Решение 3-х инстанций о вызскании с Приватбанка безосновательно списанных средств, убытков, инфляции и штрафа

[ANTIRAID]

Справа № 2-970/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2010 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Журби С.О.

при секретарі Йосипенко І.І.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі Соснівського районного суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного підприємця ОСОБА_2, приватного підприємця ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу, штрафних санкцій, індексу інфляції та відсотків річних,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу, штрафних санкцій, індексу інфляції та відсотків річних, мотивуючи свої вимоги наступним:

На підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № CSOPX1 від 06.09.2006 року відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив відповідачу ПП ОСОБА_2 поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування.

На підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 73/CSXELW від 25.02.2004 року відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив відповідачу ПП ОСОБА_3 поточний картковий рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування.

Одним із обов’язків банку за такими договорами є забезпечення збереження коштів клієнта. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання не виконав, а саме не забезпечив схоронності коштів відповідачів ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 Внаслідок цього 25.12.2008 року з рахунку відповідача ПП ОСОБА_2 без її згоди та будь-яких належних підстав були зняті кошти в сумі 188000,00 грн., а 14.01.2009 року з рахунку відповідача ПП ОСОБА_3 без його згоди та будь-яких належних підстав були зняті кошти в сумі 92690,00 грн.

У відповідності до положень зазначених вище договорів банк у разі безпідставного або помилкового переказу коштів з рахунку клієнта зобов’язаний повернути переказані кошти та виплатити пеню у розмірі 0,01 % від суми переказу за кожен день до дня повернення коштів. Крім того, банк зобов’язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції а також 3 % річних від суми заборгованості.

26 серпня 2009 року між позивачем та відповідачами ПП ОСОБА_2, ОСОБА_3 були укладені договори уступки вимоги, за якими до позивача перейшло право вимоги виконання зобов’язань ПАТ КБ «ПриватБанк» за договорами банківського рахунку. Про дані договори відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» був повідомлений, однак кошти не сплатив. 25 січня 2010 р. між позивачем та ПП ОСОБА_2, ОСОБА_3 були укладені угоди по внесення змін до договорів уступки права вимоги, про які також було повідомлено банк.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги збільшив та просив стягнути солідарно з відповідачів ПАТ КБ «ПриватБанк», ПП ОСОБА_2 на користь позивача частину основного боргу в сумі 50000,00 грн.; стягнути з відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача частину основного боргу в сумі 138000,00 грн., пеню в сумі 7426,00 грн., індекс інфляції в сумі 17108,00 грн., відсотки річні в сумі 5593,64 грн., а всього 168127,64 грн.; стягнути солідарно з відповідачів ПАТ КБ «ПриватБанк», ПП ОСОБА_3 на користь позивача частину основного боргу в сумі 25000,00 грн.; стягнути з відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк»на користь позивача частину основного боргу в сумі 67690,00 грн., штрафні санкції в сумі 85,00 грн., індекс інфляції в сумі 8434,79 грн., відсотки річні в сумі 2780,70 грн., збитки в сумі 150000,00 грн., а всього 228990,49 грн.; стягнути з відповідачів судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні збільшенні позовні вимоги не визнав та проти їх задоволення заперечував, мотивуючи наступним:

По-перше, позивач не має право розпорядження банківськими рахунками суб’єктів господарювання, якими є відповідачі ОСОБА_3, оскільки сам не є суб’єктом господарювання.

По-друге, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неодноразово звертались до банку з заявами про видачу коштів з поточних рахунків і були повідомленні про те, що на даний час видача коштів не є можливою, оскільки 01.20.01.2009р. СУ УМВС України в Черкаській області була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, по факту привласнення посадовою особою банку ОСОБА_8 майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем. Постановою слідчого від 29.01.2009 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» визнано цивільним позивачем у кримінальній справі. Крім того, в порядку цивільного судочинства, ПриватБанком подано до Звенигородського міськрайонного суду цивільний позов про стягнення з ОСОБА_8 завданих збитків. З точки зору банку матеріальні збитки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були завдані їм не банком, а іншою особою, а тому вимоги про їх відшкодування треба висувати цій особі, а не банку. Крім того, на час розгляду справи банком достеменно не встановлено, хто з клієнті отримав кошти, а хто ні.

