Решення Приморського районного суду м. Маріуполя про про визнання правочину нікчемним - договор відступлення між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ПАТ "Промінвестбанк"

[ais]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56072619

                                       Справа № 266/498/15-ц

     Провадження № 2/266/34/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      16 лютого 2016 року                                      м. Маріуполь              

                     

        Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

                      головуючого  судді Дзюба М.В.,

                       за участі секретаря - Петрухіной Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за основним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи», Публічне акціонерне товариство "Промінвестбанк" про визнання правочину нікчемним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 17.12. 2012 року між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" укладений договір відступлення прав вимоги за кредитним договором, в тому числі за кредитним договором № 32/09 від 04.03.2008 року. Також 04.03.2008 року, між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", який змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" та фізичною особою ОСОБА_1, укладений кредитний договір № 32/09, за яким відповідачка отримала кредит у розмірі 200 000 гривень. Зобов'язання, визначені кредитним договором, позивач перед відповідачем виконав у повному обсязі та надав грошові кошти. На забезпечення виконання зобовязань за даним кредитним договором, 04.03.2008 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", який змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", та фізичною особою ОСОБА_2 укладений договір поруки № 28/09, за яким поручитель поручився за виконання зобовязань боржником ОСОБА_1 В порушення умов кредитного договору відповідачка ОСОБА_1 не виконала свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів, у звязку із чим станом на 23.01.2015 року виникла заборгованість у загальному розмірі 83970,27 гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом  78511,83 гривень, заборгованості по відсотках  4000,72 гривень, пені  1457,72 гривень. Оскільки в добровільному порядку відповідач ОСОБА_1 суму заборгованості не сплатила, позивач змушений звернутися до суду з даним позовом за захистом порушених прав. Просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором № 32/09 від 04.03. 2008 року у розмірі 83 970,27 гривень.

Відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому зазначила, що 04.04 2008 року між нею та ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", Жовтневим відділенням у м. Маріуполі Донецької області була укладена кредитна угода на загальну суму 200 000 гривень, а так само договір про внесення змін № 9/09 від 27.02. 2009 року, де сума кредитної лінії встановлена 115 000 гривень. В період часу з 2008 року по 2013 рік ОСОБА_1 виконувала взяті на себе зобовязання та вчасно вносила періодичні платежі. Також зазначила, що 17.12.2012 року ЗАТ "АКПІБ" відступив прав вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи", а вона не була проінформована про факт переуступки її кредитної заборгованості. Крім того вважає, що така уступка права вимоги може суперечити положенням ст. 203 ЦК України. Просила суд визнати правочин з передачі її кредитної заборгованості ЗАТ "АКПІБ" до ТОВ "Кредитні ініціативи" нікчемним, стягнувши на її користь судові витрати понесені нею при зверненні до суду.

В подальшому відповідачка ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та зазначила, що договір відступлення прав вимоги, укладений між АКБ "АКПІБ" та ТОВ "Кредитні ініціативи", є факторинговою операцією, в той самий час як на момент його укладення діяло Розпорядження Нацкомфінпослуг № 231 від 03.04.2009 року про заборону факторингових операцій відносно фізичних осіб. Крім того зазначила, що на момент переуступки ТОВ "Кредитні ініціативи" не отримали банківську ліцензію, а тому відповідно до положення ст. 215 ЦК України можна вважати угоду про передачу кредитної заборгованості  нікчемною.

Представник позивача за основним позовом та представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні основний позов підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, в обґрунтування заперечень проти основного позову зазначив, що дію Розпорядження Нацкомфінпослуг № 231 від 03.04. 2009 року на момент укладення договору відступлення прав вимоги було призупинено, оскільки таке розпорядження є підзаконним нормативним актом. Щодо нарахування пені у розмір 1457,72 гривень то зазначив, що нарахування здійснено в період часу з 23.01.2014 року по 23.01.2015 року, тобто в межах строку позовної давності, як то передбачено діючим законодавством. Стосовно зустрічних позовних вимог зазначив, що посилання відповідача ОСОБА_1 про необізнаність укладення договору відступлення прав вимоги є безпідставними, оскільки після укладення цього договору, а саме 17.12.2012 року ОСОБА_1 проводила виплати за кредитним договором на розрахункові рахунки ТОВ "Кредитні ініціативи", тобто визнала позивача кредитором та здійснювала йому повернення кредитних коштів. Також зазначив, що відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 під підпис була ознайомлена про всі умови кредитування, про можливість зміни кредитору. Крім того зазначив, що ТОВ "Кредитні ініціативи" є фінансовою установою із відповідним свідоцтвом. Просив основний позов задовольнити, в задоволенні зустрічного відмовити, надавши заяву про проведення розгляду справи за його відсутності.

