Решение Апелляционного суда Донецкой области об отказе Приватбанку в обращении взыскания на предмет ипотеки и выселении

[у.zaporozhskiy]

Справа № 22-850\2011р.

Головуючий у 1-ій інстанції Кірякова Н.П.

Категорія 27 Суддя-доповідач Сорока Г.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2011 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,

при секретарі - Ушаковій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, треті особи Жовтнева районна адміністрація Маріупольської міської ради, Державна іпотечна установа Кабінету Міністрів України, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання додаткових угод до кредитного договору та договору про іпотечний кредит недійсними за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 березня 2011 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

13.04.2009 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який в подальшому неодноразово уточнював, в остаточній редакції позову просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06.03.2008 року в розмірі 37387,61 доларів США, яка утворилась станом на 18.01.2011 року та складається із заборгованості за кредитом в сумі 25869,32 доларів США, заборгованості по процентам в сумі 6717,76 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 1427,58 доларів США, пені за порушення строків виконання зобовязань за договором в сумі 3372,95 доларів США, звернути стягнення на квартиру загальною площею 38,0кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу Банком вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 06.03.2008 року) з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом за ринковою ціною на момент продажу обєкта нерухомості з іншою особою-покупцем, з отримання витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити відповідачку з вказаної квартири із зняттям з реєстраційного обліку.

На обґрунтування вимог зазначив, що відповідачка свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконує (т.1 а.с.2, 19, т.2 а.с.1,33).

В ході розгляду справи ОСОБА_3 26.11.2010 року подала зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк», просила визнати недійсними додаткові угоди від 22.09.2008 року до кредитного договору та договору про іпотечний кредит від 06.03.2008 року.

На обґрунтування своїх вимог вказала, що кредит отримала в національній валюті на пільгових умовах зі сплатою 15% відсотків річних для придбання квартири, яку передала в іпотеку банку на забезпечення зобовязань за кредитним договором. 08.08.2008 року позивач її повідомив, що Іпотечна установа відмовилася від рефінансування іпотечних кредитів і що він збільшив процентну ставку. У звязку з чим на вимогу позивача було укладено додаткові угоди до кредитного договору та договору про іпотечний кредит, згідно яких залишок суми кредиту з гривні переведено у долари США, процент за користування кредитом встановлено 1,17% в місяць.

Вважає додаткові угоди недійсними, оскільки кредитні кошти отримала в гривні, долари не отримувала, договір підписала під впливом переконань та завірянь працівників банку про необхідність таких дій для збереження житла, будучи юридично необізнаною. Зміни в договір підписані без участі іпотечної установи. Грошових коштів в сумі 26212, 47 та 4752,50 доларів США не отримувала, на розрахунковий рахунок вони не перераховувались, тому вважає додаткові угоди безгрошовими та відповідно до ст.1051 ЦК України є неукладеними. Стала заложником правовідносин банку та іпотечної установи, не виконання іпотечною установою своїх зобовязань. Використання позивачем долару як предмету кредиту вважає дискримінаційним, таким, що породжує дисбаланс договірних прав та обовязків, погіршує її становище та дає право за п.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнання додаткових угод недійсними. Додаткові угоди не відповідають вимогам ч.1,3 ст.203 ЦК, є недійсними відповідно до ст.230 ЦК України (т.1 а.с.104-108).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 14 березня 2011 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди до кредитного та іпотечного договорів від 06.03.2008 року, укладені між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 22.09.2008 року.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати: судовий збір в розмірі 8,50грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37грн. та на користь держави недоплачений судовий збір у розмірі 1691,50грн.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, звернути стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки, виселити відповідачку з квартири, а в задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити та стягнути з неї судові витрати по справі.

Представники Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради та Державної іпотечної установи Кабінету Міністрів України в судове засідання не зявилися, про час та місце судового засідання були повідомлені. Тому колегія суддів розглянула справу у відсутності представників третіх осіб.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Ісаєвської О.М., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, звернути стягнення на предмет іпотеки і виселити відповідачку з квартири, а в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, заперечення відповідачки ОСОБА_3, яка просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення суду є: 1) неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції встановив, що 28.03.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та Державною іпотечною установою була укладена Генеральна угода №8 про рефінансування та обслуговування іпотечних кредитів, за якою іпотечна установа взяла на себе зобовязання рефінансування банку шляхом набуття права вимоги за кредитними договорами, укладеними в рамках даної угоди.

06.03.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір, за яким відповідачка отримала 152400грн. на придбання спірної квартири терміном до 06.03.2023 року зі сплатою 15% річних. В той же день між ними було укладено іпотечний договір, за яким відповідачка передала позивачу спірну квартиру в іпотеку на забезпечення виконання своїх зобовязань за кредитним договором.

