Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Опубликовано

Справа № 2-5322/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2010 року Дарницький районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Даниленко В.В.

при секретарі Дядейко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” про визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” про визнання недійсними договорів кредиту та зобов’язання прийняти їх виконання у гривні, в якому просить визнати недійсними, а саме:

- Договір кредиту № 013/710676-КR від 22 серпня 2008 року , укладений між ним та АКБ «Укрсоцбанк», а також укладені на його виконання іпотечний Договір № 013/710681-ІО від 22 серпня 2008 року та Договір поруки № 013/710682-РО від 22 серпня 2008 року. Зобов’язати АКБ „Укрсоцбанк” на виконання Договору кредиту № 013/710676-КR від 22 серпня 2008 року прийняти у ОСОБА_1 суму у розмірі 694 104 гривень грн. 36 коп. (шістсот дев’яносто чотири тисячі сто чотири гривні тридцять шість копійок) із розстрочкою платежів на 48 місяців за таких умов, що місячний платіж буде складати 14 460 грн. 51 коп. (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят гривень п’ятдесят одна копійка).

- Договір кредиту № 40.29-48/26 від 30 січня 2007 року , укладений між ним та АКБ «Укрсоцбанк», а також укладений на його виконання Договір застави майна № 013/038-3 від від 30 січня 2007 року. Зобов’язати АКБ «Укрсоцбанк» на виконання Договір кредиту № 40.29-48/26 від 30 січня 2007 року прийняти у ОСОБА_1 суму у розмірі 49 748 гривень грн. 5 6 коп. (сорок дев’ять тисяч сімсот сорок вісім гривень п’ятдесят шість копійок). А також просив стягнути на його користь моральну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що кредитні договори суперечать Конституції України, Цивільному кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та ін., і вимагає визнання в цілому кредитних договорів недійсними.

В судовому засіданні Позивач підтримав заявлені вимоги, дав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Представник відповідача - АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк”, Агапов Д.А., в судовому засіданні проти задоволення заявлених позовних вимог заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Третя особа – ОСОБА_4, позовні вимоги позивача підтримала та просила позов задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, з'ясувавши в сукупності обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22 серпня 2008 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір кредиту № 013/710676-KR на суму 176000 доларів США, що на день отримання становило 852508,8 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ (484,38 грн. = 100 доларів США). Мета кредитування – купівля нерухомості. В якості забезпечення виконання Договору сторонами було укладено Іпотечний договір № 013\710681-Ю від 22 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3658 та Договір поруки № 013\710682-РО від 22 серпня 2008 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_4.

Надання кредиту було проведено шляхом видачі Банком кредитних коштів готівковою іноземною валютою – доларами США. Відповідно до п. 1.1. Договору кредиту, Позивач отримав від Відповідача 176000 доларів США.

Згідно з представленими документами, Позивачем було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 21 928,38 доларів США.

30 січня 2007 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір кредиту № 40.29-48/26 на суму 31 700 доларів США, що на день отримання становило 160 085 грн. грн., виходячи з офіційного курсу НБУ (505 грн. = 100 доларів США). Мета кредитування – купівля автомобіля. В якості забезпечення виконання цього Договору сторонами було укладено Договір застави майна № 013\038-3 від 30 січня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновим І.В.

Згідно з представленими документами, Позивачем було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 19 480,65 доларів США.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про захист прав споживачів”, споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Тому, надання коштів за Договором кредиту № 013/710676-KR від 22 серпня 2008 року та за Договором кредиту № 40.29-48/26 від 30 січня 2007 року відповідає всім ознакам споживчого кредиту. А саме, Відповідач (кредитодавець) є банком; Позивач (позичальник) є споживачем, тому що є фізичною особою, яка придбаває продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція що набувається, тобто кредити, які є предметом Договорів, відповідають ознакам продукції, передбаченими Законом України „Про захист прав споживачів” і використовується на придбання продукції (житло, авто.). Отже, правовідносини, які виникли між Сторонами про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що Договори кредиту № 013/710676-КR та № 40.29-48/26 укладені з порушенням вимог Закону «Про захист прав споживачів» та Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року « Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» , в частині недотримання істотних умов, які обов’язкові для кредитних договорів, чим були порушені права Позивача, як споживача фінансових послуг.