Відповідач за основним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_1 в судове засідання надала заяву, в якій просила провести розгляд справи за її відсутності, у задоволенні основного позову просила відмовити, а зустрічний позов просила задовольнити.

Відповідач за основним позовом ОСОБА_2 в судове засідання надав заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності, у задоволенні основного позову просив відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_1 за основним позовом та представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності, просив в судовому засіданні у задоволенні основного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. В обґрунтування посилався на те, що банком не було належним чином повідомлено відповідача ОСОБА_1 про зміну кредитора, що є порушенням вимог ст. 516 ЦК України. Також, в супереч положення ст. 60 ЦПК України представником позивача за основним позовом не надано належних доказів про повідомлення ОСОБА_1 під підпис про передачу боргу, а тому не зрозуміло, на чому базується розрахунок заборгованості та з якої дати він взагалі обчислюється. Також, заперечуючи проти посилання представника позивача за основним позовом на Правові позиції Верховного Суду України, зауважив, що положення Цивільного кодексу України є пріоритетними. Крім того, ТОВ "Кредитні ініціативи" не мають права здійснювати діяльність без отримання відповідної банківської ліцензії. На момент укладення договору відступлення прав вимоги діяло Розпорядження Нацкомфінпослуг № 231 від 03.04.2009 року. Просив в задоволенні основного позову відмовити у повному обсязі, задовольнити зустрічний позов та визнати правочин від 17.12.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи", нікчемним. В подальшому надав заяву про проведення розгляду справи за його відсутністю.

Відповідач за зустрічним позовом ПАТ "Промінвестбанк" в судове засідання не зявився, не направив свого представника, із будь-якими заявами на адресу суду не звертався, хоча про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про отримання судових повісток.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов наступного висновку.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

Судом встановлено, що за кредитним договором № 32/09 від 04.03.2008 року, який був укладений між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (який в подальшому змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк") та ОСОБА_1, остання отримала кредит у розмірі 200 000 гривень, з процентною ставкою за користування кредитом 16 % річних та кінцевою датою повернення кредиту - не пізніше 03.03. 2018 року. (т.№ 1, а.с. 5-7)

За договором про внесення змін № 9/09 від 27.02.2009 року до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № -32/09 від 04.03.2008 року, укладеним між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (який в подальшому змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк") та ОСОБА_1, встановлено максимальний розмір заборгованості за кредитом, який не може перевищувати 115 000,00 гривень. (т.№ 1, а.с.9)

В судовому засідання сторонами у справі не заперечувалось укладення кредитного договору та отримання грошових коштів відповідно до умов кредитного договору.

04 березня 2008 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", який змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 28/09, за яким поручитель зобовязався відповідати в повному обсязі перед кредитором за своєчасне та повне виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, та у випадку невиконання своїх зобовязань бере на себе зобовязання погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту, нараховані за користування кредитом проценти на момент погашення вказаної заборгованості, неустойки (штрафу, пені), а також інші боргові зобовязання, що випливають з кредитного договору. (т. № 1, а.с.19)

Згідно договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відступило право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" та витягу з Реєстру позичальників до Договору відступлення прав вимоги від 17.12. 2012 року, кредитний договір № 32/09 від 04.03. 2008 року укладений із ОСОБА_1 був відступлений. (т. № 1, а.с. 29-39,40)

В судовому засідання судом та сторонами був оглянутий в оригіналі нотаріально засвідчений договір відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року, укладений в м. Києві між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи", повний реєстр всіх позичальників, та встановлено, що на 13 аркуші є відповідний запис про передачу кредитного договору № 32/09 від 04.03. 2008 року за кредитом, де позичальником є ОСОБА_1

