Решение Советского райсуда оставленное в силе ВССУГУД об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по кредитному договору

[КомпаньонЪ]

Справа № 2-410/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2011 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого- судді Петрової Ю.В.

за участю: секретаря- Тріфонової С.О.

представника позивача - Комащука М.С.

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, судових витрат,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором № SI20АЕ20013730 від 06 травня 2008 року у розмірі 9339,78 доларів США та стягнення судового збору у сумі 774 гривні 38 копійок і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до зазначеного договору, який укладено між сторонами у справі, відповідач ОСОБА_3 06 травня 2008 року отримав кредит у розмірі 21996,24 доларів США на термін до 03 травня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в строки та порядку, встановленими кредитним договором. Однак, у порушення умов зазначеного договору ОСОБА_3 неналежно виконував взяті на себе зобовязання, тому станом на 23 серпня 2011 року у нього утворилася заборгованість у сумі 9339,78 доларів США, а саме: заборгованість за кредитом 4565,61 долар США, заборгованість за процентами за користування кредитом 1826,14 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом 901,25 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 1572,15 доларів США, штраф (фіксована частина) 31,37 доларів США, штраф (процентна складова) 443,26 доларів США. За вказаних обставин просить стягнути з відповідача на користь банку заборгованість у визначеному розмірі та сплачені судові витрати по справі.

Згодом позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 9339,76 доларів США, що за курсом 7,97 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/369 від 27 вересня 2011 року складає 74438 гривень 01 копійка.

У судовому засіданні представник позивача Комащук С.М. заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, у тому числі, обґрунтовуючи позовні вимоги надав у судових засіданнях суперечливі показання, зокрема, спочатку вказував, що згідно з актом від 03 березня 2009 року відповідач передав Банку заставлений автомобіль для його подальшої реалізації та направлення отриманих від продажу коштів на погашення заборгованості за кредитом, і Банк відповідно до ст.ст. 590, 591 ЦК України та умов Договору здійснив реалізацію автомобіля і виручена частина коштів направлена на погашення заборгованості, при цьому пояснити коли було реалізовано автомобіль та за яку вартість, у судовому засіданні не зміг, у теперішньому судовому засіданні вказував, що насправді Банком було проведено не реалізацію предмету застави, а просто між Банком та ОСОБА_3 склалися цивільно-правові відносини, за умовами яких відповідач просто надав Банку доручення на продаж автомобілю.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказуючи на те, що після укладання договору певний період часу сплачував кошти на погашення кредиту, а потім, коли не зміг сплачувати заборгованість, звернувся до Банку, де йому запропонували передати автомобіль Банку, який самостійно здійснить продаж авто, а виручені кошти направить на погашення заборгованості, і за вказаних обставин він вважав, що він виконав усі вимоги договору, при цьому вказав, що згоди щодо ціни заставленого авто між ним та Банком досягнуто не було. Банк про реалізацію автомобіля його не повідомив, так само, як і про ціну продажу та наявність у нього частини заборгованості по кредиту.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст.ст. 1054 1057 ЦК України.

Згідно положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Судовим розглядом встановлено, що 06 травня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», з одного боку, та ОСОБА_3, з іншого боку, було укладено Кредитно-заставний договір № SI20АЕ20013730 банк надав відповідачу кредит у загальному розмірі 15979,69 доларів США, з яких частина кредиту у розмірі 14339,18 доларів США надана з метою придбання позивальником автомобіля, частина кредиту у розмірі 1203,31 доларів США надана з метою оплати перших страхових платежів за договором, частина кредиту у розмірі 7,01 доларів США надана з метою оплати коштів за реєстрацію Предмета Застави в Державному Реєстрі, частина кредиту у розмірі 430,18 доларів США надана з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту з кінцевою датою погашення 03 травня 2013 року (далі Кредитно-заставний договір).

Згідно п. 17.1.6. Особливих Умов Кредитно-заставного договору розмір процентної ставки за користування кредитом дорівнює 17,04 річних.