При укладанні Договорів кредиту були порушені вимоги п. 2 ч.1 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів”, а саме Відповідач не надав Позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, у письмовій формі інформації про умови кредитування, зокрема наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладну інформацію; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору та за ненадання якої передбачена відповідальність, яка встановлена статтями 15, 23 Закону.

Відповідно до п. 1.1 Договору кредиту № 013/710676-КR , детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в Додатку №1 до цього Договору, що є його невід’ємною частиною. Проте, як встановлено судом, в Додатку № 1 ця інформація відсутня. Додаток №1 містить перелік найменувань тарифів (комісій) Банку. Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної сукупної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту у Договорі, включаючи Додаток №1, не наведено.

Згідно з Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», п. 3.2., передбачено, що, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі,— щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Судом встановлено, що такої інформації Договір кредиту № 013/710676-КR також не містить.

Згідно з п. 4 ст.11 «Закону України про захист прав споживачів», Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Крім того, як зазначено у п. 3.3 згаданої Постанови, банки зобов’язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов’язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Судом встановлено, що ця обов’язкова інформація у Договорі кредиту № 013/710676-КR відсутня. Разом з тим, відповідно до п. 1.3 Постанови, банки зобов’язані забезпечувати виконання Правил, затверджених Постановою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Договори кредиту № 013/710676-КR та № 40.29-48/26 не містять обов’язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Зокрема, в Договорах відсутні сукупна вартість кредиту, графік платежів за процентами та загальна сума, яку Позивач має сплачувати щомісяця.

При укладанні Договорів Відповідач не надав Позивачу, як споживачу, необхідної інформації для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення та що призвело до порушення його прав як споживача фінансових послуг. Відповідно до ч. 6 п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою практикою вважається підприємницька практика, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно з ч. 6 п. 5 ст. 19 цього Закону, правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків, згідно з параграфом 5 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідачем не було взято до уваги те, що Позивач отримує доходи в гривнях, Відповідачем було надано йому кредит у доларах США. На момент підписання Договору кредиту № 013/710676-КR, офіційний курс НБУ становив: 1 долар США = 4,84 грн., а Договору кредиту № 40.29-48/26 - 1 долар США = 5, 05 грн.. На сьогодні цей курс різко змінився: 1 долар США = 7.90 грн., що призвело до значного збільшення витрат Позивача у гривнях для обслуговування валютних кредитів. Всі валютні ризики за даними кредитними Договорами було покладено на Позивача, що є несправедливим і призводить до істотного дисбалансу інтересів сторін Договорів.

Щодо змісту п. 3.2. 3 Договору кредиту № 013/710676-КR та Договору кредиту № 40.29-48/26, судом встановлено, що їх положення не відповідають вимогам ч. 10. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено наступне: „якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати частини кредиту та / або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту”.

Всупереч Закону України «Про захист прав споживачів» , п. 3.2.3, Договори значно розширють права Відповідача на вимогу дострокового повернення кредиту у разі порушення Позичальником умов Договорів. Так, у п. 3.2.3 Договорів № 013/710676-КR та № 40.29-48/26 перелік прав Відповідача на вимогу повернення кредитів доповнено наступним:

- якщо Позичальник протягом трьох робочих днів від дати отримання вимоги Кредитора про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов’язання, згідно з п. 3.2.2 цього Договору не надасть таких засобів (шляхом укладення відповідного договору) або запропоновані засоби не влаштують Кредитора; або

- якщо Позичальник не погодиться із запропонованим розміром процентів згідно з п. 2.7 цього договору; або

- якщо обставини, визначені п. 5.1. цього Договору, будуть діяти протягом більш як одного місяця.