Вимогою про дострокове повернення кредиту за № Р1В1/К1 від 27.01.2015 року ТОВ "Кредитні Ініціативи" повідомили відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про необхідність сплати заборгованість за кредитним договором. (т. № 1, а.с.42)      

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 належним чином та у встановлені договором строки не виконала умови договору, у зв'язку з чим станом на 23.01.2015 року утворилась заборгованість за кредитом в загальнійсумі 83970,27 гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом  78511,83 гривень, заборгованості по відсотках  4000,72 гривень, пені  1457,72 гривень. (т. № 1, а.с.41)

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно дост. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 614 ЦК Україниособа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1ст. 530 ЦК Україниякщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2ст. 1050 ЦК Україниякщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

За таких підстав, коли встановлено, що з вини відповідача зобов'язання перед позивачем не виконано, відповідач в односторонньому порядку відмовився виконувати взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків, суд дійшов висновку, що позивач набув право вимагати від відповідача повернення кредиту в повному обсязі.

Відповідно до ч.1ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст.525,526,530 ЦК Україниодностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 2ст. 615 ЦК Україниодностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

 Враховуючи те, що відповідачка покладені на себе зобов'язання за договором кредиту не виконала,суд вважає вимоги позивача за основим позовом обґрунтованими і основний позов задовольняє в межах сум, що визначені в розрахунку заборгованості, стягуючи її на користь позивача за основним позовом.

Стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, згідно договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відступив право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи", що підтверджено витягом з Реєстру позичальників до Договору відступлення прав вимоги від 17.11. 2012 року, кредитний договір № 32/09 від 04.03. 2008 року укладений із ОСОБА_1 був відступлений. (т. № 1, а.с. 29-39)

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

     Повідомлення про відступлення прав вимог від 20.12.2012 року за № 0089741 було надіслано відповідачу ОСОБА_1, за адресою: м. Маріуполь, вул. Калініна, 32, разом із повідомленням реквізитів оплати за кредитним договором, рекомендованим листом, що підтверджено списком № 039150910125 згрупованих рекомендованих відправлень від 31.12. 2012 року. (т.№1, а.с.238,239,240)

     З копій квитанцій від 31.05. 2013 року, від 25.06. 2013 року, від 23.07. 2013 року, від 22.08. 2014 року, від 05.08. 2014 року, від 02.07. 2014 року, 21.07. 2015 року, від 25.06. 2015 року наданих представником відповідача за основним позовом та представником позивача за зустрічним позовом, судом встановлено, що ОСОБА_1 виконувала взяті на себе зобовязання по сплаті кредитного договору та вносила грошові кошти за реквізитами ТОВ "Кредитні ініціативи" після укладення договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року. (т.№2, а.с. 64-66)

     Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обовязку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обовязку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВСУ № 6-979цс/15 від 23.09. 2015 року, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обізнаність відповідача за основним позовом ОСОБА_1 про передачу прав вимоги до ТОВ "Кредитні ініціативи", вона визнала його своїм кредитором, що підтверджується частковим виконанням нею відповідно до умов кредитного договору своїх зобовязань з січня 2013 року.

Разом із тим, на ухвалу суду щодо подання доказів представником відповідача за основним позовом були надані квитанції щодо сплати грошових коштів за кредитним договором, які були сплачені за реквізитами ТОВ "Кредитні ініціативи", при цьому боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором старому кредитору, а в подальшому припиналася оплата і новому кредитору, унаслідок чого в останньої утворилася заборгованість.

Посилання відповідача ОСОБА_1 та її представника за основним позовом - позивача та її представника за зустрічним про те, що ТОВ "Кредитні ініціативи не є фінансовою установою та не мають відповідного свідоцтва, що дає підстави припустити, що договір відступлення прав вимоги є нікчемним, є безпідставними та спростовуються наступними доказами.