В подальшому відповідач звої заперечення проти позову змінив, мотивуючи їх наступним:

По-перше, банк не може сплатити кошти на користь позивача, оскільки той не пройшов процедуру ідентифікації в банківській установі.

По друге, оскільки рахунки відкриті на ім’я ОСОБА_3 та ОСОБА_2, банк зобов’язаний повернути кошти на рахунок клієнта, а не ОСОБА_1, який не є в правовідносинах з банком.

09 жовтня 2009 року у цивільній справі №2-299/09 Звенигородський районний суд Черкаської області своїм рішенням визнав вину колишнього керівника Ватутінського відділення «ПриватБанку» ОСОБА_7 у крадіжці коштів клієнтів у відділенні Банку. В відповідно до положень ч. 1ст. 1166 ЦК України «шкода, завдана майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала». Отже, позовні вимоги мають бути заявлені до встановлених винних осіб - ОСОБА_8, відносно якої порушена кримінальна справа, і до ОСОБА_7

Що стосується стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» 150 000 грн. матеріальних збитків то такі вимоги суперечать положенням ЦК України, оскільки між банком та позивачем ОСОБА_1 ніяких правовідносин не існувало, а тому і ніяких прав ОСОБА_1 банк не порушував.

Додатково в ході розгляду справи доповнив свої заперечення проти позову, зазначивши, що оскільки на платіжних дорученнях про зарахування на рахунок ОСОБА_3 325 590 грн. а на рахунок ОСОБА_2 244 500 грн. стоять підписи, візуально не схожі з підписами вказаних осіб, зазначені кошти не є коштами ОСОБА_2, а належать іншим невідомим особам.

Представник відповідачів ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав та проти їх задоволення не заперечував.

Треті особи в судове засідання не з’явилися, повідомлялися належним чином про час та місце розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини:

На підставі договору банківського рахунку № CSOPX1 від 06.09.2006 року відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив відповідачу ПП ОСОБА_2 поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування.

На підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 73/CSXELW від 25.02.2004 року відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив відповідачу ПП ОСОБА_3 поточний картковий рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування.

У відповідності до інформації про рух коштів на вищезазначених рахунках, наданих ПАТ КБ «ПриватБанк», 25.12.2008 року з рахунку ПП ОСОБА_2 були зняті кошти в сумі 188000,00 грн. 14.01.2009 року з рахунку ПП ОСОБА_3 були зняті кошти в сумі 92690,00 грн. Факт списання коштів з рахунків ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 не заперечувався учасниками процесу, зокрема ПАТ КБ «ПриватБанк».

За твердженнями представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні а також в численних зверненнях на адресу банку, списання вказаних коштів відбулося без її згоди та будь-яких належних підстав.

Відповідно до ст. 10 Цивільного процесуального Кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо передбачених законом. В той же час за загальним правилом доказуванню підлягає «позитивний» факт, тобто факт наявності чогось, а не факт його відсутності, оскільки відсутність дії чи події зумовлює і відсутність доказів її існування. За таких умов суд приходить до висновку, що в судовому засіданні підлягає доказуванню наявність законних підстав для списання коштів з рахунків, а не відсутність таких підстав.

В ході розгляду справи суду не були представлені докази належних підстав для списання 25.12.2008 року з рахунку ПП ОСОБА_2 188000,00 грн. та 92690,00 грн. 14.01.2009 року з рахунку ПП ОСОБА_3 За таких умов суд приходить до висновку про безпідставність списання ПАТ КБ «ПриватБанк» означених коштів.

У відповідності до положень п. 2.1.15 договору банківського рахунку № CSOPX1 від 06.09.2006 року банк зобов’язаний забезпечити збереження коштів власника рахунку. Аналогічне положення міститься і в п. 2.1.12 договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 73/CSXELW від 25.02.2004 року. Обов’язок збереження коштів власника рахунку покладено на банк і положеннями ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у відповідності до прийнятих на себе зобов’язань повинен був забезпечити схоронність коштів відповідачів ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3, однак даний обов’язок не виконав.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного утримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відсутність грошових коштів було виявлено відповідачами ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 16.01.2009 року, після чого відповідачі одразу звернулися до відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» з вимогою про повернення коштів, але дана вимога виконана не була.

