Решение Хозяйственного суда Запорожской области о недействительности договоров кредита, ипотеки, залога с Райффайзен Банк Аваль

[ANTIRAID]

Справа № 24/329д/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.10

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда”, 70535, Запорізька область, Оріхівський район, с. Юрківка, вул. 50 років Великого Жовтня, буд. 178

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль”, м. Запоріжжя, вул. Тургенева, 29

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцов О.В., 70500, АДРЕСА_1

про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки, договору застави транспортних засобів та зобов’язання вчинити дії

суддя Азізбекян Т.А.

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: Яковлєва Т.В. ( дов. б/н від 16.09.2010 р.).

від відповідача: Громут В.І. ( № 1425 від 06.11.2009 р.).

від третьої особи: не прибув ( письмове клопотання про розгляд без участі приватного нотаріуса).

СУТЬ СПОРУ:

12.10.2010р. до господарського суду Запорізької області звернулось товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда” (надалі –ТОВ “Агрофірма “Тавріда”) з позовною заявою до ЗОД “Райффайзен Банк Аваль” про визнання недійсним кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р., визнання недійсним договору іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., визнання недійсним договору застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р. та зобов’язання приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцова О.В. виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., та рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р.

Ухвалою від 14.10.2010р. судом порушено провадження у справі № 24/329д/10, судове засідання призначено на 25.10.2010р. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Приватного нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцов О.В. У сторін, третьої особи витребувані документи, які необхідні для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи.

20.10.2010р. до господарського суду Запорізької області надійшла заява ТОВ “Агрофірма “Тавріда” про уточнення позовних вимог, якою позивач просить суд уточнити назву відповідача - ПуАТ “Райффайзен Банк Аваль” (далі –Банк) та залучити до участі у справу відповідача 2 - Приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцов О.В.

Ухвалою суду від 25.10.2010р. заява позивача про уточнення позовних вимог прийнята частково, а саме в частині уточнення назви відповідача. В частині залучення до участі у справі відповідача 2 - Приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцов О.В. заява судом не прийнята, оскільки не відповідає вимогам ГПК України.

Цією же ухвалою розгляд справи відкладено на 19.11.2010р.

Ухвалою від 19.11.2010р. розгляд справи відкладено на 13.12.2010р.

В судовому засіданні 13.12.2010р. оголошено перерву до 24.12.2010р.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 24.12.2010р., на підставі ст. ст. 82-1, 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Судом роз’яснено про час написання рішення у повному обсязі.

Позивач заявлені вимоги обґрунтовував доводами, викладеними у позовній заяві в якій зазначав наступне.

16.04.2008р. між сторонами укладений кредитний договір №010/02-2/87, за умовами якого Банк відкрив ТОВ “Агрофірма “Тавріда” не відновлювальну кредитну лінію у сумі 70 000,00 доларів США строком до 15.04.2009р. із сплатою 13,5% річних на умовах забезпечення кредиту, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. На підставі кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. укладений договір іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцовим О.В. Відповідно до договору іпотеки кредитного договору, забезпеченням цього договору є майно, належне позивачу, а саме: нерухоме майно за адресою: Запорізька обл., Оріхівський район, с. Юрківка, вул. Садова, б. б/н, загальною площею 3 859,3 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві колективної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Заставна вартість предмета іпотеки визначена у сумі 545 700,00 грн. У забезпечення виконання зобов’язання укладений договір застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р., згідно якого у заставу передані сільгосптехніка та обладнання. Предмет застави оцінений сторонами у сумі 286 300,00 грн. Також у забезпечення виконання зобов’язання банк отримав поруку Кваса І.О., Ковальського О.В.

Позивач вказує, що надання Банком грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій НБУ видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст. 524 ЦК України.

На день укладання кредитного договору курс іноземної валюти становив 1 долар США = 5,05 грн., а станом на час подачі позову до суду - 1 долар США = 7,91 грн. У зв’язку з чим значно погіршився фінансовий стан підприємства. Отже, на думку позивача, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Позивач зазначає, що відповідач не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунками резидентами України. Таким чином, укладання спірного договору суперечить Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, тобто діючому законодавству України. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Тобто недійсними є умови договору іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., а також договір застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р., що є спірними договорами і походять від кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. Враховуючи викладене, позивач просить суд на підставі ст. 99 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 13, 192, 203, 215, 216, 227, 236, 524, 548, ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 189, 198, 345-349 ГК України, ст. ст. 3, 4 Закону України “Про заставу”, ст. ст. 3, 5 Закону України “Про іпотеку”, ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, ст. 35 Закону України “Про національний банк України”, ст. 2 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п. 1.10 Положення “Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві від 22.10.2010р. вих. № 12-21/11 та зазначив, що ні Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ні жоден з інших нормативно-правових актів не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті, а також не містить заборони на вираження грошових зобов’язань в іноземній валюті. Банк має видані Національним банком України 11.10.2006р. банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції та ряд дозволів на здійснення валютних та інших операції, які визначені ч. 1 та п. п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, 11.10.2006р. - дозвіл № 10-4 на право здійснення операцій, визначених п. п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 цього Закону із додатком до такого дозволу.

