Решение Октябрьского райсуда о недействительности договоров кредита, ипотеки, поручительства с Райффайзен Банк Аваль

[ANTIRAID]

Справа №2-3682/10

РІШЕННЯ

Іменем України

27 грудня 2010 року.

Октябрський районний суд м.Полтави в складі:

Головуючої судді Сороки К.М.

При секретарі Севідовій Л.Ю.

За участю адвоката ОСОБА_1

Представників позивача Гапон О.Я. Веретельника І.Ю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за позовом ПАТ "Райффайзен Банку Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки , позовом ПАТ "Райффайзен Банку "Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та позовом ОСОБА_6, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банка "Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банку "Аваль" про визнання договорів недійсними,-

В С Т А Н О В И В :

26.02.2010 року позивач АТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк «Аваль», нині Публічне акціонерне товариство в особі Полтавської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки,посилаючись на те,що відповідно до кредитного договору №014/6561/82/113584 від 21 .10.2008 року банк надав ОСОБА_6 кредит в сумі 57 000 доларів США з терміном користування кредитом до 21.10.2018 року.

В послідуючому з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України були внесені зміни умов погашення (проведено реструктуризацію) кредиту, та укладено додаткові угоди до кредитного договору 15.05.2008 року – надано кредитні канікули з 15.05.2009 року по 15.05.2010 року.

В забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором Банком укладено договір іпотеки з майновим поручителем ОСОБА_7 21.10.2008 року.

Предметом іпотеки є нерухоме майно- житлова квартира АДРЕСА_1 загальною площею 64.! Кв.м.,яка належить ОСОБА_7 на праві власності.

У відповідності до умов договору іпотеки іпотеко держатель має право у випадку невиконання Позичальником своїх зобов»язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна.

Згідно ст..33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Банк свої зобов»язання перед ОСОБА_6 виконав. А ОСОБА_6 порушено зобов»язання і станом на 03.02.2010 року він має прострочену заборгованість за кредитом та відсотками у розмірі 40 573,39 грн. що за курсом НБУ складає -5 071,42 доларів США.

Відповідач ОСОБА_6 не сплачує відсотки по кредиту у розмірі 2760,54 грн. що за курсом НБУ становить 345,05 доларів США.

За порушення строків сплати кредиту та прострочення сплати процентів станом на 03.02.2010 року нарахована пеня у розмірі 42395,16 грн. що за курсом НБУ становить 5 299,13 доларів США.

Станом на день подачі заяви до суду на 03.02.2010 року до дострокового стягнення з відповідача підлягає 499 939,40 грн. що по курсу НБУ складає 62 489,30 доларів США, а всього сума боргу складає %*% ::*,48 грн. що за курсом НБУ складає -73 204,90 доларів США.

В рахунок погашення вказаної заборгованості позивач просив звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1,яка належить ОСОБА_7 та стягнути з відповідачів судові витрати та витрати на ІТЗ судового розгляду.

31.05.2010 року до суду надійшла позовна заява позивача АТ»Райффайзен Банку «Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції «АТ «Райффайзен Банку «Аваль»,на даний час Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банку «аваль» в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» до ОСОБА_6 ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором,в якій зазначено,що 21 червня 2007 року між позивачем Банком та відповідачем ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 18 000 доларів США строком до 21.06.2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,50% річних та здійснення повернення кредиту щомісячними платежами.

В забезпечення виконання взятих зобов»язань за кредитним договором Банк уклав договір поруки 21.06.2007 року з ОСОБА_8, який прийняв на себе зобов»язання у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником взятих на себе зобов»язань по кредитному договору, поручитель і Боржник несуть солідарну відповідальність перед Банком в повному обсязі.

Банк виконав свої зобов»язання щодо надання кредиту.

Відповідач ОСОБА_6 свої зобов»язання не виконав. Станом на день звернення до суду на 06.05.2010 року допустив заборгованість по кредиту за процентами-5298,48 грн. що еквівалентно 669,00 доларів США по курсу НБУ, пеня за прострочення сплати процентів-3611,84 грн. що еквівалентно 456,04 долари США по курсу НБУ,нараховані проценти у розмірі 1219,68 грн. що еквівалентно 154,00 долари США по курсу НБУ, поточна заборгованість за кредитом ,яка підлягає достроковому стягненню в розмірі 135 418,22 грн. або 17098.26 доларів США по курсу НБУ.

