Решение Апелляционного суда АРК о взыскании убытков в связи с неисполнением решения суда банком ЧБРР

[ANTIRAID]

РІШЕННЯ

іменем України

2011 р. березня місяця «1» дня, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого: Філатової Є.В.

Суддів: Любобратцевої Н.І.

Чистякової Т.І.

При секретарі: Лобунській О.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» про стягнення грошової суми, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 9 грудня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся з позовом до ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» (далі Банк) про стягнення збитків, спричинених невиконанням зобов’язання платежу, просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за прострочку платежу, що складає 4751грн., збитки у зв’язку з інфляцією в сумі 14178грн. та моральну шкоду 10000грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони уклали між собою договір уступки вимоги, за умовами якого відповідач повинен був сплатити позивачеві 102 000грн. У зв’язку з невиконанням цього обов’язку позивач звертався до суду. Рішенням Шевченківського райсуду м. Запоріжжя від 15.09.2009р, яке набуло чинності, зазначена сума була стягнута на користь позивача, проте реально ОСОБА_2 отримав гроші лише 17.09.2010р., оскільки відповідач перешкоджав виконанню рішення. Він двічі оскаржував дії державного виконавця, у зв’язку з чим виконання було призупинено. При цьому представник банку в суд не з’являвся, в наслідок чого позивач вимушений був відриватися від своїх справ для неодноразової явки до суду. В наслідок таких дій ОСОБА_2 зазнав моральних страждань у вигляді нервового стресу, дратівливості, безсоння, що вплинуло на моральний клімат у сім’ї та вимагало від позивача додаткових зусиль.

Відповідач в особі представника проти позову заперечував, звернувся із зустрічними вимогами про визнання недійсним договору уступки боргу. Вважає, що позивач не мав права вимоги як кредитор, оскільки до укладання цього договору реалізував його, стягнувши борг за рішенням суду, яке набрало чинності і перебувало на стадії виконання. Заміна сторони у виконавчому провадженні повинна здійснюватися на підставі Закону «Про виконавче провадження». Крім того, з боку банку договір підписаний не повноважною особою – заступником начальника юридичної служби, який за дорученням не мав права на укладання такого виду договору.

Рішенням Київського райсуду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 09.12.2010р. у позові ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов задоволений. Договір уступки вимоги від 29.12.2008р., укладений між сторонами, визнаний недійсним. З ОСОБА_2 на користь ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» стягнуто судовий збір 8,50грн, та витрати на ІТЗ 37грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позов у повному обсязі, а у зустрічному позові відмовити. Посилається на те, що суд першої інстанції у порушення ст. 61 ЦПК України не звернув уваги на рішення суду, яке набрало чинності та на підставі якого виникло зобов’язання платежу. Неправильно застосував ст.ст. 237,239,1000,1004 ЦК України, щодо обсягу повноважень представника за дорученням, помилково дійшов висновку про те, що працівник банку, який підписав договір уступки боргу не мав на це повноважень, не врахував, що відповідач схвалив цей договір, про що повідомив позивача телеграмою 11.03.2009р. Безпідставно відмовив у стягненні моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у первісному позові, суд першої інстанції виходив з того, що договір відступлення права вимоги, який є предметом спору за зустрічним позовом, і на підставі якого позивач обчислює збитки, є недійсним, в наслідок чого не породжує правових наслідків. Колегія не може погодитися з такими висновками, виходячи з наступного.

Суд дійшов висновку про недійсність договору уступки боргу, зазначивши, що ОСОБА_2 після судового рішення про стягнення на його користь суми з боржника ОСОБА_3 втратив право уступки боргу. З цим не можна погодитися.

Суд правильно зазначив, що після стягнення боргу за рішенням суду правовідносини між кредитором та боржником перейшли у площину виконання, на якої питання повинно вирішуватися на підставі Закону «Про виконавче провадження».

Згідно ч.5 ст.11 у разі вибуття одної зі сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні її правонаступником. Суд першої інстанції не врахував, що цей закон врегульовує лише процедуру оформлення правонаступництва у виконавчому провадженні, втім не встановлює підстав, з яких воно виникає. За правилами ст.ст. 11,509 ЦК України зобов’язання виникають на підставі закону, або договору або в інших передбачених Кодексом випадках. Тому підставою для заміни правонаступника в порядку ст.11 Закону «Про виконавче провадження» можуть бути: смерть сторони у виконавчому провадженні, реорганізація юридичної особи, передача кредитором своїх прав іншій особі (відступлення права вимоги) ст.512 ЦК України, тощо.

Оскільки заміна сторони у виконавчому проваджені допускається законом, у суду першої інстанції не було правових підстав для визнання прав стягувача нерозривно пов’язаними з його особою. Тому посилання суду на ст.515 Кодексу, як на перешкоду для відступлення права вимоги, є помилковим. Процесуальне становище у виконавчому провадженні особи, як стягувача, перед якої боржник має грошове зобов’язання не позбавляє його статусу кредитора у самому зобов’язанні.

Виходячи з наведеного, правових підстав для визнання правочину таким, що не відповідає актам цивільного законодавства у суду першої інстанції не було.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що правочин є недійсним, оскільки з боку відповідача він підписаний неповноважною особою. Такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам та вимогам закону.

Згідно ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє. Відповідно до ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, має таки ж самі наслідки, як укладений повноважним представником, у разі наступного схвалення його цією особою, або якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З обсягу повноважень представника, який при укладанні договору відступлення права вимоги, діяв він імені банку, вбачається, що йому було надано широке коло повноважень на укладання будь-яких нотаріальних угод та всі операції з нерухомістю. З матеріалів справи вбачається, що банк визнавав угоду, суперечки виникли між сторонами пізніше у зв’язку з ненаданням ОСОБА_2 банку оригіналів документів, на що банк посилався в апеляційній скарзі на рішення Шевченківського райсуду м. Запоріжжя. З тексту телеграми на ім’я ОСОБА_2, яку надав апелянт, також вбачається, що Голова правління банку визнає обов’язки за договором та надає гарантії їх виконання, але повідомляє про затримку платежу у зв’язку з тим, що майно боржника арештоване на виконання іншого зобов’язання.

Наведене свідчить про те, що банк схвалював договір, визнавав його умови та вживав заходи на виконання. Тому висновок суду про те, що договір укладено з порушенням ст. 238 ЦК України не відповідає закону.

Виходячи з хибних висновків про недійсність правочину, суд першої інстанції відмовив у стягненні збитків, спричинених несвоєчасним виконанням зобов’язання. При цьому суд першої інстанції не врахував, що правова природа обов’язку боржника перед кредитором має подвійний характер: первісно зобов’язання платежу виникло на підставі договору про відступлення платежу після передачі ОСОБА_2 документів на право вимоги з боржника. Але з моменту набрання чинності судовим рішенням про стягнення суми платежу, тобто з 02.12.2009р. виникло нове грошове зобов’язання, що випливає з судового рішення. Тому звільнити боржника від виконання від цього зобов’язання можна тільки у разі скасування цього рішення.

Ст. 625 ЦК України надає право кредитору вимагати сплати суми боргу за індексом інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми. За рахунками позивача за період з моменту виникнення зобов’язання за договором з лютого 2009р. по серпень 2010р, тобто до фактичного виконання зобов’язання, інфляційні збитки становлять 14178грн. та 3% річних складають 4751грн.

Відповідно до ч.3 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів або заперечень. Банк не заперечує проти періоду заборгованості та суми збитків. Тому, визначаючи суму стягнення, слід виходити з наданих позивачем розрахунків та стягнути зазначені суми з відповідача на користь ОСОБА_2

Разом з тим, колегія не вбачає правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Обґрунтовуючи позов у цій частині, ОСОБА_2 посилався на те, що банк оспорював обов’язок за договором, неодноразово оскаржував дії державного виконавця, що перешкоджало виконанню.

З наведеного вбачається, що позивач пов’язує свої моральні страждання з реалізацією права відповідача на захист своїх інтересів в суді. Такі дії є правомірними і не свідчать про порушення прав інших осіб.

Позивачем не доведено ані протиправного ухилення банку на стадії виконання рішення , ані наявності негативних наслідків у вигляді пошкодження здоров’я, порушення життєвих умов та суспільних зв’язків, тому підстав для відшкодування моральної шкоди немає. У цій частині позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Виходячи з наведеного, колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, часткове задоволення первісного позову в частині стягнення матеріальних збитків, спричинених несвоєчасним виконанням зобов’язання, а також відмову в частині моральної шкоди, але з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів,–

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 9 грудня 2010 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково; стягнути з Публічного акціонерного товариства «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» на користь ОСОБА_2 18929грн., судовий збір 2550грн. та витрати на ІТЗ 240грн.

В решті вимог ОСОБА_2 відмовити.

У зустрічному позові Публічному акціонерному товариству «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» про визнання договору уступки боргу між ним та ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14569850