Отже, Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії. Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії), як це встановлено п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14.10.2004 № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004р. за № 1429/10028, дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України. Оскільки, отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є відповідач (банк), то посилання позивача на обов’язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим. Крім того, позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання спірного кредитного договору. При укладенні спірного договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах. До того ж, відповідач зазначає, що положення Закону України “Про здійснення розрахунків в іноземній валюті”, а також Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління НБУ 30.05.2007р. за № 200 на відносини з надання та повернення кредиту не розповсюджуються. За таких обставин зміст кредитного договору відповідає вимогам законодавства та укладений з додержанням норм ст. ст. 203, 1046-1048, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закону України “Про банки і банківську діяльність”. У зв’язку з чим, відповідач просить суд відмовити в задоволені позову.

Третя особа - Приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцов О.В. пояснив, що ним, як нотаріусом, дотримані всі вимоги чинного законодавства України, щодо посвідчення спірних договорів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

16.04.2008р. між Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” (Кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Тавріда” (Позичальник) укладено кредитний договір № 010/02-2/87 (невідновлена кредитна лінія), за умовами якого (п. 1.1.) Кредитор, на положеннях та умовах цього договору, відкриває Позичальнику не відновлювальну кредитну лінію (кредит) у сумі 70 000,00 дол. США, строком до 15 квітня 2009 року, із сплатою 13,5% процентів річних.

Протоколом Загальних зборів акціонерів № 36-45 від 14.10.2009р. прийнято рішення про зміну найменування Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” на Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”. Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” є правонаступником за всіма правами та обов’язками Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” (п. 1.3. Статуту).

Відповідно до п. 2.1. договору, кредитні кошти призначені на поповнення обігових коштів з метою придбання хімічних засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, насіннєвого матеріалу, мінеральних добрив, виплати заробітної плати, сплати за енергоносії, страхування, нотаріальні послуги, оплата інших виробничих потреб, (мета кредиту, ст. 345 ГК України).

За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ст. 199 цього кодексу, виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом ч. 1ст. 575 ЦК України, одним із видів договору застави є іпотека.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Згідно п. 3.1. кредитного договору, Кредитор надає Позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 16.04.2008р. між Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” (Іпотекодержатель) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Тавріда” (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 010/02-2/87/3, який (п. 1.1.) забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору від 16.04.2008р. № 010/02-2/87.

Предметом договору іпотеки є нерухоме майно за адресою: Запорізька обл., Оріхівський район, с. Юрківка, вул. Садова, буд. б/н, загальною площею 3 859,3 кв. м., розташований на земельній ділянці 25 000 кв. м. (п. 1.2.).

Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві колективної власності, на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Юрківської сільської ради Оріхівського району Запорізької області 16.01.2003р., б/н, зареєстрованого Комунальним підприємством “Комишуваське бюро державної реєстрації та технічної інвентаризації” Запорізької області 16.01.2003р., про що зроблено запис № 09 в книгу № 01 та зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 5643027 27.04.2004р.

Відповідно до п. 1.5 договору іпотеки, заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами у сумі 545 700,00 грн.

18.04.2008р. договір іпотеки від 18.04.2008р. № 010/02-2/87/3 посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцовим О.В.

Також, 18.04.2008р. між Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” (Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Тавріда” (Заставодавець) укладений договір застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4, який посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцовим О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 1088.

Згідно п. 1.1., цей договір забезпечує вимоги Заставодержателя, що витікають з кредитного договору від 16.04.2008р. № 010/02-2/87.

Заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає у заставу належний йому на праві власності сільгосптехніка та обладнання.

Пунктом 1.3. договору визначено, що предмет застави оцінюється сторонами в сумі 286 300,00 грн.

ТОВ “Агрофірма Тавріда” звернулось до господарського суду з вимогами про визнання недійсним кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р., визнання недійсним договору іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., визнання недійсним договору застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р. та зобов’язання приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцова О.В. виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р. та рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р.

Підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства. Недійсність договорів щодо забезпечення зобов’язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст. 548 Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши дослідженні докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Предметом спору є, зокрема, визнання недійсним кредитного договору від № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. та договорів щодо забезпечення зобов’язань.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України, ст. 4 Цивільного кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

За приписами ст. 35 Закону України “Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Частиною 2 ст. 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін.

