Решение Керченкского районного суда о признании недействительным увеличения процентной ставки и допсоглашения с ВАТ "ВА Банк"

[Евгений_юрист]

справа №2-243/2010 рік

РІШЕННЯ

Іменем України

11 лютого 2010 р. м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого судді – Цветкова О. Я.

при секретарі – Пшеничній Г. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” про визнання додаткових угод недійсними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Керченського міського суду АР Крим із позовом до Відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” про визнання додаткових угод недійсними та зобов’язання вчинити певні дії, з підстав, викладених у позовній заяві. Позов мотивований тим, що 22 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі відділення № 6 Кримської філії ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» був укладений кредитний договір № 42/06 про надання кредиту у розмірі 150000 (сто п’ятдесят тисяч) доларів США, що складало еквівалент 757500,00 грн. за курсом НБУ на момент укладання цього договору, терміном до 22 серпня 2017 року, з виплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13,5 %. Взяті на себе зобов’язання вона виконувала належним чином. У липні 2008 року від банку надійшов лист з додатковою угодою про підвищення відсоткової ставки за кредитом до 16%, вмотивований підвищенням облікової ставки Національного банку України та зростанням вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку України з застереженням, що у разі не підписання до 12 липня 2008 р. вона повинна повернути банку існуючу заборгованість за кредитом, нараховані проценти та можливі штрафні санкції у повному обсязі. З огляду на безвихідність, пов’язану з неможливістю одразу повернути кредитні грошові кошти, а також потребу й в подальшому користуватись послугами банку, вона підписала вказану додаткову угоду № 1 від 12.07.2008 р. та з цього часу сплачувала кредитні платежі за підвищеною відсотковою ставкою. Надалі, листом від 11.11.08 № 192/06 відповідач вдруге повідомив позивача про підвищення відсоткової ставки за кредитом до 17,0% річних починаючи з 21.11.2008 р., що також було вмотивовано зростанням вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку України та запропонував підписати відповідну додаткову угоду. Втім, додатковий договір № 2 від 21.11.2008 р. не був нею підписаний. Останній платіж був нею зроблений в серпні 2009 року, після чого вона не має можливості й надалі погашати кредит та проценти по ньому за підвищеними відсотками. Вважає, що відповідачем при ініціюванні підвищення відсоткових ставок було застосовано до нею психічний тиск, внаслідок чого порушений принцип свободи волевиявлення сторін при укладенні угод, встановлений чинним законодавством, а саме Цивільним кодексом України, а умови кредитного договору та додаткових угод до нього суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Підписання додаткової угоди № 1 від 12.07.2008 р. та сплата періодичних платежів за кредитом з липня 2008 року за ставкою 16%, а з листопада 2008 року по серпень 2009 р. за ставкою 17% було продиктовано здійсненим до позивача психічним тиском та побоюванням настання негативних наслідків у випадку неприйняття пропозицій відповідача, пов’язаних з необхідністю продавати особисте майно та майно її сім’ї для погашення кредиту, припиненням підприємницької діяльності та можливим зверненням стягнення у випадку недостатності коштів на майно, що належить майновому поручителю. 20.11.2008 р. та 04.09.2009 р. позивач надсилала на адресу відповідача листи, в яких просила повернутись до відсоткової ставки, яка була передбачена п. 1.4. договору № 42/06 від 22.08.2007 р., втім листи залишились без відповіді.

Позивач просить визнати недійсними з моменту укладення додаткову угоду № 1 від 12 липня 2008 року та додатковий договір № 2 від 21 листопада 2008 року до договору від 22 серпня 2007 року № 42/06, укладені між нею та відповідачем, а також зобов’язати відповідача здійснити перерахунок сплачених ОСОБА_1 періодичних платежів за період з липня 2008 року та з листопада 2008 року за підвищеною відсотковою ставкою та зарахувати надмірно сплачені суми в рахунок майбутніх платежів за договором від 22 серпня 2007 року № 42/06.

