пароплав

так це ж воно і є на першій сторінці )

в нашій області і не приймали позови без сплати судового збору... не згідний з Вами на рахунок того, що має бути рішення суду про встановлення того що кредит є споживчим, по змісту позовної заяви може випливати те, що кредит є споживчим п.с. в мене була абсурдна ситуація коли в районі відкрили провадження без сплати судового збору на тій підставі що спір щодо споживчого кредиту але відмовили у задоволені позову через те, що закон про захист прав споживачів не розповсюджується до спорів підставами яких є недотримання вимог банком законодавства під час укладання кредитного договору )

Вітаю ) Матимете аналогічне нашому рішення

і?

он не является потребителем если цели для использования продукции (услуга банка, а потом товар приобретенный после этой услуги) НЕ ПОТРЕБИТЕЛЬСКИЕ. Моє твердження підтверджує не тільки дана постанова ВСУ, а й листі ВСУ про який я говорив вище. П.с. можливо не зовсім коректне зрівняння буде але все ж таки, зрівняв би ситуацію коли кредитні кошти витрачаються на підприємницьку мету (якщо фіз особа "по документам" бере типу споживчий кредит) із наслідками передбаченими ч.2 ст. 235 ЦК (удаваний правочин)

Зрозумів Ваш позицію. Я вважаю по іншому. Знову ж таки, п.23 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. дане визначення є спеціальним, щодо загальних споживчих правовідносин. Це поняття говорить про те, що кошти надаються на конкретні цілі. Які? на придбання продукції. Ці кошти будуть вважатися споживчим кредитом тоді коли їх буде використано саме на споживчі , а не будь які інші цілі. Тому, вважаю, вірним позицію ВСУ по даній постанові і по листу який скинув вище. Зокрема: необхідно з'ясувати, для яких цілей використовується придбана продукція: особистих потреб фізичної особи чи її використання пов'язане із підприємницькою діяльністю фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Можете замість слово продукція на послуга. Суть не поміняється, важливо те, на що була надана послуга. П.с. але знову і знову повторяю, що для нашої судової системи, яка "орієнтована" на банки, таке визначення дає плацдарм для маневрування саме на користь банків.

Про яке придбання послуг ви маєте на увазі? Йой. Я Вам не просто кинув лист ВСУ по споживачам. Там теж про СПД йде мова, не з проста. СУТЬ ЗАКЛЮЧАЄТЬСЯ в тому НА ЩО БУЛИ ПОТРАЧЕНІ КОШТИ і що то за продукція (товар, послуга)), і що далі було з тим товаром (продукцією).

Ви робите акцент на "має намір придбати" ? Я надіюсь Ви не як Болт (який вправі вибирати із сказаного опонентом те що вважає за необхідне) тому: Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, визначено, що споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Тобто є спеціальне визначення щодо споживчого кредиту. Якщо особа мала намір придбати за кредитні кошти квартиру для проживання, отримала кошти але витратила їх на придбання квартири яку використовує як офіс для ТОВкі то це не буде споживчим кредитом І погоджуюсь я з тим, що написано в листі ВСУ: Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012 рр.)-1 : Суб'єкти правовідносин у справах за позовами про захист прав споживача Згідно з п. 22 ст. 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Відповідно, якщо громадянин (покупець, замовник) у правовідносинах виступає як підприємець, або фактично використовував придбаний чи замовлений товар у підприємницькій діяльності, або як найманий працівник, то на його відносини з продавцем Закон № 1023-XII не поширюється. При цьому Закон № 1023-XII не містить критеріїв розмежування використання товару для особистих потреб із використанням його у підприємницькій діяльності чи виконання обов'язків найманого працівника. Непоодинокими є випадки, коли суб'єкт підприємницької діяльності придбавав товар із метою використання в майбутньому в підприємницькій діяльності, але через певні обставини фактично використовував для власних побутових потреб, або навпаки. Тому при вирішенні питання про можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1023-XII суду необхідно з'ясувати, для яких цілей використовується придбана продукція: особистих потреб фізичної особи чи її використання пов'язане із підприємницькою діяльністю фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. У справі за позовом Особи 3 до приватного підприємця Т. про розірвання договору купівлі-продажу, повернення коштів і відшкодування моральної шкоди відповідач заперечував проти застосування Закону № 1023-XII і зазначав, що позивачка здійснювала купівлю мобільного телефона не як фізична особа, а як підприємець з метою подальшого використання його у господарській діяльності. Лубенський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 4 червня 2009 р. позовні вимоги Особи 3 задовольнив частково - договір купівлі-продажу мобільного телефона розірвав, стягнув на користь Особи 3 сплачені за товар кошти, а в решті - відмовив. Суд дійшов правильного висновку, що адвокатська діяльність, якою займається позивачка, не є підприємницькою, а визнається незалежною професійною діяльністю, тому правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону № 1023-XII. Відповідно, якщо громадянин (покупець, замовник) у правовідносинах виступає як підприємець, або фактично використовував чи мав намір використовувати придбаний товар у підприємницькій діяльності, чи як найманий працівник, то на його відносини з продавцем Закон № 1023-XII не поширюється.