Повідомленням від 19.08.2008 року Державна іпотечна установа відмовилась від набуття права вимоги за кредитним договором ОСОБА_3 без посилання на причини такого рішення.

27.08.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку прийняв рішення про підвищення відсоткової ставки за кредитною угодою з відповідачкою до 25,08%. Після чого відповідачці працівники позивача розяснили, що для неї більш вигідним є укладення додаткової угоди для надання кредиту в іноземній валюті, оскільки в такому випадку відсотки за користування кредитом будуть значно менші, а якщо вона не зможе сплачувати кредитні платежі за підвищеною ставкою за гривневим кредитом, повинна достроково повернути гроші банку, або передати квартиру, що не заперечували сторони та підтвердив свідок ОСОБА_5

22.09.2008 року відповідачкою було укладено додаткову угоду до кредитного та іпотечного договору, за якими залишок кредиту був перерахований в долари США в сумі 30964,97 доларів США зі сплатою 14,04% річних за користування кредитом.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що додаткові угоди було укладено ОСОБА_3 не шляхом вільного волевиявлення, а в результаті введення її в оману стосовно того, що відмовившись від підвищення відсоткової ставки за кредитом або від укладання додаткової угоди про надання валютного кредиту, відповідачка зобовязана повернути банку всю суму кредиту або передати свою квартиру банку. Тому зустрічний позов визнав обґрунтованим і задовольнив.

При цьому суд першої інстанції врахував також те, що позивачем не було виконано жодних дій на забезпечення виконання умов Генеральної угоди Державною іпотечною установою про відступлення права вимоги за кредитним договором відповідачки, оскільки іпотечна установа не надала у встановлений договором 5-ти денний строк вмотивованого рішення про відмову від своїх зобовязань за договором, а всі ризики на порушення вимог ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» безпідставно перекладено на відповідачку. А також те, що за умовами додаткової угоди до кредитного договору (п.п.1.1, 8.1) банк зобовязався надати відповідачці кошти в сумі 26212,47 доларів США, але вказана сума надана не була.

Вирішуючи основний позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з недійсності додаткових угод, безпідставності підвищення розміру кредитних платежів ОСОБА_3, та врахував те, що відповідачка не заперечувала проти погашення кредиту в гривні на умовах кредитного договору від 06.03.2008 року, в квартирі проживають неповнолітні діти, тому дійшов до висновку про відмову в задоволені позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись.

З матеріалів справи вбачається, що 28.03.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та Державною іпотечною установою була укладена Генеральна угода про рефінансування та обслуговування іпотечних кредитів №8 (т.1 а.с.48-60), за якою сторони досягли згоди про здійснення співпраці на ринку іпотечного кредитування. Відповідно до п.2.4 цієї угоди з моменту її підписання первинний кредитор (банк) має право на укладення з Державною іпотечною установою договорів відступлення права вимоги за іпотечними договорами. Відповідно до п.2.5 вказаної угоди протягом 5 робочих днів після отримання від первинного кредитора пропозиції щодо відступлення права вимоги ДІУ повинна прийняти рішення про набуття права вимоги або про відмову від набуття цього права, про що протягом 5 днів повідомити первинного кредитора. При цьому умовами вказаного договору і доповнень до нього не передбачено зобовязань Державної іпотечної установи набуття права вимоги, а передбачено лише право набуття такого права на розсуд Іпотечної установи.

06.03.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір про іпотечний кредит №MRC0G40000003898, згідно якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_3 кредит в сумі 129000грн. для придбання квартири зі сплатою 15% річних за користування кредитними коштами та строком погашення 06.03.2023 року (т.1 а.с.4-7). В цей же день між сторонами був укладений кредитний договір №MRC0G50000003898, згідно якого відповідачка отримала кредит в розмірі 23400грн. на оплату страхових платежів зі сплатою 1,25% в місяць за користування кредитними коштами строком погашення 06.03.2023 року (т.1 а.с.176-178). Всього відповідачка отримала кредитних коштів на суму 152400грн. зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 15% річних від суми залишку заборгованості за кредитом.

У забезпечення виконання зобовязань за договором про іпотечний кредит №MRC0G40000003898 між сторонами 06.03.2008 року було укладено іпотечний договір №MRC0G40000003898, за яким відповідачка передала позивачу в іпотеку придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1 вартістю 172000грн. (т.1 а.с.8-10).