У судовому засіданні позивач та представник позивача ОСОБА_3, залучений до участі у справі за усною заявою позивача в порядку ч. 6 ст. 42 ЦПК України, позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача за довіреністю Манько В. О. у судовому засіданні позов не визнала, проти його задоволення заперечувала з підстав, наведених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи, пояснила, що 12.07.2008 р. за взаємною згодою сторін була укладена додаткова угода № 1 до договору від 22 серпня 2007 року № 42/06 про підвищення процентної ставки за кредитом до 16% річних, у зв’язку зі зростанням процентних ставок за кредитами, які бере сам банк, а також у зв’язку зі зростанням ставок по депозитах, що залучаються банком. Можливість такого підвищення була обумовлена п. 5.1. Договору від 22 серпня 2007 року № 42/06. Позивач не оспорював таке право банку при підписанні кредитного договору. Лист від 02.07.2008 р. вих. № 104-06, що був надісланий на адресу позивача з пропозицією укласти додаткову угоду про підвищення відсоткової ставки не може розцінюватись як психічний тиск на позивача, оскільки є лише реалізацією порядку зміни процентної ставки, погодженого сторонами у договорі. Представник відповідача підтвердила, що додатковий договір № 2 від 21 листопада 2008 року до договору від 22 серпня 2007 року № 42/06 не був підписаний позивачем, але ж на думку відповідача, сплачуючи після 21 листопада 2008 року за кредитом з підвищеною до 17% річних ставкою, позивач погодилась з таким підвищенням. З огляду на той факт, що додатковий договір № 2 від 21 листопада 2008 року не був підписаний, тобто не укладався, тому у зв’язку з його нікчемністю, встановленою ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України він не може бути визнаний недійсним. У зв’язку з наведеними обставинами вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Заслухавши позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 5 ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Пунктом 7.10 кредитного договору № 42/06 від 22 серпня 2007 р. визначено місце його виконання – м. Керч, вул. Кірова, 45, а місце проживання позивача зареєстровано також у м. Керч, тому справа підсудна Керченському міському суду АР Крим.

Судом встановлено, що 22 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі відділення № 6 Кримської філії ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» був укладений кредитний договір № 42/06 про надання кредиту у розмірі 150000 (сто п’ятдесят тисяч) доларів США, що складало еквівалент 757500,00 грн. за курсом НБУ на момент укладання цього договору, терміном до 22 серпня 2017 року, з виплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13,5 % (а.с.7-10).

З пунктів 1.5., 1.6. вказаного договору вбачається, що в якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, в день його укладання відповідачем були також укладені Іпотечний договір з майновим поручителем на належне йому майно та поручителем (а.с.7).

Листом – повідомленням, отриманим позивачем 04.07.2008 р., було запропоновано укласти додаткову угоду № 1 від 12 липня 2008 р. про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором з 13,5% до 16% річних, проект якої був доданий до вказаного листа у двох примірниках (а.с.11,98).

Необхідність вказаного підвищення процентної ставки була обґрунтована наступним чином: « враховуючи підвищення облікової ставки Національного банку України (постанова НБУ від 21.04.2008 р. № 107), зростання вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку України та у відповідності до умов Кредитного договору № 42/06 від 22.08.2007 р., змушені ініціювати підвищення процентної ставки за вищезазначеним Договором до 16% річних, починаючи з 12 липня 2008 р. ». Далі йшлось про необхідність підписання додаткової угоди не пізніше 12 липня 2008 р., а також про необхідність підписати додаткову угоду до Договору іпотеки № 2180 від 22.08.2007 р. у зв’язку зі збільшенням розміру процентної ставки.

У четвертому абзаці цього листа було вказано: « нагадуємо, що згідно умов Договору у разі відмови від підвищення процентної ставки, Ви зобов’язані не пізніше 12 липня 2008 р. повернути Банку існуючу заборгованість за Кредитом, нараховані проценти та можливі штрафні санкції, у повному обсязі ».

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом (а.с.48) станом на липень 2008 р. позивачем було сплачено на користь відповідача 13750 доларів США за кредитом та близько 18,5 тисяч доларів США за процентами, отже заборгованість тільки за кредитом без врахування нарахованих процентів становила близько 135000 доларів, а також додаткову комісію, передбачену п. 2.6. договору.

Позивач у судовому засіданні пояснила, що була змушена підписати додаткову угоду № 1 від 12.07.2008 р. про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором з 13,5% до 16% річних, тому що не мала змоги одночасно, до 12 липня 2008 р., зібрати таку суму коштів в доларах США, щоб погасити кредит.

З розрахунку заборгованості за кредитом видно також, що з липня 2008 р. розрахована до сплати щомісячна сума процентів за кредитом зросла у середньому на 200 – 250 доларів США та становила у середньому 1850 доларів США на місяць. При цьому ставка щомісячного погашення кредиту залишалась незмінною та становила 1250 доларів США на місяць. Прострочення сплати за кредитом позивач не допускала (а.с.48).

