Решение Дзержинского райсуда об отказе Марфин банку в признании недействительным договора купли-продажи залоговой квартиры в процедуре банкротства

[ANTIRAID]

Справа № 2/2011/913/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2012 року

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - ГРИГОР'ЄВОЇ А.О.

при секретарі - ВИСТАВНОЙ А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»до арбітражного керуючого ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Приватного підприємства «АСС-А», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саврасова Інна Олександрівна про визнання недійсним договору купівлі -продажу квартири,

Установив:

Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»звернулося до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним договір купівлі -продажу квартири № 44, загальною площею 56,2 кв.м., житловою площею 36,5 кв.м., яка складається з двох житлових кімнат, розташованих на 2-му поверсі 5-поверхового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27 травня 2011 року між ліквідатором банкрута -фізичної особи підприємця ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, повернути сторони до попереднього стану: зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 зазначену квартиру, а з ОСОБА_4 стягнути на користь ОСОБА_3 отримані від реалізації гроші, стягнути солідарно з приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»витрати по сплаті судового збору у розмірі 51,60 грн. та витрати на інформаційно -технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

Представник позивача ОСОБА_7 уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири № 44, загальною площею 56,2 кв.м., житловою площею 36,5 кв.м., яка складається з двох житлових кімнат, розташована на 2-му поверсі 5-поверхового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27 травня 2011 року між ліквідатором банкрута -фізичної особи підприємця ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, витребувати майно -квартиру АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_3, визнати недійсним договір іпотеки від 28.12.2011 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, предметом якого є спірна квартира, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саврасовою І.О., повернути сторони до попереднього стану: зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 зазначену вище квартиру, визнати оцінку приватного підприємства «АСС-А»необ'єктивною, та такою, що є значно нижчою від її реальної вартості, стягнути солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»витрати по сплаті судового збору у розмірі 51,60 грн. та витрати на інформаційно -технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що 04 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Марфін Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 00089/RКН, відповідно до якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 112 726,34 доларів США.

В порушенні умов зазначеного кредитного договору ОСОБА_4 від своєчасного виконання зобов'язання ухилявся, та банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 01.06.2009 року з ОСОБА_4 на користь банку стягнуто 725 748,68 грн. та судові витрати -1730,00 грн.

Крім того, на виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки № 00111rКН від 04.08.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

03.02.2011 року Господарським судом Харківської області була винесена постанова про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_4, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, призначено ліквідатора ОСОБА_1

Однак, на думку банку, шляхом обману було продано заставну квартиру за значно заниженою вартістю, а саме 51 600,00 грн., в той час коли спірну квартиру оцінено згідно договору іпотеки на суму в розмірі 642 360,00 грн.

Таким чином, договір купівлі -продажу іпотечної квартири банк просить визнати недійсним, оскільки ліквідатор не мав повноважень на продаж квартири як ліквідатор, оскільки спірна квартира не мала відношення до здійснення господарської діяльності ОСОБА_4 в якості ФОП, договір було укладено без намірів реального відчуження, оскільки до теперішнього часу у квартирі АДРЕСА_1 проживають батьки ОСОБА_4

Крім того, 28.12.2011 року ОСОБА_3 передала в іпотеку спірну квартиру, про що свідчить договір іпотеки, укладений між останньою та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саврасовою І.О.

У зв'язку з чим, на думку банку, не зважаючи на судовий спір ОСОБА_3 шахрайськими діями намагається вкотре позбавити банк предмету іпотеки, оскільки вона передає спірну квартиру в іпотеку, чим спричиняє банку матеріальну шкоду.

Таким чином, вважають, що ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором не виконав в повному обсязі, тому відсутні підстави припинення договору іпотеки про що було відомо ОСОБА_3, і з метою позбавити банк предмета іпотеки остання оформила на себе спірну квартиру за договором купівлі -продажу, який насправді вчинений без наміру створення правових наслідків, а в подальшому заради того, щоб позбавити банк предмету іпотеки ОСОБА_3 передала квартиру в іпотеку ОСОБА_5, яка в подальшому задовольнить вимоги за рахунок предмету іпотеки, чим позбавить банк можливості звернути стягнення за рахунок предмету іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором на суму в розмірі 725 748,68 грн.