Відповідно до свідоцтва про держану реєстрацію юридичної особи серія А01 № 543642, свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 15.09.2011 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" є фінансовою установою та має право здійснювати без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства: фінансовий лізинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; надання поручительства; надання гарантій, факторинг. (т.№2, а.с. 46-47,48-49)

Зі скрин-листа вбачається, що інформація щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" розміщена на сайті "Комплексна інформаційна система Держфінпослуг. (т.№2, а.с.19)

Представник відповідача за основним позовом та представника позивача за зустрічним ОСОБА_4 посилався на дію Розпорядження Нацкомфінпослуг № 231 від 03.04.2009 року, згідно якого до фінансових послуг факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Тобто, в порушення вказаних вимог, суд не перевіряє наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не субєкта господарювання, дійшовши передчасного висновку про наявність у ТОВ "Кредитні Ініціативи" правових підстав для набуття прав кредитора. Такі доводи суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Статтею 512 Цивільного кодексу Українивизначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу, оскількист. 656 Цивільного кодексу Українипередбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором відступлення від 04 лютого 2015 року визначено, що він укладений у відповідності до ст.ст.512-519 ЦК Україниглави 47 ЦК Українита містить ознаки купівлі-продажу права вимоги, а не факторингу. Водночас, відносини факторингу регулюються нормамиглави 73 ЦК України.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Що стосується факторингу, то відповідно дост. 1077 ЦК Україниза договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статтіЦК України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 липня 2007 року у справі №26/347-06-6531.

Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що укладений між сторонами договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення договору відступлення права вимоги є отримання прибутку.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.

Крім того, відповідно до п.3 ч.1ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність"як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої ст.47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

Таким чином, між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги).

Важливою відмінністю цих двох договорів є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має, а ні з боржником, а ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. А в договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором, це передбаченост.1084 ЦК України, та він взагалі є трьохстороннім

Таким чином, суд приходить до висновку, що ТОВ "Кредитні ініціативи", як фінансова установа, мала право здійснювати фінансові операції, а тому на момент укладення договору відступлення прав вимоги від 17.12. 2012 року у позивача за основним позовом були правові підстави для набуття прав кредитора за вищезгаданим кредитним договором.

Зазначені вище обставини належним чином доводять, що предметом укладеного між ПАТ "АКПІБ" та ТОВ "Кредитні Ініціативи" договору є саме відступлення права вимоги (цесії), а не договір факторингу, що в свою чергу свідчить про безпідставність доводів представника відповідача за основним позовом.

Щодо зустрічних позовних вимог в частині визнання правочину нікчемним, то суду зазначє наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З п. п. 7,8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

З огляду на зазначені вимогизакону, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, суд приходить до висновку

про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки оспорюваний договір вчинений відповідно до вимог діючого законодавства, позивачем за зустрічним позовом не надано жодного доказу того, що договір відступлення прав вимоги укладений між юридичними особами порушує її права або інтереси, а крім того є договіром факторингу, що дає підстави для застосування Розпорядження Нацкомфінпослуг № 231 від 03.04. 2009 року про заборону факторингових операцій відносно фізичних осіб.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, у зв'язку з задоволенням основного позову суд стягує з відповідачів ОСОБА_1та ОСОБА_2на користь позивача судові витрати, а саме судовий збірв розмірі 839 гривень 71 копійок, тобто з кожного по 419,85 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10,11,16,60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 215,512,514,516,517,526,527,530,549,554,610,1048,1049,1054,1079,1080,1082 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Основний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, 21.04. ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_2, 19.02. ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (ЄДРПОУ 35326253, п/р 26507010332001 в ПАТ "Альфа Банк", МФО 300346, юридична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, бул. Незалежності, 14) заборгованість за кредитним договором № 32/09 від 04.03. 2008 року у розмірі 83970 (вісімдесят три тисячі девятсот сімдесят) гривень 27 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1, 21.04. ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_2, 19.02. ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (ЄДРПОУ 35326253, п/р 26507010332001 в ПАТ "Альфа Банк", МФО 300346, юридична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, бул. Незалежності, 14) судовий збір у розмірі 419 (чотириста дев'ятнадцять) гривень 85 копійок з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Публічного акціонерного товариства "Промінвестбанк" про визнання правочину нікчемним  відмовити.

На рішення може бути подано апеляцію до Апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі протягом 10 днів з дня його проголошення, а у разі проголошення рішення за відсутності сторони  в той же строк з моменту отримання його копії.

    Суддя                                             Дзюба   М.  В.

 

[ais]

Решение интересно своими "удивительными" умозаключениями при классификации договора уступки прав требования между ТОВ "Кредитні ініціативи" и ПАТ "Промінвестбанк". Странно, что не подавали апелляции на такое очевидное (для меня) ошибочные выводы суда по поводу факторинга.

