Постановление ВХСУ о новом рассмотрении прекращения поручительства с Укрсоцбанком

[у.zaporozhskiy]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2012 р.

№ 37/264

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Алєєва І.В. (доповідач)

судді: Євсіков О.О., Акулова Н.В.

за участю представників:

від позивача:Шепілов О.О.,

від відповідача: Вакуленко О.М.,

від третьої особи:не з’явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «МОСТ», м. Київ

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 року (складену 07.12.2011 року

у справі № 37/264 господарського суду м. Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «МОСТ», м. Київ

до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Київського відділення публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ

третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПЛЮС», м. Київ

про припинення господарських правовідносин

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «МОСТ»(м. Київ), звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Київського відділення публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»(м. Київ) за участю третьої особи –товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПЛЮС»(м. Київ) про припинення господарських правовідносин за іпотечним договором від 11.04.2008 року № 02-10/1383.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2011 року (суддя –І.О.Гавриловська), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 року (судді –І.А. Іоннікова, В.О. Зеленін, О.Ф. Синиця) у справі №37/264, в задоволенні позовних вимог ТОВ «Компанія «МОСТ»до ПАТ «Укрсоцбанк»в особі Київського відділення ПАТ «Укрсоцбанк»за участю третьої особи –ТОВ «ІНВЕСТ ПЛЮС»про припинення господарських правовідносин, відмовлено у повному обсязі.

Позивач, не погоджуючись з прийнятою постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 року по справі № 37/264, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким справу направити на новий розгляд.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на те, що судами неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми процесуального і матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив про необґрунтованість доводів та висновків скаржника і невідповідність їх нормам матеріального і процесуального права та просить оскаржувані процесуальні документи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи у відзиві на касаційну скаргу підтримує доводи касаційної скарги та просить їх задовольнити.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.01.2012 року у справі №37/264 касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням Заступника Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 03.07-05/77 від 10.02.2012 року у зв'язку з припиненням повноважень судді Вищого господарського суду України Величко Н.Л. справа №37/264 була передана наступній колегії суддів: Алєєва І.В. –головуючий (доповідач), Євсіков О.О., Акулова Н.В.

У судовому засіданні 13.02.2012 року представник скаржника надав пояснення суду та підтримав доводи касаційної скарги. У цьому ж судовому засіданні представник відповідача також надав пояснення суду та заперечив проти доводів касаційної скарги.

В призначене судове засідання касаційної інстанції представник третьої особи повторно не з'явився.

Ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а тому колегія суддів касаційної інстанції, вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника третьої особи.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи встановлено, що 11.04.2008 року між відповідачем, як кредитором та третьою особою, як позичальником було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 10-29/6372 (надалі –Генеральний договір).

За умовами п. 1 вказаного договору банк зобов’язується надавати позичальнику грошові кошти в межах загального ліміту в сумі 2 764 875 грн. на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а позичальник зобов’язується повернути кредит у строк та на умовах визначених цим договором та додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до Генерального договору, але в будь-якому разі, не більше 16 процентів річних у гривні, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному тарифами на кредитні послуги, що містяться у додатку 1 до Генерального договору. Забезпечення кредиту, є зокрема майнова порука ТОВ «Компанія «Мост»- п. 8 Генерального договору.

Пунктом 3 основних положень Генерального договору про надання кредитних послуг № 10-29/6372 від 11.04.2008 року передбачено, що надання кредитних послуг здійснюються шляхом укладення додаткових угод, що є невід’ємними частинами даного договору.

На виконання вказаного пункту договору, 11.04.2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до генерального договору про надання кредитних послуг.

За умовами пунктів 1,2 вказаної додаткової угоди № 1 відповідач зобов’язався надавати третій особі грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 2500000 грн. зі сплатою 15,5 процентів річних та комісій в розмірі та в порядку, визначеному тарифами на кредитні послуги, що містяться у додатку № 1 до договору кредиту.

В забезпечення виконання зобов’язань за Генеральним договором між відповідачем, як іпотекодержателем, та позивачем, як іпотекодавцем, який є майновим поручителем третьої особи, 11.04.2008 року був укладений іпотечний договір № 02-10/1383, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку нежилі приміщення, а саме: з № 1 по № 19 (групи приміщень № 52) (в літ. А), загальною площею 266,9 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Київ, проспект Комарова Космонавта, № 14 А.; нежиле приміщення № 44, перший поверх (літ. А), загальною площею 61,4 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вул.Металістів, 9.

Також, попередніми судовими інстанціями на підставі наявних у справі ксерокопій матеріалів було встановлено, що 01.12.2008 року між відповідачем та третьою особою було укладено додаткову угоду № 2 до Генерального договору про надання кредитних послуг. Даною додатковою угодою сторони домовились доповнити додаткову угоду № 1 до Генерального договору пунктом 4, а саме за ведення кредитної справи позичальника, третя особа сплачує відповідачу комісію у розмірі 3,5 %.

Позивач у своїй позовній заяві та апеляційній скарзі зазначив, що вказані доповнення до додаткової угоди № 1 були здійснені без повідомлення і згоди майнового поручителя.