Всього заборгованість становить 145 548,22 грн.

Вказану суму та судові витрати і витрати ІТЗ судового розгляду просив позивач стягнути з відповідачів солідарно.

29.06.2010 року до суду звернулися позивачі ОСОБА_6 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з позовом до відповідача ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки недійсними,посилаючись на те, що з моменту укладення кредитних договорів від 21.06.2007 року на суму 18 000 доларів США та від 21.10.2008 року в сумі 57 000 доларів США, відповідачем порушено положення про єдиний законний засіб платежу на території України- це національна валюта – гривня,.

Відповідачем також порушено режим валютних операцій на території України та функції агента валютного контролю згідно чинного законодавства України, а саме відповідною умовою для правомірності надання та одержання кредиту в іноземній валюті незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком та строків їх повернення позичальником, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб»єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства ,щодо отримання відповідної індивідуальної ліцензії. Така думка викладена в оглядовому листі Вищого адміністративного суду №01-8/481 від 20.04.2001 року «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними».

Окрім того при укладені вказаних кредитних договорів сторонами не досягнута згода ,щодо всї істотних умов кредитного договору, а саме ціни договору та загальної вартості (суми) кредиту . Виходячи з умов договору неможливо розрахувати плату за користування кредитом в українській гривні на весь період дії договору, тобто неможливо визначити наступні істотні умови договору – ціну (суму) договору та загальну суму кредиту ,яка повинна бути зазначена в гривні .

Позивачами зазначено в позові,що при укладенні правочинів порушено права позичальників,позивачів по справі, як споживачів фінансових послуг, а саме, позивачі є споживачами фінансових послуг.

Згідно зі ст.10 п.12 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах зокрема положення, згідно з якими ;

- споживач зобов»язаний під час укладання договору ,укласти інший договір з кедитодавцем або третьою особою,визначеною кредитодавцем ,крім випадків,коли укладення такого договору вимагається законодавством та /або коли втрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

- передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором ,крім відсоткової ставки.

В порушення ч.2 п.12 ст.10 цього Закону п.п.3.5-3.10, 4,1 Договору передбачено вчинення поруки,іпотеки, з страхуванням предмету іпотеки,що свідчить про наявність в спірних договорах несправедливих умов.

Окрім того позивачі доповнили свої позовні вимоги до відповідача 24.09.2010 року в яких вказали,що на момент укладення як договору від 21.06.2007 року так і від 21.10.2008 року позивач ОСОБА_6 страждав на психічну хворобу , з приводу якої звертався до лікарняних установ, в послідуючому лікувався неодноразово в Полтавській обласній психіатричній лікарні.В листопаді 2007 року в нього померла мати,що усугубило його хворобу.

Отже позивач ОСОБА_6 вчинив цей правочин на вкрай невигідних для нього умовах та під впливом тяжких обставин- смерті рідної людини та загострення психічної хвороби ,в зв»язку з чим,він не усвідомлював правові наслідки своїх дій.

Всі позовні вимоги були об»єднані в одне провадження 27.09.2010 року та розглядаються в одному провадженні.

В судовому засіданні представники Банку свої позовні вимоги підтримали та просили стягнути з відповідачів суму заборгованості 145 548,22 грн. та звернути стягнення на предмет іпотеки, квартиру №121 по бул.Ю.Побєдоносцева,3 в м.Полтаві,що належить ОСОБА_7

В задоволенні позову ОСОБА_6 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відмовити з підстав,зазначених в письмовому запереченні.

Представник ОСОБА_6 та позивач ОСОБА_8 підтримали позовні вимоги викладені в позові від 29.06.2010 року та доповненнях до позову від 24.09.2010 року та уточнили вимоги в частині того,що за ухвалою суду від 15.10.2010 року експертами Полтавської обласної психіатричної лікарні ім..О.Ф. Мальцева (а.с.104-113) проведено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, згідно висновку якої від 16 листопада 2010 року ОСОБА_6 в теперішній час виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді шизотипового розладу з початком захворювання у березні –квітні 2007 року.

Даний психічний розлад істотно впливає на здатність підекспертого усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в теперішній час , а також істотно впливав на здатність під експертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 21 червня 2007 року .

З огляду на зазначене позивачі просили визнати цю обставину,як правовий наслідок недійсності укладених кредитних договорів та договору поруки і іпотеки.