Вот например некоторые решения ВССУ (№6-20441св14 от 17.09.2014, №6-2980св15 от 02.06.2015, 6-42660св14 от 28.01.2015) где установлено, что этот договор уступки - договор факторинга.

Прошу высказывать свои мнения

[ais]

20 минут назад, ais сказал:

Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що укладений між сторонами договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення договору відступлення права вимоги є отримання прибутку.

А как же тот факт, что КИ сделал оплату ПИБу согласно этого договора?

А как тот факт, что права переданы не только на существующий долг на момент заключения договора уступки, но и права требования в будущем на %%, пеню, штрафы и т.п.?

А как же наличие специального Закона України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»?

В общем в Н-ый раз читаю и Н-ый раз в шоке...

[sofi]

В 21.08.2016 в 10:28, ais сказал:

 

Цитата

При цьому, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу, оскількист. 656 Цивільного кодексу Українипередбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

саме закон про Фін. послуги  і забули

частина рішення- реферат недолугого студента фінансового коледжу

Цитата

 

 

[sofi]

а якщо спробувати визнати договір між банком  та кредитинами недійсним на піжставі того, що порушує інтереси держави і суспільства?

банк (ПАТ) назбирав коштів у невизнченого кола осіб, розмістив їх у кредити невизначеному колу осіб, допустив утворення боргів, призвів до знищення ліквідності, бла-бла, отримав від держави рефінаннсування, не повернув, а право вимоги безкоштовно чи за безцінь передав Рогам і копитам . така  діяльність є ризиковою, що призвела, або може призвести до порушення прав кредиторів - вкладників та держави -НБУ???

наразі, НБУ заборонив такі ризикові операції

[ais]

sofi, то что Вы предлагаете - вообще не подъемный груз, глядя на то, как в этом решение пренебрегают очевидными вещами и отказываются воспринимать наличие специальных законов и НПА.
 

[sofi]

В 25.08.2016 в 09:32, ais сказал:

sofi, то что Вы предлагаете - вообще не подъемный груз, глядя на то, как в этом решение пренебрегают очевидными вещами и отказываются воспринимать наличие специальных законов и НПА.
 

согласна, отношения к нам в судах такое, как в анекдоте: а мне все равно , на каком боку у тебя тюбетейка, когда у меня руки - в-боки.

но тем не менее, есть сильные юристы, в том числе на нашем форуме, которые при желании могли бы сдвинуть эту гору , получить мильен плюсов в карму, респект и уважуху от неблагодарных страдальцев, а если серьезно - то суд. сбор невелик, а дело для истинного правозащитника принципиальное, резонансное. 

не понимаю, зачем банкам уступать право вымоги (факторинг) . если они при этом сами же ищут клиентов на тот же факторинг, на их же сайтах - реклама по оказанию факторинговых услуг, это один из способов добычи прибыли для банка, вид деятельности.

 в скором времени можем увидеть ту же картину с депозитами, собственно, банк Михайловский уже эту схему опробовал, имхо, принимаем депозиты, а право вымоги у вкладчика оказывается не к банку или фонду грабування , а к какой-то финустанове.)))

 

[west11]

В 21.08.2016 в 10:28, ais сказал:

Решение интересно своими "удивительными" умозаключениями при классификации договора уступки прав требования между ТОВ "Кредитні ініціативи" и ПАТ "Промінвестбанк". Странно, что не подавали апелляции на такое очевидное (для меня) ошибочные выводы суда по поводу факторинга.

Вот например некоторые решения ВССУ (№6-20441св14 от 17.09.2014, №6-2980св15 от 02.06.2015, 6-42660св14 от 28.01.2015) где установлено, что этот договор уступки - договор факторинга.

Прошу высказывать свои мнения

Высказывать особенно нечего... Очень некачественное решение (мягче не могу выразиться), так как Вы правильно заметили ниже:  "и КИ сделал оплату ПИБу согласно этого договора? А как тот факт, что права переданы не только на существующий долг на момент заключения договора уступки, но и права требования в будущем на %%, пеню, штрафы и т.п.?". Все это имеет место, а потому  - ганьба суду за явную халтуру !!!

[ais]

А вот и продолжение истории - апелляция.