Листом – повідомленням від 11.11.2008 р. вих. № 192-06 відповідач вдруге звернувся до позивача з пропозицією укласти додатковий договір № 2 від 21 листопада 2008 р. про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором з 16% до 17% річних, проект якого був доданий до вказаного листа у двох примірниках (а.с.12,13). Текст зазначеного листа – повідомлення практично повністю збігається з надісланим відповідачем у липні 2008 р. листом.

Необхідність вказаного підвищення процентної ставки була обґрунтована зростанням вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку України та запропоновано підвищення процентної ставки за вищезазначеним Договором до 17% річних, починаючи з 21 листопада 2008 р. У третьому абзаці цього листа було вказано, що в разі відмови від підвищення процентної ставки, позивач зобов’язана не пізніше 21 листопада 2008 р. повернути Банку існуючу заборгованість за Кредитом, нараховані проценти та можливі штрафні санкції, у повному обсязі.

Вказаний додатковий договір № 2 від 21 листопада 2008 р. не був підписаний позивачем, що не заперечувалось також представником відповідача у судовому засіданні.

У письмових запереченнях представник відповідача також вказує, що « як вбачається з матеріалів справи, додатковий договір № 2 від 21.11.2008 р. до Договору між сторонами не укладався » (а.с.46).

Втім, навіть визнавши, що вказаний додаткових договір є неукладеним, розрахунок заборгованості за кредитом, наданий відповідачем до матеріалів справи, був зроблений виходячи зі ставки 17% річних (а.с.48).

20.11.2008 р. позивачем на адресу відповідача, ГУ Національного банку України в АР Крим та Республіканського комітету АР Крим із захисту прав споживачів було надіслано листа, в якому вона, у зв’язку зі змінами процентних ставок за кредитом, просила відповідача надати розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту, надати інформацію щодо подій, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів, а також повідомити про правило, за яким відповідач розраховує зміну процентної ставки (а.с.14-18). Втім, вказаний лист позивача був залишений відповідачем без відповіді.

Листом від 04.09.2009 р. позивач просила відповідача в порядку досудового врегулювання змінити процентну ставку за кредитним договором та повернутись до процентної ставки у розмірі 13,5% річних шляхом підписання додаткової угоди про розірвання додаткових угод про збільшення розміру процентної ставки, два примірники якої були додані до вказаного листа (а.с.19). Але, відповідачем вказаний лист був залишений поза увагою та без належного реагування та відповіді

Як пояснила представник відповідача у судовому засіданні, що також відображено у письмових запереченнях (а.с.38-47), зростання процентної ставки за кредитним договором відбулось у тому числі внаслідок підвищення облікової ставки Національного банку України.

Дійсно, за період з моменту укладення договору, тобто з 22.08.2007 р., до моменту укладення спірної додаткової угоди від 12.07.2008 р., облікова ставка НБУ зростала двічі, а саме з 01.01.2008 р. до 10,0% (Постанова НБУ від 29.12.2007 р. N 492), з 30.04.2008 р. до 12,0% (Постанова НБУ від 21.04.2008 р. N 107).

Але, суд з цього приводу зазначає, що згідно з п. 5.1. Кредитного договору № 42/06 від 22.08.2007 р. Кредитодавець має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за користування кредитом « у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України ».

Отже, вказаний пункт не містить прямого та безумовного посилання на зміну облікової ставки НБУ як підставу для зміни процентної ставки за кредитом.

Відповідачем не була виконана вимога суду про надання відомостей про процентні ставки за кредитами Національного банку України станом на серпень 2007 р., липень 2008 р., листопад 2009 р.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи відомостей про процентну ставку за кредитами Національного банку України (а.с.51-79), станом на листопад 2008 р. процентна ставка за кредитами, що бере банк у вільно конвертованій валюті, у тому числі за овернайтами, становила у середньому 4,085% (а.с.75). У вересні 2008 р. процентна ставка за кредитами, що бере банк у вільно конвертованій валюті, у тому числі за овернайтами, становила у середньому 4,5%, та наприкінці вересня та на початку жовтня 2008 року збільшувалась, але, наприкінці жовтня 2008 р. ставка суттєво знизилась та у листопаді 2008 р. вже була меншою ніж у вересні 2008 р. (а.с.64,67).

