Определение апелляционного суда Днепропетровской области о признании договора ипотеки с Ерсте Банком недействительным

[Гражданин]

Справа № 22ц-12309/2010р.

Головуючий у 1 інстанції - Решетнік М.О.

Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія -27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2010 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А

суддів - Михайловської С.Ю., Красвітної Т.П.

при секретарі - Білоус А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони, зобов'язання вчинити дії, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

21 січня 2010 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки. В обґрунтування позову він посилався на те, що 10.09.2007 року між ним та відповідачем ВАТ «Ерсте Банк» був укладений договір іпотеки № 014/2636/74/04461/1, який забезпечив вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору № 014/2636/74/0461 від 10.09.2007 року за умовами якого банк зобов’язується надати позивачу кредит у сумі 1030000 доларів США. Предметом іпотеки у відповідності до п.1.2 вказаного договору іпотеки є належні іпотекодавцю на праві власності житловий будинок малої поверховості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1000 га за вказаною адресою. Вказане майно було виділено на праві власності ОСОБА_2 згідно рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2007 року у зв’язку з поділом майна подружжя. 22.12.2007 року між ВАТ«Ерсте Банк» і ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки № 014/2636/74/0461/1 від 10.09.2007 року у відповідності до якого відповідач ОСОБА_2 предметом іпотеки забезпечує вимоги банку, що витікають з кредитного договору № 014/2636/74/0461 від 10.09.2007 року, укладеного між ВАТ «Ерсте Банк» і позивачем. Вважає, що договір іпотеки від 22.12.2008 року був укладений з грубими порушеннями вимог чинного законодавства України, а за таких підстав підлягає визнанню недійсним з моменту укладання оскільки на вказані будинок і земельну ділянку мають право користування неповнолітні діти позивача та відповідача ОСОБА_2, а тому для укладання такого договору в обов’язковому порядку необхідна згода органу опіки та піклування, за відсутності якої у позивача або у будь-якої іншої особи є всі підстави для визнання договору недійсним в судовому порядку. Просив визнати недійсним договір іпотеки від 22.12.2008 року № 014/2636/74/0461/1, укладений між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2; судові витрати стягнути з відповідачів.

10.02.2010 року, 12.02.2010 року та 22.06.2010 року позивач надав суду доповнення до позовної заяви, в яких просив визнати недійсним договір іпотеки від 10 вересня 2007 року № 014/2636/74/0461/1 та додатковий договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 22.12.2008 року № 014/2636/74/0461/1, укладений між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2; скасувати заборону № 135 з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 8534 від 22.12.2008 року про обтяження житлового будинку АДРЕСА_1; скасувати заборону № 136 з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 8535 від 22.12.2008 року про обтяження земельної ділянки, площею 0,1000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; зобов’язати ВАТ «Ерсте Банк» повернути ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів предмету іпотеки, а саме: рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2007 року, додаткове рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2008 року; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18163334 від 19.03.2008 року, технічний паспорт на житловий будинок малої поверховості АДРЕСА_1, державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 003548, виданий 22 квітня 2008 року; судові витрати стягнути з відповідачів, посилаючись на те, що відповідно до п.1.7 договору іпотеки № 014/2636/74/0461/1 від 22.12.2008 року оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки передаються іпотекодавцем за актом приймання-передачі на зберігання іпотекодержателю. Виходячи з того, що вказаний договір є недійсним, то він припиняється з наслідками зняття заборони на відчуження і повернення оригіналів документів.

