Постанова ВП ВС про необхідність встановлення чи порушені права позивача при поновленні строків на апеляційне оскарження

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/338/23

Провадження № 11-25заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

розглянула в порядку письмового провадження справу № 990/338/23 за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви до Президента України ОСОБА_1 про визнання протиправним і нечинним указу Президента України в частині

за апеляційною скаргою Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року (судді Смокович М. І. , Губська О. А. , Загороднюк А. Г., Мартинюк Н. М. , Мацедонська В. Е. ),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2023 року Свято-Успенська Києво-Печерська лавра (чоловічий монастир) Української православної церкви (далі - позивач) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України ОСОБА_1 , у якому просив визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 01 грудня 2022 року № 820/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 820/2022)в частині введення в дію пунктів 1, 2, 3 згаданого в цьому Указі рішення.

2. Представник позивача - адвокат Чекман М. П. просив суд визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2023 року в цій справі позовну заяву залишено без руху.

4. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач порушив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а причини, про які зазначив представник позивача, є неповажними та не дають підстав для його поновлення. Також зазначив, що позивач не обґрунтував у якій частині Указ № 820/2022 порушує його права та інтереси. Установив позивачу десять днів з дня вручення копії зазначеної ухвали для подання заяви з іншими підставами для поновлення строку.

5. 02 січня 2024 року на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху до Верховного Суду надійшла заява представника позивача - адвоката Чекмана М. П. з обґрунтуванням причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом та уточненням позовних вимог. Представник позивача просив відкрити провадження в цій справі.

6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 січня 2024 року позовну заяву повернув особі, яка її подала на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

7. Суд першої інстанції виходив з того, що немає підстав для поновлення строку в цій справі, а зазначені в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 29 грудня 2023 року причини не є поважними.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

8. В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Чекман М. П. просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження.

9. На обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо неповажності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, а ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року про повернення позовної заяви є незаконною, необґрунтованою, а також такою, що обмежує доступ до правосуддя.

10. На думку представника позивача, строк на звернення до адміністративного суду із цим позовом повинен обчислюватися з дня отримання відповіді на адвокатський запит (01 грудня 2023 року), а не з дня офіційного опублікування Указу № 820/2022 (06 грудня 2022 року), оскільки текст підписаного Указу № 820/2022 не був розміщений у публічному доступі. На сайті розміщений виключно текст Указу № 820/2022 та рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) без підпису та печаток. У загальному публічному доступі немає: пояснювальної записки; довідкових та аналітичних матеріалів; довідки про погодження проєкту Указу № 820/2022.

11. Саме з 01 грудня 2023 року позивач дізнався про зазначені вище порушення, а тому строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, на думку представника позивача, спливає 02 червня 2024 року.

12. Позивач вважає Указ № 820/2022 протиправним, зокрема, з огляду на порушення процедури його прийняття. При цьому зазначення судом першої інстанції, що відсутність підпису глави держави на копії Указу № 820/2022 не впливає на порушення права позивача, свідчить про упереджене ставлення суду до вирішення справи по суті.

13. Крім того, представник позивача в апеляційній скарзі посилається на те, що ще на початку повномасштабного вторгнення Верховний Суд у своїх повідомленнях на сайті Судової влади України зауважував, що запровадження воєнного стану на території України є поважною причиною для поновлення процесуальних строків (ухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 127/2897/13-ц). Також просив урахувати, що Указ № 820/2022 прийнятий під час дії на території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, та скасованого лише 01 липня 2023 року.

14. На думку представника позивача, суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, дійшовши висновку про неповажність причин пропуску звернення до адміністративного суду із цим позовом.

15. Представник позивача в апеляційній скарзі зазначає про необхідність врахування правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/520/19. Також посилається на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 712/8985/17, від 18 липня 2019 року у справі № 826/16725/17, від 02 жовтня 2019 року у справі №160/7524/18, від 15 квітня 2020 року у справі №1440/2398/18, від 18 лютого 2021 року у справі №640/25034/19, від 10 січня 2024 року у справі №640/1486/22.

Рух апеляційної скарги

16. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання документа про сплату судового збору.

17. 14 лютого 2024 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява представника позивача - адвоката Чекмана М. П. про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано копію квитанції про сплату судового збору.

18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 лютого 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року та витребувала із цього суду матеріали справи № 990/338/23.

19. Ухвалою від 20 березня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.

Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги

20. Від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки його прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

21. Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

22. У статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

23. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

24. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

25. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

26. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

27. Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

28. Положеннями частини другої статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

29. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України.

30. Частиною першою статті 123 цього Кодексу передбачено, що в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

31. За частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

32. Згідно з матеріалами справи, Указом № 820/2022 уведено в дію рішення РНБО від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Пунктом 3 вказаного Указу встановлено, що він набирає чинності з дня його опублікування.

33. Рішенням РНБО від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» вирішено Кабінетові Міністрів України: внести у двомісячний строк на розгляд Верховної Ради України законопроєкт щодо унеможливлення діяльності в Україні афілійованих із центрами впливу в Російській Федерації релігійних організацій відповідно до норм міжнародного права у сфері свободи совісті та зобов`язань України у зв`язку зі вступом до Ради Європи; вирішити невідкладно питання віднесення Державної служби України з етнополітики та свободи совісті до центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України; вирішити питання функціонального підпорядкування Державній службі України з етнополітики та свободи совісті структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, до повноважень яких належать питання реалізації права на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій; забезпечити у двомісячний строк перевірку наявності правових підстав та дотримання умов користування релігійними організаціями майном, яке перебуває на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Державній службі України з етнополітики та свободи совісті забезпечити у двомісячний строк відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, за необхідності вжити передбачених законом заходів.

Службі безпеки України разом з Національною поліцією України та іншими державними органами, до компетенції яких відносяться питання у сфері забезпечення національної безпеки, активізувати заходи з виявлення та протидії підривній діяльності російських спеціальних служб у релігійному середовищі України.

Підтримати внесені Службою безпеки України пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком.

Кабінету Міністрів України разом зі Службою безпеки України та Національним банком України забезпечити реалізацію і моніторинг ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених пунктом 5 цього рішення.

34. Як убачається із позовної заяви, заяви про поновлення строку звернення до суду та апеляційної скарги, представник позивача, обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом, зазначає, що, зокрема, про порушення, які були допущені, на його думку, під час видання Указу № 820/2022, стало відомо тільки 01 грудня 2023 року - після отримання відповіді на адвокатський запит.

35. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про необґрунтованість зазначених доводів, визнав неповажними причини пропуску строку, відсутніми підстави для поновлення строку звернення до суду із цим позовом та повернув позовну заяву позивачеві.

36. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам скаржника та аргументам інших учасників справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

37. Згідно з пунктом 18 частини першої, частини третьої статті 106 Конституції України Президент України очолює РНБО. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

38. Відповідно до частин першої - третьої та сьомої статті 107 Конституції України РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО є Президент України. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.

39. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Законом України від 05 березня 1998 року № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України» (далі - Закон № 183/98-ВР) функціями РНБО є координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

40. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Закону № 183/98-ВР відповідно до функцій, визначених Конституцією України, цим Законом та іншими законами, РНБО координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров`я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

41. Згідно із частинами першою, третьою та четвертою статті 10 Закону № 183/98-ВР рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

42. З наведених норм права вбачається, що РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, який координує та здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного стану. Рішення цієї Ради, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

43. Указом № 820/2022 введено в дію рішення РНБО від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким вирішено вчинити визначені в цьому рішенні дії Кабінету Міністрів України, Державній службі України з етнополітики та свободи совісті та Службі безпеки України.

44. Указ № 820/2022 є актом індивідуальної дії, а тому при вирішенні питання щодо строку його оскарження слід застосовувати частину другу статті 122 КАС України, згідно з якою для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

45. Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

46. Таким чином, акт індивідуальної дії адресований та стосується конкретно визначених у ньому осіб (особи) та впливає на права та інтереси або встановлює обов`язки саме для цих осіб (особи).

47. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Указ № 820/2022 є актом індивідуальної дії, строк звернення до суду з позовом про оскарження якого встановлено частиною другою статті 122 КАС України і який становить шість місяців та обчислюється саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

48. Разом з тим суд першої інстанції, визначивши, що Указ № 820/2022 є актом індивідуальної дії, не установив особу або осіб, прав або інтересів яких він стосується, що має істотне значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки це впливає, зокрема, на строки оскарження таких актів та визначення моменту, коли особа (прав або інтересів якої стосується акт індивідуальної дії) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

49. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

50. Таким чином, згідно з обставинами цієї справи визначальним є встановлення того чи стосується оскаржуваний Указ № 820/2022 прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом, оскільки приписи частини другої статті 122 КАС України пов`язують обчислення строку звернення до суду з позовом саме з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, що підлягають судовому захисту. У разі якщо оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, яке є актом індивідуальної дії, не стосується прав, свобод чи інтересів особи, що звернулась до суду з позовом, визначити день коли особа дізналася або повинна була дізнатися про їх порушення, неможливо.