Слід відзначити, що положення ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» має імперативний характер і не може змінюватися Договором.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно- правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Суд приходить до висновку, що Договори № 013/710676-КR та № 40.29-48/26, через значну кількість несправедливих умов, порушують принцип рівності сторін Договорів на шкоду Позивача. Також невідповідність положень Договорів законодавству України є підставою недійсності правочину згідно з вимогами ст. ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України.

Окремо суд звертає увагу на невідповідність вимогам закону пункту 6.2 статті 6 Договорів «Порядок врегулювання спорів», який містить застереження про розгляд спору, що виникає з Договорів в Постійно діючому суді при Асоціації українських банків суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем, або в порядку черговості, оскільки це положення у Договорах суперечить ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», яка визначає , що позивач має право на звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав.

Третейські суди, відповідно до п. 2 Закону України «Про судоустрій України», не входять в систему судів загальної юрисдикції. Тому такі умови даного пункту Договорів суперечать ст. 55, ст.. 124 Конституції України , Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону «Про судоустрій України». Зазначена умова Договорів порушує право Позивача як споживача, оскільки позбавляє права на судовий захист, права вибору суду щодо підсудності справи, право на звільнення від сплати державного мита, передбаченого ст. 22 цього Закону. України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Право Позивача на звернення до суду за захистом своїх прав, невизнаних або оспорюваних прав передбачено ст. 3 Цивільно-процесуального кодексу України (далі ЦПК України). Відповідно до пункту 3 ст. 3 ЦПК України, відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Дослідження Договору кредиту № 40.29-48/26 дозволяє суду зробити висновок про те що за умов, які передбачають надання кредиту в іноземній валюті – доларах США, фактично кредит надано у гривнях.

Зокрема, відповідно до п.1.2 Договору, даний кредит є цільовим та був виданий для оплати вартості автомобіля, згідно з договором купівлі-продажу № 673/06 від 28.11.2006 року, укладеного між Позивачем та ЗАТ «Ніколь Моторс».

Відповідно до п. 2.1 Договору: «надання кредиту здійснюється шляхом видачі Позичальнику готівкових коштів в іноземній валюті ( дол. США) з позичкового рахунку № 22039013767691 шляхом конвертації через касу банку для подальшого перерахування Позичальником на цілі, визначені п.1.2 цього Договору».

Суд встановив, що кредитні кошти були сплачені Банком за придбаний автомобіль наступним чином. 30 січня 2007 року Банк, на виконання умов Договору, який був підписаний Сторонами в той же день, та договору купівлі-продажу № 673/06 від 28.11.2006 року, перерахував на користь ЗАТ «Ніколь Моторс» кошти в сумі 158 500 грн. (сто п’ятдесят вісім тисяч п’ятсот гривень 00 коп.), що підтверджується квитанцією № 4 від 30 січня 2007 року, де зазначено призначення платежу – внесення коштів на купівлю авто згідно з Договором. Матеріалами справи підтверджується, що Відповідач фактично видав кредит у національній валюті України – гривні, при цьому використовуючи у Договорі долари США як валюту зобов’язання.

Суд приходить до висновку, що мала місце певна маніпуляція зі сторони Відповідача шляхом фіксування у спірному Договорі посилання на іноземну валюту, тоді як кредитні кошти фактично надавалися та використовувалися у гривнях, що призвело для Позивача до значного збільшення боргу за Договором внаслідок різкої девальвації національної валюти по відношенню до долара США.

Такі дії Відповідача слід характеризувати як нечесну підприємницьку практику. Згідно з п. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману. Відповідно до п. 6 ст. 19, правочини здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Щодо валюти зобов’язання у Договорах кредиту № 013/710676-КR та № 40.29-48/26 .

Згідно з п. 1.1 Договорів, зобов’язання Договорів виражені у доларах США.

Відповідно до п. 1. ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею є гривня.

Відповідно до п. 1 ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Згідно із ст. 35 Закону України « Про Національний банк України», гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національний банк України», грошовою одиницею України є гривня, що дорівнює 100 копійкам. Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів, як засобу платежу забороняється. Відповідно до ст. 3 Закону України « Про платіжні системи і переказ коштів в Україні», гривня, як грошова одиниця України (національна валюта), є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України. Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю " № 15-93 від 1993р., валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Згідно з ч. 1 ст. 524 ЦК України , зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначати в іноземній валюті лише грошовий еквівалент зобов'язання.