23 березня 2010 року ПАТ «Ерсте Банк» звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 10.09.2007 року між ними та третьою особою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/2636/74/0461 відповідно до якого банк на придбання житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 надав йому кредит у розмірі 1030000 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12% річних з кінцевим терміном повернення 09.09.2027 року. В забезпечення виконань зобов’язання за зазначеним кредитним договором згідно до умов договору іпотеки № 014/2636/74/0461/1 від 10.09.2007 року з урахуванням змін внесених 22.12.2008 року додатковим договором № 1 відповідач ОСОБА_2 передала в іпотеку банку житлове приміщення – житловий будинок малой поверховості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га за цією адресою, що належить відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності. Відповідно до пунктів 5.1, 5.2, 5.3, 5.6 вказаного кредитного договору третя особа у справі позичальник зобов’язаний забезпечити повернення одержаного кредиту шляхом щомісячного часткового погашення кредиту до 15 числа кожного місяця згідно з графіком платежів та сплату нарахованих відсотків до 09.09.2027 року, сплачувати неустойку за порушення строків повернення кредиту, сплати відсотків за кредит, комісій, та достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів у разі невиконання або неналежного виконання цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту. Третя особа належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконує і станом на 16.02.2010 року має заборгованість у сумі 8 627 726,71 грн., яка складається з наступного: 7736451,55 грн. - заборгованість за кредитом; 669 310,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 105169,49 грн. – пеня за прострочення заборгованості за кредитом; 116795,19 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків. Просять суд звернути стягнення на нерухоме майно: житловий будинок малої поверховості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі додаткового рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.02.2008 року по справі №2-2380/2007 року, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно за № 21000848 від 21.11.2008 року, реєстраційний № 366311 та складається з А-1 житловий будинок загальною площею 525,5 кв.м (житловою площею 179,1 кв.м), Б-навіс, В-сторожка, 1-15,1-огорожі, споруди, замощення. Земельна ділянка, на якій розташований зазначений житловий будинок малої поверховості, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:06:033:0065, яка знаходиться за адресою, АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 003548, наданої для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд виданого Управлінням земельних ресурсів у місті Дніпропетровську Дніпропетровської області 22.04.2008 року на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2007 року за № 2-2380/2007, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, яке знаходиться в іпотеці АТ «Ерсте банк» згідно договору іпотеки № 014/2636/74/0461/1 від 10.09.2007 року з урахуванням змін внесених 22.12.2008 року додатковим договором № 1 (про внесення змін до договору іпотеки № 014/2636/74/0461/1 посвідченого 10.09.2007 року нотаріусом ДМНО Панченко О.В. за реєстровим № 7614), посвідченим 22.12.2008 року нотаріусом ДМНО Панченко О.В. за реєстровим № 8533; за рахунок реалізації предмета іпотеки задовольнити вимоги ПАТ «Ерсте Банк» за кредитним договором № 014/2636/74/0461 від 10.09.2007 року, укладеним ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 в розмірі 1 078 196,29 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 16.02.2010 року еквівалентно 8 627 726, 71 грн.; за рахунок реалізації предмета іпотеки стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ«Ерсте Банк» витрати по сплаті судових витрат.