При цьому, згідно з п.п. 17.1.7, 17.1.8, 17.1.9, 17.8 Особливих Умов Кредитно-заставного договору відповідач з «6» по «10» число кожного місяця ОСОБА_3 зобовязано сплачувати щомісячний платіж в розмірі 436,03 долари США для погашення заборгованості за Кредитом, винагороду, проценти за користування ним, чергові страхові та інші платежі на користь Банку.

З метою забезпечення зобовязань одночасно, відповідно до якого вказаного Кредитно-заставного договору відповідач передав у заставу позивачу автомобіль марки PEUGEOT, 2004 року випуску, д/н НОМЕР_1.

Відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений та погодився з умовами вищевказаного Кредитно-заставного договору, що підтверджується його особистим підписом в заяві.

Предмет Застави автомобіль «Пежо-407», держномер НОМЕР_1, 2004 року випуску, відповідно до п.9.1. кредитно-заставного договору ( а.с.10) підлягав реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в порядку, встановленому чинним законодавством України, як застава першого ( вищого) пріоритету.

Згідно з п.12.2.1 ,12.2.2. Кредитно-заставного договору від 06.05.2008 року, у разі настання події дефолту Банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному Реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет застави. У повідомленні про дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, Банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі , виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобовязань за договором. Позичальник зобовязаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом прийому-передачі за адресою, що вказана у ст. 17.13 Договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Як було встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 03 березня 2009 року передав представникам Банку автомобіль «Пежо-407» 2004 року випуску, держномер НОМЕР_1, разом із технічним паспортом на автомобіль НОМЕР_2 на підставі акту прийму автомобіля позичальника.( а.с.29).

Таким чином, з фактичних обставин справи витікає, що ОСОБА_3 передав Банку предмет застави автомобіль - для подальшої його реалізації Банком, тобто Банк повинен був здійснити процедуру звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку у відповідності до вимог закону і умов договору.

Суд вважає, що посилання представника позивача в судовому засіданні на те, що фактично Банк не проводив процедуру звернення стягнення на предмет застави, а лише здійснив продаж рухомого майна на прохання ОСОБА_3, суперечать фактичним обставинам, які знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а також суперечать як умовам кредитного договору, так і законодавству, яке регулює вказану процедуру і визначає її як саме «звернення стягнення на предмет застави».

Так, згідно з ч.1,2 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ч.1,2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк /термін/, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 591 ЦК України передбачено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Крім того, згідно ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет застави, у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобовязань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно ст. 21 цього ж закону реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором

Таким чином, законодавством чітко визначена процедура звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку.

Така процедура Банком додержана не була, оскільки матеріали справи не містять дані про те, чи вносилися дані до Державного Реєстру обтяжень рухомого майна про заставу на автомобіль «Пежо-407», який був предметом застави згідно з умовами кредитно-заставного договору від 06 травня 2008 року, чи вносилися Банком дані до Державного Реєстру обтяжень рухомого майна про звернення стягнення на предмет застави, чи проводилися публічні торги стосовно предмета застави, чи повідомлявся ОСОБА_3 про початкову ціну предмета застави і про кінцеву суму реалізації автомобіля на публічних торгах в разі , якщо вони відбувалися.

На вимоги суду надати представником позивача матеріали з приводу продажу автомобілю, представником позивача надано лише розрахунок заборгованості станом на 23 серпня 2011 року, з якого вбачається, що у період часу з 11 серпня 2009 року по 13 серпня 2009 року на рахунок було внесено певну сумі коштів, яка за підрахунками дорівнює 9137,79 доларів США, та звіт про експертну оцінку транспортного засобу від 19 березня 2009 року, згідно якого ринкова вартість автомобілю визначена у розмірі 96655 гривень 10 копійок.

Ці доказі свідчать лише про те, що певна сума була внесена Банком в рахунок погашення заборгованості і що існує певний залишок кредитного боргу; проте, дані про те, за яку суму було реалізоване заставлене майно, яка саме сума пішла на погашення кредитного зобовязання матеріали справи не містять.