з такою позицією немає про що з вами далі говорити...

Це не буде зміна підстав. Це просто додаткові аргументи, практика суду, суду до якого ВССУ має не просто дослуховуватись, а застосовувати, крім випадків, коли вони відходять від позиції ВСУ але тільки з аргументацією

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/03671B90EC933D37C225804F0029CC43 Правовий висновок у справі №6-223цс16 За своїм змістом частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються. Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. При застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. Отже, виходячи з положень частини четвертої статті 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинна бути пред’явлена у судовому порядку в межах строку дії договору поруки, або протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

ок) вам видніше хто в тємі) Але не видирайте і далі із контексту те, що написане мною, тому що в подальшому не бачитиму сенсу дискутувати з людиною, яка не вміє це робити по правилам. Чомусь не прокоментували директиви ЄС, чомусь не прокоментували, що після рішення грудня 2015 року, висновок ВСУ щодо необхідності застосування Закону - це круто. Тому що я написав, що в нашій правовій системі розділення на споживчі і не споживчі кредити для фіз.осіб це "нє єсть гуд." запамятали? Чи ще мені разів з десять повторити, щоб Ви це собі зрозуміли. АЛЕ, по суті своїй, я вважаю, що поділ має бути. Тому, що як Ви пишете, що людина не може взяти обладнання в кредит. Але не пишете чому не може не пишете. А я знаю багато випадків коли так і роблять, тому після таких Ваших фраз , які нічим не підтверджується відпадає бажання далі щось писати. П.с. щодо всього іншого відповім коли матиму час, потрібно писати пояснення на заперечення банку, а не дискутувати з людиною яка ігнорує більшу частину написаного мною. не в обіду)

Одно із суддів ВГСУ чуть би (спасло, що строки притягнення до дисциплінарки пройшли) не притягнули до відповідальності за не прийняття повторно поданої касаційної скарги (а там було діло в не сплаті належним чином судового збору). Так що думаю у випадках, коли апеляшка направить на 19й день рішення, то касачка відкриє провадження.

Житло..., однозначно так, споживчий. Чи передано це житло в іпотеку, я вважаю, немає значення для визначення "споживчості" кредиту.

"Волнують". Так, дійсно приймають заяви до ВСУ тоді коли не однакове застосування норм матеріального права касаційної інстанції (у випадку даної постанови це ч. 10 ст.11 Закону і . 4 ст. 559 ЦК). Але прийнявши до розгляду ВСУ звертає увагу і на те, що було в "нижчих" інстанціях. Ось як і в цій постанові ВСУ. Де вказано що суди всіх 3х інстанцій не звернули уваги на те що це за кредит споживчий чи ні)) Подайте додаткові пояснення. Практику ВСУ по цьому питанню. На яку дату призначений розгляд. на сайті думаю ця постанова появиться до кінця наступного тижня Якщо не буде. то скину Вам сканкопію з підписами і печаткою.

ні за що я не чіпляюсь) навідміну від Вас. Видираєе з контексту і не берете до уваги в цілому те що пишу. А вище я писав про практику ЄС. Передивіться. А про цивільне провадження насмішили ) Якщо фіз особа взяла кредит для купівлі , наприклад, обладення для свого підприємства це не буде господарський спір. Спір буде розглядатися в цивільному провадженні А плохо? ну плохо то плохо, аргумент у Вас сильний. А я вважаю, що правильна тому що до кожного щомісячного платежу має бути свій строк (по поручителям), що й було визначено ВСУ з літа-осені 2016 р. Щодо нової чи не нової практики, скиньте цю славнозвісну 53-ю постанову) почитаю до чого це було взагалі написано о_О