Позивач ОСОБА_7 в суд не з»явився,будучи повідомленим про дату слухання справи. Надав суду заяву в якій просив розглянути справу в його відсутність.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача- позивача ОСОБА_7

Заслухавши сторони, допитавши свідків,вивчивши матеріали справи,суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимог позивачів- Банку та про задоволеня вимог відповідачів ОСОБА_6 ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Судом встановлено,що 21 червня 2007 року між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль"(надалі Банк відповідач) та ОСОБА_11 (надалі Позивач 1 , Позичальник) був укладений кредитний договір №014/6561 /82/84205, відповідно до п.1 якого Відповідач надав за меморіальним ордером №ТЯ014/6561/82/84205 від 21.06.2007 року грошові кошти в сумі 18000 доларів США . З метою забезпечення виконання Позичальником грошового зобов'язання за кредитним договором Банком укладено з ОСОБА_8 (надалі Позивач 2, Поручитель) договір поруки №1966/6561/331605 від 21 червня 2007 року, договір іпотеки №001969/6561/331605 від 21.06.2007 року на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_2 Відповідно до договору поруки у разі неналежного виконання Позивачем 1 грошового зобов'язання за кредитним договором поручитель та Позивач 1 несуть солідарну відповідальність перед Банком.

21 жовтня 2008 року між ОСОБА_6 і Банком був укладений кредитний договір №014/6561/82/113584 відповідно до п.1 якого Відповідач-Банк надав гроші в сумі 57000 доларів США .-З метою забезпечення виконання Позичальником грошового зобов'язання за кредитним договором Відповідачем було укладено з ОСОБА_7 (надалі Позивач 3. ) договір іпотеки 17384/6561/331605 від 21.10.2008 року на нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64.1 кв.м.. Відповідно до договору іпотеки у разі неналежного виконання Позивачем І- ОСОБА_6. грошового зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_6 та ОСОБА_7несуть солідарну відповідальність перед Банком.

Суд вважає , що кредитний Договір є недійсним з моменту укладення, з наступних підстав:

1) Порушення зі сторони відповідача- Банку положень про єдиний законний засіб платежу на території України:

- відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею Укрїні є Гривня;

- відповідно до положень ст. ст. 524. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виражене та виконане у гривнях;

сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її зизначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом: використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках,в порядку та на умовах, визначених законом.

Відповідно до ст. 192 ЦК України . ст. З Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 35 ЗУ "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів;

У відповідності до вищевказаного єдиним зобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є національна валюта - гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначені розміру грошових зобов'язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до ч.І ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов'язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб'єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством.

Таким чином, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору визначено, що відповідач надає Позивачу 1 кредит (грошові кошти) в сумі 18000 доларів США , п. 1.3. та Додатку 2 до Договору визначено що повернення суми кредиту та проценти сплачуються у розмірі 13,5% від суми в доларах США , з цього робиться висновок, що зобов'язання позивача виражене в іноземній валюті і платежі позивач на користь відповідача повинен здійснювати у іноземній валюті, а саме доларах США. Згідно іншого договору надається кредит в сумі 57000 доларів США з відповідною комісією 1 140 Доларів США (2%) загалом під процентну ставку 15.50%

Викладені умови кредитного договору доводять факт безумовного вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті - доларах США, без зазначення еквіваленту у національній валюті і без можливості зарахування грошових коштів на рахунок відповідача, і можливості писання коштів з рахунку у національній валюті. Даний факт суперечить положенням про єдиний законний засіб платежу на території України.

Порушення відповідачем режиму валютних операцій па території України та функції агента валютного контролю згідно чинного в Україні законодавства:

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю'", який з урахуванням припису ст. 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями п.2. ст. 1 Декрету КМУ розуміються операції, пов'язані з переходом зава власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті країни; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді невідновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю'" передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності'' ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із ст. 2 ЗУ "Про банки та банківську діяльність'" документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

-надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

-використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно із п.1.4 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання валюти на території України як засобу" затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004р. №483, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до, пункту 1.11 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" від 14.10.2004 р. №483. зареєстрованого в Мінюсті 09.11.2004 р. за №1429/10028 валютна операція, на здійснення якої видана (отримана) ліцензія, не може проводитися за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України.