51. Отже, поза увагою суду першої інстанції залишилось встановлення обставин щодо виникнення у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із виданням спірного Указу, не з`ясовано чи впливає цей Указ на права чи свободи позивача, з порушенням яких він пов`язує наявність у нього права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.

52. Встановлення цих обставин є важливим при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, враховуючи, що за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, яка узгоджується з висновками ЄСПЛ, який у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетятка та Шереметьєв проти України»).

53. Також у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

54. Так, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

55. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 9901/160/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 990/120/22.

56. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України через пропуск позивачем строку звернення до суду без встановлення змісту його порушених прав, свобод чи інтересів не ґрунтується на нормах процесуального права.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

57. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

58. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, не з`ясував обставин, що мають значення для справи, то апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

59. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

60. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266, 308, 312, 315, 320, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви, в інтересах якої діє адвокат Чекман Микита Петрович, задовольнити.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року скасувати.

3. Справу № 990/338/23 направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. ЖелєзнийСудді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. А. Воробйова О. В. Ступак М. І. Гриців І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

Відповідно до частини третьої статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України текст постанови склала суддя Н. В. Шевцова.

Джерело: ЄДРСР 119017975

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила:

50. Таким чином, згідно з обставинами цієї справи визначальним є встановлення того чи стосується оскаржуваний Указ № 820/2022 прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом, оскільки приписи частини другої статті 122 КАС України пов`язують обчислення строку звернення до суду з позовом саме з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, що підлягають судовому захисту. У разі якщо оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, яке є актом індивідуальної дії, не стосується прав, свобод чи інтересів особи, що звернулась до суду з позовом, визначити день коли особа дізналася або повинна була дізнатися про їх порушення, неможливо.

51. Отже, поза увагою суду першої інстанції залишилось встановлення обставин щодо виникнення у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із виданням спірного Указу, не з`ясовано чи впливає цей Указ на права чи свободи позивача, з порушенням яких він пов`язує наявність у нього права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В.

у справі № 990/338/23 (провадження № 11-25заі24)

за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви до Президента України ОСОБА_1 про визнання протиправним і нечинним указу Президента України в частині

за апеляційною скаргою Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року (судді Смокович М. І. , Губська О. А. , Загороднюк А. Г., Мартинюк Н. М., Мацедонська В. Е. )

Рух справи

У грудні 2023 року Свято-Успенська Києво-Печерська лавра (чоловічий монастир) Української православної церкви (далі - позивач) звернуласядо Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України ОСОБА_1 , у якому просила визнати протиправнимі скасувати Указ Президента України від 01 грудня 2022 року № 820/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 820/2022)в частині введення в дію пунктів 1, 2, 3 згаданого в цьому Указі рішення.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 січня 2024 року позовну заяву повернув особі, яка її подала, на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суд першої інстанції виходив з того, що немає підстав для поновлення строку в цій справі, а зазначені в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 29 грудня 2023 року причини не є поважними.

Не погодившись із цим судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви, в інтересах якої діє адвокат Чекман Микита Петрович, задовольнила. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року скасувала. Справу № 990/338/23 направила для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в цій справі визначальним є встановлення того, чи стосується оскаржуваний Указ № 820/2022 прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду із цим позовом, оскільки приписи частини другої статті 122 КАС України пов`язують обчислення строку звернення до суду з позовом саме з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, що підлягають судовому захисту. У разі якщо оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, яке є актом індивідуальної дії, не стосується прав, свобод чи інтересів особи, що звернулась до суду з позовом, визначити день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про їх порушення, неможливо.

Поза увагою суду першої інстанції залишились обставини щодо виникнення в позивача прав чи обов`язків у зв`язку з виданням спірного Указу, а також не з`ясовано, чи впливає цей Указ на права чи свободи позивача, з порушенням яких він пов`язує наявність у нього права на звернення до суду із цим адміністративним позовом. Установлення цих обставин є важливим при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України через пропуск позивачем строку звернення до суду без встановлення змісту його порушених прав, свобод чи інтересів не ґрунтується на нормах процесуального права.