Отже, судом встановлено, що попри незначні коливання процентних ставок за міжбанківськими кредитами, їх навіть гранично високий рівень не зрівнявся з процентною ставкою 13,5% річних, що була встановлена умовами кредитного договору, тому посилання відповідача за збільшення процентної ставки за договором з позивачем було обумовлено вимогами ст.ст. 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» безпідставні.

Згідно зі ст.ст. 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з п. 3.4. Постанови Національного банку України N 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та листом Національного банку України N 40-210/34-62 від 05.01.2009 р. «Про недопущення внесення змін у кредитні договори в односторонньому порядку» якщо договором про надання кредиту передбачено можливість зміни процентної ставки за кредитом в залежності від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках, банки повинні в кредитному договорі вказати правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом: що саме може слугувати підставою для зміни процентної ставки; фактори, що будуть свідчити про обґрунтованість таких змін; правило впливу ринкових умов на розмір процентної ставки и т.п.

Отже, враховуючи наведені обставини, суд, керуючись вимогами ст.ст.10, 60 ЦПК України про обов’язок доведення обставин, дійшов висновку, що у відповідача не було достатніх підстав для ініціювання змін процентної ставки за кредитним договором, обґрунтовуючи це підвищенням облікової ставки НБУ та зміною процентних ставок на кредитному ринку України. А при зміні процентної ставки відповідач повинен був вказати правило, за яким змінюється процентна ставка.

Що стосується посилання представника відповідача на той факт, що збільшення процентної ставки за кредитним договором з позивачем відбулось на підставі рішень Комітету управління активами та пасивами Кредитодавця, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1. Кредитного договору № 42/06 від 22.08.2007 р. Кредитодавець має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за користування кредитом також « за рішеннями Правління або Комітету управління активами та пасивами Кредитодавця ».

Відповідно до п. 3.5. Постанови Національного банку України N 168 від 10.05.2007 р. банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України кредитний договір має ознаки публічного договору та його умови повинні встановлюватись однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

У матеріали справи за клопотанням представника відповідача додані виписки з протоколів засідань Комітету управління активами та пасивами ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк”, якими було вирішено підвищити номінальні процентні ставки за діючими станом на 27.06.2008 р. (протокол № 24 від 27.06.2008 р. (а.с.26-27) кредитами фізичних осіб, сума договору за якими складає еквівалент 100 тис. доларів США і вище, до рівня ставок, встановлених згідно рішення КУАП від 30.05.2008 р., тобто до 16% річних у доларах США (а.с.23-25), а також за діючими станом на 23.10.2008 р. (протокол № 54 від 23.10.2008 р. (а.с.27-28) кредитами фізичних осіб до 17 % річних у доларах США.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини щодо відсутності підстав підвищення процентної ставки посилаючись на підвищення облікової ставки НБУ та зростанням вартості кредитних ресурсів, підвищення процентних ставок за кредитним договором № 42/06, укладеним 22 серпня 2007 р. між сторонами, було пов’язано лише з волевиявленням відповідача, зафіксованим у вказаних протоколах засідань Комітету управління активами та пасивами ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк”, що суперечить ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. Постанови Національного банку України N 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а також стосувалось тільки осіб, які уклали з відповідачем кредитні договори, сума за якими складає еквівалент 100 тис. доларів США і вище, що суперечить вимогам ст. 633 Цивільного кодексу України та п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов в кредитних договорах, зокрема положень, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки, а також різне ставлення відповідача до окремих споживачів.

Слід також зауважити, що відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміна або розірвання договору відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як пояснили у судовому засіданні позивач та її представник, укладення сторонами додаткової угоди № 1 від 12.07.2008 р. було зумовлено з боку позивача побоюванням настання негативних подій у вигляді необхідності сплатити одноразово велику суму грошей у доларах США. Такі побоювання вона зазнала після ознайомлення з листом – повідомленням, що вона отримала у липні 2008 року.

Зміст вказаного листа – повідомлення дійсно, на думку суду, містить положення, що мають наслідком у випадку невиконання вимоги про підписання додаткової угоди, значне погіршення майнового стану через необхідність одноразово сплатити гроші у сумі, що була приблизно визначена судом у розмірі майже 135 тисяч доларів США, а у випадку недостатності коштів у позивача, негативні наслідки настають для майнового поручителя та поручителя, якими також з відповідачем були підписані відповідні договори.