Щодо оцінки, яку зробило приватне підприємство «АСС-А»вона є значно заниженою, отже банк просить визнати оцінку вартості спірної квартири необ'єктивною, та такою, що є значно нижчою від її реальної вартості.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Арбітражний керуючий ОСОБА_1, позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на наступне.

Постановою Господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року ФОП ОСОБА_4 було визнано банкрутом, арбітражного керуючого ОСОБА_1 було призначено ліквідатором у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_4, у зв'язку з чим він був зобов'язаний здійснити реалізацію майно, що належить ФОП ОСОБА_4, а за рахунок отриманих коштів погасити борги, виконання яких було забезпечено іпотекою.

27.05.2011 року ОСОБА_3 стала переможцем відкритого аукціону, після чого нотаріально уклала і засвідчила договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1.

Таким чином, ОСОБА_3 відкрито, законно та офіційно придбала у власність майно і є добросовісним набувачем.

Враховуючи, що ПАТ «Марфін Банк»не був власником спірного майна, він не має права на витребування майна з добросовісного володіння.

Вважає, що посилання позивача на те, що всі дії,що були вчинені відповідачами є незаконними та здійснені не прозоро, як того вимагає законодавство, є необґрунтованими.

Відповідач ОСОБА_3, її представник ОСОБА_9 позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення, посилаючись на те, що вона на законних підставах набула право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Так, вона стала переможцем аукціону, що відбувся 27.05.2011 року та придбала зазначену квартиру. Про будь -які порушення законодавства, що мали місце під час проведення торгів або у зв'язку з укладенням договору купівлі -продажу їй не відомо.

Таким чином, вона, як покупець, що відкрито, законно та офіційно придбала у власника майно, є добросовісним набувачем. Враховуючи те, що ПАТ «Марфін Банк»не був власником спірного майна, він не має права на витребування майна з її добросовісного володіння.

Відповідач приватний нотаріус Харківського міського округу ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що його дії як нотаріуса щодо зняття заборони відчуження та як реєстратора Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо виключення запису з державного реєстру іпотек, а в подальшому і в посвідченні договору купівлі -продажу, були вчинені відповідно до Законодавства України та не могли завдати шкоди правам та інтересам ПАТ «Марфін Банк».

Відповідач ОСОБА_5 просила позов ПАТ «Марфін Банк»залишити без задоволення, посилаючись на те, що договір іпотеки з ОСОБА_3 -законною власницею квартири АДРЕСА_1, був укладений у відповідності до діючого законодавства, до значеного договору ПАТ «Марфін Банк»немає жодного відношення і не може виступати стороною у справі.

Відповідач приватне підприємство «АСС-А»у судове засідання не з'явились, причини своєї неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Третя особа -приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саврасова Інна Олександрівна у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву, у якій просила розглядати справу за її відсутністю.

Суд, вислухавши сторони, свідка ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

У відповідності до ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

04 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Марфін Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 00089/RКН, відповідно до якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 112 726,34 доларів США (Т.1 а.с.40-43).

Крім того, на виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки № 00111rКН від 04.08.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.30-32).

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 01.06.2009 року з ОСОБА_4 на користь банку стягнуто 725 748,68 грн. та судові витрати -1730,00 грн. (Т.1 а.с.35-37).

03.02.2011 року Господарським судом Харківської області була винесена постанова про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_4, призначено ліквідатора ОСОБА_1 (Т.1 а.с.166-167).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» на постанову господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року (Т.1 а.с. 170-172).

Ухвалою Вищого господарського суду України касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року та постанову господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року повернуто заявнику (Т.1 а.с.173).

27.05.2011 року між арбітражним керуючим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, реєстровий № 298 (Т.1 а.с.186).