Однак з таким висновком не погоджуємось, а тому відповідно до частини третьої статті 34 КАС України викладаємо в цій частині окрему думку.

Підстави та мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України, визначені у статті 266 КАС України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України вказано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є законність Указу № 820/2022 в частині введення в дію пунктів 1, 2, 3 рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуваний Указ № 820/2022 є актом індивідуальної дії.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Вважаємо, що висновки Великої Палати про те, що поза увагою суду першої інстанції залишились обставини щодо виникнення в позивача прав чи обов`язків у зв`язку з виданням спірного Указу, а також що не з`ясовано, чи впливає цей Указ на права чи свободи позивача, є передчасними, оскільки в цьому випадку за обставин, викладених у позовній заяві та її обґрунтуванні, встановити, чи порушені оскаржуваним Указом № 820/2022 права та інтереси позивача, можна лише після відкриття провадження в адміністративній справі.

А тому вважаємо, що суд першої інстанції дотримався вимог норм процесуального права, залишивши позовну заяву без руху та в подальшому повернувши її позивачу відповідно до частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України через пропуск позивачем строку звернення до суду без встановлення змісту його порушених прав, свобод чи інтересів.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Перебіг строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У справі встановлено, що Указом № 820/2022 введено в дію рішення РНБО від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Оскільки спірний Указ є індивідуально-правовим актом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Натомість представник позивача звернувся до Верховного Суду з позовом про оскарження Указу № 820/2022 лише 18 грудня 2023 року, тобто з пропуском зазначеного вище строку.

Як убачається із позовної заяви, заяви про поновлення строку звернення до суду та апеляційної скарги, представник позивача, обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом, зазначає, що, зокрема, про порушення, які були допущені, на його думку, під час видання Указу № 820/2022, стало відомо тільки 01 грудня 2023 року - після отримання відповіді на адвокатський запит.

Частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, оскаржуваний Указ № 820/2022 опублікований у газеті «Урядовий кур`єр» від 06 грудня 2022 року № 258.

Представник позивача в позовній заяві зазначає, що 10 березня 2023 року Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» звернувся до Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви з листом (попередженням) № 04-24/222, у якому, посилаючись на висновки Міжвідомчої робочої групи та лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 09 березня 2023 року № 06/34/2234/23, а також керуючись пунктом 8.1 договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 19 липня 2013 року (далі - Договір), попередив позивача про розірвання Договору з 29 березня 2023 року.

При цьому Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» у зазначеному вище листі посилався не лише на висновки Міжвідомчої робочої групи та лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 09 березня 2023 року № 06/34/2234/23, а й на Указ № 820/2022. Зазначене свідчить про те, що позивач 10 березня 2023 року був обізнаний або повинен був дізнатися про наявність Указу № 820/2022.

Отже, суд першої інстанції правильно зауважив, що з адвокатського запиту представника позивача від 18 жовтня 2023 року вих. № 2023/10/18-2 вбачається, що останньому був відомий зміст Указу № 820/2022 (з-поміж інших ті його положення, які він оспорює) до отримання відповіді з Офісу Президента України від 01 грудня 2023 року.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що шестимісячний строк обчислюється «з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів» (частина друга статті 122 КАС України), а не тоді, коли їй стали відомі додаткові аргументи (зокрема, на думку представника позивача, порушення процедури прийняття) для оскарження Указу № 820/2022, як у цьому намагається переконати представник позивача. Аргументація представника позивача про дотримання строку звернення із цим позовом до адміністративного суду є безпідставною, позаяк ґрунтується на надуманих причинах про те, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, які переконують суд лише в тому, що насправді не існувало об`єктивних обставин, які могли завадити позивачеві та його представнику оспорити Указ № 820/2022 в порядку адміністративного судочинства в межах установленого для цього шестимісячного строку, якщо вони вважали, що цей акт Президента України дійсно порушує їхні законні права та інтереси.

Ураховуючи наведене вище, вважаємо правильними висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що позовна заява у цій справі підлягала залишенню без руху з подальшим її поверненням позивачу у зв`язку з не усуненням її недоліків.

Таким чином, на нашу думку, в задоволенні апеляційної скарги необхідно було відмовити, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року залишити без змін.

Судді: І. В. Желєзний

І. М. Гриців

Ж. М. Єленіна

Л. Ю. Кишакевич

В. В. Король

О. В. Кривенда

Джерело: ЄДРСР 119045336