19.08.2008 року Державна іпотечна установа направила повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» про відмову від набуття права вимоги за іпотечними кредитами за пулом №120 від 12.04.2008 року, в тому числі і за договором ОСОБА_3 т.1 а.с.117-118).

Відповідно до п.8.1, п.8.2 договору про іпотечний кредит позичальника проінформовано та він згоден, що права вимоги за цим договором можуть бути передані у заставу або відступлені Іпотечній установі або іншим особам і що його зобовязання за договором можуть бути приєднані до консолідованого іпотечного боргу та іпотека може бути включена до іпотечного пупу.

Згідно п.8.8 договору про іпотечний кредит у випадку, якщо права кредитора за цим договором не будуть відступлені на користь будь-якої третьої особи, кредитор має право змінити розмір відсоткової ставки до розміру звичайної процентної ставки, що встановлена у кредитора для таких видів кредитів. Відповідно до п.8.9 сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом в сторону збільшення у разі: а) порушення позичальником кредитної дисципліни, в) здійснення поточних коливань відсоткових ставок або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ, підвищення ставки за кредитами Кредиторів України у відповідній валюті, підвищення ставки більш ніж на 3% відсоткових пункту за бланковими кредитами «овернайт» НБК з дати укладення договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Сторони погодили, що при настанні будь-якої із вказаних обставин кредитор не пізніше 14 календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа (повідомлення) за адресою позичальника. Такий новий розмір відсоткової ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана в повідомлені, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до договору. У разі незгоди із встановленням згідно умов цього договору новим розміром відсоткової ставки позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомлені кредитора, зобовязується надати кредитору письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду. У випадку отримання кредитором такої незгоди позичальника договір вважається розірваним датою, яка у повідомлені була визначена як дата нової ставки. У цю дату позичальник зобовязується повернути кредитору суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобовязання за договором. Сторони також погодили, що факт не подання позичальником на адресу кредитора у строк не пізніше 7 календарних днів до дати початку дії нової відсоткової ставки письмового повідомлення позичальника про його незгоду із такою новою ставкою, вважається згодою позичальника на встановлену кредитором нову відсоткову ставку з дати, зазначеної в повідомленні кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» у звязку з відмовою Державної іпотечної установи від набуття вимоги за кредитним договором ОСОБА_3 08.08.2008 року відповідно до п.8.8, п.8.9 договору про іпотечний кредит направив відповідачці повідомлення про підвищення відсоткової ставки з 27.08.2008 року до 2,09% в місяць (т.1 а.с.45-47). Отримавши дане повідомлення, відповідачка погодилась зі зміною відсоткової ставки та почала сплачувати кредит за новою ставкою, повідомлень позивачу про незгоду з новою процентною ставкою відповідно до умов договору про іпотечний кредит не направляла, що вона визнала в судовому засіданні, тому відповідно до вимог ч.1 ст.61 ЦПК України ця обставина доказування не вимагає.

Отже, зміна відсоткової ставки за договором про іпотечний кредит була проведена за узгодженням сторін відповідно до умов договору. Тому висновок суду першої інстанції про безпідставність проведення в односторонньому порядку підвищення розміру відсоткової ставки є помилковим.

Як вбачається з матеріалів справи 22.09.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені додаткові угоди до кредитного договору та договору про іпотечний кредит від 06.03.2008 року про зміну валюти кредитування з гривні на долари США за чинним на той час курсом НБУ . У звязку з чим залишок заборгованості за договором про іпотечний кредит в сумі 129489,61грн., що еквівалентно 26212,47 доларів США, та за кредитним договором в сумі 23218,58грн., що еквівалентно 4752,50 доларів США, був погашений і ці кредитні рахунки були закриті, а у відповідачки виникли зобовязання по погашенню кредиту у відповідній сумі в іноземній валюті доларах США зі сплатою за користування кредитом 1,17% в місяць від суми залишку за кредитним договором. Дані обставини визнані сторонами та підтверджуються заявами ОСОБА_3, додатковою угодою, витягом з банківських рахунків ОСОБА_3 (т.1 а.с.25,21-23,138,139, т.2 а.с.7-107-13,34).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п.20 постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Заявляючи вимоги про визнання додаткових угод недійсними, ОСОБА_3 як на підставу їх недійсності посилалась на те, що додаткові угоди укладені під впливом обману, примусу, а не за власним волевиявленням. При цьому посилалась на те, що працівники позивача їй розяснили, що у звязку з несплатою в повному обсязі щомісячних платежів з неї буде стягнута вся заборгованість або буде звернуто стягнення на квартиру, що кредит в доларах США надається під менший процент, тому договір підписала під впливом переконань та завірянь працівників банку про необхідність таких дій для збереження житла, будучи юридично необізнаною.