Згідно п. 5.3 договору у разі безпідставного або помилкового переказу грошей з рахунку відповідача ПП ОСОБА_2, банк зобов’язаний переказати (повернути) їй списану суму і сплатити пеню в розмірі 0,01% від суми переказу за кожен день, починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу.

Таким чином, за період з 25.12.2008 року по 24.01.2010 року розмір пені за безпідставне списання коштів з рахунку ПП ОСОБА_2 складає 7426,00 грн.

Згідно п. 6.3 договору у разі безпідставного або помилкового переказу грошей з рахунку ПП ОСОБА_3, банк зобов’язаний переказати (повернути) йому списану суму і сплатити штраф в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожний випадок порушення. Таким чином розмір штрафу за безпідставне списання коштів з рахунку ПП ОСОБА_3 складає 85,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

За період з лютого 2009 року по грудень 2009 року сума інфляційних збитків ПП ОСОБА_2 через невиконання ПАТ КБ «Приватбанк» своїх грошових зобов’язань склала 17108,00 грн., а сума інфляційних збитків ПП ОСОБА_3 за вказаний період склала 8434,79 грн.

Оскільки п. 5.3 договору банківського рахунку № CSOPX1 від 06.09.2006 року передбачені відсотки (пеня), які повинні нараховуватися у разі безпідставного списання грошей з рахунку клієнта, суд приходить до висновку про безпідставність вимоги про нарахування на суму заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» перед ПП ОСОБА_2 додатково до означеної пені ще й 3 % річних. В той же час, оскільки відсотки (пеня) за невиконання грошового зобов’язання договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 73/CSXELW від 25.02.2004 року не передбачені, за думкою суду вимога про стягнення у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 відсотків річних від суми заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» перед ПП ОСОБА_3 є правомірною. За період з 28.01.2009 р. по 24.01.2010 р. це складає 2780,70 грн.

30 січня 2008 р. між ФОСПД ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, у відповідності до якого останній отримав у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 150000,00 грн. Факт отримання коштів підтверджується відповідною розпискою від 30.01.2008 р. Означені кошти ОСОБА_3 зобов’язаний був повернути не пізніше 31.01.2009 р. У відповідності до п. 4.2. договору, у разі неповернення в строк суми допомоги позичальник зобов’язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 100 % від суми допомоги. Згідно п. 2.4. договору отримана допомога повинна бути повернута лише в повній сумі, а її повернення частинами не допускається.

Згідно пояснень представника ОСОБА_3, через безпідставне списання ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів з рахунку ПП ОСОБА_3, на час настання обов’язку повернення суми допомоги у останнього було недостатньо коштів для повного розрахунку з кредитором. З огляду на ситуацію що склалася, ОСОБА_3 на адресу кредитора була направлена заява від 20.01.2009 р. про можливість сплати частини боргу у розмірі 80000,00 грн. та прохання надання відстрочки погашення залишку. Аналогічна заява але вже про можливість погашення частини боргу у розмірі 135000,00 грн. була направлена 30.01.2009 р. Посилаючись на п. 2.4. договору та положення ст. 529 ЦПК України ОСОБА_9 відмовився від прийняття часткового виконання зобов’язання. За таких умов сума фінансової допомоги була сплачена лише 25.06.2009 р., що підтверджується відповідною розпискою. У зв’язку з несвоєчасним поверненням отриманої як допомога суми ОСОБА_3 був змушений сплатити кредитору штраф у розмірі 150000,00 грн. Факт сплати означеного штрафу підтверджується платіжними дорученнями з відмітками банку про їх проведення від 09.07.2009 р. на суму 20000,00 грн., від 25.08.2009 р. на суму 20000,00 грн., від 04.10.2009 р. на суму 20000,00 грн. та від 12.01.20010 р. на суму 90000,00 грн. Призначенням платежу по даних проплатах вказаний штраф згідно договору про надання фінансової допомоги від 30.01.08 р.