Крім того відповідно до ст. 6 "Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" затверджених Постановою НБУ № 200 від 30.05.2007 р., яка чітко встановлює випадки використання фізичними особами (резидентами), якою є позивач, іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України, а саме пунктом 6.2. "Фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави", підпункти "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави передбачають наступні випадки:

а) сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

в) сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;

е) оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Отже керуючись пунктами положення, яке викладене вище випадки отриманн кредиту на споживчі цілі та його погашения резидентом України в іноземній валюті не передбачено.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для правомірності надання та одержання кредиту в іноземній валюті незалежно від суми грошових коштів, які надаються Банком та строків їх повернення позичальником, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо отримання відповідної індивідуальної ліцензії. Така ж думка викладена в п.2 оглядового листа Вищого Адмінсуду №01-8/481 від 20.04.2001 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними".

Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"', пункту 1.10 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання валюти на території України як засобу" затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004р. №483: одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Ні позивач ні відповідач на день укладення кредитного договору не мали індивідуальної ліцензії.

Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 СТ.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" . ,

Таким чином, без наявності індивідуальної ліцензії або за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України Банк не мав права вказувати в спірному Договорі зобов'язання в іноземній валюті.

А також знаючи для чого позивач отримує долари США. а саме купівлі на території Україні товарів , робіт (послуг) , Відповідач, який згідно з п. 2 ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" є уповноваженим банком, який отримав від Національного банку України генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, здійснює, контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.

Операції між резидентами України в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії НБУ є порушенням підпункту "г" пункту 4 статті 5 згаданого вище Декрету. Отже, видача Позивачем резиденту України кредиту в іноземній валюті з метою використання цієї валюти на території України як засобу платежу, без наявності хоча б в одного з цих резидентів України індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення таких розрахунків, є порушенням з боку банку його обов'язків агента валютного контролю, передбачених пунктом 2 статті 13 Декрету.

З вищевказаного слідує, що Відповідач своїми діями, а саме видачею кредиту і зобов'язанням позивача використовувати на Україні в якості засобу платежу іноземну валюту за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу, як доведено вище, грубо порушив режим здійснення валютних операцій на території України та свої обов'язки, які покладені на нього державою, агента валютного контролю.

При укладені правочину сторонами не досягнута згода, щодо всіх істотних УМОВ кредитного договору:

Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в напежній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також і ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п.2 ст.9 ЦК України порядок здійснення господарської операції для юридичної особи регламентується іншими нормами права - ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 1,2 ст. 189 ГК України Ціна є формою грошового визначення вартості родукції, яку реалізують суб'єкти господарювання і вона є істотною умовою господарського договору і зазначається в договорі у гривнях.

Ч. 2. ст. 345 ГК України у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення , види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткової ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права та відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що при укладені спірного договору сторонами не досягнуто, щодо істотних умов - ціни договору та загальної вартості кредиту. Виходячи з тексту договору неможливо передбачити та розрахувати плату за користування кредитом в українській гривні на весь період дії Договору, тобто неможливо визначити наступні істотні умову договору - ціну(суму) договору та загальну вартість кредиту, яка відповідно до ч.2 ст.189 ГКУ повинна бути зазначена в гривні.

Відповідно до п.ЗЗ інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р.№01-8/211 "Практика застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при відсутності в договорі ціни, договір являється неукладеним. Така ж думка викладена в п.4 оглядового листа Вищого Адміністративного Суду України №01-8/481 від 20.04.2001 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними". '

За ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Спірний кредитний договір , відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 202 Цивільного кодексу України, с двосторонніми правочинами, але він не містять істотних умов, передбачених ст. 345 Господарського кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

В порушення цих норм спірний договір не містить такі істотні умови, як сума кредиту та порядок плати за кредит.

Як встановлено ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може на вимогу однієї з сторін визнано господарським судом повністю або в частині .

Підставою недійсності правочину (яким є і двосторонній господарський договір) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, про що вказано у ч. 1 ст. 215 цього Кодексу.

За ч. І ст. 203 названого Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Аналогічна підставу для визнання недійсним правочину також викладена у п.8 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", яка є обов'язковою для застосування судами загальної юрисдикції в силу прямої вказівки ст. 55 ЗУ "Про судоустрій України"

Виходячи з викладених норм матеріального права, зміст кредитного договору має відповідати вимогам закону, і відсутність у змісті кредитних договорів ціни договору в українській гривні таким вимогам не відповідає.