Спірний договір не являється зовнішньоекономічним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Отже, вищезазначеними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України.

Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України та ст. 7 Господарського Кодексу є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання банком позичальнику грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

За приписами ст. 14 Господарського кодексу України, ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п. п. “в” та “г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, пункту 1.10 Положення “Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Встановлено, що на момент укладання кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. сторонами досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 70 000,00 доларів США.

Приймаючи до уваги положення ст. 5 ДКМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та враховуючи встановлені судом обставини щодо укладання спірного договору на умовах надання кредиту в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що індивідуальна ліцензія на надання Банком та отримання ТОВ Агрофірма Тавріда” кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за спірним кредитним договором відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. суперечить приписам п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню “Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”.

Наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл № 10-4 від 11.10.2006р. Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає, оскільки зазначений документ відповідно до приписів п. 5.3 Положення “Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій” виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

При цьому, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та не робить укладений кредитний договір законним.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Фактично в даному випадку ініціатором та отримувачем за валютною операцією по спірному договору в першу чергу є позивач, що підтверджується копією анкети-заяви на отримання кредиту від 09.04.2008р., з якої чітко вбачається, що ініціатором валютної операції був саме позивач .

Як було зазначено вище, згідно п. 1.1 договору Кредитор, на положеннях та умовах цього договору, відкриває Позичальнику не відновлювальну кредитну лінію (кредит) у сумі 70 000,00 дол. США, строком до 15 квітня 2009 року, із сплатою 13,5% процентів річних.

Відповідно до п. 5.1. кредитного договору, на умовах цього договору для видачі кредиту Кредитор відкриває Позичальнику позичковий рахунок № 2062.

Відповідно до пункту 1.4 Положення № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.

Таким чином, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією, отримувачем за якою в першу чергу є позичальник.

Враховуючи, що ініціатором та отримувачем за валютною операцією є позичальник, то пунктом 1.5 Положення № 483 сторони кредитного договору зобов’язані отримати індивідуальну ліцензію на здійснення зазначеної валютної операції.

Приймаючи до уваги вищевикладене, сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії:

- індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”;

- індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що зазначені індивідуальні ліцензії ТОВ “Агрофірма Тавріда” та відповідачем у встановленому законодавством порядку отримані не були, доказів суду не надано.

Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Оскільки спірний договір суперечить вказаним вище нормам ЦК України, ГК України, законам та іншим актам цивільного законодавства України, його слід визнати недійсним.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Заперечення відповідача не приймаються по вказаним вище підставам.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним договору іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р. та визнання недійсним договору застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р., в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені договір іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р. та договір застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.

Вимога позивача про зобов’язання приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцова О.В. виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., та рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р. залишена судом без задоволення, оскільки не є можливим покладання на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, будь - яких матеріально-правових обов’язків, а також установлення чи захист її прав. Тобто є неможливим винесення рішення суду про права чи обов’язки цієї третьої особи.

Згідно з нормами Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.93 № 7-93, державне мито із позовних заяв не майнового характеру сплачується у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З доданої до позовної заяви квитанції від 29.09.2010р. вбачається, що позивачем сплачено державне мито в розмірі 255,00 грн. Тобто, мито внесено в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством та підлягає стягненню з позивача в доход державного бюджету України в сумі 85,00 грн.

Оскільки недійсність договорів обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-5, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним кредитний договір № 010/02-2/87 від 16.04.2008р., укладений між Публічним акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль” та товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда”.

Визнати недійсним договір іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., укладений між Публічним акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль” та товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда”.

Визнати недійсним договір застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р., укладений між Публічним акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль” та товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда”.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль” (69063, м. Запоріжжя, вул. Тургенева, 29, код ЄДРПОУ 14305909, МФО 313827, рахунок № 2909334 в ЗОД “Райффайзен Банк Аваль” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда” (70535, Запорізька область, Оріхівський район, с. Юрківка, вул. 50 років Великого Жовтня, буд. 178, код ЄДРПОУ 30687647, р/р. № 26003201635 в ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 313827) –127 (сто двадцять сім) грн. 50 коп. державного мита та 88 (вісімдесят вісім) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда” (70535, Запорізька область, Оріхівський район, с. Юрківка, вул. 50 років Великого Жовтня, буд. 178, код ЄДРПОУ 30687647, р/р. № 26003201635 в ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 313827) в доход Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району, банк отримувача: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області, р/р 31119095700007, МФО 813015, код ЄДРПОУ 34677145, код бюджетної класифікації 22090200, символ банку 095) –85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Т.А. Азізбекян

Повне рішення складено 10.01.2011р.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13490234