За таких умов твердження про те, що вказаних збитків ОСОБА_3 поніс через неповернення ПАТ КБ «ПриватБанк» безпідставно списаних з його рахунку коштів, з точки зору суду є обґрунтованим.

26 серпня 2009 року між позивачем та відповідачем ПП ОСОБА_2 був укладений договір уступки вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги сплати ПАТ КБ «ПриватБанк» вищевказаних коштів. Згідно угоди про внесення змін до договору уступки вимоги від 25.01.2010 р. до позивачу було передане право вимоги від ПАТ КБ «ПриватБанк» сплати безпідставно списаних коштів в сумі 188000,00 грн., пені в сумі 7426,00 грн., індексу інфляції в сумі 17108,00 грн., відсотків річних в сумі 5593,64 грн., а всього 218127,64 грн., про що був повідомлений відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк». Крім того, ПП ОСОБА_2 зобов’язалася перед позивачем солідарно відповідати за виконання ПАТ КБ «ПриватБанк» частини вищезгаданого обов’язку на суму 50000,00 грн.

26 серпня 2009 року між позивачем та відповідачем ПП ОСОБА_3 був укладений договір уступки вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги сплати ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів. Згідно угоди про внесення змін до договору уступки вимоги від 25.01.2010 р. до позивачу було передане право вимоги від ПАТ КБ «ПриватБанк» сплати безпідставно списаних коштів в сумі 92690,00 грн., штрафних санкцій в сумі 85,00 грн., індексу інфляції в сумі 8434,79 грн., відсотків річних в сумі 2780,70 грн., збитків в сумі 150000,00 грн., а всього 253990,49 грн., про що був повідомлений відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк».

11 вересня 2009 року та 23.02.2010 року позивач надіслав відповідачу ПАТ КБ «ПриватБанк» вимоги про сплату вказаних коштів із зазначенням своїх реквізитів. Однак, до цього часу кошти позивач не отримав.

Суд критично відноситься до послань ПАТ КБ «ПриватБанк» на неможливість виконання зазначених раніше зобов’язань позивачу, оскільки у банку немає з ним договірних відносин і той не пройшов ідентифікацію в банку.

У відповідності до положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом

У відповідності до положень ст. 516 ЦК України заміна кредитора у здійснюється без згоди боржника.

Оскільки банк був належним чином повідомлений про зміну кредитора, за правилом зміна проводиться без згоди боржника, положення про таку зміну прямо передбачені законом, у банку відсутні будь-які підстави для невиконання зобов’язань на цій підставі.

Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу України.

Суд критично відноситься до посилань ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що завдану шкоду мають відшкодовувати не банк, а його колишні працівники, а саме ОСОБА_8, вина якої у розкраданні коштів доводиться фактом порушеної відносно неї кримінальної справи, а також ОСОБА_7, вина якої у втраті коштів доводиться рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2009 року.

Дані твердження банку суд вважає безпідставними, виходячи з наступного:

По-перше, вина особи у вчиненні злочину може бути встановлена виключно рішенням суду. Сам факт порушення кримінальної справи жодним чином не може доводити вини особи у скоєнні інкримінованих їх діянь.

По-друге, з тієї частини рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2009 року, де суд описує встановлені ним факти (факти, які в подальшому не потребуватимуть доказування) жодним чином не вбачається доведення вини ОСОБА_7 в розкраданні чи розтраті коштів ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 Такі посилання в зазначених частинах рішення просто відсутні.

Враховуючи викладене, з точки зору суду посилання на необхідність стягнення спричиненої шкоди з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 а не з банку ПАТ КБ «ПриватБанк» не доведені.

Згідно положень ст. 1172 юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. З огляду на зазначене суд приходить до висновку про необхідність стягнення спричиненої ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 з ПАТ КБ «ПриватБанк».

Не було доведено банком і його посилання на те, що на рахунках ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 знаходилися не їх кошти, а кошти інших осіб. Самі лише підозри банку не можуть слугувати належними доказами цього. В той же час за допомогою допустимих цивільним процесом засобів дане твердження доведене не було.