Цитата

                                        22-ц/775/563/2016(м)

                                        266/498/15-ц

                       

Головуючий у І інстанції Дзюба М.В. Єдиний унікальний номер 266/498/15-ц

Номер провадження 22-ц/775/563/2016(м)

Категорія 27 Доповідач Барков В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

07 липня 2016 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів  Песоцької Л.І.,

  ОСОБА_1,

секретар Папоян К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 лютого 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» і публічного акціонерного товариства «Промінвестбанк» про визнання правочину нікчемним,

ВСТАНОВИВ:
У лютому 2015 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом посилаючись на те, що 17 грудня 2012 року уклало з публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» договір відступлення прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі й за кредитним договором № 32/09 від 04 березня 2008 року. За цим кредитним договором публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» видало ОСОБА_2 кредит у розмірі 200 000 грн. У забезпечення виконання зобовязань за цим кредитним договором 04 березня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 28/09, за яким останній поручився за виконання ОСОБА_2 своїх зобовязань за кредитним договором. Оскільки ОСОБА_2 виконувала свої зобовязання з повернення кредиту несвоєчасно та не в повному обсязі, утворилася заборгованість, яка станом на 23 січня 2015 року становить 83 970 грн. 27 коп. і складається із заборгованості за кредитом в сумі 78 511 грн. 83 коп., заборгованості по відсотках в сумі 4 000 грн. 72 коп. та пені в сумі 1 457 грн. 72 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь.

Під час розгляду справи судом першої інстанції в листопаді 2015 року відповідачка ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому посилалася на те, що не була проінформована про факт переуступки її кредитної заборгованості. Така уступка суперечить положенням ст. 203 ЦК України. Вважала, що договір відступлення прав вимоги є факторинговою операцією, в той самий час коли на момент його укладання діяла заборона факторингових операцій відносно фізичних осіб. На момент переуступки позивач не отримав банківську ліцензію, а тому просила суд визнати правочин з передачі її кредитної заборгованості нікчемним та відшкодувати понесені судові витрати.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 лютого 2016 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 32/09 від 04 березня 2008 року у розмірі 83 970 грн. 27 коп., а також судовий збір у розмірі по 419 грн. 85 коп. з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» і публічного акціонерного товариства «Промінвестбанк» про визнання правочину недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам та на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Відповідач ОСОБА_3 та представник публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в судове засідання апеляційного суду не зявилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином під розписку та телефонограмою, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_4, який просив скаргу задовольнити, пояснення представника товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» ОСОБА_5, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши письмові матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в частині задоволення позовних вимог товариства з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення або змінює його у випадку порушення або неправильного застосування норм матеріального або процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачка свої зобовязання по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування ним не виконує, заборгованість за кредитом підлягає стягненню в повному обсязі на користь нового кредитора разом із штрафними санкціями.

Проте повністю з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Судом встановлено, що на підставі кредитного договору № 32/09 від 04 березня 2008 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» видало ОСОБА_2 кредит у розмірі 200 000 грн. зі сплатою 16 % річних за користування кредитом строком до 03 березня 2018 року (т.1 а.с. 5-7).

У договорі про внесення змін № 9/09 від 27 лютого 2009 року сторони домовилися, що максимальний розмір заборгованості за кредитним договором № 32/09 від 04 березня 2008 року не може перевищувати 115 000 грн. (т.1 а.с.9).

04 березня 2008 року між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 28/09, за яким останній зобовязався відповідати в повному обсязі перед кредитором за своєчасне та повне виконання ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором та у випадку невиконання своїх зобовязань взяв на себе зобовязання погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту, нараховані за користування кредитом проценти на момент погашення вказаної заборгованості, неустойки (штрафу, пені), а також інші боргові зобовязання, що випливають з кредитного договору (т.1 а.с.19).

17 грудня 2012 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» право вимоги за кредитним договором № 32/09 від 04 березня 2008 року про що було укладено письмовий договір (т.1 а.с. 29-39,40).

Відповідно до п.2.1, 2.2 договору відступлення прав вимоги первинний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає за грошову винагороду кредитний портфель, внаслідок чого новий кредитор набуває всіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобовязань.