Касаційну скрагу прийнято до розгляду чи на вивченні? так

Про заперечення не памятаю, чи спілкувались... німагу знать. Я вже десь на форумі писав, що охрімчук , яка була головуючою у сумнозвісній справі грудня 2015 року (де знехтували рішенням КСУ 2011 року), має великі кошти на банківських рахунках. Свого часу (не знаю як на даний момент) ці кошти лежали в приватбанку, по якому і розглядався спір. Такщо робіть висновкі самі... Порука не нове, але для мого клієнта важливе і позитивне і таке на яке не звернули уваги суди 3-х інстанцій жодного разу навіть ні єдиним словом!! Чим воно погане? Щодо щомісячних платежів воно правильне. Про споживачів погоджусь частково. По суті вони правильно зробили, але по духу того що твориться в судах - ні. Що маю на увазі, вважаю, що суди мають розбиратись чи споживчий кредит але не в нашій правовій системі, де все хоч трішки абстрактне трактується не на користь споживача. Також знаючи сумнозвісне рішення ВСУ грудня 2015 року , дане рішення говорить, що законондавство про захист прав споживачів таки повинно застосовуватись ( цитую: Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. ). І тепер я завжди буду додавати це рішення тим суддям які свято вірять в постанову ВСУ грудня 2015 року до цього і всього іншого що ви там написали зверху, скажу так Причому тут своя рубаха, я визнаю, що у нашій судовій системі це може породити нові "бзікі" але по суті своїй суд має визначити чи кредит споживчий. хочеться цього вам чи ні. Щодо поняття споживчого вона (Сімоненко) ж написала і про деякі конкретні життєві ситуації: Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров’я та життєдіяльності, зокрема придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо. Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари) так и нематеріальними (послуги). Скажу більше в ЄС , наприклад, щодо нерухомості теж були свої нюанси: Кредити на придбання нерухомості, забезпечені іпотекою чи іншим порівнянним забезпеченням, або кредити на ремонт, що перевищують 75 тис. євро, перебували поза межами регулювання ст. 2 Директиви 2008/48/ЄС Європейсько­го Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів (далі – Директи­ва 2008/48/ЄС) Проте, останніми роками, з огляду на важливість іпотечних кредитів, Єв­ропейська Комісія здійснила детальний перегляд іпотечних ринків ЄС і наприкінці березня 2011 р. було прийнято Пропозицію Директиви про кредитні договори, що стосуються жит­лової нерухомості, а у вересні цього ж року – затверджено зміни до Пропозиції. Ось бачте і в нашій справі суди 3х інстанцій не звернули увагу на цю норму, а ВСУ звернув. І тепер думаю нижчим судам буде легше довести що конкретно ч.10 ст 11 має застосовуватись! Дивлячи яку нерухомість, якщо для здійснення підприємницької діяльності то так , можливо і буде виключено, Щодо іншого недобросовісними суддями можуть трактувати споживчість по своєму, і це дійсно погано.

Представника банку у розгляді справи у ВСУ не було. Але судді між собою дуже голосно спорили (частина з них настроєна була взагалі відмовити нам) ... але дякувати богу, що переміг (частково!) здоровий глузд Повторюю, рішення нормальне. Повторюю, ВСУ розпочинає нову еру рішень по споживчим кредитним справам. Суд зобовязаний встановити чи дійсно кредит є споживчим. ВСУ дав певні критерії визначення "споживчості" кредиту. Так, як на мене він недолугий і недобросовісні банки/судді можуть користуватися цим але вцілому все правильно. Потрібно відрізняти кредити на споживчі цілі і кредити, які використовують на, наприклад, підприємницюку діяльність і тд. Тому суд і розділив споживчі кредити і інші, які суд назвав банківськими (недолуго, визнаю)

По ЦПК є 5 днів щоб направити постанову сторонам, 15 - для опублікування. Ми неодноразово звертались до ВСУ , щоб нам видали рішення і лише з якоїсь третьої-четвертої попитки це рішення було віддане.

Ви прочитали від А до Я рішення? . Предметмо переглядую була як ч.4 ст. 559 ЦК так і ч. 10 ст 11 Закону Про захист прав Так ось, суд зробив два окремих "висновки" . Щодо ч. 10 ст. 11 Закону то вона застосовується лише тоді коли кредит - споживчий. Щодо ч. 4 ст. 559 ЦК окремий висновок, що порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами шестимісячного строку (якщо не становлено договором поруки строк поруки)

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44950808 апеляція http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43556396 перша

Ну принаймні у нас було не одне рішення, де суди не брали до уваги ч.10 ст. 11. Після цього рішення їм буде важче не звертати уваги на неї. П.с. Ви не знайдете ВСУшне рішення по ч.10 ст. 11 , даю гарантію

Спешл фо Болт https://drive.google.com/open?id=0By3WOgbJjCq0UFlfZ3cxdWJIVTA як говориться без смс і реєстрації цей человек я)

Плутанина буде в іншому. У тому що суди тепер будуть визначати чи кредитний договір є споживчим. І Сімоненко (головуюча) написала за якими ознаками це має визначатись, правда скажу, що недолуго написала. Кажете нічого нового не побачили, тоді найдіть мені хоч одне рішення ВСУ де зазначено про пряме застосування ч.10 ст. 11 ЗУ Про захист прав споживачів.