У відповідності до положень ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Позивачем понесено судових витрат у вигляді судового збору в сумі 1700,00 грн. та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а разом на суму 1820,00 грн. Означені судові витрати повинні бути відшкодовані позивачу відповідачами пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з солідарно з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ПП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму частину основного боргу в сумі 50000,00 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 частину основного боргу в сумі 138000,00 грн., пеню в сумі 7426,00 грн., індекс інфляції в сумі 17108,00 грн., а всього 162534,00 грн.

Стягнути з солідарно з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ПП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частину основного боргу в сумі 25000,00 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 частину основного боргу в сумі 67690,00 грн., штрафні санкції в сумі 85,00 грн., індекс інфляції в сумі 8434,79 грн., відсотки річні в сумі 2780,70 грн., збитки в сумі 150000,00 грн., а всього 228990,49 грн.

В задоволенні вимоги стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 З % річних по рахунку ПП ОСОБА_2 в сумі 5593,64 грн. відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1652,92 грн. в якості відшкодування відповідної частини судових витрат.

Стягнути з ПП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 96,46 грн. в якості відшкодування відповідної частини судових витрат.

Стягнути з ПП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 48,23 грн. в якості відшкодування відповідної частини судових витрат.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10952632

[ANTIRAID]

Справа № 22ц-6566/2010

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий по 1 інстанції Журба С . О .

Категорія: 19

Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Ювшина В.І.

суддів Скіця М.І., Сіренка Ю.В.

при секретарі Бурдукова О.В.

з участю:

представника позивача ОСОБА_3

представників

відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 14 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі-Банк), Приватного підприємця ОСОБА_8, Приватного підприємця ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про стягнення боргу, штрафних санкцій, індексу інфляції та відсотків річних, заслухавши учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,-

встановила:

В жовтні 2009 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № CSOPX1 від 6 вересня 2006 року Банк відкрив ПП ОСОБА_8 поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування.

На підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 73/CSXELW від 25 лютого 2004 року Банк відкрив ПП ОСОБА_9 поточний картковий рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування.

Одним із обов'язків Банку за вказаними договорами є забезпечення збереження коштів клієнта. Однак, Банк свої зобов'язання не виконав, а саме не забезпечив схоронності коштів ПП ОСОБА_8 та ПП ОСОБА_9, оскільки 25 грудня 2008 року з рахунку ПП ОСОБА_8 без її згоди та будь-яких підстав були зняті кошти в сумі 188 000 грн., а 14 січня 2009 року з рахунку ПП ОСОБА_9 без його згоди та будь-яких підстав - зняті кошти в сумі 92 690 грн.

У відповідності до положень зазначених вище договорів Банк у разі безпідставного або помилкового переказу коштів з рахунку клієнта зобов'язаний повернути переказані кошти та виплатити пеню у розмірі 0,01 % від суми переказу за кожен день до дня повернення коштів. Крім того, Банк зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції а також 3 % річних від суми заборгованості.

26 серпня 2009 року між позивачем та ПП ОСОБА_8, ПП ОСОБА_9 були укладені договори уступки вимоги, за якими до позивача перейшло право вимоги виконання зобов'язань Банку за договорами банківського рахунку. Про дані договори Банк був повідомлений, однак кошти не сплатив. 25 січня 2010 року між позивачем та ПП ОСОБА_8, ПП ОСОБА_9 були укладені угоди про внесення змін до договорів уступки права вимоги, про які також було повідомлено Банк.

В ході розгляду справи представник позивача позовні вимоги збільшив та просив стягнути солідарно з відповідачів Банку, ПП ОСОБА_8 на користь позивача частину основного боргу в сумі 50 000 грн.; стягнути з Банку на користь позивача частину основного боргу в сумі 138 000 грн., пеню в сумі 7 426 грн., індекс інфляції в сумі 17 108 грн., відсотки річні в сумі 5 593 грн. 64 коп., а всього 168 127 грн. 64 коп.; стягнути солідарно з відповідачів Банку, ПП ОСОБА_9 на користь позивача частину основного боргу в сумі 25 000 грн.; стягнути з Банку на користь позивача частину основного боргу в сумі 67 690 грн., штрафні санкції в сумі 85 грн., індекс інфляції в сумі 8 434 грн. 79 коп., відсотки річні в сумі 2 780 грн. 70 коп., збитки в сумі 150 000 грн., а всього 228 990 грн. 49 коп.; стягнути з відповідачів судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог.

Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 14 червня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Банку, ПП ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 частину основного боргу в сумі 50 000 грн.

Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_7 частину основного боргу в сумі 138 000 грн., пеню в сумі 7 426 грн., індекс інфляції в сумі 17 108 грн., а всього 162 534 грн.

Стягнуто солідарно з Банку, ПП ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 частину основного боргу в сумі 25 000 грн.

Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_7 частину основного боргу в сумі 67 690 грн., штрафні санкції в сумі 85 грн., індекс інфляції в сумі 8434 грн. 79 коп., відсотки річні в сумі 2 780 грн. 70 коп., збитки в сумі 150 000 грн., а всього 228 990 грн. 49 коп.

В задоволенні вимоги про стягнення з Банку на користь ОСОБА_7 3 % річних по рахунку ПП ОСОБА_8 в сумі 5 593 грн. 64 коп. відмовлено.

Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_7 судові витрати в розмірі 1 652 грн. 92 коп.

Стягнуто з ПП ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 судові витрати в розмірі 96 грн. 46 коп.

Стягнуто з ПП ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 судові витрати в розмірі 48 грн. 23 коп.

У поданій апеляційній скарзі Банк, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати за недоведеністю обставин.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в порядку статті 303 ЦПК України, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з таких підстав.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Суд установив, що на підставі договору банківського рахунку № НОМЕР_1 від 6 вересня 2006 року Банк відкрив ПП ОСОБА_8 поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування.

На підставі договору № 73/СSХЕLW від 25 лютого 2004 року Банк відкрив ПП ОСОБА_9 поточний картковий рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування.

25 грудня 2008 року з рахунку ПП ОСОБА_8 без згоди останньої безпідставно зняті кошти в сумі 188000 грн.

14 січня 2009 року з рахунку ПП ОСОБА_9 без його згоди безпідставно були зняті кошти в сумі 92690 грн.

Безпідставність списання цих коштів із зазначених рахунків Банком не заперечується.

Відповідно до п.2.1.15 договору банківського рахунку № НОМЕР_1 від 6 вересня 2006 року Банк зобов’язувався забезпечити збереження коштів власника рахунку. Таке ж положення міститься і в п. 2.1.12 договору № 73/СSХЕLW від 25 лютого 2004 року.

Обов’язок збереження коштів власника рахунку покладено на Банк і приписами ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

З огляду на це висновок суду про те, що Банк відповідно до прийнятих на себе зобов’язань не забезпечив схоронності коштів ПП ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є правильним.

Згідності.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що належали клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або неналежного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відсутність грошових коштів ПП ОСОБА_8 і ПП ОСОБА_9 було виявлено 16 січня 2009 року після чого останні звернулися до Банку з вимогою про повернення коштів, яка виконана не була.

Умовами договорів передбачено, що у разі настання зазначених обставин Банк зобов’язувався повернути списану суму і сплатити ПП ОСОБА_8 пеню в розмірі 0,01% від суми переказу за кожен день, починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу (п.5.3 договору), а ПП ОСОБА_9 – штраф у розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожний випадок порушення (п.6.3 договору).

З огляду на це визначений судом за період з 25 грудня 2008 року по 24 січня 2010 року розмір пені за безпідставне списання коштів з рахунку ПП ОСОБА_8 у сумі 7426 грн. та розмір штрафу за безпідставне списання коштів з рахунку ПП ОСОБА_9 у сумі 85 грн. є правильним.

Сума інфляційних збитків з лютого по грудень 2009 року для ПП ОСОБА_8 через невиконання Банком грошових зобов’язань у розмірі 17 108 грн., а для ПП ОСОБА_9 за цей же період – у розмірі 8434 грн.79 коп. визначена судом правильно.

Крім цього, суд встановив, що ОСОБА_9 через неповернення Банком безпідставно списаних з його рахунку коштів той поніс збитки у розмірі 150000 грн., оскільки не виконав перед Фізичною особою суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_15 зобов’язань за договором від 30 січня 2008 року, у зв’язку з чим вимушений за умовами цього договору сплатити останньому штраф у зазначеному розмірі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями з цього приводу.

