його ініціативою, що є порушенням прав позивача.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приписи статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, зокрема шляхом розірвання договорів, а тому у спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає п. 3 ч. 2 ст. 1075 ЦК України. При цьому колегія суддів погоджується також із висновком про обов`язок банку підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

Відповідач наведені судом першої інстанції доводи не спростував, натомість стверджував у апеляційній скарзі про реалізацію свого права на припинення договірних відносин з позивачем на підставі Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», правомірність своїх дій та відсутність порушення прав позивача без надання належних та допустимих доказів.

Як вже вказано вище, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що передбачає право кожної із сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч наведеним положенням ЦПК України стороною відповідача не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження власної позиції. Разом з тим, апеляційна скарга переважно мотивована неповним з`ясуванням судом обставини справи в зв`язку з відсутністю доказів, що виходячи з положень цивільного процесуального законодавства є обов`язком сторін у справі, зокрема відповідача, а повноваження суду стосуються оцінки наданих сторонами доказів.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо ухваленого судом першої інстанції додаткового рішення апеляційним судом встановлено таке.

При зверненні до суду з позовом позивачем був наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правову допомогу окремим процесуальним документом та заявлена сума в розмірі 49000 грн /т.1 а.с.14/.

На підтвердження понесених витрат з надання правової допомоги позивачем були надані: договір про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та ОА «Кравець і партнери» 08 червня 2023 року, у додатку № 1 до якого сторонами визначена вартість кожної послуги окремо, ордер на надання правової допомоги від 06 липня 2023 року /т.1 а.с.15-17/.

Рішення за результатами розгляду справи було ухвалено 13 лютого 2024 року, яким позовні вимоги задоволені, але у ньому було вирішено питання виключно компенсації понесених витрат по сплаті судового збору.

Заява про ухвалення додаткового рішення була подана представником позивача через систему «Електронний суд» 16 лютого 2024 року. В цій заяві заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача суму компенсації витрат на правову допомогу в розмірі 74700,00 грн /т.2 а.с.135-143/.

До цієї заяви позивачем долучено: договір про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та ОА «Кравець і партнери» 08 червня 2023 року, у додатку №1 до якого сторонами визначена вартість кожної послуги окремо, ордер на надання правової допомоги від 06 липня 2023 року, акт наданих послуг № 37 від 16 лютого 2024 року з детальним переліком наданих послуг і їх вартістю, квитанцію від 12 червня 2023 року про оплату послуг за надання правничої допомоги /т.2 а.с.144-150/.

З матеріалів справи також вбачається участь представників позивача в судових засіданнях.

Відповідачем через систему «Електронний суд» 21 лютого 2024 року були подані заперечення на заяву позивача про компенсацію витрат на правничу допомогу, в якій вказувалось на неспівмірність та очевидно завищений розмір таких витрат, що у відповідача викликає обґрунтовані сумніви щодо фактичного їх здійснення. На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні вимог цієї заяви /т.2 а.с.153-158/.

Суд першої інстанції враховуючи складність справи, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, вважав за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 20000,00 грн.

У ч. 1 ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, п.1 1 ч.ч.1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У ч.ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Верховний Суд у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц вказав на те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.

З матеріалів справи вбачається, що стороною позивача було здійснено заяву про компенсацію судових витрат на стадії розгляду справи судом першої інстанції, з наданням належних доказів на підтвердження цих витрат.

Сторона відповідача скористалась правом надання заперечень щодо розміру заявлених позивачем судових витрат, і судом першої інстанції її заперечення враховані.

Посилання відповідача на відсутність в банківській квитанції посилання на договір чи акт є необґрунтованими, оскільки компенсації стороні, на користь якої ухвалено рішення, підлягає сума обумовлена договором, незалежно від того чи сплачена вона на день звернення.

У зв`язку з цим апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду першої інстанції також не спростовують висновки останнього і підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року та додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: М.В. Мережко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 02 грудня 2024 року.

Джерело: ЄДРСР 123444803

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції задовільнили позов. Суди ретельно розібрались у правовідносинах та наданих документах. Банком так і не було надано самого рішення про припинення ділових стосунків та й документів які б передбачали підстави для його прийняття.

Суди зазначили, що відповідач всупереч вимог ст. 87-88 ЦПК України не надав суду достатньої кількості доказів, у тому числі внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, які підтверджували б існування правових підстав для встановлення позивачці неприйнятно високого ризику, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення відповідача відносно позивачка про відмову від підтримання ділових відносин та проведення ділових операцій.