Визначення вартості квартири АДРЕСА_1 була здійснена приватним підприємством «АСС-А»(Т.1 а.с.197).

Положеннями ч. 1 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Таким чином, з моменту відкриття щодо боржника ліквідаційної процедури всі без винятку обтяження його активів підлягають скасуванню.

Це пов'язано з тим, що у процедурі ліквідації задоволення вимог кредиторів відбувається за рахунок коштів, отриманих від здійсненої у встановленому порядку реалізації майна банкрута. Тому майно банкрута повинно бути вільним від будь-яких обтяжень.

При цьому зняття заборон та арештів із майна боржника в порядку ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»є безумовним, стосується будь-яких органів і посадових осіб та не потребує сплати ніяких коштів.

За таких обставин постановою Господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року скасовано арешти та заборони, накладені на активи боржника.

Отже, постанова Господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року визнання ФОП ОСОБА_4 банкрутом на час розгляду справи є чинною, у т.ч. в частині скасування арештів, що накладені на майно боржника і інших обмежень щодо розпорядження арбітражним керуючим ОСОБА_1 майном боржника в рамках ліквідаційної процедури.

Приписами частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи доводи позивача щодо відсутності у арбітражного керуючого ОСОБА_1 повноважень на відчуження в рамках ліквідаційної процедури майна банкрута.

Відповідно до частини дев'ятої ст. 7 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» при проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, створений відповідно до цього Закону.

Згідно частини першої ст. 30 цього Закону ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Зважаючи, що в матеріалах справи відсутні докази того, що комітетом кредиторів під час процедури банкрутства ФОП ОСОБА_4 встановлювався інший порядок продажу майна банкрута -ОСОБА_4 ніж відкриті торги, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 мав право здійснити відчуження нерухомого майна на відкритих торгах.

Суд зазначає, якщо на думку позивача при процедурі банкрутства були допущені порушення чинного законодавства, він мав скористатися своїм правом кредитора оскарження дій ОСОБА_1 в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Крім того, ПАТ «Марфін Банк»з посиланням на ст. 9 Закону України «Про іпотеку», зазначає у позові, що іпотекодавець ОСОБА_4 виключно на підставі згоди іпотекодержателя має право відчужувати предмет іпотеки. Натомість іпотекодержатель ПАТ «Марфін Банк»своєї згоди на відчуження предмета іпотеки -квартири АДРЕСА_1, не давав. Вказане, на думку позивача є підставою для визнання угоди купівлі-продажу квартири недійсним.

Проте, суд вважає, що висновок представника ПАТ «Марфін Банк»щодо необхідності отримання його згоди на відчуження предмету іпотеки зроблено без врахування особливостей, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Продаж нерухомого майна здійснено не іпотекодавцем ОСОБА_4, як стверджує позивач, а ОСОБА_1 в рамках процедури банкрутства, встановленої Законом.

Згідно з вимогами пункту 6 частини 1 статті 23, частини 2 статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси; майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Відповідно до змісту п. 8.5 рекомендацій Вищого господарського суду України від 04.06.2004 року №04-5/1193 Закон встановлює певні гарантії прав кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника: щодо черговості у задоволені вимог (частина 1 статті 31), щодо права не погодитись на укладення мирової угоди (частина 3 статті 35) тощо; згідно з частиною 2 статті 26 Закону майно боржника, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя; до внесення відповідних змін до Закону стягнення на предмет застави в порядку, передбаченому Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і Законом України "Про іпотеку" окремо від провадження у справі про банкрутство не може здійснюватись, оскільки встановлення в Законі особливого порядку задоволення майнових вимог до боржника не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку (мораторій на задоволення вимог кредиторів передбачає припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань окремих кредиторів).

Пленум Верховного Суду України Постановою від 18.12.2009 року за №15 «Про судову практику в справах про банкрутство»роз'яснив: провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України; закон містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України; норми ряду законів містять положення, що не суперечать Закону, а доповнюють його, зокрема: - згідно з частиною третьою статті 23 Закону України від 18 листопада 2003 року N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", частиною другою статті 33 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" у разі порушення провадження у справі про банкрутство заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, який є майном боржника, незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобов'язання; за відсутності суперечностей у змісті норм судам слід застосовувати положення Закону в системному взаємозв'язку з приписами інших законів. У випадках колізії нормативних приписів Закону та співвідносних норм інших законів судам слід керуватися роз'ясненнями Конституційного Суду України, викладеними в пункті 3 мотивувальної частини його Рішення від 30 жовтня 1997 року N 4-зп про набуття чинності Конституції України, відповідно до яких: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше". Відповідні роз'яснення КСУ слід застосовувати і до інших законів, приписи яких інакше, ніж Закон, мають протягом визначеного в них строку регулювати окремі питання.

Таким чином, доводи позивача про те, що ОСОБА_1 не мав права реалізовувати нерухоме майно без згоди іпотекодержателя спростовуються вище наведеними обставинами справи, нормами права та роз'ясненнями Президії Вищого господарського суду України, Пленуму Верховного Суду України, Конституційного суду України.

Отже, враховуючи обставини справи, суд доходить висновку, що ОСОБА_3 набула право власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з особою, що мала всі повноваження на укладання такого договору, останній є належною правовою підставою для набуття відповідачем права власності на нерухоме майно.

Спірне нерухоме майно було продане ОСОБА_1 в порядку виконання рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України - добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Отже, враховуючи наявність чинного на момент укладання договору купівлі-продажу продажу спірної квартири рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року щодо визнання ФОП ОСОБА_4 банкрутом та зобов'язання судом арбітражного керуючого ОСОБА_1 здійснити продаж всього належного банкруту майна -існували належні правові підстави набуття права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно -остання, в свою чергу, мала право відчужувати нерухоме майно третім особам.

ОСОБА_3 придбала нерухоме майно за відплатним договором, сплативши визначену договором купівлі-продажу грошову суму. Нерухоме майно продане останньому в порядку, встановленому для виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, а тому у відповідності до ст. 388 Цивільного кодексу України, нерухоме майно, що є предметом спору не може бути витребувано у неї.

Щодо позовних вимог визнати недійсними договір іпотеки від 28.12.2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями статті 334 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Таким чином, здійснення державної реєстрації договору про відчуження майна в силу вимог ст. 334 Цивільного кодексу України є юридичним фактом, з настанням якого закон пов'язує виникнення права власності на вказане майно.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо наявності підстав для визнання договору іпотеки нерухомого майна, недійсними.

З огляду на це правові підстави для визнання судом недійсними договору купівлі-продажу та договору іпотеки, відсутні.

Отже, суд доходить висновку, що ОСОБА_3 правомірно володіє спірним нерухомим майном.

Крім того, суду не надано доказів щодо необ'єктивності оцінки вартості спірного майна, виконаного приватним підприємством «АСС-А», а навпаки зібрані доказі у справі свідчать про зворотне.

Отже, з огляду на недоведеність позивачем факту порушення чинного законодавства під час укладання оскаржуваних правочинів, суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 10, 15, 35, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 11, 12, 182, 202, 204, 210, 321, 334, 388 ЦК України, ст.ст. 7, 16, 23, 30 Закону України «Про банкрутство», ст.ст. 7, 23, 26, 47-49 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ПВСУ Постановою від 18.12.09 за №15 «Про судову практику в справах про банкрутство», ПВСУ від 16.11.09 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»до арбітражного керуючого ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного підприємства «АСС-А»третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саврасова Інна Олександрівна про визнання недійсним договору купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 27.05.2011 року між арбітражним керуючим ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, витребування квартири АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_3, визнання недійсними договору іпотеки від 28.12.2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, повернення сторін до попереднього стану, визнання оцінки приватного підприємства «АСС-А»необ'єктивною -відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25356947