26 серпня 2009 року між позивачем і ПП ОСОБА_8 укладено договір уступки вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги щодо сплати Банком зазначених коштів. Згідно угоди про внесення змін до договору уступки права вимоги від 25 січня 2010 року позивачу передано право вимоги від Банку сплати безпідставно списаних коштів у сумі 188000 грн., пені в сумі 7426 грн., індексу інфляції в сумі 17108 грн., відсотків річних в сумі 5593,64 грн., а всього 218127,64 грн. про що був повідомлений Банк. При цьому ПП ОСОБА_8 зобов’язувалася перед позивачем солідарно відповідати за виконання Банком частини вищезазначеного обов’язку в розмірі 50000 грн.

Такий же договір було укладено 26 серпня 2009 року і між позивачем та ПП ОСОБА_9 Згідно угоди про внесення змін до договору уступки права вимоги від 25 січня 2010 року позивачу передано право вимоги від Банку сплати безпідставно списаних коштів у розмірі 92690 грн., штрафних санкцій в розмірі 85 грн., індексу інфляції в розмірі 8434,79 грн., відсотків річних в розмірі 2780,7 грн., збитків у розмірі 150000 грн., а всього 253990,49 грн. про що був повідомлений Банк.

На вимоги позивача від 11 вересня 2009 року та від 23 лютого 2010 року про сплату вищезазначених коштів Банк не відреагував.

Відповідно до ст.ст. 512, 516 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором.

До нового кредитора згідно статті 514 ЦК України переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на це висновок суду, що порушене право позивача підлягає захисту є правильним.

Постановлене у справі рішення суду колегія суддів визнає законним і обґрунтованим, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та на підставі закону, що регулює їх.

У судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують і не дають підстав для її задоволення, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні дійсних обставин справи та норм матеріального права.

Зокрема, Банком не доведено, що кошти, які безпідставно списані з рахунків ПП ОСОБА_8 та ПП ОСОБА_9 були останніми набуті незаконно, а дії Банку в даному випадку є правомірними.

Доводи апеляційної скарги про те, що перед ПП ОСОБА_8 та ПП ОСОБА_9 має відповідати не Банк, а його працівники, які винні у безпідставному списанні грошей з рахунків суперечать п.7.1.2 ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ст.1073 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на безпідставність стягнення з Банку на користь позивача завданих збитків спростовуються обставинами справи та не відповідають приписам ст.ст.611, 612 та 623 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати, –

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відхилити, а рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 14 червня 2010 року у даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий: підпис

Судді: підписи

Згідно з оригіналом

Суддя Ю.В.Сіренко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12038168

[ANTIRAID]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2010 року

м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Гончар В.П., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Соснівського районного суду м.Черкас від 14 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного підприємця ОСОБА_3, приватного підприємця ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про стягнення боргу, штрафних санкцій, індексу інфляції та відсотків річних,

в с т а н о в и в:

Рішенням Соснівського районного суду м.Черкас від 14 червня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2010 року, позов задоволено частково, стягнуто солідарно з банку, ПП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 частину основного боргу в сумі 50 000 грн. Стягнуто з банку на користь ОСОБА_2 частину основного боргу в сумі 138 000 грн., пеню в сумі 7 426 грн., індекс інфляції в сумі 17 108 грн., а всього 162 534 грн. Стягнуто солідарно з банку, ПП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 частину основного боргу в сумі 25 000 грн. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 частину основного боргу в сумі 67 690 грн., штрафні санкції в сумі 85 грн., індекс інфляції в сумі 8434 грн. 79 коп., відсотки річних у сумі 2 780 грн. 70 коп., збитки в сумі 150 000 грн., а всього 228 990 грн. 49 коп. В задоволенні вимоги про стягнення з банку на користь ОСОБА_2 3 % річних по рахунку ПП ОСОБА_3 в сумі 5 593 грн. 64 коп. відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и в:

Відмовити публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного підприємця ОСОБА_3, приватного підприємця ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про стягнення боргу, штрафних санкцій, індексу інфляції та відсотків річних .

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: В.П. Гончар

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12408413