З урахуванням ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, ч. З ст. 207 Господарського кодексу України, спірний кредитний Договір є недійсним з моменту його вчинення і виконання за таким договором припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

При укладені правочину порушено права позичальника, як споживача фінансових послуг

Позивач ОСОБА_6 є споживачем відповідно до п.23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", тому що отримав споживчий кредит тобто кошти , шо надаються кредитодавцем (банком, або іншою фінансовою установою для задоволення його особистих потреб).Аналогічна позиція викладена в абзаці 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України "Про захист прав споживачів".

Згідно з ч. 5 ст. 110 ЩІК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися за місцем проживання споживача .

Відповідно до п. 12 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

-споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавц'ем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

-передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

В порушення ч.2 п.12 ст.10 цього Закону, п.п.3.5.-3.10.,4.1. Договору передбачає вчинення поруки ,іпотеки , страхуванням предмету іпотеки, що свідчить про наявність в спірному договорі несправедливих УМОВ.

Відповідно до статті 11 Закону України " Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача:

г)тип відсоткової ставки;

і) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е)строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги:

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Ця вимога закону не була виконана Відповідачем, що є порушенням прав ОСОБА_6, як прав споживача фінансових послуг.

Крім цього, Постановою Правління Національного банка України № 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупній вартості кредиту", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 г. за №541/13808 також урегульовані відносини в сфері кредитування банками громадян.

Згідно з. 2.1 цієї Постанови Правління НБУ банки зобов'язані перед укладенням договора надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну СУКУПНУ вартість кредиту, відзначивши суму кредита, термін, мету, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно з п. 2.4. Постанови Правління НБУ банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Позивач 1 ОСОБА_6 та Позивач 2 ОСОБА_8 не мали такої інформації в письмовій формі під час укладення кредитного договора про орієнтовну сукупну вартість кредиту та можливих ризиках в разі зміни валютного КУРСУ, як того вимагає закон.

Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний Договір пунктів, які значно погіршують становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до п.2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитних договорів недійсними.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Пунктом 1 цієї статті передбачено, що нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій. що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Пунктом 2 цієї статті передбачено, що підприємницька практика с такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Пунктом 6 цієї статті передбачено, що правочнни, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, встановлено судом, що використання в предметі договору іноземної валюти, що значно погіршують становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій (зміни курсу валюти) , та відсутність повідомлення від Банку про істотну зміну обставин, що вартість послуг може істотно зрости, свідчить про нечесну підприємницьку практику з боку Банку, що дає право позивачу ОСОБА_6 відповідно до п.2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" вимагати визнання в цілому кредитного договору та договору поруки недійсним.

Позивачі, отримавши пояснення стосовно нормативних актів відносно валютних операцій, усвідомив, що втягнуті з вини Банку в незаконну валютну операцію, за яку в нашій країни сувора відповідальність.

Відповідальність за здійснення валютних операцій без одержання ліцензій у випадках, передбачених законодавством, визначається статтею 202 Кримінального кодексу України "Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю", відповідно до якої -здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, або здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було нов 'язано з одержанням доходу у великих розмірах, - карається штрафом від ста до двохсот п ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи виправними роботами на термін до двох років, чи обмеженням волі на той же термін. .

Склади адміністративних проступків містяться, зокрема, в статті 155 "Порушення порядку проведення розрахунків", статті 162 "Порушення правил про валютні операції", статті 164 "Порушення законодавства з фінансових питань" Кодексу про адміністративні правопорушення України. Окремо законодавством визначаються підстави для застосування заходів фінансової відповідальності, що є oкремим видом юридичної відповідальності,

Так, до резидентів і нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі заходи відповідальності (фінансові санкції):

за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного байку України на день здійснення таких операцій. '

Державна податкова адміністрація України в своїх листах від 07.03.2001 р. №1099/6/22-2315 додаток №44) та від 02.07.2001 р. №4394/6/2316 повідомила аргументовану позицію стосовно відповідальності, яка, відповідно до статті вищеназваного Декрету, застосовується до кожної сторони операції з валютними цінностями, яка вимагає ліцензії НБУ і здійснюється без її отримання виходячи з того, що нормами цієї статті застосування санкцій не ставиться у залежність від причин відсутності у вказаних учасників індивідуальних ліцензій.

Таким чином, окрім того, що Позивачі 1-3 постійно налякані можливістю втрати користуватися своїм рухомим та нерухомим майном. Позивачі 1,2 постійно наляканий можливістю позбавлення свободи та додатковими фінансовими санкціями з боку державних органів за незаконну валютну операцію, вина за яку цілком покладається на Банк, який свідомлював, що ПОРУШУЄ законодавчі акти, якими повинен керуватися в своїй діяльності..