Разом з тим, вона відповідно до вимог ст.10,60 ЦПК України не надала суду ніяких належних, допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про те, що додаткові угоди вона підписала під впливом обману, примусу зі сторони працівників ПАТ КБ «ПриватБанк», які навмисно ввели її в оману. Показання свідка ОСОБА_5 не можуть бути таким доказом, оскільки розяснення працівників банку про наслідки невиконання зобовязань за кредитним договором, про можливість зміни умов кредитного договору в частині валюти кредитування та процентної ставки в період укладення оспорюваних додаткових угод, не свідчить про наявність обману чи примусу.

Сама відповідачка в апеляційному суді, як і в суді першої інстанції пояснила, що на час підписання додаткових угод процентна ставка в доларах з урахуванням курсу НБУ фактично була в такому ж розмірі, як і її зобовязання за кредитом в національній валюті, тому умови її влаштовували і вона прийняла пропозицію працівників банку на переоформлення кредиту, але у звязку зі зміною в подальшому курсу долара США до національної валюти доларовий кредит став для неї матеріально невигідним. Тобто, вона підтвердила, що додаткові угоди уклала за своїм волевиявленням.

Про наявність вільного волевиявлення відповідачки на укладення додаткових угод свідчить також її особиста заява про зміну предмету кредитування з гривні на долар США (т.1 а.с.25). В апеляційному суді ОСОБА_3 підтвердила, що вказану заяву вона писала власноручно з власної волі. Та обставина, що рішення про укладення додаткових угод відповідачка прийняла за пропозицією працівників позивача не може бути підставою для визнання додаткових угод недійсними, оскільки не свідчить про наявність у ПАТ КБ «ПриватБанк» умислу на введення відповідачки в оману, вчинення щодо неї примусу та про відсутність вільного волевиявлення відповідачки на укладення спірних угод.

Однак, суд першої інстанції на дані обставини та вимоги закону належної уваги не звернув та помилково дійшов до висновку про укладення додаткових угод під впливом обману.

Посилання ОСОБА_3 на те, що через деякий час після укладення додаткових угод змінився курс долара США по відношенню до національної валюти України і нові умови кредитного договору стали їй невигідні, не може бути підставою для визнання додаткових умов недійсними, оскільки дані обставини виникли через певний час після укладення додаткових умов. Доводи ОСОБА_3 про те, що працівники ПАТ КБ «ПриватБанк» не розяснили їй наслідки зміни курсу долара США і цими діями ввели її в оману, є необґрунтованими, оскільки вони не випливають з обставин справи та не грунтуються на вимогах закону.

За положеннями ст.36 Закону України «Про банки і банківську діяльність» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України. Валютні курси, як зазначено в ч.1 ст.8 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» встановлюється НБУ за погодженням з КМУ.

Згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року №496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема долара США, встановлюється щоденно. Доля розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, тому, укладаючи спірні угоди в іноземній валюті в доларах США, сторони прийняли на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Крім того, ризики щодо курсу валют передбачені законодавчо та умовами кредитного договору, про які сторони домовились. ОСОБА_3 в апеляційному суді підтвердила, що з умовами додаткових угод вона була ознайомлена і ці умови на час укладання угод її влаштовували.

Доводи ОСОБА_3 про те, що вона не отримувала кредиту в доларах США, на її рахунок ці кошти не перераховувались, тому додаткові угоди є безгрошовими, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Зокрема, з наявних у матеріалах справи заяв ОСОБА_3 про продаж іноземної валюти, від 22.09.2008 року (т.1 а.с.138,139), витягу з банківських рахунків (т.2 а.с.7-12) вбачається, що 23.09.2008 року 26212,47 доларів США та 4752,50 доларів США наданих ОСОБА_3 кредитних коштів були зараховані в рахунок погашення кредиту отриманого 06.03.2008 року в гривнях і вказаний кредит був закритий. Одночасно 29.09.2008 року були відкриті рахунки доларового кредитування, за якими відповідачка проводила платежі після укладення додаткових угод 22.09.2008 року (т.2 а.с.11-25).