Оскільки, у Договорах грошове зобов’язання виражене в іноземній валюті в порушення вищезгаданих норм закону, Позивача, як позичальника, змусили обслуговувати Договори в іноземній валюті, включаючи сплату тіла кредитів, відсотки, штрафи та пені, без будь-якого врахування офіційного курсу гривні до відповідної валюти. Цей факт суперечить п. 2 ст. 533 ЦК України, згідно із яким виконання зобов’язання здійснюється в національній валюті. Ця вимога Закону ґрунтується на положенні ст. 99 Конституції України, відповідно до якої грошовою одиницею України є гривня.

Крім того, суд приходить до висновку, що, оскільки п.1.1 Договорів є суттєвою умовою Договорів, їх предметом, слід вважати, що використання Відповідачем доларів США, як зобов’язання за споживчими кредитами без будь-якого посилання на національну валюту є внесенням у Договори умови, яка є дискримінаційною (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище Позивача, як споживача в порівнянні із Відповідачем у разі настання певних подій.

Відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів " , цей факт може бути підставою для визнання кредитних Договорів недійсними.

Судом також встановлено, що Позичальник виконував свої зобов’язання за Договорами кредиту, вносячи готівкою долари США в касу Відповідача, а Відповідач приймав таке виконання. Наданими Позивачем документами підтверджується факт використання при обслуговуванні кредитів Позивачем саме готівкової іноземної валюти.

Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, п. 1.1., встановлено порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно з п. 6.3. Правил, фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст. 4 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері. Згідно з підпунктом „г” пункту 4 ст. 5 Декрету, використання іноземної валюти як засобу платежу або як застави потребує індивідуальної ліцензії . Згідно з п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

З наведеного вбачається, що використання готівкової іноземної валюти на території України, як засобу платежу дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії.

На час розгляду справи у суді, сторонами не було надано доказів, які б підтверджували отримання ними відповідних індивідуальних ліцензій для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. У судовому засіданні і Позивач, і Відповідач підтвердили відсутність у них індивідуальних ліцензій. Відповідач надав суду наступні документи: Банківська ліцензія на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 29 грудня 2001 року; Додаток до дозволу № 5-1 від 29 грудня 2001 року «Перелік операцій, які має право здійснювати Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»; Дозвіл № 5-2 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього Дозволу; Додаток до Дозволу № 5-2 від 29 липня 2003 року «Перелік операцій, які має право здійснювати Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»; Дозвіл № 5-3 від 21 вересня 2009 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього Дозволу; Додаток до Дозволу № 5-3 від 21 вересня 2009 року «Перелік операцій, які має право здійснювати Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»

Вивчивши зазначені матеріали, судом встановлено, що наданих банківської ліцензії, письмових дозволів та додатків до них недостатньо для законного використання між сторонами іноземної валюти як засобу платежу.

Отже, суд приходить до висновку, що наявність у спірних Договорах кредиту положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між Позивачем та Відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання Позивачем доларів США як засобу платежу за кредитними Договорами, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», Постанові Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200 .

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що згідно з пунктами 1.1, 1.2 Договору кредиту № 013/710676-КR Відповідач надав Позивачу, який є резидентом України, кредит в іноземній валюті для здійснення купівлі нерухомого майна.

Внесення до Договорів споживчого кредитування умов, щодо надання громадянину України ОСОБА_1 споживчого кредиту для придбання товару в Україні за долари США з наступною вимогою сплачувати доларами США за фінансову послугу - кредитування, є несправедливими та незаконними згідно з положеннями ст. ст.. 3, 6, 13, 627 ЦК України, ст. ст. 1, 10, 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з п. 1.1 Договору кредиту № 013/710676-КR, Банк надає Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Тобто цей кредит носить цільовий характер використання та іноземна валюта була видана саме для придбання за цю валюту нерухомого майна ( п. 1.2 Договору та п. 1.1 Іпотечного Договору № 013/ 710681-ІО від 22 серпня 2008 року (далі Іпотечний Договір). Аналізуючи пункти 1.1, 1.2 Договору та п.1.1 Іпотечного Договору, можна зробити висновок що Відповідач надав Позивачу- резиденту України кредит в іноземній валюті для здійснення за цю валюту купівлі нерухомого майна.