Таким чином, відповідно до договору про відступлення права вимоги товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» набуло усі права вимоги по відступленим кредитним договорам, включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій, в тому числі і права вимоги за кредитним договором № 32/09 від 04 березня 2008 року, укладеним між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно преамбули Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», цей закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність субєктів господарювання га органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Згідно ст. 9 цього закону, відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає діяльність із надання фінансових послуг (п. 3 ч. 1).

Спеціальним законом, яким врегульовано діяльність із надання фінансових послуг є Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, факторинг є фінансовою послугою.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 цього Закону, державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів  Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів)  Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг  Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно із п. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з повязаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обовязку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та предявлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» зареєстроване як фінансова установа Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 вересня 2008 року № 1121 за реєстраційним номером 13102248, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи від 15 вересня 2011 року (том 1 а.с. 25).

Статтею 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено види діяльності, на які Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії, а саме: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», активи  ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

У відповідності до статті 512 ЦК України, кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобовязанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобовязанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобовязальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом.

Враховуючи наведене, позивач, отримавши право грошової вимоги за кредитним договором до боржника ОСОБА_2, придбав фінансовий актив у юридичної особи.

Відповідно, законодавство України не містить норми, внаслідок застосування якої у фактора за договором факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 17 грудня 2012 року  ТОВ «Кредитні ініціативи», існував чи існує обовязок отримати ліцензію для підтвердження свого права на здійснення факторингових операцій.

Враховуючи вищенаведене, не можна погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що для здійснення факторингових операцій необхідна наявність відповідної ліцензії.

За змістом ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є субєктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Таким чином, закон не обмежує передачу прав кредитора у зобовязанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» на недотримання якого посилається відповідачка в своїй апеляційній скарзі як на підставу невідповідності закону договору факторингу, прийнято на підставі п. 6 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Тобто, підп. 2 п. 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» в редакції станом на 17 грудня 2012 року, операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-субєктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-субєктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).

Поняття «факторингу» не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені п. 1 вказаного розпорядження.

Згідно з п. 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070/2011, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної ОСОБА_6 України) визначено ОСОБА_6 України єдиним органом законодавчої влади.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Крім того, відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 4 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Таким чином, з урахуванням викладеного посилання відповідачки на положення розпорядження від 03 квітня 2009 року № 231, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» є безпідставними, оскільки його норми суперечать законам України та його положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що договір факторингу укладений у відповідності до вимог закону, при його укладенні були дотримані норми ЦК України, які регулюють дані правовідносини, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору факторингу недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Висновки суду першої інстанції про те, що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» і публічним акціонерним товариством «Промінвестбанк» договір відступлення прав вимоги не може вважатися договором факторингу є помилковими, проте на правильність ухваленого рішення не впливають.

Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обовязку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обовязку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обовязку погашення кредиту взагалі (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 23 вересня 2015 року, справа № 6-979цс15), а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині також є безпідставними.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги щодо порушення позивачем умов кредитного договору і неповідомлення позивачки про необхідність дострокового повернення кредиту, оскільки матеріалами справи підтверджується, що товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» направлено на адресу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 27 січня 2015 року письмову вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості в строк до 30 днів з дати її отримання, але не пізніше 37 днів з моменту її відправлення (том 1 а.с. 42, 43, 44).

Крім того, відповідно до розяснень, викладених в п. 24 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин», предявленням вимоги є як направлення/вручення вимог про погашення боргу (залежно від умов договору), так і предявлення позову.

Позивач скористався правом на захист своїх порушених прав у спосіб, передбачений законодавством України, звернувшись з позовом до суду, а відповідачі, отримавши позовну заяву і до цього часу не виконали вимогу та достроково не погасили кредит.

Як пояснив представник апелянта ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_2 не погоджується з розрахунком заборгованості за кредитом, оскільки при визначенні розміру пені не враховані положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідно до статті 2 цього Закону, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р м. Маріуполь віднесено до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Оскільки відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 постійно зареєстровані та проживають у м. Маріуполі на них розповсюджується дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», а відтак починаючи з 14 квітня 2014 року пеня на основну суму заборгованості із їх зобовязань за кредитним договором не нараховується.