Окрім того у відповідності до ухвали Октябрського районного суду м.Полтави від 15.10.2010 року експертами Полтавської обласної психіатричної лікарні ім..ОСОБА_10 (а.с.104-113) проведено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, згідно висновку якої від 16 листопада 2010 року ОСОБА_6 в теперішній час виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді шизотипового розладу з початком захворювання у березні –квітні 2007 року.

Даний психічний розлад істотно впливає на здатність підекспертого усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в теперішній час , а також істотно впливав на здатність під експертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 21 червня 2007 року .

Отже суд прийшов до висновку що ОСОБА_6 вчинив обидва правочини на вкрай невигідних для нього умовах і під впливом тяжких обставин( хвороби та смерті матері- листопад 2007 року) та загострення психічної хвороби , в зв2язку з чим не усвідомлював значення своїх дій та не міг в повній мірі керувати ними.

Відповідно до ст..203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України,іншим актами цивільного законодавства ,а також моральним засадам суспільства .

Ст215 ЦК України передбачено підстави недійсності правочину, та зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог,які встановлені частинами першою –третьою , п»ятою та шостою ст..203 ЦК України.

У відповідності до ст..233 ЦК України правочин,який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах може бути визнано судом недійсним незалежно від того ,хто був ініціатором такого правочину .

Окрім того у відповідності до ст..255 ЦК України правочин,який дієздатна фізична особа вчинила в момент,коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними ,може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки ,встановлені ст.. 216 ЦК України, в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов»язана повернути другій стороні у натурі все,що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином суд прийшов до висновку про недійсність укладених між ОСОБА_6 та банком кредитних договорів, а відповідно і договору поруки та іпотеки, як наступних договорів, а отже ,все ,що отримано за договорами,має бути повернуто сторонами одна одній .

Керуючись ст..5,10,60.88,212-215, 218 ЦПК України,ст..3, 4, 16, 192, 203, 215, 216,225, 227,233,236,524,533,548,638,1054,1055 ЦК України,Постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04. 1996 року «Про практику розгляду цивільних прав за позовами про захист прав споживачів» ,Постановою Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,законом України «Про захист прав споживачів»,суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» до ОСОБА_6 ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Позов ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» до ОСОБА_6,ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.06.2007 року задовольнити частково .

Позов ОСОБА_6 ,ОСОБА_8 ,ОСОБА_7 до ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» про визнання договорів недійсними задовольнити.

Визнати недійсними правочини, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та ОСОБА_6 , які оформлені кредитними договорами №014/6561/82/84205 від 21 червня 2007 року та №014/6561/82/113584 від 21 жовтня 2008 року .

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» усе отримане за правочином який оформлений кредитним договором від 21 червня 2007 року в сумі 51 005грн., та стягнути отримане за кредитним договором від 21.10.2008 року в сумі 278 517грн.96 коп.на користь ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль».

Частково припинити зобов»язання ОСОБА_6 та повернути на користь ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» усе отримане за правочином,який оформлений кредитним договором №014/6561/82/84205 від 21червня 2007 року в сумі 39895 гривень.,шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 39895 грн. з кожної сторони правочину.

Визнати недійсними правочин,який оформлений договором поруки №1966/6561/331605 від 21.06.2007 року ,договір іпотеки №001969/6561/331605 від 21.06.2007 року, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та ОСОБА_8,договір іпотеки №17384/6561/331605 від 21.10.2008 року укладений з ОСОБА_7 на нерухоме майно- житлову квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64,1 кв.м.

Зобов»язати ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі начальника шостого Полтавського відділення Полтавської обласної дирекції виключити з реєстру обтяжень нерухомого майна запис про заставу нерухомого майна – житлового будинку №44 по вул..Артема в м.Полтаві ,яке було передано у заставу за договором іпотеки від 21.06.2007 року №001969/6561/331605 укладеного між ОСОБА_8 та ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та виключити з реєстру обтяжень нерухомого майна запис про заставу нерухомого майна - житлову квартиру АДРЕСА_1 в м.Полтаві.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави.

Суддя К.М.Сорока.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13393255

[ANTIRAID]

Письма ВАСУ и ГНАУ можно почитать здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2042