Відповідно до п. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Відповідач повинен був проконтролювати, щоб Позивач використав кредитні кошти за цільовим призначенням, з іншого боку, щоб це використання не суперечило положенням Декрету Кабінету Міністрів України. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю», та положенням валютного законодавства України.

Відповідачем не було виконано вимоги діючого законодавства, зокрема, вимоги Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю, що підтверджується п. п. 1.1, 1.2. 2 Договору та п. 1.1 Іпотечного Договору.

Судом встановлено, що Позивач, щоб не порушувати норми закону, а саме підпункт „г” пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю», конвертував отриману готівку у доларах США в національну грошову одиницю – гривні та розрахувався з продавцем квартири згідно з Договором купівлі - продажу в національній валюті гривні. Судом встановлено, що у договорі купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року ціна договору визначена в гривнях, тоді як зобов’язання в цільовому Договорі кредиту № 013/710676-КR від 22 серпня 2008 року виражене у доларах США.

Дії Відповідача повинні бути визначені як безумовне порушення його обов’язків агента валютного контролю, передбачених п. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю»., що підтверджується п. п. 1.1, 1.2, 2 Договору кредиту № 013/710676-КR та п. 1.1 Договору Іпотеки № 013/710681-ІО від 22 серпня 2008 року.

Як свідчить вищевикладене, умови Договору кредиту № 013/710676-КR від 22 серпня 2008 року та Договору кредиту № 40.29-48/26 від 30 січня 2007 року суперечать Конституції України Цивільному кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, Закону України «Про Національний банк України». Таким чином, Договори кредиту № 013/710676-КR від 22 серпня 2008 року та № 40.29-48/26 від від 30 січня 2007 року підлягають визнанню судом не дійсними.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства..

Згідно зі ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно з ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Усі заперечення Відповідача щодо позову спростовуються вищевикладеним.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач, на виконання Договору кредиту

№ 13/710676-КR від 22 серпня 2008 року, отримав від Відповідача за цільовим кредитом 176 000 доларів США для проплати частини вартості придбаної квартири, що на день отримання становило 852 508,8 гривень, виходячи з офіційного курсу НБУ на 22.08.2008 р (484,38 грн =100 доларів США). На виконання Договору, Відповідач отримав від Позивача 21928,38 доларів США, що на день отримання становило 149 964,6 гривень, виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання коштів згідно з довідкою АКБ «Укрсоцбанк» № 47-20/96-2483 від 16.04.2010 р. Різниця між отриманими Позивачем та Відповідачем коштів за Договором становить 702 544,2 гривень.

Крім цього, Позивач сплатив Відповідачу комісію за відкриття позичкового рахунку за Договором кредиту № 013/710676-KR від 22 серпня 2008 року в сумі 8 439,84 гривень. Таким чином, згідно з ст. 216 ЦК України, Позивач повинен повернути Відповідачу різницю між отриманою та сплаченою сумою коштів, що становить 694104 грн. 36 коп.

За вказаних обставин підлягає до задоволення позовна вимога про визнання за Позивачем боргу перед Відповідачем в сумі 694104 грн. 36 коп.

За Договором кредиту № 40.29-48/26 від 30 січня 2007 року Позивач отримав від Відповідача за цільовим кредитом 31700 доларів США для проплати вартості придбаного автомобіля, що на день отримання становило 160 085 гривень, виходячи з офіційного курсу НБУ на 30.01.2007 р (505,00 грн = 100 доларів США). На виконання Договору, Відповідач отримав від Позивача 19 480,65 доларів США, що становить 107 935,16 гривень, виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання коштів згідно з довідкою АКБ «Укрсоцбанк» № 47-20\96-2482 від 16.04.2010 р. Різниця між отриманими Позивачем та Відповідачем коштів за Договором становить 52 149,84 гривень.