Суд неодноразового, оголошуючи перерви в судових засіданнях, розяснював представнику позивача положення ст.ст. 11,60,131 ЦПК України, щодо обовязку позивача надання доказів в обґрунтування позовних вимог, або повідомлення щодо неможливості отримання таких доказів з поважних причин.

Проте, представник позивача належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог суду не надав.

Крім того, посилаючись на зміст позовних вимог, представник позивача повідомив суд про те, що ОСОБА_3 надав Банку довіреність, як це передбачено п.13.3.3. Кредитно-заставного договору від 06 травня 2008 року, на продаж автомобіля.

Проте, копію цієї довіреності представник Банка суду не надав.

При цьому п.13.3.3. Кредитно-заставного договору передбачено, що під час звернення стягнення на предмет застави у позасудовому порядку шляхом його продажу або набуття на нього Банком права власності, позичальник у відповідності до вимог ст. 237 ЦК України уповноважує Банк здійснювати від його імені будь-які дії, необхідні для відчуження, зняття з реєстрації, обліку, перереєстрації предмета застави.

Тобто, вищезазначене підтверджує висновок суду про те, що Банком проводилась процедура звернення стягнення на предмет застави автомобіль «Пежо-407».

Згідно з ч.3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Крім того, відповідно до ст.27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Повідомлення повинно містити таку інформацію:

1) зміст порушення, вчиненого боржником;

2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги;

3) опис предмета забезпечувального обтяження;

4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу;

5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач;

6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов'язаний у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах.

Такого повідомлення ОСОБА_3 від Банку не отримував.

Згідно з ч. 6 ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» протягом десяти днів із дня продажу предмета забезпечувального обтяження обтяжувач-продавець відповідного рухомого майна зобов'язаний надати боржнику та всім обтяжувачам, на користь яких було встановлене зареєстроване обтяження цього рухомого майна, письмовий звіт про результати продажу.

Такого звіту ОСОБА_3 від Банку також не отримував.

Як зауважив в судовому засіданні ОСОБА_3, якщо б він отримав від Банку інформацію щодо наявності частини несплаченого ним кредиту після реалізації автомобіля, то він би знайшов можливість здійснити всі необхідні дії щодо погашення кредитних зобовязань перед Банком.

Проте, такої інформації від Банку відповідач не отримував, як і не отримував і інформації щодо наявності залишку кредитного боргу в межах певної суми.

Тому, суд зауважує, що встановити яка саме сума була отримана Банком при реалізації автомобіля і яким чином він був реалізований встановити в судовому засіданні не виявилось можливим.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести за допомогою належних та допустимих доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням положень ст.ст. 57 59 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Тому, оцінюючи докази, які наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, суд, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 526, 589-591,1054 ЦК України, Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень»,ст.ст. 10, 11, 60, 76, 88,131, 208, 209, 213 215, 218, 223 226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя : ( підпис)

З оригіналом згідно:

Суддя Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим Ю.В. Петрова

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19642584

[КомпаньонЪ]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 квітня 2012 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Гримич М.К., Савченко В.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Совєтського районного суду АР Крим від 23 листопада 2011 року, ухвалу апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 11 січня 2012 року,-

встановила:

У вересні 2011 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 9339,76 доларів США, що за курсом НБУ складає 74 438,01 грн.

Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 23 листопада 2011 року у задоволенні даного позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду АР Крим від 11 січня 2012 року апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилена, рішення місцевого суду залишено без змін.

Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскаржувані рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень.

Судами попередніх інстанцій повно встановлені фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів та вірно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин, зокрема ст.ст. 549-551, 1048, 1049, 1054-1057 ЦК України.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити, рішення Совєтського районного суду АР Крим від 23 листопада 2011 року, ухвалу апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 11 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:Умнова О.В. Гримич М.К. Савченко В.О.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23930450

[КомпаньонЪ]

Определения апелляционного суда к сожалению не нашел, но как видно из определения ВССУ решение прошло неизменным через все 3 инстанции и достаточно свежо.

[stairtov]

Определения апелляционного суда к сожалению не нашел, но как видно из определения ВССУ решение прошло неизменным через все 3 инстанции и достаточно свежо.

толково просто и сердито