З витребуваного апеляційним судом розгорнутого розрахунку пені вбачається, що її розмір за період з 18 лютого 2014 року (враховуючи дату звернення позивача до суду) до 14 квітня 2014 року складає 85 грн. 95 коп., а тому рішення суду першої інстанції необхідно змінити, оскільки позовні вимоги товариства підлягають частковому задоволенню.

В звязку з тим, що апеляційний суд приходить до висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції, згідно із ч. 5 ст. 88 ЦПК України необхідно змінити розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги товариства задовольняються частково, з відповідачів на його користь у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви необхідно стягнути 826 грн. тобто по 413 грн. з кожного.

Так само підлягають відшкодуванню ОСОБА_2 за рахунок позивача понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 20 грн. 19 коп. пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги про наявність у провадженні суду першої інстанції справи за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про виведення із складу поручителів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду.

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2  задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»  змінити.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості  задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 32/09 від 04 березня 2008 року станом на 23 січня 2015 року в сумі 82 598 (вісімдесят дві тисячі пятсот девяносто вісім) грн. 50 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 78 511 грн. 83 коп., заборгованості по відсотках в сумі 4 000 грн. 72 коп. та пені в сумі 85 грн. 95 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору по 413 (чотириста тринадцять) грн. з кожного.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору в сумі 20 (двадцять) грн. 19 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58822747

Конечно, огорчает, что мотивацию поменяли, беспредел 1-ой инстанции убрали, но результат остался негативным.

Но радует, что есть определение, что уступка прав от ПИБа к КИ все-таки - факторинг, что КИ преобрел таки активы.

И в тоже время минусы, что эти активы не признаны косвенными от физ.лиц, что Распоряжение №231 якобы противоречит законам Украины (хотя не указали каким и в чем именно!, а также пренебрегли тем, что оно действовало на момент уступки и не было оспорено, и законы обратной силы не имеют). Интересно, что в мативационной части половина строится на условии, что Распоряжение работает, а там где не нужно - уже что оно нарушает законы. Какое то выборочное правосудие наглядно показано!

Интересно, далее есть продолжение (ВССУ)?
 

[west11]

22 минуты назад, ais сказал:

минусы, что эти активы не признаны косвенными от физ.лиц, что Распоряжение №231 якобы противоречит законам Украины (хотя не указали каким и в чем именно!, а также пренебрегли тем, что оно действовало на момент уступки и не было оспорено, и законы обратной силы не имеют). Интересно, что в мативационной части половина строится на условии, что Распоряжение работает, а там где не нужно - уже что оно нарушает законы. Какое то выборочное правосудие наглядно показано!

Интересно, далее есть продолжение (ВССУ)?

Выскажу свое мнение со второй части : Это решение не есть продукт Донецкой апелляции, оно скопировано с позиции ВССУ за весь 2016 год, как это не грустно... Веские основания приводят к выводу, что ВССУ получил указание не допустить возврат кредитных портфелей к банкам, которые таким образом освободили свои резервы (но обязатльства-то осатлись, в т.ч. перед НБУ  (дело Рожковой...), поэтому в ВССУ вообще "ни видят" нарушений ни обязательности валютной генеральной  лицензии для уступки прав по валютным кредитам, ни Розпоряжения № 231, принятого уполномоченным органом и в границах его компетенции, при чем Розпоряжение 231, как Вы верно заметили, ДЕЙСТВОВАЛО НА МОМЕНТ ЗАКЛЮЧЕНИЯ ДОГ. ФАКТОРИНГА, и было изменено только в 2014 году. ИМХО, это не выборочное правосудие, это пародия на правосудие. Суды пляшут под дудку политической конъюктуры, линию поведения под прикрытием ст. 360--7 ЦПК задается ВСУ , который чудит последнее время как только хочет, при этом, Романюк и Ко полностью подконтролен власть имущим, а те, в свою очередь, заглядывают в ...пу МВФ "чего изволите ?". Достаточно вспомнить позорную историю с Законом о реструктуризации валютных кредитов, который похоронили только в угоду меморандуму о сотрудничестве с МВФ (чтобы не казатся наивным - не только в угоду МВФ...).   Повторюсь, как ни грустно, но тут противодействует система, а к Закону все это имеет очень далекое отношение. Для "этих" Закон не цель, а средство, и это средство, увы, не в руках юристов :-( Но работать надо, несмотря ни на что :-))