Крім цього, Позивач сплатив Відповідачу комісію за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку за Договором № 40.29-48/26 від 30 січня 2007 року в сумі 2 401,28 гривень, яка має бути врахована при остаточних розрахунках. Таким чином, згідно з ст. 216 ЦК України, Позивач повинен повернути Відповідачу різницю між отриманою та сплаченою сумою коштів, що становить 49748 грн. 56 коп.

За вказаних обставин підлягає до задоволення позовна вимога про визнання за Позивачем боргу перед відповідачем в сумі 49748 грн. 56 коп.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог Позивача щодо недійсності Договору кредиту № 013/710676-КR від 22 серпня 2008 року, в забезпечення виконання Позивачем обов’язків за яким було укладено між Позивачем та Відповідачем Іпотечний договір № 013\710681-Ю від 22 серпня 2008 року та Договір поруки № 013\710682-РО від 22 серпня 2008 року, останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. Також, приймаючи до уваги доведеність вимог Позивача щодо недійсності Договору кредиту № 40.29-48/26 від 30 січня 2007 року, в забезпечення виконання Позивачем обов’язків за яким було укладено між Позивачем та Відповідачем Договір застави майна № 013\038-3 від 30 січня 2007 року, останній підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.

Що стосується моральної шкоди, яку позивач просить стягнути з відповідача, то в її задоволені слід відмовити, оскільки дана моральна шкодана не доведена.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст. ст. 10, 11, 60‚ 212, 213, 214, 215 ЦПК України; ст. ст. 4, 8, 192, 215,203, 216, 227,509. 524, 533, 548, 601, 628,1054 ЦК України, ст. ст.11,15.18,19,21,23 Закону України «Про захист прав споживачів», п. п 2.1, 3.2, 3.3 Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджену Постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” про визнання договорів недійсними - задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір кредиту № 013/710676-КR від 22 серпня 2008 року про надання кредиту в іноземній валюті укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1.

Визнати недійсним Іпотечний договір № 013\710681-Ю від 22 серпня 2008 року, укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3658.

Визнати недійсним Договір поруки № 013\710682-РО від від 22 серпня 2008 року укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_4.

Визнати борг ОСОБА_1 перед АКБ «Укрсоцбанк» за Договором кредиту № 013/710676-КR від 22 серпня 2008 року в сумі 694104 грн. 36 коп. Зобов’язати АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” на виконання Договору кредиту № 013/710676-КR від 22 серпня 2008 року прийняти у ОСОБА_1 суму у розмірі 694 104 гривень грн. 36 коп. (шістсот дев’яносто чотири тисячі сто чотири гривні тридцять шість копійок) із розстрочкою платежів на 48 місяців за таких умов, що місячний платіж буде складати 14 460 грн. 51 коп. (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят гривень п’ятдесят одна копійка).

Визнати недійсним Договір кредиту № 40.29-48/26 від 30 січня 2007 року про надання кредиту в іноземній валюті, укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1.

Визнати недійсним Договір застави майна № 013\038-3 від 30 січня 2007 року укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновим І.В.

Визнати борг ОСОБА_1 перед АКБ «Укрсоцбанк» за Договором кредиту № № 40.29-48/26 від 30 січня 2007 року в сумі 49748 грн. 56 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання заяви

про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або протягом десяти днів з моменту проголошення рішення.

СУДДЯ:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11988667

Опубликовано

Этого решения 100% не было здесь.

Судью знаю) Никогда бы не подумал, что он на такое пойдет )

При определенном стечении обстоятельств все идут :P

а так решение ничего.

По потребителям + нарушение обязанностей агента Валютного контроля.

Опубликовано

потому что на этого судью расписывали практически все банковский дела по взысканию долга. и все без исключения он благополучно удовлетворял :)

а тут на тебе все наоборот :blink:

Потому и удивлен.

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...
  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения