Постановление ВХСУ о невозможности акционером оспорить договор заключенный обществом в котором он является участником

[ANTIRAID]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2010 р.

№ 5020-10/121-1/006

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кота О.В.

суддів Демидової А.М., Шевчук С.Р.

розглянувши касаційні скаргиЗакритого акціонерного товариства "Універсам "Бриз", ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення господарського суду міста Севастополя від 17 лютого 2010 року та на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2010 року

у справі № 5020-10/121-1/006

за позовом ОСОБА_1

до

1) Закритого акціонерного товариства "Універсам "Бриз"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Віртус і К"

3) ОСОБА_3

4)Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації обєктів нерухомого майна"

третя особа

Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.09.2008 року, визнання недійсною реєстрацію прав на нерухоме майно та свідоцтва про право власності на майно

за участю представників:

позивача: ОСОБА_5

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: не з'явилися

відповідача-3: не з'явилися

відповідача-4: не з'явилися

третьої особи: не з'явилися

скаржника: не з'явилися

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17 лютого 2010 року у справі № 5020-10/121-1/006 (суддя Алсуф'єв В.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27квітня 2010року (Гоголь Ю.М., Черткова І.В., Борисова Ю.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими актами Закрите акціонерне товариство "Універсам "Бриз", звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, оскільки судами порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 92, 207 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із прийнятими судовими актами ОСОБА_2 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку ст.107Господарського процесуального кодексуУкраїни, як особа, яку не було залучено до участі у справі, з посиланням на те, що суд прийняв рішення, що стосується її прав і обов'язків, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також, не погоджуючись із прийнятими судовими актами ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 97, 98, 161, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони, згідно з приписами ст.1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі, третя особа та скаржник не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством „Універсам „Бриз" в особі голови правління ОСОБА_3 (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Віртус і К" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець купив вбудовані приміщення загальною площею 3037,50 кв.м, що розташовані за адресою: місто Севастополь, вул. Косарєва, 1 та складаються з вбудованого приміщення підвалу та першого поверху в будівлі літ. „А" зі входом у підвал, прибудови літ. „а", навісу літ. „аі", тамбуру літ. „аЗ", вентиляційної тумби, ґанку, приямки, загальною площею 3037,50 кв. м.

Вбудовані приміщення загальною площею 3037,50 кв.м належать продавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності.

Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 2234.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача акціонера ЗАТ „Універсам „Бриз" про визнання недійсним договору купівлі-продажу вія 17 вересня 2008 року з причин порушення його корпоративних прав та інтересів.

ОСОБА_1 на дату звернення до суду є акціонером ЗАТ„Універсам „Бриз", яка володіє 1677 акціями товариства, що підтверджується випискою з реєстру власників іменних цінних паперів про стан особового рахунку № 8 від 11 січня 2010 року.

Згідно зі статтею 10 Закону України „Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Аналогічні положення містяться й у статуті ЗАТ „Універсам „Бриз".

В рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі №1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) вказано, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, який зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб, які не суперечать законодавству, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності тощо.

Відповідно до вказаного рішення Конституційного Суду України легітимні інтереси акціонерного товариства формуються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства. Акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси (які не є тотожним інтересу акціонерного товариства в цілому) шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

За змістом частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя цієї ж статті).

Отже, відповідно до зазначених приписів законодавства, суб'єктом корпоративних прав щодо господарського товариства є учасник (засновник, акціонер) такого товариства.

У вирішенні корпоративних спорів суд виходить з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції акціонерного товариства або вступу до інших господарських товариств.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" акція іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосується акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерного товариства. Таким чином, акціонер є власником належних йому акцій, якими він може вільно розпоряджатись.

Предметом оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу є майно господарського товариства, що відчужувалось від імені товариства його органом управління (виконавчим органом).

Відповідно до статті 115 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про господарські товариства", власником майна господарського товариства є господарське товариство.

Управління товариством здійснюють його органи (стаття 23 Закону України „Про господарські товариства").

Суди вірно зазначили, що вказані вище положення чинного законодавства свідчать про те, що позивач, як акціонер ЗАТ„Універсам „Бриз", наділений певними корпоративними правами, тобто правами особи, частка якої визначається у статутному капіталі господарського товариства, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарським товариством, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даного товариства та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності передбачені законом та статутними документами.

При цьому, до складу повноважень учасника господарського товариства (акціонера) при реалізації своїх корпоративних прав не відноситься право визнавати недійсними правочини, що були укладені самим господарським товариством, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства. Акціонер є лише власником акцій та не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, акціонером якої він є.

У пункті 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. З цієї підстави господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позовів про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.

Суди прийшли до обґрунтованого висновку, що акціонер не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна акціонерного товариства. Як учасник товариства він може брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах та законодавстві, що регулює ці правовідносини, тому відчуження товариством майна та інших речових прав не є порушенням прав акціонерів.

Що ж стосується доводів ОСОБА_2 в порядку ст.107 Господарського процесуального кодексу України як особи, яку не було залучено до участі у справі, з посиланням на те, що суд прийняв рішення, що стосується її прав і обов'язків, то слід зазначити наступне.

Згідно ст.107 ГПК України касаційну скаргу мають право подати особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків. Рішення, оскаржуване такою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті1 статті6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і обєктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, в звязку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Севастополя від 17 лютого 2010 року та на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2010 року у справі № 5020-10/121-1/006 залишити без змін, а касаційні скарги Закритого акціонерного товариства "Універсам "Бриз", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без задоволення.

Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.Кот

судді А. Демидова

С. Шевчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/10605894