Також не може бути підставою для визнання недійсним додаткових угод посилання відповідачки на те, що ці угоди підписані без участі Державної іпотечної установи, оскільки остання не є стороною кредитного договору та договору іпотеки, прямо чи опосередковано не повязана із виконанням сторонами умов цього договору. Не впливає на дійсність спірного договору і та обставина, що Державна іпотечна установа відмовилась від набуття права вимоги за кредитним договором ОСОБА_3, оскільки при укладенні договору 06.03.2008 року сторони узгодили наслідки такої відмови. Окрім цього, за умовами Генеральної угоди про рефінансування та обслуговування іпотечних кредитів від 28.03.2006 року, укладеної між ПАТ КБ «ПриватБанк» та Державною іпотечною установою, додаткової угоди до неї від 16.06.2006 року у Державної іпотечної установи не має зобовязань по набуттю права вимоги, а своїм правом набуття такого права вона може скористатися, а може не скористатися.

Доводи ОСОБА_3 про те, що використання позивачем долару як предмету кредиту є дискримінаційним, таким, що породжує дисбаланс договірних прав та обовязків, погіршує її становище, тому відповідно до п.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» вона має право вимагати визнання додаткових угод недійсними, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не виплавають з обставин справи та ніякими належними, допустимими доказами не підтверджені, а за змістом ст.ст.1046,1050 ЦК України всі фінансові ризики несуть сторони. Відповідачка в апеляційному суді підтвердила, що вона була ознайомлена з умовами додаткових угод і на час укладання всі умови її влаштовували.

З урахуванням наведеного підстав для визнання додаткових угод недійсними не вбачається. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову ОСОБА_3 А відповідно підлягає скасуванню і рішення суду в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки відмовляючи в цьому позові, суд першої інстанції виходив з недійсності додаткових угод та безпідставності підвищення процентної ставки.

З матеріалів справи вбачається, що свої вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» обгрунтував тим, що відповідачка належним чином не виконує умови кредитного договору №MRC0G40000003898 від 06.03.2008 року та додаткової угоди до нього від 22.09.2008 року, у звязку з чим станом на 18.01.2011 року виникла заборгованість у розмірі 37387,61 доларів США. Тому просив звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 06.03.2008 року та виселити відповідачку з квартири із зняттям з реєстраційного обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч.1 ст. 35 Закону "Про іпотеку" в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Відповідно до ч.2 цієї статті положення частини першої цієї статті не перешкоджає для реалізації права іпотеко держателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. За ч.3 ст.35 цього ж Закону вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, які проживають в ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення всі громадяни, які проживають в ньому, зобовязанні на письмову вимогу кредитора або нового власника цього приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цього повідомлення. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший узгоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до наведених вимог закону не направляв ОСОБА_3 ніяких повідомлень про виникнення заборгованості, не попереджав її про необхідність погашення заборгованості та не надавав їй строку для прийняття заходів щодо погашення простроченої заборгованості, сплати всієї заборгованості, не попереджав про те, що в разі непогашення заборгованості буде звернуто стягнення на предмет іпотеки, що в апеляційному суді не заперечував представник ПАТ КБ «ПриватБанк». ОСОБА_3 в апеляційному суді пояснила, що такого повідомлення-попередження вона не отримувала.

Відповідно до укладеного між сторонами іпотечного договору №MRC0G40000003898 від 06.03.2008 року ОСОБА_3 передала квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку ПАТ КБ «ПриватБанк» у забезпечення виконання зобовязання за договором про іпотечний кредит щодо повернення кредиту в сумі 129000грн. Позов про звернення стягнення на предмет іпотеки заявлено щодо заборгованості, яка виникла на підставі договору про іпотечний кредит від 06.03.2008 року та додаткової угоди до нього від 22.09.2008 року в іноземній валюті - у розмірі 37387,61 доларів США. Тобто, предмет зобовязання інший, ніж зазначено в іпотечному договорі. Іпотечний договір про забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором в доларах США, або додаткової угоди до іпотечного договору суду не надано.

За таких обставин з урахуванням наведених норм права позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

У звязку з відмовою в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також з урахуванням того, що на час ухвалення рішення відсутні виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених ч.2 ст.40 Закону України "Про іпотеку" та ч.3 ст.109 ЖК України, щодо примусового виселення відповідачки, колегія суддів не вбачає і підстав для виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири, в якій також проживають неповнолітні діти.

Таким чином, переглядаючи справу в межах доводів апеляційного оскарження та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, з урахуванням наданих сторонами суду першої інстанції доказів, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_3 у звязку з їх необґрунтованістю. Тому апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.

У звязку з відмовою в задоволенні основного позову та зустрічного позову, понесені сторонами судові витрати за рахунок іншої сторони відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 березня 2011 року скасувати.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, треті особи Жовтнева районна адміністрація Маріупольської міської ради, Державна іпотечна установа Кабінету Міністрів України, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення і в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання додаткових угод від 22 вересня 2008 року до кредитного договору та договору про іпотечний кредит недійсними відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18817922