25.06.2010 року ПАТ «Ерсте Банк» надав суду уточнення до зустрічної позовної заяви, в якій просять суд, зокрема, визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, інші вимоги залишені без змін.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2010 року ухвалено: в задоволенні позовних вимог ПАТ "Ерсте Банк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовити; договір іпотеки № 014/2636/74/0461/1, укладений 22 грудня 2008 року між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1, а також додатковий договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 22.12.2008 року № 014/2636/74/0461/1, укладений 22 грудня 2008 року між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2, визнати недійсними; скасувати заборону № 135 та № 136 з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, накладені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 8534 та № 8535 від 22 грудня 2008 року про обтяження житлового будинку малої поверховості (реєстраційний № 3666311) по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий № 1210100000:06:033:0065 по вул. Барвинківська, 25 в м. Дніпропетровську відповідно; зобов’язати ВАТ «Ерсте Банк» повернути ОСОБА_2 витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18163334 від 19.03.2008 року, технічний паспорт на житловий будинок малої поверховості АДРЕСА_1 та державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 003548, виданий 22 квітня 2008 року; судові витрати стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ПАТ «Ерсте Банк» солідарно на користь ОСОБА_1 на повернення судових витрат 50 грн.; в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В апеляційній скарзі ПАТ "Ерсте Банк" просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісних позовних вимог відмовити та задовольнити зустрічні позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Ерсте Банк» понесені судові витрати, посилаючись на неповне встановлення судом обставин, які мають значення для справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами у справі (ОСОБА_1 та ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником щодо прав та обов’язків якого є ПАТ «Ерсте Банк») був укладений кредитний договір № 014/2636/74/0461 від 10.09.2007 року, згідно якого ОСОБА_1 отримав у ВАТ «Ерсте Банк» кредит у розмірі 1030000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,0% річних строком повернення -09.09.2027 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальника ОСОБА_1 згідно умов договору іпотеки № 014/2636/74/0461/1 від 10.09.2007 року з урахуванням змін внесених 22.12.2008 року додатковим договором № 1, посвідченим 22.12.2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В., за реєстровим № 8533, укладеного між ПАТ «Ерсте Банк» з ОСОБА_2 в іпотеку банку було передано житлове приміщення – житловий будинок малої поверховості та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на предмет іпотеки ОСОБА_2 підтверджено витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно за № 21000848 від 21.11.2008 року, реєстраційний № 366311 та Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 003548, виданого Управлінням земельних ресурсів у місті Дніпропетровську 22.04.2008 року. Відповідно до Витягу з Державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 18.02.2010 року № 26254557 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В., була зареєстрована заборона № 135 та № 136 від 22.12.2008 року за реєстровими №№ 8534 і 8535 про обтяження вказаних житлового будинку і земельної ділянки відповідно.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Ерсте Банк», суд першої інстанції посилався на те, що у позивача не набуто на теперішній час право звернення на предмети за іпотечним договором, тому що не виконано вимоги закону щодо письмової вимоги про усунення порушення пред’явленої до іпотекодавця. Позивач не довів свого позову, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.ст.10,60 ЦПК України, тому суд вважає, що позовні вимоги про звернення стягнення на майно задоволенню не підлягають.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 районний суд виходив з того, що договір іпотеки № 014/2636/74/0461/1 від 10.09.2007 року з урахуванням змін внесених 22.12.2008 року додатковим договором № 1 був укладений з грубими порушеннями вимог чинного законодавства України, а саме: ч.6 ст.203, ст.224 ЦК України, ч.3 ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», а за таких підстав підлягає визнанню недійсним з моменту укладання, оскільки на предмети іпотеки: житловий будинок та земельну ділянку на якій розташований цей будинок мають право користування неповнолітні діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв’язку з чим для укладання такого договору іпотеки в обов’язковому порядку необхідна згода органу опіки та піклування. Про необхідність наявності згоди органу опіки та піклування для укладання договору іпотеки ні банк, ні нотаріус іпотекодавця не попередили, що є порушенням норм чинного законодавства, а також прав неповнолітніх дітей. У зв’язку з визнанням недійсним договору іпотеки необхідно скасувати запис в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна, також зобов’язати ПАТ «Ерсте Банк» повернути іпотекодавцеві оригінали правовстановлюючих документів предмету іпотеки.

Судова колегія погоджується з висновками суду.

Згідно ч.1 ст.33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду передбачено нормами ст.ст. 39,41,42 Закону України "Про іпотеку" та статтями 590,592 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Судова колегія встановила, що згідно п.4.1. кредитного договору від 10 вересня 2007 року, укладеного між сторонами у справі, а саме: ОСОБА_1 та ВАТ «Ерсте Банк», банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти за умови виконання позичальником п.5.8. договору – відкриття у кредитора поточного рахунку для зарахування кредитних коштів та звернення до кредитора за їх отриманням відповідно до цільового призначення: п.2.1. – кредитні кошти призначені на придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1000 га, та надання забезпечення повернення кредиту, зазначеного в п.3.6. цього договору: у відповідності з діючим законодавством України забезпечення цього договору є іпотека житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1000 га, вартістю 6 528 307 грн. та відповідно до п.1.1. надає кредит у розмірі 1 030 000 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12% річних зі строком користування кредитними коштами до 09 вересня 2027 року. Кредитним договором встановлена відповідальність позичальника за п.п.9.1., 9.2. згідно якого позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки та додатково штраф в розмірі несплаченого страхового платежу ( а.с.25-29). Відповідно до розрахунку заборгованості позичальника здійсненого банком (а.с.117) позичальник не виконує свої зобов’язання за кредитним договором з серпня 2009 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальника ОСОБА_1 згідно умов договору іпотеки № 014/2636/74/0461/1 від 10.09.2007 року з урахуванням змін внесених 22.12.2008 року додатковим договором № 1, посвідченим 22.12.2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В., за реєстровим № 8533, укладеного між ПАТ «Ерсте Банк» з ОСОБА_2 в іпотеку банку було передано житлове приміщення – житловий будинок малої поверховості та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-23).

Згідно до ч.1 статті 575, ч.1 статті 583 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Договір іпотеки укладено з ОСОБА_2, яка не є боржником, та договором іпотеки не встановлено її статус майнового поручителя.

Стаття 35 Закону України «Про іпотеку»: - повідомлення про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору -, передбачає, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Судова колегія встановила і це підтверджено матеріалами справи, що вимоги вищевказаної норми Закону ПАТ «Ерсте Банк» не виконав.