Частиною 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено чотири умови, за яких кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, але таке право вказаним Законом не надано кредитодавцю у разі незгоди позичальника з пропозицією змінити процентну ставку за кредитним договором.

Отже, на споживача було здійснено психологічний тиск для змушування його до підписання додаткової угоди про збільшення розміру процентної ставки.

За правилами ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Усталена практика Верховного суду України, у тому числі викладена в роз’ясненнях Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та Пленуму Верховного Суду України вiд 28 квітня 1978 року № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, який був чинним на час укладення оспорюваних правочинів, Узагальненні судової практики від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та в ухвалі суду N 6-15140св08 від 10.12.2008 р., свідчить про те, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.

Для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину. Насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов'язково злочинних, діях (наприклад, насильством може бути вплив на волю контрагента за допомогою використання його залежного становища). Насильство викликає страх настання невигідних наслідків. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною майбутнього правочину, так і сторонньою особою щодо іншої сторони, її родичів чи близьких. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій (наприклад, погроза звернутися до суду із заявою у справах приватного обвинувачення, позбавити спадщини або накласти арешт на майно). Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

У ст. 203 ЦК України , в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України , як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, позовні вимоги в частині визнання недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 1 від 12 липня 2008 року до кредитного договору № 42/06, укладеного 22 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Статтею 205 ЦК України передбачені дві форми правочинів - усна і письмова, хоча він може бути укладений і внаслідок вираження волі сторонами мовчанням.

Цивільний кодекс України містить ряд положень, якими передбачено нікчемність правочину, укладеного з недотриманням форми, зокрема ч. 2 ст. 1055 цього Кодексу передбачено, що кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З урахуванням вказаних положень чинного законодавства, враховуючи встановлені судом обставини про те, що додатковий договір № 2 від 21.11.2008 р. до кредитного договору № 42/06 між сторонами не укладався, що не заперечувалось представником відповідача, цей додатковий договір є нікчемним тобто недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Тому з моменту його вчинення він не породжував наслідків, з якими пов’язується настання чи зміна правовідносин. Отже, визнання його недійсним не потребується згідно з чинним законодавством, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину шляхом перерахунку зайво сплачених платежів за недійсним правочином, суд зазначає наступне.

Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК є загальною. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК, відповідно, підстав для його задоволення немає.

Що стосується посилання позивача на нікчемність умови Кредитного договору № 42/06 від 22.08.2007 р. про право Банку змінювати в односторонньому порядку процентну ставку за кредитом з огляду на норми Закону України N 661-VI від 12.12.2008 р., яким Цивільний кодекс України доповнено статтею 1056-1 та до Закону України «Про банки та банківську діяльність» внесено зміни, якими встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, суд не приймає вказані доводи до уваги.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині визнання недійсною з моменту укладення додаткової угоди № 1 від 12.07.2008 року до кредитного договору № 42/06 від 22.08.2007 р. та в частині застосування наслідків недійсності вказаного правочину, а саме в частині зобов’язання відповідача здійснити перерахунок періодичних платежів, що були сплачені ОСОБА_1 за кредитним договором № 42/06 від 22 серпня 2007 р. за період з 12 липня 2008 року за підвищеною процентною ставкою по день здійснення перерахунку, та зарахувати різницю між належними до сплати щомісячними платежами за процентною ставкою 13,5% річних та надмірно сплаченими позивачем на користь банку сумами в рахунок майбутніх платежів за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № 42/06. В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 16, 203, 215, 216, 231, 627, 633, 1055 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 88, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРIШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” про визнання додаткових угод недійсними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 1 від 12 липня 2008 року до кредитного договору № 42/06, укладеного 22 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк”.

Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” здійснити перерахунок періодичних платежів, що були сплачені ОСОБА_1 за кредитним договором № 42/06 від 22 серпня 2007 р. за період з 12 липня 2008 року за підвищеною процентною ставкою по день здійснення перерахунку, та зарахувати надмірно сплачені суми в рахунок майбутніх платежів за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № 42/06.

Стягнути з ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, судові витрати в сумі 60 (шістдесят) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в особі Відділення № 6 Кримської філії ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” в дохід держави державне мито у розмірі 8 (вісім) грн. 50 коп. до державного бюджету м. Керч, Управління держказначейства АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740946, рахунок 31417537700019, код банку 384834.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Керченський міський суд АРК протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга також може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга буде подана в десятиденний строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О. Я. Цветков