В суді касаційної інстанції, позивач також зазначає, що при укладенні Додаткової угоди № 2 до Генерального договору відбулося збільшення основного зобов’язання за Генеральним договором. Зазначене призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за іпотечним договором, у зв’язку з тим, що останній не надав згоди на збільшення основного зобов’язання за Генеральним договором, а згідно ст. 559 ЦК України вказана обставина є підставою для припинення зобов’язань за іпотечним договором.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зокрема, згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Для належного виконання зобов’язань, статтею 546 ЦК України передбачені такі види забезпечення виконання зобов’язання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України, право застави припиняється у разі: припинення зобов’язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізація предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

При цьому, статтею 575 ЦК України передбачені окремі види застав: іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава нерухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом –у володіння третій особі. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

За змістом частини 1 ст. 583 ЦК України, заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

В статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що майновий поручитель –це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи –боржника.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

В силу частини 1 статті 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

При оцінці спірних правовідносин, судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки твердженням позивача, як майнового поручителя, що доповнення до додаткової угоди № 1 були здійснені без його згоди і повідомлення.

Судами першої та апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини справи щодо наявності (відсутності) відповідних доказів на підтвердження повідомлення майнового поручителя про доповнення додаткової угоди № 1 пунктом 4.

Крім того, попередніми судовими інстанціями при винесення судового рішення та постанови по даній справі не було враховано, що позивачем в обґрунтування задоволення позовних вимог про припинення господарських правовідносин було подано незавірені належним чином ксерокопії документів, а саме: Генеральний договір про надання кредитних послуг № 10-29/6372 від 11.04.2008 року, Додаток № 1 до вказаного Генерального договору, Додаткову угоду № 1 до Генерального договору від 11.04.2008 року, Додаток № 1 - 3 до Додаткової угоди № 1, Іпотечний договір № 02-10/1383 від 11.04.2008 року, Витяги про реєстрацію з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 18085025 від 11.04.2008 року, № 18418561 від 06.05.2008 року, Витяги про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 18111619 від 14.04.2008 року, № 18418526 від 06.05.2008 року та Додаткову угоду № 2 до Генерального договору від 11.04.2008 року, укладену 01.12.2008 року, з якої вбачається зміщення тексту при копіюванні, що призвело до його часткового читання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Пунктом п. 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно–розпорядчої документації", затвердженого Наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року № 55, передбачено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Викладені вимоги Господарсько-процесуального кодексу України та Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 позивачем при зверненні до господарського суду міста Києва виконанні не були, а самим господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом зазначене не було враховано при прийнятті оскаржуваних судових актів, справу розглянуто на підставі оцінки незавірених ксерокопій матеріалів, які в розумінні ст. 34 ГПК України не є належними і допустимими доказами при прийняті судового рішення, чим порушено норми процесуального права.

Також, попередніми судовим інстанціями не було надано процесуальну оцінку залученої до даної справи копії рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2011 року по справі № 56/80, яким задоволені у повному обсязі позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Київського відділення ПАТ "Укрсоцбанк" до ТОВ "Компанія "МОСТ", за участю третьої особи –ТОВ "ІНВЕСТ ПЛЮС" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 02-10/1383 від 11.04.2008 року, стосовно якого в матеріалах справи відсутня інформація щодо набуття судовим рішенням законної сили (т. 1 а.с. 152).

Зазначене є суттєвим для правильного вирішення спору в розумінні статей 34, 36 ГПК України та з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції не з’ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення ст. 43 ГПК України належної юридичної оцінки.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи приписи ст. 1117 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2011 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 року у справі № 37/264 підлягають скасуванню, як винесені без дослідження всіх обставин справи, що мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «МОСТ»–задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 року (складену 07.12.2011 року) та рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2011 року (складеного 21.10.2011 року) у справі № 37/264 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва

Суддя Н.В. Акулова

Суддя О.О. Євсіков

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21433094

[Бонар]

цікаво. про це десь місяців 9 мова вже була на форумі про докази, стандарт. а чи цивільний суд це прийме?

[у.zaporozhskiy]

цікаво. про це десь місяців 9 мова вже була на форумі про докази, стандарт. а чи цивільний суд це прийме?

что Вы имеете в виду?

[Бонар]

что Вы имеете в виду?

я маю на увазі : як цю позицію вгсу використовувати для цивільних справ , в цивільному суді з банком.

є думка, що постанови, ухвали т.д. вгсу до фізосіб не мають відношення:

"от як би ми судились в господарському суді то це грає роль, а не в загальному.." - от це і маю на увазі.

[у.zaporozhskiy]

я маю на увазі : як цю позицію вгсу використовувати для цивільних справ , в цивільному суді з банком.

є думка, що постанови, ухвали т.д. вгсу до фізосіб не мають відношення:

"от як би ми судились в господарському суді то це грає роль, а не в загальному.." - от це і маю на увазі.

это все "бред сывой кобылы"

Во-первых, все зависит от правоотношений, есть нормы хозяйственного права, которые действительно не распространяются на случаи, где одним из участников есть физ лицо.

Во-вторых, постановление размещенное в топике данной темы, распространяется на правоотношения, где одним из участников является физ лицо.