Решение Апелляционного суда АРК о взыскании с Инпромбанка, суммы вклада, % по день иска, инфляции и 3% годовых не смотря на мораторий

[ANTIRAID]

Справа № 22-ц-1881 -Ф/10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Головуючий суду першої інстанції

Лошакова Т.А.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції

Полянська В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого судді: Полянської В.О.,

суддів Моісеєнко Т.І., Іщенко В.І.,

при секретарі: Джан Е.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, процентів, компенсації за порушення строків виконання договору та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 жовтня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Інпромбанк» (далі Банк), який згодом доповнив та просив стягнути з відповідача суму банківського вкладу в розмірі 14895,90 грн., 4766,68 грн. не виплачених процентів за договором банківського вкладу, 1191,67 грн. інфляційних втрат у зв’язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов’язання та 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 грудня 2007 року між сторонами був укладений договір банківського вкладу № 1781, згідно якого ОСОБА_6 вніс на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 14714,89 грн. на строк до 27 червня 2009 року, а відповідач зобов’язувався щомісячно нараховувати проценти за користування депозитними коштами із розрахунку 16 % річних на строк розміщення вкладу та повернути вклад разом із нарахованими відсотками в день закінчення строку депозиту, тобто 27 червня 2009 року.

В порушення умов договору відповідач свої обов’язки щодо повернення вкладу разом з нарахованими відсотками в день спливу строку дії договору належним чином не виконав, станом на 27 червня 2009 року заборгованість Банку перед ОСОБА_6 складала 14895,90 грн., які відповідач не виплатив позивачу і по день розгляду справи в суді.

Крім того, оскільки відповідач продовжує утримувати вклад, позивач вважає, що Банк відповідно до умов п. 1.3 договору повинен виплатити йому 16% річних за 2 повних роки користування вкладом у сумі 4766,88 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України 1191,67 грн. інфляційних втрат за період з 1 липня 2009 року по 1 травня 2010 року.

Позивач, посилаючись на те, що в результаті невиконання зобов’язань за договором йому завдано моральної шкоди, просив стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 5000 грн.

Заочним рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 21 жовтня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково. Стягнуто з ПАТ «Імпромбанк» на користь позивача 1485,90 грн. заборгованості по договору банківського вкладу та 794,44 грн. інфляційних втрат, а всього 15690,34 грн. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У якості доводів апелянт вказує на те, що судом були порушені норми ЗУ «Про захист прав споживачів», які, на думку позивача, поширюються на спірні правовідносини та обґрунтовують вимоги про стягнення моральної шкоди.

До того ж, вважає, що суд помилково та в порушення ст. 625 ЦК України застосував до спірних правовідносин ч.2 ст. 58 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», на підставі якої вважав за можливе звільнити Банк від відповідальності за порушення грошового зобов’язання на строк дії мораторію, у зв’язку з чим не обґрунтовано стягнув інфляційні втрати в меншому ніж просив позивач розмірі.

Крім того, апелянт вважає необґрунтованими висновки суду про відсутність підстав для стягнення 16% річних за користування вкладом після спливу строку дії договору, оскільки вони суперечать п.1.3 договору, згідно якого відсотки нараховують на суму вкладу виходячи з 16% річних на строк розміщення вкладу, а не на строк дії договору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про стягнення відсотків за користування вкладом та часткового задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат у зв’язку з порушенням строків повернення вкладу - скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення, з таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за договором банківського вкладу № 1781 від 27 грудня 2007 року у сумі 14895,90 грн. не оскаржується, тому згідно вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України перегляду в апеляційному порядку не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення 16 % річних у сумі 4766,68 грн. за користування вкладом після спливу строку дії договору, суд першої інстанції виходив з того, що відповідні вимоги ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки незважаючи на те, що після спливу строку дії договору вклад не повернутий, обов’язок банку нараховувати відсотки за користування вкладом у визначеному договором розмірі припинився у зв’язку з закінченням строку дії договору.

Із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.

Згідно вимог ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають, зокрема з договорів та інших правочинів і якщо договором чи законом не установленого іншого способу - припиняються їх виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Як установлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 27 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ВАТ «Інпромбанк»(яке згодом змінило найменування на ПАТ «Інпромбанк») був укладений договір банківського вкладу № 1781, на підставі якого між сторонами склалися зобов’язальні правовідносини, в яких Банк, отримавши від позивача обумовлені договором кошти у сумі 14714,89 грн., зобов’язався повернути їх на вимогу вкладника в кінці терміну дії договору - 27 червня 2009 року, а також сплатити відсотки за користування вкладом у розмірі 16% річних.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Оскільки на підставі укладеного сторонами договору та згідно вимог ст.ст. 1060, 1061 ЦК України у Банку виник обов’язок повернути ОСОБА_6 суму вкладу та сплатити відсотки за користування грошима, колегія суддів вважає, що належним виконанням цих зобов’язань є саме повернення грошей вкладнику разом з нарахованими відповідно до умов договору процентами.