З матеріалів справи, позовних заяв (основної, уточненої), а також із апеляційної скарги позивача ПАТ «Ерсте Банк» - не вбачається період та межі порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, пред'явлення письмової вимоги позивача ПАТ «Ерсте Банк» щодо повернення кредиту та усунення порушення саме до іпотекодавця, відсутні докази цих обставин у відповідності до умов кредитного договору, договору іпотеки, укладених сторонами у справі, а також норм цивільного та цивільно-процесуального законодавства, ст.35 Закону України "Про іпотеку" від 05 червня 2003 року та чинний з 1 січня 2004 року.

Відповідно до частини 3 статті 39 Закону України "Про іпотеку", - суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Матеріали справи не містять доказів спричинення збитків іпотекодержателю чи зміну обсягу прав у зв’язку з порушенням розглянутих договірних відносин сторін у справі.

Судом першої інстанції встановлено право двох неповнолітніх дітей сторін у справі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.35) на користування житловим будинком і земельною ділянкою, які їх батьками передані в іпотеку без дозволу органу опіки та піклування.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст. 2 ч.1 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", який набрав чинності з 01 січня 2006 року та передбачає попереднє узгодження органу опіки та піклування для здійснення всіх правочинів відносно нерухомого майна, право користування на яке мають діти, - безпритульність це стан людини, пов'язаний з неможливістю фактично проживати (перебувати) в жилому приміщенні, на яке вона має право.

Профілактика бездомності і безпритульності, запобігання їм, у тому числі заходів щодо зниження ризику втрати людьми прав на жилі приміщення і запобігання втраті цих прав, і на попередження виникнення негативних суспільних наслідків, пов'язаних з відсутністю в людей житла є також підставою для визнання вищевказаних договорів іпотеки недійсними.

Відповідно ст.18 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 року держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаною Україною 21.02.90 року, ратифікована Україною 27.02.91 року, набрала чинності для України 27.09.91 року (далі по тексту - Конвенція), Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

За ч. 1 ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.

У відповідності до преамбули Закону України "Про охорону дитинства" (далі по тексту - Закон) цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

За статтею 1 Закону охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Згідно статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно статті 11 Закону сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

У відповідності до статті 18 Закону діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

У відповідності до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. За ч. 3 ст. 5 СК України держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

За статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідності до ч. 2 ст. 176 СК України права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюється законом.

Згідно ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до умов договору іпотеки, а саме: п. 2.1.6., де вказано, що на предмет іпотеки не мають права власності (часткової власності) або права користування діти (особи віком до 18 років), а суд не взяв до уваги, надав неправильну оцінку доказам у справі, у зв’язку з тим, що діти незареєстровані за вказаною адресою іпотечного будинку, - судова колегія вважає неспроможними.

Відповідно до вимог ч.1 статті 212 ЦПК України, - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами статті 39 ЦПК України позивач ОСОБА_1, як законний представник – батько вказаних неповнолітніх дітей має право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, без спеціальних на те повноважень відповідно до вимог статті 154 Сімейного Кодексу України.

У разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку (стаття 6 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки спірний іпотечний договір N 014/2636/74/0461/1 від 10.09.2007 року з урахуванням змін внесених 22.12.2008 року додатковим договором № 1 суперечить положенням вищевказаним нормам Закону, то такий договір, як і договір від 22.12.2008 р. про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, були укладені з порушенням вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, на підставі ч. 1 ст. 215 цього ж Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, іпотечний договір N 014/2636/74/0461/1 від 10.09.2007 року з урахуванням змін внесених 22.12.2008 року додатковим договором № 1 правомірно визнаний судом недійсним.

З огляду на правильність висновків суду першої інстанції про недійсність іпотечного договору та на підставі положень ст. ст. 16, 216, 391 ЦК України та ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", колегія суддів вбачає вірним і висновок щодо необхідності виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записів про обтяження вказаного вище нерухомого майна та зобов’язання повернути оригінали правовстановлюючих документів предмету іпотеки.

Вказані висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, із дотриманням процесуальних норм.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, стосуються переоцінки доказів справи, а тому підстав для зміни чи скасування судового рішення, не вбачається.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч.3 стаття 309 ЦПК України).

Судова колегія вважає, з огляду на вищевказані висновки, що справа судом першої інстанції вирішена правильно.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" - відхилити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Судді колегії

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11109503