Постановление ВХСУ об обязательстве судов рассмотреть требования о прекращении поручительства с Кредобанком

[ANTIRAID]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2011 р.

№ 4/131/10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Дунаєвської Н.Г.

суддів :

Владимиренко С.В.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Кіфа"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 р.

та рішення господарського суду Миколаївської області від 01.12.2010 р.

у справі № 4/131/10

за позовом ТОВ "Кіфа"

до ПАТ "Кредобанк"; АТВТ "Фірма "Аура"

про визнання припиненими правовідносин за договором

за участю представників:

від позивача

- не з'явилися

від відповідача-1

- Івченко А.А.

від відповідача-2

- не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року ТОВ "Кіфа" звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ "Кредобанк" та АТВТ "Фірма "Аура" про визнання припиненими правовідносин за договором поруки.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.12.2010 р. (суддя Дубова Т.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 р. (судді: Величко Т.А., Бандура Л.І., Бойко Л.І), в позові відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані тим, що твердження позивача про сплин строку виконання обов'язків за кредитними договорами не відповідають дійсності, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав як припинення правовідношень не відноситься до встановлених законом способів захисту цивільних прав.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ТОВ "Кіфа" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та винести нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника ПАТ "Кредобанк", розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Проте, прийняті господарським судом першої та апеляційної інстанцій судові акти вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 02.12.2004 р. між ПАТ "Кредобанк" (Банк) та АТВТ "Фірма "Аура" (Позичальник) укладено Кредитний договір № 62-2004, згідно умов якого Банк надає Позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 1 000 000 грн. терміном на 12 місяців, тобто до 30.11.2005 р. зі сплатою 23 відсотків річних.

02.12.2004 р. між ПАТ "Кредобанк" (Банк) та АТВТ "Фірма "Аура" (Позичальник) укладено Кредитний договір № 63-2004, згідно умов якого Банк надає Позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 1 500 000 грн. терміном на 24 місяця, тобто до 30.11.2006 р. зі сплатою 23 відсотків річних.

30.11.2005 р. між ПАТ "Кредобанк" та АТВТ "Фірма "Аура" укладено Додаткову угоду до кредитного договору № 62-2004, відповідно до якої п. п. 1.1 та 1.2 Кредитного договору викладено в іншій редакції, а саме: "Банк надає позичальнику терміновий кредит в сумі 951 500 грн. терміном до 30.05.2007 р. зі сплатою 23 відсотків річних".

30.11.2005 р. між ПАТ "Кредобанк" та АТВТ "Фірма "Аура" укладено Додаткову угоду до кредитного договору № 63-2004 відповідно до якої п. п. 1.1 та 1.2 кредитного договору викладено в іншій редакції, а саме: "Банк надає позичальнику терміновий кредит в сумі 1 420 000 грн. терміном до 30.11.2007 р. зі сплатою 23 відсотків річних".

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитними договорами, 30.11.2005 р. між ПАТ "Кредобанк" (Банк) та ТОВ "Кіфа" (Поручитель) укладено Договір поруки.

Відповідно до п. 4.6. Договору поруки він припиняється за спливом трьохрічного терміну від дня настання строку виконання основного зобов'язання за Кредитними договорами.

Судами встановлено, що 17.06.2010 р. ПАТ "Кредобанк" направило ТОВ "Кіфа" лист-вимогу № 672 з вимогою сплатити заборгованість за Кредитними договорами.

Звертаючись з позовом, ТОВ "Кіфа" мотивувало свої вимоги, з посиланням на ч. 4 ст. 559 ЦК України, тим, що банк порушив строк звернення з вимогою, оскільки строк виконання зобов'язань за Кредитним договором № 63-2004 сплинув 30.11.2006 р., а за Кредитним договором № 62-2004 сплинув 30.11.2005 р., відповідно договір поруки припинив свою дію 30.05.2007 р.

Відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що обраний позивачем спосіб захисту прав як припинення правовідношень не відноситься до встановлених законом способів захисту цивільних прав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено один зі способів захисту цивільних прав та інтересів –припинення правовідношення.

З огляду на викладене, вказані висновки судів попередніх інстанцій не відповідають нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 4 ст. 559 вказаного Кодексу передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Приймаючи оскаржувані судові акти, судами попередніх інстанцій не були належним чином встановлені всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи та застосування приписів ст. 559 ЦК України, а саме: момент настання строку виконання основного зобов'язання по кожному Кредитному договору окремо; момент припинення Договору поруки щодо кожного окремо Кредитного договору, відповідно до умов п. 4.6 Договору поруки.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 ,11111, 11112 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Кіфа" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 01.12.2010 р. у справі № 4/131/10 скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду Миколаївської області.

Головуючий, суддя Н. Дунаєвська

Судді

С. Владимиренко

О. Подоляк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/14637174

[у.zaporozhskiy]

З ОРИГІНАЛОМ

Апеляційний суд Кіровоградської області

Справа № 22ц-2912\11 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевченко І.М.

Доповідач Франко В. А.

УХВАЛА

Іменем України

ЗО листопада 2011 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючого: судді Бєлінської І.М. суддів : Франко В.А., Савченко С.О.

при секретарі Гончар A.B.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 8 серпня 2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2011 року а звернулась в суд з позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" в особі філії Кіровоградського регіонального управління ПАТ КБ „Приватбанк" (далі- банк) про визнання договору поруки припиненим.

В обгрунтування позову зазначила, що 28.09. 2007 року між та банком був укладений кредитний договір № ТМ-25/2007, відповідно до умов якого йому було надано 35 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом 15% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 27.09.2012 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язань позичальником між нею та банком укладений договір поруки № ТМ-25-01/2007 від 28.09.2007 року, відповідно до умов якого вона відповідає за виконання зобов'язань позичальником Миненко А.П. у тому ж обсязі, що і він.

Відповідно до п.13 Договору поруки зміни і доповнення до нього вносяться тільки за згодою сторін в письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Нещодавно їй стало відомо, що кредит надавався на інших умовах, чим умови, визначені в договорі і з поручителем зміни ніхто не погоджував; згоди на збільшення відсоткової ставки вона не надавала, а тому збільшився обсяг відповідальності її, як поручителя.

Загальна сума коштів, наданих банком позичальником складає 38 500 дол. США, що на 3 500 дол. США перевищує обумовлену суму кредиту, за яку і поручилась позивач. Крім того, два останні транші видавались під 18% річних, а не під 15%, як зазначено в договорі.

За таких обставин і просила суд припинити договір поруки, укладений між нею та банком.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 3 серпня 2011 року в задоволенні позову Ми ненко В.Г. було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в своїй апеляційній скарзі скаржниця просить рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 8 серпня 2011 року скасувати через порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, пояснення скаржниці, яка підтримала доводи апеляційної скарги, представника банку, який проти них заперечив, погоджуючись з рішенням суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст..З03 ЦПК України, обговоривши доводи апеляційної скарги,колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.І ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до статті 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Проте такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, законодавством України не передбачено. Не передбачає такого способу й укладений між сторонами договір поруки.

Апеляційний суд погодився в цілому з висновками суду першої інстанції і вважає, що суд правильно визначився з спірними правовідносинами, справа була розглянута в межах позовних вимог та відповідно до наданих доказів.

Обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносин та з дотриманням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,307. 308.313 - 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу а відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 8 серпня 2011 року залишити без змін.

Головуюча підпис: Судді підписи: Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду Кіровоградської області

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Ростислав, что скажете на такое?

Стоит подавать кассацию?