Згідно ст. 536 ЦК України проценти - це плата за користування грошима, які відповідно до умов п.п. 2.2 договору та вимог ст. 1061 ЦК України нараховуються до дня, який передує дню повернення вкладу вкладникові, а отже зобов’язання Банку по сплаті відсотків припиняється у зв’язку з поверненням вкладу.

Підстав для припинення цих зобов’язань іншим шляхом матеріали справи не містять.

Судом установлено, що банк своїх зобов’язань по поверненню вкладу не виконав, після закінчення строку дії договору не повернув позивачу на його вимогу залишок вкладу разом з нарахованими відсотками у сумі 14895,90 грн. та продовжував утримувати вклад по день розгляду справи в суді.

Колегія суддів вважає, що встановивши такі обставини у суду не було законних підстав вважати припиненими зобов’язання Банку щодо нарахування відсотків на суму вкладу у визначеному договором розмірі. Висновки суду про те, що зобов’язання по нарахуванню відсотків припинилися у зв’язку з закінченням строку дії договору не ґрунтується на умовах договору та суперечать фактичним обставинам справи і загальним вимогам зобов’язального права.

Вирішуючи питання про розмір суми, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_6 у рахунок відсотків за користування вкладом, колегія суддів виходить з того, що позивач не надав суду обґрунтованого розрахунку на суму 4766,88 грн., тому враховуючи порядок нарахування відсотків, передбачений п.п 2.2 договору, приходить до висновку про часткове задоволення відповідних вимог та стягнення на його користь відсотків за користування вкладом за період з 27 червня 2009 року по 20 жовтня 2010 року в сумі 3131,74 грн.

Крім того, колегія суддів не вбачає жодних підстав для відмови ОСОБА_6 у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 1191,67 грн. у зв’язку з порушенням строків повернення вкладу, оскільки вони ґрунтуються на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та підтверджені відповідними розрахунками.

Задовольняючи ці вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що в силу ч.2 ст. 85 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» штрафні санкції не підлягають стягненню за період дії в Банку мораторію на задоволення вимог кредиторів, однак не звернув увагу на те, що дія мораторію не поширюється на зобов’язання, що випливають зі ст. 625 ЦК України.

Так, частиною 2 статті 85 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що протягом дії мораторію не нараховується неустойка, до якої відноситься штраф і пеня, і яка є формою цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору.

Однак, обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, виникає не з цивільно-правового договору, а на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України. Зазначені у ст. 625 ЦК України суми є складовими грошового зобов’язання, а не штрафною санкцією, а тому дія мораторію на них не поширюється.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про стягнення відсотків за користування вкладом та часткового задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат, що згідно вимог ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині із ухваленням нового рішення.

Разом з цим, підстав для скасування рішення суду в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди доводи апелянта не містять.

Зазначені вимоги ОСОБА_6 обґрунтовував ЗУ «Про захист прав споживачів», проте обставин, з яким цей закон пов’язує відшкодування моральної шкоди, позивачем не наведено.

Крім того, як зазначено вище, після укладення між Банком та ОСОБА_6 договору банківського вкладу, між сторонами виникли зобов’язальні відносини, які регулюються нормами зобов’язального права та положеннями укладеного договору.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування моральної шкоди.

Наслідки порушення грошового зобов’язання встановлені ст. 625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди. Не передбачає таких наслідків порушення і укладений між сторонами договір банківського вкладу від 27 грудня 2007 року № 1781.

За таких обставин, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні відповідних позовних вимог, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1п.2, 309 п.п.2,4 ч.1, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 жовтня 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» про стягнення відсотків за користування вкладом та інфляційних втрат у зв’язку з порушенням строків повернення вкладу – скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» про стягнення відсотків за користування вкладом в сумі 4766,68 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» на користь ОСОБА_6 проценти за користування вкладом за період з 27 червня 2009 року по 20 жовтня 2010 року у сумі 3131,74 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» на користь ОСОБА_6 1191 грн. 67 коп. інфляційних втрат у зв’язку з порушенням строків повернення вкладу.

В решті заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 жовтня 2010 року – залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14571300